Один рік. Один костюм. Жодних коментарів.
Один день. Одна сукня. Нескінченне критиканство.

У цьому кадрі й цих фразах – до болю знайоме усім жінкам придирство щодо нашого одягу та смаку. Про нього відверто написав ще у 2014 році австралійський телеведучий Карл Стефанович. Він зізнався, що упродовж року одягав на ефіри один і той самий синій костюм – ніхто ані слова з глядачів чи критиків цього просто не помітив. А якщо й помітив, то мовчав.

Тим часом його колегу – телеведучу Лізу Вілкінсон, яка змушена була змінювати одяг для ефірів, постійно критикували. То колір не такий, то фасон, то декор, то повнить, до не личить, то комір короткий, то у плечах вузько. І так щодня. Після кожного ефіру глядачі, оглядачі, колеги мали «власну думку» щодо її смаку.

Справа не в моді.
Справа у сексизмі.
Невідчутному для чоловіка.
Безжальному для жінки.

Побачили цей кадр та передісторію на BBC News.

Добра і не дуже новина.

Добра: уперше в історії жінки випереджають чоловіків за рівнем освіти: майже у всіх країнах Економічної Співдружності у вишах більше жінок, ніж чоловіків. Такі дані Бюро національної статистики Великобританії за 2024 рік.

Не дуже добра 🙂: жінки шукають партнера з таким самим рівнем освіти, але дефіцит «рівних» чоловіків призводить до розчарування...

📍 І це ще не все. У новині - кілька цікавих цифр...

Про атрибути успіху, 6000 доларів і марафон босоніж. Історія, яку варто прочитати, дівчата, і переказати дітям.

Це історія Марії Лорени Рамірес з мексиканського племені Тарахумара. У 2017 році вона виграла ультрамарафон. З дитинства бігала, хоч і не мала жодного спортивного спорядження, форми, вичищених бігових доріжок – вона з дуже бідної сім'ї.

І на марафон прийшла у… сукні та сандалях.
В одязі, в якому бігала завжди.
Після чорної роботи, між своїми буденними господарськими справами.

В сукні та сандалях серед бігунів у повній екіпіровці стала на старт.
У дуже виснажливому забігові.
І виграла.
Прибігла першою.
Шокувала всіх.
А сама стояла на п'єдесталі спокійно, впевнено.
Наче заздалегідь знала, що виграє.

Коли їй вручали чесно виграні 6000 доларів, спонсор забігу компанія Nike запропонувала їй у подарунок фірмові кросівки і спонсорство у наступних марафонах.

І тоді Марія Лорена Рамірес шокувала усіх вдруге.
Вона відмовилася від кросівок.
Сказала:
«Люди, які їх носять, завжди за мною».

Щоб досягти результату, їй не потрібні були дорогі кросівки.
І поки інші міняли спорядження, тестуючи його можливості, Марія бігала у сандалях, зосередившись на своїх можливостях.

На своїй мрії.
На улюбленій справі.
Їй не потрібні були дорогі речі.
Вона мала дещо цінніше.
Сила походить не від логотипів.
Не в тому, що ми носимо.
Вона походить від того, ким ми є.

Хтось скаже – так, але навіщо відмовлятися від хороших кросівок?
Згодні☺️ Теж любимо гарне взуття.
Але його відсутність більше не буде відмовкою від бігу😎
Чи навчання. Чи поїздки. Чи будь-чого.
Як дехто постійно відлинює🙃

На фото вгорі: Марія Лорена Рамірес під час марафону та нових забігів.

«Вихідний нещастя» – звучить трошки сумно, але насправді рятівна річ і дуже потрібна зараз українкам – вихідний у будь-який день, коли відчуваєш стрес, перевтому чи дуже поганий настрій.

Його запровадили поки що лише в Китаї і в єдиній компанії Pang Dong Lai. Її власник Юй Донг Лай дозволив підлеглим навіть не узгоджувати заздалегідь такий вихідний і пояснив це повагою до емоційного благополуччя співробітників – психічне здоров'я такий же пріоритет, як і фізичне.

Згодні з паном Дон Лаєм повністю. Хотілося б такий вихідний і в Україні. Але боїмося, що у перший же день всі офіси спорожніють🙃

Ілюстрація: картина Чарльза Чапліна. Якраз той настрій, коли не хочеться нічого робити, лише пускати бульбашки🙂

Апскертинг або знімання під спідницею у 70% випадків трапляється у проходах між стійками в магазинах.

Таку статистику зібрали в Англії та Уельсі. Це збочення вважається різновидом вуайєризму – таємного спостереження за повністю або частково оголеною людиною. У багатьох з країнах це визнано одним з видів сексуалізованого насилля.

Як за це карають?
📍 Розповідаємо у статті.

Цей знаменитий кадр з «Тіней забутих предків» з ярмом на шиях молодят колись обурив гуцулів. Параджанов, який ретельно вплітав карпатські обряди й колористику у цей фільм, ярмом хотів показати нерівність шлюбу, обтяжливість зв’язку головних героїв. Мешканцям Верховини, де проходили зйомки, цей символізм не дуже сподобався.

На зйомках багато дискутували з цього приводу, але епізод з ярмом все ж залишили.

Взагалі відтворення карпатської аутентики Параджанову вартувало чималих нервів. Наприклад, звуки трембіт: їх намагалися записати просто на полонинах, але звучання виходив не ідеальним. Тому Параджанов вирішив відвезти карпатських музик у звукозаписувальну студію в Київ.

Літаком.

Те, як 10 трембіт «пакували» у пасажирський салон, потім ще довго переказували у «кінотусовці».

Намучилися й з кадрами у церкві. Знімали у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні. Вона була настільки красиво і багато оздоблена, що кіночиновники, які приймали фільм, назвали сцени… релігійною пропагандою. Параджанов змушений був їх перезнімати у бутафорній церкві, яку звели на кіностудії ім. Довженка.

«Тіні забутих предків», прем'єра яких відбулася 4 вересня 1965 року, стали не лише знаковими для українського кінематографу, а й доленосними для самого Сергія Параджанова й багатьох шістдесятників. Перший показ фільму у кінотеатрі «Україна» перетворився на першу в срср акцію протесту інтелігенції проти влади.

📍 Розповідаємо про це у нашій історії.

Вам потрібна згода батька або чоловіка для отримання кредитної картки.

Чи можете ви собі уявити зараз, дівчата? А ще якихось 50 років тому це була реальність для жінок. Лише у 1974 році у США прийняли закон про рівні права при отримані кредиту, а згодом й інші країни дозволили жінкам самостійно брати позики й купувати щось у кредит.

Ця картка було чимось більшим, ніж просто шматок пластику.
Це був ключ.
Ключ до орендованої квартири, яку жінка могла оформити самостійно, до кредиту на автомобіль, до можливості формувати свої витрати на власний розсуд.

Це була свобода будувати життя не як чиясь дочка чи дружина, а як самодостатня особистість.

Лише 50 років тому, вдуматись. Це вік третини з нас – жінок, які вже з молодості, на щастя, росли з правом на фінансову незалежність.

Жінки брали участь в боях з биками ще з XVIII сторіччя. Першою згадується... монашка. Її звали Марія де Гаусін, одного дня вона залишила божий дім і стала тореро. Що нею керувало – темперамент, який не витримав смиренності, чи не виплеснутий гнів, невідомо. Але монашка провела навіть не бій, а кілька сезонів – успішно «вклала» десятки биків і повернулася знову до Бога. Напевно, виплеснувши все і заспокоївшись.

На фото не вона, а торерос минулого сторіччя.
А за посиланням – історія участі жінок у цій традиційній і дуже жорстокій іспанській розвазі:

👉 Читайте: https://ukrainky.com.ua/zhinochi-istoriyi-pro-toreodorku-z-monastyrya-damsku-korydu-i-kostyum-vognyu/

Подейкують, «Енеїда» була навіть у бібліотеці Наполеона. А майбутній цар Микола І замовив собі аж два примірники. Успіх «Енеїди» викликав цілу хвилю наслідувань.

Повне видання «Енеїди» вийшло 1842 року, вже після смерті Котляревського.

Сьогодні, в день його народження, згадуємо про його перше кохання, масонство, таємну покровительку, захоплення Шевченка й найпопулярнішу версію «Енеїди», яка перевидавалася майже двадцять разів.

Ілюстрація, до речі, саме з неї. Її автор – знаменитий Анатолій Базилевич.

👉 Читайте:
https://ukrainky.com.ua/ivan-kotlyarevskyj-11-czikavyh.../
💟 Підтримуйте нас донатами:
https://base.monobank.ua/CYoctH131Vgrky#donate
🥰 Дякуємо, що залишаєтеся з нами!

Цій бабусі з Павлограда 101 рік, і вона оформила закордонний паспорт – планує їхати до родичів у Німеччину. Все, що треба знати про оптимізм українок і впевненість у собі 😉

Це не жарт. Це офіційне повідомлення Головного управління ДМС у Дніпропетровській області. Ім’я і прізвище цієї невгамовної пані не вказують, лише повідомляють, що вона 1924 року народження і звернулася сама. Проживає одна, але має небайдужих сусідів, які дбають про неї у повсякденному житті.

«Вони з розумінням поставились до її бажання і супроводили до найближчого відділу Міграційної служби, де працівники ДМС з повагою та поза чергою оформили паспорт громадянина України для виїзду за кордон», – йдеться на сайті ГУ ДМС Дніпропетровщини.

Що ж, бажаємо пані гарної подорожі й доброї гостини! А нам усім зичимо теж у 101 рік кудись мандрувати!🙂

Фото: ГУ ДМС Дніпропетровщини

Перформативний чоловік: новий типаж, народжений соцмережами.

Його головною сценою став TikTok. Хештег #performativemale зібрав десятки мільйонів переглядів. Влітку 2025 року в США і Канаді навіть відбулися жартівливі «конкурси перформативних чоловіків». Вони поєднали іронію щодо таких хлопців і водночас прийняття їхнього існування.

📍 Хто вони і що від них очікувати? Розповідаємо у нашій статті.

Мама двох дітей, новозеландка Габріель Волл босоніж пробігла по іграшках LEGO дистанцію 100 м за 24,75 секунд і встановила рекорд – увійшла до Книги рекордів Гіннеса. Про це офіційно повідомили на сайті рекордів guinnessworldrecords.com.

Для Габріель цей незвичний пробіг – одне з бажань її списку, який вона склала після проблем зі здоров'ям кілька років тому. Доріжку для забігу було зроблено із 300 кг деталей LEGO, подарованих благодійною організацією Imagination Station, яка навчає дітей робототехніки та механіки.

Пані Вол називає свій рекорд «незабутнім» досвідом. Напевно, багатьом мамам важко його зрозуміти: ледь не кожна уявляє, як це боляче – ненароком встати на детальку «лего», не те що бігти, ще й добровільно. І взагалі, ці дитячі конструктори, розкидані по всій хаті, часом так допікають, що мами ладні бігти подалі від них🙂 А не по них.