А, між тим, Указу Президента про введення в дію Рішення РНБОУ про накладання санкцій на родину Медведчуків досі немає. Не інакше, Недієздатний вирішив заднім числом дописати туди жомову яму тов. Киви.

Придбання Сивочолим Гетьманом у самого себе телеканалу «Прямий», який раніше був записаний на підставну особу – Володимира Макеєнка, породжує цілком природнє запитання: чи могла антитерористична операція, яку 18-20 лютого 2014 року тодішня влада влаштувала в центрі Києва і в результаті якої загинуло біля сотні людей, проводитись без участі голови Київської міської державної адміністрації? Відповідь очевидна – категорично, ні. Володимир Володимирович Макеєнко, голова КМДА з 25 січня по 7 березня 2014 року, член Політради Партії Регіонів і екс-заступник голови фракції Партії Регіонів у Верховні Раді був однією з ключових ланок антитерористичних операцій «Бумеранг» і «Хвиля». Зокрема, велика кількість поранених і загиблих 18 лютого 2014 року на вулиці Інститутській спричинена тим, що Макеєнко розпорядився зачинити виходи зі станції метро «Хрещатик» і тому учасники акцій протесту не могли сховатись у вестибюлі цієї станції, що виходить на вулицю Інститутську.

Друге запитання, яке витікає з першого: чому, у такому разі, Макеєнку не тільки вдалось уникнути кримінального переслідування (нагадаю: його попередника Олександра Попова судять за те, що він не перешкоджав міліції розігнати мітинг на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року), але Макеєнко навіть став довіреною особою Порошенка й у інтересах 5-го президента та на гроші останнього навесні 2017 року придбав у сина Януковича телеканал «Тоніс», перейменований згодом у «Прямий»? Куди ж дивились чесні та непідкупні начальник Управління/Департаменту/Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк, прокурор Олексій Донський та їхня бойова подруга Євгенія Закревська? Як допустили таке неподобство «адвокати Небесної Сотні», «Адвокатська дорадча група» та інші шахраї… вибачаюсь, професійні громадські активісти, що заробляють на горі людей, рідні яких загинули в центрі Києва в січні-лютому 2014-го?

Відповідь також очевидна – усі ці горбатюки, донські та інші закревські, насправді, працювали на власну кишеню й допомагали Порошенкові шантажувати попередників, забираючи в них майно. Яскравий приклад тому – історія про те, як Горбатюк і Закревська намагались продати оточенню екс-міністра внутрішніх справ Захарченка кримінальне провадження про викрадення Юрія Вербицького та Ігоря Луценка в обмін на передачу Порошенку телеканалу «112 Україна». З керівником цього каналу була навіть укладена письмова угода про закриття двох справ – Горбатюк збирався продати ще й справу про вбивство журналіста Веремія. Я про цю історію зняв цілий документальний фільм

https://youtu.be/lFH6TYUzSjA

Але оприлюднення кричущих фактів ніяк не вплинуло ані на доходи Закревської, ані на долю Горбатюка, який продовжує перебувати на волі й навіть щось там час від часу публічно коментує.

Що цікаво, до речі: посередником, який від імені Порошенка та Горбатюка підписував з представником Захарченка «понятійну угоду», був Віктор Поліщук – власник торговельних мереж електроніки «Технополіс» та «Ельдорадо», торговельно-розважального центру «Гулівер», Банку «Михайлівський» та низки будівельних компаній. Дружина Поліщука, Лілія Рєзва, є племінницею Світлани Медведєвої – куми Віктора Медведчука й дружини колишнього президента й колишнього прем’єр-міністра Російської Федерації Дмітрія Медведєва.

Тому розслідувати «справи Майдану», насправді, треба з обрання запобіжних заходів Горбатюку, Донському та «адвокатам Небесної Сотні». Запевняю, що в умовах слідчого ізолятора мадам Закревська й пан Титич, не кажучи вже про Сергія Вікторовича та Олексія Ілліча, могли б багато чого розповісти. Лише в такий спосіб можна довідатись, хто стріляв на Майдані й чому за п’ять років слідство тупцювало на місці. А всі ці «музеї Небесної Сотні» та траурні мітинги слугують лише замилюванню очей і розраховані на тих, хто не розуміє, яким чином екс-голова КМДА Макеєнко став фіктивним власником телеканалу «Прямий».

Слідчий суддя Шевченківського районного суду Києва своєю ухвалою від 27 січня 2021 року зобов’язав Державне бюро розслідувань зареєструвати кримінальне провадження за фактом вчинення головою НАЗК Олександром Новіковим кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 344 КК України, тобто незаконний вплив на суддів Конституційного Суду України з метою перешкоджання виконанню ними службових обов’язків.

Зрозуміло, що ніяких наслідків для Новікова це кримінальне провадження не матиме. Тим не менш, буде привід зайвий раз згадати про існування Національного агентства з питань запобігання корупції та поцікавитись, навіщо українським платникам податків витрачати 800 млн. грн. щороку на його утримання.

https://naspravdi.today/uk/2021/02/21/oleksandr-proty-oleksandra/

Маю запитання до керівника Головного підрозділу детективів НАБУ Андрія Калужинського: Андрію Володимировичу, а що чути з розслідуванням НАБУ кримінального провадження за фактом пропозиції хабаря в розмірі 20 млн. доларів від імені голови Київської міської державної адміністрації Віталія Кличка екс-керівнику Офісу Президента Андрію Богдану? НАБУ ще 5 серпня 2019 року повідомило про реєстрацію цього кримінального провадження на підставі заяви Кличка, який обурився виступом Богдана на брифінгу 30 липня 2019 року.

«Декілька днів назад на мене виходив один з адвокатів, який представився адвокатом одного з таких "смотрящих", який заважають пану Кличку ефективно управляти містом, і висловив таку пропозицію. Робота з місцевим бюджетом Київської міської ради і міської державної адміністрації дозволяє їм отримувати 40 мільйонів доларів на рік. Попросив все ж таки не рухати голову міської державної адміністрації і запропонував цей бюджет поділити навпіл», – сказав Богдан на пресконференції та пообіцяв передати цю інформацію в НАБУ. Що саме Богдан передав Ситнику (окрім запевнень у своїй любові) невідомо, але Кличко, почувши таке, сам звернувся з заявою.

Сплинуло вже півтора роки, тож хотілося б довідатись про успіхи керівника Головного підрозділу детективів на теренах боротьби з корупцією. Якщо пропозиція хабаря була, то чому зловмисник досі не на лаві підсудних? Якщо ж Богдан на допиті збрехав, то чи притягнутий він до кримінальної відповідальності за статтею 384 КК України?

Що стосується «викрадення» Булатова, то впродовж кількох годин після свого зникнення Булатов їздив по Києву та через банкомати знімав готівку з карткового рахунка, який був відкритий на його ім’я і призначався для збору пожертв для «Автомайдану». Під час допиту я передав прокурору Приходьку виписки з карткового рахунка Булатова, які доводять, що в ніч «викрадення» він зняв з рахунка «Автомайдану» кошти, еквівалентні 50 тис. доларів США. З цими грошима Булатов зник, а після того, як його чудом знайшов Петро Порошенко, Булатов на ці гроші разом зі своєю коханкою (до речі, співробітницею прес-служби партії «Батьківщина») поїхав відпочивати в Домініканську Республіку. В Україну Булатова викликав СМС-повідоменням той самий підприємець, на дачі якого Булатов переховувався під час імітації викрадення, повідомивши, що Дмитро Сергійович за пережиті ним страждання призначений міністром молоді та спорту.

https://naspravdi.today/uk/2021/02/22/pedofily-proty-tatarova/

Венедіктова – жорстока людина. Ірина Валентинівна, підписавши підозру колишньому першому заступникові голови правління «Приватбанку» Володимиру Яценку, вирвала з рота екс-директора НАБУ Артема Ситника останній кусень хліба. Справу «Приватбанку» Ситник та його кум Андрій Калужинський розслідують «максимально швидко» з весни 2017 року. За чотири роки кумов’я, саботуючи розслідування, встигли озолотитись, забезпечили безбідне існування своїх дітей і тепер накопичували гроші для майбутніх онуків. І тут на тобі – 22 лютого 2021 року генеральна прокурорка припинила цей «довгобуд», підписавши Яценкові підозру.

Тепер Венедіктова ще й дивується тому, що Яценка хтось попередив і він, узнавши про підозру, намагався покинути Україну. І, дійсно, хто ж його міг попередити, окрім Ситника та Калужинського?

У глави держави Андрія Єрмака є не тільки знаменитий брат, але й друг, який тепер також став знаменитим. Це – керівник Луганської обласної військово-цивільно адміністрації Сергій Володимирович Гайдай. Впродовж робочого дня Сергію Володимировичу доводиться постійно приймати непросте рішення, вибираючи як йому краще вчинити – запивати чи закусювати?

За результатами проведених обшуків, негласних слідчих (розшукових) дій, допитів свідків та низки судових експертиз отримані докази діяльності злочинної організації, до складу якої входять керівництво та службові особи Дніпровської міської ради, а також низка службових осіб суб’єктів підприємницької діяльності та політичних діячів, які тривалий час системно вчиняли незаконні дії з грошовими коштами місцевого бюджету міста Дніпро, проводячи протиправні тендери з метою завищення вартості придбаних товарів, робіт, послуг, ухиляючись від сплати податків в особливо великих розмірах та спрямовуючи отриманий незаконний прибуток на фінансування власних бізнес-проектів, а також політичних партій “ОПЗЖ” та “Пропозиція”

https://naspravdi.today/uk/2021/02/23/korbana-ta-filatova-pidozriuiut-u-finansuvanni-opzzh/

До речі, знаєте, як звати прокурора САП, який відмовився без згоди Ситника підписувати підозру колишньому першому заступникові голови правління «Приватбанку» Володимиру Яценку (у зв’язку з цим підозру була змушена підписати генеральна прокурорка Венедіктова) та через Калужинського попередив Яценка про майбутнє затримання? – Ігор Валерійович.

Соцмережі заповнені ґвалтом і воланням з приводу засудження Приморським районним судом Одеси професійного громадського активіста Стерненка за викрадення та катування людини. Знаючи Вітю Попревича, що засудив Стерненка, як облупленого (навіть за донецькими мірками колишній суддя Київського районного суду Віктор Михайлович Попревич був явищем непересічним), усе ж таки маю зазначити, що Стерненко сам винуватий: якби він зберіг вірність Департаменту захисту національної державності СБУ (а викрадав і катував потерпілого Щербича Стерненко на завдання відділу захисту національної державності Управління СБУ в Одеській області), то зараз СБУ витягнула б його з халепи – як Іллю Киву, якому ДЗНД СБУ торік допоміг похерити справу за хуліганство. До речі, коли Стерненко був переданий з Одеси на зв’язок до Центрального управління СБУ, то він і Кива мали в ДЗНД СБУ одного й того ж куратора.

Натомість Стерненко спочатку перебіг з ДЗНД до Васі Пісного в Головне управління «К», цілувався з Васею в ясна, ходив з Пісним та першим заступником голови СБУ Демчиною до генерального, прости господи, прокурора Луценка домовлятись про розвал кримінальних проваджень. А потім Стерненко помахав СБУ ручкою й побіг у резидентуру ЦРУ в посольстві США в Києві.

А сидів би тихенько під ДЗНД СБУ – і був би зараз на волі. Як Кива. Тож нехай тепер посидить у іншому місці та подумає над своєю поведінкою. А всім іншим негласним позаштатним співробітникам СБУ нехай історія зі Стерненком буде уроком.

Я вам так, друзі, скажу: нехай Стерненко радується, що його посадили лише за розбій і не пришили йому ще державну зраду. Бо негласний позаштатний співробітник СБУ не повинен бігати по резидентурах іноземних спецслужб і пропонувати себе для роботи проти України в разі, якщо йому допоможуть уникнути кримінальної відповідальності. Якщо вже дав підписку про співробітництво одній спецслужбі – тримайся за свого куратора до останнього.

Зрозуміло, що коли лейтенант Баканов повернув на ДЗНД старого алкоголіка Дублика, а Головне управління «К» (де Стерненко шестерив з 2018 року на побігеньках у Васі Пісного) очолив Нескоромний, то Стерненко перелякався й побіг у посольство США з пропозицією працювати на американську розвідку. Але нехай подивиться на себе в дзеркало – який з нього розвідник? Він міг становити інтерес лише для правнуків Дзержинського – збирати данину з проституток, торгувати під дахом СБУ наркотою чи ганяти депутатів Комінтернівської селищної ради. Яку цінність він становить для ЦРУ, щоби тепер його витягували з в’язниці й вивозили з України в багажнику автомобіля посольства? Нехай повертається в СБУ, кидається в ноги новому начальнику ДЗНД і проситься назад. У Олександра Ілліча добре серце – може й пробачить блудного сина Служби безпеки України.

Мені цікаво, лейтенант Баканов усе ж таки затримає «Латиша» та Доценка за погром під Офісом Президента, чи, як завжди, утреться?

Генерал-лейтенант Кононенко Віктор Іонасович і генерал-майор Доценко Данило Ігорович хоча й полишили півтора роки тому лави СБУ, але організовувати акції протесту не розучились.

Я от думаю: може, оголосити в соцмережах збір коштів на допомогу Стерненку? – Але опублікувати не його рахунок, а номер картки, на який я збираю благодійну допомогу для гуртка «Юний десантник»…

Думаю, ідіотів, які поведуться, буде чимало. Але ж ідіоти також інколи можуть бути корисними.

Нагадую політично стурбованій громадськості, що я вже розповідав, у зв’язку з чим розслідування злочинів, вчинених у Одесі агентом СБУ Стерненком, тривало роками:

https://naspravdi.today/uk/2020/08/26/v-odesi-sudytymut-ahenta-sbu/

Користуючись нагодою, висловлюю Стерненкові співчуття через смерть від коронавірусу його колишнього куратора, генерал-лейтенанта Василя Михайловича Пісного. Дякуючи богові, генерал-майор Данило Доценко, який підібрав Стерненка в УСБУ в Одеській області та передав на зв’зок у Центральне управління, живий-здоровий і навіть на гроші Петра Олексійовича влаштовує мітинги на захист свого колишнього «добровільного помічника».

Під рубрикою: «Запитували – відповідаємо».

Нагадую, що на моєму персональному блозі з романтичною назвою «Х.У.Й.» можна ознайомитись з маловідомими сторінками біографії соратника Стерненка – колишнього керівника «Правого Сектору» в Полтавській, Харківській, Донецькій і Луганській областях Іллі Киви, який разом зі Стерненком перебував на зв’язку в одного й того ж куратора з Центрального управління СБУ. Оскільки Ілля Володимирович, на відміну від Стерненка, зберіг вірність Департаменту захисту національної державності й продовжує співпрацювати з СБУ, йому, на відміну від Стерненка, тюрма не загрожує.

https://volodymyrboyko.com/2020/07/12/sluzhyly-dva-tovaryshi/

Те, що Стерненко сяде й надовго, я зрозумів, як тільки узнав, що його адвокатом став Масі Найєм. Цей видатний юрист сучасності ще не виграв жодної справи.

Державний департамент Сполучених Штатів нагородив колишнього генерального прокурора Руслана Рябошапку премією за видатні успіхи в боротьбі з корупцією. Наскільки я пригадую, єдине, що встиг зробити Рябошапка – це затримати й відправити в СІЗО так званих вбивць Шеремета: Андрія Антоненка, Яну Дугарь та Юлію Кузьменко. Так що, Антоненко, Дугарь і Кузьменко були ще й корупціонерами?

P.S. До речі, нагадую історію про те, як Рябошапка розкрив вбивство Шеремета.

11 років тому, 25 лютого 2010-го, відбулась інавгурація четвертого президента України Віктора Януковича. Напевно, Віктор Федорович планував царствувати довго та щасливо й передати державу в спадок своїм діточкам і онукам. Але це було неможливо в принципі з огляду на те, що Україна є феодальною державою.

Феодалізм – це на сьогодні вже нежиттєздатна суспільно-політична формація. Точніше, феодальний лад може стабільно панувати лише в тих країнах, які мають надлишкові природні ресурси – за рахунок продажу цих ресурсів буржуазно-демократичним країнам. Відтак феодальна Україна не має жодних шансів на існування як держава.

При цьому проведення буржуазно-демократичних реформ (нехай навіть насильницьким, себто революційним, шляхом) унеможливлює та обставина, що буржуазно-демократичні держави існують у національних кордонах. Власне, тому й відбувся розпад феодальних імперій, оскільки населення в результаті суспільно-політичних змін стало асоціювати себе не з певним сувереном («Ти чиїх будеш?»), а з певною нацією. У той же час на території України не проживає жодна нація, точніше, представники різних національностей, які тут мешкають (українці, донбасяни, харків’яни, одесити й т.д.), не здатні до утворення політичної нації в силу особливостей менталітету.

Внаслідок об’єктивних закономірностей історичного розвитку Україна неминуче має розпастися. І стихійні бунти 2004 та 2013-14 років є лише проявом кричущих суспільних протиріч та свідченням зникнення залишків державних інституції. Але чому такі бунти в центрі Києва не відбуваються зараз, натомість сім років тому на вулицях височили барикади? За ці сім років Україна ще більше скотилась у прірву правового та економічного хаосу, рівень життя значно погіршився в порівнянні з часами Януковича, але мешканці України хоча й скавчать, але не бунтують.

Відповідь проста. Бунти вибухають не тоді, коли влада відбирає хліб, а тоді, коли влада відбирає надію.

Сім років тому соціально активний прошарок населення ще пов’язував своє майбутнє з Україною, щиро вважаючи: якщо вдягнути на голову каструлю, поставити намет у центрі Києва та покричати «міліція з народом!», то замість поганого монарха прийде справедливий суверен, який дбатиме про добробут підданих. Нині соціально активні громадяни своє майбутнє пов’язують не з міфічними реформами, а з успішними пошуками роботи за кордоном та перспективою виїхати з Неньки назавжди. А це означає, що дурнів, які готові вмирати за пустопорожні гасла, стає дедалі менше, а Україна з держави перетворюється на спірну територію.