Я вдячна Тобі Господи за очі,
Якими бачу світ, що створив Ти.
Я знаю тих, кому і дні–як ночі,
А сонце—джерело лиш теплоти.
Я знаю тих, кому у таємниці,
Лиш пізнання залишиться про дні.
Про фарби, квіти і небесні птиці,
Про ту красу природи навесні.
Тобі я вдячна Господи за руки,
Що ними хліб святий беру щодня.
Сльозу змахнути в час сумний розлуки,
Що руку друга можу взяти я.
Я знаю тих, кому їсти давали,
Із ложечки, хто біль в очах ховав.
Хто хоче, щоби руки працювали,
Та жереб долі інший все ж прийняв.
За слух, за голос вдячна невимовно,
Бо знаю тих—кому весь світ чужий.
Хто сум і радість в щирість всю безмовну,
Розкаже через зір лиш тільки свій.
За хліб я вдячна є перед Тобою,
Який лежить в достатку на столі.
А був той час, що кожний день з собою,
Ніс голод, смерть, хто жив на цій землі.
Тоді за крихту хліба віддавали,
Не шкодувавши золотого щось.
Багато раз шматочок розділяли,
Та вижити не всім то довелось.
За друзів теж Тебе Господь хвалю я,
За їх тепло і щедрості душі.
Що з ними разом радісно іду я,
В весняних грозах, в ранішній тиші.
Я знаю, як самотнім є печально,
Де часто ниє дух на самоті.
І шлях здається їм якимось дальним,
Слабіють кроки в їхньому житті.
Я вдячна Тобі Господи за маму,
За ніжність рук її, теплі слова.
За погляд рідний з добрими вустами,
За те, що мама є іще жива.
Сиріт я знаю бідних і нещасних,
Їх доля вся тривожна і гірка.
Нема в них радощів тих кожночасних,
Які дарує мамина рука.
За хліб насущний, руки, очі,маму,
За Небо мирне,все, що створив Ти.
Навчай слабкими Боже нас вустами,
Тобі подяку всякий час нести!
Навчай хвалити нас Тебе невпинно,
За те, що дав і те, що Ти не дав.
За те, що в мить якусь—то швидкоплинну,
Все пропаде і зникне без сліда.
Коли мій зір в очах почне згасати
І темними для ме́не будуть дні.
Допоможи Ти в цім не нарікати,
В печалі і у відчаї мені!
Нехай не буде ні розчарування,
Подяку промовляти Ти навчай.
Коли тіло моє візьмуть страждання,
То і тоді теж дякувати дай!
Я хочу славити нелицемірно,
Коли не стане хліба на столі.
Хочу в душевній вдячності безмірній,
Тебе звеличити в щирій хвалі!
Коли не стане миру над землею,
Лишуся друзів, рідних всіх своїх.
Допоможи із вдячною душею,
Хвалу складати біля ніг Твоїх!
І якщо руки в мами найтепліші,
Не будуть проявляти теплоти.
Погаснуть очі самі найрідніші—
Збагнути дай, що так призначив Ти!
Тебе люблю і славлю Авва Отче,
Що для мене Свій Дух Святий послав.
Тебе хвалити серце моє хоче,
За все, що Ти в житті моєму дав! Амінь
Пвтор—Наталія Філон:
Переклад Ангеліни Ющук @virsh_online
Якими бачу світ, що створив Ти.
Я знаю тих, кому і дні–як ночі,
А сонце—джерело лиш теплоти.
Я знаю тих, кому у таємниці,
Лиш пізнання залишиться про дні.
Про фарби, квіти і небесні птиці,
Про ту красу природи навесні.
Тобі я вдячна Господи за руки,
Що ними хліб святий беру щодня.
Сльозу змахнути в час сумний розлуки,
Що руку друга можу взяти я.
Я знаю тих, кому їсти давали,
Із ложечки, хто біль в очах ховав.
Хто хоче, щоби руки працювали,
Та жереб долі інший все ж прийняв.
За слух, за голос вдячна невимовно,
Бо знаю тих—кому весь світ чужий.
Хто сум і радість в щирість всю безмовну,
Розкаже через зір лиш тільки свій.
За хліб я вдячна є перед Тобою,
Який лежить в достатку на столі.
А був той час, що кожний день з собою,
Ніс голод, смерть, хто жив на цій землі.
Тоді за крихту хліба віддавали,
Не шкодувавши золотого щось.
Багато раз шматочок розділяли,
Та вижити не всім то довелось.
За друзів теж Тебе Господь хвалю я,
За їх тепло і щедрості душі.
Що з ними разом радісно іду я,
В весняних грозах, в ранішній тиші.
Я знаю, як самотнім є печально,
Де часто ниє дух на самоті.
І шлях здається їм якимось дальним,
Слабіють кроки в їхньому житті.
Я вдячна Тобі Господи за маму,
За ніжність рук її, теплі слова.
За погляд рідний з добрими вустами,
За те, що мама є іще жива.
Сиріт я знаю бідних і нещасних,
Їх доля вся тривожна і гірка.
Нема в них радощів тих кожночасних,
Які дарує мамина рука.
За хліб насущний, руки, очі,маму,
За Небо мирне,все, що створив Ти.
Навчай слабкими Боже нас вустами,
Тобі подяку всякий час нести!
Навчай хвалити нас Тебе невпинно,
За те, що дав і те, що Ти не дав.
За те, що в мить якусь—то швидкоплинну,
Все пропаде і зникне без сліда.
Коли мій зір в очах почне згасати
І темними для ме́не будуть дні.
Допоможи Ти в цім не нарікати,
В печалі і у відчаї мені!
Нехай не буде ні розчарування,
Подяку промовляти Ти навчай.
Коли тіло моє візьмуть страждання,
То і тоді теж дякувати дай!
Я хочу славити нелицемірно,
Коли не стане хліба на столі.
Хочу в душевній вдячності безмірній,
Тебе звеличити в щирій хвалі!
Коли не стане миру над землею,
Лишуся друзів, рідних всіх своїх.
Допоможи із вдячною душею,
Хвалу складати біля ніг Твоїх!
І якщо руки в мами найтепліші,
Не будуть проявляти теплоти.
Погаснуть очі самі найрідніші—
Збагнути дай, що так призначив Ти!
Тебе люблю і славлю Авва Отче,
Що для мене Свій Дух Святий послав.
Тебе хвалити серце моє хоче,
За все, що Ти в житті моєму дав! Амінь
Пвтор—Наталія Філон:
Переклад Ангеліни Ющук @virsh_online
Forwarded from Християнські вірші
@muzyka_virshi
1. На нашому календарі буття
Листочки відриваються щоденно.
Щодень коротшає стежиночка життя,
Та чи живем для Господа натхненно?
2. Чи кожен день наповнений твій храм
Сердечний вщент подячним фіміамом?
За все, що небо посилає нам,
Чи повниться душа спокоєм й миром?
3. Як часто Бог твої подячні жертви
Приймає в небі з тайників душі?
Як часто з уст зриваються молитви
Хвали й подяки за усе в житті?
4. Так хоче Бог, щоб ми за все подяку
Складали кожен день в своїм житті,
Щоб кожну мить свою хвали молитву
Несли Христу із глибини душі.
5. Бринить подяка, коли бачать очі,
Працюють руки, не мовчать уста.
А як же тим, хто сонечка не бачать,
Чиї уста скувала німота?
6. Бринить хвала, як ноги йдуть, де хочуть,
Здорове тіло і бадьорий дух,
А як же тим, котрі від болю плачуть?
І сковані у панцирі недуг?
7. Бринить хвала, як чуєм спів пташиний,
Мелодію струмка і шум ріки,
А як же тим, хто вік свій лебединий
Провів в оточенні німої тишини?
8.Бринить хвала, як розум світлий, чистий.
Є здатність мислити любити А що ж робити тому, хто безумний?
Як же йому сплести вінок хвали?
9.Бринить хвала, як дім твій повна чаша,
Тепло, достаток, зручності кругом.
А як же тим, в кого згоріла хата,
І все війна змела, як помелом?
10. А як же тим, котрі під звук гармати
«Спаси, Господь», - шепочуть в бліндажах.
А нам так важко на коліна встати
Й подякувать за спокій у містах
11. І селах наших.
Як же тим, хто сина
З плачем стрічає в цинковій труні,
А ти як бачиш, мирно спить твоя дитина,
Чи кажеш: "Боже, дякую Тобі!"
12. Бринить хвала...
Та чи бринить, мій друже?
Чи виливається із серця через край?
Чи просто ти приймаєш все байдуже?
І кажеш: «Боже, ще мені подай»
13. Ми, як належне, від
Спасителя приймаєм
Всі милості і всі Його дари.
І дуже часто, друзі, всі ми забуваєм
Віддать Йому хоч крапельку хвали
14. За кожну крихту на столах багатих,
За кожен стукіт серця із грудей,
За те, шо так отримуєм багато
Тепла і ласки з батьківських очей.
15. Це все хвала.
А є іще і жертва,
Коли крізь сльози дякуєм за все.
Повір, мій друже, що така молитва
Для Господа цінніша над усе.
16. Коли в життя постукає хвороба,
Сердечна втрата душу розірве
Й життя твоє - одні лише незгоди,
Скажи: « Мій Бог, я дякую за все!»
17. І забринить тоді твоя молитва,
Подячна жертва полум'ям згорить.
Це буде виграна для тебе битва,
Хоч і сльоза на віях заблищить.
18. Подяки забагато не буває,
Складай її Царю царів щодень.
Подячне серце на землі хто має,
Той в вічності співатиме пісень!
@poemss_christian
1. На нашому календарі буття
Листочки відриваються щоденно.
Щодень коротшає стежиночка життя,
Та чи живем для Господа натхненно?
2. Чи кожен день наповнений твій храм
Сердечний вщент подячним фіміамом?
За все, що небо посилає нам,
Чи повниться душа спокоєм й миром?
3. Як часто Бог твої подячні жертви
Приймає в небі з тайників душі?
Як часто з уст зриваються молитви
Хвали й подяки за усе в житті?
4. Так хоче Бог, щоб ми за все подяку
Складали кожен день в своїм житті,
Щоб кожну мить свою хвали молитву
Несли Христу із глибини душі.
5. Бринить подяка, коли бачать очі,
Працюють руки, не мовчать уста.
А як же тим, хто сонечка не бачать,
Чиї уста скувала німота?
6. Бринить хвала, як ноги йдуть, де хочуть,
Здорове тіло і бадьорий дух,
А як же тим, котрі від болю плачуть?
І сковані у панцирі недуг?
7. Бринить хвала, як чуєм спів пташиний,
Мелодію струмка і шум ріки,
А як же тим, хто вік свій лебединий
Провів в оточенні німої тишини?
8.Бринить хвала, як розум світлий, чистий.
Є здатність мислити любити А що ж робити тому, хто безумний?
Як же йому сплести вінок хвали?
9.Бринить хвала, як дім твій повна чаша,
Тепло, достаток, зручності кругом.
А як же тим, в кого згоріла хата,
І все війна змела, як помелом?
10. А як же тим, котрі під звук гармати
«Спаси, Господь», - шепочуть в бліндажах.
А нам так важко на коліна встати
Й подякувать за спокій у містах
11. І селах наших.
Як же тим, хто сина
З плачем стрічає в цинковій труні,
А ти як бачиш, мирно спить твоя дитина,
Чи кажеш: "Боже, дякую Тобі!"
12. Бринить хвала...
Та чи бринить, мій друже?
Чи виливається із серця через край?
Чи просто ти приймаєш все байдуже?
І кажеш: «Боже, ще мені подай»
13. Ми, як належне, від
Спасителя приймаєм
Всі милості і всі Його дари.
І дуже часто, друзі, всі ми забуваєм
Віддать Йому хоч крапельку хвали
14. За кожну крихту на столах багатих,
За кожен стукіт серця із грудей,
За те, шо так отримуєм багато
Тепла і ласки з батьківських очей.
15. Це все хвала.
А є іще і жертва,
Коли крізь сльози дякуєм за все.
Повір, мій друже, що така молитва
Для Господа цінніша над усе.
16. Коли в життя постукає хвороба,
Сердечна втрата душу розірве
Й життя твоє - одні лише незгоди,
Скажи: « Мій Бог, я дякую за все!»
17. І забринить тоді твоя молитва,
Подячна жертва полум'ям згорить.
Це буде виграна для тебе битва,
Хоч і сльоза на віях заблищить.
18. Подяки забагато не буває,
Складай її Царю царів щодень.
Подячне серце на землі хто має,
Той в вічності співатиме пісень!
@poemss_christian
Forwarded from Християнські вірші
@muzyka_virshi
В житті цім люди звикли нарікати
На долю, на державу, на життя.
Та Бог дав право людям обирати.
Дав людям розум, в серце – почуття.
Адам та Єва також вибір мали.
Бог їм сказав: оце – життя, це – смерть.
І люди смерть самі собі обрали,
Й царює на землі вона тепер.
Але Господь любив завжди цю землю.
Великий Бог так полюбив людей,
Що вислав Сина, щоб звільнить від смерті
Творіння рук Своїх, Своїх дітей.
І знову встав перед народом вибір –
Варава, чи Ісус? Злоба й любов.
Обрали гріх й панує він над ними.
І полилась, за всіх, Пречиста Кров.
Всі нарікають, в більшості, на Бога –
Чому то Бог мені таке дає?
Але проглянь свою земну дорогу –
Все, що на ній обрав, чи ж не твоє?
Чи ти, в своїм житті, питав поради
Як, Господи, тут, чи отут зробить?
Чи ти, хоч раз, віддав Творцю подяку?
І на життя просив благословить?
Ти керував життям своїм без Бога.
Жив так, як захотіла твоя плоть.
І нарікать не маєш ти на кого.
Все робиш сам, до чого тут Господь?
Земне життя ти будував без Нього.
За двері дому ти Христа прогнав.
У своїх бідах винуватиш Бога,
Який, за тебе, на хресті вмирав.
Та не пішов Він від твоїй оселі.
Тихенько стука, просить: «Відчини.
Загинеш в цьому світі ти без Мене.
Допоможу, лиш відчини Мені
Я не згадаю всі твої провини.
Зміню життя, дам радість і спокій.
Тебе люблю, як Батько свого сина.
Лише прийди, одержиш більше аніж просто «мир»
Л.Шпак
@poemss_christian
В житті цім люди звикли нарікати
На долю, на державу, на життя.
Та Бог дав право людям обирати.
Дав людям розум, в серце – почуття.
Адам та Єва також вибір мали.
Бог їм сказав: оце – життя, це – смерть.
І люди смерть самі собі обрали,
Й царює на землі вона тепер.
Але Господь любив завжди цю землю.
Великий Бог так полюбив людей,
Що вислав Сина, щоб звільнить від смерті
Творіння рук Своїх, Своїх дітей.
І знову встав перед народом вибір –
Варава, чи Ісус? Злоба й любов.
Обрали гріх й панує він над ними.
І полилась, за всіх, Пречиста Кров.
Всі нарікають, в більшості, на Бога –
Чому то Бог мені таке дає?
Але проглянь свою земну дорогу –
Все, що на ній обрав, чи ж не твоє?
Чи ти, в своїм житті, питав поради
Як, Господи, тут, чи отут зробить?
Чи ти, хоч раз, віддав Творцю подяку?
І на життя просив благословить?
Ти керував життям своїм без Бога.
Жив так, як захотіла твоя плоть.
І нарікать не маєш ти на кого.
Все робиш сам, до чого тут Господь?
Земне життя ти будував без Нього.
За двері дому ти Христа прогнав.
У своїх бідах винуватиш Бога,
Який, за тебе, на хресті вмирав.
Та не пішов Він від твоїй оселі.
Тихенько стука, просить: «Відчини.
Загинеш в цьому світі ти без Мене.
Допоможу, лиш відчини Мені
Я не згадаю всі твої провини.
Зміню життя, дам радість і спокій.
Тебе люблю, як Батько свого сина.
Лише прийди, одержиш більше аніж просто «мир»
Л.Шпак
@poemss_christian
Forwarded from Християнські вірші
@muzyka_virshi
Приходь, душе, до Бога на розмову
Як тільки зустрічаєш новий день.
Збуди молитвою цю тишу світанкову,
Хоч, може, серце й не співа пісень.
Відкрий Христу свою стражденну душу,
Скажи, що їй щоденно так болить.
Хай в простоті твою ранкову тишу
Заповнить щира молитовна мить.
Приходь і вдень до Бога на розмову,
Хоча розшарпують тебе мільйони справ:
Поїздки, справи, клопоти суворі, —
Бог все це знав, та все ж тебе чекав.
Буває, день розпишем похвилинно,
І все мчимось у вихрі різних справ. І
не підозрюєш, на жаль, людино,
Що час дорогоцінний змарнував,
Якщо й хвилини в тебе не знайшлося
Прибігти на розмову до Христа.
Бо в нас, на жаль, якось так повелося,
Що денний час займає суєта.
А в дні життя коротке обривається,
Трагедії червоним крилять все.
Буває, часу зовсім не лишається,
Як вічність у свої простори зве.
І як важливо у такі хвилини
Тримати з небом той міцний зв'язок.
Стараймось вдень поміж турбот й рутини
В молитві серце прихилити хоч разок.
І коли день іде за горизонти,
Стихають клопоти і денна суєта,
Чи є у нас відведені моменти
Вечірніх бесід біля ніг Христа?
Щоби лиш ти і Бог на цій розмові.
Щоби позаду виклики життя.
Нас огортають дні такі суворі
Їх нам не прожити без Христа.
Тому приходь до Бога на розмову
За всіх обставин і у кожний час.
Бо від Його присутності й покрову
Залежить доля кожного із нас.
Приходь до Бога в радісні хвилини
З хвалою і подякою в душі,
Приходь до Нього і в тяжкі години
І Він подасть потішення тобі.
Приходь до Бога не лише за себе,
За рідних, близьких.
Й за чужих молись.
Життя таке непевне.
І за тебе Хтось інший теж помолиться колись.
Приходь щодня до Бога на розмову
За вдів і сиріт, бідних і слабких,
За одиноких й тих, хто втратив віру,
У кого шепіт молитов затих.
Не втомлюйся нести свої молитви.
Може, вони спасуть чиєсь життя.
І хтось посеред клопотів й гонитви
Знайде свою дорогу до Христа.
І якби там життя це не штормило,
Не шарпало й не рвало на шматки,
Ревло й по серцю безпощадно било, —
Неси Творцю щоденно молитви
Прості і щирі, вилиті сльозами,
В які вкладаєш все своє єство,
Що піднесуться ген над Небесами
Їх почує наш Творець всього.
Повір, молитви можуть захистити,
Спинити лихо, втамувати біль.
Молитви можуть Небо прихилити.
Молитви завжди потрапляють в ціль.
Тому приходь до Бога на розмову
Уранці, вдень, вечірньої пори.
Хай на чуть-чуть, бодай лише по слову,
Але свою молитву принеси
Така як є: поранена, розбита,
Розшарпана тяжким своїм життям.
Неси молитву у сльозах омиту,
Бог дасть розраду і твоїм очам.
Невирішене і незрозуміле,
Важке, болюче все Йому неси
На цю розмову, що тремтить несміло,
Повір — Бог не запізниться прийти
В твоє життя, в твою стражденну долю,
Розбиті мрії відновити знов.
Лиш вір Йому й не пропускай розмову
Із Тим, чиє ім'я свята ЛЮБОВ!
Оксана Гудзь
@poemss_christian
Приходь, душе, до Бога на розмову
Як тільки зустрічаєш новий день.
Збуди молитвою цю тишу світанкову,
Хоч, може, серце й не співа пісень.
Відкрий Христу свою стражденну душу,
Скажи, що їй щоденно так болить.
Хай в простоті твою ранкову тишу
Заповнить щира молитовна мить.
Приходь і вдень до Бога на розмову,
Хоча розшарпують тебе мільйони справ:
Поїздки, справи, клопоти суворі, —
Бог все це знав, та все ж тебе чекав.
Буває, день розпишем похвилинно,
І все мчимось у вихрі різних справ. І
не підозрюєш, на жаль, людино,
Що час дорогоцінний змарнував,
Якщо й хвилини в тебе не знайшлося
Прибігти на розмову до Христа.
Бо в нас, на жаль, якось так повелося,
Що денний час займає суєта.
А в дні життя коротке обривається,
Трагедії червоним крилять все.
Буває, часу зовсім не лишається,
Як вічність у свої простори зве.
І як важливо у такі хвилини
Тримати з небом той міцний зв'язок.
Стараймось вдень поміж турбот й рутини
В молитві серце прихилити хоч разок.
І коли день іде за горизонти,
Стихають клопоти і денна суєта,
Чи є у нас відведені моменти
Вечірніх бесід біля ніг Христа?
Щоби лиш ти і Бог на цій розмові.
Щоби позаду виклики життя.
Нас огортають дні такі суворі
Їх нам не прожити без Христа.
Тому приходь до Бога на розмову
За всіх обставин і у кожний час.
Бо від Його присутності й покрову
Залежить доля кожного із нас.
Приходь до Бога в радісні хвилини
З хвалою і подякою в душі,
Приходь до Нього і в тяжкі години
І Він подасть потішення тобі.
Приходь до Бога не лише за себе,
За рідних, близьких.
Й за чужих молись.
Життя таке непевне.
І за тебе Хтось інший теж помолиться колись.
Приходь щодня до Бога на розмову
За вдів і сиріт, бідних і слабких,
За одиноких й тих, хто втратив віру,
У кого шепіт молитов затих.
Не втомлюйся нести свої молитви.
Може, вони спасуть чиєсь життя.
І хтось посеред клопотів й гонитви
Знайде свою дорогу до Христа.
І якби там життя це не штормило,
Не шарпало й не рвало на шматки,
Ревло й по серцю безпощадно било, —
Неси Творцю щоденно молитви
Прості і щирі, вилиті сльозами,
В які вкладаєш все своє єство,
Що піднесуться ген над Небесами
Їх почує наш Творець всього.
Повір, молитви можуть захистити,
Спинити лихо, втамувати біль.
Молитви можуть Небо прихилити.
Молитви завжди потрапляють в ціль.
Тому приходь до Бога на розмову
Уранці, вдень, вечірньої пори.
Хай на чуть-чуть, бодай лише по слову,
Але свою молитву принеси
Така як є: поранена, розбита,
Розшарпана тяжким своїм життям.
Неси молитву у сльозах омиту,
Бог дасть розраду і твоїм очам.
Невирішене і незрозуміле,
Важке, болюче все Йому неси
На цю розмову, що тремтить несміло,
Повір — Бог не запізниться прийти
В твоє життя, в твою стражденну долю,
Розбиті мрії відновити знов.
Лиш вір Йому й не пропускай розмову
Із Тим, чиє ім'я свята ЛЮБОВ!
Оксана Гудзь
@poemss_christian
Вдовам
Вдивляється із сумом край вікна,
Давно вже чоловіка не чекає.
Давно змирилась з тим, що вже одна,
Та друга їй свого не вистачає.
О ,як багато їх, таких сестер,
Які самотньо «тягнуть свою лямку»
Як рідко ми говоримо про це,
Які важкі є вдовині ті рамки.
Тих діток піднімати без опори,
Ту саму, що в сім'ї батько дає.
Коли турбот не купа, просто—гори,
А сили бідній їй не достає.
Хто шкаф їй полагодити зуміє,
Поладити машинку треба теж.
І від питань цих серце вдови ниє,
Переживаєш за усе без меж.
В щирій молитві Господу приносить,
Бо тільки Він є Захист в кожнім дні.
Питання,плач, подяку, щось попросить,
Те,що не може висловіть рідні́.
І Бог завжди на поміч поспішає,
Бо Він є Батько усіх вдів й сиріт.
Навіть коли ніч темна наступає,
Почує й допоможе серед бід.
Послухайте вдову, вона розкаже,
Як бачила не раз безліч чудес.
Вона на Божу милість цим вам вкаже,
Як відбувався віри в ній процес.
Саме цим Бог її вчив довірятись,
Говорячи: «Я—Батько твій, Господь!
Хоч зло іще не раз буде ховатись,
Та Я зміцню твій дух і твою плоть».
Моліться далі вдови,тримайтесь в вірі,
За Руку,Яка милість знов подасть.
Вона вам в Вічності в великій мірі,
За шлях ваш пройдений, щедро віддасть.
Ви тільки вірність Спасу зберігайте,
Його шукайте, щоб не знемогти.
Зв'язок із Небесами теж тримайте,
А Бог поможе вам усе пройти. Амінь
Автор —Анна Вельк;
Переклад Ангеліни Ющук
Вдивляється із сумом край вікна,
Давно вже чоловіка не чекає.
Давно змирилась з тим, що вже одна,
Та друга їй свого не вистачає.
О ,як багато їх, таких сестер,
Які самотньо «тягнуть свою лямку»
Як рідко ми говоримо про це,
Які важкі є вдовині ті рамки.
Тих діток піднімати без опори,
Ту саму, що в сім'ї батько дає.
Коли турбот не купа, просто—гори,
А сили бідній їй не достає.
Хто шкаф їй полагодити зуміє,
Поладити машинку треба теж.
І від питань цих серце вдови ниє,
Переживаєш за усе без меж.
В щирій молитві Господу приносить,
Бо тільки Він є Захист в кожнім дні.
Питання,плач, подяку, щось попросить,
Те,що не може висловіть рідні́.
І Бог завжди на поміч поспішає,
Бо Він є Батько усіх вдів й сиріт.
Навіть коли ніч темна наступає,
Почує й допоможе серед бід.
Послухайте вдову, вона розкаже,
Як бачила не раз безліч чудес.
Вона на Божу милість цим вам вкаже,
Як відбувався віри в ній процес.
Саме цим Бог її вчив довірятись,
Говорячи: «Я—Батько твій, Господь!
Хоч зло іще не раз буде ховатись,
Та Я зміцню твій дух і твою плоть».
Моліться далі вдови,тримайтесь в вірі,
За Руку,Яка милість знов подасть.
Вона вам в Вічності в великій мірі,
За шлях ваш пройдений, щедро віддасть.
Ви тільки вірність Спасу зберігайте,
Його шукайте, щоб не знемогти.
Зв'язок із Небесами теж тримайте,
А Бог поможе вам усе пройти. Амінь
Автор —Анна Вельк;
Переклад Ангеліни Ющук
Forwarded from Поезія Наталії Луцик-Мартинюк (Наталя)
ПОДЯЧНЕ
Мій Господи я дякую Тобі,
За те що поселив мене у світі,
За ці простори неба голубі ,
За сонце ,що мені в дорозі світить .
Мій Господи, я дякую тобі
За співи солов'я і літні грози ,
Що зрощувались ниви золоті ,
І падали на них ранкові роси ...
Я дякую за той весняний цвіт
І за пожовкле, перше листя клена ,
За кожен захід сонячний і схід ,
Твоя рука все творить незбагненним...
Мене насущним хлібом годував,
Дозволив і до цього дня дожити,
У Тіні крил притулок Ти давав
Тобі ніяк не можу не служити...
Мій Господи! Я дякую Тобі,
За християн, за Церкву і родину,
Що поруч Ти в життєвій боротьбі,
Несеш мене крізь терни, мов дитину.
Я дякую за ту пролиту Кров,
Яка мене від смерті врятувала,
Я вдячний Боже за Твою любов,
За Руки , що не раз в біді тримали.
Я дякую , що край мій Ти зберіг,
Від голоду, від зла і від незгоди.
Війни не допустив і допоміг,
Не впасти українському народу.
Я дякую , Ісусе, що у злі,
Я вірю ще, люблю, живу в надії:
Що згине ворожнеча на Землі,
І Сонце Правди всіх людей зігріє.
Я дякую Тобі за добрий час,
Що проповідь жива кругом лунає,
Ти милуєш, ведеш, спасаєш нас,
Подяку серце Господу складає...
За ці благословіння- дав їх Ти,
Щоденний хліб і Біблію священну,
Достаток на столі, смачні плоди...
Хвала Тобі, Владико Незбагненний...
Я дякую , Спасителю, за тих,
З ким по дорозі в майбуття простую,
За рідних і далеких, добрих, злих,
За голоси людей, які тут чую.
Ти- Пастир мій і знаю, що в житті,
Ніколи в недостатку вже не буду.
І навіть в незнайомій стороні,
Про мене Ти ніколи не забудеш.
Підтримка і опора - кожну мить,
На допомогу з Неба сподіваюсь,
Свята Рука мене благословить,
Тому і в бурі я не захитаюсь.
Прошу Тебе за мій вкраїнський край,
Де розбратом й війною він розбитий,
Там , Господи, свій спокій ,мир подай,
Ти можеш душі зранені зцілити...
Наруги над дітьми не допусти,
Пройти дозволь полями злої битви,
Помилуй, Боже, грішних і прости,
Щоб ревними були людей молитви..
На Тебе лиш надія вся моя,
Її несу крізь сльози і руїни,
З Тобою лиш щасливим буду я
З Тобою лиш воскресне Україна.
(N.M.)
Мій Господи я дякую Тобі,
За те що поселив мене у світі,
За ці простори неба голубі ,
За сонце ,що мені в дорозі світить .
Мій Господи, я дякую тобі
За співи солов'я і літні грози ,
Що зрощувались ниви золоті ,
І падали на них ранкові роси ...
Я дякую за той весняний цвіт
І за пожовкле, перше листя клена ,
За кожен захід сонячний і схід ,
Твоя рука все творить незбагненним...
Мене насущним хлібом годував,
Дозволив і до цього дня дожити,
У Тіні крил притулок Ти давав
Тобі ніяк не можу не служити...
Мій Господи! Я дякую Тобі,
За християн, за Церкву і родину,
Що поруч Ти в життєвій боротьбі,
Несеш мене крізь терни, мов дитину.
Я дякую за ту пролиту Кров,
Яка мене від смерті врятувала,
Я вдячний Боже за Твою любов,
За Руки , що не раз в біді тримали.
Я дякую , що край мій Ти зберіг,
Від голоду, від зла і від незгоди.
Війни не допустив і допоміг,
Не впасти українському народу.
Я дякую , Ісусе, що у злі,
Я вірю ще, люблю, живу в надії:
Що згине ворожнеча на Землі,
І Сонце Правди всіх людей зігріє.
Я дякую Тобі за добрий час,
Що проповідь жива кругом лунає,
Ти милуєш, ведеш, спасаєш нас,
Подяку серце Господу складає...
За ці благословіння- дав їх Ти,
Щоденний хліб і Біблію священну,
Достаток на столі, смачні плоди...
Хвала Тобі, Владико Незбагненний...
Я дякую , Спасителю, за тих,
З ким по дорозі в майбуття простую,
За рідних і далеких, добрих, злих,
За голоси людей, які тут чую.
Ти- Пастир мій і знаю, що в житті,
Ніколи в недостатку вже не буду.
І навіть в незнайомій стороні,
Про мене Ти ніколи не забудеш.
Підтримка і опора - кожну мить,
На допомогу з Неба сподіваюсь,
Свята Рука мене благословить,
Тому і в бурі я не захитаюсь.
Прошу Тебе за мій вкраїнський край,
Де розбратом й війною він розбитий,
Там , Господи, свій спокій ,мир подай,
Ти можеш душі зранені зцілити...
Наруги над дітьми не допусти,
Пройти дозволь полями злої битви,
Помилуй, Боже, грішних і прости,
Щоб ревними були людей молитви..
На Тебе лиш надія вся моя,
Її несу крізь сльози і руїни,
З Тобою лиш щасливим буду я
З Тобою лиш воскресне Україна.
(N.M.)
Forwarded from Поезія Наталії Луцик-Мартинюк (Наталя)
Я ДЯКУЮ ТВОРЦЮ
Я дякую Творцю за день прекрасний,
Що нас сьогодні разом Він зібрав,
За Небо голубе і сонце ясне,
За те , що хліб і воду нам давав.
Створив кругом таку красу нетлінну,
Ліси зелені, схили і поля...
Співає пісню вільна Україна,
Любові і журби- моя Земля...
Я дякую Творцю, що ще ніколи,
Голодним не лишався у житті,
Що у молитві падаю додолу
І біль весь виливаю я тоді.
Чудове в незначному навіть бачу,
Вслухаюся у співи солов'я.
І часто так від радості я плачу,
Як думаю про чин святий Творця.
Я дякую Йому за Правди слово,
За віру, що у Церкву привела,
За зорі в Небі і росу ранкову,
За промені надії і тепла.
Я дякую Творцю, що діти наші,
Не бачуть наяву страшну війну,
Не кинуті ніким на призволяще
Долають в Небо стежечку земну.
Я дякую Творцю за хліб щоденний,
Що маємо прекрасні ми сади...
Поля є , із яких не раз зберемо ,
В достатку щедрі і смачні плоди.
Я дякую за рідну Україну,
Яка встає із болями з колін...
Пройшовши крізь страждання і руїни,
Хвали Отцю вона співає гімн...
Я дякую за Церкву і родину,
За працьовитих, добрих земляків...
Що Бог прощає наші всі провини,
Кров Агнця очищає від гріхів.
Я дякую Творцю за Його Сина,
Який там на Голгофі помирав,
Страждаючи за цілий світ невинно
Спасіння від прокляття нам придбав.
Я дякую Творцю за воскресіння,
Що Правду ми пізнали ще давно,
Зі свого сну збудилась
Україна,
Їй право бути з Богом теж дано...
І у святих , небачених просторах,
Він дім нерукотворний збудував,
На Небі заспівають пісню хором,
Всі ті, хто в серце Господа прийняв.
Я дякую Творцю за мир і волю,
Одного лиш прошу у Нього знов:
Благослови Ти щедро нашу долю,
Щоб керувала світом всім любов.
Я дякую Творцю за день прекрасний,
Що нас сьогодні разом Він зібрав,
За Небо голубе і сонце ясне,
За те , що хліб і воду нам давав.
Створив кругом таку красу нетлінну,
Ліси зелені, схили і поля...
Співає пісню вільна Україна,
Любові і журби- моя Земля...
Я дякую Творцю, що ще ніколи,
Голодним не лишався у житті,
Що у молитві падаю додолу
І біль весь виливаю я тоді.
Чудове в незначному навіть бачу,
Вслухаюся у співи солов'я.
І часто так від радості я плачу,
Як думаю про чин святий Творця.
Я дякую Йому за Правди слово,
За віру, що у Церкву привела,
За зорі в Небі і росу ранкову,
За промені надії і тепла.
Я дякую Творцю, що діти наші,
Не бачуть наяву страшну війну,
Не кинуті ніким на призволяще
Долають в Небо стежечку земну.
Я дякую Творцю за хліб щоденний,
Що маємо прекрасні ми сади...
Поля є , із яких не раз зберемо ,
В достатку щедрі і смачні плоди.
Я дякую за рідну Україну,
Яка встає із болями з колін...
Пройшовши крізь страждання і руїни,
Хвали Отцю вона співає гімн...
Я дякую за Церкву і родину,
За працьовитих, добрих земляків...
Що Бог прощає наші всі провини,
Кров Агнця очищає від гріхів.
Я дякую Творцю за Його Сина,
Який там на Голгофі помирав,
Страждаючи за цілий світ невинно
Спасіння від прокляття нам придбав.
Я дякую Творцю за воскресіння,
Що Правду ми пізнали ще давно,
Зі свого сну збудилась
Україна,
Їй право бути з Богом теж дано...
І у святих , небачених просторах,
Він дім нерукотворний збудував,
На Небі заспівають пісню хором,
Всі ті, хто в серце Господа прийняв.
Я дякую Творцю за мир і волю,
Одного лиш прошу у Нього знов:
Благослови Ти щедро нашу долю,
Щоб керувала світом всім любов.
Forwarded from Поезія Наталії Луцик-Мартинюк (Наталя)
ДО ЦЬОГО МІСЦЯ...
До цього місця Бог нам допоміг ,
По милості Його ми ще не зникли ,
Він до сьогодні кожного беріг,
Сприймати як належне , може , звикли...
Та день новий - дарунок від Творця ,
Його любов нас через біль проводить ,
Велінням Божим стукають серця,
І це від Нього - вища нагорода.
Збираємо плоди ми восени ,
Що сіяли - приходиться те жати ,
А те , що будем чути крик війни ,
Хіба подібне щось могли ми знати. ?
Хіба про це би думалось комусь ?
Хіба таке могли ми уявити...?
На нашу долю випало чомусь,
Серед біди і небезпеки жити .
І бачити те кровопролиття,
З народом переносити страждання
У Бозі є надійне укриття,
Коли зловісне чути завивання .
Господь нас рясно всім благословив ,
Є добрий хліб й до хліба так багато ...
Голодними нікого не лишив ,
Дозволив урожай рясний зібрати.
До цього дня у спокої жили ,
Від вибухів не бігли у підвали ,
Спокійно засинати ми могли ,
Без пострілів світанки зустрічали.
Проводили в молитвах стільки діб ,
А нині Небу дякувати можем...
З благоговінням думаю про хліб ,
Його ділити - це дарунок Божий .
А хтось стояв до голоду за крок ,
Очима бачив спалену пшеницю
Тримав він обгорілий колосок ,
І думалось: а може це все сниться ?
Ми цілі. Ми здорові . Ми живі .
Здається , що нема причин для страху...
Та вибухи знов чути десь нові ,
Здригається з Херсоном Волноваха.
Хтось в Бучі рідну маму поховав,
Хтось тата досі в Харкові шукає,
Могилою весь Маріуполь став ,
Ще назва є, а міста вже немає...
В полон забрав невинних Азовсталь,
Чийсь син ще фронту лінію тримає..
І біженцем хтось вже подався вдаль...
Вмирають люди... смерть не вибирає...
Ми не пили страждання чашу ту ,
Хоч і тривають по сусідству битви...
Давайте будем вдячними Христу,
Не припиняйте за наш край молитви.
Куточок наш від горя Бог зберіг ,
Йому хвала- Він чув , про що благали ,
Моліться за правителів своїх,
Щоб мудрі тільки рішення приймали.
Цінуймо те , що нам дає Господь ,
І дякувати не переставаймо...
Що береже від злого душу й плоть ,
Сьогодні славу всі Йому воздаймо.
Хай хліб лежить на нашому столі ,
І чує Бог благання і потреби.
Просіть добра для рідної Землі ,
Просіть для діток мирного лиш Неба.
До цього місця Бог нам допоміг ,
По милості Його ми ще не зникли ,
Він до сьогодні кожного беріг,
Сприймати як належне , може , звикли...
Та день новий - дарунок від Творця ,
Його любов нас через біль проводить ,
Велінням Божим стукають серця,
І це від Нього - вища нагорода.
Збираємо плоди ми восени ,
Що сіяли - приходиться те жати ,
А те , що будем чути крик війни ,
Хіба подібне щось могли ми знати. ?
Хіба про це би думалось комусь ?
Хіба таке могли ми уявити...?
На нашу долю випало чомусь,
Серед біди і небезпеки жити .
І бачити те кровопролиття,
З народом переносити страждання
У Бозі є надійне укриття,
Коли зловісне чути завивання .
Господь нас рясно всім благословив ,
Є добрий хліб й до хліба так багато ...
Голодними нікого не лишив ,
Дозволив урожай рясний зібрати.
До цього дня у спокої жили ,
Від вибухів не бігли у підвали ,
Спокійно засинати ми могли ,
Без пострілів світанки зустрічали.
Проводили в молитвах стільки діб ,
А нині Небу дякувати можем...
З благоговінням думаю про хліб ,
Його ділити - це дарунок Божий .
А хтось стояв до голоду за крок ,
Очима бачив спалену пшеницю
Тримав він обгорілий колосок ,
І думалось: а може це все сниться ?
Ми цілі. Ми здорові . Ми живі .
Здається , що нема причин для страху...
Та вибухи знов чути десь нові ,
Здригається з Херсоном Волноваха.
Хтось в Бучі рідну маму поховав,
Хтось тата досі в Харкові шукає,
Могилою весь Маріуполь став ,
Ще назва є, а міста вже немає...
В полон забрав невинних Азовсталь,
Чийсь син ще фронту лінію тримає..
І біженцем хтось вже подався вдаль...
Вмирають люди... смерть не вибирає...
Ми не пили страждання чашу ту ,
Хоч і тривають по сусідству битви...
Давайте будем вдячними Христу,
Не припиняйте за наш край молитви.
Куточок наш від горя Бог зберіг ,
Йому хвала- Він чув , про що благали ,
Моліться за правителів своїх,
Щоб мудрі тільки рішення приймали.
Цінуймо те , що нам дає Господь ,
І дякувати не переставаймо...
Що береже від злого душу й плоть ,
Сьогодні славу всі Йому воздаймо.
Хай хліб лежить на нашому столі ,
І чує Бог благання і потреби.
Просіть добра для рідної Землі ,
Просіть для діток мирного лиш Неба.
Forwarded from Поезія Наталії Луцик-Мартинюк (Наталя)
ПО ПРЕКРАСНИХ МІСЦЯХ....
А якби у житті я своїм знемогла,
Обернувся у плач тихий спів...
А якби і смоківниця не розцвіла ,
Й листям вітер лише шелестів...
А якби сталось так... виноградна лоза ,
Не принесла врожаю мені...
Всі оливки оббила нежданна гроза ,
І стояли поля в порожні...
А якби у кошарі не стало овець ,
В стайнях тиша блукала сама...
А якби і настав дням прекрасним кінець ,
І здалося б : надії нема...
Я й тоді буду тішитись , Боже,в Тобі,
Ти спасіння ... Яким веселюсь
Ти є сила моя , радість серцю в журбі...
І з Тобою тут втрат не боюсь...
Зробиш ноги міцними , як в лані , мої
На висоти вперед поведеш
Втихомириш у серці нерівні бої
І в час болю мене обіймеш...
Крізь роки вчиш літати , хоч крила слабкі,
То пошарпає вітер життя...
Знов молюся , втираючи сльози гіркі
І здається... я просто дитя...
Але дав насадити мені перший сад,
У кошарі овець маю я...
Тут смоківниця є , там росте виноград ,
А ще далі- багаті поля...
А якби їх не стало , в однісіньку мить ,
Боже , душу від ремства спаси
Хай ця втрата ще трохи у ній поболить ...
Мир і спокій мені принеси...
Знаю я ще прославлю не раз і не два ,
Мого Господа в щирих піснях
Існувала без Нього. А в Ньому жива ,
Є насліддя моє в Небесах ...
Хай відкритими будуть уста для хвали ,
Хай відкритими будуть для слів...
По прекрасних місцях мої межі пройшли
По прекрасних місцях Бог провів.
( ©️ Н. Луцик- Мартинюк)
А якби у житті я своїм знемогла,
Обернувся у плач тихий спів...
А якби і смоківниця не розцвіла ,
Й листям вітер лише шелестів...
А якби сталось так... виноградна лоза ,
Не принесла врожаю мені...
Всі оливки оббила нежданна гроза ,
І стояли поля в порожні...
А якби у кошарі не стало овець ,
В стайнях тиша блукала сама...
А якби і настав дням прекрасним кінець ,
І здалося б : надії нема...
Я й тоді буду тішитись , Боже,в Тобі,
Ти спасіння ... Яким веселюсь
Ти є сила моя , радість серцю в журбі...
І з Тобою тут втрат не боюсь...
Зробиш ноги міцними , як в лані , мої
На висоти вперед поведеш
Втихомириш у серці нерівні бої
І в час болю мене обіймеш...
Крізь роки вчиш літати , хоч крила слабкі,
То пошарпає вітер життя...
Знов молюся , втираючи сльози гіркі
І здається... я просто дитя...
Але дав насадити мені перший сад,
У кошарі овець маю я...
Тут смоківниця є , там росте виноград ,
А ще далі- багаті поля...
А якби їх не стало , в однісіньку мить ,
Боже , душу від ремства спаси
Хай ця втрата ще трохи у ній поболить ...
Мир і спокій мені принеси...
Знаю я ще прославлю не раз і не два ,
Мого Господа в щирих піснях
Існувала без Нього. А в Ньому жива ,
Є насліддя моє в Небесах ...
Хай відкритими будуть уста для хвали ,
Хай відкритими будуть для слів...
По прекрасних місцях мої межі пройшли
По прекрасних місцях Бог провів.
( ©️ Н. Луцик- Мартинюк)
Forwarded from Поезія Наталії Луцик-Мартинюк (Наталя)
ПРИНЕСИ ПЛІД
Тут на Землі, у інших на виду,
Посаджена я Господом в саду ,
Вже стільки сил й старання Він приклав,
Все для життя і росту мені дав.
Його Любові промінь ще не зник,
Я- деревина, Він- мій Садівник,
Тримає Добрий Бог над всім контроль,
І визначив для мене певну роль.
Впиваючись щоб свіжістю води,
Без нарікань приносила плоди ,
Його щоб свідком на Землі була,
Для слави Неба з радістю цвіла.
Мене від буревію захищав,
І гілочки в терпінні очищав ,
В душі боліло... плакала не раз...
Це Садівник труд звершував в той час...
Мені немало добрих діл зробив,
Дощем благословіння Він кропив,
Минали дні, летіли тижням вслід,
А Бог Приходив віднайти щоб плід.
Траплялося, шуміло листя лиш,
Хтось говорив :" Її на Рік залиш..."
І порятунком тішилась я знов,
Мене спасала Господа любов...
Ось третє літо до кінця біжить ,
І в сад Господь вже скоро поспішить ,
А що Йому скажу , коли прийде?
Якщо плоди Він вкотре не знайде?
Якщо спитає : де мої плоди ?
Чому живу безпечно й без мети?
Чи ж не прикаже Він слузі:" Зрубай!",
А я почую :" Ґрунту не займай" .
О Боже мій! Ти - мудрий Садівник,
Можливо, є у листях моїх шик ,
Дешевша порожнечі їх ціна ,
І заважає гілка не одна...
Щоб я для Тебе плідною була ,
Щоб линула із уст моїх хвала,
А грона винограду зріже ніж ,
Прошу ; все зайве у мені обріж.
Чисть у любові й милості мене ,
І літо дай, хоча би ще одне ,
Щоб виправитись, Боже, встигла я ,
Бо перевірка близько вже Твоя.
Мій Господи! Мене не відсікай,
Прошу, хоча би трішки зачекай,
Я все зміню, покаюся в гріхах ,
Не буде нарікань більш у словах.
Я ще Тобі від серця послужу ,
Про Твою ласку іншим розкажу ,
Ще в пору принесу рясні плоди ,
Лиш не рубай, ще трішки підожди...
Сьогодні час Бог кожному дає ,
Щоб виправити нам життя своє.
Чи є на гілці в нас прекрасний плід?
Чи може , листя тільки й пустоцвіт?
Яке ти дерево? Дай відповідь собі ?
Направ свій погляд в далі голубі.
Тебе Бог змінить, тільки попроси ,
І добрий плід для Нього принеси .
Тут на Землі, у інших на виду,
Посаджена я Господом в саду ,
Вже стільки сил й старання Він приклав,
Все для життя і росту мені дав.
Його Любові промінь ще не зник,
Я- деревина, Він- мій Садівник,
Тримає Добрий Бог над всім контроль,
І визначив для мене певну роль.
Впиваючись щоб свіжістю води,
Без нарікань приносила плоди ,
Його щоб свідком на Землі була,
Для слави Неба з радістю цвіла.
Мене від буревію захищав,
І гілочки в терпінні очищав ,
В душі боліло... плакала не раз...
Це Садівник труд звершував в той час...
Мені немало добрих діл зробив,
Дощем благословіння Він кропив,
Минали дні, летіли тижням вслід,
А Бог Приходив віднайти щоб плід.
Траплялося, шуміло листя лиш,
Хтось говорив :" Її на Рік залиш..."
І порятунком тішилась я знов,
Мене спасала Господа любов...
Ось третє літо до кінця біжить ,
І в сад Господь вже скоро поспішить ,
А що Йому скажу , коли прийде?
Якщо плоди Він вкотре не знайде?
Якщо спитає : де мої плоди ?
Чому живу безпечно й без мети?
Чи ж не прикаже Він слузі:" Зрубай!",
А я почую :" Ґрунту не займай" .
О Боже мій! Ти - мудрий Садівник,
Можливо, є у листях моїх шик ,
Дешевша порожнечі їх ціна ,
І заважає гілка не одна...
Щоб я для Тебе плідною була ,
Щоб линула із уст моїх хвала,
А грона винограду зріже ніж ,
Прошу ; все зайве у мені обріж.
Чисть у любові й милості мене ,
І літо дай, хоча би ще одне ,
Щоб виправитись, Боже, встигла я ,
Бо перевірка близько вже Твоя.
Мій Господи! Мене не відсікай,
Прошу, хоча би трішки зачекай,
Я все зміню, покаюся в гріхах ,
Не буде нарікань більш у словах.
Я ще Тобі від серця послужу ,
Про Твою ласку іншим розкажу ,
Ще в пору принесу рясні плоди ,
Лиш не рубай, ще трішки підожди...
Сьогодні час Бог кожному дає ,
Щоб виправити нам життя своє.
Чи є на гілці в нас прекрасний плід?
Чи може , листя тільки й пустоцвіт?
Яке ти дерево? Дай відповідь собі ?
Направ свій погляд в далі голубі.
Тебе Бог змінить, тільки попроси ,
І добрий плід для Нього принеси .
Forwarded from Поезія Наталії Луцик-Мартинюк (Наталя)
ВМІЙ ДЯКУВАТИ
За кожен промінь сонячний , прекрасний,
Вмій дякувати Господу щодня ...
За темні ночі і світанки ясні ,
Що часом під ногами є стерня.
Вмій дякувати за травневі грози ,
За білий сніг , за перший листопад ,
Вмій дякувати Господу за сльози,
За осінь , що не раз заходить в сад.
Вмій дякувати, що розмови чуєш ,
Пісні і рідні серцю голоси...
За те, що ти сніданками смакуєш,
І жебраком на їжу не просив.
Вмій дякувати щиро і так просто ,
За те , що з нами на Землі живеш ,
За те, що бачиш світ і Неба простір ,
За те , що легко дихається теж.
Ти маєш одяг, дах над головою ,
В твоїй оселі затишно в мороз ,
Подати є кому стакан з водою ,
Не відчуваєш утисків, погроз.
Вмій дякувати за моменти добрі ,
Що в праці Бог здоров'я ще дає...
Що після гроз ясніє знову обрій ,
Що серце в грудях стукає твоє...
Згадай про того , хто житла немає ,
Чий дім ракета зруйнувала вщент...
Про тих згадай, хто з голоду вмирає ,
Задумайся про них ти на момент...
Чиєсь життя трагедія забрала ,
Хтось сиротою у дитинстві став ...
Комусь бідою долю всю зламало ,
Згадай, хто втратив в мить усе, що мав...
Хтось інвалідом у візку зостався ,
Йому від серця щиро співчувай,
Хтось із дитям в лікарню прописався,
Ту чашу ти не пив... не забувай.
Вмій дякувати Богу за спасіння ,
Що на служіння йдеш без перешкод...
А десь за віру зносить знов гоніння ,
Многостраждальний Господа народ.
Вмій дякувати, що душа не в злобі,
Що здатний пробачати друга ти
Вмій дякувати навіть у хворобі,
І за хвилини горя й самоти.
Вмій дякувати за усе , що маєш ,
Що ясний розум , мудрість є в тобі...
Що гострий біль порою відчуваєш,
Що можеш гірко плакати в журбі...
Будь вдячний і за Чисту Кров Христову ,
Її пролив Він , щоб тебе спасти...
Оселя в Небі для душі готова ,
Туди ти зможеш, друже , увійти.
Вмій дякувати в час , коли не спиться ,
Коли молитись кличе Дух Святий.
Вмій дякувати навіть за дрібниці ,
За те , що ти здоровий і живий.
Вмій дякувати і за все звичайне ,
Що шлях веде до славної мети.
Уста а з ними серце- одностайно ,
Хай будуть Богу вдячними завжди.
За кожен промінь сонячний , прекрасний,
Вмій дякувати Господу щодня ...
За темні ночі і світанки ясні ,
Що часом під ногами є стерня.
Вмій дякувати за травневі грози ,
За білий сніг , за перший листопад ,
Вмій дякувати Господу за сльози,
За осінь , що не раз заходить в сад.
Вмій дякувати, що розмови чуєш ,
Пісні і рідні серцю голоси...
За те, що ти сніданками смакуєш,
І жебраком на їжу не просив.
Вмій дякувати щиро і так просто ,
За те , що з нами на Землі живеш ,
За те, що бачиш світ і Неба простір ,
За те , що легко дихається теж.
Ти маєш одяг, дах над головою ,
В твоїй оселі затишно в мороз ,
Подати є кому стакан з водою ,
Не відчуваєш утисків, погроз.
Вмій дякувати за моменти добрі ,
Що в праці Бог здоров'я ще дає...
Що після гроз ясніє знову обрій ,
Що серце в грудях стукає твоє...
Згадай про того , хто житла немає ,
Чий дім ракета зруйнувала вщент...
Про тих згадай, хто з голоду вмирає ,
Задумайся про них ти на момент...
Чиєсь життя трагедія забрала ,
Хтось сиротою у дитинстві став ...
Комусь бідою долю всю зламало ,
Згадай, хто втратив в мить усе, що мав...
Хтось інвалідом у візку зостався ,
Йому від серця щиро співчувай,
Хтось із дитям в лікарню прописався,
Ту чашу ти не пив... не забувай.
Вмій дякувати Богу за спасіння ,
Що на служіння йдеш без перешкод...
А десь за віру зносить знов гоніння ,
Многостраждальний Господа народ.
Вмій дякувати, що душа не в злобі,
Що здатний пробачати друга ти
Вмій дякувати навіть у хворобі,
І за хвилини горя й самоти.
Вмій дякувати за усе , що маєш ,
Що ясний розум , мудрість є в тобі...
Що гострий біль порою відчуваєш,
Що можеш гірко плакати в журбі...
Будь вдячний і за Чисту Кров Христову ,
Її пролив Він , щоб тебе спасти...
Оселя в Небі для душі готова ,
Туди ти зможеш, друже , увійти.
Вмій дякувати в час , коли не спиться ,
Коли молитись кличе Дух Святий.
Вмій дякувати навіть за дрібниці ,
За те , що ти здоровий і живий.
Вмій дякувати і за все звичайне ,
Що шлях веде до славної мети.
Уста а з ними серце- одностайно ,
Хай будуть Богу вдячними завжди.
Forwarded from Поезія Наталії Луцик-Мартинюк (Наталя)
НИВИ ПОСПІВАЮТЬ...
Так невблаганно час минає ,
І день за днем кудись летить...
Мій Боже... ниви поспівають,
Та хто на працю поспішить?
Вітрами згойдане колосся,
Вечірні тіні вже снують
А на полях немає досі ,
Працівників, хто звершить труд...
Вмивається земля сльозами ,
І гинуть люди без Христа ,
А ми в безпечності із вами ,
За них в нас не болить душа...
Все рідше світло ми розносим,
Все менше щирих молитов...
Не часто ми у Бога просим ,
Щоб перед нами Він ішов...
Частіш ми на вівтар Христові ,
Кладемо лише пустоцвіт...
Немає місця для любові ,
Нема бажань змінити світ...
Схолонути серця зуміли,
Порою там печаль німа,
Ну а поля пополовіли,
Та лиш працівників нема...
Господь стоїть,сьогодні кличе ,
На труд добра, на труд святий...
І вітер ниви знов колише ,
Гряде останній час сумний...
Бог про діла всіх запитає ,
Плодів чекатиме від нас ....
Тож поки милість Він являє ,
Йому віддаймо цінний час.
(2016)
Так невблаганно час минає ,
І день за днем кудись летить...
Мій Боже... ниви поспівають,
Та хто на працю поспішить?
Вітрами згойдане колосся,
Вечірні тіні вже снують
А на полях немає досі ,
Працівників, хто звершить труд...
Вмивається земля сльозами ,
І гинуть люди без Христа ,
А ми в безпечності із вами ,
За них в нас не болить душа...
Все рідше світло ми розносим,
Все менше щирих молитов...
Не часто ми у Бога просим ,
Щоб перед нами Він ішов...
Частіш ми на вівтар Христові ,
Кладемо лише пустоцвіт...
Немає місця для любові ,
Нема бажань змінити світ...
Схолонути серця зуміли,
Порою там печаль німа,
Ну а поля пополовіли,
Та лиш працівників нема...
Господь стоїть,сьогодні кличе ,
На труд добра, на труд святий...
І вітер ниви знов колише ,
Гряде останній час сумний...
Бог про діла всіх запитає ,
Плодів чекатиме від нас ....
Тож поки милість Він являє ,
Йому віддаймо цінний час.
(2016)
Не завжди слів потішних достатньо,
Щоб душа віднайшла би спокій.
Щоб не мучити серце,що плаче:
«Чому сталося так,Боже мій?».
Тут даремні слова співчування,
Як з бідою один на один.
Й помогти тут—всі марні старання,
Хоча серцем ми поруч є з тим.
Та молитва більш може морально,
Аніж друзів слова й їхня тінь.
І чим серцю тривожно, печально,
Тим рідніша стає Неба синь.
Піднімаючись вище і вище,
Достигаючи далі Небес,
В нас молитва все зближує ближче,
До тайн світлих Господніх чудес.
Адже чудо завжди є можливе,
Де є Бог і довіра Йому.
І над раненим явить Він силу,
Життя зцілить,відновить тому.
Хто на Господа віру плекає,
Що є,мов гірчичне зерно,
Милість Бог й до таких проявляє
Й буде серцю по вірі дано.
І молитва, вона тому й чудо,
Щоб підняти, тобі помогти.
Треба мить їй, щоб тільки із туди,
Зв'язок з нею отримав тут ти.
Бо Небес вона вхід відчиняє,
Якщо ті є молитви живі.
Якщо серце цілком довіряє,
Що Святий Бог почує її.
Бог молитися нас всіх навчає,
Словом втішити не поспішай.
Якщо друга в душі щось терзає—
За його ти молитву складай! Амінь
Автор: Любов Гавриленко:
Переклад Ангеліни Ющук @virsh_online
Щоб душа віднайшла би спокій.
Щоб не мучити серце,що плаче:
«Чому сталося так,Боже мій?».
Тут даремні слова співчування,
Як з бідою один на один.
Й помогти тут—всі марні старання,
Хоча серцем ми поруч є з тим.
Та молитва більш може морально,
Аніж друзів слова й їхня тінь.
І чим серцю тривожно, печально,
Тим рідніша стає Неба синь.
Піднімаючись вище і вище,
Достигаючи далі Небес,
В нас молитва все зближує ближче,
До тайн світлих Господніх чудес.
Адже чудо завжди є можливе,
Де є Бог і довіра Йому.
І над раненим явить Він силу,
Життя зцілить,відновить тому.
Хто на Господа віру плекає,
Що є,мов гірчичне зерно,
Милість Бог й до таких проявляє
Й буде серцю по вірі дано.
І молитва, вона тому й чудо,
Щоб підняти, тобі помогти.
Треба мить їй, щоб тільки із туди,
Зв'язок з нею отримав тут ти.
Бо Небес вона вхід відчиняє,
Якщо ті є молитви живі.
Якщо серце цілком довіряє,
Що Святий Бог почує її.
Бог молитися нас всіх навчає,
Словом втішити не поспішай.
Якщо друга в душі щось терзає—
За його ти молитву складай! Амінь
Автор: Любов Гавриленко:
Переклад Ангеліни Ющук @virsh_online
Ніхто з людей. Ніхто по всьому світі ,
Тебе не любить так , як любить Він.
Любов Христова сонцем ясно світить,
І підіймає зранених з колін.
Ніхто з людей. Ніхто не зрозуміє,
Так як зробити може це Господь,
Коли у душу холодом повіє,
Він на тепло замінить прохолодь.
Ніхто з людей. Ніхто з цієї маси ,
Тебе так не потішить як Христос
Він тліючого ґнота не погасить,
І віджене від серця тінь загроз.
Ніхто з людей. Ніхто із них не знає,
Як правильно підтримать, пожаліть,
Ніколи в гніві Він не доламає,
Той очерет , що зігнутим стоїть.
Ніхто з людей , ніхто не допоможе ,
Тобі, як це зробити може Бог ,
Якщо і впав - тебе підняти зможе ,
Навчить іти вперед, до перемог.
Ніхто з людей. Ніхто з людей не здатний
Твоїм пройнятись болем ... і без слів...
З хреста лиш світить сонце благодатне,
Там Той , Хто стільки мук перетерпів.
Відпив ти в людях лицемірства, зради,
Їм довіряти - досвід це гіркий...
Ісус Христос в журбі Твоїй- розрада.
Не лишить у біді. Він не такий.
За Руку Його зранену тримайся,
Прощає те , що ти собі не зміг..
На Нього цілковито покладайся,
До нині Він життя твоє беріг.
Ніхто з людей. Ніхто з них не чекає ,
Розмов з тобою так , як Твій Отець...
Молитви чує і відповідає,
На всі питання й запити сердець.
Несе Він на Руках і не загубить,
Тебе для Неба назавжди купив.
Ніхто з людей . Ніхто так не полюбить,
Як це Спаситель вже давно зробив.
(©️ Н. Луцик- Мартинюк) @virsh_online
Тебе не любить так , як любить Він.
Любов Христова сонцем ясно світить,
І підіймає зранених з колін.
Ніхто з людей. Ніхто не зрозуміє,
Так як зробити може це Господь,
Коли у душу холодом повіє,
Він на тепло замінить прохолодь.
Ніхто з людей. Ніхто з цієї маси ,
Тебе так не потішить як Христос
Він тліючого ґнота не погасить,
І віджене від серця тінь загроз.
Ніхто з людей. Ніхто із них не знає,
Як правильно підтримать, пожаліть,
Ніколи в гніві Він не доламає,
Той очерет , що зігнутим стоїть.
Ніхто з людей , ніхто не допоможе ,
Тобі, як це зробити може Бог ,
Якщо і впав - тебе підняти зможе ,
Навчить іти вперед, до перемог.
Ніхто з людей. Ніхто з людей не здатний
Твоїм пройнятись болем ... і без слів...
З хреста лиш світить сонце благодатне,
Там Той , Хто стільки мук перетерпів.
Відпив ти в людях лицемірства, зради,
Їм довіряти - досвід це гіркий...
Ісус Христос в журбі Твоїй- розрада.
Не лишить у біді. Він не такий.
За Руку Його зранену тримайся,
Прощає те , що ти собі не зміг..
На Нього цілковито покладайся,
До нині Він життя твоє беріг.
Ніхто з людей. Ніхто з них не чекає ,
Розмов з тобою так , як Твій Отець...
Молитви чує і відповідає,
На всі питання й запити сердець.
Несе Він на Руках і не загубить,
Тебе для Неба назавжди купив.
Ніхто з людей . Ніхто так не полюбить,
Як це Спаситель вже давно зробив.
(©️ Н. Луцик- Мартинюк) @virsh_online
Минає час. У наших поколіннях
І досі ще, через віків пітьму,
Лишаються і щастя й біль – незмінні.
Стоїть питання гостро так: Чому?
Чому у світі цьому сліз багато?
Чому навколо стільки є тривог?
Чи можна горе зі Землі забрати?
Як дивиться на все це з Неба Бог?
Чому Він війни й голод допускає?
Хіба Йому не шкода матерів?
Хіба ж Він сироті не співчуває?
Чому бур'ян гріха кругом розцвів?
Хіба ж безсилий Він все зло забрати?
Сказати " Ні" і бідам і журбі?
Де відповідь сьогодні відшукати?
Так важко нам признатися собі...
Бог Добрий, ні на трішки не змінився,
З часів Едему людям волю дав.
З яким же смутком Він на світ дивився,
Коли той світ Ісуса розпинав...
Замість любові вибрали Варавву,
Буденним нам і звичним стало зло.
Лишилось на свободу досі право,
Перо до нас у руки перейшло!
Ми пишемо історію сьогодні
І ми самі формуємо цей світ ...
Відкинули якщо тепло Господнє ,
Тому і не розстане в душах лід...
Відповідальність нам лягла на плечі ,
За всі страждання, радість чи красу.
За сльози вдів, за посмішки малечі...
Невже внесемо знову цвях Христу ?
Є воля обирати, як нам бути.
Почати з себе варто вже тепер!
Бо злу і горю це протиотрута,
Давайте ж ми напишемо шедевр!
Давайте сонцем у пітьмі світити!
Ми можемо самі змінити світ,
Якщо не перестанемо любити,
Якщо ми не потопчем віри цвіт.
А щоб Земля наповнилась піснями,
І щоб настав нарешті добрий час,
Хай мир і згода буде поміж нами,
Хай Бог завжди перебуває в нас.
Автор: Мартинюк Наталя (07.10.2024) @virsh_online
І досі ще, через віків пітьму,
Лишаються і щастя й біль – незмінні.
Стоїть питання гостро так: Чому?
Чому у світі цьому сліз багато?
Чому навколо стільки є тривог?
Чи можна горе зі Землі забрати?
Як дивиться на все це з Неба Бог?
Чому Він війни й голод допускає?
Хіба Йому не шкода матерів?
Хіба ж Він сироті не співчуває?
Чому бур'ян гріха кругом розцвів?
Хіба ж безсилий Він все зло забрати?
Сказати " Ні" і бідам і журбі?
Де відповідь сьогодні відшукати?
Так важко нам признатися собі...
Бог Добрий, ні на трішки не змінився,
З часів Едему людям волю дав.
З яким же смутком Він на світ дивився,
Коли той світ Ісуса розпинав...
Замість любові вибрали Варавву,
Буденним нам і звичним стало зло.
Лишилось на свободу досі право,
Перо до нас у руки перейшло!
Ми пишемо історію сьогодні
І ми самі формуємо цей світ ...
Відкинули якщо тепло Господнє ,
Тому і не розстане в душах лід...
Відповідальність нам лягла на плечі ,
За всі страждання, радість чи красу.
За сльози вдів, за посмішки малечі...
Невже внесемо знову цвях Христу ?
Є воля обирати, як нам бути.
Почати з себе варто вже тепер!
Бо злу і горю це протиотрута,
Давайте ж ми напишемо шедевр!
Давайте сонцем у пітьмі світити!
Ми можемо самі змінити світ,
Якщо не перестанемо любити,
Якщо ми не потопчем віри цвіт.
А щоб Земля наповнилась піснями,
І щоб настав нарешті добрий час,
Хай мир і згода буде поміж нами,
Хай Бог завжди перебуває в нас.
Автор: Мартинюк Наталя (07.10.2024) @virsh_online
Не просто так стається все в житті
Закономірність часто загадкова
Буває, Божі плани не прості
Людина ж звично каже "Випадково"
.
Нам, людям, планувати до снаги
Записувати пунктики в нотатки
А небо знає кожен крок наш
І кожну думку з самого початку
.
Поталанило" - кажемо комусь
Чи "не щастить" - втішаємо в невдачах
Насправді, все стається не чомусь
А так, як Бог в житті усім призначив
.
І кожна зустріч з новими людьми
Несе в собі призначення важливе
І мають силу щирі молитви
А віра наша справжнє робить диво
.
На перехресті дій і сподівань
Забудьмо нарікання і образи
Ідімо далі, сміло й без вагань
Віддавши справи Богові щоразу
.
Віддаймо в руки Господа святі
Своє життя й довірмося, як діти
Господні плани дійсно не прості
Людині їх нелегко зрозуміти
.
За всі випробування на шляху
Здобутки різні і за різні втрати
Віддати хочу Богові хвалу
Від серця щире "Дякую" сказати!
Закономірність часто загадкова
Буває, Божі плани не прості
Людина ж звично каже "Випадково"
.
Нам, людям, планувати до снаги
Записувати пунктики в нотатки
А небо знає кожен крок наш
І кожну думку з самого початку
.
Поталанило" - кажемо комусь
Чи "не щастить" - втішаємо в невдачах
Насправді, все стається не чомусь
А так, як Бог в житті усім призначив
.
І кожна зустріч з новими людьми
Несе в собі призначення важливе
І мають силу щирі молитви
А віра наша справжнє робить диво
.
На перехресті дій і сподівань
Забудьмо нарікання і образи
Ідімо далі, сміло й без вагань
Віддавши справи Богові щоразу
.
Віддаймо в руки Господа святі
Своє життя й довірмося, як діти
Господні плани дійсно не прості
Людині їх нелегко зрозуміти
.
За всі випробування на шляху
Здобутки різні і за різні втрати
Віддати хочу Богові хвалу
Від серця щире "Дякую" сказати!
#час
ЧАС
Для кожного час свій на світі буває
Один народився, а другий вмирає
Один спішить злом за добро відплатити,
А інший все хоче любовʼю покрити.
Спішать люди, часу ніколи не мають,
В життя сьогоденне вони потрапляють,
Шукають, збирають, будують й громадять,
Летять дні за днями й роки так минають.
Спинитись їм хоч би на хвильку в житті
Й подумати, для чого вони на землі,
Для чого родились й для чого живуть,
У світі, щоб жити, чи є якась суть?
Забула людина, що створена Богом,
Щоб жити й трудитись і славити Того,
Хто дав для життя в цьому світі усе
І це, щоб прославивсь Творець над усе.
Створив Бог цей світ, щоб ти друже й я
Прославили Спаса, що дав нам життя.
І часу даремно щодня ти негай
Скоріше на ниву Христа поспішай.
Бо час цей летить, його не догнати
А треба ще нам про Христа розказати.
Життя це коротке, мов пар, мов той дим,
Дивись щоб і ти не згубився у нім.
Старайся ти часом своїм дорожити,
Бо дні ці лукаві, щоб щось не згубити,
Для кожної справи ти вибери час
Й не забудь друже мій, Хто від смерті нас спас.
Не будеш мій друже ніколи жаліти,
Якщо в житті будеш добро лиш робити.
Бо час цей сьогодні приємний для нас,
Як будем ми вірні, Бог подбає про нас.
Бо час є садити і час є збирати
Поглянь друже в серце й чи можеш сказати,
Що впало далеко й глибоко зерно
І в сотеро раз, воно плід принесло.
Прийде час і звіт для Христа принести,
Що тут ми робили і як ми жили,
Чи час мали Слово Його почитати
Й в молитві хваління подяку віддати.
І є в нас час спати і є час поїсти Та часу нема, щоб спокійно нам сісти
З сімʼєю, щоб Біблію нам почитати
Псалом заспівати, чи вірш розказати.
Не будьмо брати мої й сестри байдужі,
Щоб Бог не сказав « Це тобі по заслузі
До Царства Мого ти не можеш ввійти
І в Книзі Життя не записаний ти»
Пильнуйте і час цей даремно не гайте
Дороги в житті ви свої виправляйте,
Щоб нам увійти в ті оселі святі
І будемо жити з Христом по всі дні.
Амінь.
Автор Данута Филипів
ЧАС
Для кожного час свій на світі буває
Один народився, а другий вмирає
Один спішить злом за добро відплатити,
А інший все хоче любовʼю покрити.
Спішать люди, часу ніколи не мають,
В життя сьогоденне вони потрапляють,
Шукають, збирають, будують й громадять,
Летять дні за днями й роки так минають.
Спинитись їм хоч би на хвильку в житті
Й подумати, для чого вони на землі,
Для чого родились й для чого живуть,
У світі, щоб жити, чи є якась суть?
Забула людина, що створена Богом,
Щоб жити й трудитись і славити Того,
Хто дав для життя в цьому світі усе
І це, щоб прославивсь Творець над усе.
Створив Бог цей світ, щоб ти друже й я
Прославили Спаса, що дав нам життя.
І часу даремно щодня ти негай
Скоріше на ниву Христа поспішай.
Бо час цей летить, його не догнати
А треба ще нам про Христа розказати.
Життя це коротке, мов пар, мов той дим,
Дивись щоб і ти не згубився у нім.
Старайся ти часом своїм дорожити,
Бо дні ці лукаві, щоб щось не згубити,
Для кожної справи ти вибери час
Й не забудь друже мій, Хто від смерті нас спас.
Не будеш мій друже ніколи жаліти,
Якщо в житті будеш добро лиш робити.
Бо час цей сьогодні приємний для нас,
Як будем ми вірні, Бог подбає про нас.
Бо час є садити і час є збирати
Поглянь друже в серце й чи можеш сказати,
Що впало далеко й глибоко зерно
І в сотеро раз, воно плід принесло.
Прийде час і звіт для Христа принести,
Що тут ми робили і як ми жили,
Чи час мали Слово Його почитати
Й в молитві хваління подяку віддати.
І є в нас час спати і є час поїсти Та часу нема, щоб спокійно нам сісти
З сімʼєю, щоб Біблію нам почитати
Псалом заспівати, чи вірш розказати.
Не будьмо брати мої й сестри байдужі,
Щоб Бог не сказав « Це тобі по заслузі
До Царства Мого ти не можеш ввійти
І в Книзі Життя не записаний ти»
Пильнуйте і час цей даремно не гайте
Дороги в житті ви свої виправляйте,
Щоб нам увійти в ті оселі святі
І будемо жити з Христом по всі дні.
Амінь.
Автор Данута Филипів
#небо #мрія
МРІЮ ПРО НЕБО
Я погляд свій сердечний направляю
В ту прекрасну неба височінь,
Вірю,що на мене там чекає
Сам Господь, Творець мій, Цар царів.
Там краса ніколи не минає
І все чистим золотом блищить,
Мої рідні там мене чекають,
Що з землі цієї відійшли.
Там не буде смутку вже і горя,
І ніхто не скривдить там мене,
Там забуду всі печалі й болі,
Мої сльози всі Христос утре.
Там немає вже війни й тривоги,
Всі в спокої й радості живуть,
І так щиро прославляють Бога,
Пісня слави лине з їхніх уст...
Не потерпить там ніхто страждання,
І не проливатимуть там сліз,
Там живуть усі в любові і єднанні,
Тішаться й радіють у Христі...
Там любов лиш неземна панує,
І квітує вічно там весна,
Сонця світла там не потребують,
Бо Христос для них є світлом Сам...
Там хвороб і старості не знають
В тих чудових, славних небесах
Всі, хто тут так часто знемагали,
Відпочинуть там на грудях у Христа...
Там приймуть мене в свої обійми
Усі ті, кого зустріну там,
Батько мій Небесний теж обійме,
Бо на мене Він також чекав...
Але поки на землі живу я,
Небо так приваблює мене,
Поки що лише у своїх мріях
Я чекаю зустрічі з Отцем...
Щоб до ніг Святих тих положити
Всі свої проблеми й тягарі,
І на грудях у Христа спочити
В тій країні вічній і святій.
Небо синє, ти мене так вабиш,
Там країна рідна є моя,
Лиш туди думки всі направляю,
Дуже хочу бути там і я.
То ж допоможи мені, мій Боже,
Досягнути той небесний край,
Бо земне пройде все дуже скоро,
В небі мій нетлінний вічний скарб...
Ліля Фаб'янчук
#поетична_рубрика_Тернопільщини
МРІЮ ПРО НЕБО
Я погляд свій сердечний направляю
В ту прекрасну неба височінь,
Вірю,що на мене там чекає
Сам Господь, Творець мій, Цар царів.
Там краса ніколи не минає
І все чистим золотом блищить,
Мої рідні там мене чекають,
Що з землі цієї відійшли.
Там не буде смутку вже і горя,
І ніхто не скривдить там мене,
Там забуду всі печалі й болі,
Мої сльози всі Христос утре.
Там немає вже війни й тривоги,
Всі в спокої й радості живуть,
І так щиро прославляють Бога,
Пісня слави лине з їхніх уст...
Не потерпить там ніхто страждання,
І не проливатимуть там сліз,
Там живуть усі в любові і єднанні,
Тішаться й радіють у Христі...
Там любов лиш неземна панує,
І квітує вічно там весна,
Сонця світла там не потребують,
Бо Христос для них є світлом Сам...
Там хвороб і старості не знають
В тих чудових, славних небесах
Всі, хто тут так часто знемагали,
Відпочинуть там на грудях у Христа...
Там приймуть мене в свої обійми
Усі ті, кого зустріну там,
Батько мій Небесний теж обійме,
Бо на мене Він також чекав...
Але поки на землі живу я,
Небо так приваблює мене,
Поки що лише у своїх мріях
Я чекаю зустрічі з Отцем...
Щоб до ніг Святих тих положити
Всі свої проблеми й тягарі,
І на грудях у Христа спочити
В тій країні вічній і святій.
Небо синє, ти мене так вабиш,
Там країна рідна є моя,
Лиш туди думки всі направляю,
Дуже хочу бути там і я.
То ж допоможи мені, мій Боже,
Досягнути той небесний край,
Бо земне пройде все дуже скоро,
В небі мій нетлінний вічний скарб...
Ліля Фаб'янчук
#поетична_рубрика_Тернопільщини