Трохи радянсько- ерпецешної історії.

о. Роман Грищук з ПЦУ пропонує кардинально наровнити бюджет:

«Як одночасно:
1) Вирішити питання з московським патріархатом;
2) Звести до нуля кількість ватників в інтернеті;
3) Наповнити бюджет країни.

Є в Естонії така штука - інтернет-констебль називається. Це такий добрий фей, який ходить ночами по фейсбуку і дивиться, щоб всі, кому погано, прийняли, нарешті-то, правильне рішення, покинули "любимую Естонію", не мучились і жили довго і щасливо далеко від "моральних уродів". Для цього він спускається по трубі і кладе їм у поштові ящики відкритки.

Нам в Україні його давно треба, якщо хочемо вижити! Зразу зникнуть кликуші, що живуть в Україні і борються зі всім українським!

Ось пройшовся московський піп Усть-Путили парадом «за пабєду» - штраф 500 євро.
Написала, чи сказала ватниця, що хоче московської церкви - штраф 200 євро.
Прийшли любителі «русміра» відстоювати московську окупацію храму - скинулися по 200 євро!
Написав в інтернеті щось проти України, чи Української Церкви - на перший раз солідний штраф, на другий - термін!

І глянь - усі патріоти, усі ЗА Україну, нікому уже не треба моспатріархату! Але що я говорю? Для цього треба політичну волю керівництва України.

І не розказуйте мені про свободу слова і самовираження! У Євросоюзі цієї свободи побільше ніж у нас! Але харкати у свій бік там московитам держава не дозволяє! Тому і живуть по-європейськи, а не як ми…»

Головний убір сщмч. Макарія ілюструє яким повинен бути куколь предстоятеля Української Православної Помісної Церкви. Не той, який сформувався в Москві з однієї сторони, а з іншої Київський митрополит саме як Предстоятель повинен відрізнятися від інших митрополитів. І не треба вигадувати велосипед, а згадати славетну історію древньої Київської Русі і Церкви.

З днем пам'яті священномученика Макарія!

Наразі "Софійське братство" проводить проєкт по примиренню православних в Україні. Деякі до нього ставляться скептично. Але, можливо, це та ситуація, коли за висловом Христа "камені заволають" (Лк. 19:40). І мене попросили виступити - спочатку інтерв'ю, потім виступ на панельній дискусії. Ще на сайті фонду "Академічна ініціатива" я виставив доопрацьований текст свого виступу - перероблений, щоб не стільки критикувати, скільки пропонувати конструктивні пропозиції. І згадав там концепцію подолання конфлікту, якій мене вчились біля 30 років тому в Інституті міжнародних відносин.

новина українською - https://www.academic-initiative.org.ua/2025/05/12/sofiyske_bratstvo/

Сергій Бортник, УПЦ.

Вся кацапія в одному відео.

Росія б’є рекорди абсурду: від так званих «героїв» до свинячого бенкету!

На Росії після урочистостей дня пабєди одноразовий посуд із портретами фейкових «героїв сво» віддали на обід бомжам та собакам, а тарілки з алаудіновим і кадировим — дісталися свинкам, які влаштували ціле шоу, наминаючи з «елітного» посуду. Це вже новий «рывок патріотизму» або «культурный суверенитет».

Країна свиней в людській подобі. І вони хочуть Українців чогось вчити і від чогось там аzvaбаждать.

Архімандрит Феогност Пушков роздумує:

Патриарх Тихон: уроки политической гибкости
Потихоньку разгребая разные материалы, касающиеся жизни святителя Тихона (Белавина), удивляюсь, как реакционно-консервативной кодле удалось извратить его образ. В глянцевой «житийной иконе» нет ни капли правды! Тому, что именно он (вместе с питерским митр. Антонием Вадковским) вывел в священство и в епископат всю религиозную интеллигенцию (которую потом заклеймят «обновленцами») будет посвящен мой отдельный очерк. Сейчас же я хотел бы сосредоточиться на его политической гибкости:
1. Принимает он епископский сан, дав перед этим присягу императору (как полагалось в то время). Судя по его биографии, у него не очень складывались отношения с Двором, но, тем ни менее, он от императора получал и награды.
2. После падения монархии его сначала избирают архиепископом Московским – решением епархиального собрания клириков и мирян. И он, покинув Вильну, принимает эту должность – еще при живом митрополите Макарии (Невском). Заметим, без Синода! Макарий узнал о своем «смещении» (и никогда, до самой смерти, не признавал его законным) только уже post factum. Но решение собрания не было, как принято считать, «спонтанным». Временное Правительство через своих агентов влияния ткнуло пальцем на Тихона – потому его и «избрали». Он был одним из самых доброжелательных к Временному Правительству епископов.
Он активно поддерживал суфражисток (еще у алеутов он сдружился с британским кружком суфражисток – они и были его основной опорой в работе). Он лично благословлял в апреле 1917 организованный Временным Правительством и суфражистками «2-й Московский женский ударный батальон смерти» (!). И на Соборе 1917-1918, когда стало известно о смерти Николая II, он категорически запретил на богослужении или панихиде поминать его как «бывшего государя» только как «раба Божьего Николая», подчеркнуто именуя его постоянно «гражданином Романовым».
3. Пришел совок зловонный! Поначалу Тихон его громил! Хотя, как громил? Он мигом нашел общий язык с красноармейцами, охранявшими (!) Кремль и соборян! Когда совок объявил о борьбе с религией на уничтожение – Тихон, разумеется, восстал! И резко громил их! Но в 1923 г. он отменил все свои анафемы и громко заявил, что он «не враг советской власти». Более того! Объявил отлученными от общения именно представителей белой эмиграции!
Кто-то скажет, что это – уроки коллаборационизма. Я думаю, это была школа выживания! И когда сегодня показывают пальцем на епископат той, или иной Поместной Церкви как «слишком гибкий», я прошу задуматься: а не потому ли они гибкие, что работаю с ними «умельцы прогибать»?

ФОТО: митрополит Московский Тихон благословляет 2-й Женский Батальон Смерти (Временное Правительство)

#церковнаяжизнь
#персоналии
#агиография

ФБ сторінка Древлеправославна Буковина пише:

🔔 Храм, що зачинили від своєї громади...
Вже майже 2 роки віряни Храму Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України, вул. Ореста Криворучка, 40, більше 200 осіб — не можуть потрапити до своєї святині..

Ще в серпні 2023 року громада одноголосно ухвалила рішення про зміну канонічної приналежності до Древлеправославної Церкви України. Це рішення було законно оформлене й підтверджене усіма судовими інстанціями — аж до Верховного Суду України - https://reyestr.court.gov.ua/Review/125191670.

Але що маємо сьогодні? 🙁

Колишній настоятель разом із кількома прибічниками (приблизно 10 осіб) самовільно утримують храм, не допускаючи більшість парафіян. Вони продовжують подавати скарги, листи, маніпулювати печатками та називати себе громадою "русской православной старообрядческой церкови" — попри чіткі рішення судів.

📌 Громада подала позов до суду, щоб припинити незаконні перешкоди у користуванні храмом, що належить саме їй. Справа вже розглядається у Шевченківському райсуді.
Поки тривають суди, ми молимось в орендованому приміщенні, де збирається 60-80 людей. Ми — свідомі українці, християни, і ми молимось за нашу державу, за воїнів, за мир.

🙏 Ми щиро сподіваємось на справедливість.
🙏 Ми мріємо повернутись до свого храму.
🙏 Ми не шукаємо конфлікту, ми шукаємо правди.

Отець Андрій Шиманович попереджає про маніпуляції і спекуляції від СПЖ на основі його нещодавнього інтерв'ю каналу Віче.

Представники СПЖ (Спілка православних журналістів) насмикали необхідних для них цитат із мого вчорашнього інтерв'ю на каналі "Віче", переклали на російську мову, додали свої власні, суттєво радикалізовані й тенденційні коментарі та опублікували у себе в Telegram без посилання на першоджерело. Публікація в ТГ містить посилання на їхній сайт, але він заблокований.

Такий підхід можна назвати будь-як, але це точно не добросовісна і професійна журналістика. І тут не важливо, чи ти православний, чи католицький, чи єговістський медійник. Ти або професіонал, або пропагандист. Наголошу, що текст зі мною ніхто не узгоджував, я його не погоджував і він не відповідає моїй позиції щодо міжконфесійного діалогу. Закликаю представників СПЖ, які читатимуть цей допис, бути православними християнами не лише у назві свого ресурсу, а й у своїй повсякденній діяльності.

Прошу поширити цей допис, щоб про мою особисту позицію щодо цього випадку знала якомога більша кількість людей.

Мобілізований священик УПЦ протоієрей Іван Поліщук розмірковує про події в житті Православ'я.

Як складаються пазли, або роздуми про майбутній, новий період церковної історії.

Пригадалося мені, коли вчив в семінарії Загальну Церковну Історію, то нам казали, що вона ділиться на чотири основних періоди: від П'ятидесятниці до Міланського Едикту, від Міланського Едикту до Великого Розколу, від Великого Розколу до падіння Константинополя і від падіння Константинополя до нашого часу. Швидше за все, в скорому часі з'явиться п'ятий період.

Як я це бачу? Якщо цікаво, то читайте далі.

Думаю, що закінчення четвертого періоду церковні історики поставлять десь на 1990 рік як приблизний початок розпаду СРСР і початок утворення Української Помісної Церкви. А можливо це буде й раніше, наприклад 1914 рік, початок І-ої Світової Війни, не знаю.
Потім поясню чому саме згадав про автокефальні рухи саме в Україні.
Почну здалека. Якщо проаналізувати період Великого Розколу, то 1051 рік став просто вишенькою на торті, а сам процес почався ще давніше на декілька сотень років, зокрема із суперечок часів патріаршества Ігнатія й Фотія. На мою скромну думку, саме перехід від першого до другого періоду найбільш підходитиме як аналогія до майбутнього переходу між четвертим і п'ятим періодами.
Отже... На днях Сербський патріарх Порфирій сказав відкрито про те, про що багато хто здогадувався. А саме, про політичну орієнтацію сербської церкви і бачення майбутніх всеправославних перспектив. Як висловився супроводжуючий патріарха архієрей що сидів поруч про козирі, то вони витягнули ще одну карту розкривши ім'я патріарха Феофіла, як симпатика курсу який веде в церковній політиці РПЦ і одночасно заручника фінансових вливань російських грошей в його патріархію. Тут можна додати ще сміливо додавати ім'я патріарха Антіохійського Іоанна. РПЦ, якщо проаналізувати, з давніх пір йде шляхом узурпації церковної влади. Патріарх Никон збудував Новий Ієрусалим під Москвою, митрополит Антоній Храповицький в часи І-ої Світової казав, що російська армія має зробити те, що не зробила трохи раніше, тобто дійти до Константинополя. Цілком вірогідно, що відновлення патріаршества в Російській Церкві митрополит Антоній бачив саме в Константинополі, щоб російський патріарх став Вселенським об'єднавши в собі дві церковні столиці. Цю ж карту і розігрував Сталін у 1948 році, коли в ювілей автокефалії РПЦ скликав в Москву східних патріархів і продавлював для московського патріарха титул вселенського. Один Бог і архіви КДБ знають скільки тільки коштовних старовинних панагій було подаровано східним патріархам, не рахуючи грошей і харчів хороших. Думаєте Джугашвілі різко увірував як благоразумний розбійник, чи згадав своє семінарське минуле? Як би не так. Це робилось, щоб утвердити амбіції себе як правителя-переможця над нацизмом ще зі сторони релігії. Проте експеримент виявився невдалим і після провалу надій покладених на ювілей між владою СРСР і РПЦ знову пішов холодок, який поволі став кригою в часи Хрущова.
І ось тепер РПЦ і російська влада пробують завершити вдало чергову спробу гегемонії церковної влади в Православному світі. Така собі нова серія старого фільму м'яко кажучи. Для цього сьогодні підходить президент Путін який себе вважає не гіршим за Сталіна і патріарх Кирило, учень митрополита Никодима Ротова, який марив перетворити РПЦ на мініаналог РКЦ з Православним всесвітнім Папою на чолі.

До чого ж тут Українське питання? Ситуація з церквою в Україні стала таким собі рубіконом. Тридцять років Москва правдами-неправдами, грошами і анафемами глушила будь-які проавтокефальні намагання в Україні для створення помісної церкви не даючи їй вийти на рівень визнанності в світовому Православ'ї. Понтифікат Кирила Гундяєва означився чи не щорічними візитами в Київ та одиночними в інші єпархії України. Були думки навіть з часом зробити Київ своїм патріаршим осередком. Така стратегія працювала і по людській логіці мала б працювати, але все в світі має початок і кінець. Майдан і подальші події пригальмували ці амбіції, а видача Томосу показала Москві що треба діяти рішуче.

Константинополь посмів відступити від тону заданого Москвою і спромігся, ризикнув, визнати автокефалію в Україні. Також її визнали й декілька інших Помісних Церков. Особливо болючим для РПЦ було визнання від Олександрійського патріарха. Його прикормлювали не слабше і за Єрусалимського, і за Антіохійського, і за Сербського. Згадаємо як часто він бував і в Росії, і в Україні. Звичайно ж не за спасибі, звичайно ж за підтримку Православ'я в Африці. І саме тому, РПЦ полізла на його канонічну територію, бо вкладені гроші не дали жаданої вигоди. І щоб вкусити якомога болючіше РПЦ робить розкол у Африці. Питання Африки і розкольної діяльності там РПЦ це окрема тема для окремих роздумів.

Патріарх Кирило мріє втілити мрію свого вчителя, який відкрито говорив: "Что такое этот Константинополь? Одно название. А вот Рим, вечный город". Ця мрія патріарха Кирила співпадає з волею російського президента і вони обоє марширують до своєї мрії.

Що на мою думку вийде в сухому залишку? Бог святий знає, а ми можемо тільки ловити імпульси від процесів які відбуваються. Думаю, що повторення великої схизми близько, але тільки трохи по іншому. Два Вселенських патріарха, два всесвітніх православних релігійних центри, які як два магніти з різними полюсами відштовхуючись один від одного притягнуть до себе менші Помісні Церкви. В принципі коротко, але ємко цю думку я почув з одіозної заяви патріарха Порфирія. І я впевнений, що досить скоро Помісні Церкви визначаться, який із вселенських патріархів їм ментально ближче. Головне мати за основу Христа і Євангеліє, а не папірці з мертвими американськими президентами.

П'ятий період церковної історії на старті. Нова сторінка, нові реалії, новий вибір Помісних Церков і країн, від президентів й патріархів, до сільських парафій з людьми.

За мир усього світу, за добрий стан святих Божих церков і за з'єднання всіх, Господу помолимось!!!

Наступ РПЦ.

​​о. Сергій Прокопчук з УПЦ:

«Вчора нашу громаду м. Вараш сколихнули новини навколо Спасо-Преображенського собору.

Для мене цей храм особливо рідний. В ньому я робив перші кроки християнського життя. Тут я познайомився зі своєю дружиною, вінчався, хрестив своїх дітей. Ще будучи пономарями, ми з друзями любили залишатися перед Пасхою на ніч в храмі. Хтось з молоді читав серед церкви молитви, а ми великою юрбою прибирали у вівтарі, готуючись до свята Пасхи.

Тоді, як і зараз, в храмі було багато молоді, дітей. Чудові хора: дитячий, чоловічий, молодіжний, архиєрейський. Недільна школа не вміщала всіх бажаючих....

В той рік, коли я вирішив вступати на навчання до семінарії нас було четверо друзів. Нам було легко прийняти таке відповідальне рішення, бо в той час у різних семінаріях навчалось добрий десяток наших товаришів з парафії, ми відчували їхню підтримку. А в храмі для нас був приклад чорирьох чудових священників: о. Миколай, о. Віктор, о. Володимир та диякон Василій.

Після 5 років навчання я одружився на дівчині, котру знав з дитинства, бо ми разом ходили з нею до нашої церкви, разом співали в хорі, разом колядували на Різдво Христове і гуляли, співаючи українських пісень, навколо міста. В той рік ще 3 пари наших друзів з Собору побралися.
Коли я навчався в семінарії, то на інших дівчат навіть не заглядався, бо знав, що наші поліські дівчата найкращі. Не помилився....

Я дякую Богу, що він благословив мене на служіння у рідному краї в селі поблизу міста, в Старій Рафалівці. 20 років свого служіння я відчуваю підтримку Бога, рідної землі і чудових людей рідного міста і села. 20 років я покладав зусилля для розбудови своєї парафії, вчителював у школах. Ми разом з громадою та благодійниками створили при храмі Музей історії духовності рідного краю...
Так само і кожен священник у своїй парафії в міру своїх сил і здібностей служить Богу і людям....

Але в одну мить ми стаємо "московськими попами", "агентами кремля", "ворогами народу". Влада ініціює "заборони", політикани роблять на цьому піар, а одурманені інформаційною пропагандою люди, починають вбачати у своєму сусідові, родичу, колезі - ворога.....

Знаходиться сто "законних" приводів засудити, висилети в московію, вигнати з рідної землі, з рідного храму....

Дуже легко у фейсбуці лайкнути під постом "геть московських посіпак" "в боротьбі за Українську Церкву". Набагато важче жити і знати, що завдяки твоєму лайку, твоїм словам і діям хтось не зможе у рідному для нього храмі помолитися за здоровя своєї дитини, за спокій своїх батьків, за збереження життя свого чоловіка-воїна.

Чи хотів би ти, щоб твоя дитина сиділа за партою недільної школи з якої вигнали іншу дитину?

Чи буде звучати спів церковного хору в храмі звідки вигнали хористів чотирьох церковних хорів?

Чи зможеш ти, пономаре, виходити зі свічкою яку ти відібрав у іншої дитини?

Чи прийде радість на твою душу, коли ти будеш причащатися Святих Христових Таїнств на амвоні з якого вигнали таку ж як ти віруючу людину?

Чи добре тобі буде жити з сусідом, котрого ти позбавив затишку рідної церкви?

Чи може у Вараші не хватає храмів для молитви?

Може священникам не має місця де служити?

Може в нашому місті від цього вирішиться більше проблем і люди стануть краще жити?

Дуже легко повадитися на привабливі лозунги політиканів і аферистів, але як потім жити з тими, кому ми своїми словами і діями причинемо біль. Бо ж ті кого сьогодні назначили бути "ворогами" нікуди звідси не поїдуть. Бо це також наша земля, наше місто, наш духовний простір.

Можна голосно вигукувати "В боротьбі за Українську Церкву" але більш важливо розбудовувати своїми добрими християнськими вчинками справжню Христову Церкву в Україні.»