#ukraine_16_18
Українська держава, 1658 р.
Лист волоського господаря Костянтина Щербана (пом. † 1682) до гетьмана України Івана Виговського, в якому той згадує «панства (пол. państwo – держава) Украинскіе и Польскіе», або ж просто Українську державу.
🟢 Детальніше на сайті
Українська держава, 1658 р.
Лист волоського господаря Костянтина Щербана (пом. † 1682) до гетьмана України Івана Виговського, в якому той згадує «панства (пол. państwo – держава) Украинскіе и Польскіе», або ж просто Українську державу.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#language
Мовна карта Європи, 1853 р.
Мовно-етнографічна карта середини XIX століття з італійського атласу. Незважаючи на жахливу неточність, можемо бачити русинську мову («lingua rutena») з межами її поширення, а русинів як самобутній народ, до якого зараховано й неіснуючих на той час запорожців («cosacchi»; в таблиці винесені окремо). Вочевидь, автор користувався застарілими джерелами.
🟢 Детальніше на сайті
Мовна карта Європи, 1853 р.
Мовно-етнографічна карта середини XIX століття з італійського атласу. Незважаючи на жахливу неточність, можемо бачити русинську мову («lingua rutena») з межами її поширення, а русинів як самобутній народ, до якого зараховано й неіснуючих на той час запорожців («cosacchi»; в таблиці винесені окремо). Вочевидь, автор користувався застарілими джерелами.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#ukraine_16_18
#cossacks
За ОЛЕГА РОСЬКОГО монархи гуляли
І по морю човнами Царград штурмували.
Їхні предки із роським монархом хрестились —
З ВОЛОДИМИРОМ, — стійко у вірі лишились
І ту віру несхитно тримають, статечно,
Бо за неї вмирати готові конечно.
У тім війську стрічали і князя, і пана,
Не одного з них мали провідцю-гетьмана.
І ПЕТРО КОНАШЕВИЧ гетьманив на славу,
Його рицарство знають усюди по праву.
ЗАПОРОЗЬКЕЄ ВІЙСЬКО — належить вважати —
Для вітчизни потрібне, пора це вже знати.
УКРАЇНА тим військом себе захищає,
Де ж нема запорожців — татарин гуляє.
КАСІЯН САКОВИЧ. 1622.
🟢 Детальніше на сайті
#cossacks
За ОЛЕГА РОСЬКОГО монархи гуляли
І по морю човнами Царград штурмували.
Їхні предки із роським монархом хрестились —
З ВОЛОДИМИРОМ, — стійко у вірі лишились
І ту віру несхитно тримають, статечно,
Бо за неї вмирати готові конечно.
У тім війську стрічали і князя, і пана,
Не одного з них мали провідцю-гетьмана.
І ПЕТРО КОНАШЕВИЧ гетьманив на славу,
Його рицарство знають усюди по праву.
ЗАПОРОЗЬКЕЄ ВІЙСЬКО — належить вважати —
Для вітчизни потрібне, пора це вже знати.
УКРАЇНА тим військом себе захищає,
Де ж нема запорожців — татарин гуляє.
КАСІЯН САКОВИЧ. 1622.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Критика Куліша й націоналістична аристократія: з листа Григорія Ґалаґана до дружини, 1858 р.
«Немає майже тієї людини, з якою він би (П. Куліш – прим.) не посварився від самолюбства і впевненості, що він чоловік геніальний. З іншого боку, напрям його зробивсь просто обурливий. Хто з нас буде захищати панів нехороших і взагалі панство в поміщицькому смислі. Але писати так, як вони пишуть, се значить працювати не для національності, а, узявши національність як зброю демократичних, ба більше, революційних змін. Як Максимович розбив Куліша за записку Теплова, так можна було розбить його за граматку і, особливо, за видання Марка Вовчка, нагадавши і доказавши йому, що він сам пан, що зобов'язаний всім панам, не тілько в відношенні своєї особистості, а й в відношенні відродження нашої національності. В кому так сильно відродилася наша національність? Не в простому народі, котрий взагалі про це не дбає і продовжує з кожним днем більше й більше москалитися; вона відродилася в обраній частині панів. За що ж страчувати цілий стан без розбору? Цю подвійну невдячність не можна інакше розтлумачити, як поривами революційними, шаленими. Мені неловко виходити на сцену в захист панів, тому прийдеться про себе говорити, але волів би, аби хто-небудь вразив ще раз збившогося зі шляху Куліша і, убивши його самолюбство, поміг би йому переродитися, якщо це можливо. Біда нам, бідним! Доля наша переслідує нас в усій нашій історії. Всюди роз'єднання і розрив межи нами, малоросіянами! Це губило нашу державу, що відроджувалася, наш добробут і, зрештою, нашу національність. Не розуміють наші, ні зверху, ні знизу, що нам треба.
С. Петербург. 1-ше березня 1858 р.».
З листа члена Державної ради Російської імперії, громадського діяча, мецената і поміщика Григорія Павловича Ґалаґана (1819 – 1888) до своєї дружини.
«Немає майже тієї людини, з якою він би (П. Куліш – прим.) не посварився від самолюбства і впевненості, що він чоловік геніальний. З іншого боку, напрям його зробивсь просто обурливий. Хто з нас буде захищати панів нехороших і взагалі панство в поміщицькому смислі. Але писати так, як вони пишуть, се значить працювати не для національності, а, узявши національність як зброю демократичних, ба більше, революційних змін. Як Максимович розбив Куліша за записку Теплова, так можна було розбить його за граматку і, особливо, за видання Марка Вовчка, нагадавши і доказавши йому, що він сам пан, що зобов'язаний всім панам, не тілько в відношенні своєї особистості, а й в відношенні відродження нашої національності. В кому так сильно відродилася наша національність? Не в простому народі, котрий взагалі про це не дбає і продовжує з кожним днем більше й більше москалитися; вона відродилася в обраній частині панів. За що ж страчувати цілий стан без розбору? Цю подвійну невдячність не можна інакше розтлумачити, як поривами революційними, шаленими. Мені неловко виходити на сцену в захист панів, тому прийдеться про себе говорити, але волів би, аби хто-небудь вразив ще раз збившогося зі шляху Куліша і, убивши його самолюбство, поміг би йому переродитися, якщо це можливо. Біда нам, бідним! Доля наша переслідує нас в усій нашій історії. Всюди роз'єднання і розрив межи нами, малоросіянами! Це губило нашу державу, що відроджувалася, наш добробут і, зрештою, нашу національність. Не розуміють наші, ні зверху, ні знизу, що нам треба.
С. Петербург. 1-ше березня 1858 р.».
З листа члена Державної ради Російської імперії, громадського діяча, мецената і поміщика Григорія Павловича Ґалаґана (1819 – 1888) до своєї дружини.
Мала Русь
Критика Куліша й націоналістична аристократія: з листа Григорія Ґалаґана до дружини, 1858 р.
«Немає майже тієї людини, з якою він би (П. Куліш – прим.) не посварився від самолюбства і впевненості, що він чоловік геніальний. З іншого боку, напрям його зробивсь просто обурливий. Хто з нас буде захищати панів нехороших і взагалі панство в поміщицькому…
Мала Русь
Критика Куліша й націоналістична аристократія: з листа Григорія Ґалаґана до дружини, 1858 р. «Немає майже тієї людини, з якою він би (П. Куліш – прим.) не посварився від самолюбства і впевненості, що він чоловік геніальний. З іншого боку, напрям його зробивсь…
Портретна галерея Ґалаґанів, пращурів Григорія:
1) Гнат Іванович (? – 1748)
Полковник чигиринський🇺🇦 (1709—1714), полковник прилуцький 🇺🇦 (1714—1739).
2) Григорій Гнатович (1716 – 1777)
Полковник Прилуцького адміністративного полку (1739–1763). Член Генеральної військової канцелярії. Автор спогадів.
3) Іван Григорович (1739 – 1789)
Полковник прилуцький (1763 — 1767).
4) Григорій Іванович (1768 – 1803)
Великий поміщик, меценат, прем'єр-майор Російської імператорської армії.
5) Павло Григорович (1793 – 1834)
Великий поміщик, почесний доглядач Козелецького повітового училища Чернігівської губернії, колезький асесор.
6) Григорій Павлович (1819 – 1888)
Член Державної ради Російської імперії, діяч українського національного руху, меценат і поміщик.
1) Гнат Іванович (? – 1748)
Полковник чигиринський
2) Григорій Гнатович (1716 – 1777)
Полковник Прилуцького адміністративного полку (1739–1763). Член Генеральної військової канцелярії. Автор спогадів.
3) Іван Григорович (1739 – 1789)
Полковник прилуцький (1763 — 1767).
4) Григорій Іванович (1768 – 1803)
Великий поміщик, меценат, прем'єр-майор Російської імператорської армії.
5) Павло Григорович (1793 – 1834)
Великий поміщик, почесний доглядач Козелецького повітового училища Чернігівської губернії, колезький асесор.
6) Григорій Павлович (1819 – 1888)
Член Державної ради Російської імперії, діяч українського національного руху, меценат і поміщик.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Орликовий «Memoriale», 1712 р.
Латинський текст гетьмана України Пилипа Орлика (1672 – 1742) під назвою «Memoriale», зміст якого ми опублікуємо згодом. Із цікавого: згадка «Української республіки» – Гетьманщини, а також інших держав. Все московське у тексті, звісно ж, називається московським.
Оригінал документу зберігається у Державному архіві Швеції. Ознайомитися з ним можна за посиланням.
Латинський текст гетьмана України Пилипа Орлика (1672 – 1742) під назвою «Memoriale», зміст якого ми опублікуємо згодом. Із цікавого: згадка «Української республіки» – Гетьманщини, а також інших держав. Все московське у тексті, звісно ж, називається московським.
Оригінал документу зберігається у Державному архіві Швеції. Ознайомитися з ним можна за посиланням.