Діти називаєцця

Це просто якийсь йобаний сюр
Я живу в артхаусі без бюджета

Мені дуже тривожно, некомфортно і хуйово
Хочеться втекти або розплакацця

Я дуже хочу звідси уйти

Я: ледь тримаю в собі істерику
Батя: починає розказувати як я погано виглядаю
«Я ж хачу шоб тьі нормально вигляділа»
Дякую, а я хочу піздануться головою об бетон

Потім починає агресивно кликати з ними в ресторан, не чуючи, що в мене вже є плани

Коротше, моя менталка тримається чисто на Віталіку, який побачив як мені хуйово і такий « підстрахую»

Де петиція на фемінітиви в монобанку

Угодниця вапщє-то

До рівня дітей?

Мда, по такій погоді тікі протестувати

Батьки так добре нагадали, чому я з ними не спілкуюсь

Вчорашній день мій мозок вирішив відкласти у сон так, що хотілось пізданутись

Можна у неділю моя начальниця дасть мені відпочинку

Піду пиздячитись головою в стінку

Нє бля, якщо буде змога продовжувати працювати на Карітас, то явно не з цією людиною

І ніби знову тринадцять…
Знову розідрані нігті на пальцях,
Знову важливіше не буть, а здаваться,
Знову «не плакати, просто триматься»

Знову ті кляті дієслівні рими,
Знову згадати, чому стали чужими,
Знову ті ніякові недообійми,
Знову згадати, що були колись дітьми.

Дітьми пітьми і дітьми тривоги,
Дітьми старих скрипучих порогів,
Дітьми, що легко вирізняли кроки,
Дітьми мандрів, дітьми дороги.

Заслужити любов неможливо, заслужи хоч повагу,
Заслужи не прокидатися вночі від тривоги чи страху,
Заслужи змоги боротися й привертати увагу,
Заслужи чогось більшого за кляту зневагу

То що ти, зайдеш на чай?
Чи може пропустиш трамвай?
Чого мовчиш? Розмовляй!
Мам-тат, на сьогодні досить. Бай.

Не знаю, чи хочу я виставляти його в тгк з віршами, тут авдиторія більш знайома

Я анпродуктівіті сьогодні
Потрогала траву, покартала себе за те що нічого не роблю з тим йобаним універом
Покартала себе за те, що навіть книжечку не читаю
Одʼєбалась від себе, іду спать