Щоб зрозуміти вчення про спасіння, треба звернутися до біблійного оповідання про створення людини. Маючи намір створити людину, Бог, на відміну від тварин, благоволив наділити її Своїм образом і подобою (Див.: Бут. 1:26). «Образ» і «подоба» — це неоднозначні терміни. Образ — це ті здібності, «таланти», які Бог заклав у нашу природу. Сюди входять моральне почуття, голос совісті, тяжіння до добра, жага до безсмертя, потреба духовно зростати й удосконалюватися. Подібність — це уподібнення Богу в Його досконалостях. Якщо образ — це невід'ємна властивість нашої природи, то подібність — це лише потенційна можливість. Бог нескінченно мудрий, добрий і справедливий. Він хоче, щоб і ми, Його діти, по можливості вдосконалювалися в цих властивостях. Природно, ніхто не може миттєво, одним стрибком уяви, стати мудрим або доброчесним. Треба попрацювати над собою, виправитися, вдосконалитися. Такою була мета створення людини, такою вона й залишилася!
Гріх вніс розлад у нашу природу, став перешкодою на шляху до досконалості. Отрута гріха виявилася настільки сильною, що ніхто з людей своїми зусиллями не міг звільнитися від неї. З'явилася необхідність прийти у світ Сину Божому. Він не тільки дав людині досконалий моральний закон, але, прийнявши нашу природу, Він влив у пошкоджений гріхом людський організм свіжий струмінь Божественного життя і, таким чином, дав нам сили до морального відродження. Це прилучення людини до Божественного життя здійснюється в Церкві. Ось чому вона іменується тілом Христовим (Див.: 1 Кор. 6:15; Еф. 4:12).
Процес духовного оновлення починається в таїнстві Хрещення, в якому людська природа оновлюється і долучається до благодаті Божої. Вона вилучається зі світу, що лежить у злі, і вводиться в огорожу Церкви. Господь Ісус Христос і Його апостоли завжди протиставляли мирське життя, світ, що «у злі лежить», християнському життю. «i не уподiбнюйтеся свiтовi цьому, а змiнюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пiзнавали, що є воля Божа, блага, угодна i довершена.», — наставляє ап. Павло (Рим. 12:2). Благодатна сила Хрещення настільки велика, що людина, охрестившись, стає ніби новим творінням: «Отже, хто в Христi, той нове створiння; давнє минуло, тепер усе нове» (2 Кор. 5:17). У Хрещенні християнин помирає для всього гріховного долучаючись до відроджувальної сили хресних страждань Спасителя.
Цей стан Святе Письмо іменує «переходом від смерті до життя» (Ін. 5:24; 1 Ін. 3:14) і воскресінням із Христом (Кол. 3:1-17). Бог переводить її з області темряви в Царство світла, де її осяє Дух Святий (1 Пет. 2:9-10). Тому «нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного», — закликає нас Господь наш Ісус Христос (Мф. 5:16).
У світі немає нічого вищого за християнське звання. «Ви — рiд обраний, царствене священство, народ святий, люди вiдновлення, поставленi для того, щоб сповiщати чесноти Того, Хто покликав вас iз темряви у чудове Своє свiтло; колись не народ, а нинi народ Божий; колись непомилуванi, а нинi помилуванi», — підбадьорює вірян ап. Петро (1 Пет. 2:9-10
Що більше християнин досягає успіху в уподібненні своєму Першообразу, то глибше відбувається його таємниче з'єднання з Ним. Господь наш Ісус Христос говорив: «хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього» (Ін. 14:23). Мета життя — це стати «причасниками Божого єства» (2 Пет. 1:4).
Деяким людям, які звикли формально-спрощено сприймати християнство, може здатися новим і навіть дивним те, про що ми тут пишемо. «Якщо потрібно трудитися і вдосконалюватися, то де ж спасительна віра і благодать Христова?» — запитають вони.
Це здивування вирішується дуже просто. Ми анітрохи не применшуємо значення віри і благодаті Христової, а, навпаки, з'ясовуємо їхню потребу.

Благодать християнства дає нам усе потрібне для спасіння — абсолютно задарма, без жодних заслуг з нашого боку. Бог прощає наші гріхи, тому що Христос спокутував їх на хресті. Бог оновлює наші душі, лікує струпи наших пристрастей, просвітлює наш розум, умиротворює серце, дає нам духовні сили, веде нас за руку і допомагає на кожному кроці. Але Він не може, не порушуючи нашої свободи, зробити нас доброчесними. Тут необхідні наше бажання і старання. Роз'ясненню цієї теми і присвячено все Писання Нового Завіту.
«Як же, — нас запитають, — розбійник врятувався без жодних зусиль, одним тільки покаянним зітханням?» Річ у тім, що Бог кожній людині визначив свою міру досконалості. Адже і деякі язичники спасуться, тому що чинили відповідно до того, що підказувала їм совість (див.: Рим. 2:14-16). Але не можна забувати, що «А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48).
Християнство чудове тим, що воно відкриває перед людиною необмежені духовні можливості. Воно надає їй честь не тільки називатися сином Божим, а й уподібнюватися своєму Отцеві. І водночас воно не диктує людині певний спосіб життя, не вимагає непосильних подвигів. Воно кожному надає свободу рости стільки, скільки він бажає.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження. Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився?Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі..." Євангелія від Іоана: 9, 1-38

В даному євангельскому уривку розповідається як Спаситель, проходячи біля храму побачив чоловіка, сліпого від народження. До цього розповідається про те, як юдеї взяли каміння, щоб кинути його на Господа в самому храмі за те, що Він говорив їм істину. Але в той час як злісні юдеї думали тільки про те, як би нашкодити Господу, Сам Він думав лише про те, як зробити людям добро. Біля храму сидів чоловік, сліпий від народження, і просив милостині. Ніхто з цих злісних гонителів Христа, жалюгідних вождів і старійшин народних, не бажав навіть поглянути на цього нещасного. І якщо хто-небудь з них і кидав йому якусь дрібну монету, то скоріше для показу людям, ніж із людинолюбства і милосердя.

Перед тим, як відкрити очі цьому сліпому від народження апостоли запитують Господа, хто згрішив ця людина, чи батьки її, на що чують відповідь, що не він і не батьки, а сталося це на славу Божу. В старозавітньому юдейському суспільстві вважалося, що якщо людину спіткають хвороби чи лихо, то це через її власні, або гріхи його предків і ця людина неугодна Богові. Але Господь показує нам, що деякі наші страждання потрібні для майбутнього блаженства. Цей сліпий, хоч і важко жив частину свого життя, однак саме його сліпота дозволила йому зустрітися зі Спасителем і увірувати в істинного Бога, що дозволило йому сподобитися найбільшого скарбу який може здобути людина у своєму житті — Спасіння. Так і нас часто долають різні незгоди у житті, однак ми повинні пам'ятати, що Господь не посилає людині випробувань, які вона не може витерпіти і є любов'ю, тому перебуваючи з ним і уповаючи на нього у важкі часи, ми обов'язково отримаємо від Нього допомогу та розраду.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом..." Євангелія від Іоана: 11, 47-57
10 Червня, 2024

Даний євангельський уривок показує, що коли треба було дивуватися Господу, через чудеса, які Він творив; фарисеї, навпаки, складають раду, як занапастити Його. Яке крайнє безумство! Того, Хто в тілах інших долає смерть, думають віддати смерті, щоб приховати славу Його; і після стількох чудес вважають Його простою людиною. Що, кажуть, робити нам? Цей «Чоловік» багато чудес творить. І що за злочин, якщо Він творить чудеса? У такому разі треба вірити в Нього, поклонятися Йому, а не вважати простою людиною. Намагаючись збурити народ, вони пускають чутки, що всім юдеям загрожує небезпека і загибель від римлян за підозрою у викраденні верховної влади. Якщо, кажуть, залишимо Його, за ним піде багато народу, приваблюваного явленням чудес, і, нарешті, римляни запідозрять усіх нас у бунті, візьмуть наші міста і зруйнують. Так говорили вони з лукавством. Щоб не здалося, що вони будують чвари Христу через заздрість, вони виставляють на вигляд загальну небезпеку, збурюючи народ проти Христа як майбутнього винуватця їхньої погибелі.


Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним. Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами. Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса..." Євангелія від Іоана: 12, 19-36
11 Червня, 2024

Почувши про чудеса, які сотворив Спасителі, що передавалися між юдеями, багато хто і з еллінів прийшов поклонитися. З цього можна зрозуміти, що вони були близькі до того, щоб прийняти юдейство. Коли дійшла до них чутка про Ісуса, вони підходять до Филипа і просять його дати їм можливість бачити Ісуса. Филип, за смиренномудрістю і благочинням, говорить Андрію, як старшому за себе. Андрій не береться за доповідь, не вирішує цього сам, але, взявши з собою і Филипа, розповідає Ісусові (такий добрий порядок і взаємна любов панували між ними). Що ж Господь? Оскільки Він заповідав учням на путь до язичників не ходити (Мф.: 10, 5), а тепер побачив, що язичники вже самі приходять до Нього (бо елліни, які хотіли бачити Його, без сумніву, були язичниками), а фарисеї та книжники хочуть здійснити змову проти Нього, каже: час, нарешті, йти на страждання, бо настав час Хреста, щоб прославився Син Людський. Яка користь не приймати язичників, що приходять до нас, і нав'язуватися юдеям, які ненавидять і женуть? Отже, оскільки язичники приходять до нас, то тепер час уже бути розіп'ятим. Потім, щоб учні не спокусилися тим, що Він помирає тоді, коли почали приходити і язичники, Він каже: це саме, тобто смерть Моя, ще більше збільшить віру язичників. Бо як пшеничне зерно тоді приносить багато плоду, коли, будучи посіяне, помре, так і Моя смерть принесе багато плоду для віри язичників. Отже, нехай ніхто не спокушається, бо Моя смерть не перешкоджає приєднанню язичників, але на прикладі зерна нехай пересвідчаться, що Моє падіння в Моїй смерті примножить число віруючих. Бо якщо так трапляється із зерном, то тим більше буде, зі Мною. Бо, померши й воскреснувши, Я через воскресіння ще більше явлю силу Свою, і тоді всі увірують у Мене як Бога.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник..." Євангелія від Іоана: 12, 36-47
12 Червня, 2024

За словами Іоана Золотоустого, Господь, промовляючи: «Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла.», має на увазі не тільки той час, що залишився до хресних страждань, а й усе теперішнє (земне) життя людини. Вказівка на малий час, що залишався до страждань Господніх, належала переважно до оточуючих Господа юдеїв, яких Він востаннє закликав до віри, життя і відповіді. Але ці вічні слова Бога промовляють і будуть промовляти в усі часи навколо людського життя, доки воно триватиме на землі. Сприйняти світло волею душі своєї повинна людина протягом цього земного життя; тут дано їй увірувати й припасти до ніг Бога, зодягненого в плоть людську, і тільки зі світильником віри може вона увійти у Двері та йти за Пастирем у життя вічне. Але, — повертаючись до першого значення слів Господа в застосуванні їх до юдеїв, які чули слова Господні, — не можна залишати поза увагою, що наступала темрява злоби і що в цей страшний час навіть на учнів, близьких до Господа, напав жах сумніву. Тому для тих, хто оточував Господа, було надзвичайно важливо увірувати у Світло, доки Світло перебувало посеред них; адже якщо вони стали синами світла, прийдешні випробування душі їхньої були швидкоплинні й розсіювалися, як дим, перед славним Господнім Воскресінням. Тим же, які не увірували у світло, залишалася сумна доля стати синами темряви і злобою своєю брати участь у прийдешніх справах князя темряви в той час, коли тимчасово надавалася йому влада.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"Коли вони про це говорили, Сам Ісус став посеред них і сказав їм: мир вам. Вони схвилювались і злякалися, гадаючи, що бачать духа. Але Він сказав їм: чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам..." Євангелія від Луки: 24, 36-53
13 Червня, 2024

"Господь, що все влаштовує для нашого спасіння, стає посеред учнів, з наміром запевнити їх у Воскресінні. І, по-перше, звичайним привітанням миру втихомирює їхнє збентеження, а потім показує, що Він є той самий Учитель їхній, який любить це привітання і який озброював їх цим привітанням, коли посилав на проповідь (Мф. 10, 12; Лк. 10, 5). Оскільки ж від цього слова не приборкалося душевне їхнє збентеження, Він інакше показує їм, що Він є Син Божий, який знає серця. "Для чого, - каже, - такі думки входять у серця ваші?" А всіми ними було визнано, що знати та бачити серця притаманно одному Богові (Пс. 138), Додає і ще інший доказ — дотик рук і ніг. Ви, - каже, - вважаєте Мене за духа або за привида, яких зазвичай багато з живих, що ховають власних родичів ввижається. Але знайте, що дух не має ні плоті, ні кісток, а Я маю і плоть, і кістки, хоча й Божественні та духовні. Бо тіло Господа хоча не було духом, але було "духовне", тобто чуже від усякої речовинної грубості, і управлялося духом. Тіло, яке ми нині маємо, "душевне", тобто керується душею і оживотворяється природними і душевними властивостями і силами. А тіло, яким воно буде після Воскресіння, апостол Павло називає духовним (1Кор. 15, 44), тобто воно пожвавлюється і керується Духом Божим, а не душею, будучи невимовним і духовним чином перестворене для нетління і зберігаючись у ньому. Так потрібно мислити про тіло Господнє після воскресіння, саме як про духовне, тонке, чуже від усякої брутальності, яке не потребує ні їжі, ні чогось іншого, хоча Господь і їв для запевнення учеів. Бо якщо Він їв, то їв не за природою тіла Свого, а за особливим влаштуванням, а саме: щоб показати, що воскресло те ж саме тіло, яке страждало. А в природі цього тіла було входити крізь замкнені двері, без зусиль переходити від місця до місця.

Вжиті Ним страви, також мають певний прообраз. Куштуючи частину печеної риби, Господь дає знати, що Він вогнем Свого Божества спік наше єство, яке плавало в солоному житті цьому, обсушив усю вологу, що пристала до нього від глибоких вод, а особливо від хвиль, і в такий спосіб зробив це Божественною їжею, зробивши приємною для Бога їжею те, що було колись несмачним і гріховним. Це позначається і стільниковим медом, тобто нинішня солодкість нашого єства, раніше відкинутого. Також, на мою думку, "печеною рибою" можна назвати діяльне життя, яке за допомогою пустельного і мовчазного вугілля винищує в нас гріховність і скверну, а "стільниковим медом" — знання або споглядання, тому що слова Божі солодкі (Пс. 18, 11)". Преподобний Феофілакт Болгарський

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя. Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі. І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду. Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене" (Ін. 5:24-30)

Даний євангельський уривок показує ключові моменти вчення Ісуса Христа про вічне життя, суд і воскресіння. Господь дає нам глибоке розуміння, що справжня віра в Бога і слухання Його слова приносять не лише духовне збагачення, але й вічне життя. Ці слова є фундаментом християнської віри та надії.
Ісус Христос проголошує, що кожен, хто слухає Його слово і вірить у Того, хто Його послав, тобто у Бога Отця, вже має вічне життя. Це життя не обмежується лише земним існуванням, але триває у вічності. Ті, хто повірили в Нього, вже перейшли від смерті до життя, уникаючи суду.
Далі Спаситель говорить про час, який вже настає, коли мертві почують голос Сина Божого і оживуть. Ця обітниця стосується як духовного, так і фізичного воскресіння. Вона є свідченням влади, яку Бог Отець дав Синові, даруючи Йому життя в Собі. Ісус має силу оживити мертвих, і це є доказом Його божественності та місії спасіння людства.
Ісус наголошує, що Йому дана влада творити суд, бо Він є Син Людський. Ця влада полягає в тому, щоб справедливо судити людей за їхні вчинки. Воскресіння з мертвих буде поділене на два етапи: ті, хто творив добро, воскреснуть до життя, а ті, хто чинив зло, воскреснуть на суд.
Таким чином, цей уривок підкреслює важливість віри і слухання слова Божого як шлях до вічного життя. Ісус Христос, як Син Божий і Син Людський, має владу дарувати життя і творити суд, що є свідченням Його божественної природи і місії спасіння людства. Це вчення нагадує нам про те, що наші вчинки мають наслідки, і лише через віру в Христа і слідування Його заповідям ми можемо досягти вічного життя у Царстві Божому.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої. Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений" Ін. 7: 37-52

У цьому Євангельському уривку ми бачимо Ісуса Христа, Який закликає всіх, хто прагне, прийти до Нього та пити живу воду. Це свято, на якому відбувалася ця подія, було Свято Кучок — один із найбільших свят юдейського календаря, який символізував завершення збору врожаю та нагадував про Божу опіку під час мандрів пустелею. Господь обирає цей момент, щоб оголосити про Себе як про джерело духовного життя, виконуючи пророчі обітниці Писання.
Спаситель стоїть і голосно говорить: "Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є". Тут Господь використовує образ води, який є поширеним у Святому Писанні символом духовного насичення та життя. Він говорить про "живу воду", яку можна отримати лише через віру в Нього. Ця жива вода символізує Духа Святого, Якого мали отримати всі віруючі після Його прославлення.
Фраза "з утроби його потечуть ріки води живої" підкреслює те, що віруючі в Ісуса не тільки отримують благословення для себе, але також стають джерелом благословення для інших. Вони перетворюються на канали Божої благодаті та сили, яка наповнює і омиває інших.
Реакція натовпу на слова Ісуса була неоднозначною. Деякі визнали Його пророком, інші — Христом, але були й ті, хто сумнівався через Його походження з Галилеї. Це підкреслює те, що навіть серед народу Ізраїля були різні думки про особу Ісуса, що призводило до суперечок і непорозумінь.
Слуги, послані первосвящениками та фарисеями, повертаються без Господа, пояснюючи, що ніколи не чули таких слів від жодної людини. Це свідчить про унікальність Ісуса та силу Його слів, які впливали навіть на тих, хто мав Його схопити.
Фарисеї, бачачи це, насміхаються над слугами, кажучи, що тільки простий народ, який не знає закону, може бути обманутим. Никодим, один з фарисеїв, захищає Ісуса, нагадавши про необхідність слухати людину перед тим, як судити її, що ще раз підкреслює несправедливість і упередженість фарисеїв.
Цей уривок відкриває нам важливу істину про Ісуса Христа — Він є джерелом живої води, Духа Святого, Який наповнює та оживляє наші душі. Слова Спасителя мають силу, яка змінює життя людей, навіть тих, хто спочатку прийшов з метою затримати Його. Але також бачимо, що віра в Ісуса Христа не завжди легка, адже вона викликає суперечки та незгоду.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?..." Мф 16: 13-19

У сьогоднішньому Євангельському уривку, Спаситель звертається до учнів із питанням у Кесарії Филиповій, щоб виміряти громадське сприйняття Його особи та місії. Учні перелічують різні думки людей, які порівнюють Ісуса Христа з відомими пророками. Це свідчить про те, що Господь уже мав значний вплив і був узнаваним серед народу, хоча його істинна природа та мета ще була неповністю зрозуміла.
Переходячи від громадської думки до особистого переконання учнів, Ісус запитує: "А ви за кого Мене вважаєте?" Відповідь Петра "Ти є Христос, Син Бога Живого" слугує як момент істинного розуміння та особистого визнання, що Ісус Христос — не просто ще один пророк, а Месія, обіцяний Спаситель.
Христос благословляє Петра, акцентуючи, що це відкриття прийшло йому від Бога. Звернення до Петра "на цьому камені" можна трактувати як метафору, що вказує на міцність та вірність віри, яку представляє Петро, а не на конкретну особу як на засновника Церкви. Важливо підкреслити, що Церква будується на основі віри всіх апостолів та віруючих, які приймають Ісуса за Месію.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot

"Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм..." Євангелія від Матфея: 13, 31-36
31 Липня, 2024

"Слухай, воно подібне до зерна гірчичного, що його чоловік якийсь, узявши, посіяв на полі своєму, і воно зійшло, і воістину зробилося великим деревом. Отже, скажи, слухачу, що таке зерно це? що ти думаєш про нього? скажи відверто; інакше я скажу і сповіщу істину. Зерном, звичайно, Спаситель назвав Царство Небесне. Зерно ж це є благодать Божественного Духа. А поле — серце кожного з людей, куди той, хто сприйняв Духа, занурює його всередину, приховуючи в найглибших частинах, щоб ніхто не бачив його, і зберігає його з усілякою старанністю, щоб воно виросло і, ставши деревом, піднялося до неба. Отже, якщо ти кажеш, що не тут, але після смерті отримають Царство Небесне всі, хто палко бажає його, то ти перекручуєш слова Спасителя і Бога нашого. Бо якщо ти не сприймеш зерна гірчичного, про яке сказав Він, якщо не посієш його на полі своєму, то залишишся зовсім без насіння. Якщо ж ти і сприйняв насіння, але заглушиш його тернами, або віддаси зерно на розкрадання птахам, або залишиш своє поле через недбальство без зрошення, і насіння твоє не зійде, не виросте і не принесе плоду; то, скажи мені, яка тобі буде користь від цього насіння? Коли ж в інший час, якщо не тепер, ти отримаєш це насіння? — Після смерті, кажеш. Але ти ухиляєшся від природного порядку: на якому полі, запитаю я тебе, ти сховаєш тоді зерно це? Якими зусиллями будеш обробляти його, щоб воно виросло? Воістину, брате, ти сповнений омани і абсолютно спокушений. Бо цей час є час трудів, а майбутній — час вінців." преподобний Симеон Новий Богослов

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot