Сектор без газу. Для чого Путін влаштував енергокризу в Придністров’ї?

Москва розігрує дуже небезпечну карту в так званому Придністров’ї. Зупинка Кремлем поставок газу з 1 січня вже призвела до обмежень газопостачання, води та тепла, віялових відключень електрики та повної зупинки промисловості в регіоні. Які шляхи розв’язання кризи та якою в цьому може бути роль України? Пояснюємо в тексті, а ось дуже коротко:

1. Не готовими до спровокованої Кремлем енергокризи виявилися і Кишинів, і сепаратисти з Тирасполя. Щоправда, в останніх ситуація набагато складніша. Після зупинки поставок російського газу потоки електроенергії з Молдовської ДРЕС на правий берег були зупинені, а станція тимчасово почала працювати на антрацитовому вугіллі, яке туди завезли з Донбасу ще до його окупації Росією.

2. За оптимістичними оцінками, запасів антрацитного вугілля у Придністровʼї вистачить до кінця січня. Така ж ситуація з газом. Якщо Молдова вже давно переорієнтувалася на його постачання з ЄС, то Придністров’я цього робити не хоче і сподівається на росіян. Запасів газу, як запевняють представники влади невизнаної республіки, залишилося приблизно на 20 днів.

3. Попри складну ситуацію влада Молдови змогла уникнути відключень. Утім, з погіршенням погоди цілком імовірний сценарій з відключеннями населення, про що влада вже попередила населення. У Придністров’ї ж ситуація набагато складніша. З 1 січня там відключили газ у котельнях, приватному секторі та багатоквартирних будинках з автономним опаленням. Також мешканці регіону залишилися без централізованого опалення і гарячої води. Згодом у регіоні почалися відключення електроенергії.

4. Криза в Придністров’ї створена Росією штучно. У 2025 році в Молдові будуть парламентські вибори, і це – унікальний шанс повернути до влади проросійські сили. Зараз по всіх російських каналах, які ще дивиться значна частина населення Молдови та всі в Придністров’ї, активно розкручується тема, що це саме уряд Санду та Київ стали причиною енергокризи. Кремль очікує, що це дозволить йому повернути до влади в Кишиневі своїх прибічників.

5. За словами співрозмовників ЕП, найбільш імовірним наразі є сценарій, за якого Росія відновлює постачання газу Придністров’ю через "Турецький потік", але "домовиться" про це хтось з проросійських політиків. Паралельно в енергетичній кризі звинувачуватимуть Санду та її уряд.

Що нам розповів Юрій Гудименко про вибори в Антикорупційну раду Міноборони?

7 січня, з другої спроби, відбулися вибори в Громадську антикорупційну раду при Міноборони. Якщо казати простою мовою, 15 членів, обраних шляхом голосування, мають стежити за тим, щоб в одному з ключових міністерств не було корупції. Ми поговорили з Юрієм Гудименком – ветераном і лідером політсили "Демократична Сокира", який цього разу отримав найбільше голосів. Що не так з українською оборонкою і як це вирішити? Дивіться і слухайте повну версію нашої розмови, а ось декілька ключових тез:

Про 100 тисяч людей, які проголосували на виборах в Антикорупційну раду: Це абсолютний рекорд всіх виборів до громадських рад в Україні, а їх було дуже багато. І, на мою думку, це не випадковість. Це демонстрація, що людей щось не задовольняє у роботі Міноборони. Тому фактично можна вважати це сигнальним голосуванням. Набагато кращим, мабуть, за будь-які соціологічні дослідження.

Про новий склад Антикорради: Ми з самого початку, коли збирали коаліцію, намагалися зробити цю історію максимально аполітичною. І люди там такі і в такій кількості, як потрібно. Є юристи, фінансист, бухгалтер з досвідом, є аналітик по зброї, по закупівлях. Потрібні люди, які бачили війну не з кабінетів – ось, будь ласка, чотири різні сержанти в списку. Тому, в принципі, підібралася суперкласна команда. Те, що нас об'єднує – це експертність і весела злість.

Про ключову мету роботи органу: Це фактично єдиний місточок, який пролягає між Міноборони і суспільством. І для мене дуже важливо цей місточок побудувати і закріпити. Тому що є ситуації, коли закритість необхідна і без неї нікуди. А є чітке розуміння, що цією закритістю конкретно Міноборони багато десятиріч використовує виключно для того, щоб ніхто не міг його проконтролювати, щоб займатися корупцією або просто розгільдяйством.

Про вектор руху: Зараз і на ці наступні два роки моя внутрішня задача – зробити максимум для того, щоб з Міноборони, з того неповороткого монстра, який є зараз, застарілого, з зайвою вагою, ще з якимось грузом зверху, зробити щось маленьке, компактне, швидке, спортивне, яке може пробігти ту довгу марафонську дистанцію по війні і не здохнути при цьому. Всередині занадто багато задубльованих функцій, перекладання відповідальності одне на одного, суперроздутий штат, і значна частина людей просто не розуміє, за що вони відповідають.

Про той випадок, якщо міністерство не захоче змінюватися: Ти в один і той самий кабінет, по одній і тій самій справі, по-доброму можеш зайти тільки три рази. Але якщо на третій раз не вийшло, ти маєш просто з ноги виносити все і робити так, щоб твоя мета була досягнута. Три рази по-доброму, потім тільки по-поганому. В мене велика кількість підписників, і в нашої команди теж є медійність, і зрозуміло, що цим 100 тисячам людей буде цікаво дізнатись, хто саме, і з яких саме причин перешкоджає тій чи іншій реформі. Я впевнений, що це буде дуже цікаво, і якщо з нами не будуть по-доброму – будемо, як будемо.

Що нам розповів міністр закордонних справ Андрій Сибіга?

Це перше велике інтерв’ю міністра Сибіги на цій посаді, у якому він розповідає про очікування України від адміністрації Трампа, газову кризу у Придністров’ї, загострення відносин зі Словаччиною, про ЄС та розвиток подій у Грузії. Якщо коротко:

​​Про очікування від адміністрації Трампа: Ми сприймаємо зміну влади у США як нові додаткові можливості та додатковий шанс. Мені здається, що від США можна буде очікувати більшої рішучості. У нас вже відбулися перші контакти з новою адміністрацією. Керівник ОП Андрій Єрмак має прямі контакти з майбутньою адміністрацією Трампа. А після 20 січня ми дуже сподіваємося на початок активної фази наших формальних відносин. Для нас важливо, щоб у США було усвідомлення, що безпека України – це невід'ємний елемент трансатлантичної безпеки.

Про переговори за участю росіян: Станом на зараз такої модальності не розглядалося. Давайте дочекаємося офіційних контактів зі США, де ми обговоримо подальші кроки. Станом на сьогодні є чинна заборона на переговори з Путіним, запроваджена рішенням РНБО.

Про альтернативи НАТО: Єдиною дієвою гарантією для України є членство в НАТО. Понад те, членство України є гарантією безпеки самого НАТО. Ми вже проходили "альтернативні варіанти". Ми бачили, як провалився Будапештський меморандум. Створення будь-яких "сірих зон" призводить лише до подальших загострень. Тому членство України в НАТО – це непохитний пріоритет і єдина дієва гарантія безпеки для нашої держави.

Про Словаччину і російський газ: Залежність від Росії у газовому питанні не завершується нічим добрим – ми це проходили і знаємо, що рахунок, який потім виставляє Росія, в рази вищий. Не можна робити український рух до ЄС залежним від якихось непорозумінь, і ми будемо дуже жорстко реагувати, якщо таке буде. Це неприпустимо. І не тільки з боку Словаччини. Не можна зловживати своїм статусом члена ЄС і НАТО і узалежнювати такі рішення від поточних непорозумінь, які ми рано чи пізно подолаємо.

Про "рік України" в ЄС: Ми вважаємо, що в Європейському Союзі 2025 рік буде "роком України". Маємо одне за одним головування друзів України – Польщі та Данії. Потрібно скористатися цим шансом.

Про (не)можливість транзиту російського газу до Придністровʼя: Це треба вивчати, але я вважаю, що транзит російського газу взагалі неприпустимий. Та наразі ми говоримо про можливість допомоги придністровському регіону спільними діями України та ЄС. Давайте зосередимося на тому, що ми можемо зробити без російського газу.

Про сумнівні вибори в Грузії: Україна визнає держави (а не лідерів. – ЄП). Ми підтримуємо грузинський народ. Утвердження демократичних цінностей, захист прав людини, дотримання стандартів – це для нас, як для держави, що пройшла свої майдани, – не порожні слова. Тому я не вірю в будь-які успішні уряди та не вірю у моделі влади, які побудовані всупереч волі народу. І ми також переконані, що вибір грузинського народу – це євроатлантичне прагнення Грузії.

Охорона здоров'я військових: чому пріоритетний напрям у Міноборони – під ризиком зупинки?

Громадські організації, які представляють військовослужбовців, ветеранів, звільнених з полону, членів їхніх родин, вкрай занепокоєні непрозорістю процесів та рішень навколо Департаменту охорони здоровʼя Міністерства оборони. Що відбувається? Публікуємо повну версію звернення представників громадянського суспільства до міністра оборони Рустема Умєрова, а ось ключове:

1. Лише завдяки консолідації зусиль громадянського суспільства та медійному розголосу проблематика військової медицини стала актуальною на найвищому рівні. Одним із результатів стало створення у кінці 2023 року Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України.

2. ДОЗ МОУ розпочав впровадження важливих ініціатив та реформ, зокрема: затверджено нові стандарти підготовки з домедичної допомоги, визначено обсяги допомоги на догоспітальному етапі, удосконалено маршрути евакуації. Крім того, у військових шпиталях впроваджено електронну медичну інформаційну систему, а також розпочато впровадження реформи військово-лікарської експертизи.

3. Вперше за історію військової медицини укладено договори з НСЗУ – це дозволило залучити додаткові кошти для військових шпиталів. Крім цього, у роботі ДОЗ МОУ перебувають важливі ініціативи у сферах медичної реабілітації, психічного здоровʼя, допомоги звільненим з полону тощо.

4. Разом з тим, упродовж жовтня 2024 – січня 2025 ми із занепокоєнням спостерігаємо систематичне перешкоджання роботі Департаменту, зокрема: непогодження або сповільнення погодження на основі формальних приводів нормативних актів, ініційованих ДОЗ МОУ; систематичний тиск на працівників ДОЗ МОУ; спроби переведення провідних фахівців у військові підрозділи; ініціативи щодо реорганізації ДОЗ МОУ.

5. Підрозділ швидко втрачає свою спроможність. Наслідком цього стане припинення або щонайменше зупинка на 4-6 місяців важливих процесів та ініціатив, які стосуються тих, чиї інтереси ми захищаємо. А найбільший ризик – це безповоротна втрата спроможності ДОЗ МОУ як однієї з небагатьох працюючих інституцій у військово-медичній сфері.

6. Звертаємося до вас, пане Міністре оборони, із наполегливим закликом відмінити директиву про реорганізацію, повернути можливість Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України виконувати свої обовʼязки та забезпечити прозору комунікацію щодо подальшої роботи цього підрозділу.

Хто буде на інавгурації Трампа, чому туди не їде Зеленський і де тут "зрада"?

Володимир Зеленський особисто висловлював зацікавленість у тому, щоб приїхати, але тільки за наявності запрошення. Проте станом на зараз такого запрошення немає, тож, схоже, Зеленського 20 січня у Вашингтоні не буде. Наскільки це критично, і кого включили до списку почесних гостей Трампової інавгурації? Розповідаємо:

1. Присутніх під час складання присяги майбутнім президентом США можна поділити на три групи: ті, хто там має бути за традицією; ті, хто має особисті VIP-запрошення; і ті, хто отримав запрошення від членів Конгресу.

2. До першої категорії можна віднести чинного президента й віцепрезидента США, колишніх президентів, членів Конгресу та голову Верховного суду. Серед VIP-гостей Трампа – незвичайно велика кількість мільярдерів, зокрема Маск, Цукерберг, Безос, виконавчий директор TikTok Шу Цзи Чю, виконавчий директор OpenAI Сем Альтман, керівник Google Сундар Пічаї, глава Apple Тім Кук і тощо.

3. Організатори також роздали понад 220 тисяч квитків конгресменам, які мають право віддати їх виборцям у своїх округах. Деякі з них вирішили розіграти квитки у лотерею, інші – роздавали за принципом черговості. У США вже утворився "тіньовий ринок" перепродажу квитків на інавгурацію. Наприклад, в інтернеті є оголошення, де пропонують купити чотири перепустки за $500.

4. З 1874 року інавгурації президентів США не відвідав жоден іноземний лідер. Узагалі. Проте у 2025 році запрошення отримали китайський лідер Сі Цзіньпін, президент Аргентини Хавʼєр Мілей та італійська премʼєрка Джорджа Мелоні. Не виключена присутність президента Ель-Сальвадору Наїба Букеле. Ані президентка Єврокомісії фон дер Ляєн, ані французький президент Макрон, ані канцлер Німеччини Шольц, ані премʼєр Великої Британії Стармер запрошені не були.

5. Але серед гостей інавгурації Трампа і без того буде багато нелідерів, але ідеологічних союзників. Так, відомо, що запрошення отримали лідер ультраправої популістської партії Reform UK Найджел Фарадж, ультраправі французькі політики Ерік Земмур і племінниця Марін Ле Пен, євродепутатка Маріон Марешаль, співлідер "Альтернативи для Німеччини" Тіно Хруппала, а також лідер ультраправої іспанської партії Vox Сантьяго Абаскаль. Не виключена присутність і експремʼєра Польщі Матеуша Моравецького, який нещодавно очолив панʼєвропейську групу мʼяких євроскептиків.

6. Місяць тому Трамп не виключив, що Зеленський може бути присутній на його інавгурації 20 січня 2025 року, "якщо захоче прийти". З іншого боку, варто зважати на те, який у такому запрошенні сенс. Очевидно, що в день інавгурації Трамп не вестиме жодних офіційних переговорів ані з українським президентом, ані з будь-яким іншим лідером.

7. До того ж публічно відомий перелік європейських гостей змушує щонайменше поставити питання, наскільки український президент вписується в цю компанію – здебільшого ультраправих (і проросійських) європейських політиків. Тому відсутність запрошення для українського президента явно не виглядає "зрадою" – Києву краще зосередити зусилля на підготовці офіційної зустрічі Трампа та Зеленського.

Як Трамп зробив біткоїн по 100 000 і що буде далі? | Економічна правда

Як перемога Дональда Трампа на президентських виборах вплинула на курс криптовалют? Розповідаємо у новому відео-експлейнері від "Економічної правди". Якщо коротко:

1. Bitcoin вперше перевищив позначку в $100 тис, встановивши новий історичний максимум. Ціна біткоїна різко зросла після новини про перемогу Трампа на президентських виборах. У день виборів біткоїн коштував близько $69 тис, але після новин про перемогу Трампа підскочив до $75 тис. Відтоді його вартість зросла до понад $90 тис. Проте за прогнозами трейдерів після інавгурації Трампа ціни на біткоїн знову перетне позначку в $100 тис і можливо навіть сягне нового історичного максимуму. 

2. Під час своєї передвиборчої кампанії Трамп заявив, що "визнає, що цифрові активи та інші інновації мають вирішальне значення для того, щоб зробити Америку великою, як ніколи раніше", чим підкупив криптотовариство. Він також пообіцяв зробити США "столицею криптовалют у світі". Ця заява, знову ж, вплинула на зростання ціни на біткоїн.

3. Окрім всього цього Трамп, зокрема, пропонує створити президентську консультативну раду з питань криптовалют і національний "запас" біткоїнів, подібний до того, які існують для нафти або золота, використовуючи криптовалюту, якою наразі володіє уряд США, і яка була вилучена в результаті дій правоохоронних органів. Зрештою Трамп навіть висловив намір сплатити $35 трильйонів держборгу за допомогою криптовалют. Будь-які спроби регулювати цей сектор Трамп критикував.

4. Криптовалютний гаманець самого Трампа вже вартий більше, ніж $10 млн. Він включає в себе Ethereum та мем-коїни, такі як TROG та MAGA Coin (TRUMP). Остання монета випущена минулого літа на підтримку політичного порядку Трампа та пов'язаних з ним благодійних фондів. 

5. В Alliance Bernstein, міжнародній компанії з управління активами, прогнозують, що курс біткойна сягне $200 тис до вересня 2025 року, а до 2033 досягне $1 млн за біткоїн. Видання Financial Times також зазначило, що біткоїн може досягти $200 тис вже цього року. Перріан Борінг, засновниця та гендиректорка The Digital Chamber, провідної торгової асоціації, яка займається просуванням технології блокчейн, припустила, що біткоїн може навіть досягнути позначки в $800 тис.

6. Гендиректорка ARK Invest Кеті Вуд вважає, що до 2030 року ціна біткойна може зрости до $1 млн. У ще більш оптимістичному прогнозі Вуд вказує курс біткойна на рівні $3,8 млн до кінця десятиліття. На цьому фоні капіталізація криптовалюти може сягнути $64 трильйонів.

7. Проте не варто забувати, що ринок криптовалют дуже волатильний – зміни в попиті, будь-які новини, пов’язані з регуляцією криптовалют або хакерськими атаками та багато інших факторів можуть впливати на ціну. 

Що відбувається на найбільш проблемних напрямках фронту?

Опитавши військових, що перебувають на гарячих напрямках, "Українська правда" розповідає про найбільш проблемні точки фронту, ризики і загрози тих подій, що зараз у них відбуваються. Наполягаємо, що цей текст є обовʼязковим для прочитання, а далі – дуже і дуже коротко:

1. Покровський напрямок. Українська армія щодня втрачає населені пункти на напрямку. Наразі росіяни вирішили обійти Покровськ з півдня й обрізати логістику українському угрупованню. Станом на 19 січня окупанти перебувають за 3 км від Покровська та за 5 км від Дніпропетровської області. Серед загроз на цьому напрямку – ризик оточення Покровська та Мирнограда; стрімке наближення окупантів до траси Е50 Дніпро – Донецьк; надзвичайна близькість до Дніпропетровщини.

2. Велика Новосілка (Новопавлівський напрямок). 18 січня декілька одиниць російської техніки, на жаль, змогли прорватися у селище. За кілька днів до того вони захопили село Времівка, через яке проходив один із логістичних шляхів до Великої Новосілки. Існує ризик оточення українських військ у Великій Новосілці – відстань між російськими флангами, між якими затиснені українські війська, складає менше ніж 3 км. 

3. Торецький напрямок. Сили оборони контролюють приблизно 30% Торецька, йдуть інтенсивні міські бої. Існує ризик повної втрати контролю над Торецьком, який є висотою, а отже, ідеальним місцем, щоб розмістити артилерію, та важливою точкою, щоб проводити радіотехнічну й радіоелектронну розвідки. Захоплення цих висот дасть росіянам можливість покрити вогнем дорогу Покровськ – Костянтинівка, саму Костянтинівку тощо. Крім того, відхід з Торецька означатиме, що Силам оборони доведеться тримати оборону в полі й посадках, що робити значно складніше. Що найгірше – захоплення Торецька відкриває росіянам шлях наступу на Костянтинівку з півдня. Це означатиме початок боїв за Краматорську агломерацію.

4. Часів Яр (Краматорський напрямок). Сили оборони контролюють приблизно 30% Часового Яру, ще 20% міста перебувають у "сірій зоні". У середині січня українській армії, на жаль, довелося відійти з Часовоярського вогнетривкого комбінату, який був великим і надійним укріпленням. Тепер бойові дії вестимуть у побитій артилерією житловій забудові. Однією зі схованок росіян на напрямку стали величезні труби каналу "Сіверський Донець – Донбас", що легко дозволяє їм непомітно переміщуватися та накопичуватися там для штурмів. Відступ з Часового Яру відкриває росіянам ще один шлях наступу на Костянтинівку зі сходу.  

5. Куп'янський напрямок. Російські війська розташовані за 2–3 км від Куп'янська. На початку року РФ кинула додаткові резерви на цей напрямок, зокрема почастішали штурми з використанням броньованої техніки. Річка Оскіл ускладнює для росіян можливість затиску в клещата Куп'янська. Однак їхній успіх північніше від міста дозволяє їм сконцентруватись на спробах перерізання логістики Куп'янська і Куп'янська Вузлового з двох боків. Росіяни в перспективі можуть прорватись у район Кіндрашівка – Тищенківка північно-західніше від Куп'янська, де розташований перетин доріг на Куп'янськ з Великого Бурлука, що ще більше ускладнить забезпечення логістики міста для українських військ. 

6. Лиманський напрямок. На початку січня російським військам вдалося прорватись на західний берег річки Жеребець біля села Іванівка. Наразі вже почастішали вилазки росіян у бік наступного за Іванівкою села Колодязі, яке розташоване на правому березі Жеребця. Армія РФ на цій ділянці фронту значно переважає Сили оборони в кількості особового складу. Лиман є дуже важливою ділянкою, оскільки саме через нього з північного сходу відкриваються "ворота" на Слов'янсько-Краматорську агломерацію. Якщо росіяни продовжать рух у бік Лиману, це може створити загрозу виходу в тил українським частинам, які воюють на Сіверському напрямку.

Перша книга Залужного. Що він розповідає про себе, армію та відносини з Офісом президента?

Головне надбання першого тому майбутньої трилогії Валерія Залужного "Моя війна" – не в інформації, яку ми могли з неї отримати, а в герої, з яким ми загалом не були справді знайомі. Постать Залужного за ці роки набула міфічних рис. І от тепер, у "Моїй війні" ми нарешті бачимо його живою людиною. Переказуємо найяскравіші моменти з книги:

Про стан готовності Сил оборони до повномасштабного вторгнення: Вже в перший місяць свого перебування в статусі головнокомандувача, у серпні 2021-го, Залужний був вражений неготовністю системи управління ЗСУ до керування операціями і всією збройною боротьбою, якщо ворог вдереться в Україну з кількох напрямків. Залужний із сумом зізнається, що й сам доклав руку й розум до створення системи, що була ефективна максимум для ведення операцій одночасно на двох напрямках. Напередодні російського вторгнення не вистачало і бойових частин для протидії ворогу, і озброєння, і техніки. Але головна трагедія, на думку генерала, була в слабкості протиракетної оборони.

Про контрнаступ 2023-го: Залужний зізнається, що контрнаступ 2023 року на трьох основних напрямках, який спланував Генштаб, ледь не спричинив глибоку кризу в стосунках із партнерами. Забезпечення армії на той момент він оцінює на рівні 50–60%, а інженерними засобами – на 10–15%. Понад те, під загрозою було проведення операції на півдні, тому що гарячі голови в Міноборони підштовхували Зеленського до перекидання боєздатних частин на схід, та й сам президент хотів швидких перемог.

Про те, як Залужний прорвав інформаційний вакуум: Допоміг у ситуації випадок. До The Washington Post потрапила інформація про українські частини й підрозділи, що проходили підготовку на натовських полігонах. В результаті, можна було зробити висновки про кількісний і якісний склад всього українського угруповання, тож необхідно було запобігти публікації матеріалу. Міністр оборони Резніков сподівався, що калібр Залужного допоможе вмовити газетярів відмовитися від нього. Так The Washington Post вийшла з ексклюзивним інтервʼю головнокомандувача. В ньому він нагадав, що контрнаступ – це не шоу, і підкреслив, що наступати без F-16 − все одно, що йти вперед з луками і стрілами. Це інтерв'ю вгамувало запал одних і повернуло на землю інших.

Про відносини з ОП: Ревниве ставлення ОП до публічності генерала можна побачити у намагання Офісу контролювати все до дрібниць. Залужний розповідає, що працівники ОП неодноразово дорікали йому за часте спілкування з дітьми. Поза тим, особисті стосунки Залужного з керівництвом країни загострювалися, і деякі призначення (вочевидь йдеться про командувача ССО в 2022–2023 роках Віктора Хоренка) без врахування його думки і його та Генштабу, м'яко кажучи, опозиції до керівництва нічого доброго не віщували.

Про "показуху" в армії: Один із найяскравіших моментів у книзі – це приїзд у 2015 році до "сектору Б", що на Донеччині, "другої людини в державі". Сам Залужний на той момент командував "сектором Б", ситуація на фронті була вкрай складною. Ворог розстрілював українські позиції, тоді як українським військам була дана команда не відповідати. Залужний підозрював, що високопосадовець їде, щоб виявити командирів, не здатних виконати вимогу "не стріляти". "А чому такий бардак? А чому у вас окопи не обшиті деревом?", – запитав Він. Залужний не знав, що відповісти людині, яка жодного разу не була в бою. Не знав, як пояснити, що таке війна. "Пане такий-то, лісу катастрофічно не вистачає". "Дивно, – сказав Він, – навколо багато дерев, пиляйте, скільки потрібно". Після цих слів Він розвернувся й рушив до виходу. "Та пішов ти на*уй", – подумав Залужний. Від УП: На той момент секретарем РНБО був Олександр Турчинов. В архівах можна знайти відеозаписи його візиту до "сектору Б". З'являється на цих відео і Залужний.

Трамп, війна, вибори. Що визначатиме новий політсезон в Україні?

Попри бої, просування ворога, повну невизначеність у лавах партнерів, всередині українського політичного класу щось змінилось. У розмовах і вчинках політиків з'явилося передчуття можливої розв'язки, озирання на "сигнали" з-за океану і порєбріка, повторювання упівголоса слів "переговори" і "вибори". На цьому тлі ми вирішили з'ясувати, які теми будуть визначальними в новому політичному сезоні. Отже:

1. План по Україні буде формуватися у Трампа передусім у ході його контактів із Путіним. Як переконують співрозмовники УП в дипломатичних колах, США уже готують телефонний дзвінок Трампа і Путіна, а за ним є намір провести повноцінну зустріч.

2. Головне ж враження від аналізу публічних заяв команди Трампа з приводу України складається таке, що в Білому домі налаштовані "кнутом і пряником" переконати і Москву, і Київ піти на замирення. Новий глава Держдепу Марко Рубіо відкрито заявив, що "будуть необхідні поступки – і з боку РФ, і з боку українців".

3. "Ніхто не знає, коли і що буде, але всі уже забігали. Бояться пропустити старт і бути неготовими. Але все залежить, чи зможуть росіян посадити за стіл і про що домовлятися", – з іронічною посмішкою відповідає на питання УП про початок виборчого процесу впливовий депутат "Слуги народу".

4. Як показує грудневе опитування Socis, за останній час різко зросла кількість українців, які хотіли б негайних переговорів і зупинки війни. Так, 50% респондентів підтримують пошук компромісу з залученням лідерів інших країн заради припинення війни. Також за рік зросла кількість тих, хто підтримує замороження конфлікту і припинення бойових дій по сучасній лінії зіткнення, з 8% до майже 20%.

5. Проте українська влада намагається дуже чітко окреслити меседж: тільки надійні гарантії безпеки до моменту вступу в НАТО можуть бути підставою для якоїсь угоди. Саме тому команда Зеленського і він сам постійно говорять, що не підуть на Будапешт-2 чи Мінськ-3. Тому ж, наприклад, президент уже готує європейські уми до того, що питання миротворчої місії в Україні – це розмова мінімум про 200 тисяч солдатів.

6. Нещодавно в Раді відбулася одна закрита зустріч. Керівники парламенту і фракцій запросили до себе командування Сил оборони, щоби зрозуміти реальний стан справ у війні. За словами одного з учасників зустрічі, Буданов заявив: "Якщо до літа не буде серйозних переговорів, то далі можуть запуститись дуже небезпечні процеси для самого існування України" (після публікації цього тексту у ГУР заперечили, що Буданов говорив про небезпеку для існування України – УП).

Умєров vs Безрукова. В чому суть скандалу із закупівельником зброї?

Міноборони після місяців непублічного конфлікту з керівництвом Агенції оборонних закупівель вирішило провести агресивну інтервенцію і забрати право призначати та звільняти керівництво Агенції. Натомість команда Марини Безрукової не захотіла тихо піти. В результаті система управління закупівель зброї майже паралізована. Що відбувається? Коротко пояснюємо:

1. У 2024-му році АОЗ уклала контрактів на 306 млрд грн, але поставила військової техніки та боєприпасів лише на 60% з них. Це дало критикам привід говорити, що менеджери Марини Безрукової не справляються зі своїм головним завданням. Однак сама Безрукова цю претензію відкидає. Мовляв, повноцінну діяльність Агенція розпочала лише в лютому 2024-го. Поставити зброї на всі 306 млрд грн до кінця року АОЗ могла би лише в тому випадку, якби купували вже готову на складах, але так не буває.

2. На початку 2024-го року АОЗ справді уклала багатомільярдні контракти на міни та снаряди з українським виробником. Переважну більшість замовлення зосередили на одному заводі, який у підсумку зірвав терміни постачання, частково передав браковану продукцію, а за деякою номенклатурою взагалі повернув гроші. На угоді стоїть підпис Безрукової, але її також погодило кілька департаментів Міноборони, завод з мовчазної згоди Мінстратегпрому завищив власну спроможність, а органи перевірки заплющили на це очі.

3. Ще одна претензія від Умєрова до АОЗ – витоки інформації про контракти та комерційні пропозиції. Завдяки "своїм" людям у міністерстві учасники ринку отримують чутливі дані й використовують, щоб чинити тиск на Агенцію або спекулювати з цінами. Не кажучи вже про ризик зливу даних до росіян. Безрукова проблему визнає, але зазначає, що частина зливів також відбувається напряму з Міноборони.

4. Одна з цілей, яку декларувала Агенція – відмова від посередників у постачанні зброї там, де це можливо. І якщо подивитись на публічний звіт АОЗ за 2024 рік, то частка українських посередників, так званих спецімпортерів, склала лише 12%, що на перший погляд виглядає непоганим результатом. З іншого боку, у цій статистиці згадані тільки українські посередники. Насправді Агенція продовжує працювати з іноземними компаніями-посередниками, бо деякі європейські виробники відмовляються працювати напряму.

5. За даними УП, протягом минулого року Агенція укладала угоди з різними компаніями-прокладками та навіть ФОПами, надійність яких викликає сумніви. Однак, за словами Безрукової, з ризиковими юрособами АОЗ працює на умовах післяплати, тож ризики для держави нібито є мінімальними.

6. Зрештою, міністр оборони Умєров вирішив не чекати результатів зовнішньої перевірки й негайно змінив керівництво в ручному режимі. Безрукова називає це рішення абсурдним і неправомірним. Фактичним головою АОЗ, принаймні за інформацією з реєстрів, зараз є Арсен Жумаділов, якого призначили т.в.о. керівника.

7. Ця історія прикра тим, що політичні ігрища розгорнулись навколо ключового органу закупівлі зброї, який у розпал сезону контрактування повинен працювати стабільно й неупереджено. Незрозумілими залишаються і міжнародні наслідки. Особливо важливою є думка партнерів, які через АОЗ фінансують виробництво зброї всередині України на сотні мільйонів доларів.

Ями, штрафи і гауптвахти. Як п'ють і борються з пияцтвом в українському війську?

Часом українським бійцям доводиться боротися на фронті не тільки з російськими окупантами, але й приборкувати своїх пияків, яких вони називають "аватарами" або "смурфиками". Ми провели зо два десятки розмов із військовими – від рядових до командирів, бойовими медиками і психологами, щоб з'ясувати, наскільки масштабна ця проблема та чи можна її вирішити. Тож коротко переказуємо:

1. В армії найбільш поширені два методи боротьби з алкоголізмом: легальний – штрафи і гауптвахти, нелегальний – "ями". Перший сценарій – бійців, яких зловили на вживанні алкоголю або наркотиків, везуть на освідчення, після чого складається адмінпротокол. Порушник має сплатити штраф від 17 до 34 тис грн або відсидіти на гауптвахті від 10 до 15 діб – за рішенням суду. Також військовий залишається без премії і "бойових".

2. Інший сценарій – "ями". На практиці це можуть бути будь-які окремі приміщення, де пияки сидять кілька днів, поки не протверезіють. "В нашому батальйоні борються з "аватарами" так: якщо набухався, спочатку біжиш кілометрів 5 до "ями", потім тебе в неї скидають. Наші "ями" глибиною 7–8 метрів. Але насправді це не працює. Дехто з наших був там по 2–3 рази. Нічого не змінилося, все одно бухають", – розповідає УП сержант одного зі штурмових батальйонів ЗСУ.

3. Інколи командири в різних родах військ карають підлеглих-пияків переведенням у бойові піхотні підрозділи з тилових посад. Так вони позбуваються власного баласту, підставляючи піхотинців, яким доводиться не лише виконувати надскладні задачі на полі бою, а ще й наглядати за "аватарами". 

4. Для боротьби з пияцтвом в зоні бойових дій командири інколи використовують… алкоголь. Коли бійці повернулися з "нуля", командир дає їм кілька днів на відпочинок. В цей час військові можуть робити будь-що, зокрема й пиячити. Але вони зобов'язані у визначений день повернутися на службу в адекватному стані. Якщо боєць "проштрафився" і випив у "полях", він на певний час втрачає можливість "відновлюватися" після виконання завдань у такий спосіб.

5. Втім, існують й інші методи – запропонувати бійцям альтернативні способи боротьби зі стресом. Наприклад, хорунжі 3-ої ОШБр майже цілодобово працюють у зоні бойових дій з бійцями бригади, коли ті вільні від виконання завдань. Читають воїнам лекції, організовують кінопокази, лицарські турніри, виставки, концерти, дискусії.

6. Допомагати українським бійцям долати стрес, щоб вони не шукали порятунок в алкоголі, мали би військові психологи. Однак система психологічної підтримки персоналу у ЗСУ номінальна, а не ефективна. Замість того, щоб підтримувати ментальне здоров'я бійців, офіцери ППП займаються "задувками" або розслідуваннями бійок чи ДТП. 

Вовк з Білого дому: як Трамп заробив на криптовалютах?

Республіканець не втримався від спокуси заробити на своїй популярності, використавши для цього ринок криптовалют. Хто виграв, а хто програв від цього? Пояснюємо:

1. Той факт, що команда Трампа обрала модель мемкоїна, створив враження, ніби Трамп хоче швидко заробити гроші, поки весь світ кілька днів говоритиме лише про нього. На відміну від Bitcoin, який має власний блокчейн і мережу майнерів для забезпечення стабільності, вартість мемкоїнів значною мірою визначається популярністю в соцмережах та трендами, а не технічними чи політичними факторами. У більшості випадків мемкоїни не мають реального застосування.

2. Уже в перші дні існування $TRUMP ринкова капіталізація мемкоїна 47-го президента США перевищила $12 млрд, а вранці 20 січня його вартість зросла з нуля до понад $70 за токен. Разом із своїм чоловіком криптовалюту запустила і перша леді Меланія, що спричинило падіння $TRUMP на понад 40% до $38. Після цього вартість монети почала відновлюватися. Зараз в обігу перебувають 200 млн мемкоінів Трампа, а протягом трьох років їх планується випустити до одного мільярда.

3. Співрозмовники ЕП на крипторинку найчастіше називають дві основні причини створення Трампом криптовалюти, яка має його ім'я: заробіток і консолідація прихильників у нестандартний для політиків спосіб.

4. Хоча Трамп заручився підтримкою лідерів американської криптоіндустрії та обіцяв запровадити сприятливе регулювання цифрових активів, випуск власного мемкоїна ставить під сумнів серйозність його намірів. Фактично Трамп вирішив монетизувати свою популярність через один з найбільш спекулятивних типів криптовалют. Основний аргумент критиків – такі дії ще більше підірвуть довіру до ринку, який і без того наповнений шахрайськими схемами.

5. На хвилі зростання інтересу до мемкоїнів шахраї створили нові токени з гучними назвами, такими як Milei, Melon Musk, OFFICIAL TRUMP чи навіть Vladimir Putin. Щоб зробити їх привабливішими, вони почали надсилати великі обсяги цих токенів власникам $TRUMP. Усе виглядало так, ніби великі гравці ринку самі вкладають кошти в ці монети, що спровокувало ажіотаж серед трейдерів. Люди почали купувати токени і їх ціна стрімко зросла. Але як тільки активність досягла піка, шахраї швидко продали свої активи, вивівши мільйони доларів у реальні гроші.

6. Так сталося з токеном BARRON, який не має жодного зв’язку з молодшим сином Трампа Барроном. Він тимчасово досяг ринкової капіталізації 460 млн дол., перш ніж обвалитися на 95%. За лічені дні організатори таких схем заробили понад 857 млн дол., підрахували в Global Ledger. Прибутки вони вивели через великі криптобіржі.

Сім років тюрми за поїздку до сина-сироти: Через що переслідують мера Ірпеня?

Кримінальне переслідування мера Ірпеня Олександра Маркушина викликає суспільний інтерес з кількох причин. Тут і питання використання судової системи для боротьби з політичними й бізнесовими опонентами, і проблема надмірної забудови Києва та області. І, нарешті, один із яскравих прикладів послаблення ролі місцевих громад. Що відбувається? Коротко і по поличках:

1. 24 січня Печерський райсуд Києва відправив мера Ірпеня Олександра Маркушина під варту до 22 березня, призначивши заставу в сумі 30,2 млн грн. За три дні суд відсторонив міського голову від посади до тієї ж дати.

2. Підставою для таких суворих заходів став виїзд мера за кордон на шість днів. Маркушин – вдівець і батько-одинак. З початком повномасштабного вторгнення він відправив свого півторарічного сина до Італії, а сам залишився в Ірпені. У серпні 2022 року Маркушин виїхав за кордон за створеною для волонтерів системою "Шлях", відсвяткував другий день народження сина й повернувся в Україну, як він стверджує, із двома дронами, що передав військовим.

3. Минуло два роки, й через цю поїздку меру висунули кримінальне обвинувачення й заарештували. Маркушин називає свій арешт політичним переслідуванням, за яким стоїть Володимир Карплюк – колишній міський голова Ірпеня, лідер партії "Нові обличчя" та забудовник. Мовляв, нинішній арешт – це єдина можливість усунути міського голову з посади напередодні критично важливої сесії Ірпінської міськради, де мали розглядати питання по забудовах Карплюка.

4. Чому Маркушин виїжджав як волонтер? Сторона обвинувачення пояснює це тим, що в серпні 2022 року статус батька-одинака не дозволяв йому перетинати кордон. Статус дозволяв – так стверджує сторона захисту і посилається на відповідне пояснення Держприкордонслужби, опубліковане ще в березні 2022 року. Сам Маркушин каже, що хотів запобігти можливим проблемам на митниці із декларуванням БПЛА.

5. Обвинувачення робить акцент на тому, що Маркушина немає в реєстрі волонтерів, хоча він виїхав як волонтер. Так само й жодних гуманітарних вантажів при поверненні в Україну він не декларував. Захист зауважує: в серпні 2022-го не існувало належної процедури обліку ввезення гуманітарної допомоги та обов'язку її декларувати. Як і вимоги перебувати в реєстрі для перетину кордону як волонтер.

6. Адвокат Маркушина впевнений: це адміністративна відповідальність, а не кримінальна. Серед інших претензій адвокатів Маркушина – надмірна сума застави. Йдеться про 30,2 млн грн за правопорушення, в якому ні держава, ні приватні особи не зазнали жодних збитків. Для порівняння: у січні ВАКС відпустив під заставу в 33,3 млн грн колишнього держсекретаря МВС, якого підозрюють у розкраданні мільйонних коштів. Або під заставу в 30,2 млн грн із СІЗО вийшов ексголова Західного апеляційного господарського суду, якого підозрюють у вимаганні в підприємця одного мільйона доларів за ухвалення потрібних рішень.

7. Після арешту Маркушина Асоціація міст України звернулась до Зеленського з відкритим листом і навела три приклади "порушення законодавства, процедур і справедливості" з боку правоохоронців та суддів проти голів невеликих громад лише за один місяць 2025 року. За словами активістки Ірини Федорів, місцеве самоврядування – це розтяжка, яка мінімалізує авторитаризм, і зараз їх перебивають по одному.

Альтернатива для канцлера Німеччини: що змінює "дружба" Мерца з ультраправими друзями Кремля?

Лідер консервативного союзу ХДС/ХСС та головний фаворит на пост канцлера Німеччини Фрідріх Мерц порушив своє слово і багатолітнє табу в німецькій політиці – вперше в сучасній історії у німецькому Бундестазі утворилась ситуативна більшість з ультраправими. Як це вплине на передвиборчі розклади у Німеччині? Коротко пояснюємо:

1. У відповідь на серію атак, скоєних останнім часом у Німеччині людьми міграційного походження, Мерц вирішив проштовхнути через парламент ініціативи, які пропонують серію заходів: закриття кордонів для нелегальних мігрантів, нарощення депортацій, посилення повноваження правоохоронців у їх взаємодії з нелегалами тощо.

2. Мерц виступив зі своїми ініціативами в парламенті, будучи практично впевненим у тому, що їх не підтримають близькі до центру партії, адже вони радикально розходяться з програмами соціал-демократів та "Зелених". Тож у нього залишився єдиний головний союзник і одночасно головний опонент – "Альтернатива для Німеччини" ("АдН").

3. Після Другої світової війни у німецькому парламенті утворилось непорушне правило, що жодна ініціатива не повинна бути схвалена шляхом утворення більшості, навіть ситуативної, з ультраправими. А позиція не співпрацювати з "АдН" отримала назву "брандмауер" ("стіна від пожежі"). Зрештою, 29 січня запропонований консерваторами з ХДС/ХСС план про посилення контролю над міграцією був ухвалений за сприяння голосів "Альтернативи для Німеччини".

4. Уже ввечері протестувальники зібралися під штаб-квартирою ХДС у Берліні, а в наступні дні десятки тисяч людей вийшли на вулиці по всій Німеччині проти співпраці консерваторів з правими радикалами. За деякими даними, демонстрація у Берліні 2 лютого мобілізувала чверть мільйона людей.

5. "Зелені" та СДПН в унісон говорили про "чорний день" для демократії. Опоненти отримали нагоду показати Мерца поганим кандидатом у канцлери, який не може організувати навіть власну партію. Соціал-демократи мобілізували лівий електорат, що з великим острахом ставиться до зростання впливу крайніх правих.

6. "Альтернатива для Німеччини" тепер зможе й далі переконувати виборців, що ніхто крім неї серйозно не налаштований і не в змозі забезпечити необхідні зміни. Хоч формально брандмауер стоїть, він все ж похитнувся, й з часом, вірять у "АдН", у ньому з’являтиметься все більше тріщин, аж доки він остаточно не розвалиться.

Чому і як військовослужбовців інших спеціальностей масово переводять у піхоту?

Питання переведення спеціалістів у піхоту має значно більше шарів, ніж здається. Це не лише ТЦК, яке не набрало N-ну кількість рекрутів. Це навіть не лише Командування Сухопутних військ, Міноборони чи Офіс президента, які не спромоглися на ефективну мобілізацію. Це ми всі, хто не задіяні в критично необхідних для функціонування держави сферах, не пішли в українську армію. Тож як і ким командирам тепер доводиться поповнювати піхоту бойових бригад? Розповідаємо:

1. Найчастіше під переведення в піхоту потрапляють військові з підрозділів забезпечення. Окремо можна виділити групу військових, яких відправляють у піхоту через тимчасову відсутність попиту на їхні навички. Наприклад, закінчилися міни – звільнилися руки мінометників, російські літаки перестали наближатися до лінії фронту – є незайняті екіпажі ПЗРК. У 2023-му й особливо 2024-му роках поповнення для піхоти почали шукати в Силах підтримки, Повітряних силах тощо.

2. Перед тим, як отримати спеціальні знання в навчальному центрі, кожен мобілізований 30–45 днів вчиться бути піхотинцем. Втім, вмотивованих воювати "попри все" усе менше. Один з комбригів у січні примусово перевів у піхоту 30 своїх розвідників – 27 з них пішли у СЗЧ, а 3 просто відмовилися. Особливо болюче це питання стоїть для тих, хто прийшов в армію через рекрутинг, із запевненням, що вони обійматимуть конкретну посаду.

3. Переведення в піхоту відбувається як всередині бригад, так і між різними родами військ. Командири скаржаться, що поповнення ззовні зазвичай не покриває навіть половину зазнаних втрат і часто не може виконувати піхотні завдання за станом здоровʼя. Крім того, у одного з командирів був випадок, коли з 700 людей, яких йому передали в піхоту, майже 200 пішли в СЗЧ, ще десь зо 100 відмовилися виконувати бойові задачі.

4. На жаль, іноді переведення в піхоту є погрозою або методом покарання – за вживання алкоголю, наркотиків, втрату дронів, невчасне повернення з відпустки або ж незгоду з командиром / командуванням. Такий метод покарання, по-перше, принижує тих піхотинців, які сумлінно виконують свою роботу. І, по-друге, має винятково точкову дію.

5. Переведення в піхоту не обов'язково тягне за собою поранення або загибель. Адекватні командири планують ведення бойових дій таким чином, щоб російські військові не встигли дійти до українських окопів. Як тільки наші дрони фіксують рух ворога, в роботу включаються українські артилеристи, протитанкісти, мінометники, FPV-шники, Mavic-істи зі скидами тощо. Піхота вступає в бій останньою.

6. Порідіння тилових підрозділів послаблює армію. Для роботи однієї батареї Patriot потрібні плюс-мінус 100 людей. Випадання хоча б однієї ланки гальмує всю роботу. Для ефективної роботи мобільної вогневої групи має бути п'ять людей. Зараз у нас нормою вважається ситуація, коли в групі 3 людини – це вже мінімум. Якщо в нас ще заберуть людей, то й цих трьох треба буде розформувати. Зменшення кількості груп означатиме пропуск повітряних цілей.

7. 11 січня Сирський видав наказ про переведення військовослужбовців усіх родів і видів військ у Сухопутні війська – для поповнення бойових бригад. За словами співрозмовника УП у Генштабі, йдеться про переведення приблизно 50 тис військовослужбовців. Мета такого великого переміщення – початок довгоочікуваних ротацій.

Як і для чого Росія завозить мігрантів на окуповані українські території?

Росія дедалі частіше завозить трудових мігрантів з країн Центральної Азії на окуповані території України. Часом – для відбудови зруйнованої інфраструктури, а ще частіше – для того, щоб зрештою відправити на фронт. Як це зазвичай відбувається, і чи можна буде притягнути таких людей до кримінальної відповідальності за роботу на окупаційну владу? Якщо коротко:

1. Щоб відбудувати зруйновану війною інфраструктуру на окупованих територіях, Росія часто використовує дешеву робочу силу громадян Таджикистану, Узбекистану та Киргизстану. Зарплату на окупованій території пропонують не меншу, а часто й вищу за ту, що мігранти могли б отримати в Росії. Паралельно РФ посилює контроль над мігрантами, запроваджуючи реєстр контрольованих осіб і режим висилки.

2. Втім, окупаційна влада насправді не гарантує дотримання прав трудових мігрантів, а законодавство України на цих територіях не діє. Це робить мігрантів вразливими до експлуатації, порушення трудових прав, свавілля з боку окупаційної влади та навіть насильства. Завезених на будівництво заробітчан Росія надалі може мобілізувати. Іноді обіцяючи громадянство, а часом і без цього.

3. Офіційно ухвалений у вересні 2022 року закон спростив отримання російського громадянства для іноземців, що стали контрактниками російської армії. Але вже до цього вербувальники обіцяли мігрантам, що протягом трьох місяців після підписання контракту вони офіційно стануть російськими громадянами.

4. Російське міноборони системно розміщувало рекламні оголошення як у самій РФ, так і в країнах Центральної Азії, обіцяючи платити до 200 тисяч рублів на місяць (по курсу 2022 року це складало орієнтовно $3000). Одночасно в Росії запровадили правила, згідно з якими натуралізованих громадян Росії можуть позбавити громадянства, якщо вони не стануть на військовий облік.

5. Законодавство Киргизстану, Узбекистану та Таджикистану забороняє громадянам найманство та участь в іноземних збройних конфліктах. Порушників, які вирушили воювати за Росію, час від часу судять – проте часто на практиці покарання для них не є суворим.

6. Мігрантів, які їдуть на окуповані території як різноробочі, за українським законодавством не можна буде притягнути до кримінальної відповідальності просто за факт роботи. Здебільшого це буде адміністративна відповідальність через те, що вони незаконно перетинають держкордон України. А от якщо метою такого порушення було спричинення шкоди інтересам України – тоді вже настає кримінальна відповідальність.

Чому обмінники встановлюють різний курс для "старих" і "нових" доларів, і де тепер міняти старі банкноти?

З повномасштабним вторгненням в Україні загострилася проблема з обміном старих доларових купюр. Обмінники та банки відмовляються приймати долари старого зразка або пропонують обміняти їх з певною комісією. Тож як захистити свої права та чи можна змусити обмінник прийняти старі банкноти? Розбираємося у новому відео від "Економічної правди", а ось ключові тези:

1. Старими ("білими") доларами в Україні зазвичай називають купюри, випущені до 2006 року. Нові ("сині") долари – це банкноти, випущені в 2009 та 2017 роках. Вони отримали таку назву через яскраво-синю захисну смугу. Вважається, що саме ці купюри найбільш захищені від підробок.

2. У червні 2024 року Нацбанк пояснював, що обмежень стосовно номіналу та року емісії банкнот іноземної валюти немає і всі американські долари, випущені з 1914 року, є законними платіжними засобами. Ба більше, не тільки старі, а навіть й пошкоджені й зношені долари можуть бути обміняні.

3. З повномасштабним вторгненням старих і пошкоджених доларів на ринку стало більше. По-перше, люди наживали готівку роками, тож більшість доларів із накопичень були саме старого зразка. Крім того, після закриття авіапростору нових доларів на ринку ставало ще менше.

4. Коли ситуація стала критичною, обмінники і придумали трюк з різним курсом, створюючи спекуляції на ринку та використовуючи ситуацію для отримання додаткового прибутку, встановлюючи комісії за обмін старих купюр.

5. Як діяти, якщо відмовляють в обміні? По-перше, звернутися до керівництва банку або обмінника зі скаргою. Якщо проблема не вирішується – подати скаргу до НБУ.

6. В Нацбанку зазначають, що установам, які відмовляють в обміні, загрожують штрафи: до 400 тис грн для банків або 5% від розміру власного капіталу для небанківських фінустанов, таких як обмінники. Крім штрафів, НБУ може зупинити для фінустанови право здійснювати окремі види валютних операцій.

На чому зловили "смотрящого" за Києвом Комарницького?

6 лютого НАБУ похвалилося "жирним уловом". Детективи викрили злочинне угруповання, яке створив ексдепутат Київради Денис Комарницький. Як працювала "туалетна схема", на якій і попалися учасники розслідування? Розповідаємо:

1. Щонайменше п'ять років колишній політик, бізнесмен та юрист Денис Комарницький контролював ринок будівництва та інфраструктури Києва. Він забезпечував юридичний і "понятійний" супровід бюрократичних процесів, пов'язаних з виділенням земельних ділянок під забудову, передавання комунальних підприємств під забудову, забезпечення необхідної кількості голосів депутатів Київради за ухвалення рішень на користь забудовників. За це він отримував гонорар або частку в проєкті.

2. Пророблювати всю цю роботу Комарницькому допомагають "свої" люди в КМДА та Київраді, каже не під запис один з депутатів. Хрестоматійним прикладом діяльності Комарницького є Подільський мостовий перехід. У 2017 році місто уклало договір на добудову моста з компанією "Еко-буд-трейд", яка належить Комарницькому. Сума тендеру – 6 млрд грн. Кошторисна вартість проєкту будівництва у 2021 році зросла з 11,251 млрд грн до 19,922 млрд грн. Депутати Київради переказують, що команда Комарницького називала міст "годувальником".

3. Увечері 6 лютого детективи НАБУ оголосили підозри та затримали сімох учасників схеми. За інформацією джерел ЕП, детективи бюро вручили підозри заступнику міського голови Петру Оленичу, голові постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин Михайлу Терентьєву, депутатці Київради від "Батьківщини" Олені Марченко.

4. Самого Комарницького затримати не вдалося. За інформацією джерел ЕП, він перебуває за кордоном. Право на виїзд за межі країни мав, адже є батьком чотирьох дітей. Детективи також провели обшук вдома у голови виконавчого комітету партії "УДАР Віталія Кличка" і найближчого соратника міського голови Артура Палатного.

5. "Схема", яку викрило НАБУ, має назву "туалетна". Учасники "схеми" знаходили порожню земельну ділянку у комунальній власності, будували там туалетну будку, сарай або просто маленьку конструкцію без функціонального призначення. Згодом через юридичну особу реєстрували право власності на цей сарай і зверталися до Київради з проханням надати ділянку під цим сараєм для його обслуговування. Часто розмір цих ділянок у тисячі разів перевищував площу самого "туалету". Згодом на цьому місці виростала новобудова.

6. У повідомленні НАБУ та САП йдеться, що депутати Київради та посадовці КМДА, частина з яких входила до злочинної організації, а деякі перебували під її впливом, забезпечували ухвалення рішень про надання відповідних прав на землю, за що одержували неправомірну вигоду у вигляді коштів та об’єктів нерухомості.

Метали в обмін на безпеку. Які надра зацікавили Трампа і що може дати Україна?

Вітчизняні поклади металів – це історія про нереалізований потенціал. Наразі цим ресурсом зацікавився президент США, який побачив у ньому можливість для "оплати" американської допомоги. Тож чим багаті українські надра і що країна може запропонувати світу? Розповідаємо:

1. Запаси п’ятиоксиду танталу, ніобію та берилію в Україні обліковуються на шістьох комплексних родовищах. Перспективи видобування рідкоземельних металів значною мірою пов’язані з освоєнням Новополтавського родовища апатитових руд та кількох інших рудопроявів. В Україні є одне родовище берилію із запасами 13,9 тис. тонн та супутніми елементами. Спецдозвіл на нього у 2019 році отримала BGV Group співвласника корпорації АТБ Геннадія Буткевича та його партнерів.

2. Літій. Наразі літій в Україні не видобувається, хоча його запаси становлять близько третини від доведених у Європі покладів та майже 3% від світових обсягів. Відомі три розвідані родовища і ще одна попередньо вивчена ділянка, також наявні кілька літієвих рудопроявів.

3. Графіт. Україна входить до п’яти провідних країн світу за обсягами запасів графіту – близько 19 млн тонн. Наразі відомі шість родовищ, ділянку одного з них промислово експлуатує австралійська компанія Volt Resourses. На трьох родовищах операторами розвідки є BGV Group і турецька Onur Group. Решта родовищ та понад десять перспективних проявів відкриті для ліцензування.

4. Титан. Україна входить до десятка країн світу з найбільшими обсягами розвіданих запасів титану і забезпечує близько 7% його світового видобутку. Наразі обліковано 28 розсипних та корінних родовищ. Основні титановмісні мінерали – ільменіт і рутил – часто зустрічаються разом із супутнім мінералом цирконом.

5. Нікель, кобальт, мідь. В Україні є 12 силікатно-нікелевих родовищ із запасами кобальту (9 тис. тонн) та нікелю (215 тис. тонн), які можуть вилучатися як супутній елемент. Найбільш перспективні родовища кобальту – Капітанівське та Прутівське.

6. Уран. Україна посідає перше місце в Європі та одинадцяте у світі (близько 2%) за покладами уранових руд. На держбалансі запасів урану обліковане 21 родовище, з яких чотири розробляються (45% запасів країни), а решта запропонована для виставлення на конкурси угод про розподіл продукції. Видобуває та переробляє уран лише ДК "СхідГЗК". Усі розвідані запаси сконцентровані на Кіровоградщині, Дніпропетровщині та Миколаївщині.

7. Які варіанти співпраці? Перший – держава виставить спецдозволи на користування ділянками на аукціони без дорозвідки, і їх купить той, хто запропонує вищу ціну. Другий – держава оголосить конкурси на укладення, наприклад, 50-річних угод про розподіл продукції на ділянках, також без дорозвідки. Третій – Україна інвестує кошти в дорозвідку і виставить на аукціони ділянки із запасами, підтвердженими за міжнародними стандартами. Саме цей варіант зробить кращою переговорну позицію держави.

Що нам розповів генерал Сергій Наєв?

На момент вторгнення генерал-лейтенант Сергій Наєв обіймав посаду командувача Об'єднаних Сил оборони України. Рік тому Наєв був звільнений з посади і дізнався про це з новин. Вже після цього міністр оборони Рустем Умєров запропонував йому залишитися в Силах оборони для виконання різних завдань. Нижче – скорочена версія розмови, у якій Наєв згадує події напередодні повномасштабного вторгнення.

Про те, чи потрібно було вводити воєнний стан заздалегідь: Багато цивільних людей вважає, що воєнний стан вирішує багато питань. Ні, воєнний стан надає повноваження. А рішення про застосування Збройних сил, інших військових формувань, дає команду військовим і керівникам інших військових формувань діяти. Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, жоден військовий план не міг бути виконаним, тому що війська внаслідок несвоєчасного і неповного розгортання не зайняли кінцеві положення. Тому плани були, а от бойові дії вже виконувалися за реального положення військ ворога.

Про те, чи можна було підготувати війська напередодні: Готовність військ до застосування в мирний час може бути виконано тільки в пунктах постійної дислокації і тільки в межах штатів мирного часу. ЗСУ – це інструмент України для відстоювання суверенітету і незалежності. І цим інструментом користуються не військові. Цим інструментом в першу чергу керуються політичні керманичі України.

Про те, що відбувалося напередодні 24-го лютого: 21 лютого стосовно своїх 7 командувачів, 7 угруповань, які були мені підпорядковані, ініціативно і самостійно прийняв рішення я. Але генерал Залужний також усно дозволяв висуватися, розгортатися. Було відчуття того, що наближається біда. І 23 лютого підписав письмове розпорядження. Я не мав цих повноважень, це теж було самостійне ініціативне рішення.

Про те, чи були розвіддані про можливість вторгнення: В українському документообігу стосовно будь-якого військового командування за підписом будь-якого керівника розвідки немає такого документа, де написано, що 24 лютого 2022 року о 4 ранку відбудеться пряма агресія РФ проти України. 23 числа на мій пункт управління командувачу Сил оборони України не заходила жодна інформація від будь-якої посадової особи, що завтра відбудеться війна. Ні від кого.

Про ставлення до переговорів: Звісно, я би хотів, щоб українська армія мала більше ресурсів і більше можливостей для того, щоб звільнити окуповані території військовим шляхом і досягти перемоги. Але наші можливості на даний час дещо обмежені. Чи відбудеться збільшення цих можливостей у подальшому? Я буду тільки радий цьому. Але головне завдання будь-якого командира на полі бою – це виконати завдання з найменшими втратами, щоб зберегти людей.

Про те, наскільки є реальним вихід на кордони 1991 року: Ми можемо виконати завдання не тільки виходу на кордони. Ми можемо виконати завдання зі створення буферної зони навколо України. Всі питання полягають у площині ресурсів. Що таке економіка всього ЄС? Вона значно перебільшує економіку Росії. Тому питання полягає в площині не чи здатні вони, а чи спроможні вони прийняти таке рішення. Ще раз підкреслю: якщо дадуть стільки, скільки необхідно, щоб вийти на кордони 1991 року, то це відбудеться. І керівництво України постійно на цьому наголошує.

🎥 Повну версію дивіться на YouTube "Української правди"