ХРИСТОС ВОСКРЕС
Христос воскрес! По світі дзвонять дзвони,
Лунає дивна вістка із небес.
Іде весна, порвавши перепони,
Блищить струмок й співа: Христос воскрес!
Христос воскрес! Долинами й горами
Лунає вічне чудо із чудес.
Мій друже й брате, втомлений гріхами,
Прийми благу цю вість: Христос воскрес!
Воскреслий Спас дає тобі спасіння,
Він хоче, щоб і ти життям воскрес,
Коли ж то буде, теє воскресіння,
Щоб Він тебе міг взяти до небес?
Послухай, дзвонять дзвони великодні!
Послухай, як струмок з гори дзюрчить, -
Воскресни й ти, негайно, ще сьогодні,
Вже досить у могилі темній жить!
Прийди до Нього і не будь байдужим,
До тебе лине голос із небес…
Прийди до Нього ще сьогодні, друже,
Й з природою співай: Христос воскрес! @virsh_online

СПАСЕННИМ - ЖИТИ
Христос воскрес!- співає небо.
Христос воскрес!- Радіти треба.
Христос воскрес!-Птахи співають.
Христос воскрес!-Обличчя сяють.
І радість наших Голосів
Впливає в небесний спів.
Христос воскрес!- ось перемога!
Христос воскрес!- Прийдіть до Бога.
Христос воскрес!- Спасеним - жити
І вічно господа любити.
Христос воскрес!- Нам є надія!
Христос воскрес!- Земля радіє
Христос воскрес!- Всі Божі діти
Несуть зю вістку всьому світу.
Ми в Церкві Божій підроостаєм
І теж Ісуса прославляєм. @virsh_online

А Марія стояла і плакала…
Десь в куточку боліла ніжність.
І, здавалося, цілу вічність
Її сльози нечутно капали…
А довкола земля прокидалася,
Трави заспані в ноги хилилися,
Десь на сході зоря займалася,
І ранкові акорди лилися.
Що до того Марії стривоженій?
Їй не чути світанкових дзвонів.
Тут Він був, тут Він ними похований,
Тільки вчора лежав, а сьогодні…
… Їй вбачались Христові очі,
І чоло у вінку колючім.
Жах вселяла тривога ночі
І печери навислої круча.
Сльози бігли, на землю капали,
Серце птахою билось болісно.
І стояла Марія і плакала,
Десь відлуння зітхнуло голосно…
Раптом голос: «Маріє…» — бажаний,
Дотик ніжний, як вітру подих,
А вона ще не вірила, вражена,
Рук хотіла торкнутись проколотих.
Я, Марія, Твоя, Спасителю,
Ти приходь у хвилини розпачу.
Клич мене на ім’я, Учителю,
Коли Світло Твоїх очей втрачу я.
Я впізнаю рубці долонь Твоїх,
Я до ніг Твоїх мовчки схилюся…
… Не ховала Марія сліз своїх…
Так і я і плачу й молюся.
Марія Звірид @virsh_online

Воскреснути! Яка блага мета!
Воскреснути! Після тортур і гніту.
Воскреснути подібно до Христа
і воскресіння дарувати світу!
Отцю небесному вклонитися затим,
зерно добра засіяти на ниві –
нехай віддасть врожаєм золотим
й вквітчає землю посміхом щасливим.
Тож воскресай, Вітчизно дорога,
напій живильний скуштувавши волі,
воістину мета твоя блага,
Христос воскрес в надії і любові! @virsh_online

Марія Магдалина
Вона прийшла до гробу дуже рано,
Трохи світало, сад був ще пустий
І свіжа в серці ще горіла рана,
Як важко,що помер Друг Дорогий!
Душа змиритись з болем не хотіла,
Згадала знову все життя своє,
В гробниці мертве лиш лежало тіло,
«О як Христос Тебе недостає!
Я пам'ятаю день, коли Ти в Божій Силі,
Від демонів сімох мене звільнив.
І ось, тепер я тут,а Ти в могилі,
Невже для цього Ти родився й жив?
Ти радість дав мені, життя й спасіння,
Таким став близьким до серця мого,
Віднині Ти приречений на тління,
Чому так рано Ти пішов з життя Свого?
Чому Тебе торкнулось смерті жало
І місце поховання— оцей сад?
Адже Ти Богом був,, я бачила і знала,
Які Рука Твоя звершала чудеса!
Тебе ніхто не зможе замінити,
Бо тільки Ти даєш утіху і спокій,
Як я без тебе Боже зможу жити?
Як жити зможу у скорботі цій?
Перед очима хрест і Ти Розп'ятий,
О,скільки все Ти витерпіти зміг?..
і ось, принесла я до гробу аромати,
Схилюся знову до пробитих ніг»...
В думках таких Марія
І оніміла..Що це?Хто зробив?
Невже це диво якесь сталось,
Хтось каменя від гробу відвалив?
До своїх друзів побігла Марія,
«Тіло Учителя із гробу віднесли!»
Комусь Ісуса смерть йому мішала,
Вони до гробу разом з нею пішли.
і дуже дивно: гріб відкритий,
Нема Ісуса й пелени лежать.
Думки спливають:—Хтож то б міг тут бути?
Від подиву в них руки аж тремтять.
Не вірили ще і не розуміли,
Чому у гробі Господа нема,
Марія низько голову схилила
І безутішно плакала вона.
Ніхто її печаль не потривожив,
Враз чує, за спиною хтось іде.
«Хто це так рано в саду бути може,
Напевне садівник.Хай підійде!»
Марія Іісуса не впізнала,
«Чому ти плачеш?»— в неї запитав.
«У цій гробниці Господа не стало,
Скажи,де тіло ти Його поклав?».
Промовив Незнайомець їй «Маріє!»
і затремтіла...Що це?Сон чи яв?
Лише Господь так звати її вміє,
Невже це справді Він її назваа?
І сумніви усі враз позникали,
«Раввуні!»—й ласкава ця любов,
Перед Христом навколішки упала,
І радість серце наповняла знов.
Зосталось все позаду: хрест і муки
І стид і смерть і камінь і печать,
і ночі, що тягли часи розлуки,
Позаду все... і відійшла печаль.
Немає в щасті цім більше границі,
Рікою радість й тішиться душа.
В ранковий час, в саду, біля гробниці,
Марія Господа знайшла.
Ранок Пасхальний, Радості Ранок,
Кожен співає,хто спасенний Ним є,
А хтось і сумує, душа не радіє,
Можливо мій друже це серце твоє?
Встань! Ось у тебе Ісус за спиною,
Встань, як Марія в саду, обернись!
Знає Христос твого серця всі болі,
Ти перед Ним на коліна схились.
Живий наш Ісус!Він всім володіє,
Ім'я твоє також відоме Христу!
Тільки в Ісусі знайдеш ти надію,
Встань, оглянись, як Марія в саду!
Автор:Любовь Васенина,
Переклад:Ангеліни Ющук.
@stihi_christianski

Оченята свої підіймаю,

Бачу хрест, а на нім розп’яття.

Хто висить на хресті – я питаю –

І за що відібрали життя?
Я вдивляюсь в проколені руки,

На чолі Його – краплями кров.

Ну за що Він терпів такі муки –

Я питаю у вас знов і знов.


Що раз голос свій підіймаю,
А у відповідь - тишина.


Ну й мовчіть, я і так уже знаю,
Я у Ньому впізнала Христа.


Як у вас піднімалися руки
На невиннеє Боже Дитя?

Як могли причинить такі муки

І не визнати в Ньому Царя?


Ще не пізно, людино, покайся,
Він і так усе бачить з небес,

Й до гріха більше ти не вертайся,

Щоб Ісус в твому серці воскрес!

Тебя распяли на кресте,
А Ты безропотно молчал.
Ты жизнь Свою за грех людской
В час тот любовью отдавал.

Они смотрели на Тебя,
Твоей любви не понимая.
Толпа кричала: смерть Ему.
А Ты глядел на них прощая.

Ты им хотел свободу дать
От рабства смерти и греха,
Дорогу к небу указать,
Где ждут объятия Отца.

Но не смогли они принять
Той жертвы, что за них отдал.
И лишь разбойник на кресте
В Тебе Спасителя узнал.

С тех пор прошло немало лет,
Минули годы и века.
Но Твоя жертва на кресте
Имеет силу, как тогда.

Ты умирал за всех людей -
Кто жил, живет и будет жить.
Ничто не сможет на земле
Твоей святой любви затмить.

Ты стал Спасителем для всех,
Кто с покаянием придет,
И у подножия креста
Грехов прощенье обретет.

Получит с Богом примиренье,
Дар новой жизни во Христе.
И для души успокоенье
Навеки обретет в Тебе.

Ирина Шмелева
@stihi_christianski

Марія біля гробу

Холодний камінь тиснув важко груди
І бовваніла скеля, як мара.
За що ж ви так, за що ж ви, черстві люди,
На смерть судили вашого Царя?

Куди піти? До мертвого в печеру?
Не чує Він з-за сірої стіни.
А Він дав мир, Він дав життя і віру,
Він спас мене від влади сатани.

Ішла Марія. Ранок витер сльози.
Ось вже могила. Спогади болять.
Стиснули серце вранішні морози.
...В могилі — пустка.
                    ...Ангели стоять.

Схилилось небо, слухало новину.
Слова котились росами в траву.
«Христа немає!» — линуло в долину...
...Вставав Великдень, гонячи пітьму.

«Христа немає?» — билося у грудях.
«Він є... Живий! Я серцем чую це.
Нехай мене зневірену осудить
Його святе скривавлене лице».

Побігла жінка. Камінь ранив ноги.
Святковим дзвоном серце калата.
«Воскрес Учитель!» — зойнкула з порога
Змертвілим учням вмерлого Христа.

«Ісус живий!» — все місто гомоніло.
«Життя воскресло», — плакали сліпці.
І не шукала вже Його Марія,
І не втирала сліз на всміхненім лиці...

Коли Господь до серця промовляє,
Його слова, немов дощу краплини,
Втамують спрагу, душу напувають,
Й любити зможеш просто, як дитина,

Усіх, хто поряд: ворогів і друзів,
Не помічаєш ні образ, ні гніву,
Прощаєш й віддаєш не по заслузі,
Любов'ю покриваєш всі провини.

І неможливе враз стає можливим,
Бо з Богом легко йти й перемагати,
В Його словах є незбагненна сила,
Для тих, хто в Ньому буде пробувати.

Коли для Бога серце відкриваєш,
Він завжди вчасно скаже Своє слово,
Наставить , втішить, залікує рани,
Й прийде для духа радість та обнова.

Дай, Боже, серед марноти земної
Твій голос чути лагідний, привітний,
Іти покірно слідом за Тобою,
Не заблукати, не згубитись в цьому світі.

Слова Твої, Господь, немов перлини,
Допоможи у серці зберігати,
Перед тобою ми, неначе глина,
Але в Тобі усе наше багатство.

Бо благодать з небес рікою ллється
В серце голодне, спрагнене, смиренне,
Й воно для Тебе тут живе і б'ється,
І щиро прославляє твоє Ймення.

Бог збереже його в часи скорботи,
І милості Своєї не відніме,
Дасть сили труднощі усі перебороти,
З небес пішле Свої благословіння.

Дай, Господи, з Тобою близько бути,
Ти нас завжди з доріг земних чекаєш,
Слова Твої й поради не забути,
Які Ти в серце спрагнене вкладаєш.

Как нужен Бог

Как нужен Бог тому,кто в Бога верит,
Как нужен Бог,незнающим Его!
Никто нужды той в Боге не измерит,-
Мы все во всём зависим от Него.

Бог нужен,нужен каждому на свете,
Среди всех этих хлопотных дорог:
Когда в беду попали наши дети,
Когда болезнь внезапно сбила с ног.

Бог нужен в море,если там несчастье,
И помощь ниоткуда не придёт...
Бог нужен в воздухе,когда ненастье,
И потерял с землёю связь пилот.

Когда твой друг в горах завис над бездной,
А ты не можешь там ему помочь.
Когда попытки выжить бесполезны,-
Метёт пурга,а впереди вся ночь...

Бог нужен,когда шахту затопило,
А там твой самый близкий человек.
Бог нужен,когда старость наступила,
И вдруг заметил,как короток век...

Бог нужен,когда хлеб в полях сгорает,
А долгожданного дождя всё нет.
Когда тревога на душе терзает,
А неизвестность всё не шлёт ответ.

Бог нужен людям в трудную минуту,
Когда надежды в горе нет другой,
Соломинкой той видится кому-то
Бог,когда дно уходит под ногой.

И сколько раз летело в Небо эхом:
О Боже,если Ты на свете есть...
Свидетельств много собралось об этом-
Ответов Божьих никому не счесть.

Но иногда бывало слишком поздно,
Ведь Бог до этого так долго ждал;
И кто-то очень страшно,очень грозно
Своё неверье на земле пожал.

Бог долго терпит,ждёт,Бог всех нас любит,
Но есть долготерпению предел.
И шанс свой упустив,себя погубит
Тот,кто нуждаться в Боге не хотел.

Не надо ждать,когда камин остынет,
Когда цветы на холмик понесёшь,
Когда один окажешься в пустыне,
Когда отчаянье в тебе,как нож.

Так хочется,чтобы к Богу приходили
Не потому,что грянула беда,
А потому,что Бога полюбили,
Что власть Его признали навсегда.

И хочется,чтоб все могли осмыслить,
Увидеть,перечувствовать,познать.
Как нужен Бог!Как милостив Всевышний!
Как хорошо Ему принадлежать

Ви знаєте, про що шкодують люди, Життя яких вже близиться кінця І дихання ледь гріє хворі груди? Чи просять вони слави у Творця? Чи серце їх наповнене жагою Збагаченням і пошуку грошей? Чи, може, заклопотані собою, Фігурою, чи думкою людей?

А чим вони заповнюють хвилини, Що тануть, мов сніжинка, на очах? Невже, на хвилювання і рутину, На ненависть, на чвари, чи на страх? Про що вони ведуть свої розмови? Про гроші, про політику, зірок? Коли останнє, може, кожне слово, Коли лишився лиш маленький крок.

Та ні, вони не думають про статки, Їх більше не цікавить світ речей, Їм вдосталь і маленької кімнатки, Лиш тільки б чути рідних в ній людей. Їм смачно і від каші, що без солі, Як тільки її зварить хтось близький. Всміхатимуться навіть попри болі І вЕстимуть незримо власний бій.

Їм вдосталь світла лагідного слова І теплої долоні на чолі. А смерть стоїть в кутку така раптова І гріється в предсмертному теплі. Ви знаєте, їм хочеться лиш чАсу, Хвилинку ще обійми відчувать. Чи думають вдягать якусь гримасу І кОгось з себе іншого вдавать?

Знімає смерть з людей усяку маску, Зникає все збудоване умить. Та тільки дуже часто надто важко Буває все минуле відпустить. Та люди відпускають, бо в ті миті Їм видно справжні цінності життя. Роки в гоніннях бездуму прожиті І щире непідробне каяття.

Ви знаєте, про що вони шкодують? Про те, що уявити не могли, Що рідних вже своїх не поцілують, Що мали все, та жаль, не вберегли. Для них тепло очей і сміх дитячий Дорожчий за всі гроші на землі. Від щастя гірким болем тихо плачуть, На смертному останньому одрі.

Якби їм дати день, вони б прожили Його, повірте, зовсім не як ми, Їх несли б вже не ноги - сильні крила, Забуті, жаль, сучасними людьми. Вони б за ті хвилини так багато Віддали без жалЮ і без думОк. Якби все це раніше їм пізнати, Отримати безцінний свій урок. Але...

Та ми живі і час невпинний У жилах наших кров'ю струменить! Ми можемо, ми маєм час на зміни! Дай Боже, нам все вчасно зрозуміть! Збагнути, що в кінці шляху людського Знецінеться усе, за чим біжим,
Залишиться тепло і світло слова, Залишиться душа і зникне грим.

Ви знаєте, про що шкодують люди, Як серце їх сповільнює биття? Про те що більше часУ в них не буде, Про те, що вкрали в себе сенс життя.

Ти створив все красиво і мудро
Своїм дотиком Небо зіткав.
І з Небесної ніжної нитки
Наші сЕрця чуттєво з’єднав.

Ти поз’єднував їх із Собою
Із природою також з’єднав
І на щастя, чи інколи, на жАль
До людей Ти такОж приєднав.

Поєднав! І тепер ми так і живемо
З дня на день, з року в рік
І життя.
Проживаємо з нитками в серці
Які туго зіткав Ти для нас.

Христос воскрес, чути усюди
Прославимо царя небес,
А чи задумувались люди ?
Що відчував коли пішов на Хрест?

Коли вечеряв з тим хто зрадить
І просто прошептав "скоріш роби",
Кли у саду упавши долілиць молився,
Потом із крові стікаючи.

Коли побачив Юду який продав Його за срібняки,
Який прийшов з натовпом народу,
Поцілунком своїм зрадивши.

Коли Петро,
Спинившись перед домом на подвір'ї,
Сказав"незнаю мужа Цього",
Та тільки півень заспівав тієї хвилі,
Зрозумів, що Спасителя відрікся свого.

А що Він відчував коли у Пилата
Кричаали всіі Розпни!
Коли поставили Месію і Варнаву,
І обрали Христа на смерть іти.

Чому не золоту корону а вінок з тернини?
Чому не дороге убрання а хрест дали Йому нести?

Як люди могли Бога до Хреста прибити?
Як могли плювати у обличчя,
А бити по щоках ви як могли?


Прибиті руки, ноги і вінок терновий,
серед розбійників поставили Христа.
Ті що кричали там осанаа,
У Господі не бачать вже царя.

У відповідь на всі образи і тяжкі страждання "я вас люблю"
"Отче їх прости незнають роблять що вони..... "

Покинув Славу неба, щоб на Землі страждати,
Щоби спасти своїх дітей із рук гріха,
Від нього відвернулось все:земля і Небо
Та Він страждав до кінця.

Здавалось вже кінець, помер Месія
Диявол так радів без меж,
Зло перемогло, що буде далі?
Це що кінець?

Минуло вже три дні , жінки ідуть до гробу
Та в гробі Господа нема ,
Їм Ангел сповіщає не шукайте тут дарма!
Христос живий співає небо і земля !

Він знищив жало смерті, Христос воскрес радій земля!!!
Він переміг дорогу смерті і подарував нове життя!

Христос Воскрес - співає небо!
Христос Воскрес - Йому хвала!
Христос Воскрес -лікуй Земля!
Хай до небес звучить хвала!

Голгофа. Это место боли...
Это место мукам и страданиям,
Это место - спасения для нас с тобою,
Это место -особое испытания.

Тяжело было висеть на кресте.
Тяжело было вопреки всему - молчать.
Но сердце приклонилось к доброте,
Оно так желало всех спасать.

Сердце Христа осталось спокойным
Иисус там ради нас страдал,
Чтобы я и ты был достойным
И Он нас в Небе увидал.

Он знал на что Он идёт.
Он знал, что будет страдать.
Он знал, что крест понесёт,
Он знал, что будут Его распинать.

Но Христос нас сильно возлюбил,
Настолько, что перетерпел всю боль.
Он грехи все наши отпустил,
И покрыл Он их Собой.

Эта большая жертва любви.
Это было на деле, а не только словами.
Там пролилось много невинной крови.
И всё это - ради нас с вами.

Мы должны быть благодарны Ему,
Мы должны хотя бы "Спасибо" сказать.
Мы должны отдать славу Христу,
Мы должны Его здесь, на Земле, прославлять.


30.04.2021
@writerpoetry

Мне очень больно, мой Отец! Но Я
Терпеть готов за всех приговоренных.
И вот сей час о них прошу Тебя
Прости им Отче грех их совершенный!

Они не знают, что творят и с Кем.
Их дьявол всех согнал сюда обманом.
Жестокость их простил уже Я всем.
Месть не отравит сердце Мне дурманом.

И слезы льются с кровью пополам.
Нет, не обида! Я люблю их Отче!
Они несчастны без Твоей Любви.
И грех как  червь сердца их точит.

Надели Мне на голову венец,
Который в руки их вложила сила,
Восставшая против Тебя Творец.
Она торопится свести Меня в могилу.

Терновые шипы впились в виски
В глазах темнеет от ударов трости.
Мне очень больно, но еще больней
Их видеть пленниками ненависти, злости.

О воины! Кого терзать решились?
За что так мучаете Пленника сего?
Кому служить сейчас вы подрядились?
Вы душу в злобе топчете свою!

А вы, кричащие безумно:
Распни Его! На крест Его скорей!
За что вы так к Нему не милы?
 Готовы кровь Его взять на своих детей!

Уже казалось бы терпеть нельзя,
Но Я терплю, все силы прилагая.
Отец! Ведь муки все не зря!
Готов терпеть, всю боль прощая!

Вот наконец Голгофа! Все! Пришли!
На крест ложусь! Удар, удар, удар!
Я пригвожден! Вот крест Мой вознесли!
Борюсь! Терплю! Но в каждой клетке жар!

Ну сколько я могу держать их грех!
Сойди с креста! – кричат и строят рожи.
Других спасал! Себя спасти не может!
Прости Отец! Я все простил  и всех!

Или, Или! Лама Савахвани!
Ты для чего оставил Меня Боже!
Как мира падшего тяжки грехи!
О только бы Мне выдержать ту ношу!

Вот час настал и уксус подают!
Не нужно Мне. Я чашу пью иную!
Отец  готовил эту чашу вам,
Я за вину казнен чужую.

Последний крик! И дух Он испустил.
Завеса рвется сверху и до низу.
Земля тряслась. Всех ужас поглотил.
Гробы отверзлись. Я читая вижу,

Тела усопших некогда святых
Воскресли!  И явились многим.
А сем рассказано в словах простых
В Евангелии нам Великим Богом.

Иисус был погребен. Но в 3-й день
Воскрес Он в наше свами оправданье.
Как дьявол не стремиться бросить тень,
Священный стих взывает к покаянью.

И пусть поверит грешная душа
И примет весть благую о спасеньи
О страшной смерти нашего Христа
И о победном чуде  воскресенья!

Мне очень больно, мой Отец! Но Я
Терпеть готов за всех приговоренных.
И вот сей час о них прошу Тебя
Прости им Отче грех их совершенный!

Они не знают, что творят и с Кем.
Их дьявол всех согнал сюда обманом.
Жестокость их простил уже Я всем.
Месть не отравит сердце Мне дурманом.

И слезы льются с кровью пополам.
Нет, не обида! Я люблю их Отче!
Они несчастны без Твоей Любви.
И грех как  червь сердца их точит.

Надели Мне на голову венец,
Который в руки их вложила сила,
Восставшая против Тебя Творец.
Она торопится свести Меня в могилу.

Терновые шипы впились в виски
В глазах темнеет от ударов трости.
Мне очень больно, но еще больней
Их видеть пленниками ненависти, злости.

О воины! Кого терзать решились?
За что так мучаете Пленника сего?
Кому служить сейчас вы подрядились?
Вы душу в злобе топчете свою!

А вы, кричащие безумно:
Распни Его! На крест Его скорей!
За что вы так к Нему не милы?
 Готовы кровь Его взять на своих детей!

Уже казалось бы терпеть нельзя,
Но Я терплю, все силы прилагая.
Отец! Ведь муки все не зря!
Готов терпеть, всю боль прощая!

Вот наконец Голгофа! Все! Пришли!
На крест ложусь! Удар, удар, удар!
Я пригвожден! Вот крест Мой вознесли!
Борюсь! Терплю! Но в каждой клетке жар!

Ну сколько я могу держать их грех!
Сойди с креста! – кричат и строят рожи.
Других спасал! Себя спасти не может!
Прости Отец! Я все простил  и всех!

Или, Или! Лама Савахвани!
Ты для чего оставил Меня Боже!
Как мира падшего тяжки грехи!
О только бы Мне выдержать ту ношу!

Вот час настал и уксус подают!
Не нужно Мне. Я чашу пью иную!
Отец  готовил эту чашу вам,
Я за вину казнен чужую.

Последний крик! И дух Он испустил.
Завеса рвется сверху и до низу.
Земля тряслась. Всех ужас поглотил.
Гробы отверзлись. Я читая вижу,

Тела усопших некогда святых
Воскресли!  И явились многим.
А сем рассказано в словах простых
В Евангелии нам Великим Богом.

Иисус был погребен. Но в 3-й день
Воскрес Он в наше свами оправданье.
Как дьявол не стремиться бросить тень,
Священный стих взывает к покаянью.

И пусть поверит грешная душа
И примет весть благую о спасеньи
О страшной смерти нашего Христа
И о победном чуде  воскресенья!

@stihi_christianski

Мамі
Мама!О яке святе це слово
І у сні і в наяву воно є з нами
І усюди воно повне є любові
Серце материнське,серце мами.

Мамо!Хто любов твою не знає?
Яка вона чиста і свята!
Утішає в горі, подкріпляє
Ніжна, материнська теплота!

Мамо!Від колиски до могили
Так незмінно,сильно любиш ти!
Хай слабіють і хай в'януть сили,
Твоє серце— світло чистоти.

Мамо!Ти за дітей часто страждала
І скільки сліз гарячих пролила!
Через любов і ласку, що нам являла,
Ти за дітей життя би віддала!

Скільки повчання дітям ти давала,
Таким маленьким крихіткам своїм?!
З ними на коліна поруч ти ставала
І молитися допомагала їм.

Мамо!Всякий раз ти в час вечірній,
Про втомленість забувши, про спокій,
Поправляла ліжечка дитячі
І ласкала в простоті своїй.

Колискові тихо їм співала,
Щоб солодко спали в тишині.
Ради них, себе ти забувала,
О, які то серцю любі ті пісні!

Безтурботно, ніжно і спокійно
Засинали ми під пісеньку твою
Ти співала так красиво, струнко й мрійно,
Як співають ангели в раю!

Ти нас вчила всіх, остерігатись,
Коли вибираєм друзів, товаришів.
В житті може багато зустрічатись,
Згубних і обманутих шляхів.

«В цьому світі дітки бережіться
Ворога,що душі обкрадає
Довірятись Богу ви навчіться,
Тільки Він є Захист і від гріха нас віддаляє».

Мамо!Хто нам кращу путь підкаже?
Нема такого друга на землі!
Тільки ти всю правду нам розкажеш
Й підтримаєш в нещасті і в біді!

Та на жаль, багато зустрічаєм
Тих дітей, що серце мами не хвилює,
Хто любов твою не поважає
І матір свою, зовсім не цінує.

А Христос, в останні ті хвилини,
В смертний час, розп'ятий на хресті,
Страждаючи за наші там провини,
Про матір не забув в тяжку ту мить.

Бачив Він душі її страждання,
З Синівською любов'ю споглядав,
Доручив матір Він Свою Івану
«Це твоя мати»— учневі сказав.
——
О люби мій друже,свою маму!
Не засмучуй її,а бережи.
І поки ще вона живе з тобою,
То це є щастя і ним ти дорожи.

Життя буває грізним,як те море,
Для мами скоро може буть, проб''є останній час...
І тоді пожнеш подвійне горе
І заплачеш гірко... гірко... ще й не раз.
Переклад Ангеліни Ющук
@stihi_christianski

Як пахне свіжоскошена трава!
Дитинством, спогадами, ніжним щастям...
Умите сонце штори розсува
Й без слів говорить: "День новий почався!"
Повітрям літнім сповнюється день,
У ньому - аромати полуничні.
Пливе і наш життєвий корабель,
В нове майбутнє впевнено наш кличе.
Як пахне свіжоскошена трава!
Часи дитинства в пам'яті спливають...
Й бабуся біля дому у вікна
Мене за звичкою завжди чекає.
Із рейсів тато до сім'ї спішить,
А дочки звикли: часто він не з ними.
Він на колесах все життя - мов мить,
Та скільки радості несуть хвилини,
Коли машини чути вдома звук-
Такий знайомий і завжди бажа́ний!
А потім - хвіртки довгожданий стук,
І тато радо відчиняє браму.
Духмяні трави і п'янкий жасмин,
Півоній аромат у час вечірній...
Чому повиростали швидко ми?
Чому ці спогади так серце гріють?
Як зараз, бачу гойдалку в дворі́,
В імлі моє дитинство ще видніє...
В час безтурботний, хоч були малі,
Зароджувались перші наші мрії.
Ми бігали по стоптаних стежках,
Як зараз чую: мама зве додому...
Так пахне свіжоскошена трава,
Так пахнуть квіти різнокольорові.
Дитинства аромат через роки́
Нагадується в літній час спекотний.
На жаль, давно повиростали ми
І стали зовсім іншими сьогодні.
Та пахне свіжоскошена трава
Там само, як тоді, і я вертаюсь
В той час, коли весела дітвора
Лиш напинала свій життєвий парус.
А корабель поплив... Поплив в світи,
Поплив, розправивши свої вітрила
Десь там, далеко, безтурботні ми,
А тут... Буває, суєта втомила...
Червневий ранок. І початок дня
Дарує віру й зовсім не тривожить.
Як пахне свіжоскошена трава!
Моїм дитинством, ме́дово- хорошим. @virsh_online #мама #християнськівірші

Милі дрібнички – фото у рамці,
Відкритка, замовлена саме тобі…
Скільки у них непідробного щастя,
Скільки торкають вони струн душі!
Старе листування… А днів проминуло…
Руко́писів часу пливе листопад…
У кожнім рядку я відгомін чую
Того́, що, на жаль, не вернути назад.
Сторінки щоденника… Розпач і сльози –
Все це витримував білий папір.
Від років дитячих була серйозна,
Важко сприймала образу і біль.
Ось ми, маленькі, з батьками на морі,
Ось – за вечерею дружна сім’я.
Дякую я за даровану долю,
Дякую, Боже, за роки життя.
Скільки відкриток уже назбиралось!
В кожній я бачу себе вдалині…
Поруч – картина, що вишила мама
Як подарунок на свято мені.
Милі дрібнички – фото у рамці –
Скільки вмістили чудових хвилин!
Кожного дня, прокидаючись вранці,
Окутуюсь в спогадів я серпантин.
06.07.2019р.
@virsh_online #мама #християнськівірші

Вишивала вишиванку вечорами,
В кожнім хрестику - любов і ласка...
Вишивала для дочки своєї мама
І в мереживо вплітала щастя.
День за днем - й в прекрасний візерунок
Біле полотно розфарбувала.
Особливий, цінний подарунок:
Квіти-зорі мріями сміялись.
Ти минуле згадувала, люба,
Як руками створювала диво?
Скільки житиму - я завжди буду
Дякувати за роки щасливі.
Ти верталася у час далекий,
Коли я ще гралася в пісочку ...
Мабуть, чула молодості клекіт,
Бачила свою маленьку дочку.
Скільки молитов почуло небо!
Скільки сліз твоїх було пролито....
Скільки світла і любові в тебе!
Скільки раз старалась захистити!
Бог почув молитви, моя люба,
Молитвами твоїми щаслива.
Вони гріють серце моє всюди
І дарують світло й справжнє диво.
Я люблю тебе... І просто знаю,
Що твоє тепло мене зігріє
В хуртовини білі, й вечорами
Я полину знов в дитячі мрії.
Як колись давно, в роки дитинства,
Ти мої всі болі залікуєш.
Моя люба! Наче час спинився,
Через відстані твій голос чую.
Вишивала вишиванку вечорами...
А в думках так линула далеко...
Як віддячитись за щастя, мамо?
Крізь роки слова лунають ехом....
14.01.2020р. @virsh_online #мама #християнськівірші