Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Після того, як ми в минулу неділю святкували пришестя Святого Духа сьогодні ми святкуємо пам'ять всіх святих, тих кого ми знаємо, кому ми молимось і просимо їх молитов, їх допомоги. А також ми вшановуємо сьогодні пам'ять святих, яких не тільки ми не знаємо, а й тих, кого не знає, не бачить, не пам'ятає наш світ, але яких прославив Бог. Бо Бог бачить життя і душу кожної людини і духовний труд людини не пропаде ніколи. Більш того, чим менше знають люди про духовні подвиги людини, тим вони цінніші в очах Божих. Адже в такому випадку очевидно, що подвижник трудиться не для того, щоб люди шанували і прославляли його. Коли людина приховує свої духовні подвиги від інших, вона в такому випадку трудиться для Бога, для того, щоб догодити Богові і перемогти в собі корінь зла - гордість житейську, та різні види похоті.
Рід святих надзвичайно різноманітний - святителі, преподобні, мученики, сповідники, вчителі Церкви, юродиві... А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, києво-печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості і нетлінності виконуючи різноманітні монастирські подвиги.
Так само і в миру. Немає місця де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям і догодити Богові. Більш того, пам’ятаємо житіє одного з найбільших, а може й найбільшого подвижника свого часу преподобного Макарія Великого, який жив в IV столітті, золотий вік чернецтва, в духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, підтримуючи сили двома - трьома фініками багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші подвизались найбільш у тому, що намагалися якомога більше усмирити своє тіло - спали по дві години на добу сидячи, або лежачи на твердій підстилці, інший час віддавали труду і молитві; інші ховалися від людей, або йшли у затвор, щоб весь час віддати молитві і духовній боротьбі. Так ось, преп. Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Бог показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, в адміністративному і економічному центрі, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Жінки побачили преп. Макарія і трепетно заперечували йому і розповіли, що вони не бачать за собою особливих духовних подвигів. Вони розповіли йому, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами. І за весь час після свого одруження вони не сварилися ні з ними ні одна з одною. Вони трудяться намагаються удосконалюватися у вірі і любові. Святий Макарій прославив Бога дивного у святих Своїх. Преп. Макарій зрозумів, що найголовнішим подвигом християнина є подвиги віри, смирення і любові. Стяжати ці чесноти множна на кожному місці, де поставив людину Бог.
Отже можна догодити Богові у будь якому місці. Але необхідно розуміти, що дуже часто коли людина ставить головною метою догодити Богові, то проти такої людини піднімається буря нерозуміння, інколи агресії і злоби. Про це і Святе Письмо попереджає нас: всі, хто хоче жити благочестиво у Христі Іісусі будуть гонимі (2Тим.3:12). Але настрій християнина має бути апостольським: якщо можливо, будьте в мирі з усіма людьми (Рим.2:18). З одного боку будите гонимі, за іншого – якщо можете – будьте з усіма у мирі. Ось між цими двома орієнтирами має проходити вузький путь християнина у світі. З одного боку ревність догоджати Богові і пов'язані з цим спокуси від диявола і людей і з іншого боку - миролюбність, любов і смирення.
Рід святих надзвичайно різноманітний - святителі, преподобні, мученики, сповідники, вчителі Церкви, юродиві... А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, києво-печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості і нетлінності виконуючи різноманітні монастирські подвиги.
Так само і в миру. Немає місця де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям і догодити Богові. Більш того, пам’ятаємо житіє одного з найбільших, а може й найбільшого подвижника свого часу преподобного Макарія Великого, який жив в IV столітті, золотий вік чернецтва, в духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, підтримуючи сили двома - трьома фініками багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші подвизались найбільш у тому, що намагалися якомога більше усмирити своє тіло - спали по дві години на добу сидячи, або лежачи на твердій підстилці, інший час віддавали труду і молитві; інші ховалися від людей, або йшли у затвор, щоб весь час віддати молитві і духовній боротьбі. Так ось, преп. Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Бог показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, в адміністративному і економічному центрі, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Жінки побачили преп. Макарія і трепетно заперечували йому і розповіли, що вони не бачать за собою особливих духовних подвигів. Вони розповіли йому, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами. І за весь час після свого одруження вони не сварилися ні з ними ні одна з одною. Вони трудяться намагаються удосконалюватися у вірі і любові. Святий Макарій прославив Бога дивного у святих Своїх. Преп. Макарій зрозумів, що найголовнішим подвигом християнина є подвиги віри, смирення і любові. Стяжати ці чесноти множна на кожному місці, де поставив людину Бог.
Отже можна догодити Богові у будь якому місці. Але необхідно розуміти, що дуже часто коли людина ставить головною метою догодити Богові, то проти такої людини піднімається буря нерозуміння, інколи агресії і злоби. Про це і Святе Письмо попереджає нас: всі, хто хоче жити благочестиво у Христі Іісусі будуть гонимі (2Тим.3:12). Але настрій християнина має бути апостольським: якщо можливо, будьте в мирі з усіма людьми (Рим.2:18). З одного боку будите гонимі, за іншого – якщо можете – будьте з усіма у мирі. Ось між цими двома орієнтирами має проходити вузький путь християнина у світі. З одного боку ревність догоджати Богові і пов'язані з цим спокуси від диявола і людей і з іншого боку - миролюбність, любов і смирення.
Святі будуть судити світ каже св. ап. Павло у першому посланні до Коринфян (1Кор.6:2). Що це означає і які святі будуть судити наш світ і тих, хто живе в ньому? Звісно, що судити всіх буде Бог. А святі, які здобули святість на тому місці, де їх поставив Бог самим фактом того, що вони досягли святості будуть осуджувати тих, хто був в таких самих умовах за життя і знехтував боротьбою за своє спасіння. Святителі мовчки на Страшному Суді будуть живим осудженням недостойних єпископів, преподобні - осудженням недостойних монахів, оті дві жінки про яких згадується в житії преп. Макарія Великого будуть мовчазним осудженням всіх, навіть віруючих жінок, які в сімейному житті поводяться недостойно і не мають ані смирення, ані віри, ані любові. Святі лікарі, юристи, воїни відповідно будуть судити тих, хто на своєму місці не проявив також ані віри, ані любові, ані смирення.
Допоки ми живемо у на ще є час і можливості зробити все для свого спасіння. Потрібна тільки духовна ревність і труд. А Бог дасть і сили і можливості. Всі святі моліть Бога за нас. Амінь.
Допоки ми живемо у на ще є час і можливості зробити все для свого спасіння. Потрібна тільки духовна ревність і труд. А Бог дасть і сили і можливості. Всі святі моліть Бога за нас. Амінь.
8-го июля наш Киев был варварски обстрелян. Пострадали дети и взрослые в больницах, в жилых домах. Наш храм находится в 700 метрах по прямой от станции метро Лукьяновская. В этот день во время обстрела к нам прилитело вот такие 2 осколка. Один из них весом в 500 гр упал в 10 метрах от ворот храма. Второй весом 1500 гр пробил насквозь крышу одного из подсобных помещений храма.
Сегодня, в день св. ап. Петра и Павла, во время трапезы после литургии прихожанка К. нашего храма, которая несет послушание у нас в трапезной, рассказала свою историю, связанную с обстрелом Киева 8-го июля.
Когда она ехала в храм в этот день, то воздушная тревога застала ее при выходе из станции метро Лукьяновская. В холле толпилось множество людей. К. стояла возле самых дверей у выхода внутри холла метро. Вдруг ее со спины токнули. Она обернулась. Мужчина, стоявший сзади, был невозмутим. Через некоторое время ее опять толкнул, видимо стоявший сзади мужчина. К. вновь повернулась и гневно посмотрела на него. Мужчина делал вид, что он ни при чем. У К. все закипало внутри, она хотела что-то резкое высказать. Но подумала, что она только вчера причастилась и не хотела растерять внутренний мир и благодать. Когда ее толкнули в третий раз, К. решила спуститься вглубь метро.
Когда она была уже где-то на десятой ступени, прозвучал первый взрыв. Ее окликнула женщина и сказала, что пошла вслед К. от дверей после того, как она увидела, как К. несколько раз толкала монахиня у выхода возле дверей. Сама К. монахини не видела.
Как К. убедилась позже, двери, у которых К. стояла в начале воздушной тревоги перекрутило, а стекло разлетелось вдребезги.
Нужно заметить, что К. человек рассудительный, не экзальтированный, по профессии следователь.
Дивны дела Твои Господи...
Сегодня, в день св. ап. Петра и Павла, во время трапезы после литургии прихожанка К. нашего храма, которая несет послушание у нас в трапезной, рассказала свою историю, связанную с обстрелом Киева 8-го июля.
Когда она ехала в храм в этот день, то воздушная тревога застала ее при выходе из станции метро Лукьяновская. В холле толпилось множество людей. К. стояла возле самых дверей у выхода внутри холла метро. Вдруг ее со спины токнули. Она обернулась. Мужчина, стоявший сзади, был невозмутим. Через некоторое время ее опять толкнул, видимо стоявший сзади мужчина. К. вновь повернулась и гневно посмотрела на него. Мужчина делал вид, что он ни при чем. У К. все закипало внутри, она хотела что-то резкое высказать. Но подумала, что она только вчера причастилась и не хотела растерять внутренний мир и благодать. Когда ее толкнули в третий раз, К. решила спуститься вглубь метро.
Когда она была уже где-то на десятой ступени, прозвучал первый взрыв. Ее окликнула женщина и сказала, что пошла вслед К. от дверей после того, как она увидела, как К. несколько раз толкала монахиня у выхода возле дверей. Сама К. монахини не видела.
Как К. убедилась позже, двери, у которых К. стояла в начале воздушной тревоги перекрутило, а стекло разлетелось вдребезги.
Нужно заметить, что К. человек рассудительный, не экзальтированный, по профессии следователь.
Дивны дела Твои Господи...
а это момент обстрела 8-го июля, записанный из коридора нашей трапезной