На 166-й день героїчного спротиву українського народу російській агресії Сили оборони України продовжують стримувати наступ ворога на Бахмутському та Авдіївському напрямках і нищити окупантів на всіх фронтах та всіма можливими засобами. Цей тиждень російський агресор розпочав втратами в 42 тисячі 340 власних солдатів та офіцерів.

​​Сьогодні відзначають своє професійне свято наші військові-зв’язківці — День військ зв’язку та кібербезпеки ЗСУ.

«Вони тягнуть кілометри дротів, крутять антени, виставляють камери. І завжди мають в голові надскладні схеми комунікацій», — описав будні українських зв'язківців міністр оборони Олексій Резніков у своєму вітанні.

Історія українських військ зв’язку бере початок з 1917 року, коли в Українському генеральному військовому штабі створили відділ зв’язку, який очолив майбутній генерал-хорунжий, а тоді полковник Олександр Козьма. Спеціальні радіотелеграфні сотні в армійських корпусах та відділ зв’язку Генштабу існували й за часів правління Павла Скоропадського. Такий самий відділ був і за часів Директорії.

У сучасних війнах, коли оперативна обстановка може змінювати дуже швидко, якісний та стабільний зв’язок між підрозділами — це запорука вдалого виконання бойових задач, а відтак і перемоги.

Але окрім стабільного забезпечення зв’язку на передовій, військові-зв’язківці мають справу з іншими глобальними викликами часу. Зокрема, з веденням кібервійни. Українські ІТ-фахівці, які також входять до цього виду військ, постійно завдають ударів російським урядовим та пропагандистським онлайн-ресурсам та захищають від російських атак українську мережу.

Під час сучасної російсько-української війни з’явились і свої герої-зв’яківці. Наприклад, зв’язківиця 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Анна Архипова стала прототипом для однієї з фігурок Lego, які втілюють образ українських військовослужбовиць.

Летів російський гелікоптер над територією України. Аж раптом взяв і впав. А все тому, що українські Сили оборони стоять на варті нашої безпеки та продовжують знищувати агресора, який хоче окупувати нашу країну.

Зведення Генерального штабу ЗСУ на 9 серпня.

​​У 1994 році Генасамблея ООН встановила 9 серпня Міжнародний день корінних народів світу задля щорічної солідарності з тими народами, які становлять меншість на своїй історичній батьківщині.

‣ Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. В Україні проживає доволі багато національних меншин і лише декілька корінних народів. Щоб бути корінним народом, етнічна спільнота мала сформуватися як така саме на території України, бути носієм самобутньої мови та культури і не мати власної держави за межами України.

‣ Поряд з українцями корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки. Їхньою історичною батьківщиною є Крим. Міжнародне право та українське законодавство захищає корінні народи. Йдеться насамперед про збереження та розвиток власних мови, культури й традицій. А також про захист від утисків, примусової асиміляції чи геноциду.

! Але на своїй історичній батьківщині, у восьмий рік поспіль окупованому Криму, представники корінних народів, насамперед кримські татари, мають справу з протилежною реальністю. Тож 9 серпня – ще одна нагода нагадати, що «Росія перетворила Крим на одну велику в’язницю», як каже заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз.

‣ Асиміляція корінних народів – це давня тактика Російської імперії, яку продовжує сучасний російський режим, як у самій РФ (подивіться на становище так званих федеративних республік та їхніх народів), так і на окупованих територіях. Тих, хто протидіє асиміляції чи уникає співпраці з окупаційною владою, – переслідують.

‣ За даними Кримської правозахисної групи, лише у жовтні 2020 року у сфабрикованій «справі Хізб ут-Тахрір», інша назва – «справа кримських мусульман», фігурувало 70 кримських татар. Сама справа була розділена на 11 груп, адже судили незаконним судом кримських татар у різних містах: Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті, Красногвардійську, Білогірську, Алушті.

‣ А з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, за даними громадської організації «КримSOS», почалось переслідування кримських татар на підставі їхньої нібито участі в кримськотатарському підрозділі Сил оборони України – батальйоні імені Номана Челебіджіхана. За словами аналітика ГО Євгена Ярошенка, якщо під так звану «справу Хізб ут-Тахрір» потрібно було затримувати принаймні практикуючих мусульман, то причетність до батальйону імені Номана Челебіджіхана можна «пришити» будь-якому нелояльному до окупаційної адміністрації кримському татарину.

‣ Захист прав корінних народів — це ознака сталої демократії та розвиненої державності. Україна, яка захищає права своїх корінних народів, принципово відрізняється від Росії, яка, маючи в своєму складі десятки корінних народів, спрямовує зусилля на їхню асиміляцію, планомірно знищуючи їхні ідентичності, мови та культури. Та навіть знищує фізично, використовуючи їхнє чоловіче населення як людський матеріал у власних воєнних авантюрах.

Варвара Ханенко з роду Терещенків прожила майже 70 років, і за своє життя вона разом із чоловіком зробила зі свого дому музей мистецтв.

У Києві, на вулиці Терещенківській, досі стоїть зведений ними будинок для життя, але він від самого початку був наповнений цінними мистецькими творами.

Коли на початку великого зламу епох, навесні 1917, помер її чоловік Богдан Ханенко, Варварі було 65, і вона мала змогу емігрувати та створити музей за кордоном. Але лишилась в Україні і ризикнула виконати заповіт чоловіка – перетворити їхню приватну колекцію на публічний музей у рідному Києві.

Під час своєї весільної подорожі Італією Ханенки придбали перші раритети і цим започаткували унікальну колекцію предметів мистецтва, на основі якої згодом постало 5(!) музеїв. За 50 років Ханенки зібрали 1200 художніх творів, а також багату бібліотеку з мистецтвознавства.

У російських окупантів була дуже невдала доба: мінус 9 літаків🔥🔥🔥

Сили оборони України знищили склади боєприпасів у Новоолексіївці та Генічеську на Херсонщині.

Ворог намагається наступати на Харківщині та Донеччині, але зазнає втрат. За минулу добу в росіян, крім 9 знищених літаків:

▪️мінус 9 безпілотників
▪️мінус 15 танків і мінус 10 бронемашин
▪️мінус 7 артилерійських систем
▪️мінус 9 одиниць іншої техніки
Наші оборонці знищили близько 160 ворогів.

Вірте в ЗСУ та зберігайте впевненість у перемозі🇺🇦

Вже 43 000 російських окупантів заплатили життям за імперські марення і злочинну політику свого режиму.
Цікаво, чи є у російського суспільства хоч якась червона лінія щодо кількості загублених життів?🤔

За минулу добу втрати ворога:
▪️ мінус 200 військових
▪️ мінус 6 безпілотників
▪️ мінус 1 засіб ППО
▪️ мінус 14 танків і мінус 14 бронемашин
▪️ мінус 3 артилерійські системи
▪️ мінус 14 одиниць іншої техніки

#stopRussia

Під час чергового обстрілу росіянами Миколаєва модифікована ракета типу С-300 влучила в будинок засновника та незмінного генерального директора одного з найбільших українських агропідприємств «Нібулон» Олексія Вадатурського. Олексій Опанасович і його дружина Раїса загинули на місці.

Вадатурський був не лише бізнесменом-аграрієм. Він будував кораблі та розвивав річкову логістику Дніпром. Викупивши в Миколаєві суднобудівний завод, інвестував у розвиток цієї галузі. У 2021 році «Нібулон» підписав контракт із французами на будівництво для наших прикордонників сучасних швидкісних катерів. Тут проходив ремонт і модернізацію фрегат «Сагайдачний». Тут планувалася добудова сучасних турецьких корветів Ada для наших моряків.

Олексій Вадатурський міг виїхати в будь-яку країну світу, щоб перечекати війну. Але до кінця залишався в рідному Миколаєві.

#росія_вбиває

Щодня, о 09:00, загальнонаціональною хвилиною мовчання вшановуємо пам'ять жертв війни Росії проти України.

Ще один російський літак – на рахунку українських воїнів. Усього росіяни втратили у війні з Україною 233 літаки. Переконані, що рахунок зростатиме💪

За минулу добу ворог також втратив:
▪️ близько 200 військових
▪️ 6 безпілотників
▪️ 2 засоби ППО
▪️ 3 танки та 8 бронемашин
▪️ 1 артилерійську систему
▪️ 3 одиниці іншої техніки

Переможемо🇺🇦

​​⚡️⚡️⚡️ Онлайн-курс з історії Криму англійською мовою тепер доступний на міжнародній освітній платформі.

Український інститут у співпраці зі студією освіти онлайн EdEra запустив безкоштовний курс «Crimea: History and People» («Крим: історія та люди») англійською мовою. Курс із 12 відеолекцій доступний на міжнародній освітній платформі Udemy. У ньому про минуле і сьогодення Криму розповідається через призму корінного народу — кримських татар.

Зокрема, онлайн-курс розповідає про:

🔹 стародавню історію Криму та історію Кримського ханату,

🔹 складні відносини у Чорноморському регіоні, колоніальну політику Російської імперії щодо півострова,

🔹 примусову депортацію кримських татар радянським режимом у 1944 році,

🔹 тривалу боротьбу кримських татар за право повернутися на батьківщину,

🔹 їхню культуру,

🔹 руйнівні наслідки тимчасової окупації півострова Росією, яка триває з 2014 року.

«Розуміти процеси, що відбувалися та відбуваються на Кримському півострові, критично важливо для іноземців в контексті сучасних подій. Ми нарешті пишемо самі власну історію. Тому нам важливо було створити перший в англомовному світі курс, який систематизує знання про історію Криму та кримських татар, що був створений у кооперації українських та кримськотатарських дослідників», — Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту.

​​12 серпня, на 98-му році життя, відійшла у вічність Дарія Гусяк, зв’язкова Романа Шухевича. Вона була останньою з найближчого оточення головнокомандувача Української Повстанської Армії.

Сумну новину повідомив син Романа Шухевича Юрій.

Коли Дарці Гусяк було 26 років, радянська влада засудила її на чверть століття ув’язнення в таборах суворого режиму за участь у національно-визвольному рухові. Вона відбула увесь термін і вийшла на волю в 51.

Народилася Дарія Гусяк 4 лютого 1924 року в Трускавці на Львівщині. Її батьки були з покоління Українських січових стрільців. Батько Юрій працював у «Просвіті», був головою товариства «Сільський господар», яке допомагало селянам. Три його дочки, Дарія та її сестри, отримали освіту: закінчили українську народну школу та Дрогобицьку торговельну гімназію. Саме батько став першою жертвою радянської влади в родині. Його репресували, слід загубився 1940 року в Архангельській області.

До підпілля Дарію залучив двоюрідний брат Роман Різняк. Від початку вона допомагала передавати повідомлення, організовувати зустрічі.

У 1947 році залишатися в рідному Трускавці стало неможливо через загрозу арешту. Дар’я з матір’ю Марією перейшли у підпілля. Їй ще 3 роки вдавалося допомагати головнокомандувачу УПА. Дарка організовувала хати-криївки, опікувалася здоров’ям Шухевича. Це було життя в постійній конспірації. В одному з останніх інтерв’ю пані Дарія розповіла, що не раз почувалася «зацькованою твариною». Постійно мусила оглядатися і бути готовою будь-якої миті покінчити з життям.

Арештували її у березні 1950-го. Скористатися пістолетом не встигла. Далі були допити, побої, катування і 25 років ув’язнення.

Після звільнення у 1975 році радянська влада не дозволила 51-річній жінці повернутись на рідну Львівщину. Дарія довгий час жила на Хмельниччині. Заробляла на життя шиттям.

Аж у 1995-му пані Дарія за допомогою відомого художника-графіка Богдана Сороки, сина іншої зв’язкової, Катерини Зарицької, змогла оселитися у Львові, де й жила до останніх днів.

«Ми знали, що виборюємо собі волю. Для цього не шкода навіть життя, і всі так були налаштовані», – казала пані Дарія. Говорила, що ніколи не жаліла про те, чим займалася.

Нижче – посилання на два інтерв’ю, які пані Дарія дала ще цього року. Останнє The Ukrainians опублікував буквально 7 серпня.

Сьогодні 173 доба спротиву українського народу російській агресії. Окупант втратив уже 43 750 солдатів та офіцерів.

Минулої доби найзапекліші бої велись на Донецькому напрямку, де росіяни все ще намагаються йти в контрнаступи, які успішно відбивають Сили оборони України.

Минулої доби Сили оборони України знищили один російський гелікоптер. Цієї доби — ще один. Тому що у знищенні ворога головне стабільність👌

Переможемо! 🇺🇦

Зведення Генерального штабу ЗСУ за минулу добу.

​​Олександр Кукурба хотів стати льотчиком. І здійснив свою мрію – він літав на СУ-24 та знищував ворога. Став одним із найвправніших воїнів неба Збройних сил України.

З початку повномасштабної збройної агресії РФ знищив 15 танків, близько 50 одиниць бронетехніки та інших засобів, а також майже 300 окупантів.

Отримав три державні відзнаки: орден «Золота Зірка», орден Богдана Хмельницького II та III ступенів. Під час прощання з Олександром матері вручили орден Богдана Хмельницького I ступеня, посмертно.

Олександр виконав 100 бойових вильотів, але сотий став для нього останнім.

Загинув 26 липня на Дніпропетровщині. Йому було 28 років.

«Ми знали, що він на високій посаді і вправний льотчик. Але Олександр про це ніколи не розповідав. Ми питали: «Сашо, то тебе нагородили?» — «Так, нагородили». Хоча ніколи не хвалився і не показував свої відзнаки», — пригадує однокласниця героя Ірина Волощук.

Олександр казав: «Якщо підуть росіяни у наступ — ми дамо їм із неба «по зубах», а ваше завдання добивати їх на землі», — розповідає друг воїна Дмитро.

Коли односельці дізнались про загибель земляка, у Нижньовербізькій громаді у Коломийському районі на Івано-Франківщині було оголошено три дні жалоби. На похорон зібралось майже все село, приїхали друзі, а над прощальною процесією літали побратими – віддаючи шану своєму другу в небі.

#FightForUkraine

Триває 175 доба героїчного спротиву українського народу російській агресії. Втрати солдат та офіцерів російського війська сягнули 44 тисяч 100 осіб. Найбільших втрат агресор зазнав на Харківському та Донецькому напрямках.

Щоб хоч якось поповнити свої ряди ворог намагається заманити до війська громадян країн Центральної Азії, що перебувають в Росії.

Ворог слабшає, а значить перемога буде за нами!

https://youtu.be/zO-tLGglWFg

«Росія – це антисвіт, який хоче, щоб увесь світ став антисвітом. І вона не бачить іншого способу, ніж знищення тих, хто з ними не погоджується».

Продовжуємо проєкт #історичний_спротив, в якому говоримо з істориками на найбільш резонансні, складні та чутливі теми, пов’язані з історичним фронтом сучасної російсько-української війни.

Цього разу нашою співрозмовницею є Лариса Якубова, історикиня, доктор історичних наук, завідувачка відділу історії України 20–30-х років XX століття Інституту історії України Національної академії наук.

У фокусі розмови з нею – суть рашизму.

Лариса Якубова обґрунтовує, чому, на її думку, те, що ми бачимо зараз у Росії, – це новітня версія російського фашизму. А також – чому це не перший варіант фашизму в Росії.

Також говорили:
🔹 про відповідальність російського суспільства;
🔹 глобальні виклики для світу, пов'язані з існуванням Росії;
🔹 чим є сучасна російсько-українська війна для української нації та якими ми можемо з неї вийти;
🔹 чому українцям не варто ані соромитися, ані намагатися прикрасити свою історію, та як наша правдива історія робить нас сильнішими.

​​У 2014 році Євгенія Молчанова з чоловіком на місці звалища заснували ферму у селі на Дніпровщині.

Під час пандемії остаточно переїхали туди з міста. Кількість тварин на фермі росла. Когось Євгенія з чоловіком врятували з бійні. Перед повномасштабним вторгненням двір налічував 540 голів. А після 24 лютого життя ферми змінилося: вона стала прихистком для людей і тварин, які тікають із зони бойових дій. Тепер господарство годує, лікує та доглядає близько 900 тварин.

Родина свідомо обрала залишитися на Дніпровщині, хоч була можливість виїхати і навіть евакуювати тварин. Євгенія з чоловіком уже мали досвід участі у воєнних діях на початку російсько-української війни. Після Революції гідності брали участь в АТО у Донецькій області. Тоді до шостого місяця вагітності жінка захищала український схід. Цього разу вони з чоловіком мають іншу місію – допомагати людям і тваринам, які тікають з зони бойових дій.

«Ми могли дати місце для ночівлі людям із тваринами, які їдуть повз нас в інші регіоні. Сюди привозили худобу із регіонів, де йшли бойові дії. У нас врятовані можуть спокійно гуляти лужками, їсти яблучка та підставляти вушка чи бочка для почісувань», – розповідає Євгенія.

Подружжя допомагає військовим, які йдуть на війну, – забирає до себе їхніх тварин. Однієї ночі на прохання військового на ферму привезли 2 цапів, 12 козенят і 24 кози, одна з яких окотилася прямо в машині.

Поступово ферма стала не тільки прихистком, а й місцем реабілітації для дорослих і дітей. Перші діти були з Маріуполя та Харкова. Хтось із них все життя хотів покататись на конику, хтось – побачити корову чи подоїти кіз. За перші 4 місяці війни через ферму пройшло понад тисячу людей.

Крім того, на базі ферми Євгенія створила літню школу для дітей, яку відвідують ті, хто надовше зупинився у їхньому чи сусідніх селах. Дітей навчають англійської і французької, займаються з ними гімнастикою, а ще вчать практичніших речей, як от догляду за рослинами і тваринами чи кулінарії.

«Я встаю о 4-5 ранку, вкладаюсь опівночі. Увечері, коли приходжу додому, мені здається, що взагалі не розумію, що відбувається навколо, – ділиться Євгенія. – Ми до цього були не готові. Але головне: нам слід зберігати спокій, бо всі люди та тварини, які приїздять до нас, мають його відчувати».

#FightForUkraine