«Одна известная радиоведущая высказалась, отмечая, что гомосексуализм является извращением: «Так сказано в Библии, в третьей книге Моисея, Левит, глава 18».
Несколько дней спустя эта радиоредакция получила открытое письмо одного из радиослушателей:
«Благодарю вас за вашу заботу об обучении людей Закону Божьему. Я многому научился, слушая вашу программу, и я всегда делюсь полученными знаниями с окружающими меня людьми. Но у меня все еще остались некоторые вопросы по поводу нескольких библейских законов и мне нужна ваша помощь, чтобы правильно их истолковать.
Например, я хотел бы продать мою дочь в рабство, как это указано в Исходе, глава 21, стих 7. По вашему мнению, какую цену я могу за нее запросить?
В той же книге Левит, гл.25, ст.44, сказано, что если я хочу иметь рабов, то должен купить их у соседних народов. Мой друг утверждает, что это относится только к мексиканцам,но никак не к канадцам. Не могли бы вы разъяснить мне этот стих? Почему я не могу иметь канадских рабов?
Я знаю также, что не должен прикасаться ни к какой женщине, если у нее идет менструация, как сказано в книге Левит, глава 18, стих 19. Как мне узнать, идет ли у нее менструация? Я пробовал несколько раз спросить об этом напрямую у моих знакомых, но они почему-то все обижались.
У меня есть сосед, который продолжает работать по субботам. Исход, глава 35, стих 2, ясно говорит, что такой человек должен быть предан смерти. Обязан ли я убить его собственноручно? Не могли бы вы избавить меня от этой щекотливой обязанности?
Также: Левит, глава 21, стих 18, говорит, что нельзя приближаться к святилищу тому, у кого проблемы со зрением. Я же пользуюсь очками при чтении. Мое зрение должно быть обязательно стопроцентным? Можно ли занизить несколько это требование?
Последний вопрос. Мой дядя совсем не уважает то, что сказано в Левите, главе 19, стих 19, высаживая на своем дворе два разных вида семян. Так же и его жена, которая одевается в одежды из разнородных нитей, а именно, из хлопка и нейлона. А еще случается дяде моему злословить. Так скажите, должны ли мы выполнить всю эту достаточно трудоемкую процедуру целиком, а именно собрать всех жителей нашего городка и закидать камнями дядю с тетей, как это cказано в Левите, главе 24, стих 14? Может, мы просто могли бы сжечь их живьем в тихом семейном кругу (Левит, глава 20, стих 14)?
Жду с нетерпением вашего ответа. Еще раз спасибо, что напомнили нам, что слово Божие вечно и неизменно.«Только так и не иначе».»
Несколько дней спустя эта радиоредакция получила открытое письмо одного из радиослушателей:
«Благодарю вас за вашу заботу об обучении людей Закону Божьему. Я многому научился, слушая вашу программу, и я всегда делюсь полученными знаниями с окружающими меня людьми. Но у меня все еще остались некоторые вопросы по поводу нескольких библейских законов и мне нужна ваша помощь, чтобы правильно их истолковать.
Например, я хотел бы продать мою дочь в рабство, как это указано в Исходе, глава 21, стих 7. По вашему мнению, какую цену я могу за нее запросить?
В той же книге Левит, гл.25, ст.44, сказано, что если я хочу иметь рабов, то должен купить их у соседних народов. Мой друг утверждает, что это относится только к мексиканцам,но никак не к канадцам. Не могли бы вы разъяснить мне этот стих? Почему я не могу иметь канадских рабов?
Я знаю также, что не должен прикасаться ни к какой женщине, если у нее идет менструация, как сказано в книге Левит, глава 18, стих 19. Как мне узнать, идет ли у нее менструация? Я пробовал несколько раз спросить об этом напрямую у моих знакомых, но они почему-то все обижались.
У меня есть сосед, который продолжает работать по субботам. Исход, глава 35, стих 2, ясно говорит, что такой человек должен быть предан смерти. Обязан ли я убить его собственноручно? Не могли бы вы избавить меня от этой щекотливой обязанности?
Также: Левит, глава 21, стих 18, говорит, что нельзя приближаться к святилищу тому, у кого проблемы со зрением. Я же пользуюсь очками при чтении. Мое зрение должно быть обязательно стопроцентным? Можно ли занизить несколько это требование?
Последний вопрос. Мой дядя совсем не уважает то, что сказано в Левите, главе 19, стих 19, высаживая на своем дворе два разных вида семян. Так же и его жена, которая одевается в одежды из разнородных нитей, а именно, из хлопка и нейлона. А еще случается дяде моему злословить. Так скажите, должны ли мы выполнить всю эту достаточно трудоемкую процедуру целиком, а именно собрать всех жителей нашего городка и закидать камнями дядю с тетей, как это cказано в Левите, главе 24, стих 14? Может, мы просто могли бы сжечь их живьем в тихом семейном кругу (Левит, глава 20, стих 14)?
Жду с нетерпением вашего ответа. Еще раз спасибо, что напомнили нам, что слово Божие вечно и неизменно.«Только так и не иначе».»
«Соборність під забороною
Протоієрей Сергій Прокопчук, Директор офісу Софійського братства
Зазвичай прийнято захищати корпоративні інтереси спільноти, до якої ти належиш: це називають “корпоративна солідарність”. А ще кажуть: “Зі своєї хати бруд не винось назовні”.
Але коли ця корпоративна солідарність стає причиною руйнування рідної для тебе Церкви та провокує ще більшу агресію зі сторони країни, яка хоче нас знищити, то постає питання: “Чи варто бути солідарним з тими, хто своїми діями чи бездіяльністю провокує ці руйнування?”
Принцип Соборності закладений в основу Церкви для того, щоб унеможливити вплив гріховної волі однієї людини на життя Церкви. Всі люди немічні і мають властивості помилятися, знаходитись під впливом різних негативних факторів, тому небезпечно покладатися на волю однієї людини. Основою Церкви є воля Божа, яка являється нам в тому числі через соборний розум Церкви. Тому саме дотримання принципів соборності мінімізує негативні наслідки автократичної форми управління церковною організацією. І це стосується різних рівнів буття Церкви: парафія, єпархія, митрополія. Відхід від принципів соборності в церковному житті, та ще й у такий складний час випробувань, може призвести до катастрофічних наслідків.
Сьогодні всю церковну спільноту УПЦ турбують питання недосконалості канонічного статусу, відносин з Помісними Церквами, їхнє ставлення до нашого статусу, відносини між Церквою, суспільством та державою та багато інших. Це потребує глибокого осмислення, обговорення і прийняття адекватних рішень не однією людиною або обмеженою групою окремих людей в митрополії, а всією повнотою Церкви.
27 травня 2025 року в день третьої річниці собору у Феофанії віряни, духовенство та єпископат очікували зібрання собору, хоча б архиєрейського, щоб почути розповідь кожного правлячого архиєрея про ситуацію на місцях. Висловити своє бачення процесів, які відбуваються, та прийняти спільне рішення щодо майбутнього УПЦ. Натомість ми отримали таємну нараду єпископів на якій дозволялось підіймати голос одним і закривався рот іншим.
Ми отримали детальну розповідь про те, що відбувалось на цій таємній нараді. І те, в якому форматі проходив цей надважливий захід, не може не обурити духовенство, вірян та єпископів нашої Церкви.
З волі Предстоятеля митр. Онуфрія, який очолював захід, нарада перетворилась на пієтичний монолог одіозного митрополита Черкаського Феодосія, а єпископам, котрі хотіли висловити інше бачення ситуації і внести свої пропозиції, в грубій формі закривали рота.
Двоє з авторитетних архиєреїв УПЦ спробували запитати Блаженнійшого Онуфрія про можливість налагодити зв’язок, а в подальшому і відновити Євхаристійне спілкування зі Вселенським Патріархом та іншими Помісними Церквами, з якими його було перервано. Їм не дали навіть до кінця озвучити свою думку і запитати про те, що насправді турбує тисячі священників та вірян УПЦ, а саме:
Як ми можемо сподіватись на “моральну підтримку” Помісних Церков, якщо з чотирма з них ми знаходимось у євхаристійному розриві?
Чому питання відновлення спілкування з ними навіть не стоїть на порядку денному?
Хто надасть нам автокефалію, якщо справді ми її бажаємо, коли Москва відмовляється, а до інших Церков ми навіть не звертаємось?
Нарада архиєреїв, напевно, не припускала можливість відкритої та відвертої розмови. Але, закриваючи рота правлячим архиєреям, очільник наради тим самим ніби закриває рота духовенству відповідної єпархії і вірянам. Це неприпустимо в час, коли кожному з нас на місцях люди задають тисячі питань, на які ми не можемо знайти відповіді.
“Ваше блаженство, поясніть чому ми не можемо хоча б спробувати налагодити відносини зі Вселенською патріархією та Помісними Церквами?” – запитав один з учасників наради. За словами очевидців, архиєреї, які підіймали такі питання, були грубо присаджені і навіть осміяні Предстоятелем та іншими архиєреями.
В нашій Церкві свідомо блокується всяке відкрите обговорення нагальних питань.
Натомість, “голосом Церкви” стають мертві папірці на сайті УПЦ чи одіозні архиєреї, які відкрито захищають збереження звʼязку з РПЦ.
Протоієрей Сергій Прокопчук, Директор офісу Софійського братства
Зазвичай прийнято захищати корпоративні інтереси спільноти, до якої ти належиш: це називають “корпоративна солідарність”. А ще кажуть: “Зі своєї хати бруд не винось назовні”.
Але коли ця корпоративна солідарність стає причиною руйнування рідної для тебе Церкви та провокує ще більшу агресію зі сторони країни, яка хоче нас знищити, то постає питання: “Чи варто бути солідарним з тими, хто своїми діями чи бездіяльністю провокує ці руйнування?”
Принцип Соборності закладений в основу Церкви для того, щоб унеможливити вплив гріховної волі однієї людини на життя Церкви. Всі люди немічні і мають властивості помилятися, знаходитись під впливом різних негативних факторів, тому небезпечно покладатися на волю однієї людини. Основою Церкви є воля Божа, яка являється нам в тому числі через соборний розум Церкви. Тому саме дотримання принципів соборності мінімізує негативні наслідки автократичної форми управління церковною організацією. І це стосується різних рівнів буття Церкви: парафія, єпархія, митрополія. Відхід від принципів соборності в церковному житті, та ще й у такий складний час випробувань, може призвести до катастрофічних наслідків.
Сьогодні всю церковну спільноту УПЦ турбують питання недосконалості канонічного статусу, відносин з Помісними Церквами, їхнє ставлення до нашого статусу, відносини між Церквою, суспільством та державою та багато інших. Це потребує глибокого осмислення, обговорення і прийняття адекватних рішень не однією людиною або обмеженою групою окремих людей в митрополії, а всією повнотою Церкви.
27 травня 2025 року в день третьої річниці собору у Феофанії віряни, духовенство та єпископат очікували зібрання собору, хоча б архиєрейського, щоб почути розповідь кожного правлячого архиєрея про ситуацію на місцях. Висловити своє бачення процесів, які відбуваються, та прийняти спільне рішення щодо майбутнього УПЦ. Натомість ми отримали таємну нараду єпископів на якій дозволялось підіймати голос одним і закривався рот іншим.
Ми отримали детальну розповідь про те, що відбувалось на цій таємній нараді. І те, в якому форматі проходив цей надважливий захід, не може не обурити духовенство, вірян та єпископів нашої Церкви.
З волі Предстоятеля митр. Онуфрія, який очолював захід, нарада перетворилась на пієтичний монолог одіозного митрополита Черкаського Феодосія, а єпископам, котрі хотіли висловити інше бачення ситуації і внести свої пропозиції, в грубій формі закривали рота.
Двоє з авторитетних архиєреїв УПЦ спробували запитати Блаженнійшого Онуфрія про можливість налагодити зв’язок, а в подальшому і відновити Євхаристійне спілкування зі Вселенським Патріархом та іншими Помісними Церквами, з якими його було перервано. Їм не дали навіть до кінця озвучити свою думку і запитати про те, що насправді турбує тисячі священників та вірян УПЦ, а саме:
Як ми можемо сподіватись на “моральну підтримку” Помісних Церков, якщо з чотирма з них ми знаходимось у євхаристійному розриві?
Чому питання відновлення спілкування з ними навіть не стоїть на порядку денному?
Хто надасть нам автокефалію, якщо справді ми її бажаємо, коли Москва відмовляється, а до інших Церков ми навіть не звертаємось?
Нарада архиєреїв, напевно, не припускала можливість відкритої та відвертої розмови. Але, закриваючи рота правлячим архиєреям, очільник наради тим самим ніби закриває рота духовенству відповідної єпархії і вірянам. Це неприпустимо в час, коли кожному з нас на місцях люди задають тисячі питань, на які ми не можемо знайти відповіді.
“Ваше блаженство, поясніть чому ми не можемо хоча б спробувати налагодити відносини зі Вселенською патріархією та Помісними Церквами?” – запитав один з учасників наради. За словами очевидців, архиєреї, які підіймали такі питання, були грубо присаджені і навіть осміяні Предстоятелем та іншими архиєреями.
В нашій Церкві свідомо блокується всяке відкрите обговорення нагальних питань.
Натомість, “голосом Церкви” стають мертві папірці на сайті УПЦ чи одіозні архиєреї, які відкрито захищають збереження звʼязку з РПЦ.
“Якщо Помісні Церкви хочуть почути наш голос, наше прагнення, нехай почитають у нас на сайті, там все написано”, – приблизно такою була відповідь на запитання деяких владик. І ще: “Ми не вправі за етикетом звертатися до предстоятелів Помісних Церков, бо лише патріархи звертаються до паріархів, а митрополити до митрополитів. Це не наш рівень спілкування. Блаженніший не є предстоятелем Помісної Церкви”. Приблизно так відповів на запитання той, кому Блаженніший в той день люб’язно надавав слово для висвітлення позиції.
Вже відомо, що частина архиєреїв УПЦ відмовилась їхати на “нараду” у Феофанію. Частина з тих, хто поїхав, була привселюдно присаджена та осміяна. Після сумнозвісної Феофанії-2 ще більше духовенства і вірян УПЦ зрозуміло, що нині для УПЦ Соборність – це лише фікція, а піклування Матері-церкви про них – лише мрія, яка може вже ніколи не здійснитися.
Церква вистоїть, бо основа її – Христос. Чи вистоїть УПЦ, основою якої є авторитаризм та лукавство?»
Вже відомо, що частина архиєреїв УПЦ відмовилась їхати на “нараду” у Феофанію. Частина з тих, хто поїхав, була привселюдно присаджена та осміяна. Після сумнозвісної Феофанії-2 ще більше духовенства і вірян УПЦ зрозуміло, що нині для УПЦ Соборність – це лише фікція, а піклування Матері-церкви про них – лише мрія, яка може вже ніколи не здійснитися.
Церква вистоїть, бо основа її – Христос. Чи вистоїть УПЦ, основою якої є авторитаризм та лукавство?»
Наближене до Константинопольської патріархії Orthodox Times про ситуацію в Україні
Ефі Ефіміу, головний редактор orthodoxtimes.com
Інформація, яка потрапила до редакції orthodoxtimes.com, особливо красномовно свідчить про нинішній стан православної спільноти в Україні.
На основі розмов із добре поінформованими джерелами, знайомими з розвитком подій як у Фанарі, так і в Україні, orthodoxtimes.comзазначає: ситуація в Православній Церкві України (ПЦУ) далека від тієї, яку уявляв Вселенський Патріарх Варфоломій, коли понад шість років тому дарував Томос про автокефалію.
«Коли Патріарх дарував автокефалію ПЦУ, в Україні вже існували три православні церковні структури. Варфоломій не дарував автокефалію жодній із них окремо. Він закликав усіх об’єднатися в нову Церкву. Запрошення отримали всі. Хтось прийшов, хтось ні. Але навіть ті, хто не долучився тоді, досі запрошені. Саме цього прагне Патріарх і саме цього він очікував», — повідомляють джерела orthodoxtimes.com.
Як пояснюють ці джерела, Вселенський Патріарх запропонував автокефалію як дар усім православним українцям — а не окремим особам. «Вони повинні самі порозумітися між собою. Автокефалія — це дар для народу, а не для конкретних людей».
Яка ситуація в Православній Церкві України (ПЦУ)?
За інформацією orthodoxtimes.com, поточний стан справ як у ПЦУ на чолі з митрополитом Епіфанієм, так і в УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм, оцінюється як «трагічний».
«Митрополит Євстратій із Білої Церкви контролює фінанси ПЦУ. І що він робить? Проводить політику, що служить власним інтересам. Немає ні місії, ні богослов’я. Показово, що, хоча війна з Росією триває вже третій рік, можна було б очікувати, що всі православні українці приєднаються до новоутвореної Церкви, особливо враховуючи зв’язки УПЦ з Москвою. Але цього не сталося. Деякі парафії румунськомовних українців воліють скоріше купити антимінс у Патріарха Даніїла в Румунії та залишити УПЦ, ніж приєднатися до ПЦУ. Це дуже тривожно», — додають джерела.
На їхню думку, брак сильних церковних лідерів в Україні унеможливлює будь-який серйозний діалог. «Митрополит Євстратій політично експлуатує автокефалію задля особистої вигоди. Вселенський Патріарх глибоко невдоволений станом православ’я не лише в Україні, а й загалом», — наголошують вони.
За словами обізнаних джерел, Патріарх не приховував свого розчарування митрополитом Євстратієм навіть під час їхньої зустрічі в Римі на інтронізації нового Папи: «Він майже не говорив із ним — лише формальне вітання. Атмосфера попередніх зустрічей зникла», — зазначило одне з джерел.
Ключова роль митрополита Антонія Бориспільського
Однак ситуація на іншому боці не краща — можливо, навіть гірша. «Їх звинувачують у тому, що залишаються під російським впливом. А щоб довести свою лояльність Україні, вони вдаються до етнофілетизму», — розповіли orthodoxtimes.com.
Щодо митрополита Онуфрія, джерела з Фанару стверджують: «Він духовна людина, простий монах — але, на жаль, йому бракує харизми лідера. Його сприймають як духовного отця, поважного старця, але в нього немає бачення. Коли твоя Церква під переслідуванням, ти як пастир повинен її рятувати. Треба мати бачення майбутнього. В Онуфрія його немає».
«Він, щоправда, намагається зберегти єдність Церкви й зробити її незалежною від Москви, але це йому важко дається», — додають джерела.
Всередині УПЦ існує глибокий розкол. Обізнані джерела повідомляють: «Є крайні проросійські сили й етнонаціоналісти. Митрополит Онуфрій намагається балансувати між ними».
Тим часом митрополит Антоній Бориспільський «робить усе можливе, аби не допустити відриву від Московського патріархату. Він глибоко проросійський — настільки, що навіть сподівається на вхід Путіна до Києва — і має величезний вплив на митрополита Онуфрія. Він робить усе, щоб зберегти зв’язок із Москвою», — кажуть джерела orthodoxtimes.com.
Та ключовою фігурою за лаштунками УПЦ є український бізнесмен і олігарх (колишній народний депутат) Вадим Новинський. «Він — духовне чадо митрополита Антонія. Усі справи той веде за допомогою Новинського», — розкривають джерела.
Ефі Ефіміу, головний редактор orthodoxtimes.com
Інформація, яка потрапила до редакції orthodoxtimes.com, особливо красномовно свідчить про нинішній стан православної спільноти в Україні.
На основі розмов із добре поінформованими джерелами, знайомими з розвитком подій як у Фанарі, так і в Україні, orthodoxtimes.comзазначає: ситуація в Православній Церкві України (ПЦУ) далека від тієї, яку уявляв Вселенський Патріарх Варфоломій, коли понад шість років тому дарував Томос про автокефалію.
«Коли Патріарх дарував автокефалію ПЦУ, в Україні вже існували три православні церковні структури. Варфоломій не дарував автокефалію жодній із них окремо. Він закликав усіх об’єднатися в нову Церкву. Запрошення отримали всі. Хтось прийшов, хтось ні. Але навіть ті, хто не долучився тоді, досі запрошені. Саме цього прагне Патріарх і саме цього він очікував», — повідомляють джерела orthodoxtimes.com.
Як пояснюють ці джерела, Вселенський Патріарх запропонував автокефалію як дар усім православним українцям — а не окремим особам. «Вони повинні самі порозумітися між собою. Автокефалія — це дар для народу, а не для конкретних людей».
Яка ситуація в Православній Церкві України (ПЦУ)?
За інформацією orthodoxtimes.com, поточний стан справ як у ПЦУ на чолі з митрополитом Епіфанієм, так і в УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм, оцінюється як «трагічний».
«Митрополит Євстратій із Білої Церкви контролює фінанси ПЦУ. І що він робить? Проводить політику, що служить власним інтересам. Немає ні місії, ні богослов’я. Показово, що, хоча війна з Росією триває вже третій рік, можна було б очікувати, що всі православні українці приєднаються до новоутвореної Церкви, особливо враховуючи зв’язки УПЦ з Москвою. Але цього не сталося. Деякі парафії румунськомовних українців воліють скоріше купити антимінс у Патріарха Даніїла в Румунії та залишити УПЦ, ніж приєднатися до ПЦУ. Це дуже тривожно», — додають джерела.
На їхню думку, брак сильних церковних лідерів в Україні унеможливлює будь-який серйозний діалог. «Митрополит Євстратій політично експлуатує автокефалію задля особистої вигоди. Вселенський Патріарх глибоко невдоволений станом православ’я не лише в Україні, а й загалом», — наголошують вони.
За словами обізнаних джерел, Патріарх не приховував свого розчарування митрополитом Євстратієм навіть під час їхньої зустрічі в Римі на інтронізації нового Папи: «Він майже не говорив із ним — лише формальне вітання. Атмосфера попередніх зустрічей зникла», — зазначило одне з джерел.
Ключова роль митрополита Антонія Бориспільського
Однак ситуація на іншому боці не краща — можливо, навіть гірша. «Їх звинувачують у тому, що залишаються під російським впливом. А щоб довести свою лояльність Україні, вони вдаються до етнофілетизму», — розповіли orthodoxtimes.com.
Щодо митрополита Онуфрія, джерела з Фанару стверджують: «Він духовна людина, простий монах — але, на жаль, йому бракує харизми лідера. Його сприймають як духовного отця, поважного старця, але в нього немає бачення. Коли твоя Церква під переслідуванням, ти як пастир повинен її рятувати. Треба мати бачення майбутнього. В Онуфрія його немає».
«Він, щоправда, намагається зберегти єдність Церкви й зробити її незалежною від Москви, але це йому важко дається», — додають джерела.
Всередині УПЦ існує глибокий розкол. Обізнані джерела повідомляють: «Є крайні проросійські сили й етнонаціоналісти. Митрополит Онуфрій намагається балансувати між ними».
Тим часом митрополит Антоній Бориспільський «робить усе можливе, аби не допустити відриву від Московського патріархату. Він глибоко проросійський — настільки, що навіть сподівається на вхід Путіна до Києва — і має величезний вплив на митрополита Онуфрія. Він робить усе, щоб зберегти зв’язок із Москвою», — кажуть джерела orthodoxtimes.com.
Та ключовою фігурою за лаштунками УПЦ є український бізнесмен і олігарх (колишній народний депутат) Вадим Новинський. «Він — духовне чадо митрополита Антонія. Усі справи той веде за допомогою Новинського», — розкривають джерела.
Хто інформує Вселенського Патріарха про ситуацію в Україні — і що він насправді знає
Звичайно, постає питання: скільки — і яку — інформацію отримує Вселенський Патріарх про події в Україні?
За словами джерела у Фанарі, Патріарх Варфоломій отримує лише часткову інформацію. «Все, що доходить до Фанару, проходить через митрополита Еммануїла Халкідонського. Саме він вирішує, що можна передати далі. Він підтримує тісний зв’язок із митрополитом Євстратієм в Україні, і вони взаємно підтримують позиції одне одного з власних міркувань. Обидва несуть відповідальність за нинішній стан ПЦУ. У Фанарі всі питання, що стосуються України, проходять через Еммануїла. А будь-хто, хто намагається говорити правду, — усувається. Еммануїл їх звинувачує — і на цьому все», — каже джерело.
Зауважимо: в Україні про митрополита Еммануїла говорять так само. За словами джерел у країні, коли старець Халкідон приїздив до України, його супроводжували люксові автомобілі й поліцейський ескорт. В адміністрації президента навіть були незадоволені, зауваживши, що «його зустрічають так, ніби він сам Вселенський Патріарх».
Україна… як Росія?
На жаль, як повідомляють джерела з Фанару та України, ситуація в українському православ’ї хаотична. Всі Церкви — незалежно від юрисдикції — стали етнонаціоналістичними, втративши справжню місію Церкви.
Показово, що ПЦУ під керівництвом митрополита Епіфанія нині називають «філією держави». «На жаль, вона взяла на себе роль державної Церкви. Вони не усвідомлюють, наскільки це небезпечно — в нинішніх умовах це може зіграти проти них», — зауважують джерела.
У розмові з orthodoxtimes.com вони додають: «Церква і держава повинні співпрацювати на благо народу — це одне. Але просто виконувати все, що каже держава — зовсім інше. І саме це ми бачимо в Росії. Московський патріархат грає в гру державної влади, і всі в РПЦ зрештою виконують те, що скаже Путін. Жодної богословської думки, жодної критики дій держави. Лише похвали. Невже це справжня місія Церкви?»
Ці самі джерела також наголошують на серйозній проблемі браку якісного церковного керівництва в Україні. «І в ПЦУ, і в УПЦ більшість духовенства (з кількома винятками в останній) не має належної богословської освіти. Вони не навчалися у богословських факультетах або університетах за кордоном — лише в місцевих духовних школах. У результаті загальний академічний рівень дуже низький», — підсумовують вони.»
Звичайно, постає питання: скільки — і яку — інформацію отримує Вселенський Патріарх про події в Україні?
За словами джерела у Фанарі, Патріарх Варфоломій отримує лише часткову інформацію. «Все, що доходить до Фанару, проходить через митрополита Еммануїла Халкідонського. Саме він вирішує, що можна передати далі. Він підтримує тісний зв’язок із митрополитом Євстратієм в Україні, і вони взаємно підтримують позиції одне одного з власних міркувань. Обидва несуть відповідальність за нинішній стан ПЦУ. У Фанарі всі питання, що стосуються України, проходять через Еммануїла. А будь-хто, хто намагається говорити правду, — усувається. Еммануїл їх звинувачує — і на цьому все», — каже джерело.
Зауважимо: в Україні про митрополита Еммануїла говорять так само. За словами джерел у країні, коли старець Халкідон приїздив до України, його супроводжували люксові автомобілі й поліцейський ескорт. В адміністрації президента навіть були незадоволені, зауваживши, що «його зустрічають так, ніби він сам Вселенський Патріарх».
Україна… як Росія?
На жаль, як повідомляють джерела з Фанару та України, ситуація в українському православ’ї хаотична. Всі Церкви — незалежно від юрисдикції — стали етнонаціоналістичними, втративши справжню місію Церкви.
Показово, що ПЦУ під керівництвом митрополита Епіфанія нині називають «філією держави». «На жаль, вона взяла на себе роль державної Церкви. Вони не усвідомлюють, наскільки це небезпечно — в нинішніх умовах це може зіграти проти них», — зауважують джерела.
У розмові з orthodoxtimes.com вони додають: «Церква і держава повинні співпрацювати на благо народу — це одне. Але просто виконувати все, що каже держава — зовсім інше. І саме це ми бачимо в Росії. Московський патріархат грає в гру державної влади, і всі в РПЦ зрештою виконують те, що скаже Путін. Жодної богословської думки, жодної критики дій держави. Лише похвали. Невже це справжня місія Церкви?»
Ці самі джерела також наголошують на серйозній проблемі браку якісного церковного керівництва в Україні. «І в ПЦУ, і в УПЦ більшість духовенства (з кількома винятками в останній) не має належної богословської освіти. Вони не навчалися у богословських факультетах або університетах за кордоном — лише в місцевих духовних школах. У результаті загальний академічний рівень дуже низький», — підсумовують вони.»
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Оце вам за те, що не молитесь.
Каноніст Польської Православної Церкви, завідуючий кафедрою православного богослів'я Білостоцького університету прот. Марек Лаврещук пише щодо статусу УПЦ:
Як Помісні Церкви можуть підтримувати рішення, яке не було канонічно виражене?
Якщо боротися за чистоту і православ'я, то перш за все, роблячи природні кроки в цій ситуації.
Адже канони Православної Церкви чітко говорять про можливості, які стоять перед Митрополитом Онуфрієм і Синодом:
- відокремлення від Москви не може автоматично, саме по собі, привести до канонічності.
- З іншого боку, в ситуації усвідомленої проблеми митрополит може (на підставі, в тому числі, 3 і 4 правил Сардикійського Собору) звернутися до найближчої Помісної Церкви!
- 3 і 4 правила Сардикійського Собору регламентують процедуру апеляції для єпископів.
- У православній традиції ці канони тлумачаться в контексті сучасної структури автокефальних помісних церков, де під «найближчою церквою» зазвичай розуміють патріархат або автокефальну церкву, яка може надати підтримку за принципом соборності (колегіальності).
Тому достатньо, щоб Митрополит Онуфрій, виходячи із зазначених проблем, які перешкоджали продовженню структури РПЦ, після оголошення положень «Феофанії», звернувся з письмовим проханням до Румунії або Польщі.
У нинішніх діях відсутній завершальний крок: звернення до Константинополя або до «сусідів». Зі зрозумілих причин стара материнська структура не береться до уваги.
Як Помісні Церкви можуть підтримувати рішення, яке не було канонічно виражене?
Якщо боротися за чистоту і православ'я, то перш за все, роблячи природні кроки в цій ситуації.
Адже канони Православної Церкви чітко говорять про можливості, які стоять перед Митрополитом Онуфрієм і Синодом:
- відокремлення від Москви не може автоматично, саме по собі, привести до канонічності.
- З іншого боку, в ситуації усвідомленої проблеми митрополит може (на підставі, в тому числі, 3 і 4 правил Сардикійського Собору) звернутися до найближчої Помісної Церкви!
- 3 і 4 правила Сардикійського Собору регламентують процедуру апеляції для єпископів.
- У православній традиції ці канони тлумачаться в контексті сучасної структури автокефальних помісних церков, де під «найближчою церквою» зазвичай розуміють патріархат або автокефальну церкву, яка може надати підтримку за принципом соборності (колегіальності).
Тому достатньо, щоб Митрополит Онуфрій, виходячи із зазначених проблем, які перешкоджали продовженню структури РПЦ, після оголошення положень «Феофанії», звернувся з письмовим проханням до Румунії або Польщі.
У нинішніх діях відсутній завершальний крок: звернення до Константинополя або до «сусідів». Зі зрозумілих причин стара материнська структура не береться до уваги.
Чудова характеристика м. Онуфрія від Юрія Чорноморця.
Прямо в точку:
«Хто такий митрополит Онуфрій? Як він править церквою?
Він править церквою як патріарх Пімен. Він коли був молодим, коли поїхав в Троїце-Сергієву Лавру, він там зблизився з патріархом Піменом, вже тоді старим, і відповідно він йому допомагав, був близьким до нього і він набрався у патріарха Пімена оцієї специфічної моделі лідерства.
Що це за специфічна модель лідерства?
Ти з себе зображаєш старця, Даоса такого, який весь час молиться, нічим не цікавиться, у якого немає ніякого майбутнього бачення церкви і так далі. Велика кількість всяких помічників, ініціаторів щось пропонує і ти мовчиш на всі ті проекти, які тебе не задовольняють. Потім хтось щось пропонує, яке твоєму баченню відповідає, ти кажеш о це благословляю, робіть.
Дехто вважає, що митрополит Онуфрій не лідер і у нього немає бачення майбутнього.
У нього є прекрасне бачення майбутнього: залишатися в московському патріархаті і вішати будь-яку лапшу народу, для того, щоб протриматися до моменту закінчення війни.
І він думає так, що можливо там попросять гарантії росіяни, і заступляться за УПЦ і відмінять всі ці закони, які зараз по наприймали. «Треба терпіти, терпіти, терпіти і не покидати московський патріархат».
Що це не ясне бачення майбутнього? Це дуже ясне бачення майбутнього.
Ще дехто вважає, що митрополит Антоній лідер проросійської партії.
Це не правда. Митрополит Антоній робить те, що говорить йому митрополит Онуфрій. Відповідно митрополит Антоній ніколи нічого самостійно не робить. Він слухається Онуфрія, він слухається Новінського. Є сценарій і згідно з цим сценарієм він повинен грати зараз таку роль, він її грає.
Звичайно, було б краще, щоб УПЦ уникло впливу митрополита Антонія, митрополита Феодосія, митрополита Луки із Запоріжжя, Вадима Новінського. Але знову таки те, що, наприклад, 27 числа митрополит Феодосій виступив на архієрейській нараді і сказав, що нам треба зберігати єдність російського православ'я, цю духовну єдність з Москвою і так далі, митрополит Онуфрій міг просто йому заткнути рота і сказати, ви знаєте, владика, ви не праві, вже в нас інша ситуація, заткніться. Ні, митрополит Онуфрій затикав рота тим, хто говорив, що нам треба якийсь проукраїнський шлях розвитку.
Все, тут видно чітко, що всі ці люди, вони грають ту роль, яку їм відвів митрополит Онуфрій.
Як вони грають? Митрополит Онуфрій, як і патріарх Пімен московський, він сидить, він Даос і він очікує різних ролей. Хтось починає роль якусь грати, він говорить: «О, так, грай цю роль і все буде класно».
Вважають, що Вадим Новінський є духовне чадо митрополита Антонія і, відповідно, це такий натяк, що Новінський слухається, що говорить Антоній. Ну, це все навпаки. Антоній слухається, що говорить Онуфрій і що говорить Новінський. Антоній нічого не буде робити сам, тим паче не буде радити Новінському Це Новінський буде радити м. Антонію, бо у нього завдання роздавати російські гроші. Що він і робить до цих пір. І чи може хтось уявити, щоб Антоній і Новінський своєю проросійською позицією тиснути на м. Онуфрія? Якби він сам не мав проросійської позиції, то ніхто на нього не зміг тиснути.
Онуфрій просто зробив свідомий вибір – служити Росії.
Він зробив його через місяць після його обрання митрополитом київським. Він довго думав і невдовзі після вибору його на київську кафедру, він заявив патріарху Кирилу, що «я вибрав бути разом з вами, слухатися всіх ваших вказівок». І от він прийняв таке рішення лягати під Москву. Це було його рішення, він його до цього часу виконує. Це є бачення Онуфрія, це його лідерство, і це свідоме лідерство, і це дуже сильне лідерство. Не треба думати, що це якесь слабке лідерство.
Він уперся: "Будемо з Москвою». І це сильна позиція, але за це повинна бути відповідальність. Згідно з законом. Я б взагалі Онуфрія судив би за колаборціонізм, дав би 10 років і поміняв би на азовців, і всіх цих епіскопів теж.
Прямо в точку:
«Хто такий митрополит Онуфрій? Як він править церквою?
Він править церквою як патріарх Пімен. Він коли був молодим, коли поїхав в Троїце-Сергієву Лавру, він там зблизився з патріархом Піменом, вже тоді старим, і відповідно він йому допомагав, був близьким до нього і він набрався у патріарха Пімена оцієї специфічної моделі лідерства.
Що це за специфічна модель лідерства?
Ти з себе зображаєш старця, Даоса такого, який весь час молиться, нічим не цікавиться, у якого немає ніякого майбутнього бачення церкви і так далі. Велика кількість всяких помічників, ініціаторів щось пропонує і ти мовчиш на всі ті проекти, які тебе не задовольняють. Потім хтось щось пропонує, яке твоєму баченню відповідає, ти кажеш о це благословляю, робіть.
Дехто вважає, що митрополит Онуфрій не лідер і у нього немає бачення майбутнього.
У нього є прекрасне бачення майбутнього: залишатися в московському патріархаті і вішати будь-яку лапшу народу, для того, щоб протриматися до моменту закінчення війни.
І він думає так, що можливо там попросять гарантії росіяни, і заступляться за УПЦ і відмінять всі ці закони, які зараз по наприймали. «Треба терпіти, терпіти, терпіти і не покидати московський патріархат».
Що це не ясне бачення майбутнього? Це дуже ясне бачення майбутнього.
Ще дехто вважає, що митрополит Антоній лідер проросійської партії.
Це не правда. Митрополит Антоній робить те, що говорить йому митрополит Онуфрій. Відповідно митрополит Антоній ніколи нічого самостійно не робить. Він слухається Онуфрія, він слухається Новінського. Є сценарій і згідно з цим сценарієм він повинен грати зараз таку роль, він її грає.
Звичайно, було б краще, щоб УПЦ уникло впливу митрополита Антонія, митрополита Феодосія, митрополита Луки із Запоріжжя, Вадима Новінського. Але знову таки те, що, наприклад, 27 числа митрополит Феодосій виступив на архієрейській нараді і сказав, що нам треба зберігати єдність російського православ'я, цю духовну єдність з Москвою і так далі, митрополит Онуфрій міг просто йому заткнути рота і сказати, ви знаєте, владика, ви не праві, вже в нас інша ситуація, заткніться. Ні, митрополит Онуфрій затикав рота тим, хто говорив, що нам треба якийсь проукраїнський шлях розвитку.
Все, тут видно чітко, що всі ці люди, вони грають ту роль, яку їм відвів митрополит Онуфрій.
Як вони грають? Митрополит Онуфрій, як і патріарх Пімен московський, він сидить, він Даос і він очікує різних ролей. Хтось починає роль якусь грати, він говорить: «О, так, грай цю роль і все буде класно».
Вважають, що Вадим Новінський є духовне чадо митрополита Антонія і, відповідно, це такий натяк, що Новінський слухається, що говорить Антоній. Ну, це все навпаки. Антоній слухається, що говорить Онуфрій і що говорить Новінський. Антоній нічого не буде робити сам, тим паче не буде радити Новінському Це Новінський буде радити м. Антонію, бо у нього завдання роздавати російські гроші. Що він і робить до цих пір. І чи може хтось уявити, щоб Антоній і Новінський своєю проросійською позицією тиснути на м. Онуфрія? Якби він сам не мав проросійської позиції, то ніхто на нього не зміг тиснути.
Онуфрій просто зробив свідомий вибір – служити Росії.
Він зробив його через місяць після його обрання митрополитом київським. Він довго думав і невдовзі після вибору його на київську кафедру, він заявив патріарху Кирилу, що «я вибрав бути разом з вами, слухатися всіх ваших вказівок». І от він прийняв таке рішення лягати під Москву. Це було його рішення, він його до цього часу виконує. Це є бачення Онуфрія, це його лідерство, і це свідоме лідерство, і це дуже сильне лідерство. Не треба думати, що це якесь слабке лідерство.
Він уперся: "Будемо з Москвою». І це сильна позиція, але за це повинна бути відповідальність. Згідно з законом. Я б взагалі Онуфрія судив би за колаборціонізм, дав би 10 років і поміняв би на азовців, і всіх цих епіскопів теж.
Митрополит Вінницький Варсонофій і митрополит Білоцерківський Августин- дякуємо Вам від тисяч священників і сотень тисяч вірних УПЦ.
І просимо і надалі відстоювати Церкву Христову- нашу УПЦ.
Відстоювати УПЦ від нахабних проросійських щурів і падальщиків.
Для довідки: саме ці два митрополита УПЦ виступили на зібранні нечестивих мовчальників у Феофанії. Серед їх закликів було продовжувати автокефальний шлях і відновити порозуміння з Константинополем. Ці два Божих архієрея були обірвані митрополитом Київським Онуфрієм. Який любʼязно предоставив після цього час для довгого промосковського виступу митрополиту Черкаському Феодосію.
І просимо і надалі відстоювати Церкву Христову- нашу УПЦ.
Відстоювати УПЦ від нахабних проросійських щурів і падальщиків.
Для довідки: саме ці два митрополита УПЦ виступили на зібранні нечестивих мовчальників у Феофанії. Серед їх закликів було продовжувати автокефальний шлях і відновити порозуміння з Константинополем. Ці два Божих архієрея були обірвані митрополитом Київським Онуфрієм. Який любʼязно предоставив після цього час для довгого промосковського виступу митрополиту Черкаському Феодосію.
Forwarded from ✙ НТП ✙
Багатьох у ПЦУ сколихнула публікація Софійського Братства, яка є перекладом статті грецького видання orthodoxtimes.com. В статті йдеться про те, що Вселенський Патріарх Варфоломій незадоволений політикою ПЦУ, бо він давав Томос усім православним в Україні з надією на об'єднання, а ПЦУ під єдністю розуміє лише поглинання усіх інших, і така політика не приносить жодних позитивних результатів.
І яскравим доказом того, що автори статті мають рацію, є реакція духовенства і вірян ПЦУ на те, що Софійське Братство просто опублікувало переклад цієї статті. Якщо узагальнити, то посил такий: "Ага, ми думали, що Братство працює, щоб тихенько передьоргувати священників з УПЦ в ПЦУ, а ви насмілилися написати погано про саму ПЦУ! Найпатріотичнішу і найканонічнішу Церкву в Україні! Куди дивляться правоохоронні органи?? Адепти московської церкви!!1!".
У чому НТП повністю підтримує Софійське Братство, так це у розумінні православної єдності і в способах її відновити. ПЦУ не бажає єдності, а лише хоче боротися з московською церквою, оголосивши монополію на Православ'я, ціною відштовхування від Православ'я мільйонів українців. До речі, в Україні немає московської церкви за винятком ставропігійного Корецького монастиря, який напряму підпорядковується РПЦ. УПЦ - це українська Церква, яка опинилася в залежності від Москви, і всі, для кого важливе Православ'я і Україна, повинні допомогти їй позбутися цієї залежності, а не стріляти собі в ногу, якщо її схопив зубами пес.
НТП
І яскравим доказом того, що автори статті мають рацію, є реакція духовенства і вірян ПЦУ на те, що Софійське Братство просто опублікувало переклад цієї статті. Якщо узагальнити, то посил такий: "Ага, ми думали, що Братство працює, щоб тихенько передьоргувати священників з УПЦ в ПЦУ, а ви насмілилися написати погано про саму ПЦУ! Найпатріотичнішу і найканонічнішу Церкву в Україні! Куди дивляться правоохоронні органи?? Адепти московської церкви!!1!".
У чому НТП повністю підтримує Софійське Братство, так це у розумінні православної єдності і в способах її відновити. ПЦУ не бажає єдності, а лише хоче боротися з московською церквою, оголосивши монополію на Православ'я, ціною відштовхування від Православ'я мільйонів українців. До речі, в Україні немає московської церкви за винятком ставропігійного Корецького монастиря, який напряму підпорядковується РПЦ. УПЦ - це українська Церква, яка опинилася в залежності від Москви, і всі, для кого важливе Православ'я і Україна, повинні допомогти їй позбутися цієї залежності, а не стріляти собі в ногу, якщо її схопив зубами пес.
НТП
Промосковське крило УПЦ продовжує цементувати свою Церкву в РПЦ.
Ось такі звернення зараз поступають на адреси правлячих архієреїв та в Київську митрополію УПЦ:
«Ваше Высокопреосвященство!
Ввиду «Обращения Митрополита Онуфрия от 27 мая 2025 года» прошу принять к сведению следующее:
В 1970-ых годах прошлого столетия я был крещен в… храме в Экзархате Русской Православной Церкви в Украине. В последующем будучи призван на служение в священство … году был рукоположен в диаконы, а в последующем в священники Украинской Православной Церкви (автономной части Русской Православной Церкви). Как и всем, мне было ясно в какой Церкви я был крещен и в какой рукоположен и в какой Церкви давал соответственные клятвы. Хранение единства Церкви, соблюдение клятв данных в крещении и в рукоположении во священство обязывают возвысить голос в защиту церковного канонического порядка.
Проводимая внутренняя и внешняя церковная политика Митрополитом Онуфрием, исполняющая вектор заданный государством по разрыву Православия в Украине, является антицерковной, ложной, попирающей основы соборности. Этим «Обращением» сам заявитель не только выходит на тонкий лед неопределенности своего канонического положения, не только сам нарушает данные священнические и епископские клятвы, но и так же других епископов, священников и монашествующих ввергает в грех клятвопреступления и делает участниками раскола. Сам ход истории показывает, что данные действия приводят только к негативным последствиям для народа Божьего.
Считаю современное положение Украинской Православной Церкви крайне опасным и не свободным. Поэтому не могу воспринимать «Обращение Митрополита Онуфрия», решения и действия учиняемые сейчас священноначалием как свободные действиями и соответственно данные решения невозможны к исполнению. Не могу считать проведенное совещание в Феофании — Собором, в виду нарушения им Устава Украинской Православной Церкви, Устава Русской Православной Церкви и по ряду других причин, о которых многим известно. В «Обращении» упоминается что «большинство делегатов Собора выступили за полное отмежевание Украинской Православной Церкви от Московского Патриархата», но это не так. Во-первых этих «делегатов» никто не выбирал для проведения Собора, никто не обговаривал в епархиях данные вопросы, как и сами «эпохальные решения» этого собрания. А во-вторых никаких конкретных формулировок о «разрыве/отмежевании от Русской Православной Церкви» в решениях Феофании нет. А если такое было бы тогда предложено в подобных формулировках, то многие его участники сразу бы покинли зал совещания.
Прошу Вас, Ваше Высокопреосвященство, сохранять верность священническим и архиерейским клятвам, данным Вами при рукоположении и не омрачать свое славное служение Церкви Божьей такими сомнительными действиями, описанными в «Обращении Митрополита Онуфрия».
Що ж, тут красномовно все:
а) і мова звернення;
б) і нівелювання здобутків Феофанії-1;
в) і небажання полишати московську патріархію;
г) і тиск на блж. Онуфрія.
Пʼята колона в УПЦ не спить, а відпрацьовує свої кошти. Або, що ще гірше, свято вірить у непогришімість інституції РПЦ і робить все це за «спасі Госпаді».
Жгі, Господи!
УПЦ, яка забула про правду, милість і суд. Але обрала мовчання, маніпуляції і підтримку ворога.
Не жалійся, блудна дівка, що тебе зненавидять і виженуть, як Авраам вигнав Агарь.
Ось такі звернення зараз поступають на адреси правлячих архієреїв та в Київську митрополію УПЦ:
«Ваше Высокопреосвященство!
Ввиду «Обращения Митрополита Онуфрия от 27 мая 2025 года» прошу принять к сведению следующее:
В 1970-ых годах прошлого столетия я был крещен в… храме в Экзархате Русской Православной Церкви в Украине. В последующем будучи призван на служение в священство … году был рукоположен в диаконы, а в последующем в священники Украинской Православной Церкви (автономной части Русской Православной Церкви). Как и всем, мне было ясно в какой Церкви я был крещен и в какой рукоположен и в какой Церкви давал соответственные клятвы. Хранение единства Церкви, соблюдение клятв данных в крещении и в рукоположении во священство обязывают возвысить голос в защиту церковного канонического порядка.
Проводимая внутренняя и внешняя церковная политика Митрополитом Онуфрием, исполняющая вектор заданный государством по разрыву Православия в Украине, является антицерковной, ложной, попирающей основы соборности. Этим «Обращением» сам заявитель не только выходит на тонкий лед неопределенности своего канонического положения, не только сам нарушает данные священнические и епископские клятвы, но и так же других епископов, священников и монашествующих ввергает в грех клятвопреступления и делает участниками раскола. Сам ход истории показывает, что данные действия приводят только к негативным последствиям для народа Божьего.
Считаю современное положение Украинской Православной Церкви крайне опасным и не свободным. Поэтому не могу воспринимать «Обращение Митрополита Онуфрия», решения и действия учиняемые сейчас священноначалием как свободные действиями и соответственно данные решения невозможны к исполнению. Не могу считать проведенное совещание в Феофании — Собором, в виду нарушения им Устава Украинской Православной Церкви, Устава Русской Православной Церкви и по ряду других причин, о которых многим известно. В «Обращении» упоминается что «большинство делегатов Собора выступили за полное отмежевание Украинской Православной Церкви от Московского Патриархата», но это не так. Во-первых этих «делегатов» никто не выбирал для проведения Собора, никто не обговаривал в епархиях данные вопросы, как и сами «эпохальные решения» этого собрания. А во-вторых никаких конкретных формулировок о «разрыве/отмежевании от Русской Православной Церкви» в решениях Феофании нет. А если такое было бы тогда предложено в подобных формулировках, то многие его участники сразу бы покинли зал совещания.
Прошу Вас, Ваше Высокопреосвященство, сохранять верность священническим и архиерейским клятвам, данным Вами при рукоположении и не омрачать свое славное служение Церкви Божьей такими сомнительными действиями, описанными в «Обращении Митрополита Онуфрия».
Що ж, тут красномовно все:
а) і мова звернення;
б) і нівелювання здобутків Феофанії-1;
в) і небажання полишати московську патріархію;
г) і тиск на блж. Онуфрія.
Пʼята колона в УПЦ не спить, а відпрацьовує свої кошти. Або, що ще гірше, свято вірить у непогришімість інституції РПЦ і робить все це за «спасі Госпаді».
Жгі, Господи!
УПЦ, яка забула про правду, милість і суд. Але обрала мовчання, маніпуляції і підтримку ворога.
Не жалійся, блудна дівка, що тебе зненавидять і виженуть, як Авраам вигнав Агарь.