колір. і

колір твій чорний
бо в нім усе змішалося
й нічого не дійшло згоди
чорна смола
колір твій
чорний

синій колір твій
синій бо стомлені очі твої і
чомусь, попри посмішку, все одно
смутні
синій є
колір твій

сірй!
сірий це колір твій
сірий бо байдужість
дощливого й туманного міста
дивиться на мене твоїми очима й із
докуки позіхає
така холодна й водночас така
непереборно-пекуча
пекучо-гаряча й манлива
сіра
душа твоя

u have never
even for once
hugged me —bcs u never wanted to just
like my mum
i only had to ask for it
like a beggar
asks for spare change

my mummy 'loves' me crazy
schiziophrenic she always hugged
me&comforted when only
she thought that i needed it
when some other kid or adult could aim to harm
me but i did not care&i did not need any
comforting then&when i did — when i
craved for solace& her arms
which was every single time as
she slapped my face with her hateful words —
then she'd always turn her back on me
just like u
so i started to loath her 'love'.
to mistrust, to hate& despise it

but still some part in me remained
unfilled&i thought that if u resemble her
so much but — i thought —that u *loved*
me, — u could fill this void.

but the problem is that u resemble her
so way too much that
ur 'love' — is her 'love'
but only a million times worse bcs
if the outright agression i have learned to
stand up to and deal with
but dead silence and coldness i had no
experience in dealing with i feel like i will never stop crying

🎧 03:06 | 2.84 MB | 128 Kbps
— via

колір. ii

колір. колір. колір.
його ж не існує насправді
це всього лише довжина сигналів, які сприймає наше око

ти сам є -- кольором
кольором кінця цього року
для мене
кольором моїх думок і моїх слів

у колір тебе пофарбована одна західно-германська мова
яку я не знаю, чи таки вивчу колись

у колір тебе пофарбоване сіре-сіре туманне й дощливе місто десь на півночі німої країни

колір тебе -- це твій голий голос
твій злочинний несмак ув одязі
і твої незаплетені коси

бо заплетатимуть їх тобі уночі коханці й коханки твої
і не торкнутись ніколи кіс твоїх
моїй руці

але ж колір тебе!
мої очі
моє серце й вуха
збережуть назавжди

колір. ііі

кольори мене
кольором своїм рвучким
гучним і жагучим
голосом своїм мене
голоси
виголошуй мене
неначе з трибуни палку промову
проголошуй кричи мене
немов маніфест!
шовковим шепотом уночі
наче нову заповідь мене зіркам шепочи

зазирни мені в вічі
я прошу
може
шматочок неба у них знайдеш
але ні все не так
я знову заплуталась у
кольорах
шматочок неба то сині голубі очі
мої ж очі то шматочок землі
а твої?
здається
також два шматочки
ковалочки
сирої й теплої
ніби чоло зі сну
землі

але ні!
може все ж, сірі?
наче туман -- сині! сині?
ні
все-таки, здається, земля
земли ж мене, кольоре моєї
зими!
кольором ніжним своїм мене
кольори

мені більше не хочеться курити сигарет. я сьогодні вперше спала довго й спокійно. мене не підірвало з ліжка електричним струмом якогось страху від чогось незрозумілого -- "пропустити стільки часу! на всього лише сон! встигнути! встигнути! встигнути все!". все в мені вже трохи більш розмірено. я знаю свій крок. шал амбіцій та апетити моїх бажань просто розливаються в моїх венах дофаміном. але просто лежати в ліжку та відчувати порожнечу кімнати, темряву та тишу навколо -- так прекрасно! я навчилася цим насолоджуватися.

давно вже забула за цей кнальчик. але потихеньку знову оживаю. намагаюся. і почуваю потребу нести щось іще, окрім власних соплів. тому. довіряю Вікторові(сорокопудове гніздо) як самій собі. тож. якщо він довіряє цим людям, то і я довіряю.

donete.
share.
🖤✨🫂

Довіряю повноціло Сашку й тим, кому довіряє й допомагає збирати він. Прошу підтримати

Шановні підписники!
Рідко пощу збори чи шось таке, але тут на прохання мого давнього друга який воює в легендарній 1-й танковій і де багато моїх знайомих, друзів та земляків.
Саме 1-ша танкова закрила собою мій рідний Чернігів у перші дні вторгнення.. Та й не лише його.
Тож.. з миру по нитці, як то кажуть.


https://send.monobank.ua/jar/A7UqmucZSR

я стою на краєчку блискавиці
і тримаю в руках блискавенятко
і дивлюся як хвостик видовжується
наелектризовується
стає хльостким
як росте вона грізною і безстрашною

я стою на краєчку берега
і тримаю в руках хвильку
і дивлюся як пасма її закручуються
спінюються
стають шпичастими
як росте вона замашною і хвацькою

я стою і тримаю в руках
трепетну іскринку
нікому не приналежну
ні до чого не придатну
таку що мені б одній згодилася
і дивлюся що виросте з неї
і дивлюся як ми з нею
іще нічого не знаємо

авторка: Домініка Моравчікова
переклад зі словацької: Лесь Белей

навіщо іти назад

у власній тихій м’якоті
шукаєш центральне місце
без виразного звуку
це може бути
темний тріснутий камінь
або кора дерева, що вросло в руїни
(казали тобі «змінилася, ніколи не така, як була раніше»).
після стирання додатку
міського громадського транспорту
вертаєшся жити на провінцію
вивчаєш тихі пагорби:
пагорби як докази
і руїни цегельні
у якій голоси у стінах
ще не дозвучали.
уже пригадуєш —
вітер тут навалою пожирає будинки
і на цьому корені, що стирчить
ти колись обірвала
своє намисто.