Тетяна Деркач:
«Якщо і вправду це та сама панагія митрополита Володимира, яку у нього викрали, то це сигнал від патріарха Кирила УПЦ: нікуди ви, смерди, не подінетеся. Ваш артефакт висить на мені. Магічна свідомість, абсолютно. Не здивуюсь, якщо він змінить свій титул на "Московський, Київський та всієї Русі".»
«Якщо і вправду це та сама панагія митрополита Володимира, яку у нього викрали, то це сигнал від патріарха Кирила УПЦ: нікуди ви, смерди, не подінетеся. Ваш артефакт висить на мені. Магічна свідомість, абсолютно. Не здивуюсь, якщо він змінить свій титул на "Московський, Київський та всієї Русі".»
На Рівнещині було заарештовано голову Зорянської селищної ради о. Михайла Олійника з ПЦУ.
о. Михайло у 2015 році виграв вибови і тому на час виконання службових обовʼязків голови громади був виведений ща штат єпархії.
Правоохоронці звинувачують священника-чиновника у створенні корупційних схем, повʼязаних з рішенням земельних питань та хабарництві. Це вже другий подібний епізод в його карʼєрі. По першому епізоду після 9-річної судової тяганини його було виправдано.
о. Михайло у 2015 році виграв вибови і тому на час виконання службових обовʼязків голови громади був виведений ща штат єпархії.
Правоохоронці звинувачують священника-чиновника у створенні корупційних схем, повʼязаних з рішенням земельних питань та хабарництві. Це вже другий подібний епізод в його карʼєрі. По першому епізоду після 9-річної судової тяганини його було виправдано.
Ну що... Почалось?
ДЕСС повідомляє про початок дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості Київської митрополії УПЦ
Відповідно до пункту 8 Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 травня 2025 р. № 543, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті повідомляє про початок з 20 травня 2025 року дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633) з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена.
Кто ни разлучіт от любвє масковскія? Єлєнскій лі?
ДЕСС повідомляє про початок дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості Київської митрополії УПЦ
Відповідно до пункту 8 Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 травня 2025 р. № 543, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті повідомляє про початок з 20 травня 2025 року дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633) з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена.
Кто ни разлучіт от любвє масковскія? Єлєнскій лі?
Сестра Васса заявила о переходе в ПЦУ и обвинила иерархию в соучастии в идеологии «священной войны»
КИЕВ / ВЕНА — 12 мая 2025
Православная монахиня и богослов Сестра Васса Ларина опубликовала заявление, в котором осудила действия иерархии Русской Зарубежной Церкви (РПЦЗ) и подтвердила своё полное отделение от этой юрисдикции. В ответ на объявленное РПЦЗ «лишение монашеского сана», она заявила, что продолжает своё служение в составе Православной Церкви Украины (ПЦУ), оставаясь в рясофорном статусе монахини.
Сестра Васса, известная богословскими публикациями и видеопроектом Coffee with Sister Vassa, обвинила руководство РПЦЗ в попытке заставить её замолчать за открытую критику идеологии Патриарха Кирилла, которую она называет «еретической» и «антихристианской». Она подчеркнула, что действия РПЦ и РПЦЗ направлены на «каноническое принуждение» к поддержке войны в Украине, а литургическая символика используется для легитимации насилия.
«Я никогда не брала обет защищать или прикрывать подобную ложь. Моё послушание — Богу, а не режиму», — заявила монахиня.
Сестра Васса сообщила, что указ о её «расстрижении» был составлен на дореволюционном русском языке и, по её мнению, предназначен для демонстрации лояльности Кремлю. Несмотря на это, она подчёркивает, что продолжает своё служение онлайн, независимо от признания со стороны РПЦЗ.
«Я — монахиня. В рясе или без. Это не изменит ни одежда, ни указ», — написала она.
Сестра Васса также напомнила, что её проект Coffee with Sister Vassa никогда не финансировался РПЦЗ, а существует исключительно за счёт поддержки подписчиков. Она поблагодарила своих сторонников и выразила уверенность, что в нынешнее тревожное время христианская вера продолжает расти.
Завершая своё заявление пасхальным приветствием «Христос воскресе!», Сестра Васса подчеркнула, что продолжает служение Богу и людям, несмотря на попытки церковных структур лишить её голоса.
Контекст
Сестра Васса ранее была одной из немногих представителей русскоязычного православия, кто открыто критиковал позицию Патриарха Кирилла по поводу войны в Украине. Она имеет степень доктора богословия Мюнхенского университета и входила в состав Межсоборного присутствия РПЦ до 2014 года. В последние годы живёт и служит в Европе и Украине.
Павел Лещинский
КИЕВ / ВЕНА — 12 мая 2025
Православная монахиня и богослов Сестра Васса Ларина опубликовала заявление, в котором осудила действия иерархии Русской Зарубежной Церкви (РПЦЗ) и подтвердила своё полное отделение от этой юрисдикции. В ответ на объявленное РПЦЗ «лишение монашеского сана», она заявила, что продолжает своё служение в составе Православной Церкви Украины (ПЦУ), оставаясь в рясофорном статусе монахини.
Сестра Васса, известная богословскими публикациями и видеопроектом Coffee with Sister Vassa, обвинила руководство РПЦЗ в попытке заставить её замолчать за открытую критику идеологии Патриарха Кирилла, которую она называет «еретической» и «антихристианской». Она подчеркнула, что действия РПЦ и РПЦЗ направлены на «каноническое принуждение» к поддержке войны в Украине, а литургическая символика используется для легитимации насилия.
«Я никогда не брала обет защищать или прикрывать подобную ложь. Моё послушание — Богу, а не режиму», — заявила монахиня.
Сестра Васса сообщила, что указ о её «расстрижении» был составлен на дореволюционном русском языке и, по её мнению, предназначен для демонстрации лояльности Кремлю. Несмотря на это, она подчёркивает, что продолжает своё служение онлайн, независимо от признания со стороны РПЦЗ.
«Я — монахиня. В рясе или без. Это не изменит ни одежда, ни указ», — написала она.
Сестра Васса также напомнила, что её проект Coffee with Sister Vassa никогда не финансировался РПЦЗ, а существует исключительно за счёт поддержки подписчиков. Она поблагодарила своих сторонников и выразила уверенность, что в нынешнее тревожное время христианская вера продолжает расти.
Завершая своё заявление пасхальным приветствием «Христос воскресе!», Сестра Васса подчеркнула, что продолжает служение Богу и людям, несмотря на попытки церковных структур лишить её голоса.
Контекст
Сестра Васса ранее была одной из немногих представителей русскоязычного православия, кто открыто критиковал позицию Патриарха Кирилла по поводу войны в Украине. Она имеет степень доктора богословия Мюнхенского университета и входила в состав Межсоборного присутствия РПЦ до 2014 года. В последние годы живёт и служит в Европе и Украине.
Павел Лещинский
А ось і реакція РПЦЗ на приїзд Васси до України:
«НЬЮ-ЙОРК: 16 мая 2025 г.
Указ из Архиерейского Синода Nº 01/05/2025 епископу Сиракузскому Луке и Варваре
Георгиевне Лариной (бывшей инокине Вассе)
На заседании Архиерейского Синода, состоявшемся в Лондоне в пятницу, 26 апреля/9 мая 2025 года, ИМЕЛИ СУЖДЕНИЕ: О переписке епископа
Сиракузского Луки с инокиней Вассой (Лариной).
Читается последнее письмо епископа Луки, в котором Его Преосвященство снимает с нее рясу и клобук за непослушание.
ПОСТАНОВИЛИ: 1) Подтвердить решение епископа Сиракузского Луки.
2)Запретить бывшей инокине Вассе ношение иноческих одежд и использование имени, данного при постриге, и в своих выступлениях не выдавать себя за инокиню Русской Зарубежной Церкви.
3) Опубликовать данное решение.
О чем дается сей указ.
НИКОЛАЙ, Митрополит Восточно-Американский и Нью-Йоркский
Председатель Архиерейского Синода
КИРИЛЛ, Архиепископ Сан-Францисский и Западно-Американский
Секретарь Архиерейского Синода»
«НЬЮ-ЙОРК: 16 мая 2025 г.
Указ из Архиерейского Синода Nº 01/05/2025 епископу Сиракузскому Луке и Варваре
Георгиевне Лариной (бывшей инокине Вассе)
На заседании Архиерейского Синода, состоявшемся в Лондоне в пятницу, 26 апреля/9 мая 2025 года, ИМЕЛИ СУЖДЕНИЕ: О переписке епископа
Сиракузского Луки с инокиней Вассой (Лариной).
Читается последнее письмо епископа Луки, в котором Его Преосвященство снимает с нее рясу и клобук за непослушание.
ПОСТАНОВИЛИ: 1) Подтвердить решение епископа Сиракузского Луки.
2)Запретить бывшей инокине Вассе ношение иноческих одежд и использование имени, данного при постриге, и в своих выступлениях не выдавать себя за инокиню Русской Зарубежной Церкви.
3) Опубликовать данное решение.
О чем дается сей указ.
НИКОЛАЙ, Митрополит Восточно-Американский и Нью-Йоркский
Председатель Архиерейского Синода
КИРИЛЛ, Архиепископ Сан-Францисский и Западно-Американский
Секретарь Архиерейского Синода»
Чи припустимо робити помпезні святкування днів Ангела з урочистостями в концертних залах в час війни?
Anonymous Poll
13%
Так
87%
Ні
На подібне опитування одного з адмінів каналу надихнуло це фото.
Ми досить часто критикуємо УПЦ за подібне і не помічаємо схожого з іншого боку.
Всі щасливі, сміються, святкують, а хлопці на нулях сидять більше стадвадцяти днів і останній хєр без солі доїдають. Якщо УПЦ така пропаща, то чому справжня церква Українського народу не показує гарного прикладу?
Або хрестик зніміть, або труси надіньте.
Ми досить часто критикуємо УПЦ за подібне і не помічаємо схожого з іншого боку.
Всі щасливі, сміються, святкують, а хлопці на нулях сидять більше стадвадцяти днів і останній хєр без солі доїдають. Якщо УПЦ така пропаща, то чому справжня церква Українського народу не показує гарного прикладу?
Або хрестик зніміть, або труси надіньте.
Forwarded from Софійське Братство
#думки_вголос
Геннадій Христокін: Церква між владою і Євангелієм
Додам песимізму)) От ми скаржимося на нечемну і не цивілізовану поведінку православних, а коли вона була чемною та цивілізованою? Коли православна Церква була прикладом миру та любові? Починаючи з Старого Завіту, в Новому Завіті і всю історію Церква воювала, засуджувала, була не цивілізованою, виправдовувала війни, захищала імперії, націоналізми.... Церква була умовно мирною, лише тоді, коли мала монопольну владу і коли всі опоненти були подолані державою. Мирною і цивілізованою Церква може бути в мирних і цивілізованих країнах, де працюють закони, право, суспільний контроль, де існує релігійний плюралізм, високий рівень освіти, толерантності. Якщо цього всього немає, то Церква відзеркалює стан суспільства. Чи може вона як структура стати носієм правди, добра та миру? От були такі випадки, щоб Синоди, Собори приймали рішення і діяли у відповідності з миром і любов'ю, без осуду, без посилання опонента в пекло? Щоб Церква взяла на себе відповідальність, щоб простила, не засудила, стерпіла? Були, коли структури були пригнічені, коли були гоніння на її керівництво, а як тільки вона при владі, як тільки в неї є права і свободи, вона воює за них, воює ще гірше ніж нецерковні організації. Мир і любов можливі в діях окремих людей, а не в діях структур.
Додам оптимізму)) Тому надія є на кожного з нас, на особистості, на вчинки і власні подвиги. Ми робимо те, що маємо робити, що підказує наше серце і совість. І робимо це мирно, тримаємося золотої середини, мудро. Поки цього достатньо, а далі воно покаже. Я впевнений, що всі учасники конфліктів хочуть блага, миру, але не знають якими досягнути це засобами. Кожен діє так як уявляє собі. І в результаті війна, конфлікти, сварки. Тому не впадаємо в крайнощі і робимо свою справу)
Геннадій Христокін: Церква між владою і Євангелієм
Додам песимізму)) От ми скаржимося на нечемну і не цивілізовану поведінку православних, а коли вона була чемною та цивілізованою? Коли православна Церква була прикладом миру та любові? Починаючи з Старого Завіту, в Новому Завіті і всю історію Церква воювала, засуджувала, була не цивілізованою, виправдовувала війни, захищала імперії, націоналізми.... Церква була умовно мирною, лише тоді, коли мала монопольну владу і коли всі опоненти були подолані державою. Мирною і цивілізованою Церква може бути в мирних і цивілізованих країнах, де працюють закони, право, суспільний контроль, де існує релігійний плюралізм, високий рівень освіти, толерантності. Якщо цього всього немає, то Церква відзеркалює стан суспільства. Чи може вона як структура стати носієм правди, добра та миру? От були такі випадки, щоб Синоди, Собори приймали рішення і діяли у відповідності з миром і любов'ю, без осуду, без посилання опонента в пекло? Щоб Церква взяла на себе відповідальність, щоб простила, не засудила, стерпіла? Були, коли структури були пригнічені, коли були гоніння на її керівництво, а як тільки вона при владі, як тільки в неї є права і свободи, вона воює за них, воює ще гірше ніж нецерковні організації. Мир і любов можливі в діях окремих людей, а не в діях структур.
Додам оптимізму)) Тому надія є на кожного з нас, на особистості, на вчинки і власні подвиги. Ми робимо те, що маємо робити, що підказує наше серце і совість. І робимо це мирно, тримаємося золотої середини, мудро. Поки цього достатньо, а далі воно покаже. Я впевнений, що всі учасники конфліктів хочуть блага, миру, але не знають якими досягнути це засобами. Кожен діє так як уявляє собі. І в результаті війна, конфлікти, сварки. Тому не впадаємо в крайнощі і робимо свою справу)
Трохи історичних даних про стан справ у Волинській єпархії в повоєнний час від Володимира Борщевича.
Уповноважений у Ради у справах РПЦ у Волинській області М. Діденко у 1947 р., писав, що більшість духовенства області служить українською і спроби керуючого Волинсько-Рівненською єпархією РПЦ єпископа Варлаама (Борисевича) усунути українську мову з відправ виявились одноразовими і неефективними. За підрахунками того ж Варлаама (Борисевича) на червень 1947 р. в усіх 150 православних парафіях Крем’янеччини служилося українською, а в Волинсько-Рівненській єпархії – у 297 церковно-слов’янською, а в 388 частково чи повністю українською. Певний час радянському окупаційному режимові не вдавалось росіянізувати навчально-виховний процес у Волинській духовній семінарії в Луцьку. У 1946/1947 навчальному році предмети викладалися українською мовою. І лише після низки звільнень та шаленого тиску на адміністрацію і студентів ВДС вдалося частково запровадити викладання російською мовою. У звіті за 1953/1954 навчальний рік керівництво Волинської духовної семінарії було змушене визнати, що курс російської мови пройдено студентами у скороченому варіанті через недостатні знання мови вихованцями семінарії. Попри все українська мова, українська ідентичність жила в храмах та монастирях Волині. У 1957 р. зі 118 сестер Корецького монастиря 113 були українками за національністю. Через рік у звіті про обитель Рівненський уповноважений Ради у справах РПЦ писав про наявність серед сестер трьох груп. Одна із найвпливовіших складалась із черниць місцевого походження під керівництвом Марії Одар’євої, у минулому пов’язаної із українським підпіллям. «Ця група, без сумніву, - підсумовував уповноважений, - надихається зі сторони буржуазно-націоналістично настроєних елементів». У Дермані, який на той час вже носив радянську назву Устенське-ІІ, в 1958 р. о. Афіноген Павлюк служив українською мовою. У цей же час вірні Нового Корця вимагали від священика Давидовича служити українською. Навіть у 1964 р. парафіяльна рада Млинівської громади поставила умову священику о. В. Раксу відправляти українською.
Уповноважений у Ради у справах РПЦ у Волинській області М. Діденко у 1947 р., писав, що більшість духовенства області служить українською і спроби керуючого Волинсько-Рівненською єпархією РПЦ єпископа Варлаама (Борисевича) усунути українську мову з відправ виявились одноразовими і неефективними. За підрахунками того ж Варлаама (Борисевича) на червень 1947 р. в усіх 150 православних парафіях Крем’янеччини служилося українською, а в Волинсько-Рівненській єпархії – у 297 церковно-слов’янською, а в 388 частково чи повністю українською. Певний час радянському окупаційному режимові не вдавалось росіянізувати навчально-виховний процес у Волинській духовній семінарії в Луцьку. У 1946/1947 навчальному році предмети викладалися українською мовою. І лише після низки звільнень та шаленого тиску на адміністрацію і студентів ВДС вдалося частково запровадити викладання російською мовою. У звіті за 1953/1954 навчальний рік керівництво Волинської духовної семінарії було змушене визнати, що курс російської мови пройдено студентами у скороченому варіанті через недостатні знання мови вихованцями семінарії. Попри все українська мова, українська ідентичність жила в храмах та монастирях Волині. У 1957 р. зі 118 сестер Корецького монастиря 113 були українками за національністю. Через рік у звіті про обитель Рівненський уповноважений Ради у справах РПЦ писав про наявність серед сестер трьох груп. Одна із найвпливовіших складалась із черниць місцевого походження під керівництвом Марії Одар’євої, у минулому пов’язаної із українським підпіллям. «Ця група, без сумніву, - підсумовував уповноважений, - надихається зі сторони буржуазно-націоналістично настроєних елементів». У Дермані, який на той час вже носив радянську назву Устенське-ІІ, в 1958 р. о. Афіноген Павлюк служив українською мовою. У цей же час вірні Нового Корця вимагали від священика Давидовича служити українською. Навіть у 1964 р. парафіяльна рада Млинівської громади поставила умову священику о. В. Раксу відправляти українською.
Віктор Єленський, голова Державної служби з етнополітики та свободи совісті:
«Ми люб’язно просимо керівництво Української Православної Церкви вийти зі складу Російської Православної Церкви, зі Священного Синоду Російської Православної Церкви, тепер із так званої “Міжсоборної присутності” (дорадчий орган) Російської Православної Церкви та із Синодальної комісії Російської Православної Церкви. Це, на мою думку, абсолютно законне прохання. І закон, який ви згадали, відкрито говорить, що якщо Українська Православна Церква вийде зі складу Російської Православної Церкви, цей закон не застосовуватиметься до Української Православної Церкви. Ось і все.»
«Ми люб’язно просимо керівництво Української Православної Церкви вийти зі складу Російської Православної Церкви, зі Священного Синоду Російської Православної Церкви, тепер із так званої “Міжсоборної присутності” (дорадчий орган) Російської Православної Церкви та із Синодальної комісії Російської Православної Церкви. Це, на мою думку, абсолютно законне прохання. І закон, який ви згадали, відкрито говорить, що якщо Українська Православна Церква вийде зі складу Російської Православної Церкви, цей закон не застосовуватиметься до Української Православної Церкви. Ось і все.»
Трохи історичних даних про стан справ у Волинській єпархії в повоєнний час від Володимир Борщевич.
Уповноважений у Ради у справах РПЦ у Волинській області М. Діденко у 1947 р., писав, що більшість духовенства області служить українською і спроби керуючого Волинсько-Рівненською єпархією РПЦ єпископа Варлаама (Борисевича) усунути українську мову з відправ виявились одноразовими і неефективними. За підрахунками того ж Варлаама (Борисевича) на червень 1947 р. в усіх 150 православних парафіях Крем’янеччини служилося українською, а в Волинсько-Рівненській єпархії – у 297 церковно-слов’янською, а в 388 частково чи повністю українською. Певний час радянському окупаційному режимові не вдавалось росіянізувати навчально-виховний процес у Волинській духовній семінарії в Луцьку. У 1946/1947 навчальному році предмети викладалися українською мовою. І лише після низки звільнень та шаленого тиску на адміністрацію і студентів ВДС вдалося частково запровадити викладання російською мовою. У звіті за 1953/1954 навчальний рік керівництво Волинської духовної семінарії було змушене визнати, що курс російської мови пройдено студентами у скороченому варіанті через недостатні знання мови вихованцями семінарії. Попри все українська мова, українська ідентичність жила в храмах та монастирях Волині. У 1957 р. зі 118 сестер Корецького монастиря 113 були українками за національністю. Через рік у звіті про обитель Рівненський уповноважений Ради у справах РПЦ писав про наявність серед сестер трьох груп. Одна із найвпливовіших складалась із черниць місцевого походження під керівництвом Марії Одар’євої, у минулому пов’язаної із українським підпіллям. «Ця група, без сумніву, - підсумовував уповноважений, - надихається зі сторони буржуазно-націоналістично настроєних елементів». У Дермані, який на той час вже носив радянську назву Устенське-ІІ, в 1958 р. о. Афіноген Павлюк служив українською мовою. У цей же час вірні Нового Корця вимагали від священика Давидовича служити українською. Навіть у 1964 р. парафіяльна рада Млинівської громади поставила умову священику о. В. Раксу відправляти українською.
Уповноважений у Ради у справах РПЦ у Волинській області М. Діденко у 1947 р., писав, що більшість духовенства області служить українською і спроби керуючого Волинсько-Рівненською єпархією РПЦ єпископа Варлаама (Борисевича) усунути українську мову з відправ виявились одноразовими і неефективними. За підрахунками того ж Варлаама (Борисевича) на червень 1947 р. в усіх 150 православних парафіях Крем’янеччини служилося українською, а в Волинсько-Рівненській єпархії – у 297 церковно-слов’янською, а в 388 частково чи повністю українською. Певний час радянському окупаційному режимові не вдавалось росіянізувати навчально-виховний процес у Волинській духовній семінарії в Луцьку. У 1946/1947 навчальному році предмети викладалися українською мовою. І лише після низки звільнень та шаленого тиску на адміністрацію і студентів ВДС вдалося частково запровадити викладання російською мовою. У звіті за 1953/1954 навчальний рік керівництво Волинської духовної семінарії було змушене визнати, що курс російської мови пройдено студентами у скороченому варіанті через недостатні знання мови вихованцями семінарії. Попри все українська мова, українська ідентичність жила в храмах та монастирях Волині. У 1957 р. зі 118 сестер Корецького монастиря 113 були українками за національністю. Через рік у звіті про обитель Рівненський уповноважений Ради у справах РПЦ писав про наявність серед сестер трьох груп. Одна із найвпливовіших складалась із черниць місцевого походження під керівництвом Марії Одар’євої, у минулому пов’язаної із українським підпіллям. «Ця група, без сумніву, - підсумовував уповноважений, - надихається зі сторони буржуазно-націоналістично настроєних елементів». У Дермані, який на той час вже носив радянську назву Устенське-ІІ, в 1958 р. о. Афіноген Павлюк служив українською мовою. У цей же час вірні Нового Корця вимагали від священика Давидовича служити українською. Навіть у 1964 р. парафіяльна рада Млинівської громади поставила умову священику о. В. Раксу відправляти українською.
Forwarded from Софійське Братство
#інтервʼю
Релігійні переслідування в Україні? Інтерв’ю монахині Васси Ларін з Віктором Єленським, головою ДЕСС
Дорогі друзі, пропонуємо вам розшифровку та переклад українською інтервʼю Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського, яке він дав відомій православній богословці монахіні Вассі Ларін під час її візиту до Києва.
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/religijni-peresliduvannya-v-ukrayini-intervyu-monahyni-vassy-larin-z-viktorom-yelenskym-golovoyu-dess/
Релігійні переслідування в Україні? Інтерв’ю монахині Васси Ларін з Віктором Єленським, головою ДЕСС
Дорогі друзі, пропонуємо вам розшифровку та переклад українською інтервʼю Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського, яке він дав відомій православній богословці монахіні Вассі Ларін під час її візиту до Києва.
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/religijni-peresliduvannya-v-ukrayini-intervyu-monahyni-vassy-larin-z-viktorom-yelenskym-golovoyu-dess/
ЩО СОБІ ВІДТЯКТИ – РУКУ, ЧИ НОГУ?
Для неї це приблизно такий вибір. Що більш важливо – лежачі хворі, або поранені воїни, коли йдеться про збереження їх кінцівок?
Коли в коментах під її постами я читаю щось зверхньо-«експертне», недовірливе, або зневажливе, в мені розгорається вогнище інквізиції. Хоча розумію, що у більшості з цих коментаторів недовіра – реакція на те, що їх колись обманювали. Більше того, їх недовіра зрозуміла саме тому, що такі люди, як вона, сьогодні - виключна рідкість.
Ви ж знаєте, що всі благодійні фонди мають законне право на використання на власні потреби 20% зі зборів? Бо треба платити зарплатню, офіс і все таке. І всі цим правом користуються. Крім Лесіного фонду «Свої», і, можливо, ще пари-трійки подібних до неї диваків. Ну то, може, тому, що у них є якісь власні доходи, можуть собі дозволити таку розкіш? У когось – так. Леся ж давно, будучи багатодітною матір’ю, заробляє журналістикою. Але зазвичай пише вночі, бо в інший час немає на це часу, бо фонд і діти. Колись я, знаючи про це, спробував допомогти їй грошами, так і сказав, що зараз є можливість, у нас ніяких зараз потреб, візьми, тобі це більш потрібно. Категорична відмова. Кажу, візьми, ми ж друзі! Як друг, я можу і маю право тобі допомогти. Каже: Ну от якщо тобі наша дружба дорога, забери, бо це – моя принципова позиція, як друг, поважай її. Пояснила, що забезпечення сім’ї – її з чоловіком справа, вона не повинна мати бонуси з того, що мати займається благодійними проектами. А межа між малими і великими компромісами непомітна.
Як же працює фонд? Знайшлися люди, які хотіли допомогти саме розвитку фонду, окрім пожертвувань на його проекти. Вони сьогодні фінансують зарплатні робітників і витрати фонду. О, Господи, віддай їм сторицею! Я пам’ятаю, як Леся раділа, коли з’явилась пропозиція постійного фінансування однієї такої ставки (і не її власної, власну вона змогла отримати значно пізніше). Плюс гранти. Тобто, принцип такий: якщо збір на поранених, то 100 % йде саме на поранених.
Лесі вдалося зібрати навколо себе таких же ідейних «фанатиків», як і вона сама. Бо я питав про розмір цих зарплат.
Ось мій власний досвід перехрещування з орбітою «Своїх»:
Я був на Флорівській, де вона створила хаб допомоги біженцям у 2014. Я бачив, що це було. Не тільки їжа та речі, а й ліки, пошук житла і багато шо ще. Системно, і масштаби…
Під час ковіду, лише лікарні Сум отримали від її фонду 50 кисневих концентраторів. А людей, які врятували своїх близьких, взявши концентратори у фонді – безліч. І це була ризикована допомога, бо не раз вона купувала концентратори, виходячи з об’єктивних потреб, а не з належної суми на рахунку. Тобто в борг, під власну відповідальність, але на невеличкі терміни. Вихопив один з таких епізодів, коли сума боргу стала новим піком – півтора, чи два мільйони. І як вона сказала: «Мабуть, я вже збожеволіла… Як їх віддавати?!»
⬇️ ⬇️ ⬇️ ⬇️ ⬇️ ⬇️
Для неї це приблизно такий вибір. Що більш важливо – лежачі хворі, або поранені воїни, коли йдеться про збереження їх кінцівок?
Коли в коментах під її постами я читаю щось зверхньо-«експертне», недовірливе, або зневажливе, в мені розгорається вогнище інквізиції. Хоча розумію, що у більшості з цих коментаторів недовіра – реакція на те, що їх колись обманювали. Більше того, їх недовіра зрозуміла саме тому, що такі люди, як вона, сьогодні - виключна рідкість.
Ви ж знаєте, що всі благодійні фонди мають законне право на використання на власні потреби 20% зі зборів? Бо треба платити зарплатню, офіс і все таке. І всі цим правом користуються. Крім Лесіного фонду «Свої», і, можливо, ще пари-трійки подібних до неї диваків. Ну то, може, тому, що у них є якісь власні доходи, можуть собі дозволити таку розкіш? У когось – так. Леся ж давно, будучи багатодітною матір’ю, заробляє журналістикою. Але зазвичай пише вночі, бо в інший час немає на це часу, бо фонд і діти. Колись я, знаючи про це, спробував допомогти їй грошами, так і сказав, що зараз є можливість, у нас ніяких зараз потреб, візьми, тобі це більш потрібно. Категорична відмова. Кажу, візьми, ми ж друзі! Як друг, я можу і маю право тобі допомогти. Каже: Ну от якщо тобі наша дружба дорога, забери, бо це – моя принципова позиція, як друг, поважай її. Пояснила, що забезпечення сім’ї – її з чоловіком справа, вона не повинна мати бонуси з того, що мати займається благодійними проектами. А межа між малими і великими компромісами непомітна.
Як же працює фонд? Знайшлися люди, які хотіли допомогти саме розвитку фонду, окрім пожертвувань на його проекти. Вони сьогодні фінансують зарплатні робітників і витрати фонду. О, Господи, віддай їм сторицею! Я пам’ятаю, як Леся раділа, коли з’явилась пропозиція постійного фінансування однієї такої ставки (і не її власної, власну вона змогла отримати значно пізніше). Плюс гранти. Тобто, принцип такий: якщо збір на поранених, то 100 % йде саме на поранених.
Лесі вдалося зібрати навколо себе таких же ідейних «фанатиків», як і вона сама. Бо я питав про розмір цих зарплат.
Ось мій власний досвід перехрещування з орбітою «Своїх»:
Я був на Флорівській, де вона створила хаб допомоги біженцям у 2014. Я бачив, що це було. Не тільки їжа та речі, а й ліки, пошук житла і багато шо ще. Системно, і масштаби…
Під час ковіду, лише лікарні Сум отримали від її фонду 50 кисневих концентраторів. А людей, які врятували своїх близьких, взявши концентратори у фонді – безліч. І це була ризикована допомога, бо не раз вона купувала концентратори, виходячи з об’єктивних потреб, а не з належної суми на рахунку. Тобто в борг, під власну відповідальність, але на невеличкі терміни. Вихопив один з таких епізодів, коли сума боргу стала новим піком – півтора, чи два мільйони. І як вона сказала: «Мабуть, я вже збожеволіла… Як їх віддавати?!»
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Я не раз звертався, запитуючи допомогу для паліативних хворих знайомих (підгузки, пелюшки, протипролежневий матрас і разне інше). І цю допомогу «Свої» завжди давали. Не раз бачив, як найближчі цих хворих плачуть, отримуючи цю допомогу, бо їм здавалося, що вони у повній самоті зі своїми нікому не потрібними «лежачими». Знаю, як ридали мої друзі, Ілля (з неоперабельною саркомою вагою кілограмів на 30, яка почала розкладатися) та його мама Тетяна, коли разом зі специфічними засобами догляду, про які вони попросили, приїхали за 400 км двоє «Своїх», які ще й навчили, що і як треба робити. І замість запрошеного, привезли, мабуть, вдвічі більше, сказавши: а ще вам знадобиться ось це, і це, і ось це…
Іще знаю, що безліч часу в минулому вона та «Свої» витратили на спроби спонукати державу ефективно вирішувати системні проблеми (наприклад, закупівля титанових імплантів). Не знаю, чи не менше клерки МОЗу тоді проводили часу у стінах цієї установи…
Хто читає її, знає, що на початку війни вона пішла в київське ТРО, а потім – в ЗСУ, мінером. Сказала, в цьому бачить практичну можливість забезпечити майбутнє своїх дітей. Паралельно навчала такмеду. Отримала контузію. Потім перенесла важку операцію, після якої вже не могла фізично повернутися на службу.
Наскільки я її знаю, вона керується глибоким співчуттям та солідарністю з тими, хто потребує допомоги. А не підживленням комплексу спасателя, як дехто, кому на місці не сидиться, якщо спасати нікого. Не піднесенням власного добродійства. Тобто, спокійно жила б, якщо б інші, або держава ці проблеми вирішили замість «Своїх». Те, що вона стільки всього вивозила і витримує, мене досі дивує. Але і знаю, що їй це непросто дається. Впевнений - вона витримає та вивезе ще багато всього, для більшості надмірного та неможливого, але не це. Не відмову від одного з цих напрямків! Бо вона така – вона сприймає ті біди, з якими стикається, як зону власної відповідальності. Розумію, що мій допис не сколихне хвилі. Це буде крапля у бочці необхідного. Але, як Леся стверджує, більшість у зборах закривають саме краплі, невеликі донати, а не каністри великих. Але нехай ця крапля стане постійною, щомісячним автоплатежем!
Ну й собраття та сестри – віруючі, взиграйте трохи молитовними м’язами, щоб Господь послав «Своїм» тих, хто може вагомо донатити, і нехай колись держава проллє достатньо на потреби паліативних хворих, зневічених та ветеранів! Подасть їм сил та Свою допомогу і тим, хто опікується їх потребами!
Пишу все це, як свідчення того, що «Своїм» можна довіряти повністю.
П.С. Якщо чесно, мені навіть важко було називати себе в тексті Лесіним другом, бо чим далі, тим більше вважаю це незаслугованою честю. Бо знаю - вбога в очах Бога поміркована стриманість моєї доброти і благословенне її «божевілля»! Щиро її люблю. Міг би ще про неї хорошого написати, але побоююсь прильоту від неї)) І мій уклін Ірині, Полі, Владу, Віталіку, та всім іншим співробітникам «Своїх»!
Іще знаю, що безліч часу в минулому вона та «Свої» витратили на спроби спонукати державу ефективно вирішувати системні проблеми (наприклад, закупівля титанових імплантів). Не знаю, чи не менше клерки МОЗу тоді проводили часу у стінах цієї установи…
Хто читає її, знає, що на початку війни вона пішла в київське ТРО, а потім – в ЗСУ, мінером. Сказала, в цьому бачить практичну можливість забезпечити майбутнє своїх дітей. Паралельно навчала такмеду. Отримала контузію. Потім перенесла важку операцію, після якої вже не могла фізично повернутися на службу.
Наскільки я її знаю, вона керується глибоким співчуттям та солідарністю з тими, хто потребує допомоги. А не підживленням комплексу спасателя, як дехто, кому на місці не сидиться, якщо спасати нікого. Не піднесенням власного добродійства. Тобто, спокійно жила б, якщо б інші, або держава ці проблеми вирішили замість «Своїх». Те, що вона стільки всього вивозила і витримує, мене досі дивує. Але і знаю, що їй це непросто дається. Впевнений - вона витримає та вивезе ще багато всього, для більшості надмірного та неможливого, але не це. Не відмову від одного з цих напрямків! Бо вона така – вона сприймає ті біди, з якими стикається, як зону власної відповідальності. Розумію, що мій допис не сколихне хвилі. Це буде крапля у бочці необхідного. Але, як Леся стверджує, більшість у зборах закривають саме краплі, невеликі донати, а не каністри великих. Але нехай ця крапля стане постійною, щомісячним автоплатежем!
Ну й собраття та сестри – віруючі, взиграйте трохи молитовними м’язами, щоб Господь послав «Своїм» тих, хто може вагомо донатити, і нехай колись держава проллє достатньо на потреби паліативних хворих, зневічених та ветеранів! Подасть їм сил та Свою допомогу і тим, хто опікується їх потребами!
Пишу все це, як свідчення того, що «Своїм» можна довіряти повністю.
П.С. Якщо чесно, мені навіть важко було називати себе в тексті Лесіним другом, бо чим далі, тим більше вважаю це незаслугованою честю. Бо знаю - вбога в очах Бога поміркована стриманість моєї доброти і благословенне її «божевілля»! Щиро її люблю. Міг би ще про неї хорошого написати, але побоююсь прильоту від неї)) І мій уклін Ірині, Полі, Владу, Віталіку, та всім іншим співробітникам «Своїх»!