Цього дня, 23 вересня 63 р. до н. е., народилася видатна людина, чиї дії та їх наслідки в багато чому визначили хід історії наступних 5 століть. Мова про Гая Октавія Фуріна, також відомого як Гай Юлій Цезарь Октавіан Август, перший імператор Риму.
Видатний політик, який довершив справу Цезаря до найкращого з кінців, водночас покінчивши із виродженим сенатом, в якому вже проявлялися риси ненависного нам парламентаризму, та іншими претендентами на володіння Риму, як от Марк Антоній, він почав золоту добу цієї держави, вождистський Pax Romana, що стане, на ряду з античною Елладою, одним з найславетніших тріумфів Білої людини.
Адміністрація каналу має надію, що колись і для сучасної Європи настане час, коли кордони між білою людиною зітруться, і постане імперія, істино достойна зватися спадкоємцем Вічного Риму.
Видатний політик, який довершив справу Цезаря до найкращого з кінців, водночас покінчивши із виродженим сенатом, в якому вже проявлялися риси ненависного нам парламентаризму, та іншими претендентами на володіння Риму, як от Марк Антоній, він почав золоту добу цієї держави, вождистський Pax Romana, що стане, на ряду з античною Елладою, одним з найславетніших тріумфів Білої людини.
Адміністрація каналу має надію, що колись і для сучасної Європи настане час, коли кордони між білою людиною зітруться, і постане імперія, істино достойна зватися спадкоємцем Вічного Риму.
Чому на каналі таврують зрадників та ворогів ОУН? Чому скиглення про те що "пройшло вже стільки часу" для нас порожній звук?
Бо була втрачена можливість тоді здобути свою Державу. Державу - Тоталістичну, Імперську, Однопартійну, Нетолератну, Ієрархічну, на чолі з Вождем, яка зрощувала б новий тип героїчного покоління та стала запорокую розвитку Нації.
Натомість в 91 році отримали спадок вражений інтернаціонал-марксистською хворобою, який за останні 30 років був просякнутий косполітичною ліберал-антифашиською гниллю.
На світлинах ІІ розділ - Державний Лад, з програми ОУН прийнятою на Другому Великому Зборі в Римі, 1939 рік.
#ідеологія_ОУН
Бо була втрачена можливість тоді здобути свою Державу. Державу - Тоталістичну, Імперську, Однопартійну, Нетолератну, Ієрархічну, на чолі з Вождем, яка зрощувала б новий тип героїчного покоління та стала запорокую розвитку Нації.
Натомість в 91 році отримали спадок вражений інтернаціонал-марксистською хворобою, який за останні 30 років був просякнутий косполітичною ліберал-антифашиською гниллю.
На світлинах ІІ розділ - Державний Лад, з програми ОУН прийнятою на Другому Великому Зборі в Римі, 1939 рік.
#ідеологія_ОУН
Українським націоналістам, мельниківцям, часто закидають що Андрій Мельник - не такий важливий як Степан Бандера, Роман Шухевич та Євген Коновалець, адже другому Вождю ОУН пощастило померти власною смертю, а не від рук ворога. Кажуть, що "він був людиною старшої формації, яка вже фактично відійшла від революційної боротьби, на відміну від Бандери, Шухевича, тощо", "КДБ не бачило в ліквідації Мельника великої політичної користі". Ідейні нащадки краківських диверсантів так само применшують роль Андрія Мельника у Визвольній боротьбі, як і їх попередники. Але чи справді другий Вождь Проводу Організації українських націоналістів Андрій Мельник залишився "непоміченим" в очах головного ворога - червоної Москви?
Стаття про те, як гебісти планували спецоперацію по ліквідації Андрія Мельника.
Стаття про те, як гебісти планували спецоперацію по ліквідації Андрія Мельника.
Telegraph
Після вбивства Вождя ОУН Євгена Коновальця - у НКВД планували вбивство його правонаступника - полковника Андрія Мельника.
Українським націоналістам, мельниківцям, часто закидають що Андрій Мельник - не такий важливий як Степан Бандера, Роман Шухевич та Євген Коновалець, адже другому Вождю ОУН пощастило померти власною смертю, а не від рук ворога. Кажуть, що "він був людиною…
Історики не раз нам поясняють, що нібито за старого Києва чи за козацької України змагався народ за віру, а тепер змагається за націю.
Велике непорозуміння! Тоді, як і тепер, боролася нація національну незалежність й за віру. Тільки тоді ширше значення надавали слову „віра", глибший зміст. Християнська віра - це був колись наш кодекс, статут всього внутрішнього устрою суспільства. Цей кодекс нормував усі відносини тої суспільности: між батьками й дітьми, братами й сестрами, народом і тими, хто ним правив, нацією та її ворогами- поганами, між різними класами суспільства, між людьми поміж собою і між людьми та Богом. Це була система понять Правди, Добра й Краси.
Уняті в форму оповідань, заповідей, притч, ці правила людської поведінки глибоко вкорінювалися в мозок і серце тодішньої людини, формували її душевне й духове Я, її характер, тримаючи на припоні внутрішньої моральної дисципліни відосередкові інстинкти людини, хоронячи від розвалу громаду й націю. Незрозумілі безвірницькому поколінню, - багато для християнина означали такі негативні й додатні символи, як Юда, Каїн, фарисей, Пілат, вигнання торгівців із храму, поняття гріха й покути, милосердного самарянина, багатого й Лазаря, невірного Томи, Пресвятої Діви, яку звали "матірʼю козацького краю". Такі слова, як "не мир, но меч!", такі образи, як образ хреста і Розпʼятого на нім, Духа Святого, "жизні подателя", якого подув чув у собі Шевченко і нерозумінням якого докоряв своїм недотепним землякам, які не знали, що невидиме є початком усього видимого.
У тій символіці, у тих притчах, у заповідях були тверді правила поведінки, яскраві приклади на чім взоруватися, чого, як вогню, оминати, були духові обручі, які твердо тримали духа суспільности тих часів і її тіло хоронили від розпаду. Окрилені тою вірою, щитами перегороджували поля - старокиївські дружинники з князями, боронячи перед кочівниками Україну.
Дмитро Донцов
#noster_ignis
Велике непорозуміння! Тоді, як і тепер, боролася нація національну незалежність й за віру. Тільки тоді ширше значення надавали слову „віра", глибший зміст. Християнська віра - це був колись наш кодекс, статут всього внутрішнього устрою суспільства. Цей кодекс нормував усі відносини тої суспільности: між батьками й дітьми, братами й сестрами, народом і тими, хто ним правив, нацією та її ворогами- поганами, між різними класами суспільства, між людьми поміж собою і між людьми та Богом. Це була система понять Правди, Добра й Краси.
Уняті в форму оповідань, заповідей, притч, ці правила людської поведінки глибоко вкорінювалися в мозок і серце тодішньої людини, формували її душевне й духове Я, її характер, тримаючи на припоні внутрішньої моральної дисципліни відосередкові інстинкти людини, хоронячи від розвалу громаду й націю. Незрозумілі безвірницькому поколінню, - багато для християнина означали такі негативні й додатні символи, як Юда, Каїн, фарисей, Пілат, вигнання торгівців із храму, поняття гріха й покути, милосердного самарянина, багатого й Лазаря, невірного Томи, Пресвятої Діви, яку звали "матірʼю козацького краю". Такі слова, як "не мир, но меч!", такі образи, як образ хреста і Розпʼятого на нім, Духа Святого, "жизні подателя", якого подув чув у собі Шевченко і нерозумінням якого докоряв своїм недотепним землякам, які не знали, що невидиме є початком усього видимого.
У тій символіці, у тих притчах, у заповідях були тверді правила поведінки, яскраві приклади на чім взоруватися, чого, як вогню, оминати, були духові обручі, які твердо тримали духа суспільности тих часів і її тіло хоронили від розпаду. Окрилені тою вірою, щитами перегороджували поля - старокиївські дружинники з князями, боронячи перед кочівниками Україну.
Дмитро Донцов
#noster_ignis
Демократія живе за рахунок і заради слів. Але за часів кризи люди не просять, щоб їх агітували. Вони хочуть, щоби ними командували.
Ми бажаємо підняти людей матеріально і духовно, але не тому, що думаємо, що чисельність, маса та кількість можуть створити у майбутньому якісь особливі типи цивілізації.
Держава існує для всіх людей, але вона також вища за народ і, якщо необхідно, проти народу... Вона проти нього, коли він намагається поставити свої приватні інтереси вище за спільні інтереси нації.
Беніто Муссоліні
#noster_ignis
Ми бажаємо підняти людей матеріально і духовно, але не тому, що думаємо, що чисельність, маса та кількість можуть створити у майбутньому якісь особливі типи цивілізації.
Держава існує для всіх людей, але вона також вища за народ і, якщо необхідно, проти народу... Вона проти нього, коли він намагається поставити свої приватні інтереси вище за спільні інтереси нації.
Беніто Муссоліні
#noster_ignis
В Українську Державність ми віруємо, Українську Державність ісповідуємо, в її неминучості переконані. Для нас вона є живою реальністю, бо ідею її ми носимо в серцях, бо її духом, потребами овіяне все життя.
Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров'ю. Кров пролита для цієї величньої мети ніколи не засихає.
Симон Петлюра
#noster_ignis
Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров'ю. Кров пролита для цієї величньої мети ніколи не засихає.
Симон Петлюра
#noster_ignis
З наказу ПУН до членів ОУН на терені ІІІ Райху, Götterdämmerung, квітень 1945 року.
Всі члений ОУН вважаються мобілізованими для боротьби з Червоною Армією. Необхідно залишатись на своїх місцях та у випадку прориву більшовиків, знищувати звязок, палити техніку та ліквідувати офіцерський склад. Зброю отримувати в підрозділах Вермахту, що відходять.
...
Свої дії необхідно координувати з загонами Volkssturm. Знищувати танки, невеликі групи, поодинокі автомобілі більшовиків. У жодному разі не вступати в бій з великими з'єднаннями. Для знищення танків використовувати Faustpatrone, які можна отримати у Volkssturm. Знищувати танки і невеликі групи військових ЧА шляхом засад у відповідних місцях.
...
У випадку зустрічі з військовослужбовцями ЧА представлятись насильно вивезеними на каторжну працю в Німеччину.
#історія_ДВЗ
Всі члений ОУН вважаються мобілізованими для боротьби з Червоною Армією. Необхідно залишатись на своїх місцях та у випадку прориву більшовиків, знищувати звязок, палити техніку та ліквідувати офіцерський склад. Зброю отримувати в підрозділах Вермахту, що відходять.
...
Свої дії необхідно координувати з загонами Volkssturm. Знищувати танки, невеликі групи, поодинокі автомобілі більшовиків. У жодному разі не вступати в бій з великими з'єднаннями. Для знищення танків використовувати Faustpatrone, які можна отримати у Volkssturm. Знищувати танки і невеликі групи військових ЧА шляхом засад у відповідних місцях.
...
У випадку зустрічі з військовослужбовцями ЧА представлятись насильно вивезеними на каторжну працю в Німеччину.
#історія_ДВЗ
Через 10 років після більшовицької революції, коли жид Джозеф Хайман відвідав Росію з дослідницькою місією, він написав у "Herald Tribune" в Нью-Йорку: "Можу запевнити братів усього ізраїльського світу, що в Радянському Союзі немає диктатури пролетаріату, а є жидівська диктатура над пролетаріатом". І тепер, коли Москва відкрито об'єдналася з англосаксонською плутократією, природно, що ця думка, яка закликає нас шукати в жидівстві походження та мету більшовизму, набула величезного поширення.
Ніколо Бомбаччі
#жидівське_питання
Ніколо Бомбаччі
#жидівське_питання
Цього дня виповнюється чергова річниця битва при Замі, що сталася 19 жовтня 202 року до н.е. Ця битва без перебільшення мала доленосний характер і торувала Риму його перемогою у ній шлях до домінації Середземноморським басейном та верховенством білої людини у регіоні. Розгром у ній здавалося раніше непереможної армії Ганнібала, а звідти й об'єднаної афро-азійської кольорової потолочі, Сціпіоном Африканським кров'ю змив ганьбу Канн і став черговою сторінкою слави нашої цивілізації.
Боги знову ожили, демонів розбито. Їх перемогли переможені; можна навіть сказати, що їх перемогли мертві. Ми не збагнемо слави Риму, її природності, її сили, якщо забудемо те, що в жаху та в приниженні він зберіг моральне здоров'я, душу Європи. Він став на чолі імперії тому, що стояв один посеред руїн. Після перемоги над Карфагеном усі знали, або хоча б відчували, що Рим представляв людство навіть тоді, коли був від нього відрізаний. Тінь впала на нього, хоча ще не зійшло світило, і тягар прийдешнього спав на його плечі. Не нам судити та гадати, яким чином і коли врятувала б Рим милість Господня, але я переконаний, що все було б інакше, якби Христос народився у Фінікійській, а не в Римській імперії. Ми повинні бути вдячні терпінню Пунічних воєн за те, що через століття Син Божий прийшов до людей, а не в недолюдське кубло. Антична Європа наплодила чимало власних бід - про це ми згадаємо пізніше, - але найгірше в ній було все-таки краще того, від чого вона врятувалася. Чи може нормальна людина порівняти велику дерев'яну ляльку, яка забирає у дітей частину обіду, з ідолом, що пожирає дітей? Ворогові, а не супернику відмовлялися поклонятися римляни.
Не про хороші дороги згадували вони і не про діловий порядок, а про зневажливі, нахабні усмішки. І ненавиділи дух ненависті, який володів Карфагеном. Ми повинні їм бути вдячні за те, що нам не довелося скидати зображення Венери, як скинули вони зображення Ваала. Завдяки їхній непримиренності, ми не ставимося непримиренно до минулого. Якщо між язичництвом і християнством - не тільки прірва, але і міст, ми повинні дякувати тим, хто зберіг у язичництві людяність. Якщо через стільки століть ми все ж таки в мирі з античністю, згадаймо хоч іноді, чим вона могла стати. Завдяки Риму ми можемо легко підняти тягар античності і нам не огидна німфа на фонтані або купідон на листівці.
Сміх і смуток з'єднують нас із древніми, нам не соромно згадати про них, і з ніжністю споглядаємо сутінки над Сабінські фермою і чуємо радісний голос домашніх богів, коли Катулл повертається додому, в Сірміон: «Deleta est Carthago». (лат. Карфаген зруйнований)
Гілберт Кіт Честертон
Боги знову ожили, демонів розбито. Їх перемогли переможені; можна навіть сказати, що їх перемогли мертві. Ми не збагнемо слави Риму, її природності, її сили, якщо забудемо те, що в жаху та в приниженні він зберіг моральне здоров'я, душу Європи. Він став на чолі імперії тому, що стояв один посеред руїн. Після перемоги над Карфагеном усі знали, або хоча б відчували, що Рим представляв людство навіть тоді, коли був від нього відрізаний. Тінь впала на нього, хоча ще не зійшло світило, і тягар прийдешнього спав на його плечі. Не нам судити та гадати, яким чином і коли врятувала б Рим милість Господня, але я переконаний, що все було б інакше, якби Христос народився у Фінікійській, а не в Римській імперії. Ми повинні бути вдячні терпінню Пунічних воєн за те, що через століття Син Божий прийшов до людей, а не в недолюдське кубло. Антична Європа наплодила чимало власних бід - про це ми згадаємо пізніше, - але найгірше в ній було все-таки краще того, від чого вона врятувалася. Чи може нормальна людина порівняти велику дерев'яну ляльку, яка забирає у дітей частину обіду, з ідолом, що пожирає дітей? Ворогові, а не супернику відмовлялися поклонятися римляни.
Не про хороші дороги згадували вони і не про діловий порядок, а про зневажливі, нахабні усмішки. І ненавиділи дух ненависті, який володів Карфагеном. Ми повинні їм бути вдячні за те, що нам не довелося скидати зображення Венери, як скинули вони зображення Ваала. Завдяки їхній непримиренності, ми не ставимося непримиренно до минулого. Якщо між язичництвом і християнством - не тільки прірва, але і міст, ми повинні дякувати тим, хто зберіг у язичництві людяність. Якщо через стільки століть ми все ж таки в мирі з античністю, згадаймо хоч іноді, чим вона могла стати. Завдяки Риму ми можемо легко підняти тягар античності і нам не огидна німфа на фонтані або купідон на листівці.
Сміх і смуток з'єднують нас із древніми, нам не соромно згадати про них, і з ніжністю споглядаємо сутінки над Сабінські фермою і чуємо радісний голос домашніх богів, коли Катулл повертається додому, в Сірміон: «Deleta est Carthago». (лат. Карфаген зруйнований)
Гілберт Кіт Честертон
Трохи думок та оцінка творчости поета-воїна, «Імператора залізних строф» та «Кривавих шляхів апостола» - Евгена Маланюка.
Запрошуємо до прочитання
Запрошуємо до прочитання
Telegraph
Евген Маланюк - Залізних імператор строф.
Року 1957, коли Евгенові Маланюку сповнилося 60 літ, один з його емігрантських критиків Ю. Лавріненко поставив як на той час подиву гідне, сміливе питання: «А...як оцінюватиме Маланюка читач у завтрашній, цілком незалежній і цілком індустріальній Українській…
22 жовтня 1894 року народився Яків Гальчевський, полковник Армії УНР - повстанський отаман Орел.
На каналі є допис про блискучого отамана. Сьогодні ж опублікуємо його життєве кредо:
В постійній боротьбі ми стали людьми не з цього світу, а стояли понад людські пристрасті. На землі нічого не було такого, щоби нас до неї притягало: ні батьки, ні родина, ні багатство не могло нам заступити неба, куди наші душі рвались, бо там була ідея. Смерти ми не боялися, бо завсіди стояла вона перед нами. Свою смерть кожний із нас уявляв собі, як легкий перехід у інший, незнаний нам світ, де буде вічний спокій, на який ми заслужили своїм бурхливим життям. Перехід повинен бути легким тому, що ми знали, за що вмираємо, що не один ворог поляг від кожного із нас.
Нам легко було вмирати в бою, ми без страху заглядали смерті в очі. На землі не залишаємо нічого, чого б нам було шкода. У мене особисто - ні золота, ні речей не залишилося б. Ціле моє майно на мені, і з нього найціннішим була зброя...
#noster_ignis
На каналі є допис про блискучого отамана. Сьогодні ж опублікуємо його життєве кредо:
В постійній боротьбі ми стали людьми не з цього світу, а стояли понад людські пристрасті. На землі нічого не було такого, щоби нас до неї притягало: ні батьки, ні родина, ні багатство не могло нам заступити неба, куди наші душі рвались, бо там була ідея. Смерти ми не боялися, бо завсіди стояла вона перед нами. Свою смерть кожний із нас уявляв собі, як легкий перехід у інший, незнаний нам світ, де буде вічний спокій, на який ми заслужили своїм бурхливим життям. Перехід повинен бути легким тому, що ми знали, за що вмираємо, що не один ворог поляг від кожного із нас.
Нам легко було вмирати в бою, ми без страху заглядали смерті в очі. На землі не залишаємо нічого, чого б нам було шкода. У мене особисто - ні золота, ні речей не залишилося б. Ціле моє майно на мені, і з нього найціннішим була зброя...
#noster_ignis
Forwarded from Полум'я наших душ
23 жовтня 1940 року у французькому місті Андай відбулася перша і єдина в житті зустріч Фюрера Велико-німецького Райху Адольфа Гітлера та Каудильйо Іспанії Франциско Франко.
Наслідки цієї зустрічі мали епохальні наслідки.
Мета–максимум від Фюрера була домовитися та схилити Іспанію долучитися до вступу в активну участь у війні, по стороні союзу Країн Осі.
Мета–мінімум дати дозвіл Іспанії на прохід Вермахту задля захоплення Гібралтару.
Але Франко оголосив про намір дотримуватися нейтралітету, та не зважився ухвалити рішення пропустити німецькі війська, через територію Іспанії для захоплення останніми Гібралтару.
Якби Франко пропустив Вермахт і вони захопили Гібралтар, для Великобританії це була б, без перебільшення, катастрофа. Але він відмовився це зробити, що зарахували йому після війни, коли, незважаючи на дипломатичні демарші СРСР, США і Великобританія залишили його при владі.
Таке рішення Каудильйо можна зрозуміти, якщо спробувати оцінити зі сторони патріота і державника Іспанії. Адже країна була з геть зруйнованою економікою та ще зі свіжими ранами, що послабили іспанський народ від недавньої Громадянської війни.
Але перед лицем Європи та Перемоги її цивілізації, вчинок Франко є злочином.
Наслідки цієї зустрічі мали епохальні наслідки.
Мета–максимум від Фюрера була домовитися та схилити Іспанію долучитися до вступу в активну участь у війні, по стороні союзу Країн Осі.
Мета–мінімум дати дозвіл Іспанії на прохід Вермахту задля захоплення Гібралтару.
Але Франко оголосив про намір дотримуватися нейтралітету, та не зважився ухвалити рішення пропустити німецькі війська, через територію Іспанії для захоплення останніми Гібралтару.
Якби Франко пропустив Вермахт і вони захопили Гібралтар, для Великобританії це була б, без перебільшення, катастрофа. Але він відмовився це зробити, що зарахували йому після війни, коли, незважаючи на дипломатичні демарші СРСР, США і Великобританія залишили його при владі.
Таке рішення Каудильйо можна зрозуміти, якщо спробувати оцінити зі сторони патріота і державника Іспанії. Адже країна була з геть зруйнованою економікою та ще зі свіжими ранами, що послабили іспанський народ від недавньої Громадянської війни.
Але перед лицем Європи та Перемоги її цивілізації, вчинок Франко є злочином.
Ті, що хочуть покращити цей занепадаючий і корумпований світ, повинні зрозуміти, що плутократія і комунізм — не єдині шляхи людства вирішення нещасть і невдач. Бо є третій шлях – наш, єдиний і найкращий. Прийдуть люди, які, навіть не згадають нас, бо це буде заборонено або тому, що боятимуться це робити, але вони спробують пройти нашим шляхом. І з ними будуть боротися та зраджувати, як і нас. Але врешті-решт ми переможемо, тому що правда завжди перемагає в цьому світі.
Йозеф Геббельс, квітень 1945 року.
#noster_ignis
Йозеф Геббельс, квітень 1945 року.
#noster_ignis
Життя є лише слідом, що тягнеться та згасає у темряві.
Можливо, смерть стане нашою найбільшою та найнебезпечнішою авантюрою, адже недарма шукачів пригод завжди ваблять до себе її палаючі обрії.
Ернст Юнґер
#noster_ignis
Можливо, смерть стане нашою найбільшою та найнебезпечнішою авантюрою, адже недарма шукачів пригод завжди ваблять до себе її палаючі обрії.
Ернст Юнґер
#noster_ignis
30 жовтня 1922 року, 102 роки тому, відбулася подія гідна пам'яті в серцях кожного, хто вважає себе правим. Марш вождя італійського інтегрального націоналізму Дуче Беніто Муссоліні завершився повною перемогою правиці в Італії та закінчив тиранію дурості республіканської демократії. Так розпочалася ера фашизму в Європі.
Ця перемога знаменувала початок нового ренесансу духу та ідеї, що постали проти диктатури матеріалізму, дисципліни проти свободи, порядку проти анархії, влади вождя проти колективної безвідповідальності демократії. Перемога фашистів надихнула та вказала шлях мільйонам однодумців з усіх куточків Європи, які продовжили боротьбу за перемогу істини.
«Фашисти! Італійці! Час рішучих дій настав. Сьогодні армія чорносорочечників знову захопить скалічену перемогу і піде прямо на Рим, несучи йому назад славу Капітолію. Проблему соціалізму в країні потрібно вирішувати силою - і для цього ми спорядили наші легіони.
Військовий закон фашизму зараз стає фактом. Як наказав дуче: військове, політичне і адміністративне управління переходить квадрумвірам. Армія, щит нації, не братиме участь в цій боротьбі. Більш того, фашизм марширує не проти поліції, а проти політичного класу, одночасно підступного і тупоголового, який за чотири довгих роки не зміг дати нації уряд. Фашисти Італії! Ми повинні перемогти і ми переможемо! »
Ця перемога знаменувала початок нового ренесансу духу та ідеї, що постали проти диктатури матеріалізму, дисципліни проти свободи, порядку проти анархії, влади вождя проти колективної безвідповідальності демократії. Перемога фашистів надихнула та вказала шлях мільйонам однодумців з усіх куточків Європи, які продовжили боротьбу за перемогу істини.
«Фашисти! Італійці! Час рішучих дій настав. Сьогодні армія чорносорочечників знову захопить скалічену перемогу і піде прямо на Рим, несучи йому назад славу Капітолію. Проблему соціалізму в країні потрібно вирішувати силою - і для цього ми спорядили наші легіони.
Військовий закон фашизму зараз стає фактом. Як наказав дуче: військове, політичне і адміністративне управління переходить квадрумвірам. Армія, щит нації, не братиме участь в цій боротьбі. Більш того, фашизм марширує не проти поліції, а проти політичного класу, одночасно підступного і тупоголового, який за чотири довгих роки не зміг дати нації уряд. Фашисти Італії! Ми повинні перемогти і ми переможемо! »
Чи не дивно це: засинати в Австрії, а прокинутись в Українській державі?.. Радісно стало мені, коли я подумав про це здивування, яке обійме зранку і наших невтаємничених, а ще більше - поляків. 3 тим я і заснув.
I справді, пішло все точнісінько за складеним планом.
Наші частини зайняли - між 1:00 і 3:30 годинами ранку - головні точки Львова. У касарнях наші захопили зброю та інтернували всіх старшин-поляків, а чужих - німців, чехів, мадярів - пустили в свояси. О пів на четверту ранку весь Львів був в українських руках. Так само й край.
До 7 години ранку українці, не втративши жодного стрільця, зайняли урядові будинки - Галицького крайового сейму та магістрату, і стратегічні пункти міста - вокзал, пошту, летовище, цитадель, вʼязниці, декілька військових складів та інтернували коменданта Львова Пфаффера.
У виступі взяли участь: вояки запасного батальйону 15-го піхотного полку - 500 вояків, 19-го полку - 400 вояків, 30-го батальйону польових стрільців - 90 вояків, батальйону 41-го піхотного полку - 350 вояків та бійці менших охоронних й допомогових відділів - загалом до 1500 стрільців та старшин.
Був це сонячний осінній день. На ратуші, високо, в осінньому вітрі лопоче синьо-жовтий стяг - символ поверненої після 550-ти років держави!
Більше пяти століть - це довгий час. А земля Данила і Лева все таки залишилась українською та святкує сьогодні своє визволення.
Галицька Держава! Офіційно названа: Західноукраїнська Республіка. Та на практиці, в реальному житті, це була Галицька Держава - з гордою свідомістю своєї державної традиції - традиції Осмомисла, Романа, Данила, Лева та Юрія...
#історія_ПВЗ
I справді, пішло все точнісінько за складеним планом.
Наші частини зайняли - між 1:00 і 3:30 годинами ранку - головні точки Львова. У касарнях наші захопили зброю та інтернували всіх старшин-поляків, а чужих - німців, чехів, мадярів - пустили в свояси. О пів на четверту ранку весь Львів був в українських руках. Так само й край.
До 7 години ранку українці, не втративши жодного стрільця, зайняли урядові будинки - Галицького крайового сейму та магістрату, і стратегічні пункти міста - вокзал, пошту, летовище, цитадель, вʼязниці, декілька військових складів та інтернували коменданта Львова Пфаффера.
У виступі взяли участь: вояки запасного батальйону 15-го піхотного полку - 500 вояків, 19-го полку - 400 вояків, 30-го батальйону польових стрільців - 90 вояків, батальйону 41-го піхотного полку - 350 вояків та бійці менших охоронних й допомогових відділів - загалом до 1500 стрільців та старшин.
Був це сонячний осінній день. На ратуші, високо, в осінньому вітрі лопоче синьо-жовтий стяг - символ поверненої після 550-ти років держави!
Більше пяти століть - це довгий час. А земля Данила і Лева все таки залишилась українською та святкує сьогодні своє визволення.
Галицька Держава! Офіційно названа: Західноукраїнська Республіка. Та на практиці, в реальному житті, це була Галицька Держава - з гордою свідомістю своєї державної традиції - традиції Осмомисла, Романа, Данила, Лева та Юрія...
#історія_ПВЗ
Про те, як українські молоді гімназисти рвались на Листопадовий чин. Уривки з книги "Дужим помахом крил" Антіна Крушельницього.
Молодий хлопчина, піддержуваний своїми товаришами, вискочив на стіл, випростався перед ним, як струна, підніс руку до своєї мазепинки, промовив дитячим але твердим, завзятим голосом:
- Пане державний секретарю! Від гуртка своїх товаришів заявляю вам, що вся молодь нашої гімназії вище чотирнадцяти років зголоситься сьогодні до війська.
Всі зголосилися.
Було в цій заяві стільки щирости, така любов батьківщини віяла із неї, що у присутніх інтелігентів сльози з’явилися на очах.
Заскочений такою заявою молодого хлопця, трохи не дитини, Вітовський спершу дивився на нього, як на чудовище, витріщеними, холодними очима, потім посміхнувся весело, потім сам не спам 'ятався, як мусив втерти сльозу, що завертілася йому в оці, почав мигати повіками очей. Тим часом хлопчина склав свою заяву і сам не знав, що робити зі собою. Це вирвало глибокий стогін з грудей Вітовського. Він простяг до хлопчини руку й запитав:
Скажіть мені, як називаєтеся, дорогий юначе, щоб я навіки задержав у своєму серці ваше назвище.
Роман Лімницький! - була тверда, коротка відповідь. А після того ще сильніше доповнення: - Я промовляю від усіх своїх товаришів.
Дякую вам, молодий друже, за цю патріотичну заяву вашої гімназійної молоді. Україна запише цей вчинок ваш і ваших товаришів золотими буквами в своїй історії.
<…>
Ви знаєте, що жде вас, коли б не повелося?
Знаємо, пане професоре! - відповіли всі спокійно й поважно.
І не лячні вам наслідки можливої невдачі?
Ні, навіть смерть не лячна! - крикнув Роман Лімницький.
- А тато, мама - Романе?
Пане професоре, як ви нас завсігди вчили? Понад особисте щастя, понад родину - Україна!
<…>
- Де він? Де Роман? Нема його? Де Роман?
Лімницький сам не може зрозуміти, чому Романа нема? Чому його тут нема? Кричить до гурту:
- Панове! А нема з вами нашого Романа?
- Ромко вже у Львові! Поїхав учора авто з Вітовським і Летивітром!
<…>
Велика перемога! Від полудня залишили ляхи всі спроби наступів!
Очі Романа ясніли, коли розповідав другові про щастя своєї душі.
- Отже, це був наш останній бій сьогодні. Ах, коли б ви знали, який я щасливий, коли б ви знали, який я сьогодні щасливий! - промовив у захваті Летивітер.
- Певна річ. Коли тільки рам’я тобі скалічили! - підхопив хтось із товаришів. - Могло бути гірше.
Летивітер посміхнувся. Наблизився до Романа, обійняв його правою здоровою рукою за шию. Промовив:
- Але ж ти хвацький козак, Романе! - і до товаришів: - Ви знаєте? Ця дитина вчора ще на шкільній лавці сиділа! А сьогодні стояв у бою, як старий досвідний стрілець!
- Де тут між козаками дитина? - питає Роман.
Веселий сміх усього гурту був відповіддю на його жартівливі слова.
#історія_ПВЗ
Молодий хлопчина, піддержуваний своїми товаришами, вискочив на стіл, випростався перед ним, як струна, підніс руку до своєї мазепинки, промовив дитячим але твердим, завзятим голосом:
- Пане державний секретарю! Від гуртка своїх товаришів заявляю вам, що вся молодь нашої гімназії вище чотирнадцяти років зголоситься сьогодні до війська.
Всі зголосилися.
Було в цій заяві стільки щирости, така любов батьківщини віяла із неї, що у присутніх інтелігентів сльози з’явилися на очах.
Заскочений такою заявою молодого хлопця, трохи не дитини, Вітовський спершу дивився на нього, як на чудовище, витріщеними, холодними очима, потім посміхнувся весело, потім сам не спам 'ятався, як мусив втерти сльозу, що завертілася йому в оці, почав мигати повіками очей. Тим часом хлопчина склав свою заяву і сам не знав, що робити зі собою. Це вирвало глибокий стогін з грудей Вітовського. Він простяг до хлопчини руку й запитав:
Скажіть мені, як називаєтеся, дорогий юначе, щоб я навіки задержав у своєму серці ваше назвище.
Роман Лімницький! - була тверда, коротка відповідь. А після того ще сильніше доповнення: - Я промовляю від усіх своїх товаришів.
Дякую вам, молодий друже, за цю патріотичну заяву вашої гімназійної молоді. Україна запише цей вчинок ваш і ваших товаришів золотими буквами в своїй історії.
<…>
Ви знаєте, що жде вас, коли б не повелося?
Знаємо, пане професоре! - відповіли всі спокійно й поважно.
І не лячні вам наслідки можливої невдачі?
Ні, навіть смерть не лячна! - крикнув Роман Лімницький.
- А тато, мама - Романе?
Пане професоре, як ви нас завсігди вчили? Понад особисте щастя, понад родину - Україна!
<…>
- Де він? Де Роман? Нема його? Де Роман?
Лімницький сам не може зрозуміти, чому Романа нема? Чому його тут нема? Кричить до гурту:
- Панове! А нема з вами нашого Романа?
- Ромко вже у Львові! Поїхав учора авто з Вітовським і Летивітром!
<…>
Велика перемога! Від полудня залишили ляхи всі спроби наступів!
Очі Романа ясніли, коли розповідав другові про щастя своєї душі.
- Отже, це був наш останній бій сьогодні. Ах, коли б ви знали, який я щасливий, коли б ви знали, який я сьогодні щасливий! - промовив у захваті Летивітер.
- Певна річ. Коли тільки рам’я тобі скалічили! - підхопив хтось із товаришів. - Могло бути гірше.
Летивітер посміхнувся. Наблизився до Романа, обійняв його правою здоровою рукою за шию. Промовив:
- Але ж ти хвацький козак, Романе! - і до товаришів: - Ви знаєте? Ця дитина вчора ще на шкільній лавці сиділа! А сьогодні стояв у бою, як старий досвідний стрілець!
- Де тут між козаками дитина? - питає Роман.
Веселий сміх усього гурту був відповіддю на його жартівливі слова.
#історія_ПВЗ
