Господь не тільки дарує їй полегшення в її муках - це неминуче відбувається з кожною людиною, яка приходить до Бога: все в її житті починає поступово приходити до гармонії та налаштовуватися. Справа Божа - це явити Богу Себе світові і дарувати зцілення душі людини, що і відбувається з цим сліпонародженим.
Таке абсолютно незвичайне і дивовижне сьогодні Євангельське читання наштовхує нас на багато роздумів: про те, яким є наше життя, якою є наша віра, якими є наші взаємини з Богом? Чи немає фарисейства в нашій душі? Це хвороба, яка була не тільки в Старому Завіті, але якою страждають багато хто з нас. Апостолів попереджав Господь Ісус Христос, і в особі апостолів, і всіх наступних учнів, кажучи їм: "Стережіться від закваски фарисейської" (Мф.16, 6).
Досліджуймо свої серця, браття і сестри: чи немає в нашому серці цієї закваски, яка може зіпсувати все серце, яка може віддалити нас від Бога, і ми можемо при цьому втратити все. Будемо щирі перед Богом, будемо намагатися творити наші справи з чистим серцем. Нехай не так, як хотілося б, але завжди щиро перед Богом і перед ближніми своїми, щоб нам бути з Богом.
Євангельський сліпонароджений - реальна особистість. Його зцілення - історичний факт, який відбувся. Але Євангеліє має багато смислів, рівнів глибини. І на найглибшому рівні сприйняття Святого Письма ця людина - образ кожного з нас.
Кожен із нас проходить у цьому житті через випробування. У Євангелії описано один день із життя сліпонародженого. За цей короткий період він, як фізично, так і духовно прозрів і утвердився у вірі. Господь Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб кожен із нас прозрів - духовно прозрів і став близьким Богові.
Ця людина також являє собою образ усього людства. Поки сліпонароджений не прозрів, він фізично ходив у темряві. До того як Христос прийшов у світ, усе людство було в темряві. Людство прозріло тільки тоді, коли Господь прийшов і відкрив світло світу (Він свідчив про Себе: "Я є Світло світу"). Людство прозріло через діла Божі - порятунок на Хресті - і через діла віри, як цей сліпонароджений, що повірив Ісусові, пішов до купальні Силоам, як наказав йому Ісус. Ця купальня символізує собою хрещальну купіль, у якій кожен із нас омив свою духовну сліпоту й отримав духовний зір.
Коли Ісус запитав сліпонародженого: "Чи віриш у Сина Божого?" - той відповів: "А хто Він, щоб мені вірити в Нього?" "Це Я, Який говорю з тобою", - каже Спаситель. Тим самим Господь відкрив йому Себе. Той відповів: "Вірую", - і вклонився Йому. Так і все наше життя має стати поклонінням Богові.
Що означає кланятися Господу? Це означає кланятися Богові в думках своїх, зберігати свої думки в чистоті. У думках починається гріх, у думках зачинається і добре, і погане. Якщо людина кланяється Господу, вона зберігає свої думки в чистоті.
Вклонятися Богові - значить стежити за своїм словом як найвеличнішим даром, який дав нам Господь, щоб прославляти Його в молитвах і спілкуватися один з одним. Також поклонятися Господу потрібно своїми справами: ухилятися від зла і творити добре. І тоді та справа, яку Господь назвав Божою, для якої Він прийшов у цей світ, звершиться і на нас, на нашому житті. Амінь.
Таке абсолютно незвичайне і дивовижне сьогодні Євангельське читання наштовхує нас на багато роздумів: про те, яким є наше життя, якою є наша віра, якими є наші взаємини з Богом? Чи немає фарисейства в нашій душі? Це хвороба, яка була не тільки в Старому Завіті, але якою страждають багато хто з нас. Апостолів попереджав Господь Ісус Христос, і в особі апостолів, і всіх наступних учнів, кажучи їм: "Стережіться від закваски фарисейської" (Мф.16, 6).
Досліджуймо свої серця, браття і сестри: чи немає в нашому серці цієї закваски, яка може зіпсувати все серце, яка може віддалити нас від Бога, і ми можемо при цьому втратити все. Будемо щирі перед Богом, будемо намагатися творити наші справи з чистим серцем. Нехай не так, як хотілося б, але завжди щиро перед Богом і перед ближніми своїми, щоб нам бути з Богом.
Євангельський сліпонароджений - реальна особистість. Його зцілення - історичний факт, який відбувся. Але Євангеліє має багато смислів, рівнів глибини. І на найглибшому рівні сприйняття Святого Письма ця людина - образ кожного з нас.
Кожен із нас проходить у цьому житті через випробування. У Євангелії описано один день із життя сліпонародженого. За цей короткий період він, як фізично, так і духовно прозрів і утвердився у вірі. Господь Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб кожен із нас прозрів - духовно прозрів і став близьким Богові.
Ця людина також являє собою образ усього людства. Поки сліпонароджений не прозрів, він фізично ходив у темряві. До того як Христос прийшов у світ, усе людство було в темряві. Людство прозріло тільки тоді, коли Господь прийшов і відкрив світло світу (Він свідчив про Себе: "Я є Світло світу"). Людство прозріло через діла Божі - порятунок на Хресті - і через діла віри, як цей сліпонароджений, що повірив Ісусові, пішов до купальні Силоам, як наказав йому Ісус. Ця купальня символізує собою хрещальну купіль, у якій кожен із нас омив свою духовну сліпоту й отримав духовний зір.
Коли Ісус запитав сліпонародженого: "Чи віриш у Сина Божого?" - той відповів: "А хто Він, щоб мені вірити в Нього?" "Це Я, Який говорю з тобою", - каже Спаситель. Тим самим Господь відкрив йому Себе. Той відповів: "Вірую", - і вклонився Йому. Так і все наше життя має стати поклонінням Богові.
Що означає кланятися Господу? Це означає кланятися Богові в думках своїх, зберігати свої думки в чистоті. У думках починається гріх, у думках зачинається і добре, і погане. Якщо людина кланяється Господу, вона зберігає свої думки в чистоті.
Вклонятися Богові - значить стежити за своїм словом як найвеличнішим даром, який дав нам Господь, щоб прославляти Його в молитвах і спілкуватися один з одним. Також поклонятися Господу потрібно своїми справами: ухилятися від зла і творити добре. І тоді та справа, яку Господь назвав Божою, для якої Він прийшов у цей світ, звершиться і на нас, на нашому житті. Амінь.
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Після того, як ми в минулу неділю святкували пришестя Святого Духа сьогодні ми святкуємо пам'ять всіх святих, тих кого ми знаємо, кому ми молимось і просимо їх молитов, їх допомоги. А також ми вшановуємо сьогодні пам'ять святих, яких не тільки ми не знаємо, а й тих, кого не знає, не бачить, не пам'ятає наш світ, але яких прославив Бог. Бо Бог бачить життя і душу кожної людини і духовний труд людини не пропаде ніколи. Більш того, чим менше знають люди про духовні подвиги людини, тим вони цінніші в очах Божих. Адже в такому випадку очевидно, що подвижник трудиться не для того, щоб люди шанували і прославляли його. Коли людина приховує свої духовні подвиги від інших, вона в такому випадку трудиться для Бога, для того, щоб догодити Богові і перемогти в собі корінь зла - гордість житейську, та різні види похоті.
Рід святих надзвичайно різноманітний - святителі, преподобні, мученики, сповідники, вчителі Церкви, юродиві... А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, києво-печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості і нетлінності виконуючи різноманітні монастирські подвиги.
Так само і в миру. Немає місця де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям і догодити Богові. Більш того, пам’ятаємо житіє одного з найбільших, а може й найбільшого подвижника свого часу преподобного Макарія Великого, який жив в IV столітті, золотий вік чернецтва, в духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, підтримуючи сили двома - трьома фініками багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші подвизались найбільш у тому, що намагалися якомога більше усмирити своє тіло - спали по дві години на добу сидячи, або лежачи на твердій підстилці, інший час віддавали труду і молитві; інші ховалися від людей, або йшли у затвор, щоб весь час віддати молитві і духовній боротьбі. Так ось, преп. Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Бог показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, в адміністративному і економічному центрі, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Жінки побачили преп. Макарія і трепетно заперечували йому і розповіли, що вони не бачать за собою особливих духовних подвигів. Вони розповіли йому, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами. І за весь час після свого одруження вони не сварилися ні з ними ні одна з одною. Вони трудяться намагаються удосконалюватися у вірі і любові. Святий Макарій прославив Бога дивного у святих Своїх. Преп. Макарій зрозумів, що найголовнішим подвигом християнина є подвиги віри, смирення і любові. Стяжати ці чесноти множна на кожному місці, де поставив людину Бог.
Отже можна догодити Богові у будь якому місці. Але необхідно розуміти, що дуже часто коли людина ставить головною метою догодити Богові, то проти такої людини піднімається буря нерозуміння, інколи агресії і злоби. Про це і Святе Письмо попереджає нас: всі, хто хоче жити благочестиво у Христі Іісусі будуть гонимі (2Тим.3:12). Але настрій християнина має бути апостольським: якщо можливо, будьте в мирі з усіма людьми (Рим.2:18). З одного боку будите гонимі, за іншого – якщо можете – будьте з усіма у мирі. Ось між цими двома орієнтирами має проходити вузький путь християнина у світі. З одного боку ревність догоджати Богові і пов'язані з цим спокуси від диявола і людей і з іншого боку - миролюбність, любов і смирення.
Рід святих надзвичайно різноманітний - святителі, преподобні, мученики, сповідники, вчителі Церкви, юродиві... А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, києво-печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості і нетлінності виконуючи різноманітні монастирські подвиги.
Так само і в миру. Немає місця де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям і догодити Богові. Більш того, пам’ятаємо житіє одного з найбільших, а може й найбільшого подвижника свого часу преподобного Макарія Великого, який жив в IV столітті, золотий вік чернецтва, в духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, підтримуючи сили двома - трьома фініками багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші подвизались найбільш у тому, що намагалися якомога більше усмирити своє тіло - спали по дві години на добу сидячи, або лежачи на твердій підстилці, інший час віддавали труду і молитві; інші ховалися від людей, або йшли у затвор, щоб весь час віддати молитві і духовній боротьбі. Так ось, преп. Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Бог показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, в адміністративному і економічному центрі, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Жінки побачили преп. Макарія і трепетно заперечували йому і розповіли, що вони не бачать за собою особливих духовних подвигів. Вони розповіли йому, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами. І за весь час після свого одруження вони не сварилися ні з ними ні одна з одною. Вони трудяться намагаються удосконалюватися у вірі і любові. Святий Макарій прославив Бога дивного у святих Своїх. Преп. Макарій зрозумів, що найголовнішим подвигом християнина є подвиги віри, смирення і любові. Стяжати ці чесноти множна на кожному місці, де поставив людину Бог.
Отже можна догодити Богові у будь якому місці. Але необхідно розуміти, що дуже часто коли людина ставить головною метою догодити Богові, то проти такої людини піднімається буря нерозуміння, інколи агресії і злоби. Про це і Святе Письмо попереджає нас: всі, хто хоче жити благочестиво у Христі Іісусі будуть гонимі (2Тим.3:12). Але настрій християнина має бути апостольським: якщо можливо, будьте в мирі з усіма людьми (Рим.2:18). З одного боку будите гонимі, за іншого – якщо можете – будьте з усіма у мирі. Ось між цими двома орієнтирами має проходити вузький путь християнина у світі. З одного боку ревність догоджати Богові і пов'язані з цим спокуси від диявола і людей і з іншого боку - миролюбність, любов і смирення.
Святі будуть судити світ каже св. ап. Павло у першому посланні до Коринфян (1Кор.6:2). Що це означає і які святі будуть судити наш світ і тих, хто живе в ньому? Звісно, що судити всіх буде Бог. А святі, які здобули святість на тому місці, де їх поставив Бог самим фактом того, що вони досягли святості будуть осуджувати тих, хто був в таких самих умовах за життя і знехтував боротьбою за своє спасіння. Святителі мовчки на Страшному Суді будуть живим осудженням недостойних єпископів, преподобні - осудженням недостойних монахів, оті дві жінки про яких згадується в житії преп. Макарія Великого будуть мовчазним осудженням всіх, навіть віруючих жінок, які в сімейному житті поводяться недостойно і не мають ані смирення, ані віри, ані любові. Святі лікарі, юристи, воїни відповідно будуть судити тих, хто на своєму місці не проявив також ані віри, ані любові, ані смирення.
Допоки ми живемо у на ще є час і можливості зробити все для свого спасіння. Потрібна тільки духовна ревність і труд. А Бог дасть і сили і можливості. Всі святі моліть Бога за нас. Амінь.
Допоки ми живемо у на ще є час і можливості зробити все для свого спасіння. Потрібна тільки духовна ревність і труд. А Бог дасть і сили і можливості. Всі святі моліть Бога за нас. Амінь.
8-го июля наш Киев был варварски обстрелян. Пострадали дети и взрослые в больницах, в жилых домах. Наш храм находится в 700 метрах по прямой от станции метро Лукьяновская. В этот день во время обстрела к нам прилитело вот такие 2 осколка. Один из них весом в 500 гр упал в 10 метрах от ворот храма. Второй весом 1500 гр пробил насквозь крышу одного из подсобных помещений храма.
Сегодня, в день св. ап. Петра и Павла, во время трапезы после литургии прихожанка К. нашего храма, которая несет послушание у нас в трапезной, рассказала свою историю, связанную с обстрелом Киева 8-го июля.
Когда она ехала в храм в этот день, то воздушная тревога застала ее при выходе из станции метро Лукьяновская. В холле толпилось множество людей. К. стояла возле самых дверей у выхода внутри холла метро. Вдруг ее со спины токнули. Она обернулась. Мужчина, стоявший сзади, был невозмутим. Через некоторое время ее опять толкнул, видимо стоявший сзади мужчина. К. вновь повернулась и гневно посмотрела на него. Мужчина делал вид, что он ни при чем. У К. все закипало внутри, она хотела что-то резкое высказать. Но подумала, что она только вчера причастилась и не хотела растерять внутренний мир и благодать. Когда ее толкнули в третий раз, К. решила спуститься вглубь метро.
Когда она была уже где-то на десятой ступени, прозвучал первый взрыв. Ее окликнула женщина и сказала, что пошла вслед К. от дверей после того, как она увидела, как К. несколько раз толкала монахиня у выхода возле дверей. Сама К. монахини не видела.
Как К. убедилась позже, двери, у которых К. стояла в начале воздушной тревоги перекрутило, а стекло разлетелось вдребезги.
Нужно заметить, что К. человек рассудительный, не экзальтированный, по профессии следователь.
Дивны дела Твои Господи...
Сегодня, в день св. ап. Петра и Павла, во время трапезы после литургии прихожанка К. нашего храма, которая несет послушание у нас в трапезной, рассказала свою историю, связанную с обстрелом Киева 8-го июля.
Когда она ехала в храм в этот день, то воздушная тревога застала ее при выходе из станции метро Лукьяновская. В холле толпилось множество людей. К. стояла возле самых дверей у выхода внутри холла метро. Вдруг ее со спины токнули. Она обернулась. Мужчина, стоявший сзади, был невозмутим. Через некоторое время ее опять толкнул, видимо стоявший сзади мужчина. К. вновь повернулась и гневно посмотрела на него. Мужчина делал вид, что он ни при чем. У К. все закипало внутри, она хотела что-то резкое высказать. Но подумала, что она только вчера причастилась и не хотела растерять внутренний мир и благодать. Когда ее толкнули в третий раз, К. решила спуститься вглубь метро.
Когда она была уже где-то на десятой ступени, прозвучал первый взрыв. Ее окликнула женщина и сказала, что пошла вслед К. от дверей после того, как она увидела, как К. несколько раз толкала монахиня у выхода возле дверей. Сама К. монахини не видела.
Как К. убедилась позже, двери, у которых К. стояла в начале воздушной тревоги перекрутило, а стекло разлетелось вдребезги.
Нужно заметить, что К. человек рассудительный, не экзальтированный, по профессии следователь.
Дивны дела Твои Господи...
а это момент обстрела 8-го июля, записанный из коридора нашей трапезной
З Воскресінням Христовим вітаю, брати і сестри. Сьогодні під час літургії ми з вами слухали Євангеліє про зцілення двох сліпих людей. Вони бігли за Ісусом і кричали: "Сину Давидів, помилуй нас!". Господь не питав їх, у чому причина їхньої сліпоти чи як довго вони лікувалися. Він кожному з них поставив одне єдине запитання: "Чи віруєте ви, що Я можу це зробити?".
Це питання змінює все в житті людини, тому що мало знати, що Бог є. Біси також знають, що є Бог, але ми не можемо сказати, що вони вірують у Бога. Для того, щоб наша віра була християнською, справжньою, нам треба довіряти Богу. Нам треба вірити, що Бог може вивести нас із темряви, що Господь може в будь-яких складних обставинах зберегти нас і протягнути нам руку. Він всесильний, і ми повинні дозволити Його силі діяти в нашому житті.
Це дуже важливо для нас у наш час, такий складний, у якому ми зараз живемо — війна, обстріли, рідні на фронті. Віра людини змінює все. Ми бачимо, як це змінило все в житті тих двох сліпих. І ми ставимо собі питання: якби вони відповіли щось непевне або з недовірою, чи отримали б вони зцілення? Очевидно, що ні. І не через те, що Бог не зміг чи не захотів їх зцілити, а через те, що вони не змогли б прийняти цілющу силу Бога.
Так само і ми не можемо прийняти цілющу силу Бога в нашому житті, коли не довіряємо Йому, коли нас накривають хвилі житейського моря. Одні потопають, інші намагаються випливти. Тільки ті, хто, подібно до апостола Петра, тримають свій погляд на Христі й не сумніваються в Його допомозі, ідуть по цих хвилях житейського моря, як по твердині. І коли ми засумніваємося, ми починаємо поринати в ці хвилі, але ми пам’ятаємо, що Бог завжди поруч. Як Він підхопив Петра і сказав: "Навіщо ти засумнівався?", так Бог підхоплює нас, коли ми знову і знову поринаємо в ці хвилі. Тому нам треба берегти віру як довіру Богу.
Коли Господь їх зцілив, Він сказав їм: "Дивіться, нікому не розказуйте". Чому Він сказав такі слова? Тому що Бог прийшов не для того, щоб збирати натовп, не для того, щоб розважати людей. Бог прийшов для того, щоб спасати нас із вами.
Після цього до Господа приводять одного біснуватого, який не міг говорити. Господь вигнав біса з цієї людини, і вона почала говорити.
Господь ходив по містах і селах і проповідував. Він не чекав, поки люди прийдуть до Нього. Божа любов шукає можливість прийти і врятувати людину. Бог і сьогодні так діє в нашому житті, а як ми відповідаємо Богові? Ми говоримо: "У нас немає сил, обстріли, ми не висипаємося", у нас немає часу, шукаємо інші причини, що не трудитися духовно.. Але подивімося на своє життя: у нас вистачає часу і сил на телефон, соцмережі, комп’ютер, телевізор, новини. Тому справа не в тому, що ми не маємо часу, щоб помолитися чи прочитати Євангеліє ч сходити до храму. Справа в тому, що ми вважаємо важливим для нашого життя. Тому ми віддаємо свій час, туди де ми віддаємо своє серце. Подумаймо над цим і будемо укріплятися у вірі як у довірі до Бога, щоб і нам почути слова, які почули сліпі: "По вірі вашій нехай буде вам". Амінь.
Це питання змінює все в житті людини, тому що мало знати, що Бог є. Біси також знають, що є Бог, але ми не можемо сказати, що вони вірують у Бога. Для того, щоб наша віра була християнською, справжньою, нам треба довіряти Богу. Нам треба вірити, що Бог може вивести нас із темряви, що Господь може в будь-яких складних обставинах зберегти нас і протягнути нам руку. Він всесильний, і ми повинні дозволити Його силі діяти в нашому житті.
Це дуже важливо для нас у наш час, такий складний, у якому ми зараз живемо — війна, обстріли, рідні на фронті. Віра людини змінює все. Ми бачимо, як це змінило все в житті тих двох сліпих. І ми ставимо собі питання: якби вони відповіли щось непевне або з недовірою, чи отримали б вони зцілення? Очевидно, що ні. І не через те, що Бог не зміг чи не захотів їх зцілити, а через те, що вони не змогли б прийняти цілющу силу Бога.
Так само і ми не можемо прийняти цілющу силу Бога в нашому житті, коли не довіряємо Йому, коли нас накривають хвилі житейського моря. Одні потопають, інші намагаються випливти. Тільки ті, хто, подібно до апостола Петра, тримають свій погляд на Христі й не сумніваються в Його допомозі, ідуть по цих хвилях житейського моря, як по твердині. І коли ми засумніваємося, ми починаємо поринати в ці хвилі, але ми пам’ятаємо, що Бог завжди поруч. Як Він підхопив Петра і сказав: "Навіщо ти засумнівався?", так Бог підхоплює нас, коли ми знову і знову поринаємо в ці хвилі. Тому нам треба берегти віру як довіру Богу.
Коли Господь їх зцілив, Він сказав їм: "Дивіться, нікому не розказуйте". Чому Він сказав такі слова? Тому що Бог прийшов не для того, щоб збирати натовп, не для того, щоб розважати людей. Бог прийшов для того, щоб спасати нас із вами.
Після цього до Господа приводять одного біснуватого, який не міг говорити. Господь вигнав біса з цієї людини, і вона почала говорити.
Господь ходив по містах і селах і проповідував. Він не чекав, поки люди прийдуть до Нього. Божа любов шукає можливість прийти і врятувати людину. Бог і сьогодні так діє в нашому житті, а як ми відповідаємо Богові? Ми говоримо: "У нас немає сил, обстріли, ми не висипаємося", у нас немає часу, шукаємо інші причини, що не трудитися духовно.. Але подивімося на своє життя: у нас вистачає часу і сил на телефон, соцмережі, комп’ютер, телевізор, новини. Тому справа не в тому, що ми не маємо часу, щоб помолитися чи прочитати Євангеліє ч сходити до храму. Справа в тому, що ми вважаємо важливим для нашого життя. Тому ми віддаємо свій час, туди де ми віддаємо своє серце. Подумаймо над цим і будемо укріплятися у вірі як у довірі до Бога, щоб і нам почути слова, які почули сліпі: "По вірі вашій нехай буде вам". Амінь.
Неділя 8 після П’ятидесятниці. Насичення п’яти тисяч | Свято-Макаріївський храм, м. Київ
https://makariy-kiev.church.ua/2026/07/27/nedilya-8-pislya-pyatidesyatnici-nasichennya-pyati-tisyach/#27-07-2026
https://makariy-kiev.church.ua/2026/07/27/nedilya-8-pislya-pyatidesyatnici-nasichennya-pyati-tisyach/#27-07-2026
makariy-kiev.church.ua
Неділя 8 після П’ятидесятниці. Насичення п’яти тисяч | Свято-Макаріївський храм, м. Київ
Якщо ми ділимося зі своїми ближніми, Господь примножує те, що ми маємо.
Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогоднішнє Євангеліє починається з розповіді про те, як один чоловік падає перед Христом на коліна і просить: «Господи, помилуй сина мого». Це крик людини, яка вже використала всі можливості і засоби.
Мабуть, кожен із нас хоча б раз у житті був на місці цього батька. Не обов’язково через хворобу дитини. Можливо, ми молилися за близьку людину, яка віддалилася від Бога. Можливо, просили Господа про мир у сім’ї, про здоров’я, про порятунок від гріха. І здавалося, що нічого не змінюється.
Батько каже Христу сумні слова: «Я приводив його до учнів Твоїх, і вони не змогли його зцілити».
Учні були поруч із Господом. Вони чули Його проповіді. Вони бачили чудеса. Але цього виявилося замало.
І ми бачимо, що можна бути біля Господа, біля святині, але не мати тієї віри, яка є дієвою, яка міняє нас і близьких . Можна стояти в храмі, але серцем бути далеко від Бога.
Саме тому Христос говорить: «О роде невірний і розбещений...»
Ці слова звернені не лише до тодішніх людей. Вони звернені і до нас.
Сучасний світ дуже схожий на той натовп біля підніжжя гори. Люди багато знають про Бога, але мало Йому довіряють.
На що більшість людей розраховують, покладаються? - На гроші, на зв’язки, на сучасні технології, на власний досвід. А молитва часто стає останнім засобом, коли вже нічого не допомагає.
Для віруючої людини має бути навпаки – спочатку уповання і молитва до Бога.
Коли учні спитали: чому ми не змогли допомогти цьому юнаку, то Господь відповів їм: «Через невірство ваше».
Не через відсутність знань або здібностей.
Через невірство.
А як виміряти міру віри, яка допомагає? Бо Христос каже, що достатньо віри хоча б із гірчичне зерно, щоб пересувати гори.
Гірчичне зерно маленьке і майже непомітне. Але воно живе. Воно росте. Тому віра вимірюється не тільки і не стільки в категоріях більше – менше, а віра вимірюється ще й в категоріях жива, росте чи вона мертва. А коли віра мертва? Коли ми декларуємо свою віру перед іншими, а самі живемо не за принципами віри, коли ми думаємо, впевнюємо себе що ми віримо, а самі чинимо по життю як невіруючі. Христос казав: по плодам пізнаєте їх; не всякий, який каже Господи, Господи увійде в Царство Небесне...
Справжня віра може бути маленькою, але вона жива. Жива віра – значить моя віра керує моїми думками, моїми вчинками, моїми бажаннями. Якщо я живу вірою - значить моя віра жива.
Хочете пізнати чи ваша віра жива – спитайте себе чесно: що, які мотиви рухають мої вчинки, що наповнює мої думки і бажання і тоді побачите чи жива ваша віра. Віра без діл є мертвою!
І далі Господь каже апостолам: «Цей рід виганяється тільки постом і молитвою». Не випадково Христос поєднує ці дві чесноти. Бо молитва без посту часто стає лише словами. А піст без молитви перетворюється на звичайну дієту. Піст смиряє тіло. Молитва смиряє душу. Разом вони відкривають серце для Божої благодаті.
Святі отці говорили, що біси живуть не десь далеко. Вони намагаються опанувати людське серце через гріхи гордості, образ, самолюбства, осудження, заздрості...
Бісів можна вигнати і перемогти не лише людською силою. Потрібно стати перед Богом у покаянні. Тоді постом і молитвою перемагається темна сила.
Недаремно сьогоднішнє Євангеліє завершується словами попередження Христа про Його майбутні страждання. Після великого чуда Господь одразу говорить про Хрест. Бо справжня перемога приходить не через людську силу, а через жертовну любов, яку ми маємо прийняти в життя своє.
І кожному з нас Господь сьогодні ніби говорить: Не впадай у відчай, якщо тобі важко. Не залишай молитви, навіть коли здається, що Бог мовчить. Не занедбуй посту, навіть коли його сенс не відразу зрозумілий. Не вимірюй свою віру емоціями.
Довірся Христу. Бо там, де закінчуються людські можливості, починається дія Божої благодаті.
І нехай кожен із нас живе словами того батька: «Господи, помилуй!»
Бо саме з такого смиренного прохання починаються найбільші Божі чудеса. Амінь.
Сьогоднішнє Євангеліє починається з розповіді про те, як один чоловік падає перед Христом на коліна і просить: «Господи, помилуй сина мого». Це крик людини, яка вже використала всі можливості і засоби.
Мабуть, кожен із нас хоча б раз у житті був на місці цього батька. Не обов’язково через хворобу дитини. Можливо, ми молилися за близьку людину, яка віддалилася від Бога. Можливо, просили Господа про мир у сім’ї, про здоров’я, про порятунок від гріха. І здавалося, що нічого не змінюється.
Батько каже Христу сумні слова: «Я приводив його до учнів Твоїх, і вони не змогли його зцілити».
Учні були поруч із Господом. Вони чули Його проповіді. Вони бачили чудеса. Але цього виявилося замало.
І ми бачимо, що можна бути біля Господа, біля святині, але не мати тієї віри, яка є дієвою, яка міняє нас і близьких . Можна стояти в храмі, але серцем бути далеко від Бога.
Саме тому Христос говорить: «О роде невірний і розбещений...»
Ці слова звернені не лише до тодішніх людей. Вони звернені і до нас.
Сучасний світ дуже схожий на той натовп біля підніжжя гори. Люди багато знають про Бога, але мало Йому довіряють.
На що більшість людей розраховують, покладаються? - На гроші, на зв’язки, на сучасні технології, на власний досвід. А молитва часто стає останнім засобом, коли вже нічого не допомагає.
Для віруючої людини має бути навпаки – спочатку уповання і молитва до Бога.
Коли учні спитали: чому ми не змогли допомогти цьому юнаку, то Господь відповів їм: «Через невірство ваше».
Не через відсутність знань або здібностей.
Через невірство.
А як виміряти міру віри, яка допомагає? Бо Христос каже, що достатньо віри хоча б із гірчичне зерно, щоб пересувати гори.
Гірчичне зерно маленьке і майже непомітне. Але воно живе. Воно росте. Тому віра вимірюється не тільки і не стільки в категоріях більше – менше, а віра вимірюється ще й в категоріях жива, росте чи вона мертва. А коли віра мертва? Коли ми декларуємо свою віру перед іншими, а самі живемо не за принципами віри, коли ми думаємо, впевнюємо себе що ми віримо, а самі чинимо по життю як невіруючі. Христос казав: по плодам пізнаєте їх; не всякий, який каже Господи, Господи увійде в Царство Небесне...
Справжня віра може бути маленькою, але вона жива. Жива віра – значить моя віра керує моїми думками, моїми вчинками, моїми бажаннями. Якщо я живу вірою - значить моя віра жива.
Хочете пізнати чи ваша віра жива – спитайте себе чесно: що, які мотиви рухають мої вчинки, що наповнює мої думки і бажання і тоді побачите чи жива ваша віра. Віра без діл є мертвою!
І далі Господь каже апостолам: «Цей рід виганяється тільки постом і молитвою». Не випадково Христос поєднує ці дві чесноти. Бо молитва без посту часто стає лише словами. А піст без молитви перетворюється на звичайну дієту. Піст смиряє тіло. Молитва смиряє душу. Разом вони відкривають серце для Божої благодаті.
Святі отці говорили, що біси живуть не десь далеко. Вони намагаються опанувати людське серце через гріхи гордості, образ, самолюбства, осудження, заздрості...
Бісів можна вигнати і перемогти не лише людською силою. Потрібно стати перед Богом у покаянні. Тоді постом і молитвою перемагається темна сила.
Недаремно сьогоднішнє Євангеліє завершується словами попередження Христа про Його майбутні страждання. Після великого чуда Господь одразу говорить про Хрест. Бо справжня перемога приходить не через людську силу, а через жертовну любов, яку ми маємо прийняти в життя своє.
І кожному з нас Господь сьогодні ніби говорить: Не впадай у відчай, якщо тобі важко. Не залишай молитви, навіть коли здається, що Бог мовчить. Не занедбуй посту, навіть коли його сенс не відразу зрозумілий. Не вимірюй свою віру емоціями.
Довірся Христу. Бо там, де закінчуються людські можливості, починається дія Божої благодаті.
І нехай кожен із нас живе словами того батька: «Господи, помилуй!»
Бо саме з такого смиренного прохання починаються найбільші Божі чудеса. Амінь.