« Бачу, що у цій справі коїться велике неподобство . Бо інколи ви не причащаєтесь, хоча буваєте переважно і чистими, а коли настає Великдень, навіть якщо вчинили щось лихе, наважуєтеся причаститись . Який дурний звичай ! Який лихий забобон ! Даремно звершується щодня Літургія, даремно ми стоїмо у вівтарі - нiхто не підходить до Причастя . Кажу це не для того, щоб ви причащались абияк, але щоб робили себе достойними .
О, людино ! Ти недостойна Причастя ? Тоді ти недостойна навіть слухати молитви Літургії . ... Якщо ти з тих, які мають можливість причаститися, то чому не подбаєш про те, щоб причаститися ? Чи ти не вважаєш Причастя великим даром і нехтуєш ним ? Замислись, прошу тебе ! Ось тут царська трапеза, ангели служать на цій трапезі, Сам Цар тут перебуває, а ти стоїш, як роззява . Одіяння твоєï душі забруднилося, і це не обходить тебе ? Чи воно чисте ? Тоді сідай і споживай від неї .
Христос на кожній Літургії приходить побачити тих, котрі сидять за трапезою, з усіма розмовляє і тепер говорить кожному через його совість : „ Друже, як ти стоїш тут, у Церкві, не маючи весільного вбрання ?" Хіба Він запитує : „ Чому ти приступив до трапези ?" Але перш, ніж той приступив, говорить йому, що вiн недостойний бодай увiйти сюди . Адже Він сказав не " чому ти возлiг ?", а " як ти увійшов ?" ( див. Мф. 22, 2 - 14)... Коли ти почуєш : „ В мирі Господеві помолімось ", коли ти побачиш, що вiдкриваються Царськi врата, тоді вважай, що вiдкривається небо i ангели спускаються .
І як не годиться бути тут жодному неохрещеному, так не годиться бути, хоча й охрещеному, але нечистому і мерзенному . Скажи мені, будь ласка : якби хтось був запрошений на трапезу, пішов туди, помив свої руки, сів та приготувався до трапези, а тоді не став ïсти ; хіба цим не образить вiн того, хто його запросив ? Чи не краще було б, аби він зовсім не приходив ? Так само i ти : прийшов на трапезу, співав разом з усіма піснеспіви, визнав, що ти достойний ( оскiльки не вийшов з церкви разом з недостойними ), як же Ти можеш пiсля всього залишатися на Літургії і не причащатися від цієї трапези ?
Але ти говориш : Я не гідний ". Тоді ти не гідний брати участь у молитвах, тому що Святий Дух осіняє не тільки принесені Святі Дари, але Я ці піснеспіви . Хіба ти не бачив, як раби своïх господарів спочатку миють трапезну, прибирають дім, а тоді вже пропонують страви ? Те саме робиться у нас за допомогою молитов, виголосів диякона : ми миємо, наче губкою, церкву, щоб Тайни були принесені в чистій церкві, щоб не знайшлося в ній ніякої плями, ніякого пороку . Нечисті очі недостойні бачити це видовище, осквернені вуха недостойні чути ці піснеспіви .
...Хотілося б сказати вам ще більше та страшніше, але, щоб не обтяжувати ваш розум, вистачить і цього . Бо той, кого це не напоумило, не зможе бути переконаний і більшим . Отож, щоб наші слова не стали підставою для ще більшого вашого осуду, просимо вас не про те, щоб ви не приходили, але про те, щоб зробили себе достойними як перебування на Літургії, так і причащання ".
Святий Іван Золотоуст.
О, людино ! Ти недостойна Причастя ? Тоді ти недостойна навіть слухати молитви Літургії . ... Якщо ти з тих, які мають можливість причаститися, то чому не подбаєш про те, щоб причаститися ? Чи ти не вважаєш Причастя великим даром і нехтуєш ним ? Замислись, прошу тебе ! Ось тут царська трапеза, ангели служать на цій трапезі, Сам Цар тут перебуває, а ти стоїш, як роззява . Одіяння твоєï душі забруднилося, і це не обходить тебе ? Чи воно чисте ? Тоді сідай і споживай від неї .
Христос на кожній Літургії приходить побачити тих, котрі сидять за трапезою, з усіма розмовляє і тепер говорить кожному через його совість : „ Друже, як ти стоїш тут, у Церкві, не маючи весільного вбрання ?" Хіба Він запитує : „ Чому ти приступив до трапези ?" Але перш, ніж той приступив, говорить йому, що вiн недостойний бодай увiйти сюди . Адже Він сказав не " чому ти возлiг ?", а " як ти увійшов ?" ( див. Мф. 22, 2 - 14)... Коли ти почуєш : „ В мирі Господеві помолімось ", коли ти побачиш, що вiдкриваються Царськi врата, тоді вважай, що вiдкривається небо i ангели спускаються .
І як не годиться бути тут жодному неохрещеному, так не годиться бути, хоча й охрещеному, але нечистому і мерзенному . Скажи мені, будь ласка : якби хтось був запрошений на трапезу, пішов туди, помив свої руки, сів та приготувався до трапези, а тоді не став ïсти ; хіба цим не образить вiн того, хто його запросив ? Чи не краще було б, аби він зовсім не приходив ? Так само i ти : прийшов на трапезу, співав разом з усіма піснеспіви, визнав, що ти достойний ( оскiльки не вийшов з церкви разом з недостойними ), як же Ти можеш пiсля всього залишатися на Літургії і не причащатися від цієї трапези ?
Але ти говориш : Я не гідний ". Тоді ти не гідний брати участь у молитвах, тому що Святий Дух осіняє не тільки принесені Святі Дари, але Я ці піснеспіви . Хіба ти не бачив, як раби своïх господарів спочатку миють трапезну, прибирають дім, а тоді вже пропонують страви ? Те саме робиться у нас за допомогою молитов, виголосів диякона : ми миємо, наче губкою, церкву, щоб Тайни були принесені в чистій церкві, щоб не знайшлося в ній ніякої плями, ніякого пороку . Нечисті очі недостойні бачити це видовище, осквернені вуха недостойні чути ці піснеспіви .
...Хотілося б сказати вам ще більше та страшніше, але, щоб не обтяжувати ваш розум, вистачить і цього . Бо той, кого це не напоумило, не зможе бути переконаний і більшим . Отож, щоб наші слова не стали підставою для ще більшого вашого осуду, просимо вас не про те, щоб ви не приходили, але про те, щоб зробили себе достойними як перебування на Літургії, так і причащання ".
Святий Іван Золотоуст.
Сергій Шумило пише:
«Сьогодні на 87 році життя не стало Петра Петровича Толочка - академіка, члена Президії НАН України, багаторічного директора Інституту археології НАН України (1987—2017). Він був талановитим істориком і археологом, чий внесок у вітчизняну науку, зокрема у вивчення історії древнього Києва та Київської Русі, був визначним.
З Петром Петровичем у нас були різні погляди по багатьох питаннях, особливо вони посилились після 2014 року. Він був неоднозначний і деякі його думки (переважно політичні) неможливо було прийняти. Ми часто сперечалися. Але попри ці суттєві розбіжності зберігали добрі стосунки. Він часто відгукувався на мої пропозиції. Разом ми організовували низку наукових конференцій, зокрема з нагоди 1150-річчя початкової християнізації Русі та з історії афонської спадщини. Також він входив до редколегії заснованого мною наукового альманаху "Афонська спадщина".
Звісно, він був людиною радянської епохи з усіма витікаючими із цього наслідками. Цієї "радянськості", нажаль, він так і не зміг позбутися (( Коли у лютому 2022 почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, багато хто в рф сподівався, що він стане на їхню сторону. Але він не виправдав таких сподівань, категорично засудивши дії рф. 8 березня 2022 разом з кількома іншими колегами він написав заяву до Президії Російської академії наук (РАН), у якій вони заявили про засудження війни та вихід зі складу іноземних членів РАН. У заяві, зокрема, було сказано:
"24 февраля 2022 года без объявления войны вооруженные силы Российской Федерации осуществили акт военной агрессии против Украины. Тринадцатый день идет кровопролитная война. Разрушаются жилые дома, школы, больницы, детские дома, научные учреждения, гражданская инфраструктура. Гибнут мирные люди, в том числе дети.
Президиум РАН по существу не отреагировал на открытое письмо Президиума НАН Украины с призывом проявить присущее научному сообществу гражданское мужество, совесть, человеческое достоинство и сделать все зависящее от РАН для того, чтобы остановить агрессию Российской Федерации против Украины, принявшую форму братоубийственной войны и безумного варварства.
В этих условиях мы не считаем более возможным поддерживать отношения с РАН и настоящим заявлением объявляем о нашем выходе из состава иностранных членов РАН."
На початку російського вторгнення, коли ще не зрозуміло було, як далі будуть розвиватись події і чи встоїть Київ, ця заява мала важливе значення. Навіть там, де окупанти думали, що мають ідейних союзників в середині України, вони отримали відмову і осуд. І це важливо.
Не погоджуючись з багатьма політичними поглядами Петра Петровича, вважаю його видатним вченим і вчителем. На прик. 1980-х я виховувався на його працях, які справили на мене суттєвий вплив, пронизавши любов'ю до історії та спадщини стародавньої Русі. Пізніше він був серед тих, хто остаточно переконав мене теж стати істориком ... З ним і далі будемо сперечатись, не погоджуватись, спростовувати його хибні думки. Але його ім'я назавжди буде серед класиків української історичної науки.
Висловлюю щирі співчуття Олексію Петровичу Толочку, всім рідним, близьким і колегам.»
«Сьогодні на 87 році життя не стало Петра Петровича Толочка - академіка, члена Президії НАН України, багаторічного директора Інституту археології НАН України (1987—2017). Він був талановитим істориком і археологом, чий внесок у вітчизняну науку, зокрема у вивчення історії древнього Києва та Київської Русі, був визначним.
З Петром Петровичем у нас були різні погляди по багатьох питаннях, особливо вони посилились після 2014 року. Він був неоднозначний і деякі його думки (переважно політичні) неможливо було прийняти. Ми часто сперечалися. Але попри ці суттєві розбіжності зберігали добрі стосунки. Він часто відгукувався на мої пропозиції. Разом ми організовували низку наукових конференцій, зокрема з нагоди 1150-річчя початкової християнізації Русі та з історії афонської спадщини. Також він входив до редколегії заснованого мною наукового альманаху "Афонська спадщина".
Звісно, він був людиною радянської епохи з усіма витікаючими із цього наслідками. Цієї "радянськості", нажаль, він так і не зміг позбутися (( Коли у лютому 2022 почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, багато хто в рф сподівався, що він стане на їхню сторону. Але він не виправдав таких сподівань, категорично засудивши дії рф. 8 березня 2022 разом з кількома іншими колегами він написав заяву до Президії Російської академії наук (РАН), у якій вони заявили про засудження війни та вихід зі складу іноземних членів РАН. У заяві, зокрема, було сказано:
"24 февраля 2022 года без объявления войны вооруженные силы Российской Федерации осуществили акт военной агрессии против Украины. Тринадцатый день идет кровопролитная война. Разрушаются жилые дома, школы, больницы, детские дома, научные учреждения, гражданская инфраструктура. Гибнут мирные люди, в том числе дети.
Президиум РАН по существу не отреагировал на открытое письмо Президиума НАН Украины с призывом проявить присущее научному сообществу гражданское мужество, совесть, человеческое достоинство и сделать все зависящее от РАН для того, чтобы остановить агрессию Российской Федерации против Украины, принявшую форму братоубийственной войны и безумного варварства.
В этих условиях мы не считаем более возможным поддерживать отношения с РАН и настоящим заявлением объявляем о нашем выходе из состава иностранных членов РАН."
На початку російського вторгнення, коли ще не зрозуміло було, як далі будуть розвиватись події і чи встоїть Київ, ця заява мала важливе значення. Навіть там, де окупанти думали, що мають ідейних союзників в середині України, вони отримали відмову і осуд. І це важливо.
Не погоджуючись з багатьма політичними поглядами Петра Петровича, вважаю його видатним вченим і вчителем. На прик. 1980-х я виховувався на його працях, які справили на мене суттєвий вплив, пронизавши любов'ю до історії та спадщини стародавньої Русі. Пізніше він був серед тих, хто остаточно переконав мене теж стати істориком ... З ним і далі будемо сперечатись, не погоджуватись, спростовувати його хибні думки. Але його ім'я назавжди буде серед класиків української історичної науки.
Висловлюю щирі співчуття Олексію Петровичу Толочку, всім рідним, близьким і колегам.»
Печерський суд постановив зняти запобіжний електронний браслет з митрополита Павла Лаврського.
Засудженого в Україні 75-річного митрополита Тульчинського УПЦ Іонафана можуть видати Росії в обмін на військовополонених.
Іонафана засудили на п'ять років позбавлення волі за заперечення збройної агресії РФ проти України. І він хоче потрапити до списків на обмін як військовополонений. Лист про свою готовність до цього він написав уже через два дні після винесення вироку.
За даними українських ЗМІ, влада Росії також не проти забрати до себе ієрарха, який на час оскарження вироку перебуває під домашнім арештом.
На початку квітня 2024 року прокурор звернувся до суду з клопотанням скасувати нічний домашній арешт митрополита, оскільки той іде на обмін. Однак потім прокурор передумав і заявив, що поки що немає підтвердження від уповноваженого органу про передачу ієрарха для обміну.
Нагадаю, що Іонафан -один з одіозніших ієрархів УПЦ, якого звинувачують не тільки у відкритому колабораціонізмі, але й у фінансових махінаціях і нехристиянському житті.
Детально про Іонафана - у старих публікаціях на цьому каналі.
Іонафана засудили на п'ять років позбавлення волі за заперечення збройної агресії РФ проти України. І він хоче потрапити до списків на обмін як військовополонений. Лист про свою готовність до цього він написав уже через два дні після винесення вироку.
За даними українських ЗМІ, влада Росії також не проти забрати до себе ієрарха, який на час оскарження вироку перебуває під домашнім арештом.
На початку квітня 2024 року прокурор звернувся до суду з клопотанням скасувати нічний домашній арешт митрополита, оскільки той іде на обмін. Однак потім прокурор передумав і заявив, що поки що немає підтвердження від уповноваженого органу про передачу ієрарха для обміну.
Нагадаю, що Іонафан -один з одіозніших ієрархів УПЦ, якого звинувачують не тільки у відкритому колабораціонізмі, але й у фінансових махінаціях і нехристиянському житті.
Детально про Іонафана - у старих публікаціях на цьому каналі.
СБУ повідомила про підозру підсанкційному митрополиту УПЦ Луці із Запоріжжя, який провокував релігійну ненависть.
Лицемірний, русмирівський, злобний та лживий митрополит.
Церковна помилка.
Слава Богу! Церква з ним вже нічого не може зробити, так хоч СБУ попрацює замість Церкви.
Лицемірний, русмирівський, злобний та лживий митрополит.
Церковна помилка.
Слава Богу! Церква з ним вже нічого не може зробити, так хоч СБУ попрацює замість Церкви.
МОЯ ПАРАФІЯ СТАЄ ЗОНОЮ "ГЕТТО": МІЖ УКРАЇНОЮ І ЄВРОСОЮЗОМ
Сьогодні прийнято вітати священиків з їхнім святом, тому що сьогодні – День встановлення таїнств Євхаристії та Священства.
Я – священик, і, Богу дякувати, вже сьомий рік служу на своїй парафії у Мшанці та двох дочірніх парафіях у Галівці та Плоскім. Служу Богу, Якого бачу в людях. Служу, як вмію.
У своєму служінні надихаюсь великим Митрополитом Андреєм Шептицьким, служу на парафії легендарного отця Михайла Зубрицького і також є носієм, якщо так можна сказати, “практичної духовності”: Бог не кличе людину бути злиденною, пригнобленою і бідною, а – мудрою, второпною, люблячою – такою, яка робить цей світ подібним до Царства Небесного.
Сьогодні прийнято вітати священиків з їхнім святом, тому що сьогодні – День встановлення таїнств Євхаристії та Священства.
Я – священик, і, Богу дякувати, вже сьомий рік служу на своїй парафії у Мшанці та двох дочірніх парафіях у Галівці та Плоскім. Служу Богу, Якого бачу в людях. Служу, як вмію.
У своєму служінні надихаюсь великим Митрополитом Андреєм Шептицьким, служу на парафії легендарного отця Михайла Зубрицького і також є носієм, якщо так можна сказати, “практичної духовності”: Бог не кличе людину бути злиденною, пригнобленою і бідною, а – мудрою, второпною, люблячою – такою, яка робить цей світ подібним до Царства Небесного.
І, служачи з цими намірами, я неодноразово пересвідчувався у безпосередньо Божому благословенні на прикладах, які часто можуть нагадувати чудо, пересвідчувався у Божій дії, що проявляється через людей-добродіїв. Це особливо сильно було відчутно, коли декілька років тому наші та сусідні села згуртувалися і добилися недосяжного, здавалось на той час, результату – капітального ремонту дороги Стрілки-Мшанець. Одразу після ремонту дороги в селі почали будівництво козиної ферми, взяли в оренду закинуті й зарослі чагарниками поля, найняли місцевих чоловіків на будову та польові роботи… З вибухом повномасштабної війни з російською федерацією ми організували у Мшанці, як одному з найбезпечніших місць в Україні (за 1 км від кордону з Польщею і НАТО), реабілітаційні табори для дітей, що постраждали від війни, і для військових з сім’ями. І в організації цих таборів, особливо на самому початку у 2022-му році, ми по-особливому досвідчували Божу допомогу. Божий промисел вбачаю і в тому, що одна багатодітна сім’я ВПО після реабілітації вирішила залишитися у Мшанці і купила тут будинок.
Та й взагалі наше парафіяльне соціальне підприємництво “Мшанецькі колиби” повернуло багатьом віру, що Бог їх не забув.
Півтора роки тому за підтримки УКУ та закордонних добродіїв ми також придбали 2 будинки для багатодітних сімей, які переїхали у Мшанець, а зовсім недавно я відчув особливу гордість за своїх парафіян, які погодилися подарувати стару плебанію (церковний будинок) ще одній багатодітній сім’ї ВПО.
А що можна сказати про неймовірну акцію “Різдвяні Пташки”, завдяки якій ми зібрали понад 5 млн грн на ЗСУ? Неймовірні результати! Вбачаю в цьому пряму Божу дію і благословення! Цю атмосферу могли відчути усі учасники цієї акції, які приїхали на з’їзд і встановили Рекорд України!
Розвиток майбутнього неможливий без пізнання минулого. Саме тому ми все глибше самі пізнаємо постать великого пароха, науковця і громадського діяча о. Михайла Зубрицького, та популяризуємо його, проводячи навіть фестиваль “В гості до Бойків та о. Михайла Зубрицького” (до слова, на цей фестиваль у 2021 році у село, в якому проживає 140 людей, приїхали 3 тисячі туристів). На таких особистостях, я переконаний, повинна виховуватися наша українська молодь!
Але зараз я зі своїми парафінами, як і багато інших священиків, опинились в смертельній небезпеці – повільній смертельній небезпеці..! Річ у тім, що наші села знаходяться близько від кордону України з країнами Євросоюзу, і, згідно нової постанови про 5-кілометрову смугу, всі населені пункти у межах цієї зони перетворюються на “гетто” або “сіру зону”.
Ця постанова КМ № 1292 від 7 грудня 2023 року передбачає:
1) Всі жителі повинні брати дозвіл на проживання (на цьому особливо наголошують місцеві прикордонники та їх начальники);
2) Всі, хто хоче заїхати в цю зону, повинні за 10 днів до в’їзду взяти дозвіл у прикордонної служби;
3) Прикордонна служба контролює і погоджує будь-яку діяльність – підприємницьку, господарську, туристичну…
Щоб багато не говорити, як це шкодить громаді: уявіть собі, що вже зараз майстри відмовляються їхати у наше село встановлювати пам'ятники на цвинтарі… Це про минуле, а яке майбутнє..?
Майбутнього немає! Ніхто не захоче жити в режимному місці зі спецпропусками і спецдозволами для всіх твоїх гостей. Ніхто не захоче вести підприємницьку діяльність в зоні гетто. Не буде ні магазинів, ні ферм, ані пошти чи будь-якої інвестиції. Всі, хто тільки зможуть, – виїдуть геть звідси. Залишаться доживати лише одинокі старі, яким нікуди діватися, якими нікому опікуватися.
А яким край стає без людей і підприємництва? Правильно – мерзотним і запустілим.
Я не розумію, для чого все це робиться? І я не вірю, що високопосадовці не розуміють наслідків, до яких призведе ця постанова, – вимирання цілого прикордонного з Євросоюзом регіону площею як Тернопільська область. Якщо вони це розуміють і навмисне роблять, то вони…
“Апологетика”
Так, на кордоні повинен бути порядок, з цим згідні всі місцеві жителі. Але кордон – це не села і міста.
Та й взагалі наше парафіяльне соціальне підприємництво “Мшанецькі колиби” повернуло багатьом віру, що Бог їх не забув.
Півтора роки тому за підтримки УКУ та закордонних добродіїв ми також придбали 2 будинки для багатодітних сімей, які переїхали у Мшанець, а зовсім недавно я відчув особливу гордість за своїх парафіян, які погодилися подарувати стару плебанію (церковний будинок) ще одній багатодітній сім’ї ВПО.
А що можна сказати про неймовірну акцію “Різдвяні Пташки”, завдяки якій ми зібрали понад 5 млн грн на ЗСУ? Неймовірні результати! Вбачаю в цьому пряму Божу дію і благословення! Цю атмосферу могли відчути усі учасники цієї акції, які приїхали на з’їзд і встановили Рекорд України!
Розвиток майбутнього неможливий без пізнання минулого. Саме тому ми все глибше самі пізнаємо постать великого пароха, науковця і громадського діяча о. Михайла Зубрицького, та популяризуємо його, проводячи навіть фестиваль “В гості до Бойків та о. Михайла Зубрицького” (до слова, на цей фестиваль у 2021 році у село, в якому проживає 140 людей, приїхали 3 тисячі туристів). На таких особистостях, я переконаний, повинна виховуватися наша українська молодь!
Але зараз я зі своїми парафінами, як і багато інших священиків, опинились в смертельній небезпеці – повільній смертельній небезпеці..! Річ у тім, що наші села знаходяться близько від кордону України з країнами Євросоюзу, і, згідно нової постанови про 5-кілометрову смугу, всі населені пункти у межах цієї зони перетворюються на “гетто” або “сіру зону”.
Ця постанова КМ № 1292 від 7 грудня 2023 року передбачає:
1) Всі жителі повинні брати дозвіл на проживання (на цьому особливо наголошують місцеві прикордонники та їх начальники);
2) Всі, хто хоче заїхати в цю зону, повинні за 10 днів до в’їзду взяти дозвіл у прикордонної служби;
3) Прикордонна служба контролює і погоджує будь-яку діяльність – підприємницьку, господарську, туристичну…
Щоб багато не говорити, як це шкодить громаді: уявіть собі, що вже зараз майстри відмовляються їхати у наше село встановлювати пам'ятники на цвинтарі… Це про минуле, а яке майбутнє..?
Майбутнього немає! Ніхто не захоче жити в режимному місці зі спецпропусками і спецдозволами для всіх твоїх гостей. Ніхто не захоче вести підприємницьку діяльність в зоні гетто. Не буде ні магазинів, ні ферм, ані пошти чи будь-якої інвестиції. Всі, хто тільки зможуть, – виїдуть геть звідси. Залишаться доживати лише одинокі старі, яким нікуди діватися, якими нікому опікуватися.
А яким край стає без людей і підприємництва? Правильно – мерзотним і запустілим.
Я не розумію, для чого все це робиться? І я не вірю, що високопосадовці не розуміють наслідків, до яких призведе ця постанова, – вимирання цілого прикордонного з Євросоюзом регіону площею як Тернопільська область. Якщо вони це розуміють і навмисне роблять, то вони…
“Апологетика”
Так, на кордоні повинен бути порядок, з цим згідні всі місцеві жителі. Але кордон – це не села і міста.
І так жителі цих крайніх “глухих” населених пунктів мають більше незручностей у порівнянні з “проїзними” населеними пунктами.
Зараз кордон обгороджують і укріплюють. Можете там і електропастуха ще поставити – дай вам, Боже, щастя – але не чіпайте людей!
Ще з радянських часів збереглися “дроти”, які розташовані на відстані 1-2 км від кордону (у європейських країнах такої практики немає, є лише кордон). Зона між кордоном і цими “дротами” і так заборонена і віддана для потреб прикордонників. А одразу за цими “дротами” розташовані віковічні бойківські села і міста. У 1950-х роках сталін і радянська окупаційна влада знищили, стерли в порох і розвіяли всі села та присілки, які потрапили у цю зону між кордоном, який тоді проклали, і “дротами”, які тоді побудували, відгороджуючись від Європи. Що ж, “навів порядок” на кордоні, “убезпечив”, нічого не скажеш. Якою ціною? Ціною людських життів, поламаних доль цілих родин, насильно вивезених геть, ціною знищення цілої території.
Ця ситуація збереглася до сьогодні: зона між кордоном і “дротами” – заборонена для в’їзду, там ніхто не живе, там заборонено будь-яку діяльність, це – повна пустка.
Тож якщо ви говорите про укріплення кордону, може, варто укріпляти ось ці “дроти”, а не чіпати людей, міста і села, що знаходяться ЗА ними? Не переносити ці “дроти” вглиб України іще на кілька кілометрів, знищуючи наш край?
Нам закидують, мовляв, а чому ми нарікаємо на прикордонників? Вони ж просто виконують наказ! Вибачте, цей наказ нас знищує, і робиться це руками прикордонної служби. Ми боремося за власне виживання!
Закони бувають різні, наприклад “Закони 16 січня” – пам’ятаєте? “Диктаторські закони”, які 16 січня 2014 року ухвалила Верховна Рада України проти учасників Євромайдану, а вже наступного дня тогочасний президент янукович їх підписав… вадим колесниченко, співавтор цих законів, назвав цей документ "кодексом правової держави", який забезпечить "реальні можливості для захисту державного суверенітету України та національної безпеки, миру й благополуччя в суспільстві"...
Уявіть собі іншу ситуацію. Ви живете у 1932 році у Галичині, дзвоните десь на Полтавщину і говорите своєму родичу: “Ну ти ж розумієш, постанова від 7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР – це ж закон! Його треба виконувати і ти нічого не вдієш”. Якщо що – то це так званий “Закон про п’ять колосків”, що був ключовим при організації Голодомору…
Байдужість вбиває, і це правда! Спочатку вбиває одних, потім – інших, а потім і тих, за кого вже нема кому заступитись…
Я, як священик Української Греко-Католицької Церкви, маючи за основу віру в Христа, не погоджуюсь з постановами українців, які знищують інших українців!
о. Роман Гром, УГКЦ
Джерело: https://risu.ua/moya-parafiya-staye-zonoyu-getto-mizh-ukrayinoyu-i-yevrosoyuzom_n148007?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR0oJVssxrbVrLEaL5gZ7_PQ6uIqwOMrHMmF0mUnsceb64_S0KCjTxZNuus_aem_ARuwSJmpn-HAmEtprp99qqfcBCf2HVX6vIg0zPLP4hz_Er82DLnEnHsCTXkxAx-rbGWDLZAry8Cs-0HiLrzBtaCH
Зараз кордон обгороджують і укріплюють. Можете там і електропастуха ще поставити – дай вам, Боже, щастя – але не чіпайте людей!
Ще з радянських часів збереглися “дроти”, які розташовані на відстані 1-2 км від кордону (у європейських країнах такої практики немає, є лише кордон). Зона між кордоном і цими “дротами” і так заборонена і віддана для потреб прикордонників. А одразу за цими “дротами” розташовані віковічні бойківські села і міста. У 1950-х роках сталін і радянська окупаційна влада знищили, стерли в порох і розвіяли всі села та присілки, які потрапили у цю зону між кордоном, який тоді проклали, і “дротами”, які тоді побудували, відгороджуючись від Європи. Що ж, “навів порядок” на кордоні, “убезпечив”, нічого не скажеш. Якою ціною? Ціною людських життів, поламаних доль цілих родин, насильно вивезених геть, ціною знищення цілої території.
Ця ситуація збереглася до сьогодні: зона між кордоном і “дротами” – заборонена для в’їзду, там ніхто не живе, там заборонено будь-яку діяльність, це – повна пустка.
Тож якщо ви говорите про укріплення кордону, може, варто укріпляти ось ці “дроти”, а не чіпати людей, міста і села, що знаходяться ЗА ними? Не переносити ці “дроти” вглиб України іще на кілька кілометрів, знищуючи наш край?
Нам закидують, мовляв, а чому ми нарікаємо на прикордонників? Вони ж просто виконують наказ! Вибачте, цей наказ нас знищує, і робиться це руками прикордонної служби. Ми боремося за власне виживання!
Закони бувають різні, наприклад “Закони 16 січня” – пам’ятаєте? “Диктаторські закони”, які 16 січня 2014 року ухвалила Верховна Рада України проти учасників Євромайдану, а вже наступного дня тогочасний президент янукович їх підписав… вадим колесниченко, співавтор цих законів, назвав цей документ "кодексом правової держави", який забезпечить "реальні можливості для захисту державного суверенітету України та національної безпеки, миру й благополуччя в суспільстві"...
Уявіть собі іншу ситуацію. Ви живете у 1932 році у Галичині, дзвоните десь на Полтавщину і говорите своєму родичу: “Ну ти ж розумієш, постанова від 7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР – це ж закон! Його треба виконувати і ти нічого не вдієш”. Якщо що – то це так званий “Закон про п’ять колосків”, що був ключовим при організації Голодомору…
Байдужість вбиває, і це правда! Спочатку вбиває одних, потім – інших, а потім і тих, за кого вже нема кому заступитись…
Я, як священик Української Греко-Католицької Церкви, маючи за основу віру в Христа, не погоджуюсь з постановами українців, які знищують інших українців!
о. Роман Гром, УГКЦ
Джерело: https://risu.ua/moya-parafiya-staye-zonoyu-getto-mizh-ukrayinoyu-i-yevrosoyuzom_n148007?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR0oJVssxrbVrLEaL5gZ7_PQ6uIqwOMrHMmF0mUnsceb64_S0KCjTxZNuus_aem_ARuwSJmpn-HAmEtprp99qqfcBCf2HVX6vIg0zPLP4hz_Er82DLnEnHsCTXkxAx-rbGWDLZAry8Cs-0HiLrzBtaCH
Релігійно-інформаційна служба України
Моя парафія стає зоною «гетто»: між Україною і Євросоюзом
Сьогодні прийнято вітати священиків з їхнім святом, тому що сьогодні – День встановлення таїнств Євхаристії та Священства. - РІСУ
Велика Палата Верховного суду визначила порядок реалізації релігійною громадою права на зміну канонічної належності.
1. Це питання більше не залежать від ієрархів: єпископів, архієпископів, митрополитів.
2. Рішення про перехід в іншу юрисдикцію ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади.
3. Верховний суд визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними її загальних зборів, а також у питаннях членства.
Детальніше – https://is.gd/wY9Vr2.
1. Це питання більше не залежать від ієрархів: єпископів, архієпископів, митрополитів.
2. Рішення про перехід в іншу юрисдикцію ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади.
3. Верховний суд визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними її загальних зборів, а також у питаннях членства.
Детальніше – https://is.gd/wY9Vr2.
Supreme Observer
ВП ВС визначила порядок реалізації релігійною громадою права на зміну канонічної належності