Служба Божа України повідомила про підозру прокремлівському тіктокеру, 46-річному мешканцю Києва, який влаштовував провокації у Києво-Печерській лаврі, підбурювавши людей чинити спротив законним діям представників влади та правоохоронців. Також цей z-адепт заперечував збройну агресію рф і дискредитував військово-політичне керівництво України, звинувачував українських захисників у розв’язанні війни.
Одним блогером із фан-клубу Коханівсько буде менше.
Одним блогером із фан-клубу Коханівсько буде менше.
Скажіть, Білгородську єпархію РПZ приєднають до Харківської єпархії УПЦ чи Синод УПЦ дасть туди нового єпископа?
Питаннячко дня.
Питаннячко дня.
«ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
до Предстоятеля УПЦ Блаженнійшого Онуфрія в зв'язку з забороною в служінні протоієрея Андрія Пінчука
Ваше Блаженство, ми, священики та миряни Української Православної Церкви, висловлюємо крайнє занепокоєння та незгоду з забороною в служінні протоієрея Андрія Пінчука. Він був звинувачений в «проведенні зібрання духовенства різних єпархій на території Сарненської єпархії без благословення на то правлячого архієрея, а також неодноразових аналогічних діях на території Київської єпархії». Отець Андрій не був організатором цієї зустрічі, а був запрошений на святкування Дня народження нашого собрата та для дружнього спілкування та відпочинку. Ті з нас, хто був присутнім, відслужили разом подячний молебень за іменинника, як це підриває владу чи авторитет місцевого архієрея?! Так, розуміємо, що оскільки в телеграм-каналі о. Андрія було опубліковано листа кліриків УПЦ, що не бажають більше лишатися в УПЦ, до Патріарха Варфоломія, у декого могли виникти підозри, що то і є зібрання підписантів листа с проханням про створення тимчасового «перехідного» екзархату Константинополю. Але це не так.
Можливо, справжня причина його заборони – в його публіцистичній діяльності, в його неодноразових, іноді жорстких, критичних висловлюваннях на адресу окремих архієреїв, священиків, Синоду та окремих діячів УПЦ. Але всім треба усвідомити, що те, що він пише – не є лише його особисті роздуми. Інформацію з різних єпархій йому передають десятки, якщо не сотні священиків, які не можуть відкрито говорити про проблеми загального церковного життя, життя своїх єпархій, відносин зі своїми архієреями. Більше того, серед співрозмовників о. Андрія, наскільки нам відомо, є навіть окремі архієреї (але нам невідомо, хто особисто, він про це не каже), які теж не можуть відкрито говорити про деякі проблеми церковного життя. Чому? Чому всі ці люди повідомляють йому інформацію такого роду, а не говорять про це самі безпосередньо? Тому що у нас відсутня реальна Соборність, відсутня культура обговорення проблемних питань, не заохочуються подібні дискусії. Вам, як священослужителю, який неодноразово приймав сповіді вірян та священства, добре відомо, що коли, наприклад, в сім’ї існують якісь серйозні проблеми, але вони замовчуються, то колись це призводить до «вибуху», до сварок, крику, істерик, взаємних звинувачень. Проблеми в відносинах обговорюються спокійно та поважно лише в тій сім’ї, де проблеми обговорюються відразу, як вони виникають, а не приховуються. Культура обговорення проблем створюється взаємними зусиллями , заради збереження взаємної поваги, єдності, любові. Багатьох (навіть з нас)бентежить стиль публікацій о. Андрія. Але його жорсткий стиль – це і є наслідки того, що всередині нашої Церкви майже зовсім була відсутня можливість для дискусій на теми гострих питань церковного життя. Ми задавали йому питання: чому саме так? – Тому що інакше ніхто не чує, не бажає чути – відповідає він. І тут ми вимушені з ним погодитися. Так, наприклад, ми звертались до Вас особисто та до Синоду з відкритими листами на теми, що дуже хвилюють нас та наших вірян, але ми не отримували ніякої відповіді. Ми намагались домовитись про зустріч з Вами, щоб мати змогу поспілкуватись з Вами, висловити свої занепокоєння, і це нам теж не вдалося. Нам неодноразово натякали, що справа ієрея – мовчазно робити те, що скажуть єпископи, тому нам немає про що розмовляти з Вами. То скажіть, що нам робити, щоб бути почутими, або отримати відповіді від свого Предстоятеля на запитання, що дуже хвилюють нас? Чи не є це явною ознакою відсутності Соборності в нашій Церкві?
У декого з нас навіть вже почали виникати підозри, чи не пов’язане ігнорування нас та наших запитань з нашою позицією відносно Патриарха Московського Кирила, бо ми є підписантами листа до Східних Патріархів про його засудження, оскільки він не тільки неодноразово прямо благословив загарбницьку та жорстоку війну проти України, проти нас з вами, але й намагається виставити її як війну священну. ⬇️
до Предстоятеля УПЦ Блаженнійшого Онуфрія в зв'язку з забороною в служінні протоієрея Андрія Пінчука
Ваше Блаженство, ми, священики та миряни Української Православної Церкви, висловлюємо крайнє занепокоєння та незгоду з забороною в служінні протоієрея Андрія Пінчука. Він був звинувачений в «проведенні зібрання духовенства різних єпархій на території Сарненської єпархії без благословення на то правлячого архієрея, а також неодноразових аналогічних діях на території Київської єпархії». Отець Андрій не був організатором цієї зустрічі, а був запрошений на святкування Дня народження нашого собрата та для дружнього спілкування та відпочинку. Ті з нас, хто був присутнім, відслужили разом подячний молебень за іменинника, як це підриває владу чи авторитет місцевого архієрея?! Так, розуміємо, що оскільки в телеграм-каналі о. Андрія було опубліковано листа кліриків УПЦ, що не бажають більше лишатися в УПЦ, до Патріарха Варфоломія, у декого могли виникти підозри, що то і є зібрання підписантів листа с проханням про створення тимчасового «перехідного» екзархату Константинополю. Але це не так.
Можливо, справжня причина його заборони – в його публіцистичній діяльності, в його неодноразових, іноді жорстких, критичних висловлюваннях на адресу окремих архієреїв, священиків, Синоду та окремих діячів УПЦ. Але всім треба усвідомити, що те, що він пише – не є лише його особисті роздуми. Інформацію з різних єпархій йому передають десятки, якщо не сотні священиків, які не можуть відкрито говорити про проблеми загального церковного життя, життя своїх єпархій, відносин зі своїми архієреями. Більше того, серед співрозмовників о. Андрія, наскільки нам відомо, є навіть окремі архієреї (але нам невідомо, хто особисто, він про це не каже), які теж не можуть відкрито говорити про деякі проблеми церковного життя. Чому? Чому всі ці люди повідомляють йому інформацію такого роду, а не говорять про це самі безпосередньо? Тому що у нас відсутня реальна Соборність, відсутня культура обговорення проблемних питань, не заохочуються подібні дискусії. Вам, як священослужителю, який неодноразово приймав сповіді вірян та священства, добре відомо, що коли, наприклад, в сім’ї існують якісь серйозні проблеми, але вони замовчуються, то колись це призводить до «вибуху», до сварок, крику, істерик, взаємних звинувачень. Проблеми в відносинах обговорюються спокійно та поважно лише в тій сім’ї, де проблеми обговорюються відразу, як вони виникають, а не приховуються. Культура обговорення проблем створюється взаємними зусиллями , заради збереження взаємної поваги, єдності, любові. Багатьох (навіть з нас)бентежить стиль публікацій о. Андрія. Але його жорсткий стиль – це і є наслідки того, що всередині нашої Церкви майже зовсім була відсутня можливість для дискусій на теми гострих питань церковного життя. Ми задавали йому питання: чому саме так? – Тому що інакше ніхто не чує, не бажає чути – відповідає він. І тут ми вимушені з ним погодитися. Так, наприклад, ми звертались до Вас особисто та до Синоду з відкритими листами на теми, що дуже хвилюють нас та наших вірян, але ми не отримували ніякої відповіді. Ми намагались домовитись про зустріч з Вами, щоб мати змогу поспілкуватись з Вами, висловити свої занепокоєння, і це нам теж не вдалося. Нам неодноразово натякали, що справа ієрея – мовчазно робити те, що скажуть єпископи, тому нам немає про що розмовляти з Вами. То скажіть, що нам робити, щоб бути почутими, або отримати відповіді від свого Предстоятеля на запитання, що дуже хвилюють нас? Чи не є це явною ознакою відсутності Соборності в нашій Церкві?
У декого з нас навіть вже почали виникати підозри, чи не пов’язане ігнорування нас та наших запитань з нашою позицією відносно Патриарха Московського Кирила, бо ми є підписантами листа до Східних Патріархів про його засудження, оскільки він не тільки неодноразово прямо благословив загарбницьку та жорстоку війну проти України, проти нас з вами, але й намагається виставити її як війну священну. ⬇️
⬆️ Пишемо про це, бо це є приклад того, що відсутність діалогу породжує найгірші підозри та поступово руйнує довіру, навіть до Предстоятеля.
Вам краще за нас відомо, що в Церкві Христовій були святі, що юродствовали і іноді дуже жорстко, публічно викривали навіть єпископів. Згадаємо випадок, коли святий юродивий дав прилюдно ляпаса святителю Тихону Задонському. Що було б з духовним життям кожного з нас, якщо б ми не приймали ніякої критики на свою адресу, або приймали лише те, що нам скажуть поважно та лагідно? Для християнина, для єпископа, а тим більше для Предстоятеля, терпіти жорстку, та навіть несправедливу критику – неприємно, іноді боляче, але - до ще більшої честі, більше того, це - духовна необхідність. Один добрий архієрей УПЦ колись сказав іншому архієрею: «Ви знаєте, владико, чому ми, єпископи, в більшості хворіємо на цукровий діабет? Тому що нам батюшки постійно мед у вуха ллють». Саме тому критика – духовна необхідність. Згадаймо, що колись Господь, щоб вразумити Свого служителя, пророка Валаама, використав вуста ослиці! А ієреї Божі – краще за ослицю.
Просимо Вас відмініти заборону о. Андрія, це буде і вірно і великодушно. Вірно, тому що плоди цієї заборони вже очевидні – ця новина підняла цілу інформаційну хвилю, з новими закликами до повної заборони діяльності УПЦ. В суспільстві це було сприйнято, як гоніння на священика, який висловлює проукраїнську, патріотичну позицію. Ми сподіваємось, що це насправді не так. Ця заборона послужила ще більшій спокусі, не тільки серед нецерковних, або малоцерковних людей, але й серед церковних. Ось один із відгуків вірян УПЦ: «Запрет в служении о. Андрея Пинчука - это «запрет» для всех священнослужителей и «отлучение» от причастия всех мирян нашей Церкви, кто считает, что в настоящих исторических условиях совершенное отделение УПЦ от МП крайне необходимо (без чего свободы страны не бывает). То есть всех тех, кто борется за духовную свободу Церкви и кто полагает свои души за независимость Украины». Просимо про це Вас, а не митрополита Іринея, бо він в указі про заборону ясно дав зрозуміти, що ініциатива виходить від Вас.
Відверто скажемо Вам, що ходять чутки, що заборона о. Андрія – це лише початок, що нібито готується заборона ще декого з нас. Якщо це правда, це нас не лякає і ніяк не змінить наших переконань, ми і далі будемо вести відкриту дискусію. Ми впевнені, що все те, що відбувається сьогодні з УПЦ – вразумління від Бога, Його намагання зцілити та виправити нас. І це зцілення повинно початися відновленням Соборності в Церкві. Хочемо нагадати Вам, що колись Ви виступили проти авторитаризму митрополита Філарета (Денисенко), який тиснув на учасників Собору, намагаючись отримати автокефалію для УПЦ, а потім покарав тих архієреїв, які відкрито висловили свою незгоду після Собору. Але у нас склалось таке враження, що сьогодні Ви фактично одноосібно приймаєте рішення стосовно подальшої долі УПЦ, не радячись ні з ким. Схоже, що сьогодняшній невизначений статус УПЦ (подібний до статусу РПЦЗ часів СРСР) – це Ваш особистий проект. Розуміння цього прийшло вже тільки через деякий час після травневого Собору УПЦ. Як Ви вважаєте, якщо б всі ті, хто тоді виступав з вимогою повного відокремлення від РПЦ, на Соборі ясно розуміли, що термін перебування УПЦ в канонічно невизначеному статусі (в якому УПЦ опинилась після внесення правок в Статут, бо класичне канонічне право не передбачає нічого, окрім екзархату, автономії та автокефалії) та розірвання адміністративних (а не канонічних) зв’язків з РПЦ, може бути невизначено довгим і що цей термін будете визначати лише Ви, чи не викликало б це палкої дискусії? Чи всі тоді ясно усвідомлювали, в якому фактичному статусі опиниться УПЦ після голосування? Чи м’який авторитаризм набагато краще за жорсткий? Благаємо, не повторюйте помилок митрополита Філарета, тим більше в такий час. Немає волі Божої ані на те, щоб ієреї були непідконтрольні та непідзвітні своїм парафіянам, та не прислуховувались до них, ані на те, щоб єпископи були нікому непідконтрольні та не прислуховувались до священиків та вірян. ⬇️
Вам краще за нас відомо, що в Церкві Христовій були святі, що юродствовали і іноді дуже жорстко, публічно викривали навіть єпископів. Згадаємо випадок, коли святий юродивий дав прилюдно ляпаса святителю Тихону Задонському. Що було б з духовним життям кожного з нас, якщо б ми не приймали ніякої критики на свою адресу, або приймали лише те, що нам скажуть поважно та лагідно? Для християнина, для єпископа, а тим більше для Предстоятеля, терпіти жорстку, та навіть несправедливу критику – неприємно, іноді боляче, але - до ще більшої честі, більше того, це - духовна необхідність. Один добрий архієрей УПЦ колись сказав іншому архієрею: «Ви знаєте, владико, чому ми, єпископи, в більшості хворіємо на цукровий діабет? Тому що нам батюшки постійно мед у вуха ллють». Саме тому критика – духовна необхідність. Згадаймо, що колись Господь, щоб вразумити Свого служителя, пророка Валаама, використав вуста ослиці! А ієреї Божі – краще за ослицю.
Просимо Вас відмініти заборону о. Андрія, це буде і вірно і великодушно. Вірно, тому що плоди цієї заборони вже очевидні – ця новина підняла цілу інформаційну хвилю, з новими закликами до повної заборони діяльності УПЦ. В суспільстві це було сприйнято, як гоніння на священика, який висловлює проукраїнську, патріотичну позицію. Ми сподіваємось, що це насправді не так. Ця заборона послужила ще більшій спокусі, не тільки серед нецерковних, або малоцерковних людей, але й серед церковних. Ось один із відгуків вірян УПЦ: «Запрет в служении о. Андрея Пинчука - это «запрет» для всех священнослужителей и «отлучение» от причастия всех мирян нашей Церкви, кто считает, что в настоящих исторических условиях совершенное отделение УПЦ от МП крайне необходимо (без чего свободы страны не бывает). То есть всех тех, кто борется за духовную свободу Церкви и кто полагает свои души за независимость Украины». Просимо про це Вас, а не митрополита Іринея, бо він в указі про заборону ясно дав зрозуміти, що ініциатива виходить від Вас.
Відверто скажемо Вам, що ходять чутки, що заборона о. Андрія – це лише початок, що нібито готується заборона ще декого з нас. Якщо це правда, це нас не лякає і ніяк не змінить наших переконань, ми і далі будемо вести відкриту дискусію. Ми впевнені, що все те, що відбувається сьогодні з УПЦ – вразумління від Бога, Його намагання зцілити та виправити нас. І це зцілення повинно початися відновленням Соборності в Церкві. Хочемо нагадати Вам, що колись Ви виступили проти авторитаризму митрополита Філарета (Денисенко), який тиснув на учасників Собору, намагаючись отримати автокефалію для УПЦ, а потім покарав тих архієреїв, які відкрито висловили свою незгоду після Собору. Але у нас склалось таке враження, що сьогодні Ви фактично одноосібно приймаєте рішення стосовно подальшої долі УПЦ, не радячись ні з ким. Схоже, що сьогодняшній невизначений статус УПЦ (подібний до статусу РПЦЗ часів СРСР) – це Ваш особистий проект. Розуміння цього прийшло вже тільки через деякий час після травневого Собору УПЦ. Як Ви вважаєте, якщо б всі ті, хто тоді виступав з вимогою повного відокремлення від РПЦ, на Соборі ясно розуміли, що термін перебування УПЦ в канонічно невизначеному статусі (в якому УПЦ опинилась після внесення правок в Статут, бо класичне канонічне право не передбачає нічого, окрім екзархату, автономії та автокефалії) та розірвання адміністративних (а не канонічних) зв’язків з РПЦ, може бути невизначено довгим і що цей термін будете визначати лише Ви, чи не викликало б це палкої дискусії? Чи всі тоді ясно усвідомлювали, в якому фактичному статусі опиниться УПЦ після голосування? Чи м’який авторитаризм набагато краще за жорсткий? Благаємо, не повторюйте помилок митрополита Філарета, тим більше в такий час. Немає волі Божої ані на те, щоб ієреї були непідконтрольні та непідзвітні своїм парафіянам, та не прислуховувались до них, ані на те, щоб єпископи були нікому непідконтрольні та не прислуховувались до священиків та вірян. ⬇️
⬆️ Вважайте що ми - неформальне Братство, яке відстоює відродження Соборності в УПЦ.
З повагою до Вас. Хотіли б написати, що і з синовнею любов’ю, але важко писати про любов, коли відсутнє елементарне спілкування: так, ми ще любимо, але чи ще люблять та чи ще цінують нас? Сподіваємось на зустріч та розмову з Вами.
Автор звернення - о. Серафім Панкратов.»
Підписати лист можна за посиланням:
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=219661207484825&id=100083228414144
З повагою до Вас. Хотіли б написати, що і з синовнею любов’ю, але важко писати про любов, коли відсутнє елементарне спілкування: так, ми ще любимо, але чи ще люблять та чи ще цінують нас? Сподіваємось на зустріч та розмову з Вами.
Автор звернення - о. Серафім Панкратов.»
Підписати лист можна за посиланням:
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=219661207484825&id=100083228414144
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
о. Кирило Говорун пише:
«19 мая митрополит Бердянский Ефрем запретил 4-х клириков своей епархии, а несколькими днями позже епископ Бердянский Лука той же юрисдикции РПЦ (не спрашивайте, как такое возможно), вменил эти запрещения якоже не бывшие. До сих пор игнорировались лишь меж-юрисдикционные запрещения, а теперь игнорируются и запрещения внутри-юрисдикционные. Институт запрещений окончательно стал якоже не бывшим. И это хорошая новость.»
«19 мая митрополит Бердянский Ефрем запретил 4-х клириков своей епархии, а несколькими днями позже епископ Бердянский Лука той же юрисдикции РПЦ (не спрашивайте, как такое возможно), вменил эти запрещения якоже не бывшие. До сих пор игнорировались лишь меж-юрисдикционные запрещения, а теперь игнорируются и запрещения внутри-юрисдикционные. Институт запрещений окончательно стал якоже не бывшим. И это хорошая новость.»
Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви від 23 травня 2023 року.
27 травня 2023 року виповнюється рік, як в місті Києві у Свято-Пантелеімонівському монастирі у Феофанії відбувся Собор Української Православної Церкви, який є найвищим органом церковного управління і скликається Предстоятелем Української Православної Церкви для вирішення принципових богословських, канонічних, богослужбових та пастирських питань. Цього ж дня тридцять один рік тому, відбувся й Харківський Архієрейський Собор, який відкрив нову сторінку в історії Православної України. Собор у Феофанії став відповіддю на непрості питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. Після тривалих конструктивних обговорень учасники Собору – архієреї, духовенство, чернецтво і миряни – ухвалили низку важливих рішень, зафіксованих у Постанові Собору.
Особлива увага була зосереджена на внесені доповнень і змін до Статуту про управління Української Православної Церкви. Зміни у Статуті не тільки розширили можливості Української Православної Церкви як самостійної і незалежної Церкви, але й стали переконливим аргументом для спростування численних наклепів і надуманих звинувачень, що лунали і, на жаль, ще продовжують лунати на адресу нашої Церкви. Крім цього, за результатами роботи Собору, в Києві відновлена стародавня практика варіння Святого Мира. Впродовж року після Собору розпочали свою діяльність понад 40 українських православних парафій закордоном, які на сьогодні об’єднані у Західноєвропейське вікаріатство Української Православної Церкви. Це також стало виконанням соборної ухвали про необхідність місії серед православних українців, які внаслідок війни вимушено опинились за межами Батьківщини, задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності. Рік церковного життя засвідчив правильність рішень цього Собору Української Православної Церкви, який символічно відбувся рівно у тридцяту річницю історичного Харківського Архієрейського Собору. Адже саме на Харківському Соборі вперше у новітній історії ієрархи Української Православної Церкви засвідчили спроможність спільною духовною працею у благодаті Духа Святого знаходити правильні церковні рішення у відповідь на складні виклики сьогодення.
Дуже серйозним викликом і важким випробуванням для всіх нас стала війна, що більше як рік тому прийшла на нашу українську землю. З самого початку кровопролиття в усіх храмах та монастирях Української Православної Церкви безупинно підноситься молитва за Українську державу, її територіальну цілісність і наших воїнів, які нині виборюють суверенітет України. Наша Церква з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на українську землю засудила цю кровопролитну війну, всіма можливими засобами долучилася до захисту Батьківщини та благословляє вірян захищати свою рідну Україну. Лише наша згуртованість, а не розділення, взаєморозуміння, а не приниження чи звинувачення, зможуть посіяти зерна миру, які у найближчому часі принесуть плід матеріального відновлення та духовного відродження України.
Нехай Всемилостивий Господь допоможе усім нам потрудитися заради перемоги, заради утвердження миру і проповіді любові. У сьогоднішній нелегкий час для нашої Батьківщини пам’ятатимемо слова Бога, які були сказані святому пророку Ісайї: не бійся, бо Я з тобою, не бентежся, бо Я — Бог твій, Я укріплю тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе десницею правди Моєї (Іс. 41:10).
27 травня 2023 року виповнюється рік, як в місті Києві у Свято-Пантелеімонівському монастирі у Феофанії відбувся Собор Української Православної Церкви, який є найвищим органом церковного управління і скликається Предстоятелем Української Православної Церкви для вирішення принципових богословських, канонічних, богослужбових та пастирських питань. Цього ж дня тридцять один рік тому, відбувся й Харківський Архієрейський Собор, який відкрив нову сторінку в історії Православної України. Собор у Феофанії став відповіддю на непрості питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. Після тривалих конструктивних обговорень учасники Собору – архієреї, духовенство, чернецтво і миряни – ухвалили низку важливих рішень, зафіксованих у Постанові Собору.
Особлива увага була зосереджена на внесені доповнень і змін до Статуту про управління Української Православної Церкви. Зміни у Статуті не тільки розширили можливості Української Православної Церкви як самостійної і незалежної Церкви, але й стали переконливим аргументом для спростування численних наклепів і надуманих звинувачень, що лунали і, на жаль, ще продовжують лунати на адресу нашої Церкви. Крім цього, за результатами роботи Собору, в Києві відновлена стародавня практика варіння Святого Мира. Впродовж року після Собору розпочали свою діяльність понад 40 українських православних парафій закордоном, які на сьогодні об’єднані у Західноєвропейське вікаріатство Української Православної Церкви. Це також стало виконанням соборної ухвали про необхідність місії серед православних українців, які внаслідок війни вимушено опинились за межами Батьківщини, задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності. Рік церковного життя засвідчив правильність рішень цього Собору Української Православної Церкви, який символічно відбувся рівно у тридцяту річницю історичного Харківського Архієрейського Собору. Адже саме на Харківському Соборі вперше у новітній історії ієрархи Української Православної Церкви засвідчили спроможність спільною духовною працею у благодаті Духа Святого знаходити правильні церковні рішення у відповідь на складні виклики сьогодення.
Дуже серйозним викликом і важким випробуванням для всіх нас стала війна, що більше як рік тому прийшла на нашу українську землю. З самого початку кровопролиття в усіх храмах та монастирях Української Православної Церкви безупинно підноситься молитва за Українську державу, її територіальну цілісність і наших воїнів, які нині виборюють суверенітет України. Наша Церква з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на українську землю засудила цю кровопролитну війну, всіма можливими засобами долучилася до захисту Батьківщини та благословляє вірян захищати свою рідну Україну. Лише наша згуртованість, а не розділення, взаєморозуміння, а не приниження чи звинувачення, зможуть посіяти зерна миру, які у найближчому часі принесуть плід матеріального відновлення та духовного відродження України.
Нехай Всемилостивий Господь допоможе усім нам потрудитися заради перемоги, заради утвердження миру і проповіді любові. У сьогоднішній нелегкий час для нашої Батьківщини пам’ятатимемо слова Бога, які були сказані святому пророку Ісайї: не бійся, бо Я з тобою, не бентежся, бо Я — Бог твій, Я укріплю тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе десницею правди Моєї (Іс. 41:10).
Синод зібрався, щоб митрополити разом з друзями провели час і затвердили оцю молитовку про атєчєство, землю і страну нашу.
Звісно, за Україну ніхто молитися не збирається.
Бо України на думку авторів цього літургічно-богослужбового вбожества, не існує.
Бо Україна, по думці авторів цієї молитви - неслухняний шмат російської держави.
Звісно, за Україну ніхто молитися не збирається.
Бо України на думку авторів цього літургічно-богослужбового вбожества, не існує.
Бо Україна, по думці авторів цієї молитви - неслухняний шмат російської держави.
Ось ще одне прохання на єктеньї, яке, на жаль, синодом затверджене не було:
«Ще молимося і за служителів Української Церкви нашої, що зібранням своїм потрясли сонний синод, і правлячих та вікарних. Щоб і надалі вони спонукали до ревності в ділі збереження віри Христової на землі Українській, з радістю звершуючи труд пастирський та опіку над всіма вірними. Щоб ні «заборони», ні «виверження» і ніяка інша архієрейська примха не розділили їх від любові Божої. Аби під покровом Пречистої перебуваючи, стали вони світлом правди для світу, і славою Церкви Твоєї! Молимося всі, почуй і помилуй!
Господи, помилуй (тричі).»
«Ще молимося і за служителів Української Церкви нашої, що зібранням своїм потрясли сонний синод, і правлячих та вікарних. Щоб і надалі вони спонукали до ревності в ділі збереження віри Христової на землі Українській, з радістю звершуючи труд пастирський та опіку над всіма вірними. Щоб ні «заборони», ні «виверження» і ніяка інша архієрейська примха не розділили їх від любові Божої. Аби під покровом Пречистої перебуваючи, стали вони світлом правди для світу, і славою Церкви Твоєї! Молимося всі, почуй і помилуй!
Господи, помилуй (тричі).»