Протоиерей Владислав Софийчук
36 subscribers
3 files
3 links
Download Telegram
Що таке пекло? Що таке бісовська сила, чи має вона владу над людиною?
Проповідь. Зцілення гергесинських біснуватих. Про силу Божу та «силу» бісівську

В ім’я Отця і Сина і Святаго Духа.

У сьогоднішньому євангельскому читанні під час Божественної літургії ми з вами чули, яка буває велика, страшна і жахлива демонська сила і яка вона в той же час немічна, коли зустрічається з Богом або з Його благодаттю.

Господь наш Іісус Христос, перебравшись на човні через Галілейське море, ступив на Гергесинську (Гадаринську) землю. Там Його зустріли два біснуваті. Біснуваті жили у гробах — печерах, в яких іудеї ховали своїх померлих. Згідно зі Старим Завітом, людина, яка торкалася мертвого, тривалий час вважалася нечистою. А ці біснуваті проводили своє життя в місцях, де ховали померлих, тобто вони були весь час нечисті.

Але не це було страшним для оточуючих. Біснуваті наводили на всіх жах, бо могли кинутися на людину і побити її. Тому їх зв’язвували ланцюгами. Але одержимі бісами розривали ці пути.

І ось, коли Господь зустрівся віч-на-віч з цими людьми, біси стали кричати: «Що Тобі до нас, Іісусе, Сине Божий? Ти прийшов передчасно мучити нас».

Справді: що може бути спільного між Богом і дияволом, між благодаттю і бісівською силою?

Коли людина переступає певну межу, поринає в зло… та навіть коли вона робить перший крок до зла, вона вже стає на його бік.

І тому не можна досягти доброї мети методами зла. Святе Письмо каже: «Не будь переможений злом, але зло перемагай добром» (Рим. 12:21). Коли людина намагається перемагати зло лише добром, весь час знаходиться на боці добра, не дає злу місця в своєму серці та своєму житті — це єдиний метод, яким ми можемо перемогти зло.

***

«Ти прийшов передчасно мучити нас», — кажучи це, біси вже лукавлять. Бог нікого не мучить.

Господь створив усі істоти для радості, благості, а не для мук і страждань. Навіть пекло Він створив не тому, що хоче, аби хтось мучився. Бог поважає вибір істот і створив пекло для того, щоб ті, хто обрав життя без Нього, могли бути без Нього і Його благодаті й у вічності. Люди будуть страждати у пеклі, бо життя без благодаті — це мука; і їх буде мучити не пекельний вогонь, а вогонь, який у них в серцях, — нереалізована гординя (в першу чергу) і усвідомлення того, що вони не скористалися можливістю, яка у них була, — бути у Царстві Небесному і насолоджуватися тими благами, які приготував для усіх Господь.

***

І далі біси просять Іісуса: «Не посилай нас зараз у пекло, а дозволь вселитися у стадо свиней». Стадо було там поруч.

Кожна розумна істота створена Богом для свободи — свободи буття, дій. І кожна вільна істота не терпить обмежень. Так само і ці біси не хотіли бути зараз же бути обмеженими пекельними місцями.

Ми маємо усвідомити, що є свобода Божа, а є свобода бісівська. І на жаль, саме до другої зараз іде наш світ. Бо, як бачимо, закони нашого світу говорять про те, що людина ніби має право проявляти свою свободу в пристрастях, проявляти свою «орієнтацію» в будь-яких гріховних справах. Насправді ця бісівська свобода веде до несвободи, а найбільш вільна та людина, яка є рабом, рабом Божим. Тому що вона знаходиться під провидінням Божим.

Господь поважає свободу кожного. І заповіді Божі — це ніщо інше, як правила дорожнього руху в духовному житті. Як кажуть автомобілісти, правила дорожнього руху написані кров’ю: кожен дорожній знак — попередження про те, що у разі порушення правила буде катастрофа. Так само і у духовному житті: якщо людина порушує правила на своєму життєвому шляху, то це неминуче призведе до катастрофи.

Тобто Господь попереджає, що якщо людина буде жити без Нього, то їй буде погано. Якщо ж людина направляє свою свободу в бік добра, то буде з Богом і буде відчувати радість, благість і в цьому житті, і у вічності.

***

Як ми чули із читання, Господь дозволив бісам вселитися у свине стадо. Для чого? Аби показати нам, яка мета дій демонів у цьому світі.
Люди створені замість відпавших від Бога янголів. І біси, усвідомлюючи, яка благодать очікує людей у раю, весь час перебувають у заздрості до людей і духовному засмученні.

Тому демони намагаються шкодити людині і усякій живій істоті. І тому свине стадо кинулося з кручі у море і затонуло.

***

Жителі Гадаринської землі, прийшовши, побачили, як ще нещодавно жахливі біснуваті сидять осмислені. Вони жахнулися і просили, аби Господь покинув їхню землю.

Декотрі кажуть, що вони просили це тому, що втратили своє майно — стадо, яке годувало їх. Але ж, можливо, гадаринці просили Господа відійти від них через той самий священний страх, який мав апостол Петро після дивного лову риб. Він сказав: «Відійди від мене, Господи! Тому що я людина грішна, і недостойний бути біля Тебе» (див. Лк. 5:8).

Можливо, ті люди мали такий страх. І можливо, вони зрозуміли, що зараз не готові прийняти те, що Господь їм дає і про що їм говорить.

Але Бог дає їм надію. Як ми знаємо з Євангелія від Марка, колишній біснуватий (один чи обидва) просив Іісуса скрізь супроводжувати Його разом з апостолами. Але Спаситель відповів йому: «Ні, іди у свою країну і розповідай своїм, що тобі зробив Господь» (див. Мк 5:19).

Цей гадаринський апостол, мабуть, навіть не словом, а своїм життям проповідував про чудеса і силу Божу, адже всі знали, яким він був та яким став.

***

Сьогоднішнє євангельське читання змушує нас задуматися, яку демони мають у нашому світі силу для людей, що живуть без Бога, і які біси немічні, якщо люди з Богом і мають у своїх серцях благодать.

Тому ми не повинні боятися демонської сили. Ми маємо боятися відпасти від Бога. Якщо ми з Богом, тоді з нами не може статися нічого поганого. І ми повинні вести життя таким чином, аби наше серце було відкритим до виконання заповідей, щоб Господь був завжди з нами. Амінь.

Протоієрей Владислав Софійчук. 5-й неділя після П’ятидесятниці, 17 липня 2022 р.
Чого чекає від нас Господь Бог? Що хоче від нас цей земний світ? Чим ми можемо укріпити свою віру в складних обставинах життя?
Як ми можемо допомогти нашим близьким, які далеко відійшли від Бога?
Якими мають бути пріоритети життя у хртстиянина? Що важливо й що не має значення? Які наші добрі справи мають значення у Бога?
Чому Іоанн Хреститель є найбільшим святим серед людей?
Про наше покликання...
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні Слово Боже знову звертається до нашого серця і совісті: під час Літургії ми чули притчу, звернену до кожного з нас. У ній розповідається про званих на весільний бенкет.
Один Цар запросив на весільний бенкет для свого сина людей гідних за своїм походженням та званням. Але усі покликані несподівано йому почали відмовляти, виправдовуючись різними справами.
Тоді Цар розгнівався. Оскільки все вже було готове, столи накриті, він послав слуг, щоб вони покликали всіх, кого зустрінуть. Потім переодягли їх і вмили, щоб гості були присутні на урочистості у гідному вигляді і не почувалися неповноцінними.
І увійшовши до зали, він побачив людину, яка була зодягнена не в шлюбний одяг, брудною, немитою. Цар запитав його: Чому ти в такому вигляді прийшов сюди? І сказав своїм слугам: «Викиньте його назовні, там буде плач і скрегіт зубів». І завершує цю притчу Господь словами: «Бо багато званих, але мало обраних».
Ця притча не тільки зображує в стислому вигляді історію старозавітного Ізраїлю та всього людства. Адже ми знаємо, що звані, гідні з притчі — це ізраїльський народ, до якого з покоління в покоління приходили судді, пророки і говорили про його особливе покликання на землі, про те, що серед юдеїв і для них має прийти Месія. А ці каліки, жебраки, які були покликані замість перших званих — це ми з вами. Наші предки в дохристисянські часи були язичниками. Наш народ покликано на Божественну Трапезу не за своїм походженням, а лише з милості Небесного Царя.
Отже, ми бачимо, що ця притча стосується і нас, і більш того, вона має безпосереднє відношення і до сьогодення. Скільки нас сьогодні у храмі? Жменька людей. Ми живемо у багатомільйонному місті. Наш храм оточують десятки багатоповерхівок. За статистикою, близько 80-90% людей хрещені в Православ'ї, і багато з них, проходячи повз храм, хрестяться (і слава Богу!), деякі з них заходять до храму на 5-10 хвилин. Але вони не знаходять часу, як інколи і ми з вами (чого гріха таїти), щоб належне присвятити і віддати Богу. Господь не багато вимагає від нас: “Шість днів працюй, а сьомий – віддай Господу Богу твого”. І християнин, на згадку про Воскресіння Христове, у недільний день — день, коли воскрес Господь наш Ісус Христос, зобов'язаний прийти в храм, явити себе перед Богом, подякувати Господу за ті великі благодіяння або, можливо, випробування, які Господь посилає для нашого з вами спасіння. І задля підтримки духовних сил нам необхідно регулярно, часто причащатися та сповідатися… Не завжди ми віддаємо те, що маємо віддати Богу. Не завжди ми поспішаємо на бенкет віри, який Господь являє вже зараз тут, на землі, а наша участь у цьому бенкеті є запорукою участі у бенкеті у вічності, який буде в іншому, вічному житті.
Ця притча викриває нашу з вами совість, тому що багато людей, коли питаєш їх, чому вони пропускають недільні богослужіння, відповідають: «У мене дача. Влітку не можу», — це та сама земля з цієї притчі. Або інший каже: «У мене робота, як я можу? – Інший каже – у мене дружина. Я зобов'язаний…» Ця вічна притча, і вона викриває нашу совість перед Богом.
Зверніть увагу ще на людину, яка прийшла не в шлюбному одязі, хоча всіх вмивали, всім давали одяг, щоб усі почувалися гідно та не убого. А ця людина пройшла до столу повз всі необхідні процедури, тому що їй нічого не було потрібно, крім того, щоб насититися (просто кажучи набити своє черево). З такою споживчою метою вона пройшла крізь усі кордони на цей шлюбний бенкет, який влаштував Цар. Багато людей також приходять до храму: для того, щоб отримати щось від Бога, з такою споживчою метою. І вони забувають про те, що Господь кличе нас розділити з Ним Його та нашу радість. Радість з того, що ті, хто загинули, були воскрешені Богом; ті, хто були далеко, стали разом з Господом.
Якщо ми з вами йдемо на сповідь для того лише, щоб очистити свою душу від бруду і, вийшовши з храму, знову кидаємося в той самий бруд з думкою, що наступного разу прийдемо і очистимося, то це такий ж споживчий підхід та ставлення до Господа як у того, хто не захотів зодягнутися в достойний одяг на
царський бенкет.
Покаятися означає змінити себе, перестати робити гріховні справи. Покаятися — це означає стати новою, іншою людиною — такою, якою нас хоче бачити Господь.
«Багато званих, — робить висновок Спаситель, — але мало обраних». Мало не тому, що Господь так суворо підходить до обранців, а тому, що люди не знаходять за необхідне пожертвувати своїм часом, якимось уподобанням у цьому житті заради Господа. Не знаходять необхідним прийти до Бога для того, щоб поділити з Ним свою радість, а часом приходять, щоб чисто споживацьки отримати щось від Нього.
Ця притча дуже важлива для нас. І необхідно час від часу згадувати про неї. Церква згадує під час Літургії цю притчу двічі на рік — сьогодні і незадовго до Різдва Христового. Церква привертає нашу увагу двічі на рік до цієї притчі під час богослужіння, щоб ми задумалися про своє місце в Церкві, про своє місце в цьому світі і для того, щоби ми змінилися. Амінь.
Чи може бути чудо основою віри для християнина?