У зв'язку із кризою палива до постійних користувачів велосипедів та самокатів додалися нові. Містяни вимушено пересіли з авто на засоби мікромобільності.
Криза з часом мине, але хочеться, щоб люди продовжили використовувати вело та самокати в якості повноцінного транспорту. Для цього необхідна відповідна інфраструктура: велодоріжки, велосмуги, заспокоєння руху авто. І головне — ця інфраструктура має забезпечувати комфорт та безпеку пересування.
Дніпро поки що буксує із впровадженням такої інфраструктури. Але там, де вона є, щодня можна спостерігати десятки/сотні користувачів.
На фото Набережна Перемоги, проспект Миру та вулиця Курчатова. Такими можуть і мають виглядати й інші вулиці Дніпра, щоб місто мало не окремі відрізки велосполучення, а повноцінну систему.
Так велосипед/самокат перетвориться з розваги в ефективний транспорт насамперед на короткі відстані до 5 км (хоча нічого не заважає їздити і на більші дистанції).
Із збільшенням велокористування зменшуватиметься навантаження на дороги. Тому у впровадженні велоінфраструктури мають бути закікавлені всі, і насамперед ті, хто вимушений щодня їздити власною автівкою. Адже чим більше велосипедів на вулицях, тим більше місця на вулицях для авто.
І наостанок: велоінфраструктура дає нам свободу вибору: в магазин неподалеку можна поїхати велосипедом, на роботу — громадським транспортом (його також потрібно покращувати), із сім'єю на прогулянку — автівкою. Сценарії можуть бути найрізноманітнішими, проте ми матимемо вибір, чим дістатися потрібної точки.
Криза з часом мине, але хочеться, щоб люди продовжили використовувати вело та самокати в якості повноцінного транспорту. Для цього необхідна відповідна інфраструктура: велодоріжки, велосмуги, заспокоєння руху авто. І головне — ця інфраструктура має забезпечувати комфорт та безпеку пересування.
Дніпро поки що буксує із впровадженням такої інфраструктури. Але там, де вона є, щодня можна спостерігати десятки/сотні користувачів.
На фото Набережна Перемоги, проспект Миру та вулиця Курчатова. Такими можуть і мають виглядати й інші вулиці Дніпра, щоб місто мало не окремі відрізки велосполучення, а повноцінну систему.
Так велосипед/самокат перетвориться з розваги в ефективний транспорт насамперед на короткі відстані до 5 км (хоча нічого не заважає їздити і на більші дистанції).
Із збільшенням велокористування зменшуватиметься навантаження на дороги. Тому у впровадженні велоінфраструктури мають бути закікавлені всі, і насамперед ті, хто вимушений щодня їздити власною автівкою. Адже чим більше велосипедів на вулицях, тим більше місця на вулицях для авто.
І наостанок: велоінфраструктура дає нам свободу вибору: в магазин неподалеку можна поїхати велосипедом, на роботу — громадським транспортом (його також потрібно покращувати), із сім'єю на прогулянку — автівкою. Сценарії можуть бути найрізноманітнішими, проте ми матимемо вибір, чим дістатися потрібної точки.
Вулиця Юрія Савченка має чудовий потенціал: тіністий бульвар посередині, широкі тротуари, частково збережена історична забудова.
Нині стан вулиці незадовільний. Щодня ходжу нею і щоразу болить... Тож спробував показати, як можна мінімальним втручанням, без дорогої реконструкції впорядкувати простір та зробити його комфортнішим:
• Організувати паралельне паркування розміткою на проїзній частині;
• Щоб не паркувалися на тротуарі, влаштувати зелену смугу, яка стане буфером між авто та людьми;
• Тротуаром пустити 2-сторонню велодоріжку, оскільки його ширина дозволяє це зробити;
• Зайвий простір під глухими фасадами озеленити та встановити вуличні меблі.
Ніби нічого надзвичайного, але вулиця відразу оживає, стає приємною та комфортною.
Гадаю, коли місто буде спроможне продовжити оновлення вуличного середовища, вулиця Савченка заслуговуватиме на подібні зміни!
Нині стан вулиці незадовільний. Щодня ходжу нею і щоразу болить... Тож спробував показати, як можна мінімальним втручанням, без дорогої реконструкції впорядкувати простір та зробити його комфортнішим:
• Організувати паралельне паркування розміткою на проїзній частині;
• Щоб не паркувалися на тротуарі, влаштувати зелену смугу, яка стане буфером між авто та людьми;
• Тротуаром пустити 2-сторонню велодоріжку, оскільки його ширина дозволяє це зробити;
• Зайвий простір під глухими фасадами озеленити та встановити вуличні меблі.
Ніби нічого надзвичайного, але вулиця відразу оживає, стає приємною та комфортною.
Гадаю, коли місто буде спроможне продовжити оновлення вуличного середовища, вулиця Савченка заслуговуватиме на подібні зміни!
Частину парку Писаржевського, що в народі звуть «Сосенки», до війни почали ремонтувати.
Оновлення насамперед торкнулося пішохідних доріжок, які були дуже занедбаними.
Замість старого асфальту тут вкладуть плитку та встановлять лавки.
З поганого — з‘явиться велодоріжка. В парках та інших пішохідних зонах вони не потрібні, адже це насамперед місце відпочинку. Велосипедисти тут мають їхати дуже обережно, підлаштовуючись під темп людей.
Минулоріч домовилися з міською владою в майбутньому заздалегідь обговорювати наявність велодоріжок в парках.
Оновлення насамперед торкнулося пішохідних доріжок, які були дуже занедбаними.
Замість старого асфальту тут вкладуть плитку та встановлять лавки.
З поганого — з‘явиться велодоріжка. В парках та інших пішохідних зонах вони не потрібні, адже це насамперед місце відпочинку. Велосипедисти тут мають їхати дуже обережно, підлаштовуючись під темп людей.
Минулоріч домовилися з міською владою в майбутньому заздалегідь обговорювати наявність велодоріжок в парках.
З 4-х ескалаторів надземного пішохідного переходу через Слобожанський проспект не працюють 2.
Так, нині у міста є більш пріоритетні задачі, ніж обслуговування ескалаторів. Буває, щось ламається, і потрібен час, щоб це полагодити — питань немає.
Хоча заради справедливості варто зауважити, що ескалатори час від часу не працювали і до війни.
Цим переходом щодня користуються сотні, якщо не тисячі містян. Для фізично здорових людей не надто важко піднятися на рівень другого поверху та спуститися, хоч це і незручно.
Натомість навіть справними ескалаторами не можуть користуватися люди з інвалідністю, батьки з дитячими візочками, інші маломобільні містяни. Коли ж ескалатори не працюють, ці люди фізично не в змозі перейти вулицю. Це несправедливо.
•
Виникає питання: навіщо потрібен такий перехід, який часто несправний, потребує постійного обслуговування і — головне — ускладнює життя містянам?
До 2015-го року тут існував звичайний наземний регульований перехід, який не ламався та дозволяв вільно перейти проспект.
Тут можна зауважити, що на цьому переході часто насмерть збивали людей. Але це не проблема переходу як такого — це проблема відсутності контролю швидкісного режиму та планування проспекту, що дає водіям можливість розганятися.
Молотком можна забити цвях, а можна вбити людину (вибачте за таку аналогію).
Також можна зауважити, що надземний перехід покликаний розвантажити проспект та міст від заторів. Але ж затори нікуди не поділися — вони просто перемістилися далі, до наступного світлофора. Світлофори в місті дозують потоки авто, вони не є причиною заторів.
Глобально цю проблему доцільно вирішувати будівництвом обхідних позавуличних магістралей, щоб містяни могли пересуватися з одного району в інший оминаючи центр міста. Але дана тема потребує окремого допису та обговорення.
•
Висновки: наявний надземний перехід не вирішує існуючі проблеми, натомість створює нові.
Гадаю, після закінчення війни в Україні та нормалізації життя потрібно повернутися до вирішення проблеми цього переходу зокрема та загальної проблеми транспортної інфраструктури та мобільності в місті.
Так, нині у міста є більш пріоритетні задачі, ніж обслуговування ескалаторів. Буває, щось ламається, і потрібен час, щоб це полагодити — питань немає.
Хоча заради справедливості варто зауважити, що ескалатори час від часу не працювали і до війни.
Цим переходом щодня користуються сотні, якщо не тисячі містян. Для фізично здорових людей не надто важко піднятися на рівень другого поверху та спуститися, хоч це і незручно.
Натомість навіть справними ескалаторами не можуть користуватися люди з інвалідністю, батьки з дитячими візочками, інші маломобільні містяни. Коли ж ескалатори не працюють, ці люди фізично не в змозі перейти вулицю. Це несправедливо.
•
Виникає питання: навіщо потрібен такий перехід, який часто несправний, потребує постійного обслуговування і — головне — ускладнює життя містянам?
До 2015-го року тут існував звичайний наземний регульований перехід, який не ламався та дозволяв вільно перейти проспект.
Тут можна зауважити, що на цьому переході часто насмерть збивали людей. Але це не проблема переходу як такого — це проблема відсутності контролю швидкісного режиму та планування проспекту, що дає водіям можливість розганятися.
Молотком можна забити цвях, а можна вбити людину (вибачте за таку аналогію).
Також можна зауважити, що надземний перехід покликаний розвантажити проспект та міст від заторів. Але ж затори нікуди не поділися — вони просто перемістилися далі, до наступного світлофора. Світлофори в місті дозують потоки авто, вони не є причиною заторів.
Глобально цю проблему доцільно вирішувати будівництвом обхідних позавуличних магістралей, щоб містяни могли пересуватися з одного району в інший оминаючи центр міста. Але дана тема потребує окремого допису та обговорення.
•
Висновки: наявний надземний перехід не вирішує існуючі проблеми, натомість створює нові.
Гадаю, після закінчення війни в Україні та нормалізації життя потрібно повернутися до вирішення проблеми цього переходу зокрема та загальної проблеми транспортної інфраструктури та мобільності в місті.
Фасад на Лазаряна, 3 минулоріч освіжили: пофарбували та почистили від прибудов.
Також привели до ладу прилеглу територію: вклади нову плитку, встановили нові опори освітлення, влаштували пандус.
Змінився і орендатор приміщення — тепер тут замість громіздкої вивіски на піддашку та заліплених вікон акуратна вивіска на фасаді з невеликими наліпками в прорізах вікна та дверей.
Приємна деталь — вазони з квітами на вході.
Здавалося б, нічого особливого, але в комплексі такі невеликі локальні зміни роблять вулиці приємнішими, більш затишними та цікавими.
Також привели до ладу прилеглу територію: вклади нову плитку, встановили нові опори освітлення, влаштували пандус.
Змінився і орендатор приміщення — тепер тут замість громіздкої вивіски на піддашку та заліплених вікон акуратна вивіска на фасаді з невеликими наліпками в прорізах вікна та дверей.
Приємна деталь — вазони з квітами на вході.
Здавалося б, нічого особливого, але в комплексі такі невеликі локальні зміни роблять вулиці приємнішими, більш затишними та цікавими.
