***
Ось ці цілющі слова, які Ісус сказав матері та її синові, — «Не плач» і «Устань!» - Через століття звернені і до кожної людини. Ми повинні повстати від гріхів, щоб почути, що Господь говорить нам у Євангелії. А Спаситель каже: «Я є Шлях і Істина, і Життя» (Ів. 14:6); «Я є воскресіння та Життя. І хто вірує в Мене, якщо й помре, то оживе» (Ів. 11:25); «Той, хто вірує в Мене на суд, не приходить, але перейшов від смерті в життя» (Ів. 5:24). Ці слова особливо актуальні і звучні сьогодні, в день воскресіння Христового. І щонеділі ми згадуємо не тільки воскресіння Христове, а й про те, що наше з вами воскресіння відкривається воскресінням Господа нашого Ісуса Христа.
Загальне воскресіння настане як для віруючих, так і для невіруючих, як для знаючих, так і для тих, хто не знає і не хоче знати про нього. І нам потрібно проводити своє життя таким чином, щоб загальне воскресіння стало для нас воскресінням у Царство Небесне, на радість і вічне спілкування з Богом. Амінь
Ось ці цілющі слова, які Ісус сказав матері та її синові, — «Не плач» і «Устань!» - Через століття звернені і до кожної людини. Ми повинні повстати від гріхів, щоб почути, що Господь говорить нам у Євангелії. А Спаситель каже: «Я є Шлях і Істина, і Життя» (Ів. 14:6); «Я є воскресіння та Життя. І хто вірує в Мене, якщо й помре, то оживе» (Ів. 11:25); «Той, хто вірує в Мене на суд, не приходить, але перейшов від смерті в життя» (Ів. 5:24). Ці слова особливо актуальні і звучні сьогодні, в день воскресіння Христового. І щонеділі ми згадуємо не тільки воскресіння Христове, а й про те, що наше з вами воскресіння відкривається воскресінням Господа нашого Ісуса Христа.
Загальне воскресіння настане як для віруючих, так і для невіруючих, як для знаючих, так і для тих, хто не знає і не хоче знати про нього. І нам потрібно проводити своє життя таким чином, щоб загальне воскресіння стало для нас воскресінням у Царство Небесне, на радість і вічне спілкування з Богом. Амінь
Притча про званих на вечерю, яку розповів Господь звернена і до кожного з нас. Адже і ми в числі покликаних на невечірню вечерю радсті...
Яким буде Страшний Суд?
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Страшний Суд, про який ми сьогодні згадували, слухаючи Євангеліє, невідступно настане для кожної людини — незалежно від того, пам’ятає вона про нього чи не хоче навіть про нього думати.
Уперше Господь прийшов на землю, аби спасти людей. Він явився у цей світ як маленька людина — народився не у царській родині, а в одній з найбідніших сімей того часу. Із самого народження Спаситель зазнавав гонінь — люди шукали Його смерті ще коли Він був немовлям, і пізніше, коли Господь звершував Своє земне служіння. Коли настав час, Спаситель мужньо зійшов на Хрест і розіп’яв на ньому наші гріхи.
Ми живемо у вже врятованому світі. І від нас, нашої свободи волі залежить, чи ми підемо за Господом і будемо у числі врятованих, чи відвернемося від Бога і підемо своїм шляхом.
Бог створив людину абсолютно вільною. Настільки ж, наскільки вільний Він Сам — адже ми створені за образом і подобою Божою. І Він настільки поважає нашу з вами свободу, що дає нам цю можливість вибору.
Вибір свого майбутнього у вічності ми робимо тут, під час земного життя. Саме зараз нам дається цей відповідальний вибір, де нам бути — з Богом чи без Бога.
А життя на землі у порівнянні з вічністю — лише спалах. Людський розум не може обійняти поняття вічності. Коли ми думаємо про мільярд років — це лише початок вічності, а кінця у неї немає.
***
Ми знаємо зі Святого Письма, що вдруге Господь прийде вже не для того, щоб рятувати світ, — Він вже зробив все, аби спасти нас з вами, — а для того, щоб судити його. Спаситель прийде як грізний Суддя.
Яким чином Він прийде? Це також відкривається нам у Святому Письмі.
Спочатку з’явиться знамення Господа на небі (Мф. 24:30). Очевидно — це буде Хрест. Його буде видно усім людям — як усім помітна блискавка на небі.
Потім з неба зійде Сам Христос. У Діяннях ми читаємо, що коли Господь возносився на небо, апостоли споглядали за цим, і їм явилися два ангели та сказали: «Що ви дивитися на небо? Цей Іісус, Який вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як вознісся на небо» (Діян. 1:11).
Коли Господь прийде, всі будуть бачити Його, та вже буде пізно щось змінювати в своєму житті.
***
Як ми чули сьогодні в Євангелії, Спаситель сяде на престолі слави Своєї та розділить все людство на дві частини. Одних Він поставить праворуч від Себе, а інших — ліворуч.
З церковної історії відомо багато людей, які спаслися через подвиги заради Бога, — це і святі мученики, подвижники... Господь, бачачи силу духу одних людей, дає їм можливість проявити себе у мучеництві. Інших, відповідно до їхньої сили і здібностей, — кличе до подвижництва у пустелях, затворах тощо.
Однак і нам — людям, які живуть у миру, звичайним життям, — Господь також дає шанс увійти до Царства Небесного. І зробити це не так важко.
Про це говорить сьогоднішнє Євангеліє.
Господь каже тим, хто праворуч від Нього: «Я був голодним — ви дали Мені їсти, Я був спраглим — ви дали Мені пити, Я був у в’язниці, лікарні — ви прийшли до Мене». І люди праворуч сказали у відповідь: «Коли ми бачили Тебе голодним чи спраглим, коли ми приходили до Тебе?» — «Що ви зробили одному з цих менших, те зробили Мені» (див. Мф. 25:31–46).
Справи милосердя доступні кожному. Хто такий «менший»? Той, хто знаходиться у більш скрутних обставинах, ніж ми. Наприклад, ми знаємо, що якась людина хворіє, але за суєтою забуваємо про це і не допомагаємо їй. Так само не звертаємо уваги на голодного — не обов’язково того, хто простягає руку. Це може бути сусідка з нашого під’їзду, котра живе на якісь крихти та не має чого їсти. Ми думаємо: «Мабуть, у цієї людини є родичі». Або ж: «Ця сусідка мала думати, яка в неї буде пенсія, коли працювала». І знов проходимо повз чужої біди.
А ті люди, які так думають, будуть стояти ліворуч від Господа. Він скаже їм: «Я був голодним — ви Мене не нагодували, Я був спраглим — ви не дали Мені пити, я знаходився у в’язниці, лікарні — і ви не прийшли до Мене». І вони почують від Бога: «Ідіть, прокляті, у муку вічну».
А тим, хто праворуч, Він скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Страшний Суд, про який ми сьогодні згадували, слухаючи Євангеліє, невідступно настане для кожної людини — незалежно від того, пам’ятає вона про нього чи не хоче навіть про нього думати.
Уперше Господь прийшов на землю, аби спасти людей. Він явився у цей світ як маленька людина — народився не у царській родині, а в одній з найбідніших сімей того часу. Із самого народження Спаситель зазнавав гонінь — люди шукали Його смерті ще коли Він був немовлям, і пізніше, коли Господь звершував Своє земне служіння. Коли настав час, Спаситель мужньо зійшов на Хрест і розіп’яв на ньому наші гріхи.
Ми живемо у вже врятованому світі. І від нас, нашої свободи волі залежить, чи ми підемо за Господом і будемо у числі врятованих, чи відвернемося від Бога і підемо своїм шляхом.
Бог створив людину абсолютно вільною. Настільки ж, наскільки вільний Він Сам — адже ми створені за образом і подобою Божою. І Він настільки поважає нашу з вами свободу, що дає нам цю можливість вибору.
Вибір свого майбутнього у вічності ми робимо тут, під час земного життя. Саме зараз нам дається цей відповідальний вибір, де нам бути — з Богом чи без Бога.
А життя на землі у порівнянні з вічністю — лише спалах. Людський розум не може обійняти поняття вічності. Коли ми думаємо про мільярд років — це лише початок вічності, а кінця у неї немає.
***
Ми знаємо зі Святого Письма, що вдруге Господь прийде вже не для того, щоб рятувати світ, — Він вже зробив все, аби спасти нас з вами, — а для того, щоб судити його. Спаситель прийде як грізний Суддя.
Яким чином Він прийде? Це також відкривається нам у Святому Письмі.
Спочатку з’явиться знамення Господа на небі (Мф. 24:30). Очевидно — це буде Хрест. Його буде видно усім людям — як усім помітна блискавка на небі.
Потім з неба зійде Сам Христос. У Діяннях ми читаємо, що коли Господь возносився на небо, апостоли споглядали за цим, і їм явилися два ангели та сказали: «Що ви дивитися на небо? Цей Іісус, Який вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як вознісся на небо» (Діян. 1:11).
Коли Господь прийде, всі будуть бачити Його, та вже буде пізно щось змінювати в своєму житті.
***
Як ми чули сьогодні в Євангелії, Спаситель сяде на престолі слави Своєї та розділить все людство на дві частини. Одних Він поставить праворуч від Себе, а інших — ліворуч.
З церковної історії відомо багато людей, які спаслися через подвиги заради Бога, — це і святі мученики, подвижники... Господь, бачачи силу духу одних людей, дає їм можливість проявити себе у мучеництві. Інших, відповідно до їхньої сили і здібностей, — кличе до подвижництва у пустелях, затворах тощо.
Однак і нам — людям, які живуть у миру, звичайним життям, — Господь також дає шанс увійти до Царства Небесного. І зробити це не так важко.
Про це говорить сьогоднішнє Євангеліє.
Господь каже тим, хто праворуч від Нього: «Я був голодним — ви дали Мені їсти, Я був спраглим — ви дали Мені пити, Я був у в’язниці, лікарні — ви прийшли до Мене». І люди праворуч сказали у відповідь: «Коли ми бачили Тебе голодним чи спраглим, коли ми приходили до Тебе?» — «Що ви зробили одному з цих менших, те зробили Мені» (див. Мф. 25:31–46).
Справи милосердя доступні кожному. Хто такий «менший»? Той, хто знаходиться у більш скрутних обставинах, ніж ми. Наприклад, ми знаємо, що якась людина хворіє, але за суєтою забуваємо про це і не допомагаємо їй. Так само не звертаємо уваги на голодного — не обов’язково того, хто простягає руку. Це може бути сусідка з нашого під’їзду, котра живе на якісь крихти та не має чого їсти. Ми думаємо: «Мабуть, у цієї людини є родичі». Або ж: «Ця сусідка мала думати, яка в неї буде пенсія, коли працювала». І знов проходимо повз чужої біди.
А ті люди, які так думають, будуть стояти ліворуч від Господа. Він скаже їм: «Я був голодним — ви Мене не нагодували, Я був спраглим — ви не дали Мені пити, я знаходився у в’язниці, лікарні — і ви не прийшли до Мене». І вони почують від Бога: «Ідіть, прокляті, у муку вічну».
А тим, хто праворуч, Він скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам
від створення світу».
***
Брама Царства Небесного зачинена не зсередини, а ззовні. І кожен може прийти, відкрити її і зайти всередину. Як бачимо, це не так важко і це доступно кожному, адже справи милосердя дуже просто робити.
Але і цього інколи люди не роблять. Це значить, що вони не мають не те що християнських — навіть просто людських якостей. Адже це по-людськи — побачити того, хто страждає, і пожаліти його, допомогти.
Тому, брати і сестри, давайте задумаємося, адже всі ми предстанемо на Суд Божий. Він пройде миттєво — ніхто не зможе виправдовуватися. Перед свідомістю людини в мить пройде все її життя, згадаються усі випадки, коли вона відвернулася від ближнього, і випадки, коли вона простягла руку допомоги.
Однак треба допомагати людям не заради того, щоб війти у Царство Небесне. Ми не маємо думати: «Я допоможу, і за це отримаю щось від Бога».
Не такого ставлення до добрих справ чекає від нас Господь! Він вчить, щоб ми робили їх, проявляючи любов. Під час Тайної вечері Спаситель сказав: «Нову заповідь даю вам: любіть одне одного» (Ін. 13:34). Тож ми повинні виховувати себе таким чином, щоб робити добрі справи з любові до Бога і до ближнього. Амінь.
***
Брама Царства Небесного зачинена не зсередини, а ззовні. І кожен може прийти, відкрити її і зайти всередину. Як бачимо, це не так важко і це доступно кожному, адже справи милосердя дуже просто робити.
Але і цього інколи люди не роблять. Це значить, що вони не мають не те що християнських — навіть просто людських якостей. Адже це по-людськи — побачити того, хто страждає, і пожаліти його, допомогти.
Тому, брати і сестри, давайте задумаємося, адже всі ми предстанемо на Суд Божий. Він пройде миттєво — ніхто не зможе виправдовуватися. Перед свідомістю людини в мить пройде все її життя, згадаються усі випадки, коли вона відвернулася від ближнього, і випадки, коли вона простягла руку допомоги.
Однак треба допомагати людям не заради того, щоб війти у Царство Небесне. Ми не маємо думати: «Я допоможу, і за це отримаю щось від Бога».
Не такого ставлення до добрих справ чекає від нас Господь! Він вчить, щоб ми робили їх, проявляючи любов. Під час Тайної вечері Спаситель сказав: «Нову заповідь даю вам: любіть одне одного» (Ін. 13:34). Тож ми повинні виховувати себе таким чином, щоб робити добрі справи з любові до Бога і до ближнього. Амінь.
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, брати і сестри, в останню неділю перед постом під час Літургії свята Церква духовно налаштовує нас і показує нам, яким має бути піст християнина.
Ми, ті, хто рік у рік регулярно постимося, з завзяттям приступаємо до посту. І він надзвичайно стрімко проходить, і до його кінця ми бачимо, що знову не виконали піст так, як слід, не зробили того, що планували. Чому? Тому що ми насправді недостатньо ревні.
І ось зараз перед постом знову і знову, як камертон, звучать слова Євангелія, в яких Господь каже нам, щоб ми правильно постили. Він каже: «Коли постишся, ти маєш перш за все пробачити гріхи своїх ближніх. Якщо ви не прощатимете гріхам ближнім, то і Отець ваш Небесний не простить вам гріхів ваших».
Прощення є необхідною умовою спасіння. Ми отримуємо спасіння задарма, як прощення. Але щоб отримати цей дар, ми самі повинні віддати дар нашим ближнім. У молитві «Отче наш» ми молимося Господу: «І пробач нам наші гріхи, як і ми прощаємо борги нашим боржникам».
Це необхідна умова. Згадаймо ще євангельські слова про те, що якщо ти хочеш принести дар твій Богові, але маєш комусь щось, то спершу піди віддай свій обов'язок і потім знову прийди, і принеси дар. Наші борги — це наші з вами гріхи. Борги маємо ми і нам винні люди. Вони нам повинні, якщо нас образили, чинили неправедно до нас. І перш ніж принести чистий дар Богу, ми повинні розрахуватися з усіма боргами і пробачити всім тим, хто має нам (якщо нас хтось образив чи згрішив перед нами).
Господь каже, щоб ми не були як лицеміри. Каже: «Коли постите, не будьте похмурі». Будь-яка добра справа, а тим більше піст, що виставляється напоказ, є ознакою важкої духовної хвороби — прєлєсті: коли людина хоче тільки здатися перед людьми праведною, а насправді в її серці гніздяться багато гріхів і пристрастей. Людина має робити добрі справи так, щоб люди не бачили і не знали, робити добру справу лише перед Богом.
Господь продовжує: «Ти коли постишся, помаж голову свою і умий своє обличчя». Святі отці кажуть, що помазати голову — значить тримати свій розум у чистоті. Людина створена за образом і подобою Божою, і потрійність Божества відбивається на душі людини — це три сили душі: розум, почуття та воля.
І царем над силами душі є розум людини. Він сам по собі безпристрасний, але може бути помутнілим пристрастями та гріхами, тобто може не орієнтуватися, що є добро, а що є зло. Особливо це буває, коли людина не знає Святого Письма, ніколи не вивчала Закон Божий — тоді вона не відрізняє добра від зла. І ось Господь закликає нас насамперед очистити свій розум. А це означає, що ми маємо читати Євангеліє і навчатися в Законі Божому, щоб чітко для себе розділити: ось це добро, а ось це зло. Коли в людини розум буде чистий, спрямований у потрібному напрямку, тоді й почуття не зможуть чинити опір розуму, як ті, які перебувають в підпорядкуванні розуму. І воля зрештою керуватиметься розумом людини. Тому насамперед Господь закликає нас очистити нашу внутрішню людину — «помазати голову оливою».
І далі Господь каже: «І умий обличчя твоє». Обличчя – це у духовному сенсі наша зовнішня людина. Що на обличчі? Насамперед — очі. І під час посту насамперед ми маємо звернути увагу, куди дивимося, куди направляємо свій погляд. Ви знаєте, що існує правило Великим постом вимкнути телевізор до Великодня, щоб не наповнювати себе такими образами, які часто агресивно насаджують недобре в наші душі. Це означає по можливості відмовитись від інтернету. Відмовитися від проводження часу в соціальних мережах. Хто проводить час у соцмережах, той знає, як вони катастрофічно крадуть час. А час це те, що найцінніше є у нас з вами. Здоров'я можна поправити, гроші - заробити і т. д. А час - як «шагрєнєва шкіра», яка скорочується і яку вже ніколи нам ніхто не поверне. Це стосується особливо часу Великого посту, часу духовного подвигу, духовного діяння.
І найголовніше: Господь говорить нам, щоб ми добрі діла чинили таємно, і Бог, який бачить таємне, віддасть нам явно. Амінь.
Сьогодні, брати і сестри, в останню неділю перед постом під час Літургії свята Церква духовно налаштовує нас і показує нам, яким має бути піст християнина.
Ми, ті, хто рік у рік регулярно постимося, з завзяттям приступаємо до посту. І він надзвичайно стрімко проходить, і до його кінця ми бачимо, що знову не виконали піст так, як слід, не зробили того, що планували. Чому? Тому що ми насправді недостатньо ревні.
І ось зараз перед постом знову і знову, як камертон, звучать слова Євангелія, в яких Господь каже нам, щоб ми правильно постили. Він каже: «Коли постишся, ти маєш перш за все пробачити гріхи своїх ближніх. Якщо ви не прощатимете гріхам ближнім, то і Отець ваш Небесний не простить вам гріхів ваших».
Прощення є необхідною умовою спасіння. Ми отримуємо спасіння задарма, як прощення. Але щоб отримати цей дар, ми самі повинні віддати дар нашим ближнім. У молитві «Отче наш» ми молимося Господу: «І пробач нам наші гріхи, як і ми прощаємо борги нашим боржникам».
Це необхідна умова. Згадаймо ще євангельські слова про те, що якщо ти хочеш принести дар твій Богові, але маєш комусь щось, то спершу піди віддай свій обов'язок і потім знову прийди, і принеси дар. Наші борги — це наші з вами гріхи. Борги маємо ми і нам винні люди. Вони нам повинні, якщо нас образили, чинили неправедно до нас. І перш ніж принести чистий дар Богу, ми повинні розрахуватися з усіма боргами і пробачити всім тим, хто має нам (якщо нас хтось образив чи згрішив перед нами).
Господь каже, щоб ми не були як лицеміри. Каже: «Коли постите, не будьте похмурі». Будь-яка добра справа, а тим більше піст, що виставляється напоказ, є ознакою важкої духовної хвороби — прєлєсті: коли людина хоче тільки здатися перед людьми праведною, а насправді в її серці гніздяться багато гріхів і пристрастей. Людина має робити добрі справи так, щоб люди не бачили і не знали, робити добру справу лише перед Богом.
Господь продовжує: «Ти коли постишся, помаж голову свою і умий своє обличчя». Святі отці кажуть, що помазати голову — значить тримати свій розум у чистоті. Людина створена за образом і подобою Божою, і потрійність Божества відбивається на душі людини — це три сили душі: розум, почуття та воля.
І царем над силами душі є розум людини. Він сам по собі безпристрасний, але може бути помутнілим пристрастями та гріхами, тобто може не орієнтуватися, що є добро, а що є зло. Особливо це буває, коли людина не знає Святого Письма, ніколи не вивчала Закон Божий — тоді вона не відрізняє добра від зла. І ось Господь закликає нас насамперед очистити свій розум. А це означає, що ми маємо читати Євангеліє і навчатися в Законі Божому, щоб чітко для себе розділити: ось це добро, а ось це зло. Коли в людини розум буде чистий, спрямований у потрібному напрямку, тоді й почуття не зможуть чинити опір розуму, як ті, які перебувають в підпорядкуванні розуму. І воля зрештою керуватиметься розумом людини. Тому насамперед Господь закликає нас очистити нашу внутрішню людину — «помазати голову оливою».
І далі Господь каже: «І умий обличчя твоє». Обличчя – це у духовному сенсі наша зовнішня людина. Що на обличчі? Насамперед — очі. І під час посту насамперед ми маємо звернути увагу, куди дивимося, куди направляємо свій погляд. Ви знаєте, що існує правило Великим постом вимкнути телевізор до Великодня, щоб не наповнювати себе такими образами, які часто агресивно насаджують недобре в наші душі. Це означає по можливості відмовитись від інтернету. Відмовитися від проводження часу в соціальних мережах. Хто проводить час у соцмережах, той знає, як вони катастрофічно крадуть час. А час це те, що найцінніше є у нас з вами. Здоров'я можна поправити, гроші - заробити і т. д. А час - як «шагрєнєва шкіра», яка скорочується і яку вже ніколи нам ніхто не поверне. Це стосується особливо часу Великого посту, часу духовного подвигу, духовного діяння.
І найголовніше: Господь говорить нам, щоб ми добрі діла чинили таємно, і Бог, який бачить таємне, віддасть нам явно. Амінь.
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!
«Крест — хранитель вселенной; Крест — красота Церкви; Крест — царей держава; Крест — верных утверждение; Крест — ангелов слава и демонов язва»
(Світилен Хрестопоклонного тижня).
Після хресних страждань Господа на Голгофі Хрест набуває особливого значення для християнина. Раніше Хрест був ознакою ганьби, гріха та покарання.
Після того як Господь увійшов у наш світ, узяв усі наші гріхи і підніс їх на Хрест, останній стає для нас зброєю (як оспівує Церква, диявол не може дивитися на силу, що виходить від Хреста Господнього), знаменням перемоги (на Хресті Господь переміг диявола та смерть). І світло, яке засяяло від Хреста Господнього, сьогодні освітлює всі храми і душі наші.
Ми зараз перебуваємо на середині Великого посту. Період, коли половину шляху вже пройдено, завжди складний, у всіх відношеннях. Щоб підкріпити наші духовні сили, свята Церква у ці дні зносить на середину храму Хрест Господній. Це потрібно, щоб ще й ще раз нагадати про значення Хреста для нас з вами, а також вказати нам шлях, яким ми повинні йти до мети Великого посту – Воскресіння Христового.
Дорога до Воскресіння Господа лежала через Хрест. І нам Спаситель заповідає: «Хто хоче бути моїм учнем, нехай візьме свій хрест і слідує за Мною» (Мф. 16:24; Мк. 8:34).
Що таке Хрест? Ми чуємо безліч визначень, звертаємося до нього як до сили, іноді як до особистості, іноді як до прапора, а іноді як до свого шляху.
Що таке хрест? Як поєднати всі ці поняття? Якщо замислимося над цим, то побачимо, що Хрест це любов. Хрест так само, як і любов, не буває без жертви. Де немає жертовності, немає бажання жертвувати собою заради того, кого любиш, там, отже, немає любові. Любов Божа спонукала Господа зійти на Хрест, любов Божа освячує весь світ, любов Божа – це ангелів слава та демонів язва. І нас Господь закликає йти цим шляхом любові — любові до Бога і до ближнього, — якщо ми хочемо досягти Царства Небесного і спасіння.
Тому в ці величні дні, брати і сестри, ще раз заглянемо у своє серце, душу і побачимо, чи є у нас любов до Бога, чи можемо ми заради Господа завершити подвиг боротьби зі своїми пристрастями, зі своєю самістю, егоїзмом, надати ближньому милість. Чи можемо ми заради Господа полюбити свого ближнього, адже до цього закликає нас Спаситель.
Свята Церква наказує зносити Хрест на середину храму в цей час для того, щоб нам ще й ще раз нагадати, що шлях до Воскресіння Христового, яким ми щороку йдемо Великим постом, лежить через страждання і Хрест Господній.
Церква нагадує, що ми дорогою ціною отримали спасіння. Ця можливість відкрита кожній людині, і нам потрібно нагадувати про це знову і знову.
Про це сьогодні нагадує євангельське читання, яке ми чули під час Літургії. Господь каже: «Хто хоче йти за Мною, нехай відкине себе, візьме хрест свій і слідує за Мною».
Що означає відкинути себе? Це означає: на перше місце у своєму житті ставити не самого себе. Нам потрібно це почути, оскільки ми це чуємо багато разів, але не виконуємо. Нам потрібно відкинути самого себе і шукати у своєму житті насамперед волі Божої.
Дехто запитує: «Як дізнатися про волю Божу щодо мене?» Читайте Євангеліє – у ньому все написано. Людина, яка щодня читає Євангеліє і живе ним, такого питання, як правило, не ставить. Коли людина живе за Євангелієм, заповідями Божими, то вона знає, як вчинити в тій чи іншій ситуації, не мудруючи лукаво, не виправдовуючи себе.
Якщо починаються якісь виправдання чи пошуки якогось іншого змісту, ніж той, який у простоті Господь відкриває нам у Євангелії, це вже шлях від лукавого. Господь каже: «Хай буде слово ваше: так, так; ні ні; а що понад те — те від лукавого».
Воля Божа полягає у виконанні заповідей Господніх. Якою б складною не була наша життєва ситуація, Євангеліє завжди дає відповідь, як чинити в тому чи іншому випадку.
«Крест — хранитель вселенной; Крест — красота Церкви; Крест — царей держава; Крест — верных утверждение; Крест — ангелов слава и демонов язва»
(Світилен Хрестопоклонного тижня).
Після хресних страждань Господа на Голгофі Хрест набуває особливого значення для християнина. Раніше Хрест був ознакою ганьби, гріха та покарання.
Після того як Господь увійшов у наш світ, узяв усі наші гріхи і підніс їх на Хрест, останній стає для нас зброєю (як оспівує Церква, диявол не може дивитися на силу, що виходить від Хреста Господнього), знаменням перемоги (на Хресті Господь переміг диявола та смерть). І світло, яке засяяло від Хреста Господнього, сьогодні освітлює всі храми і душі наші.
Ми зараз перебуваємо на середині Великого посту. Період, коли половину шляху вже пройдено, завжди складний, у всіх відношеннях. Щоб підкріпити наші духовні сили, свята Церква у ці дні зносить на середину храму Хрест Господній. Це потрібно, щоб ще й ще раз нагадати про значення Хреста для нас з вами, а також вказати нам шлях, яким ми повинні йти до мети Великого посту – Воскресіння Христового.
Дорога до Воскресіння Господа лежала через Хрест. І нам Спаситель заповідає: «Хто хоче бути моїм учнем, нехай візьме свій хрест і слідує за Мною» (Мф. 16:24; Мк. 8:34).
Що таке Хрест? Ми чуємо безліч визначень, звертаємося до нього як до сили, іноді як до особистості, іноді як до прапора, а іноді як до свого шляху.
Що таке хрест? Як поєднати всі ці поняття? Якщо замислимося над цим, то побачимо, що Хрест це любов. Хрест так само, як і любов, не буває без жертви. Де немає жертовності, немає бажання жертвувати собою заради того, кого любиш, там, отже, немає любові. Любов Божа спонукала Господа зійти на Хрест, любов Божа освячує весь світ, любов Божа – це ангелів слава та демонів язва. І нас Господь закликає йти цим шляхом любові — любові до Бога і до ближнього, — якщо ми хочемо досягти Царства Небесного і спасіння.
Тому в ці величні дні, брати і сестри, ще раз заглянемо у своє серце, душу і побачимо, чи є у нас любов до Бога, чи можемо ми заради Господа завершити подвиг боротьби зі своїми пристрастями, зі своєю самістю, егоїзмом, надати ближньому милість. Чи можемо ми заради Господа полюбити свого ближнього, адже до цього закликає нас Спаситель.
Свята Церква наказує зносити Хрест на середину храму в цей час для того, щоб нам ще й ще раз нагадати, що шлях до Воскресіння Христового, яким ми щороку йдемо Великим постом, лежить через страждання і Хрест Господній.
Церква нагадує, що ми дорогою ціною отримали спасіння. Ця можливість відкрита кожній людині, і нам потрібно нагадувати про це знову і знову.
Про це сьогодні нагадує євангельське читання, яке ми чули під час Літургії. Господь каже: «Хто хоче йти за Мною, нехай відкине себе, візьме хрест свій і слідує за Мною».
Що означає відкинути себе? Це означає: на перше місце у своєму житті ставити не самого себе. Нам потрібно це почути, оскільки ми це чуємо багато разів, але не виконуємо. Нам потрібно відкинути самого себе і шукати у своєму житті насамперед волі Божої.
Дехто запитує: «Як дізнатися про волю Божу щодо мене?» Читайте Євангеліє – у ньому все написано. Людина, яка щодня читає Євангеліє і живе ним, такого питання, як правило, не ставить. Коли людина живе за Євангелієм, заповідями Божими, то вона знає, як вчинити в тій чи іншій ситуації, не мудруючи лукаво, не виправдовуючи себе.
Якщо починаються якісь виправдання чи пошуки якогось іншого змісту, ніж той, який у простоті Господь відкриває нам у Євангелії, це вже шлях від лукавого. Господь каже: «Хай буде слово ваше: так, так; ні ні; а що понад те — те від лукавого».
Воля Божа полягає у виконанні заповідей Господніх. Якою б складною не була наша життєва ситуація, Євангеліє завжди дає відповідь, як чинити в тому чи іншому випадку.
Заповіді Господні прості та зрозумілі кожній людині. І якщо ми, вставши перед Євангелієм і слухаючи Слово Боже, не будемо шукати, як би його витлумачити, зрозуміти інакше, ніж як у Своєї простоті та ясності викладає нам Господь, тобто якщо ми у простоті сприйматимемо заповіді Божі своїм життям, тоді у нас не виникатиме питання «яка воля Божа щодо мене?».
Господь каже: «Візьми свій хрест». Що означає взяти хрест? Кожна людина, хоче вона чи ні, несе свій хрест, бо тут, на землі, ми з вами вигнанці. Ми вигнані з раю в це місце, щоб знову знайти дорогу і повернутися до раю. І наш шлях землі – шлях несення свого хреста. Це стосується не лише віруючих, а й невіруючих – кожної людини.
Як у Хреста було два розбійники, так і все людство розділене: одна його частина стоїть праворуч Хреста, інша — ліворуч. І якщо ми несемо свій хрест так, як заповідає нам Господь: самовіддано, не пам'ятаючи себе, не ставлячи себе на перше місце, то ми опиняємось праворуч Хреста і йдемо вслід Господа. Якщо ж людина несе (нікуди він не подінеться!) свій хрест ремствуючи, хулячи, обурюючись, то опиняється по ліву сторону Хреста, втрачає Господа, втрачає своє спасіння.
Тому, брати і сестри, дивлячись на Чесний і Життєдайний Хрест Господній, подякуємо Господу за ту велику жертовну любов, яку Він явив нам, свідченням якої є Хрест Господній. На ньому Спаситель розіп'явся за наші гріхи. Відкинемо себе, візьмемо хрест свій і будемо йти за Господом. Амінь.
Господь каже: «Візьми свій хрест». Що означає взяти хрест? Кожна людина, хоче вона чи ні, несе свій хрест, бо тут, на землі, ми з вами вигнанці. Ми вигнані з раю в це місце, щоб знову знайти дорогу і повернутися до раю. І наш шлях землі – шлях несення свого хреста. Це стосується не лише віруючих, а й невіруючих – кожної людини.
Як у Хреста було два розбійники, так і все людство розділене: одна його частина стоїть праворуч Хреста, інша — ліворуч. І якщо ми несемо свій хрест так, як заповідає нам Господь: самовіддано, не пам'ятаючи себе, не ставлячи себе на перше місце, то ми опиняємось праворуч Хреста і йдемо вслід Господа. Якщо ж людина несе (нікуди він не подінеться!) свій хрест ремствуючи, хулячи, обурюючись, то опиняється по ліву сторону Хреста, втрачає Господа, втрачає своє спасіння.
Тому, брати і сестри, дивлячись на Чесний і Життєдайний Хрест Господній, подякуємо Господу за ту велику жертовну любов, яку Він явив нам, свідченням якої є Хрест Господній. На ньому Спаситель розіп'явся за наші гріхи. Відкинемо себе, візьмемо хрест свій і будемо йти за Господом. Амінь.
Христос воскрес!
Сьогодні, браття і сестри, Євангеліє розповідає про абсолютно немислимий для людських сил випадок - зцілення Господом нашим Ісусом Христом людини, яка була народжена сліпою і досягла вже дорослого віку у своїй хворобі. Сліпонароджений харчувався подаянням, милостинею, яку давали йому люди.
Ця євангельська історія почалася із запитання апостолів, зверненого до Господа: "Хто згрішив - ця людина чи батьки її?" Це питання іноді народжується і в наших серцях, коли ми бачимо людей, які страждають у цьому світі, або хворих дітей. Ми мимоволі запитуємо себе: "Чому ці люди страждають? Напевно, батьки або ще хтось із роду їхнього вчинив якісь тяжкі гріхи". Але не нам судити про шляхи Божі: "Мої думки - не ваші думки, ні ваші шляхи - шляхи Мої, каже Господь. Але як небо вище за землю, так шляхи Мої вище за шляхи ваші, і думки Мої вище за думки ваші" (Іс.55,8-9). На підтвердження цього - сьогоднішнє Євангельське читання. Відповідь Господа апостолам абсолютно несподівана: "Ісус відповідав: не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому з'явилися діла Божі" (Ін. 9, 3). Невже для того, щоб з'явилися справи Божі, необхідні страждання, хвороба, злидні. Напевно, іноді й необхідно, але не завжди. Головна справа Божа, для чого прийшов у світ Господь - це спасти наші душі. Напевно, для цієї людини необхідні були страждання і хвороба сліпоти для того, щоб прозріли її очі духовні.
Відповівши на запитання апостолів, Спаситель підійшов, плюнув на землю, зробив із дорожнього пилу і плюновення бріння, помазав очі сліпому і сказав: "піди, вмийся в купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим" (Ін. 9, 6).
Пророчо, напевно, ця купальня була названа ім'ям посланий, тому що сліпонародженого Христос послав до неї для зцілення. Господь посилає його вмитися, даючи можливість проявити віру цьому нещасному. Без віри людина не може прийняти благодать Божу. Сліпонароджений, знаючи свою хворобу (напевно, вже не до одного лікаря і батьки його зверталися, і він сам), знаючи, що неможливо отримати зцілення, він проявляє подвиг віри. Вирушає до тієї купальні, яку вказав йому Господь, умивається, і відбувається диво. Він бачить, бачить світ, рідних і близьких, і це все змінює в його житті.
Дійсно це дивовижне, вражаюче диво. Ми вже звикли, читаючи це Євангеліє і не так гостро сприймаємо його. Сліпий чоловік, який просив милостиню, раптом приходить зрячим і всім показує свої прозрілі очі. Звісно, ті, хто був поруч, здивувалися й одразу повели його до фарисеїв, які були духовними вождями іудейського народу. Почалися розмови, пішли чутки, і фарисеї почали сперечатися між собою. Вони знали, що це чудо створив Ісус, Якого вони не приймали, вчення Якого вони відкидали. Але цей випадок поставив їх у глухий кут.
Зцілення Господь здійснив знову в суботу. Чому саме в суботу Господь творить стільки зцілень і чудес? Господь Ісус Христос застерігає іудеїв і нас із вами від небезпеки фарисейства - від показного благочестя: "Субота для чоловіка, а не чоловік для суботи" (Мк. 2, 27).
І ось фарисеї між собою почали сперечатися: "не від Бога Ця Людина, бо не зберігає суботи. Інші говорили: як може людина грішна творити такі чудеса? І були між ними чвари" (Ін. 9, 16). Почався допит, почали закликати батьків. Коли почули слово батьків, вони упевнилися, що це так і є, чудо сталося. Двічі закликали самого сліпого. Зрештою, він не витримав і роздратовано, із сарказмом дорікнув запитувачам: "я вже сказав вам, і ви не слухали; що ще хочете чути? або і ви хочете стати Його учнями?" Це привело фарисеїв у крайнє роздратування, і вони вигнали його геть, кажучи: "у гріхах ти весь народився, і чи ти нас навчаєш?" (Ін.9, 34).
"Ісус, почувши, що вигнали його геть, і знайшовши його, сказав йому: Чи віруєш ти в Сина Божого? Він відповідав і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього? Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить із тобою. Він же сказав: Вірую, Господи! І поклонився Йому" (Ін. 9, 35-38). Ми бачимо як відкривається весь сенс багаторічних страждань цієї людини.
Сьогодні, браття і сестри, Євангеліє розповідає про абсолютно немислимий для людських сил випадок - зцілення Господом нашим Ісусом Христом людини, яка була народжена сліпою і досягла вже дорослого віку у своїй хворобі. Сліпонароджений харчувався подаянням, милостинею, яку давали йому люди.
Ця євангельська історія почалася із запитання апостолів, зверненого до Господа: "Хто згрішив - ця людина чи батьки її?" Це питання іноді народжується і в наших серцях, коли ми бачимо людей, які страждають у цьому світі, або хворих дітей. Ми мимоволі запитуємо себе: "Чому ці люди страждають? Напевно, батьки або ще хтось із роду їхнього вчинив якісь тяжкі гріхи". Але не нам судити про шляхи Божі: "Мої думки - не ваші думки, ні ваші шляхи - шляхи Мої, каже Господь. Але як небо вище за землю, так шляхи Мої вище за шляхи ваші, і думки Мої вище за думки ваші" (Іс.55,8-9). На підтвердження цього - сьогоднішнє Євангельське читання. Відповідь Господа апостолам абсолютно несподівана: "Ісус відповідав: не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому з'явилися діла Божі" (Ін. 9, 3). Невже для того, щоб з'явилися справи Божі, необхідні страждання, хвороба, злидні. Напевно, іноді й необхідно, але не завжди. Головна справа Божа, для чого прийшов у світ Господь - це спасти наші душі. Напевно, для цієї людини необхідні були страждання і хвороба сліпоти для того, щоб прозріли її очі духовні.
Відповівши на запитання апостолів, Спаситель підійшов, плюнув на землю, зробив із дорожнього пилу і плюновення бріння, помазав очі сліпому і сказав: "піди, вмийся в купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим" (Ін. 9, 6).
Пророчо, напевно, ця купальня була названа ім'ям посланий, тому що сліпонародженого Христос послав до неї для зцілення. Господь посилає його вмитися, даючи можливість проявити віру цьому нещасному. Без віри людина не може прийняти благодать Божу. Сліпонароджений, знаючи свою хворобу (напевно, вже не до одного лікаря і батьки його зверталися, і він сам), знаючи, що неможливо отримати зцілення, він проявляє подвиг віри. Вирушає до тієї купальні, яку вказав йому Господь, умивається, і відбувається диво. Він бачить, бачить світ, рідних і близьких, і це все змінює в його житті.
Дійсно це дивовижне, вражаюче диво. Ми вже звикли, читаючи це Євангеліє і не так гостро сприймаємо його. Сліпий чоловік, який просив милостиню, раптом приходить зрячим і всім показує свої прозрілі очі. Звісно, ті, хто був поруч, здивувалися й одразу повели його до фарисеїв, які були духовними вождями іудейського народу. Почалися розмови, пішли чутки, і фарисеї почали сперечатися між собою. Вони знали, що це чудо створив Ісус, Якого вони не приймали, вчення Якого вони відкидали. Але цей випадок поставив їх у глухий кут.
Зцілення Господь здійснив знову в суботу. Чому саме в суботу Господь творить стільки зцілень і чудес? Господь Ісус Христос застерігає іудеїв і нас із вами від небезпеки фарисейства - від показного благочестя: "Субота для чоловіка, а не чоловік для суботи" (Мк. 2, 27).
І ось фарисеї між собою почали сперечатися: "не від Бога Ця Людина, бо не зберігає суботи. Інші говорили: як може людина грішна творити такі чудеса? І були між ними чвари" (Ін. 9, 16). Почався допит, почали закликати батьків. Коли почули слово батьків, вони упевнилися, що це так і є, чудо сталося. Двічі закликали самого сліпого. Зрештою, він не витримав і роздратовано, із сарказмом дорікнув запитувачам: "я вже сказав вам, і ви не слухали; що ще хочете чути? або і ви хочете стати Його учнями?" Це привело фарисеїв у крайнє роздратування, і вони вигнали його геть, кажучи: "у гріхах ти весь народився, і чи ти нас навчаєш?" (Ін.9, 34).
"Ісус, почувши, що вигнали його геть, і знайшовши його, сказав йому: Чи віруєш ти в Сина Божого? Він відповідав і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього? Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить із тобою. Він же сказав: Вірую, Господи! І поклонився Йому" (Ін. 9, 35-38). Ми бачимо як відкривається весь сенс багаторічних страждань цієї людини.
Господь не тільки дарує їй полегшення в її муках - це неминуче відбувається з кожною людиною, яка приходить до Бога: все в її житті починає поступово приходити до гармонії та налаштовуватися. Справа Божа - це явити Богу Себе світові і дарувати зцілення душі людини, що і відбувається з цим сліпонародженим.
Таке абсолютно незвичайне і дивовижне сьогодні Євангельське читання наштовхує нас на багато роздумів: про те, яким є наше життя, якою є наша віра, якими є наші взаємини з Богом? Чи немає фарисейства в нашій душі? Це хвороба, яка була не тільки в Старому Завіті, але якою страждають багато хто з нас. Апостолів попереджав Господь Ісус Христос, і в особі апостолів, і всіх наступних учнів, кажучи їм: "Стережіться від закваски фарисейської" (Мф.16, 6).
Досліджуймо свої серця, браття і сестри: чи немає в нашому серці цієї закваски, яка може зіпсувати все серце, яка може віддалити нас від Бога, і ми можемо при цьому втратити все. Будемо щирі перед Богом, будемо намагатися творити наші справи з чистим серцем. Нехай не так, як хотілося б, але завжди щиро перед Богом і перед ближніми своїми, щоб нам бути з Богом.
Євангельський сліпонароджений - реальна особистість. Його зцілення - історичний факт, який відбувся. Але Євангеліє має багато смислів, рівнів глибини. І на найглибшому рівні сприйняття Святого Письма ця людина - образ кожного з нас.
Кожен із нас проходить у цьому житті через випробування. У Євангелії описано один день із життя сліпонародженого. За цей короткий період він, як фізично, так і духовно прозрів і утвердився у вірі. Господь Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб кожен із нас прозрів - духовно прозрів і став близьким Богові.
Ця людина також являє собою образ усього людства. Поки сліпонароджений не прозрів, він фізично ходив у темряві. До того як Христос прийшов у світ, усе людство було в темряві. Людство прозріло тільки тоді, коли Господь прийшов і відкрив світло світу (Він свідчив про Себе: "Я є Світло світу"). Людство прозріло через діла Божі - порятунок на Хресті - і через діла віри, як цей сліпонароджений, що повірив Ісусові, пішов до купальні Силоам, як наказав йому Ісус. Ця купальня символізує собою хрещальну купіль, у якій кожен із нас омив свою духовну сліпоту й отримав духовний зір.
Коли Ісус запитав сліпонародженого: "Чи віриш у Сина Божого?" - той відповів: "А хто Він, щоб мені вірити в Нього?" "Це Я, Який говорю з тобою", - каже Спаситель. Тим самим Господь відкрив йому Себе. Той відповів: "Вірую", - і вклонився Йому. Так і все наше життя має стати поклонінням Богові.
Що означає кланятися Господу? Це означає кланятися Богові в думках своїх, зберігати свої думки в чистоті. У думках починається гріх, у думках зачинається і добре, і погане. Якщо людина кланяється Господу, вона зберігає свої думки в чистоті.
Вклонятися Богові - значить стежити за своїм словом як найвеличнішим даром, який дав нам Господь, щоб прославляти Його в молитвах і спілкуватися один з одним. Також поклонятися Господу потрібно своїми справами: ухилятися від зла і творити добре. І тоді та справа, яку Господь назвав Божою, для якої Він прийшов у цей світ, звершиться і на нас, на нашому житті. Амінь.
Таке абсолютно незвичайне і дивовижне сьогодні Євангельське читання наштовхує нас на багато роздумів: про те, яким є наше життя, якою є наша віра, якими є наші взаємини з Богом? Чи немає фарисейства в нашій душі? Це хвороба, яка була не тільки в Старому Завіті, але якою страждають багато хто з нас. Апостолів попереджав Господь Ісус Христос, і в особі апостолів, і всіх наступних учнів, кажучи їм: "Стережіться від закваски фарисейської" (Мф.16, 6).
Досліджуймо свої серця, браття і сестри: чи немає в нашому серці цієї закваски, яка може зіпсувати все серце, яка може віддалити нас від Бога, і ми можемо при цьому втратити все. Будемо щирі перед Богом, будемо намагатися творити наші справи з чистим серцем. Нехай не так, як хотілося б, але завжди щиро перед Богом і перед ближніми своїми, щоб нам бути з Богом.
Євангельський сліпонароджений - реальна особистість. Його зцілення - історичний факт, який відбувся. Але Євангеліє має багато смислів, рівнів глибини. І на найглибшому рівні сприйняття Святого Письма ця людина - образ кожного з нас.
Кожен із нас проходить у цьому житті через випробування. У Євангелії описано один день із життя сліпонародженого. За цей короткий період він, як фізично, так і духовно прозрів і утвердився у вірі. Господь Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб кожен із нас прозрів - духовно прозрів і став близьким Богові.
Ця людина також являє собою образ усього людства. Поки сліпонароджений не прозрів, він фізично ходив у темряві. До того як Христос прийшов у світ, усе людство було в темряві. Людство прозріло тільки тоді, коли Господь прийшов і відкрив світло світу (Він свідчив про Себе: "Я є Світло світу"). Людство прозріло через діла Божі - порятунок на Хресті - і через діла віри, як цей сліпонароджений, що повірив Ісусові, пішов до купальні Силоам, як наказав йому Ісус. Ця купальня символізує собою хрещальну купіль, у якій кожен із нас омив свою духовну сліпоту й отримав духовний зір.
Коли Ісус запитав сліпонародженого: "Чи віриш у Сина Божого?" - той відповів: "А хто Він, щоб мені вірити в Нього?" "Це Я, Який говорю з тобою", - каже Спаситель. Тим самим Господь відкрив йому Себе. Той відповів: "Вірую", - і вклонився Йому. Так і все наше життя має стати поклонінням Богові.
Що означає кланятися Господу? Це означає кланятися Богові в думках своїх, зберігати свої думки в чистоті. У думках починається гріх, у думках зачинається і добре, і погане. Якщо людина кланяється Господу, вона зберігає свої думки в чистоті.
Вклонятися Богові - значить стежити за своїм словом як найвеличнішим даром, який дав нам Господь, щоб прославляти Його в молитвах і спілкуватися один з одним. Також поклонятися Господу потрібно своїми справами: ухилятися від зла і творити добре. І тоді та справа, яку Господь назвав Божою, для якої Він прийшов у цей світ, звершиться і на нас, на нашому житті. Амінь.
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Після того, як ми в минулу неділю святкували пришестя Святого Духа сьогодні ми святкуємо пам'ять всіх святих, тих кого ми знаємо, кому ми молимось і просимо їх молитов, їх допомоги. А також ми вшановуємо сьогодні пам'ять святих, яких не тільки ми не знаємо, а й тих, кого не знає, не бачить, не пам'ятає наш світ, але яких прославив Бог. Бо Бог бачить життя і душу кожної людини і духовний труд людини не пропаде ніколи. Більш того, чим менше знають люди про духовні подвиги людини, тим вони цінніші в очах Божих. Адже в такому випадку очевидно, що подвижник трудиться не для того, щоб люди шанували і прославляли його. Коли людина приховує свої духовні подвиги від інших, вона в такому випадку трудиться для Бога, для того, щоб догодити Богові і перемогти в собі корінь зла - гордість житейську, та різні види похоті.
Рід святих надзвичайно різноманітний - святителі, преподобні, мученики, сповідники, вчителі Церкви, юродиві... А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, києво-печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості і нетлінності виконуючи різноманітні монастирські подвиги.
Так само і в миру. Немає місця де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям і догодити Богові. Більш того, пам’ятаємо житіє одного з найбільших, а може й найбільшого подвижника свого часу преподобного Макарія Великого, який жив в IV столітті, золотий вік чернецтва, в духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, підтримуючи сили двома - трьома фініками багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші подвизались найбільш у тому, що намагалися якомога більше усмирити своє тіло - спали по дві години на добу сидячи, або лежачи на твердій підстилці, інший час віддавали труду і молитві; інші ховалися від людей, або йшли у затвор, щоб весь час віддати молитві і духовній боротьбі. Так ось, преп. Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Бог показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, в адміністративному і економічному центрі, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Жінки побачили преп. Макарія і трепетно заперечували йому і розповіли, що вони не бачать за собою особливих духовних подвигів. Вони розповіли йому, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами. І за весь час після свого одруження вони не сварилися ні з ними ні одна з одною. Вони трудяться намагаються удосконалюватися у вірі і любові. Святий Макарій прославив Бога дивного у святих Своїх. Преп. Макарій зрозумів, що найголовнішим подвигом християнина є подвиги віри, смирення і любові. Стяжати ці чесноти множна на кожному місці, де поставив людину Бог.
Отже можна догодити Богові у будь якому місці. Але необхідно розуміти, що дуже часто коли людина ставить головною метою догодити Богові, то проти такої людини піднімається буря нерозуміння, інколи агресії і злоби. Про це і Святе Письмо попереджає нас: всі, хто хоче жити благочестиво у Христі Іісусі будуть гонимі (2Тим.3:12). Але настрій християнина має бути апостольським: якщо можливо, будьте в мирі з усіма людьми (Рим.2:18). З одного боку будите гонимі, за іншого – якщо можете – будьте з усіма у мирі. Ось між цими двома орієнтирами має проходити вузький путь християнина у світі. З одного боку ревність догоджати Богові і пов'язані з цим спокуси від диявола і людей і з іншого боку - миролюбність, любов і смирення.
Рід святих надзвичайно різноманітний - святителі, преподобні, мученики, сповідники, вчителі Церкви, юродиві... А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, києво-печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості і нетлінності виконуючи різноманітні монастирські подвиги.
Так само і в миру. Немає місця де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям і догодити Богові. Більш того, пам’ятаємо житіє одного з найбільших, а може й найбільшого подвижника свого часу преподобного Макарія Великого, який жив в IV столітті, золотий вік чернецтва, в духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, підтримуючи сили двома - трьома фініками багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші подвизались найбільш у тому, що намагалися якомога більше усмирити своє тіло - спали по дві години на добу сидячи, або лежачи на твердій підстилці, інший час віддавали труду і молитві; інші ховалися від людей, або йшли у затвор, щоб весь час віддати молитві і духовній боротьбі. Так ось, преп. Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Бог показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, в адміністративному і економічному центрі, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Жінки побачили преп. Макарія і трепетно заперечували йому і розповіли, що вони не бачать за собою особливих духовних подвигів. Вони розповіли йому, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами. І за весь час після свого одруження вони не сварилися ні з ними ні одна з одною. Вони трудяться намагаються удосконалюватися у вірі і любові. Святий Макарій прославив Бога дивного у святих Своїх. Преп. Макарій зрозумів, що найголовнішим подвигом християнина є подвиги віри, смирення і любові. Стяжати ці чесноти множна на кожному місці, де поставив людину Бог.
Отже можна догодити Богові у будь якому місці. Але необхідно розуміти, що дуже часто коли людина ставить головною метою догодити Богові, то проти такої людини піднімається буря нерозуміння, інколи агресії і злоби. Про це і Святе Письмо попереджає нас: всі, хто хоче жити благочестиво у Христі Іісусі будуть гонимі (2Тим.3:12). Але настрій християнина має бути апостольським: якщо можливо, будьте в мирі з усіма людьми (Рим.2:18). З одного боку будите гонимі, за іншого – якщо можете – будьте з усіма у мирі. Ось між цими двома орієнтирами має проходити вузький путь християнина у світі. З одного боку ревність догоджати Богові і пов'язані з цим спокуси від диявола і людей і з іншого боку - миролюбність, любов і смирення.
Святі будуть судити світ каже св. ап. Павло у першому посланні до Коринфян (1Кор.6:2). Що це означає і які святі будуть судити наш світ і тих, хто живе в ньому? Звісно, що судити всіх буде Бог. А святі, які здобули святість на тому місці, де їх поставив Бог самим фактом того, що вони досягли святості будуть осуджувати тих, хто був в таких самих умовах за життя і знехтував боротьбою за своє спасіння. Святителі мовчки на Страшному Суді будуть живим осудженням недостойних єпископів, преподобні - осудженням недостойних монахів, оті дві жінки про яких згадується в житії преп. Макарія Великого будуть мовчазним осудженням всіх, навіть віруючих жінок, які в сімейному житті поводяться недостойно і не мають ані смирення, ані віри, ані любові. Святі лікарі, юристи, воїни відповідно будуть судити тих, хто на своєму місці не проявив також ані віри, ані любові, ані смирення.
Допоки ми живемо у на ще є час і можливості зробити все для свого спасіння. Потрібна тільки духовна ревність і труд. А Бог дасть і сили і можливості. Всі святі моліть Бога за нас. Амінь.
Допоки ми живемо у на ще є час і можливості зробити все для свого спасіння. Потрібна тільки духовна ревність і труд. А Бог дасть і сили і можливості. Всі святі моліть Бога за нас. Амінь.