«Від них не вимагають, щоб вони зрадили православ'я чи щоб змінили літургійну мову, чи церковний календар, чи навіть того, щоб стали частиною іншої церкви, - тільки аби вони вийшли з Російської церкви, яка, як проголошує резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи, є ідеологічним продовженням злочинного режиму Путіна. Усе це легітимно, встановлено законом, робиться в демократичній процедурі, тому що останнє слово за судом», - зазначає керівник ДЕСС.
І хоча Єленський, розповідаючи про «60 днів на скликання Помісного собору», натякає УПЦ МП на простий вихід із ситуації, від цієї структури годі чекати адекватних рішень.
Свідченням цього – уся недавня історія УПЦ МП.
Коли на початку великої війни чимала частина вірян й священників УПЦ МП, шоковані звірствами агресора, просили своє свящєнноначаліє порвати з Москвою, це спричинило значні бурління всередині цієї – загалом доволі консервативної та замкненої – структури. Настільки, що 27-го травня 2022-го року в Феофанії (резиденція митрополита Онуфрія) відбувся Собор, на якому очільник УПЦ МП ініціював зміни до статуту організації так, щоб звідти зникли будь-які згадки про РПЦ. Примітно, що Онуфрій не погоджував свої дії ні з правою своєю рукою митрополитом Антонієм (Паканичем), ні з Вадимом Новінським, ні з митрополитом Павлом (на прізвисько «Мерседес»), ні з одіозними членами Синоду. Всі вони потім довго і голосно обурювалися, звинувачуючи його хіба не в «зраді». З іншого боку, такі дії мирополита Онуфрія багато кому дали надію. Хибну, як виявилося.
Бо насправді «розрив з Москвою» був фікцією. Скерованою на те, щоб просто «випустити пару» та «перечекати». «Зміни» до Статуту, які озвучували «з голосу» так і не опублікували. А в частині рішень Собору заховали «сюрпризи». Наприклад – підтвердження розриву канонічного спілкування з Константинополем. Вслід за Москвою. Як «помсту» за ПЦУ.
В подальшому цей пункт унеможливив будь-які розмови про «легалізацію» УПЦ МП поза РПЦ. Йдеться про ідею отримання ще одного Томосу для України чи створення так званого екзархату Вселенського патріархату на базі тієї ж УПЦ МП, яка певний час була популярною в Офісі Президента.
Тим часом, при ухваленні закону прихильним до МП політикам вдалося виторгувати дев’ятимісячне відтермінування досліджень громад на афілійованість з РПЦ. Із 10 тисяч парафій буквально кілька відсотків використали цей період, щоб провести свої збори та добровільно приєднатися до ПЦУ. Решта – вичікували. Адже не секрет: однією з умов «капітуляційного переліку», який Росія має для України, є «відновлення прав УПЦ МП».
Як вже згадувалося, в свіжому зверненні митрополит Онуфрій запевняє: зі статуту були вилучені всі пункти про зв’язок із РПЦ; закріплено, що предстоятель пожиттєво обирається єпископатом церкви та не потребує благословення від Московського патріарха і що сам Онуфрій припинив членство у Священному Синоді РПЦ.
Але де пруфи? Взяти, от, найменше – Синод РПЦ. Заяву про «вихід» Онуфрія з його складу ніхто не бачив (бо її не існує. - Ред.), натомість патріарший календар (Гугдяєва. - Ред.) на 2025-й рік містить портрети Онуфрія та інших архієреїв УПЦ МП як представників єпископату РПЦ.
Докторка філософських наук, релігієзнавиця Людмила Филипович говорить:
«Вони й далі перебувають у тій парадигмі мислення, в якій були і до Собору у Феофанії, і до прийняття закону про захист конституційного ладу. Усі ці заяви про незалежність - це виключно формальність, тому що вони нічого не зробили для того, щоби підкріпити їх документами. Де заява Онуфрія на ім'я Московського патріарха про те, що він виходить із складу Священного Синоду? Де заява інших ієрархів УПЦ, про те, що вони виходять із синодальних комісій, різноманітних структур і так далі? Нема. Де листи, які направлені всім предстоятелям православних церков, де повідомляється, що від нині ми виходимо із підпорядкування Московського патріархату і є самостійними і незалежними? Немає», - підкреслює Людмила Филипович.
Вона теж наголошує, що ніхто не посягає на літургійні правила УПЦ МП, мову богослужінь та інше, потрібні тільки докази розірвання зв’язку з РПЦ.
І хоча Єленський, розповідаючи про «60 днів на скликання Помісного собору», натякає УПЦ МП на простий вихід із ситуації, від цієї структури годі чекати адекватних рішень.
Свідченням цього – уся недавня історія УПЦ МП.
Коли на початку великої війни чимала частина вірян й священників УПЦ МП, шоковані звірствами агресора, просили своє свящєнноначаліє порвати з Москвою, це спричинило значні бурління всередині цієї – загалом доволі консервативної та замкненої – структури. Настільки, що 27-го травня 2022-го року в Феофанії (резиденція митрополита Онуфрія) відбувся Собор, на якому очільник УПЦ МП ініціював зміни до статуту організації так, щоб звідти зникли будь-які згадки про РПЦ. Примітно, що Онуфрій не погоджував свої дії ні з правою своєю рукою митрополитом Антонієм (Паканичем), ні з Вадимом Новінським, ні з митрополитом Павлом (на прізвисько «Мерседес»), ні з одіозними членами Синоду. Всі вони потім довго і голосно обурювалися, звинувачуючи його хіба не в «зраді». З іншого боку, такі дії мирополита Онуфрія багато кому дали надію. Хибну, як виявилося.
Бо насправді «розрив з Москвою» був фікцією. Скерованою на те, щоб просто «випустити пару» та «перечекати». «Зміни» до Статуту, які озвучували «з голосу» так і не опублікували. А в частині рішень Собору заховали «сюрпризи». Наприклад – підтвердження розриву канонічного спілкування з Константинополем. Вслід за Москвою. Як «помсту» за ПЦУ.
В подальшому цей пункт унеможливив будь-які розмови про «легалізацію» УПЦ МП поза РПЦ. Йдеться про ідею отримання ще одного Томосу для України чи створення так званого екзархату Вселенського патріархату на базі тієї ж УПЦ МП, яка певний час була популярною в Офісі Президента.
Тим часом, при ухваленні закону прихильним до МП політикам вдалося виторгувати дев’ятимісячне відтермінування досліджень громад на афілійованість з РПЦ. Із 10 тисяч парафій буквально кілька відсотків використали цей період, щоб провести свої збори та добровільно приєднатися до ПЦУ. Решта – вичікували. Адже не секрет: однією з умов «капітуляційного переліку», який Росія має для України, є «відновлення прав УПЦ МП».
Як вже згадувалося, в свіжому зверненні митрополит Онуфрій запевняє: зі статуту були вилучені всі пункти про зв’язок із РПЦ; закріплено, що предстоятель пожиттєво обирається єпископатом церкви та не потребує благословення від Московського патріарха і що сам Онуфрій припинив членство у Священному Синоді РПЦ.
Але де пруфи? Взяти, от, найменше – Синод РПЦ. Заяву про «вихід» Онуфрія з його складу ніхто не бачив (бо її не існує. - Ред.), натомість патріарший календар (Гугдяєва. - Ред.) на 2025-й рік містить портрети Онуфрія та інших архієреїв УПЦ МП як представників єпископату РПЦ.
Докторка філософських наук, релігієзнавиця Людмила Филипович говорить:
«Вони й далі перебувають у тій парадигмі мислення, в якій були і до Собору у Феофанії, і до прийняття закону про захист конституційного ладу. Усі ці заяви про незалежність - це виключно формальність, тому що вони нічого не зробили для того, щоби підкріпити їх документами. Де заява Онуфрія на ім'я Московського патріарха про те, що він виходить із складу Священного Синоду? Де заява інших ієрархів УПЦ, про те, що вони виходять із синодальних комісій, різноманітних структур і так далі? Нема. Де листи, які направлені всім предстоятелям православних церков, де повідомляється, що від нині ми виходимо із підпорядкування Московського патріархату і є самостійними і незалежними? Немає», - підкреслює Людмила Филипович.
Вона теж наголошує, що ніхто не посягає на літургійні правила УПЦ МП, мову богослужінь та інше, потрібні тільки докази розірвання зв’язку з РПЦ.
LB.ua
Історичне рішення. Як парламент ухвалив закон про заборону московської церкви
Верховна Рада на третьому році повномасштабної війни нарешті спромоглася ухвалити в цілому закон про заборону релігійної філії ФСБ в Україні. До цього історичного голосування парламент пройшов довгий і непростий шлях. Ще 19 жовтня 2023 року Верховна Рада…
«Чітко і ясно скажіть, що ви розірвали відносини і доведіть це паперами. Має бути офіційний документ або лист предстоятеля, або рішення Священного Синоду. Нема ні того, ні того - тільки заяви», - зазначає релігієзнавиця.
До речі, в цьому ж зверненні, де йдеться про «самостійність» УПЦ МП та її прагнення «до повної канонічної незалежності», Онуфрій уповає на «схвалення Помісних Церков». До яких, як ми з’ясували, він по таке навіть не звертався. А з частиною, які – вслід за Вселенським патріархатом, визнали ПЦУ - МП розірвало евхаристійне спілкування.
А далі ДЕСС робитиме свою роботу – для цього є законодавчі й правові механізми. Це буде нелегко, але, виглядає, що Віктор Єленський та його команда готові «лупати сю скалу».
УПЦ МП гратиме роль «гнаної і переслідуваної». Багато кому в середині цієї церкви це навіть подобається (тут – не перебільшення. - Ред.). Особливо, як не дивно, таких випадків багато на Західній Україні.
Поступово вони втрачатимуть храми. За законом, якщо встановлюються факти афіліації, в певний термін припиняються договори на користування державним і комунальним майном. Якщо ж йдеться про приватне майно, то, за словами Віктора Єленського, ми не в Північній Кореї – ніхто кийками розганяти людей не буде.
«Люди мають право на свободу віросповідання, а ця свобода включає в себе право на зібрання. Але як структура і як юридична особа організація перестає існувати», - зазначає він.
Очевидно, є також багато роботи для спецслужб: не всіх агентів у рясах виявлено, далеко не всіх покарано.
А українське суспільство має пам’ятати, як представники цієї церкви з короваями зустрічали окупантів, віддавали храми під катівні і «здавали» росіянам позиції ЗСУ. Не забувати, як на заході України попи закривали двері храму перед домовинами із загиблими воїнами і їхніми згорьованими мамами – щоб часом «ПЦУшники» не захопили. І не пробачити всі роки на службі Кремлю, пропаганду «русского міра», зневаження всього українського і цю довгу й криваву війну.
І цілком, можливо, проблема присутності Російської церкви в Україні розв’яжеться навіть швидше, ніж прописано в законах.»
До речі, в цьому ж зверненні, де йдеться про «самостійність» УПЦ МП та її прагнення «до повної канонічної незалежності», Онуфрій уповає на «схвалення Помісних Церков». До яких, як ми з’ясували, він по таке навіть не звертався. А з частиною, які – вслід за Вселенським патріархатом, визнали ПЦУ - МП розірвало евхаристійне спілкування.
А далі ДЕСС робитиме свою роботу – для цього є законодавчі й правові механізми. Це буде нелегко, але, виглядає, що Віктор Єленський та його команда готові «лупати сю скалу».
УПЦ МП гратиме роль «гнаної і переслідуваної». Багато кому в середині цієї церкви це навіть подобається (тут – не перебільшення. - Ред.). Особливо, як не дивно, таких випадків багато на Західній Україні.
Поступово вони втрачатимуть храми. За законом, якщо встановлюються факти афіліації, в певний термін припиняються договори на користування державним і комунальним майном. Якщо ж йдеться про приватне майно, то, за словами Віктора Єленського, ми не в Північній Кореї – ніхто кийками розганяти людей не буде.
«Люди мають право на свободу віросповідання, а ця свобода включає в себе право на зібрання. Але як структура і як юридична особа організація перестає існувати», - зазначає він.
Очевидно, є також багато роботи для спецслужб: не всіх агентів у рясах виявлено, далеко не всіх покарано.
А українське суспільство має пам’ятати, як представники цієї церкви з короваями зустрічали окупантів, віддавали храми під катівні і «здавали» росіянам позиції ЗСУ. Не забувати, як на заході України попи закривали двері храму перед домовинами із загиблими воїнами і їхніми згорьованими мамами – щоб часом «ПЦУшники» не захопили. І не пробачити всі роки на службі Кремлю, пропаганду «русского міра», зневаження всього українського і цю довгу й криваву війну.
І цілком, можливо, проблема присутності Російської церкви в Україні розв’яжеться навіть швидше, ніж прописано в законах.»
LB.ua
Історичне рішення. Як парламент ухвалив закон про заборону московської церкви
Верховна Рада на третьому році повномасштабної війни нарешті спромоглася ухвалити в цілому закон про заборону релігійної філії ФСБ в Україні. До цього історичного голосування парламент пройшов довгий і непростий шлях. Ще 19 жовтня 2023 року Верховна Рада…
На Буковині розпочали кримінальне провадження щодо дитячої експлуатації у Банченському монастирі - пише ТГ-канал Православних новин Антифон.
Правоохоронці проводять досудове розслідування, за результатами якого буде надано остаточну правову кваліфікацію інциденту.
"Під час моніторингу соціальних мереж буковинські поліцейські виявили відеозапис з інформацією про вчинення правопорушень на території дитячого будинку при одному із монастирів Чернівецької області. Відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 150 (Експлуатація дітей) Кримінального кодексу України", - написали правоохоронці.
Вони також додали, що проводиться досудове розслідування, за результатами якого буде надано остаточну правову кваліфікацію події.
Фотограф Едгар Каланча опублікував дві серії документального фільму, присвяченого життю неповнолітніх у дитячому будинку при Банченському монастирі в Чернівецькій області.
Співрозмовники на відео, які представилися як колишні вихованці дитбудинку, розповідають, як їх били й не дозволяли отримати медичну допомогу. Дитячий будинок при монастирі відкрили у 2002 році. Через опікунство Михайла Жара пройшло понад 500 дітей. Там, за повідомленням місцевих мешканців, дітей виховують або румунською, або російською мовою.
Правоохоронці проводять досудове розслідування, за результатами якого буде надано остаточну правову кваліфікацію інциденту.
"Під час моніторингу соціальних мереж буковинські поліцейські виявили відеозапис з інформацією про вчинення правопорушень на території дитячого будинку при одному із монастирів Чернівецької області. Відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 150 (Експлуатація дітей) Кримінального кодексу України", - написали правоохоронці.
Вони також додали, що проводиться досудове розслідування, за результатами якого буде надано остаточну правову кваліфікацію події.
Фотограф Едгар Каланча опублікував дві серії документального фільму, присвяченого життю неповнолітніх у дитячому будинку при Банченському монастирі в Чернівецькій області.
Співрозмовники на відео, які представилися як колишні вихованці дитбудинку, розповідають, як їх били й не дозволяли отримати медичну допомогу. Дитячий будинок при монастирі відкрили у 2002 році. Через опікунство Михайла Жара пройшло понад 500 дітей. Там, за повідомленням місцевих мешканців, дітей виховують або румунською, або російською мовою.
25 травня 996 року у Києві освятили першу на Русі кам'яну церкву. Освячена на честь Богородиці, а саме Її славного Різдва.
Споруджена давньоруськими та візантійськими майстрами у 989-996 рр. у період князювання Володимира Святославовича, котрий виділив на її побудову десяту частину княжих доходів – десятину. Звідси й виникла назва храму.
За легендою, храм побудували на тому місці, де язичницькому богові Перуну були принесені в жертву жвох християн – Іоанна і Федора.
Церква представляла собою хрестово-купольний шестистовпний храм. На початку ХІ ст. її оточили галереями. Десятинну церкву вкрашали мозаїка, фрески, різні мармурові та шиферні плити (ікони, хрести та посуд привезено з Херсонеса Тавридського (Корсуня). У Десятинній церкві поховані Володимир Святославович та його жінка – візантійська царівна Анна, сюди ж з Вишгорода привезли прах княгині Ольги.
Наприкінці 1240 р. орди хана Батия, захопивши Київ, знищили Десятинну церкву – останню схованку киян.
Споруджена давньоруськими та візантійськими майстрами у 989-996 рр. у період князювання Володимира Святославовича, котрий виділив на її побудову десяту частину княжих доходів – десятину. Звідси й виникла назва храму.
За легендою, храм побудували на тому місці, де язичницькому богові Перуну були принесені в жертву жвох християн – Іоанна і Федора.
Церква представляла собою хрестово-купольний шестистовпний храм. На початку ХІ ст. її оточили галереями. Десятинну церкву вкрашали мозаїка, фрески, різні мармурові та шиферні плити (ікони, хрести та посуд привезено з Херсонеса Тавридського (Корсуня). У Десятинній церкві поховані Володимир Святославович та його жінка – візантійська царівна Анна, сюди ж з Вишгорода привезли прах княгині Ольги.
Наприкінці 1240 р. орди хана Батия, захопивши Київ, знищили Десятинну церкву – останню схованку киян.
Відповідь митрополита Олександра Драбинка митрополиту Клименту Вечері (визнаному Судом 18 березня 2025 р. розповсюджувачу наклепу на митрополита Олександра Драбинка) та всім, хто повівся на чергову словесну провокацію озвучену в ефірі - мовою документів:
Олексій Чекаль:
«Графічний образ прощі "Шлях Антонія". Це один із проєктів, який ми запустили зі стратегічною групою заповідника Києво-Печерська лавра торік під керівництвом Максима Остапенко. Це невелика локальна молитовна та освітня проща, пов'язана з життям та працями Антонія Печерського, де невеликі групи їдуть та ідуть від Любича, через Чернігів у Київ до Лаври. Народившись у Любичі та вирушивши на Афон цей святий і мислитель збирав мудрість світу та реалізував свою християнську програму у важливих для України та для української церкви проєктах у Чернігові та Києві. Букви кряжисті й потужні, начебто витесані з вапняку та крейди в печерах, які так любив будувати Антоній Печерський. Хрест – вдала знахідка форми, що передає коло та 4 напрямки важливих для Антонія місць молитви та діяльності. Життя Антонія нам дає приклад постійної боротьби з владою та можновладцями, його то виганяли, то повертали назад, але як ми знаємо все талановите і розумне залишається, все меркантильне і земне йде. Залишилася Лавра і печери, а дрібні князі з їхніми усобицями канули в лету. Мінкульт зі своїми Швондерами теж зникне разом із забудовниками зі своїми вигодами та дрібними думками, а залишаться справи малих груп небайдужих людей, залишиться краса та гарні літери й теплота й молитви дружніх сердець, що йдуть шляхом Антонія.»
«Графічний образ прощі "Шлях Антонія". Це один із проєктів, який ми запустили зі стратегічною групою заповідника Києво-Печерська лавра торік під керівництвом Максима Остапенко. Це невелика локальна молитовна та освітня проща, пов'язана з життям та працями Антонія Печерського, де невеликі групи їдуть та ідуть від Любича, через Чернігів у Київ до Лаври. Народившись у Любичі та вирушивши на Афон цей святий і мислитель збирав мудрість світу та реалізував свою християнську програму у важливих для України та для української церкви проєктах у Чернігові та Києві. Букви кряжисті й потужні, начебто витесані з вапняку та крейди в печерах, які так любив будувати Антоній Печерський. Хрест – вдала знахідка форми, що передає коло та 4 напрямки важливих для Антонія місць молитви та діяльності. Життя Антонія нам дає приклад постійної боротьби з владою та можновладцями, його то виганяли, то повертали назад, але як ми знаємо все талановите і розумне залишається, все меркантильне і земне йде. Залишилася Лавра і печери, а дрібні князі з їхніми усобицями канули в лету. Мінкульт зі своїми Швондерами теж зникне разом із забудовниками зі своїми вигодами та дрібними думками, а залишаться справи малих груп небайдужих людей, залишиться краса та гарні літери й теплота й молитви дружніх сердець, що йдуть шляхом Антонія.»
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Земля скловатою.
Так, це піп рпц, який склеїв ласти на есвео.
Так, це піп рпц, який склеїв ласти на есвео.