​​#ЄвропаЦеМи
У середині позаминулого століття у Франції прогриміла повість про українську дівчину Марусю, яка героїчно боролася за визволення України у добу Руїни. Твір увійшов до класики французької літератури, став улюбленим для французьких школярів. А Міністерство освіти Франції рекомендувало повість для шкільних бібліотек. Французька Академія наук удостоїла «Марусю» Монтіонівської премії, її перевидавали 20 разів і переклали німецькою, італійською та англійською мовами.

Книга, яка здобула славу у Франції, була написана французькою мовою за мотивами повісті української письменниці та перекладачки, відомої під псевдонімом Марко Вовчок. Справжнє ім’я письменниці – Марія Вілінська. Глибоко інтегрована у європейський літературний простір, Марія була знайома з провідними авторами того часу у Франції та інших країнах Європи. Багаторічна дружба та співпраця пов'язували Марію з французьким видавцем П'єром-Жюлем Етцелем, автором численних книжок для дітей.

Їх познайомив Іван Тургенєв. Етцель був настільки вражений творами та перекладами Марка Вовчка, що запропонував українській письменниці публікувати її роботи у «Журналі виховання й розваги». Французького письменника та видавця захопив зміст історичної повісті «Маруся». Етцель вирішив перекласти її, але водночас адаптував твір для французького читача. Він залишив простий героїчний сюжет повісті, але значно розширив її обсяг і додав кілька нових епізодів. Французька версія вперше була надрукована в газеті «Le Temps» у 1875 році. На адаптацію Етцеля Марія Вілінська відреагувала схвально, однак від офіційного співавторства відмовилась. У 1878 році «Маруся» була видана як твір П.-Ж. Сталя (псевдонім Етцеля), написаний «за легендою Марка Вовчка». У передмові Етцель все ж віддав їй належне, як фактичному співавтору, якому читачі завдячують головним – створенням героїчного образу Марусі.

До речі, українська письменниця сама була талановитим перекладачем. Жуль Верн надав їй ексклюзивне право перекладати його тексти, захоплений і самою чарівливою іноземкою, і її літературним стилем.

Завдяки Марку Вовчку французька література а стала доступною читачам у тодішній Російській імперії, а українські сюжети увійшли у французький літературний світ.

P.S. Тексти рубрики «Європа – це ми» про історичні та культурні зв'язки України з іншими європейськими країнами також можна прочитати на сторінках Український інститут національної пам'яті та Офіс Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у фейсбуці.

​​Чи знали ви, що в Києві існувала перша в Російській імперії та одна з найбільших в Європі риборозводень на початку XX століття, де зокрема розмножували піраній? Створив цю риборозвідню та став "батьком української акваріумістики" - київський дослідник Лев Шелюжко, 131-річчя, якого відзначаємо сьогодні у рубриці #УкрНаукПоп.

Лев Шелюжко народився 1890 року в заможній родині цукрозаводчика Андрія Шелюжко. З дитинства цікавився колекціонуванням метеликів та акваріумістикою, що дуже підтримувалось родиною. Подорожуючи на закордонні курорти, юний Шелюжко привозив колекції відловлених метеликів, а зі своєю першою науковою доповіддю з акваріумістики юний натураліст виступив в 17 років.

Після закінчення гімназії та природничого факультету Київського університету Шелюжко розпочав власну справу - у флігелі родинної садиби відкрив перший розвідник екзотичних риб та рослин. Це була перша така риборозвідня в Російській імперії та одна з найбільших в Європі. "Ферма Шелюжка" складалась з 256 басейнів та великих акваріумів, де окрім комерційного вирощення тропічних риб та рослин, Шелюжко займався науковими дослідженнями. Біологу вдалось одному з перших у світі розмножити в неволі "кольчужного сома", який наразі є звичним мешканцем акваріумів. Також він був один з небагатьох акваріумістів того часу, який успішно розмножував піраній. За своє життя Лев Андрійович написав сім великих праць з акваріумістики, а також на його честь названо два види риб.

Однак історія риборозвідні Шелюжка була невеселою. В 1920-тих роках більшовики націоналізували її, та через недбайливе господарювання "нових власників" більшість видів риб та рослин не пережили зиму. Відновили розведення риб у цьому приміщенні в 1953 році. Наразі у будівлі по вулиці Січових стрільців 45а розташовується Державне агентство рибного господарства України.

Проте світовій науці Шелюжко насамперед відомий, який лепідоптеролог - дослідник метеликів. Більшість зароблених на розведенні риб коштів, Шелюжко спрямовував у своє інше дослідження - метеликів. Почавши формувати власну колекцію лускокрилих в дитинстві, уже на початку Першої світової для її евакуації знадобилось два товарні вагони.

З 1920 року Шелюжко працював науковим співробітником Зоологічного музею Всеукраїнської академії наук, активно публікувався в закордонних журналах та підтримував зв'язки з науковцями з усього світу. У 1930 році він пропонує передати державі власну грандіозну колекцію метеликів, однак через матеріальні негаразди Зоомузей відмовився від такої пропозиції.

У 1933 Шелюжко перейшов до Зоологічного музею Київського університету, куди згодом передав свою колекцію. Також дослідник займався розширенням колекції університету, зокрема здійснивши кілька експедицій на Кавказ та Західний Памір. У 1939 році Шелюжко став завідувачем лепідоптерологічного музею Київського університету. На честь видатного дослідника названо 9 видів метеликів.

З початком німецько-радянської війни, Шелюжко тимчасово зупинив наукову роботу. Радянська влада не евакуювала грандіозну музейну колекцію, і окупаційні німецькі війська визнали її бойовим трофеєм. Разом з колекцією в окупованому Києві залишився і Шелюжко. Спільно з колегами він продовжив роботу у Київському університеті. В 1943 році Шелюжко разом з іншими українськими ентомологами виїхав до Німеччини. Працював решту життя в Зоологічній державній колекції Мюнхена. З науковою експедицією відвідав африканську республіку Кот-д'Івуар. Підтримував листування з українським дослідником Юрієм Некрутенком, який зазначав, що отримав у цих листах перші уроки "камерної лепідоптерології". Помер Лев Шелюжко 1969 року в Німеччині.

29 вересня вшановуються 80 роковини з часу однієї з найтрагічніших сторінок історії окупованого нацистами Києва – початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Лише за два перших дні німці розстріляли 33 771 киян, лише через те, що вони євреї.

Загалом за два роки окупації, за різними оцінками істориків, у Бабиному Яру знайшли свій останній притулок до 100 тисяч людей: євреїв, ромів, військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні, українських націоналістів, радянських підпільників та інших категорій населення. Практично чверть населення, що лишилася в окупованому Києві. Бабин Яр став першим жахливим експериментом нацистів із «вирішення єврейського питання» і поклав початок створенню «фабрик смерті» по всій Європі.

До роковин трагедії Український інститут національної пам’яті спільно зі студією «Диваки Продакшн» презентує соціальний ролик із циклу «Події епохи». У ролику наголошується на важливості збереження історичної пам’яті з покоління до покоління.

У ролику були використані фрагменти виставки «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії», історична хроніка, кадри із німецько-білоруського фільму «Бабин Яр». Історичний консультант: Віталій Нахманович.

https://www.youtube.com/watch?v=gRx4wk24oJo

​​Сьогодні відзначається Міжнародний день музики. За цікавим збігом, в цей день народився видатний український піаніст єврейського походження Володимир Горовиць, чия музична віртуозність підкорила слухачів на обох півкулях Землі.

Володимир Горовиць народився у київській єврейській родині у 1903 році. Родина Горовиців проживала в місті, починаючи з середини ХІХ століття. Перші уроки музики юному піаністу дала мати. А з 10 років Горовиця навчав директор Київського музичного училища Володимир Пухальський. Згодом був тернистий шлях опановування музики в консерваторії під наставництвом відомого музичного педагога Фелікса Блюменфельда.

У 1920 році, після закінчення консерваторії, молодий Горовиць починає концертну діяльність. Музикант пізніше зазначав, що хотів стати композитором, однак через ті злидні, яких зазнала його родина після приходу до влади більшовиків (реквізували навіть музичні інструменти), вимушений був обрати більш "хлібний" фах піаніста.

Музична кар'єра Горовиця в СРСР розвивалась дуже стрімко. Якщо на перших концертах він грав буквально за їжу, то вже за кілька років давав повноцінні концерти у великих залах Москви та Ленінграда. Протягом жовтня 1924 – січня 1925 року піаніст зіграв 155 музичних творів на близько 20 концертах.

У 1925 році Горовицю вдалось виїхати з СРСР в Європу. У міжвоєнний період концерти піаніста з успіхом відбуваються в Німеччині, Швейцарії, Франції, а згодом і США. У вересні 1939 року Горовиць остаточно перебирається в Сполучених Штатів. У 1943 році маестро дає благодійний концерт на підтримку Збройних сил США, який зібрав рекордну на той час суму – 10 млн 991 тисячу доларів.

Віртуозна музична гра Горовиця принесла йому небачену славу. Піаніст отримав 25 "грамофонів" найпрестижнішої музичної премії "Ґреммі" та був нагороджений Президентською медаллю Свободи – найвищою нагородою за цивільні заслуги в США.

Музикант зазначав, що «фортепіанна гра складається зі здорового глузду, серця і технічних засобів. Все повинно бути розвинене рівною мірою: без здорового глузду – зазнаєте фіаско, без техніки – дилетант, а без серця – машина. Так що професія таїть в собі і небезпеку »

Однак, шалений успіх у музичній кар'єрі межувався з приступами глибокої депресії, через які музикант періодично припиняв концертну діяльність на кілька років та проходив курси глибокої психотерапії. Однією з причин депресій у музиканта були постійні звістки з СРСР про те, як радянська влада розправлялась з його родиною. Батько Горовиця арештовувався радянською владою тричі та врешті-решт загинув в ув'язненні. Брата арештовували двічі, він помер за кілька місяць після другого звільнення. Сестра музиканта постійно перебувала під санкціями радянського керівництва.

Через 61 рік життя в еміграції, Горовиць прибув в СРСР у 1986 році та дав концерти в Москві та Ленінграді. Свій останній концерт музикант виконав у 1987 році у Гамбурзі. Останній запис для платівки зробив 4 листопада 1989 року, а вже наступного дня геніальний піаніст помер від серцевого нападу.

В Україні, починаючи з 1995 року, відбувається Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця.

​​8️⃣ жовтня у "Довженко-Центрі" відбудеться ексклюзивний допрем'єрний показ фільму Віллена Новака "Чому я живий" за партнерства Українського інституту національної пам'яті.

📽 У фільмі йдеться про довоєнне життя в Маріуполі. 17-річні Фрося і Льончик перебувають у вирі першого пристрасного кохання і мріють одружитися. Але Фрося українка, а Льончик - єврей. Дуже важко батькові дівчини поступитися своїми переконаннями та пустити в сім'ю іновірця. Картина зачіпає теми побуту довоєнного Маріуполя і складних відносин співжиття різних національностей, подій Другої світової війни на території України, колабораціонізму і Голокосту.

🌿Стрічку знято за автобіографічним оповіданням письменника та драматурга Євгена Митька "Тепер я турок, не козак...".

🎭У ролях: Роланд Мішко, Анастасія Марків, Віктор Жданов, Ірина Мельник, Ольга Радчук, Олексій Горбунов, Георгій Делієв, Максим Горай та інші. Оператор-постановник фільму – Данил Дєдков, художник-постановник – Віктор Фомін, композитор – Володимир Гронський.

❗️Вхід вільний, однак через обмеженість місць просимо вас акредитуватись, заповниши форму за посиланням.

​​🔥🔥🔥 Запрошуємо на презентацію першого історичного мальопису Українського інституту національної пам'яті "Оборона Замостя. Легенда про лопату".

❗️Де: Центральна бібліотека для дітей імені Т.Г.Шевченка

❗️Коли: у вівторок, 12 жовтня, о 14:00

💬"Оборона Замостя. Легенда про лопату" - це перший мальопис створений Українським інститутом національної пам'яті. У коміксі розповідається про події оборонних боїв за Замостя 1920 року, в ході радянсько-польської війни, коли українські та польські союзні війська розгромили більшовицьку Першу кінну армію Будьонного.

🥇Мальопис став першим у майбутній серії коміксів УІНП "Слава Героям", які охоплять низку героїчних сторінок української історії XX століття.

⚔️Захід приурочено до Дня захисників та захисниць України.

🎁На презентації можна буде отримати мальопис та сувенірну продукцію безкоштовно.

​​1️⃣2️⃣ жовтня, до Дня захисників та захисниць Україні, у Центральній бібліотеці імені Тараса Шевченка для дітей відбулась презентація першого мальопису Українського інституту національної пам'яті - "Оборона Замостя. Легенда про лопату".

⚔️Мальопис розповідає про українського сапера Гната Вечірнього на прізвисько Лопата та молодого польського стрільця Рафала Круца, які стали побратимами під час оборонних боїв у Замості в 1920 році, коли українські та польські союзні війська розгромили більшовицьку Першу кінну армію Семена Будьонного.

💬 "Взагалі популяризація історії через мальописи - це не нова річ, а вже цілком сформована світова практика. Інша справа, що Україна довгий час перебувала під радянським розумінням культури та підходу до популяризації будь-чого, де комікс вважав низьким жанром для журналу "Перець" і "Барвінок", тоді, як у світі - це повноцінний вид з одного боку мистецтва, а з іншого - медіа. Поляки розповідають про свого героя-підпільника Вітольда Пілецького, чехи про антикомуністичних повстанців братів Машинів та події весни 1968 року. Колись комікси про Капітана Америку змотивували йти на фронти Другої світової війни куди більше американців, ніж всі рекрутингові контори. Тому для нас очевидним є те, що українські герої та українська історія повинні знаходити своє відображення в коміксах", - резюмував співавтор мальопису Ігор Кромф.

📒📕📗Також творці мальопису анонсували створення серії коміксів "Слава Героям", які продовжать пригоди українського сапера Гната Вечірнього та розкриють героїчні сторінки Української революції XX століття, зокрема похід на Крим полковника Болбочана та спецоперацію зі знищення бандитського кубла в Одесі Державною вартою гетьмана Павла Скоропадського. Окрім того, в перспективних планах створення нуарного графічного роману присвяченого подіям повстання в сталінському концтаборі "Степлаг", відомому також, як Кенгірське повстання.

🎁Усі присутні на презентації змогли отримати мальопис з автографами авторів, а також спеціально виготовлену для презентаційних заходів сувенірну продукцію: ручки, блокноти, календарі, стікери та фірмові паперові пакети.

​​Запрошуємо на презентацію інтернет-порталу про факти російської агресії 19 жовтня

Віртуальний музей російської агресії – це перший в Україні інтернет-портал про ключові події та злочини, скоєні під час окупації Російською Федерацією Криму та частини Донецької та Луганської областей.

Презентація відбудеться 19 жовтня, об 11:30, в Мистецькому Арсеналі (Київ, вул. Лаврська, 10-12).

Акредитація ЗМІ обов’язкова.
Акредитація учасників від громадськості обов'язкова до 09:00 15 жовтня.
У зв’язку з обмеженням місць та карантинними вимогами присутність можлива лише після підтвердження від організаторів.

Презентація також транслюватиметься наживо на ютуб-каналі інституту.

Віртуальний музей російської агресії містить найрізноманітніші дані українською та англійською мовами:
✅свідчення очевидців,
✅архівні джерела,
✅усноісторичні джерела,
✅інформацію ЗМІ,
✅рішення та резолюції міжнародних організацій,
✅фото та відеоматеріали.

Уся інформація є достовірною, об’єктивною та базується на даних, підтверджених офіційними українськими та міжнародними організаціями.

Інтернет-портал на сьогодні містить інформацію про ключові події з початку окупації Криму в лютому 2014 року, а також інформацію про конкретних осіб й основні сфери, на які вплинула окупація частини території країни за ці роки. Надалі ресурс буде наповнюватися інформацією про розв’язання Російською Федерацією війни на Сході України.

​​1️⃣4️⃣ жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць, згадуючи всіх, хто в різні часи обороняв та боронить нині наші свободу, суверенітет і територіальну цілісність незалежно від роду діяльності та статі.

🔥 День захисників і захисниць України нероздільно пов'язаний із розвитком українського війська та військових традицій. Сучасні воїни примножують їх, шанують військове побратимство і взаємовиручку, схиляють голови перед полеглими і віншують героїзм живих.

⚔️ Історія цього свята має давню традицію. Покрову Пресвятої Богородиці відзначали козаки, за що свято отримало другу назву – Козацька Покрова. Українське військо 1917–1921 років зберігало козацькі військові традиції в назвах військових частин, структурі, прапорах, одностроях тощо. 14 жовтня 1942 року є символічним днем створення Української повстанської армії.

👫 Вперше це свято відзначається саме під такою назвою - День захисників та захисниць України, що нагадує нам, що оборона Батьківщини - це справа, яка не розділяє людей на статевою чи гендерною ознакою. Кілька десятків тисяч жінок взяло участь у захисті України в складі Збройних сил, а також інших військових та добровольчих формуваннях. Багато з них загинули, захищаючи рідну землю.

💬 "В історіях багатьох країн є війна за Незалежність. Зараз Україна веде свою війну за Незалежність - російсько-українську війну. У цій війні, як і в багатьох попередніх, чоловіки та жінки стали пліч-о-пліч, щоб захистити власну свободу та Батьківщину. Цього року ми вперше акцентуємо, що захист свободи та Батьківщини не пов'язаний з диференціацією статей, а стосується лише таких загальнолюдських якостей, як гідність, хоробрість, партіотизм", - пояснив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

❗️Згадаймо сьогодні чин усіх поколінь борців за волю України. Віддаймо шану всім загиблим. Виявімо повагу живим захисникам і захисницям!

🔎Дізнатись більше про жінок, які загинули, захищаючи Україну можна у проєкті "Жінки, які загинули за Україну", який створили Жіночий Ветеранський Рух за підтримки УІНП.

🔎Дізнатись більше про День захисників та захисниць України можна в інформаційних матеріалах, які підготували співробітники Інституту.

​​Всесвітньо відома Паризька художня школа дала мистецтву безліч гучних імен – Пабло Пікассо, Марк Шагал, Амадео Модільяні, Анрі Матісс. Але серед цієї когорти був й уродженець українського Закарпаття – Еміль Ланер. Історію видатного популяризатора абстракціонізму з українських Карпат розповідаємо в рубриці #ЄвропаЦеМи.

Еміль Ланер народився в закарпатському селі Великий Березний у родині німецьких переселенців. У сім років він втратив обох батьків, й опіку над малим Емілем взяв на себе місцевий єпископ.

Спершу Еміль Ланер вчився на інженера та працював на гарматному заводі. Однак бажання бути художником взяло гору, і Ланер вступив у Школу красних мистецтв у Будапешті.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Угорщину сколихнули дві хвилі терору – спершу «червоного» під орудою Бела Куна, а потім «чорного» за диктатури Міклоша Горті. Щоб не стати жертвою репресій, Ланер перебрався до Парижа. Живучи в богемних Монмартрі та Латинському кварталі, він вчився у відомого майстра Антуана Бурделя та працював художником в кінематографі й театрі.

З початком Другої світової війни митець переїхав на південь Франції, де вивчав настінні розписи з палеолітичних печер. Саме тоді він вперше поєднав пластику примітивізму з абстракціонізмом.

Пізніше Ланер відвідав Африку. В Алжирі художник розробив вітражі та розписи для каплиці міста Ель-Аффрун. Також митець близько товаришував із президентом Сенегалу Леопольдом Седаром Сенгором, який, окрім політики, займався поезією, живописом та арткритикою. Саме завдяки організованій Сенгором виставці робіт Еміля Ланера у 1961 році, до художника прийшло визнання. За ним закріпилася слава видатного представника одночасно східноєвропейського модернізму, який поєднував у своїй творчості конструктивізм, синтетичне мистецтво, об'єктивне мистецтво, та митця Паризької школи, який синтезував різні жанри, як то фовізм, постімпресіонізм, кубізм та примітивізм.

P.S. Рубрику про історичні та культурні зв'язки України з іншими європейськими країнами Український інститут національної пам'яті веде спільно з Офісом Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

​​1️⃣9️⃣ жовтня Український інститут національної пам’яті разом із партнерами презентував інтернет-портал «Віртуальний музей російської агресії».

❗️ Це один із перших у світі цифрових інструментів із забезпечення доступу до правди про ключові події та злочини, скоєні під час окупації Російською Федерацією територій України – Криму та частини Донецької та Луганської областей.

🔎Сьогодні створена та функціонує частина порталу, присвячена злочинам, що були вчинені під час російської агресії та окупації Криму. У майбутньому буде створена частина, що слугуватиме джерелом інформації про російські злочини на тимчасово непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей.

⚖️ Віртуальний музей російської агресії – це перш за все проєкт про пам’ять, але також він безпосередньо стосується права, зокрема, перехідного правосуддя, адже інформація, зібрана на ресурсі проходить верифікацію державними установами та використовується правоохоронними органами.

🌐 Віртуальний музей російської агресії створено спільними зусиллями Українського інституту національної пам'яті, Міжнародного фонду "Відродження", Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

⚡️ Під час презентації виконавча директорка Центру дослідження безпекового середовища «Прометей» Аліна Майорова урочисто передала інтернет-портал «Віртуальний музей російської агресії» на баланс Українського інституту національної пам'яті.

Запрошуємо взяти участь у громадському обговоренні Концепції розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру 🤝

Концепцію розробила група істориків, музейників, архітекторів, юристів при Інституті історії України Національної академії наук.

Основна ідея концепції полягає в тому, щоб упорядкувати та об’єднати вже наявні у Бабиному Ярі об’єкти і пам’ятні місця у цілісний меморіальний парк. І створити два музеї – Український музей Голокосту та Меморіальний музей Бабиного Яру.

Дізнатися більше про Концепцію та завантажити документ ⤵️
https://bit.ly/3GfaDbo

Свої пропозиції надсилайте на електронну адресу go@uinp.gov.ua до 10 листопада 2021 року включно.

❕У понеділок, 25 жовтня, о 13:30, розповімо детальніше про громадське обговорення на пресконференції. Взяти участь і поставити запитання співавторам Концепції можна:

▫️прийшовши в Український кризовий медіа-центр (Київ, вул. Хрещатик, 2, «Український дім»),

▫️у чаті онлайн-трансляції на ютуб-каналі центру.

З огляду на епідемічну ситуацію закликаємо долучатися до пресконференції онлайн, а в разі безпосередньої участі – дотримуватися протиепідемічних правил та обмежень.

​​2️⃣8️⃣ жовтня відзначається 77-ма річниця вигнання нацистів з України. Ця дата встановлена указом Президента України від 20 жовтня 2009 року. Навколо подій вигнання нацистів з України існує багато міфів. Пропонуємо розвінчати три найпоширеніші серед них.

https://telegra.ph/Tri-m%D1%96fi-pro-vignannya-nacist%D1%96v-z-Ukraini-10-28

А чи знали ви як виглядав доброволець Студентського куреня Січових Стрільців? А чим відрізнялись уніформа сестри-жалібниці Товариства Українського Червоного Хреста та санітарки Польового шпиталю Галицької Армії?

Про ці та інші тонкощі уніформи та спорядження українських вояків першої половини ХХ століття можна дізнатись у відеоролику створеному в межах виставки Національного музею історії України у Другій світовій війні - "За Волю України. Історія одностроїв українського війська доби Визвольних змагань 1917–1921 рр."

Ролик створений КП "Центр історії Вінниці" за підтримки Українського інституту національної пам'яті.

https://www.youtube.com/watch?v=jDNOBbBzKHE

​​⁉️ А чи знаєте ви, що в часи "холодної війни" українські дисиденти тісно співпрацювали зі своїми "колегами" з країн соціалістичного табору, зокрема щодо поширення "самвидаву" у світі.

💬 Стаття співробітниці УІНП Любов Крупник для "Український Тиждень" "Контрабанда правди" розповідає майже детективні історії про те, як українські та чехословацькі дисиденти обмінювались "самвидавом" та поширювали його у країнах Заходу.

📸 Фото: меморандум чехословацької спецслужби про співпрацю з українською перекладачкою Людмилою Зілинською

​​🔥 Суспільне Харків спільно з Українським інститутом національної пам’яті запустили новий подкаст про Українську революцію 1917-1921 на Харківщині -"П'ятеро з ломбарду".

💬«Чи багато ми знаємо про історію рідного краю? У шкільному курсі, у кращому випадку, є загальні згадки на тлі загальнодержавних подій. Ми спробує заповнити ці лакуни, – говорить начальниця Північно-східного відділу Марія Тахтаулова, — Харківський вимір Української революції — складний, динамічний період, але тим і цікавий, особливо з вуст відомого дослідника, співробітника Інституту Едуарда Зуба».

💬«Національне відродження 1917-го, спричинене падінням російської монархії, було швидким та бурхливим. Але про те, як воно буяло на Харківщині, зараз мало хто знає. Більше говорять про українізацію 20-х років, надзвичайно динамічну і досить суперечливу. Хоча вона була лише наслідком тих процесів, що відбувалися тут у 1917-1920 роках, вимушеною поступкою комуністів національним домаганням українців. Про те, хто і як рухав на наших теренах Українську революцію, чому вона зазнала поразки і чи була та поразка остаточною, розкаже допитливим наш спільний проєкт», — говорить історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті, головний спікер подкасту Едуард Зуб.

💬«Це історія впродовж багатьох років була затиснута в рамки радянської ідеології, пропаганди та репресій, — говорить авторка подкасту «П’ятеро з ломбарду» Тетяна Кривоніс. – Ми хочемо зробити регіональну історію видимою та доступною».

📻 Слухати подкаст «П’ятеро з ломбарду» можна від 3 листопада щосереди тут: https://bit.ly/3w63Zjn

Якщо вас цікавить:

✅ що відбувається з Бабиним Яром, дотичними проєктами та об'єктами, які там з'являються,
✅ чи збудують окремий архів з усіма документами радянських спецслужб і що для цього потрібно,
✅ яка ситуація з будівництвом музею Голодомору та музею Революції гідності,
✅ для кого та як працює Національна комісія з реабілітації,
✅ і загалом, куди рухаємося у роботі з пам'яттю про минуле – ділимося інтерв'ю голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича.
https://bit.ly/31m94bO