Заповіді Господні прості та зрозумілі кожній людині. І якщо ми, вставши перед Євангелієм і слухаючи Слово Боже, не будемо шукати, як би його витлумачити, зрозуміти інакше, ніж як у Своєї простоті та ясності викладає нам Господь, тобто якщо ми у простоті сприйматимемо заповіді Божі своїм життям, тоді у нас не виникатиме питання «яка воля Божа щодо мене?».
Господь каже: «Візьми свій хрест». Що означає взяти хрест? Кожна людина, хоче вона чи ні, несе свій хрест, бо тут, на землі, ми з вами вигнанці. Ми вигнані з раю в це місце, щоб знову знайти дорогу і повернутися до раю. І наш шлях землі – шлях несення свого хреста. Це стосується не лише віруючих, а й невіруючих – кожної людини.
Як у Хреста було два розбійники, так і все людство розділене: одна його частина стоїть праворуч Хреста, інша — ліворуч. І якщо ми несемо свій хрест так, як заповідає нам Господь: самовіддано, не пам'ятаючи себе, не ставлячи себе на перше місце, то ми опиняємось праворуч Хреста і йдемо вслід Господа. Якщо ж людина несе (нікуди він не подінеться!) свій хрест ремствуючи, хулячи, обурюючись, то опиняється по ліву сторону Хреста, втрачає Господа, втрачає своє спасіння.
Тому, брати і сестри, дивлячись на Чесний і Життєдайний Хрест Господній, подякуємо Господу за ту велику жертовну любов, яку Він явив нам, свідченням якої є Хрест Господній. На ньому Спаситель розіп'явся за наші гріхи. Відкинемо себе, візьмемо хрест свій і будемо йти за Господом. Амінь.

Христос воскрес!
Сьогодні, браття і сестри, Євангеліє розповідає про абсолютно немислимий для людських сил випадок - зцілення Господом нашим Ісусом Христом людини, яка була народжена сліпою і досягла вже дорослого віку у своїй хворобі. Сліпонароджений харчувався подаянням, милостинею, яку давали йому люди.
Ця євангельська історія почалася із запитання апостолів, зверненого до Господа: "Хто згрішив - ця людина чи батьки її?" Це питання іноді народжується і в наших серцях, коли ми бачимо людей, які страждають у цьому світі, або хворих дітей. Ми мимоволі запитуємо себе: "Чому ці люди страждають? Напевно, батьки або ще хтось із роду їхнього вчинив якісь тяжкі гріхи". Але не нам судити про шляхи Божі: "Мої думки - не ваші думки, ні ваші шляхи - шляхи Мої, каже Господь. Але як небо вище за землю, так шляхи Мої вище за шляхи ваші, і думки Мої вище за думки ваші" (Іс.55,8-9). На підтвердження цього - сьогоднішнє Євангельське читання. Відповідь Господа апостолам абсолютно несподівана: "Ісус відповідав: не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому з'явилися діла Божі" (Ін. 9, 3). Невже для того, щоб з'явилися справи Божі, необхідні страждання, хвороба, злидні. Напевно, іноді й необхідно, але не завжди. Головна справа Божа, для чого прийшов у світ Господь - це спасти наші душі. Напевно, для цієї людини необхідні були страждання і хвороба сліпоти для того, щоб прозріли її очі духовні.
Відповівши на запитання апостолів, Спаситель підійшов, плюнув на землю, зробив із дорожнього пилу і плюновення бріння, помазав очі сліпому і сказав: "піди, вмийся в купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим" (Ін. 9, 6).
Пророчо, напевно, ця купальня була названа ім'ям посланий, тому що сліпонародженого Христос послав до неї для зцілення. Господь посилає його вмитися, даючи можливість проявити віру цьому нещасному. Без віри людина не може прийняти благодать Божу. Сліпонароджений, знаючи свою хворобу (напевно, вже не до одного лікаря і батьки його зверталися, і він сам), знаючи, що неможливо отримати зцілення, він проявляє подвиг віри. Вирушає до тієї купальні, яку вказав йому Господь, умивається, і відбувається диво. Він бачить, бачить світ, рідних і близьких, і це все змінює в його житті.
Дійсно це дивовижне, вражаюче диво. Ми вже звикли, читаючи це Євангеліє і не так гостро сприймаємо його. Сліпий чоловік, який просив милостиню, раптом приходить зрячим і всім показує свої прозрілі очі. Звісно, ті, хто був поруч, здивувалися й одразу повели його до фарисеїв, які були духовними вождями іудейського народу. Почалися розмови, пішли чутки, і фарисеї почали сперечатися між собою. Вони знали, що це чудо створив Ісус, Якого вони не приймали, вчення Якого вони відкидали. Але цей випадок поставив їх у глухий кут.
Зцілення Господь здійснив знову в суботу. Чому саме в суботу Господь творить стільки зцілень і чудес? Господь Ісус Христос застерігає іудеїв і нас із вами від небезпеки фарисейства - від показного благочестя: "Субота для чоловіка, а не чоловік для суботи" (Мк. 2, 27).
І ось фарисеї між собою почали сперечатися: "не від Бога Ця Людина, бо не зберігає суботи. Інші говорили: як може людина грішна творити такі чудеса? І були між ними чвари" (Ін. 9, 16). Почався допит, почали закликати батьків. Коли почули слово батьків, вони упевнилися, що це так і є, чудо сталося. Двічі закликали самого сліпого. Зрештою, він не витримав і роздратовано, із сарказмом дорікнув запитувачам: "я вже сказав вам, і ви не слухали; що ще хочете чути? або і ви хочете стати Його учнями?" Це привело фарисеїв у крайнє роздратування, і вони вигнали його геть, кажучи: "у гріхах ти весь народився, і чи ти нас навчаєш?" (Ін.9, 34).
"Ісус, почувши, що вигнали його геть, і знайшовши його, сказав йому: Чи віруєш ти в Сина Божого? Він відповідав і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього? Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить із тобою. Він же сказав: Вірую, Господи! І поклонився Йому" (Ін. 9, 35-38). Ми бачимо як відкривається весь сенс багаторічних страждань цієї людини.

Господь не тільки дарує їй полегшення в її муках - це неминуче відбувається з кожною людиною, яка приходить до Бога: все в її житті починає поступово приходити до гармонії та налаштовуватися. Справа Божа - це явити Богу Себе світові і дарувати зцілення душі людини, що і відбувається з цим сліпонародженим.
Таке абсолютно незвичайне і дивовижне сьогодні Євангельське читання наштовхує нас на багато роздумів: про те, яким є наше життя, якою є наша віра, якими є наші взаємини з Богом? Чи немає фарисейства в нашій душі? Це хвороба, яка була не тільки в Старому Завіті, але якою страждають багато хто з нас. Апостолів попереджав Господь Ісус Христос, і в особі апостолів, і всіх наступних учнів, кажучи їм: "Стережіться від закваски фарисейської" (Мф.16, 6).
Досліджуймо свої серця, браття і сестри: чи немає в нашому серці цієї закваски, яка може зіпсувати все серце, яка може віддалити нас від Бога, і ми можемо при цьому втратити все. Будемо щирі перед Богом, будемо намагатися творити наші справи з чистим серцем. Нехай не так, як хотілося б, але завжди щиро перед Богом і перед ближніми своїми, щоб нам бути з Богом.
Євангельський сліпонароджений - реальна особистість. Його зцілення - історичний факт, який відбувся. Але Євангеліє має багато смислів, рівнів глибини. І на найглибшому рівні сприйняття Святого Письма ця людина - образ кожного з нас.
Кожен із нас проходить у цьому житті через випробування. У Євангелії описано один день із життя сліпонародженого. За цей короткий період він, як фізично, так і духовно прозрів і утвердився у вірі. Господь Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб кожен із нас прозрів - духовно прозрів і став близьким Богові.
Ця людина також являє собою образ усього людства. Поки сліпонароджений не прозрів, він фізично ходив у темряві. До того як Христос прийшов у світ, усе людство було в темряві. Людство прозріло тільки тоді, коли Господь прийшов і відкрив світло світу (Він свідчив про Себе: "Я є Світло світу"). Людство прозріло через діла Божі - порятунок на Хресті - і через діла віри, як цей сліпонароджений, що повірив Ісусові, пішов до купальні Силоам, як наказав йому Ісус. Ця купальня символізує собою хрещальну купіль, у якій кожен із нас омив свою духовну сліпоту й отримав духовний зір.
Коли Ісус запитав сліпонародженого: "Чи віриш у Сина Божого?" - той відповів: "А хто Він, щоб мені вірити в Нього?" "Це Я, Який говорю з тобою", - каже Спаситель. Тим самим Господь відкрив йому Себе. Той відповів: "Вірую", - і вклонився Йому. Так і все наше життя має стати поклонінням Богові.
Що означає кланятися Господу? Це означає кланятися Богові в думках своїх, зберігати свої думки в чистоті. У думках починається гріх, у думках зачинається і добре, і погане. Якщо людина кланяється Господу, вона зберігає свої думки в чистоті.
Вклонятися Богові - значить стежити за своїм словом як найвеличнішим даром, який дав нам Господь, щоб прославляти Його в молитвах і спілкуватися один з одним. Також поклонятися Господу потрібно своїми справами: ухилятися від зла і творити добре. І тоді та справа, яку Господь назвав Божою, для якої Він прийшов у цей світ, звершиться і на нас, на нашому житті. Амінь.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Після того, як ми в минулу неділю святкували пришестя Святого Духа сьогодні ми святкуємо пам'ять всіх святих, тих кого ми знаємо, кому ми молимось і просимо їх молитов, їх допомоги. А також ми вшановуємо сьогодні пам'ять святих, яких не тільки ми не знаємо, а й тих, кого не знає, не бачить, не пам'ятає наш світ, але яких прославив Бог. Бо Бог бачить життя і душу кожної людини і духовний труд людини не пропаде ніколи. Більш того, чим менше знають люди про духовні подвиги людини, тим вони цінніші в очах Божих. Адже в такому випадку очевидно, що подвижник трудиться не для того, щоб люди шанували і прославляли його. Коли людина приховує свої духовні подвиги від інших, вона в такому випадку трудиться для Бога, для того, щоб догодити Богові і перемогти в собі корінь зла - гордість житейську, та різні види похоті.
Рід святих надзвичайно різноманітний - святителі, преподобні, мученики, сповідники, вчителі Церкви, юродиві... А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, києво-печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості і нетлінності виконуючи різноманітні монастирські подвиги.
Так само і в миру. Немає місця де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям і догодити Богові. Більш того, пам’ятаємо житіє одного з найбільших, а може й найбільшого подвижника свого часу преподобного Макарія Великого, який жив в IV столітті, золотий вік чернецтва, в духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, підтримуючи сили двома - трьома фініками багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші подвизались найбільш у тому, що намагалися якомога більше усмирити своє тіло - спали по дві години на добу сидячи, або лежачи на твердій підстилці, інший час віддавали труду і молитві; інші ховалися від людей, або йшли у затвор, щоб весь час віддати молитві і духовній боротьбі. Так ось, преп. Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Бог показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, в адміністративному і економічному центрі, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Жінки побачили преп. Макарія і трепетно заперечували йому і розповіли, що вони не бачать за собою особливих духовних подвигів. Вони розповіли йому, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами. І за весь час після свого одруження вони не сварилися ні з ними ні одна з одною. Вони трудяться намагаються удосконалюватися у вірі і любові. Святий Макарій прославив Бога дивного у святих Своїх. Преп. Макарій зрозумів, що найголовнішим подвигом християнина є подвиги віри, смирення і любові. Стяжати ці чесноти множна на кожному місці, де поставив людину Бог.
Отже можна догодити Богові у будь якому місці. Але необхідно розуміти, що дуже часто коли людина ставить головною метою догодити Богові, то проти такої людини піднімається буря нерозуміння, інколи агресії і злоби. Про це і Святе Письмо попереджає нас: всі, хто хоче жити благочестиво у Христі Іісусі будуть гонимі (2Тим.3:12). Але настрій християнина має бути апостольським: якщо можливо, будьте в мирі з усіма людьми (Рим.2:18). З одного боку будите гонимі, за іншого – якщо можете – будьте з усіма у мирі. Ось між цими двома орієнтирами має проходити вузький путь християнина у світі. З одного боку ревність догоджати Богові і пов'язані з цим спокуси від диявола і людей і з іншого боку - миролюбність, любов і смирення.

Святі будуть судити світ каже св. ап. Павло у першому посланні до Коринфян (1Кор.6:2). Що це означає і які святі будуть судити наш світ і тих, хто живе в ньому? Звісно, що судити всіх буде Бог. А святі, які здобули святість на тому місці, де їх поставив Бог самим фактом того, що вони досягли святості будуть осуджувати тих, хто був в таких самих умовах за життя і знехтував боротьбою за своє спасіння. Святителі мовчки на Страшному Суді будуть живим осудженням недостойних єпископів, преподобні - осудженням недостойних монахів, оті дві жінки про яких згадується в житії преп. Макарія Великого будуть мовчазним осудженням всіх, навіть віруючих жінок, які в сімейному житті поводяться недостойно і не мають ані смирення, ані віри, ані любові. Святі лікарі, юристи, воїни відповідно будуть судити тих, хто на своєму місці не проявив також ані віри, ані любові, ані смирення.
Допоки ми живемо у на ще є час і можливості зробити все для свого спасіння. Потрібна тільки духовна ревність і труд. А Бог дасть і сили і можливості. Всі святі моліть Бога за нас. Амінь.

Надіслано з Viber https://www.viber.com/invite/283c71a8b3f19faf1f1b46b286388e90b422c0c0ff0e728e073700e7863e39a0

8-го июля наш Киев был варварски обстрелян. Пострадали дети и взрослые в больницах, в жилых домах. Наш храм находится в 700 метрах по прямой от станции метро Лукьяновская. В этот день во время обстрела к нам прилитело вот такие 2 осколка. Один из них весом в 500 гр упал в 10 метрах от ворот храма. Второй весом 1500 гр пробил насквозь крышу одного из подсобных помещений храма.
Сегодня, в день св. ап. Петра и Павла, во время трапезы после литургии прихожанка К. нашего храма, которая несет послушание у нас в трапезной, рассказала свою историю, связанную с обстрелом Киева 8-го  июля.
Когда она ехала в храм в этот день, то воздушная тревога застала ее при выходе  из станции метро Лукьяновская. В холле толпилось множество людей. К.  стояла возле самых дверей у выхода внутри холла метро.  Вдруг ее со спины токнули. Она обернулась. Мужчина, стоявший сзади, был невозмутим. Через некоторое время ее опять толкнул, видимо стоявший сзади мужчина. К. вновь повернулась и гневно посмотрела на него.  Мужчина делал вид, что он ни при чем. У К. все закипало внутри, она хотела что-то резкое высказать. Но подумала, что она только вчера причастилась и не хотела растерять внутренний мир и благодать. Когда ее толкнули в третий раз, К.  решила спуститься вглубь метро.
Когда она была уже где-то на десятой ступени, прозвучал первый взрыв. Ее окликнула женщина и сказала, что пошла вслед К. от дверей после того, как она увидела, как К.  несколько раз толкала монахиня у выхода  возле дверей. Сама К. монахини не видела.
Как К. убедилась позже,  двери, у которых К. стояла в начале воздушной тревоги перекрутило, а стекло разлетелось вдребезги.
Нужно заметить, что К. человек рассудительный, не экзальтированный, по профессии следователь.
Дивны дела Твои Господи...

а это момент обстрела 8-го июля, записанный из коридора нашей трапезной