Звернення до духовенства УПЦ
Дорогі високопреосвященні єпископи, високопреподобні отці та брати!
Сьогодні Україна переживає складні часи – війська Російської Федерації увійшли до суверенної України, розпочавши повноцінну війну. Через військову агресію гинуть військові й мирне населення, нищиться інфраструктура. В. В. Путін у своєму виступі, який був сповіщений одночасно з вибухами по всій території нашої країни, ранком 24 лютого 2022 р., сказав, між іншим, що влада України переслідує УПЦ і необхідні не тільки денаціоналізація чи демілітаризація нашої країни, а й допомога та «визволення» священникам УПЦ.
Статус УПЦ з правами широкої автономії був тимчасовим, однак тягнеться за УПЦ вже більше 30-ти років, не будучи при цьому закріпленим в канонічному праві Православної Церкви. Право широкої автономії для УПЦ було дано як проміжний етап, який мав заспокоїти та відкласти питання автокефалії до наступного обговорення, що однак, на превеликий жаль, лишилося нереалізованим. Супротив російській агресії об’єднав наших громадян навколо звільнення країни від окупанта, продемонстрував, що ідея руського миру, нав’язування старшобратерства нам українцям чуже. Ми є вільною православною нацією і бажаємо жити мирно на своїй території, розбудовуючи власну країну та долаючи труднощі власними силами.
Священики та миряни УПЦ, як справжні сини та дочки Матері Церкви, були і є вірними їй. Однак, складена ситуація вимагає рішучих змін. Не тільки ми священики, а й парафіяни виставляються винними в нинішньому конфлікті, підозрюються в співпраці з ворогом. Ми терпимо, як заповідав нам Спаситель «терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк 21:19), проте ми не маємо права підставляти неповинних прихожан, змушуючи їх терпіти нападки та знущання, які насправді не мають ніякого відношення до сповідництва за Христа.
Як ми бачимо, Святіший патріарх Кирило, фактично, ніяк не підтримав УПЦ протягом останніх 8 років. Навіть у сьогоднішні дні очевидного жорстокого кровопролиття, патріарх не називаючи все своїми іменами, продовжує наголошувати на своїх амбіціях, називаючи себе очільником Церкви на Україні. При цьому він не проявляє навіть найменшого співчуття до українців та спроби завадити ескалації конфлікту, прикриваючись лише абстрактними формулюваннями про мир. У своєму посланні від вечора 24.02.22 він нічого не згадав за російську агресію в Україні, а лише: «С глубокой и сердечной болью воспринимаю страдания людей, вызванные происходящими событиями. Как Патриарх всея Руси и Предстоятель Церкви, паства которой находится в России, Украине и в других странах, глубоко сопереживаю всем, кого коснулась беда». Навіть після декількох днів атаки на Україну, коли весь світ висловлює нам свою підтримку, патріарх Кирило у проповіді від 27.02.22 лише продовжив наголос на своїх амбіціях та заперечив очевидне: «Не дай Бог, чтобы нынешняя политическая ситуация в близкой нам братской Украине была направлена на то, чтобы злые силы, которые всегда боролись с единством Руси и Русской Церкви, одержали верх. Не дай Бог, чтобы между Россией и Украиной пролегла страшная черта, обагренная кровью братьев». Цим він не лише не висловив співчуття нашому багатостраждальному народу, а й звинуватив українців, а відповідно і наших вірних, у провокації військової агресії. Натомість наш Предстоятель Блаженніший Митрополит Онуфрій, який має високий авторитет серед духовенства та мирян, осудив нинішні дії РФ на території України: «На превеликий жаль Росія розпочала військові дії проти України і в цей доленосний час закликаю вас не впадати в паніку, бути мужніми і проявити любов до своєї Батьківщини і один до одного».
Багато з нас не мають бажання вступати до ПЦУ з різних причин як богословсько-канонічного характеру, так і психологічного. Рішення Константинопольського патріархату не додали у багатьох із нас прихильності до новостворенної ПЦУ. Не закликаючи до переходу в цю церковну структуру, а уникаючи нових конфліктів на місцях, необхідно сконсолідувати наші сили задля досягнення повної незалежності для УПЦ. Не змінюючи канонічний статус, УПЦ має бути вільною від Москви.
Дорогі високопреосвященні єпископи, високопреподобні отці та брати!
Сьогодні Україна переживає складні часи – війська Російської Федерації увійшли до суверенної України, розпочавши повноцінну війну. Через військову агресію гинуть військові й мирне населення, нищиться інфраструктура. В. В. Путін у своєму виступі, який був сповіщений одночасно з вибухами по всій території нашої країни, ранком 24 лютого 2022 р., сказав, між іншим, що влада України переслідує УПЦ і необхідні не тільки денаціоналізація чи демілітаризація нашої країни, а й допомога та «визволення» священникам УПЦ.
Статус УПЦ з правами широкої автономії був тимчасовим, однак тягнеться за УПЦ вже більше 30-ти років, не будучи при цьому закріпленим в канонічному праві Православної Церкви. Право широкої автономії для УПЦ було дано як проміжний етап, який мав заспокоїти та відкласти питання автокефалії до наступного обговорення, що однак, на превеликий жаль, лишилося нереалізованим. Супротив російській агресії об’єднав наших громадян навколо звільнення країни від окупанта, продемонстрував, що ідея руського миру, нав’язування старшобратерства нам українцям чуже. Ми є вільною православною нацією і бажаємо жити мирно на своїй території, розбудовуючи власну країну та долаючи труднощі власними силами.
Священики та миряни УПЦ, як справжні сини та дочки Матері Церкви, були і є вірними їй. Однак, складена ситуація вимагає рішучих змін. Не тільки ми священики, а й парафіяни виставляються винними в нинішньому конфлікті, підозрюються в співпраці з ворогом. Ми терпимо, як заповідав нам Спаситель «терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк 21:19), проте ми не маємо права підставляти неповинних прихожан, змушуючи їх терпіти нападки та знущання, які насправді не мають ніякого відношення до сповідництва за Христа.
Як ми бачимо, Святіший патріарх Кирило, фактично, ніяк не підтримав УПЦ протягом останніх 8 років. Навіть у сьогоднішні дні очевидного жорстокого кровопролиття, патріарх не називаючи все своїми іменами, продовжує наголошувати на своїх амбіціях, називаючи себе очільником Церкви на Україні. При цьому він не проявляє навіть найменшого співчуття до українців та спроби завадити ескалації конфлікту, прикриваючись лише абстрактними формулюваннями про мир. У своєму посланні від вечора 24.02.22 він нічого не згадав за російську агресію в Україні, а лише: «С глубокой и сердечной болью воспринимаю страдания людей, вызванные происходящими событиями. Как Патриарх всея Руси и Предстоятель Церкви, паства которой находится в России, Украине и в других странах, глубоко сопереживаю всем, кого коснулась беда». Навіть після декількох днів атаки на Україну, коли весь світ висловлює нам свою підтримку, патріарх Кирило у проповіді від 27.02.22 лише продовжив наголос на своїх амбіціях та заперечив очевидне: «Не дай Бог, чтобы нынешняя политическая ситуация в близкой нам братской Украине была направлена на то, чтобы злые силы, которые всегда боролись с единством Руси и Русской Церкви, одержали верх. Не дай Бог, чтобы между Россией и Украиной пролегла страшная черта, обагренная кровью братьев». Цим він не лише не висловив співчуття нашому багатостраждальному народу, а й звинуватив українців, а відповідно і наших вірних, у провокації військової агресії. Натомість наш Предстоятель Блаженніший Митрополит Онуфрій, який має високий авторитет серед духовенства та мирян, осудив нинішні дії РФ на території України: «На превеликий жаль Росія розпочала військові дії проти України і в цей доленосний час закликаю вас не впадати в паніку, бути мужніми і проявити любов до своєї Батьківщини і один до одного».
Багато з нас не мають бажання вступати до ПЦУ з різних причин як богословсько-канонічного характеру, так і психологічного. Рішення Константинопольського патріархату не додали у багатьох із нас прихильності до новостворенної ПЦУ. Не закликаючи до переходу в цю церковну структуру, а уникаючи нових конфліктів на місцях, необхідно сконсолідувати наші сили задля досягнення повної незалежності для УПЦ. Не змінюючи канонічний статус, УПЦ має бути вільною від Москви.
Якщо так не буде зроблено, духовенство УПЦ не може мати морального права і далі нести своє служіння, ніби нічого не відбулося, в той час, як різні частини нашої країни заливаються кров’ю. Найкращим варіантом цього є прохання про отримання автокефалії від РПЦ.
(запрошуємо до дискусії в коментарях ↓)
(запрошуємо до дискусії в коментарях ↓)
Священство пропонує, як один із варіантів звернення до священноначалля:
Звернення до Священного Синоду УПЦ МП можна сформулювати наступним чином:
Розуміючи неготовність священства та вірних УПЦ МП ввійти до складу ПЦУ через посіяний серед них страх та розбрат перед неправомірно використаним до ПЦУ поняттям "розкол", але й неможливість залишатися в підпорядкуванні Московського патріарха, через виправдання ним агресії по відношенню до нашої країни і фактичне благословіння на вбивство громадян нашої держави Україна, звернутися до Його Вселенської Всесвятості Патріарха Варфоломія з проханням про повернення історичної справедливості та повернення Київської кафедри під його омофор ітакож повернення Київському Митрополиту титулу та звання Екзарха Вселенського престолу. Згглянувшись на напружене ставлення деяких священиків та вірних до новоствореної Православної Церкви України зокрема й через створення по відношенню до них негативного образу, проявити принцип ікономії і благословити соіснування в одному місті двох єпископів: ПЦУ і УПЦ і дозволити священству та вірним вільний перехід до тієї чи іншої, також спільне Євхаристійне спілкування за бажанням.
Звернення до Священного Синоду УПЦ МП можна сформулювати наступним чином:
Розуміючи неготовність священства та вірних УПЦ МП ввійти до складу ПЦУ через посіяний серед них страх та розбрат перед неправомірно використаним до ПЦУ поняттям "розкол", але й неможливість залишатися в підпорядкуванні Московського патріарха, через виправдання ним агресії по відношенню до нашої країни і фактичне благословіння на вбивство громадян нашої держави Україна, звернутися до Його Вселенської Всесвятості Патріарха Варфоломія з проханням про повернення історичної справедливості та повернення Київської кафедри під його омофор ітакож повернення Київському Митрополиту титулу та звання Екзарха Вселенського престолу. Згглянувшись на напружене ставлення деяких священиків та вірних до новоствореної Православної Церкви України зокрема й через створення по відношенню до них негативного образу, проявити принцип ікономії і благословити соіснування в одному місті двох єпископів: ПЦУ і УПЦ і дозволити священству та вірним вільний перехід до тієї чи іншої, також спільне Євхаристійне спілкування за бажанням.
Пропонується звернутися до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія з таким текстом:
Його Блаженству Блаженішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України, Предстоятелю Української Православної Церкви
Ваше Блаженство, дорогий Владико і отець!
В ситуації війни, розв’язаної проти України 24 лютого 2022 року, ми вдячні Вам за звернення, в якому Ви визнаєте підступну поведінку російської державної влади по відношенню до України. Ви називаєте її «братовбивчою війною», яка «не має виправдання ні у Бога, ні у
людей».
Разом з тим очевидним є й те, що патріарх Московський і всієї Русі Кирил вчергове не став на захист значної частини своєї пастви – українських православних. Ми знову не почули від нього слова правди – про розв’язану війну, про вбивства мирних жителів тощо. Єдине, що його турбує – це збереження інституційної єдності нашої Української Православної Церкви із центром у Москві.
В цій ситуації ми висловлюємо своє бажання ініціювати офіційне канонічне відділення нашої Церкви, що вже давно має права широкої автономії, від Московського патріархату. Це повинно
реалізуватися у колективному зверненні про надання автокефалії, тобто повної канонічної незалежності від Московського патріархату, як це вже неодноразово бувало в історії в ситуації бурхливих політичних змін.
Централізований рух нашої Церкви у цьому напрямку допоможе зберегти нашу єдність в Україні, утримати окремі парафії від переходів в «Православну Церкву України», від хвилі захоплень наших храмів радикально налаштованими вірними, що пережили війну, та від чергового розділення наших парафій по принципу ставлення до російської влади – як світської, так і церковної.
Переконані, що сьогодні обмеження лише храмовою молитвою, поминання патріарха Кирила та відмова від реакції на вимоги сучасної політичної ситуації лише маргіналізує нашу Церкву в очах широкого громадянського суспільства України. Воно налаштує проти нас значні групи вірних, які прагнуть залишатися православними, але для яких є неприйнятним зв'язок із центром в Москві, який став уособленням неприкритої агресії проти державності нашої країни.
Залишаємося вірними Вашому Блаженству, клірики Української Православної Церкви.
Його Блаженству Блаженішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України, Предстоятелю Української Православної Церкви
Ваше Блаженство, дорогий Владико і отець!
В ситуації війни, розв’язаної проти України 24 лютого 2022 року, ми вдячні Вам за звернення, в якому Ви визнаєте підступну поведінку російської державної влади по відношенню до України. Ви називаєте її «братовбивчою війною», яка «не має виправдання ні у Бога, ні у
людей».
Разом з тим очевидним є й те, що патріарх Московський і всієї Русі Кирил вчергове не став на захист значної частини своєї пастви – українських православних. Ми знову не почули від нього слова правди – про розв’язану війну, про вбивства мирних жителів тощо. Єдине, що його турбує – це збереження інституційної єдності нашої Української Православної Церкви із центром у Москві.
В цій ситуації ми висловлюємо своє бажання ініціювати офіційне канонічне відділення нашої Церкви, що вже давно має права широкої автономії, від Московського патріархату. Це повинно
реалізуватися у колективному зверненні про надання автокефалії, тобто повної канонічної незалежності від Московського патріархату, як це вже неодноразово бувало в історії в ситуації бурхливих політичних змін.
Централізований рух нашої Церкви у цьому напрямку допоможе зберегти нашу єдність в Україні, утримати окремі парафії від переходів в «Православну Церкву України», від хвилі захоплень наших храмів радикально налаштованими вірними, що пережили війну, та від чергового розділення наших парафій по принципу ставлення до російської влади – як світської, так і церковної.
Переконані, що сьогодні обмеження лише храмовою молитвою, поминання патріарха Кирила та відмова від реакції на вимоги сучасної політичної ситуації лише маргіналізує нашу Церкву в очах широкого громадянського суспільства України. Воно налаштує проти нас значні групи вірних, які прагнуть залишатися православними, але для яких є неприйнятним зв'язок із центром в Москві, який став уособленням неприкритої агресії проти державності нашої країни.
Залишаємося вірними Вашому Блаженству, клірики Української Православної Церкви.
Дорогі отці та брати, нам зараз конче необхідно подати голос. Серед нас є люди з різної степені рішучості дій. Єдине, що нас об'єднує - це усвідомлення того, що далі бути, як було до цього вже не може. Ми не тільки не можемо, а не маємо права перебувати навіть у фіктивному зв'язку та підпорядкуванні під Московським патріархом. Ми віримо, що наша Батьківщина вистоїть, а наший героїчний народ та його військо вижене загарбників з нашої землі. Але за будь якого розкладу наша УПЦ вже не зможе відсижуватися і апелювати обтікаємими фразами та зверненнями! Ми, а головне - наші вірні будуть гнані ні за що, тільки через те, що патріарху у голові вітер віє, а його начальнику настав психопатичний криз. При цьому всьому - наш єпископат намагається утримати максимальний нейтралітет, чекаючи, що буде далі... До сьогоднішнього дня було всього навсього дееілька звернень, де єпископами було названо все своїми іменами - це наший Блаженнійший, митр. Євлогій, єп. Пімен, митр. Філарет Львівський. Решта - це слова "з пустого в порожнє"(
І тут навіть справа не в гоніннях, які можуть бути, а в тому, що ми спалимо власну совість, якщо разом не висловимо слово протесту від імені нашого духовенства проти дурі маньяка Путіна і його міністра "віросповідань"! Багато це розуміють і відчувають серцем, але бояться травлі єпископів, заборон і т.п.
Нам необхідно консолідуватися, щоб піти шляхом перемовин зі своїм Предстоятелем у першу чергу, ми маємо на це право, адже ми ті, хто в більшості бажав самостійності для рідної Церкви, були проти нав'язання ідей "руського миру" на нашій самобутній православній землі, нашій Київській традиції, але разом з цим не хотіли ранити Тіла Церки, переходячи до ПЦУ, ми залишалися вірними своїм архіпастирям, тоді, коли були загрози і здоров'ю нашому, комусь і життю, комусь психічному здоров'ю. Ми смирялися перед позицією нейтралітету, часом не сміли вголос підтримати Україну в спробах протидії "руському миру". Але тоді, коли він проявив себе у всій своїй "красі", ми не зможемо людям говорити, що патріарх нікого не благословляв на ворожнечу та війну, коли він сам напередодні вторгнення "прославився" своїм блюдолизством перед Путіним та військовим керівництвом РФ. Ми не зможемо більше молоти дурниці, що ми майже автокефальні, а зв'язок з Москвою тільки фіктивний, коли наш єпископат у більшості випадків побоявся звернутися до своєї пастви називаючи все своїми іменами, певно, озираючись на позицію Москви, щоб, борони Боже, не прогнівити...
Люди говорять, що їх принижують та погрожують зродою і т.п., але відповіді, окрім понуреної голови вони не можуть дати, бо тепер наша казуїстика, якою ми займалися роками не працює! Питання, чому вони повинні це терпіти? Ну і ще одна причина висказати свою позицію вголос - це чергові переходи, чи ж захоплення ПЦУ...
Давайте ми гуртом хоча би таким зверненням подамо голос, якщо його не буде почуто (на що у мене є підозра), тоді нехай вже кожен діє згідно власних прийнятих рішень...
Якщо ми звернемося зараз відкрито, з підписами до Предстоятеля, декілька чоловік, які рішаться на такий крок просто будуть рлзтоптані машиною керуйочого справами і тоді вже ніхто, взагалі ніяких звернень писат не буде, а всі будуть терпіти, або тотальне винищення нашої Церкви в державі і як резульиат - її фактичну самоліквідацію! Залишки будуть змушені влитися безлико в ПЦУ, а решта маргіналізуватися і перейти у "катакомби", а я не хочу бути саме в такій церкві!
Давайте плчнемо хоч з чогось, для нашої системи, це вже дуже рішучий і відважний крок. Я розумію, що багато хто переживає за свої сім'ї, тому кожен нехай сам приймає рішення, але якщо ми це зараз не зробимо, потім буде пізно😔
І тут навіть справа не в гоніннях, які можуть бути, а в тому, що ми спалимо власну совість, якщо разом не висловимо слово протесту від імені нашого духовенства проти дурі маньяка Путіна і його міністра "віросповідань"! Багато це розуміють і відчувають серцем, але бояться травлі єпископів, заборон і т.п.
Нам необхідно консолідуватися, щоб піти шляхом перемовин зі своїм Предстоятелем у першу чергу, ми маємо на це право, адже ми ті, хто в більшості бажав самостійності для рідної Церкви, були проти нав'язання ідей "руського миру" на нашій самобутній православній землі, нашій Київській традиції, але разом з цим не хотіли ранити Тіла Церки, переходячи до ПЦУ, ми залишалися вірними своїм архіпастирям, тоді, коли були загрози і здоров'ю нашому, комусь і життю, комусь психічному здоров'ю. Ми смирялися перед позицією нейтралітету, часом не сміли вголос підтримати Україну в спробах протидії "руському миру". Але тоді, коли він проявив себе у всій своїй "красі", ми не зможемо людям говорити, що патріарх нікого не благословляв на ворожнечу та війну, коли він сам напередодні вторгнення "прославився" своїм блюдолизством перед Путіним та військовим керівництвом РФ. Ми не зможемо більше молоти дурниці, що ми майже автокефальні, а зв'язок з Москвою тільки фіктивний, коли наш єпископат у більшості випадків побоявся звернутися до своєї пастви називаючи все своїми іменами, певно, озираючись на позицію Москви, щоб, борони Боже, не прогнівити...
Люди говорять, що їх принижують та погрожують зродою і т.п., але відповіді, окрім понуреної голови вони не можуть дати, бо тепер наша казуїстика, якою ми займалися роками не працює! Питання, чому вони повинні це терпіти? Ну і ще одна причина висказати свою позицію вголос - це чергові переходи, чи ж захоплення ПЦУ...
Давайте ми гуртом хоча би таким зверненням подамо голос, якщо його не буде почуто (на що у мене є підозра), тоді нехай вже кожен діє згідно власних прийнятих рішень...
Якщо ми звернемося зараз відкрито, з підписами до Предстоятеля, декілька чоловік, які рішаться на такий крок просто будуть рлзтоптані машиною керуйочого справами і тоді вже ніхто, взагалі ніяких звернень писат не буде, а всі будуть терпіти, або тотальне винищення нашої Церкви в державі і як резульиат - її фактичну самоліквідацію! Залишки будуть змушені влитися безлико в ПЦУ, а решта маргіналізуватися і перейти у "катакомби", а я не хочу бути саме в такій церкві!
Давайте плчнемо хоч з чогось, для нашої системи, це вже дуже рішучий і відважний крок. Я розумію, що багато хто переживає за свої сім'ї, тому кожен нехай сам приймає рішення, але якщо ми це зараз не зробимо, потім буде пізно😔
1. https://youtu.be/lFcqAvuI9Vs
2. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=7356782537695123&id=100000903487897&sfnsn=mo
3. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5316260888385653&id=100000053841001
4. https://www.facebook.com/100001519282414/videos/1037653897103905
(оновлено)
2. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=7356782537695123&id=100000903487897&sfnsn=mo
3. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5316260888385653&id=100000053841001
4. https://www.facebook.com/100001519282414/videos/1037653897103905
(оновлено)
YouTube
Обращение священников УПЦ к Патриарху Кириллу и Блаженнейшему Онуфрию.
У мережі знайшлася ще одна пташечка 😊
Циркуляр епархиальной канцелярии Тульчинской епархии
В связи с фактами нападений групп радикалов-экстремистов на храмы Тульчинской епархии УПЦ, вплоть до их варварского разрушения или захвата, в епархиальную канцелярию поступило устное предложение о временной актуализации иной формулы поминовения Священноначалия на Великом входе Божественной литургии по старинному чину Киевской Митрополии.
Образец такового поминовения даётся ниже с предложением отцам настоятелям с а м о с т о я т е л ь н о г о выбора новой формулы поминовения применительно к сложившейся ситуации в приходских общинах Тульчинской епархии.
"Блаженнейших Предстоятелей Поместных Православных Церквей, и Господина и Отца нашего ОНУФРИЯ, Блаженнейшаго Митрополита Киевского и всея Украины, и Господина нашего Высокопреосвященнейшего ИОНАФАНА, митрополита Тульчинского и Брацлавского, и Господина н а ш е г о Преосвященнейшего СЕРГИЯ, епископа Ладыжинского, Преосвященныя митрополиты, архиепископы и епископы православныя.... да помянет Господь Бог во Царствии Своем всегда, ныне и присно, и во веки веков".
Циркуляр епархиальной канцелярии Тульчинской епархии
В связи с фактами нападений групп радикалов-экстремистов на храмы Тульчинской епархии УПЦ, вплоть до их варварского разрушения или захвата, в епархиальную канцелярию поступило устное предложение о временной актуализации иной формулы поминовения Священноначалия на Великом входе Божественной литургии по старинному чину Киевской Митрополии.
Образец такового поминовения даётся ниже с предложением отцам настоятелям с а м о с т о я т е л ь н о г о выбора новой формулы поминовения применительно к сложившейся ситуации в приходских общинах Тульчинской епархии.
"Блаженнейших Предстоятелей Поместных Православных Церквей, и Господина и Отца нашего ОНУФРИЯ, Блаженнейшаго Митрополита Киевского и всея Украины, и Господина нашего Высокопреосвященнейшего ИОНАФАНА, митрополита Тульчинского и Брацлавского, и Господина н а ш е г о Преосвященнейшего СЕРГИЯ, епископа Ладыжинского, Преосвященныя митрополиты, архиепископы и епископы православныя.... да помянет Господь Бог во Царствии Своем всегда, ныне и присно, и во веки веков".
Інсайди повідомляють, що радикальніші пташечки нової весни - не тільки з приводу припинення поминання п. Кирила - з'являються у двох єпархіях православної Волині, священики підписуються.
Хоча УПЦ, у лиці свого духовенства, як видно, із останніх подій прагне відділення від РПЦ і, відповідно, нам немає значення, що у тій структурі відбувається 😊, все ж священики РПЦ висловили долю солідарності з українцями. Тому публікуємо тут наступний текст:
ОБРАЩЕНИЕ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЕЙ РУССКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ С ПРИЗЫВОМ К ПРИМИРЕНИЮ И ПРЕКРАЩЕНИЮ ВОЙНЫ
Мы, священники и диаконы Русской Православной Церкви, каждый от своего имени, обращаемся ко всем, от кого зависит прекращение братоубийственной войны в Украине, с призывом к примирению и немедленному прекращению огня.
Мы направляем это обращение после воскресенья о Страшном Суде и в преддверии Прощеного воскресенья.
Страшный суд ожидает каждого человека. Никакая земная власть, никакие врачи, никакая охрана не обезопасит от этого суда. Заботясь о спасении каждого человека, считающего себя чадом Русской Православной Церкви, мы не желаем, чтобы он явился на этот суд, неся на себе тяжелый груз материнских проклятий. Мы напоминаем, что Кровь Христова, пролитая Спасителем за жизнь мира, будет принята в таинстве Причащения теми людьми, кто отдает убийственные приказы, не в жизнь, а в муку вечную.
Мы скорбим о том испытании, которому были незаслуженно подвергнуты наши братья и сестры в Украине.
Мы напоминаем о том, что жизнь каждого человека является бесценным и неповторимым даром Божьим, а потому желаем возвращения всех воинов - и российских, и украинских - в свои родные дома и семьи целыми и невредимыми.
Мы с горечью думаем о той пропасти, которую придется преодолевать нашим детям и внукам в России и в Украине, чтобы снова начать дружить друг с другом, уважать и любить друга друга.
Мы уважаем богоданную свободу человека, и считаем, что народ Украины должен делать свой выбор самостоятельно, не под прицелом автоматов, без давления с Запада или Востока.
В ожидании Прощеного воскресенья мы напоминаем о том, что врата райские отверзаются всякому, даже тяжело согрешившему человеку, если он попросит прощения у тех, кого он унизил, оскорбил, презрел, или же у тех, кто был убит его руками или по его приказу. Нет другого пути, кроме прощения и взаимного примирения.
“Голос крови брата твоего вопиет ко Мне от земли; и ныне проклят ты от земли, которая отверзла уста свои принять кровь брата твоего от руки твоей”, сказал Бог Каину, позавидовавшему своему младшему брату. Горе всякому человеку, сознающему, что эти слова обращены к нему лично.
Никакой ненасильственный призыв к миру и прекращению войны не должен насильственно пресекаться и рассматриваться как нарушение закона, ибо такова божественная заповедь: “Блаженны миротворцы”.
Мы призываем все противоборствующие стороны к диалогу, потому что никакой другой альтернативы насилию не существует. Лишь способность услышать другого может дать надежду на выход из бездны, в которую наши страны были брошены лишь за несколько дней.
Дайте себе и всем нам войти в Великий Пост в духе веры, надежды и любви. Остановите войну.
ОБРАЩЕНИЕ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЕЙ РУССКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ С ПРИЗЫВОМ К ПРИМИРЕНИЮ И ПРЕКРАЩЕНИЮ ВОЙНЫ
Мы, священники и диаконы Русской Православной Церкви, каждый от своего имени, обращаемся ко всем, от кого зависит прекращение братоубийственной войны в Украине, с призывом к примирению и немедленному прекращению огня.
Мы направляем это обращение после воскресенья о Страшном Суде и в преддверии Прощеного воскресенья.
Страшный суд ожидает каждого человека. Никакая земная власть, никакие врачи, никакая охрана не обезопасит от этого суда. Заботясь о спасении каждого человека, считающего себя чадом Русской Православной Церкви, мы не желаем, чтобы он явился на этот суд, неся на себе тяжелый груз материнских проклятий. Мы напоминаем, что Кровь Христова, пролитая Спасителем за жизнь мира, будет принята в таинстве Причащения теми людьми, кто отдает убийственные приказы, не в жизнь, а в муку вечную.
Мы скорбим о том испытании, которому были незаслуженно подвергнуты наши братья и сестры в Украине.
Мы напоминаем о том, что жизнь каждого человека является бесценным и неповторимым даром Божьим, а потому желаем возвращения всех воинов - и российских, и украинских - в свои родные дома и семьи целыми и невредимыми.
Мы с горечью думаем о той пропасти, которую придется преодолевать нашим детям и внукам в России и в Украине, чтобы снова начать дружить друг с другом, уважать и любить друга друга.
Мы уважаем богоданную свободу человека, и считаем, что народ Украины должен делать свой выбор самостоятельно, не под прицелом автоматов, без давления с Запада или Востока.
В ожидании Прощеного воскресенья мы напоминаем о том, что врата райские отверзаются всякому, даже тяжело согрешившему человеку, если он попросит прощения у тех, кого он унизил, оскорбил, презрел, или же у тех, кто был убит его руками или по его приказу. Нет другого пути, кроме прощения и взаимного примирения.
“Голос крови брата твоего вопиет ко Мне от земли; и ныне проклят ты от земли, которая отверзла уста свои принять кровь брата твоего от руки твоей”, сказал Бог Каину, позавидовавшему своему младшему брату. Горе всякому человеку, сознающему, что эти слова обращены к нему лично.
Никакой ненасильственный призыв к миру и прекращению войны не должен насильственно пресекаться и рассматриваться как нарушение закона, ибо такова божественная заповедь: “Блаженны миротворцы”.
Мы призываем все противоборствующие стороны к диалогу, потому что никакой другой альтернативы насилию не существует. Лишь способность услышать другого может дать надежду на выход из бездны, в которую наши страны были брошены лишь за несколько дней.
Дайте себе и всем нам войти в Великий Пост в духе веры, надежды и любви. Остановите войну.