Born to кататись світом по еразмусах
Forced to кататись у Вільнянськ по роботі

Зводила дітей в музей Феноменальної сили
Побачила свою сімʼю і своє минуле, пізданула грушу

Розказала вірша в бібліотеці, згадала ідеально «Думку» Шевченка, мені подарували книжку. Пообіцяла подарувати свою збірку

Покушала, вже не зла. Піздячу в Вільнянськ

Не такий вже і піздень цей день, аби лиш не накаркати

Не можна скуплятись голодною, ой не можна…

Їду з Вільнянську, на карту капула зарплата а в серденьку таке солодке слово, що гріє вушка

Відпустка

Тепер весь мій рілз про роботу з дітьми. Що ж, я обрала цей шлях

Я паяюсь через те що не маю через шо паяться
(С) Надійка

Тож, заради того оупен колу, на який я вчора нарешті подалась, я працювала будь-яку вільну хвильку. Скрізь. Постійно. І знаєте що? Я звикла писати. Не тоді, коли є натхнення, а за будь-яких обставин. І от зараз я прийшла додому, а мені не треба записувати пригоди чи заримовувати рядки і я тупо не знаю, що робити. Пішла купила випити, добре

Хоча в якійсь мірі мені це подобається, бо тепер дамбскролінг відчувається прям дико

Може когось тріґернути, обережно. Я попередила

Людина це не цифри. Людина завжди більше, ніж цифри. Людина завжди більше, ніж цифри…

Втовкмачити б це в мою розʼїдену червоною фарбою голову. Не вийде. Ну, або вийде ненадовго.

Хай піґмент розʼїдає волосся, я все ще недостатньо червона, най навіть якщо стану лисою - принаймні в моїй зовнішності увагу привертатиме голова. Голова, а не те, чого я так боюсь

Я просто хотіла зважити валізу, аби не довелось платити за перегруз багажу. І себе заодно. Ймовірно, доведеться платити за перегруз пасажира.

Раптом кому там було цікаво - 103 . Мене лякали цифрою сто з самого дитинства. (Коли ще не знали, що все ж страшніші числа існують, 300 та 200)

Тож зараз я все намагаюсь втовкмачити назад собі в голову, що я це більше, ніж цифра на вагах. Виходить погано. Треба більше працювати. Треба більше досягти, щоб мене знали як круту поетесу, сильну волонтерку, чудову людину і людям навкого було байдуже на мої параметри. Хоча в принципі, цього я якраз і досягла. Потрібен новий рівень - щоб мені самій стало байдуже на мої параметри

Відлуння голосів у моїй свідомості ніяк не сприяють прийняттю себе. Батько, тренерка, мати, просто якісь рандомні знайомі, що вважали, що мають право коментувати зовнішність чужої дитини , ну і так, школа, команда і понеслась…

Відчуття, ніби якщо я важу більше ста кг - все, на цьому моє життя закінчилось. Мої досягнення помножуються на нуль, а існування втрачає сенс

І я знаю, що це неправда, що мені просто треба згадати, хто я є, що зараз я значно більше, ніж якась клята цифра, але фарбуй волосся яскравіше. Залупи себе всю татухами, пірсингами, роби все, аби більше ніхто і ніколи не звертав увагу на твою фігуру

Понесло мене трошки #нарис

Ніхуя так повидаляла людей. Просто вирішила, що не хочу боліти людям, яких бачила один раз за життя дай боже
(Це доволі іронічно якщо врахувати один нюанс)

І от тепер почала сумніватися бо я ж типу відкрита для всіх і без компоексів і без якихось зайобів

Ааааа паяє

Ок.

Я з Надійкою
Надійка уїхала(

Моя сімʼя тривожиться через мій відʼїзд більше ніж я
Але вони конвертують тривожність у готівку і це не може не тішити