#СтопКадр: ефект повернення додому - я не просто згадала, а прям на власні очі побачила, скільки в мене непрочитаних книжок. І це тільки два стоси з… шести? восьми? Ой, є ще ота полиця…

На вулиці вогко, в домі холодно, зігріваюся тим, що придумала нову рубрику для блогу.

Нічого оригінального, але вже кілька років думала таке зробити, а все ліньки було. А тут читала "Повільне горіння" Поли Гоукінз, де одна з героїнь - захоплена читачка і приділяє багато уваги тому, що читають навколишні - і всі зірки зійшлись.

Цитата для розігріву:
"Ірен зі свого місця не могла розібрати назви на корінцях, і це її дратувало. Вона мало що любила більше, ніж добренько роздивитися чиїсь книжки, хоча зараз явно не найкращий час".

А про книжки, згадані в романі, отут: https://bit.ly/3BzhzQD. Сподіваюсь, нічого суттєвого не пропустила. Приємно, що чимало видано українською - як не конкретно ці книжки, то бодай інші твори авторів.

#СтопКадр: дві останні прямо куплені паперові книжки (передзамовлені ще не приїхали) неочікувано пасують одна до одної кольорами

​​#КороткоПро дивний, але дуже красивий графічний роман за мотивами фінської міфології. Теґ #видайтеукраїнською йому цілком пасує, непогано вписалося б на полицю з виданнями від Видавництва.

"Жорстоко й поетично, химерно й хтонічно. Акварель і чорнило, міфологія й психологічно достовірні сімейні проблеми. "Оксі" - це щось на межі сайлентбуку та "класичнішого" графічного роману в тому сенсі, що тут є безтектові епізоди, які авторка не поспішатиме пояснювати, і... воно й не завжди треба і точно мало коли варто. І все це про те, як посеред лісу в родині ведмедів народжується шото таке... Дивне, небезпечне, шалено зворушливе.

А ще про те, звідки приходять тіні, що трапляється з тими, хто падає з небес, про те, як виживати в сім'ї, коли тебе не люблять, і як жити з дитиною, яка, сама того не розуміючи, здатна розтрощити все навколо, про те, куди приводить пісня і з якого огидного місива може прорости культура. Ну і взагалі-то це захмарно красивий, але дуже моторошний переспів космологічного міфу про протистояння Богині Неба та Смерті, в якому полонених не беруть та на collateral damage не зважають. І про незграбне не-ведмежа, яке з ведмежою не-грацією проломило стежку крізь це протистояння. "Мамо-мамо, ти ж мною пишаєшся, я зрозуміла, як робити м'ясо!" - бррр".

Я місяцями намагалася написати щось у блог для рубрики "Графічна пауза", й місяцями в мене це не виходило. Тому певної миті я вже просто психанула й вирішила зробити дайджест прочитаних мальописів за два сезона. Сьогодні ділюся першою частиною цього дайджесту: про космічних (буквально, ага) придурків, мої експерименти з манґою, давніх богів, чайних драконів та давно знайому дивачку: https://bit.ly/3e5Fb6w

Далі буде ще. Ну, я сподіваюся.

#СтопКадр: якщо ви зараз гуглите «Анні Ерно», то нагадаю, що українською її видавали

#СтопКадр: коли вирішила долучитись до челенджу #МісяцьУкраїнськогоМодернізму й почала одразу з найболючішого. Ні-ні, я не маю сумнівів в крутизні цих репортажів, у мене просто три чверті рідні з нині окупованих болгарських сіл Приазов‘я, схожих на ті, про які писав був Йогансен

Десь на початку літа я була впевнена, що рубрика "вішлист" у моєму блозі сконала ще переконливіше за сам блог. А ти диви - під кінець жовтня і бажаних книжечок назбиралося, і сама ідея, що можна щось хотіти зараз, але не намагатися купити одразу (препогано концепція відкладеної гратифікації працює, коли будь-якого дня може прилетіти подаруночок від русні) розправила крильця й нагадала, що десь там існують мрії.

Ну то помрію. Серед мрій - трохи українського фентезі (і фантастики), трохи підліткового, трохи детективів, трохи нонфікшену і ще всяке різне.

А ще - незвично висока концентрація імен френдес на обкладинках

І все - тут: https://bit.ly/3SLQGOB

Той дивовижний випадок, коли є і світло, й інтернет - а я при цьому вже встигла попрацювати.

Наздогнала пропущене й злила в один два традиційні дописи про Goodreads Choice Award.

Усе майже, як завжди - читала мало, а хочу прочитати багато: https://bit.ly/3BDN6QT

Дуже радує, що з книжок-переможниць вже дещо анонсовано (чи навіть вийшло) українською. Але там і серед не-переможниць багато цікавого.

​​#Хотіти: ого, я й не помітила, а КСД анонсували перший том пригод Томмі й Таппенс. Це та частина доробку Аґати Крісті, яку я пропустила повністю - навіть порівняно свіжий серіал не дивилася. Від анотації віє шпигунським присмаком - люблю таке

Почуваюся адепткою культу "А чи не хочете ви поговорите про любовні романи... Так-так, навіть якщо не читаєте любовні романи!". А все тому, що Урсула Вернон/Т. Кінґфішер і таке теж пише.

Шматочок на пробу:
"Отже є Вона. Сирота, що виросла посеред психологічного й економічного аб'юзу, але спромоглася вивчитись, невдало вийшла заміж за… правильно, ще одного психологічного й економічного аб'юзера, проте знайшла в собі сили втекти (прихопивши домашнього улюбленця), переїхати до іншої країни, збудувати з нуля серйозну кар'єру й переконатися, що ніхто їй більше не потрібен, окрім як домашнього улюбленця й подруги (за сумісництвом - домовласниці, готової брати комірне не грошима). Аж тут вона зустрічає Його.

І є Він. Ветеран війни з лютим ПТСРом, безкраєю відданістю побратимам і ще нескінченнішим страхом жити на повну, бо Він не ладен контролювати прояви агресії. Та поруч з Нею Йому чомусь так спокійно, так затишно, так…

Звучить як пісна фігня? Ладно, внесемо уточнення. Одна гаряча сцена в цій книжці завершується тим, що Вона наступає на відрубану голову. Тільки голова виявилась не зовсім відрубаною, але пахла вона точно неправильно!

Отже Вона (Ґрейс) - це геніальна парфумерка, яку звинувачують у отруєнні вельмиповажної персони, й Він буде її рятувати. Рятувати - це Його професія. Бо Він (Стівен) - паладин. Щоправда, його бог помер, і тому золота благодать більше не виводить Стівена та його колег з чорного хвилі берсеркового гніву, але якщо побратими/посестри вчасно отоварять по голові - найгіршого можна уникнути".

А в блозі про цей дуже химерно-божевільний мікс міського фентезі, детективу, любовного та виробничого романів більше: https://bit.ly/3WGr5ZW

Рік ще не скінчився, а перший підсумковий пост уже в ефірі. Ну бо до фактору "час і натхнення", додається ще й сакраментальне "світло є? а інтернет?", та й Географія читання дуже навряд зміниться за останній тиждень року.

27 країн за рік - це небагато, але це чесна праця. Плюс кілька варіантів - рідкісні, а то й взагалі унікальні для мого читацького досвіду.

Усе тут: http://bit.ly/3YQVfM2

​​​​Не впевнена, що була цього року чемною, але якраз на свята нагодився приємний анонс - у видавництві "Ранок" десь уже "після свят" має вийти збірка оповідань-ретелінгів українських письменниць, і моя новелетка там буде теж.

Ця невеличка історія, яка писалася якраз напередодні великого вторгнення, а редагувалася й полірувалася в екзилі, багато в чому допомагала втримувати мій дах на належному місці. Почалася насправді вона дуже давно, ще десь 2015 чи 2016 року, коли я була придумала сетинг та героїв для оповідання для "Зоряної фортеці", але так і не написала, бо у формат воно вміщатися не захотіло. Але сама ідея: "А що буде, якщо всіх бранців ельфів, яких століттями забирали до Чарокраю" одномоментно повернуть у наш світ, і як вони будуть адаптуватися до докорінно зміненої реальності?" - продовжувала собі жевріти, допоки Альона Сіліна якось не написала: "Я хочу зробити збірку ретелінгів, де героїні казок житимуть у сучасних українських містах, ти як?". А я тоді сказала: "Треба подума..." - і пролунав гучний КЛАЦ. Зірки зійшлися, казку для переказу навіть шукати не довелось - вона могла бути тільки оця, й одна з героїнь колись давно вигаданого світу нарешті отримала свій голос. Це не та історія, з якою я носилася більше п'яти років, але, сподіваюсь, колись стане часу й натхнення й на ту саму, так і не написану.

А що буде в "Легендарії"? Можна сказати, виробнича комедія про шахраювату героїню, яка зарішає будь-які делікатні проблеми магічного характеру (якщо, ясна річ, їй щедро заплатити), любить потеревенити з оболонськими русалками, зависає в "Палітурці", завжди (правда, завжди) носить високе взуття й сумує за тими часами, коли вміла бачити в темряві. А, про важливе забула - і живе на Троєщині.

Сподіваюся, скоро ви зможете познайомитись із "Кет у чоботях".

Рік почався - значить треба з цим щось робить. Наприклад, традиційні читацькі підсумки з циферками й діаграмками. Ніщо не заспокоює більше за діаграмки!

Отже про моє позорне читання-22 у стовпчиках та "пиріжках" - про гонитву за новинками, комфорт-ридінг та неочікувано-очікуваний топ видавництв, і все - отут: https://bit.ly/3ClLOKJ

А от і третій підсумковий пост. Цього разу - про ті книжки, які чимось зачепили посеред читацької апатії.

У цій двадцятці - одне оповідання, одна манґа, один графічний роман, хороший такий запас фентезі й готики та приємний відсоток українських книжок.

Усе тут: https://bit.ly/3CsPXwE

​​У житті завжди мають бути котики, навіть якщо вдома їх тримати не можна. Цього року я дуже рано виконала норматив з читання поезії, а все тому, що мені подарували Cats in Spring Rain - збірку хайку про володарів всесвіту.

Дуже #КороткоПро:
"Маленький, але неймовірно чарівливий артбук - один з тих камінчиків, на яких психіка тримається в оці непевні дні. Добірка хайку, доповнена роботами японських художників, і все це - про їхніх котячих величностей. Прекрасна книжка, якій трішечки бракує екскурсів у культурні контексти - символіку "котячості" в хайку укладачка-перекладачка в передмові трохи пояснила, але хотілося б і про ключики до візуальної складової почитати. Хай там як, а це крихітне диво поліграфії і сенсів, яке вчасно нагадало, що попри все життя триває, дощ падає, а коти - любляться, чубляться й ганяють метеликів".

Цей день настав: "Легендарій дивних міст" уже на передзамовленні.

Анотація від видавництва: "Збірка, що об’єднала твори відомих авторок фентезі, звела стару добру казку й міську легенду. Вісім фентезі-ретелінгів, шалений сюжет яких дивно вплетений в надійну стару канву. Вісім українських міст: Донецьк, Київ, Львів, Винники, Нікополь, Дніпро, Буча та Луцьк — кожне з власною легендою, що чаїть і моторошне, і прекрасне".

http://bit.ly/3XH1LDA

​​Я давно заборгувала патронам відгук на "Галант" (бо саму книжку читала ще влітку), але нарешті виправилася: https://bit.ly/3WYTeeu

Тизер:

"На перший погляд невеличкий роман Вікторії Шваб вирішив водночас вдягнути все найкраще з класичних готичних кліше: сирітка-неборака, глуха глушина, моторошний маєток, ще моторошніший сад при маєтку, доброзичливі слуги VS непривітні господарі, привиди, загадкова фамільна хвороба (вампіри? перевертні? що з цими Прайорами не так, бо точно щось не так!), просте людське фамільне божевілля й океан розгубленості посеред ворожого середовища. Але, на відміну від класики, Олівія діє не за класичними канонами. Вона не така хвацька, як Ноемі з "Мексиканської готики", але їй нема чого втрачати, тож вона готова терпіти нестерпного кузена, страшних привидів (а вони її дійсно лякають), загадкові натяки на прокляття, аби тільки зрозуміти - що саме сталося з її матір'ю, чому вона втекла з дому. І хто батько Олівії? І що сталося? І взагалі - навіщо в саду дивні ворота, якщо їх не можна відчинити?"

Репост у блог обов'язково буде, але коли вже вийде українське видання

Дуже призабута рубрика "Дзеркальце, дзеркальце" - порівняння книжок за певним параметром - зненацька самовідродилася, як та миша. А то просто я впідряд прочитала "Уроки хімії" та "Гіпотезу кохання" й звернула увагу, наскільки схоже авторки описують кар'єрний шлях двох науковиць, хоча героїнь розділяє мало не сімдесят років і різні закони жанру.

Шматочок на пробу:
"Отже головна героїня "Гіпотези кохання" Олівія повільно, але старанно торує аспірантський шлях, хай навіть розуміє, що умови її навчання не відповідають її запитам. Що ж, дівчаткам в біології й досі непросто. Так непросто, що в Олівії й особистого життя фактично нема, але для того, щоб не заважати щастю подруги, вона вирішує збрехати про те, чи має хлопця, й цьомкнути в коридорі першого-ліпшого. Вийшло трохи невдобно, адже цьомкнула вона нелюбого всім асоціального генія-перфекціоніста Адама Карлсена, а той чомусь вирішив підіграти. І тепер Олівія, яка звикла до ролі сірої мишки, раптом опинилася під софітами загальної уваги - з ким це там зустрічається місцеве світило, яке всі ненавидять?

Історія Елізабет Зотт з "Уроків хімії" починається схожим чином, але в ще більш несприятливі для жінок у науці часи - в 1950-ті. Елізабет навіть не аспірантка, але вона вперто намагається провадити власні дослідження, хоча всі колеги вважають, що вона тут для заварювання кави та миття колб. Але битва за лабораторний посуд познайомила Елізабет з Келвіном Евансом... так, усе правильно - з нелюбим усім асоціальним генієм-перфекціоністом. От тільки в ті часи плітки про стосунки з місцевим світилом мало дещо інші наслідки.

Якщо в першій книжці стосунки між героями лежать в основі сюжету й розвиваються за канонами жанру (хіба що Адам виступає в ролі такого собі плюшевого варіанта містера Рочестера й підтримує Олівію... ну, практично в усьому, окрім любові до гарбузових напоїв), то для Елізабет взаємне кохання стає тим спалахом, що освітив життя, - і повністю переорав наукову кар'єру. Зрештою жінка... ні, не знаходить себе, але бодай вчиться застосовувати свої таланти в неочікуваній сфері (у романі дуже багато подробиць про те, як функціонувало розважальне телебачення 1960-х). Але обох героїнь визначає їх інтерес до науки, хоча й шляхи в них дещо різняться".

Читати далі: http://bit.ly/40YK3O9

​​#НовиниЗакордоння: не знаю чому, але мене дуже порадувала звістка про те, що Тор виокремлює імпринт для фантастичних романсів. Можливо, тому, що це штибу легітімізує мої ніжні почуття до історій кохання у фентезійному антуражі (Paladin's Grace, так, я на тебе дивлюся, але ж не тільки) - причому все ж на концептуально іншому рівні, ніж ота навала однотипних паранормал-романсів на початку цього століття (нє, ну там теж було кілька прикольних серій, але основна маса - ну таке)