https://youtu.be/qEYjGDyfEbQ
Чому варто захищатися не лише від російської армії, а й від російської культури?
На тлі сплеску дерусифікації, яка триває в Україні і водночас активно й широко дискутується в українському суспільстві та навіть привертає увагу іноземних журналістів, @hromadske_ua записало думки фахівців на цю тему. Вважаємо, що озвучені тези варті уваги, тому ділимося відео та наводимо нижче кілька цитат.
Режисер Наріман Алієв:
❝Що вони зробили з Кримом? Росія, яка каже «Крым – исконно русская земля», після 1944 року, коли вони вивезли кримських татар, вони змінили понад 80% топонімів на якусь радянщину. Селище моєї бабусі називається Орталан, а зараз воно має назву «Земляничное» – це не значить нічого… Вони позносили майже всі мечеті. Вони знищили всі кладовища. Вони знищили пам’ять про те, що там хтось був до них. Те ж вони робили з іншими територіями України.
• Вся так звана велика російська культура побудована на кістках великої кількості народів, які були знищені, митці яких були апропрійовані.
• Щоб піти далі, нам треба переосмислити це минуле.
• Займатися культурною апропріацією в наш бік теж важливо, але завжди потрібен контекст.❞
Антропологиня культури з Донецька Лія Достлєва:
❝Російська культура не відділима від збройних конфліктів, які веде Росія. Це один з інструментів просування російського імперського наративу.
• Російська культура у світі і в нашому житті має надрепрезентацію. Це відбувається коштом і української культури, й це та ситуація, з якою треба боротися і яку треба змінювати. Перше зусилля – це зрозуміти, що російська культура насправді займає місце, яке має належати чомусь іншому в нашому житті. Це має бути наш власний, осмислений, створений нами на наші потреби простір.
• Ми маємо не тільки боротися за власне виживання, а ще й пояснювати, насамперед Заходу, що не так з російською культурою. І робити це ввічливо, спокійним голосом, хорошою англійською. Російська культура має бути не закенселена відмінена, вона має бути розібрана до цеглинки, проаналізована, ретельно відділені імперські наративи, апропріація – і потім на цих руїнах, а це саме те, що залишиться, має бути побудоване щось нове.
• Історія має бути переосмислена не в категоріях, чи це окей – зносити пам’ятники або перейменовувати вулиці. На це треба дивитися з іншого боку. Чому вони мають в нас бути? Чи нам потрібен пам’ятник Пушкіну? Чи нам потрібна вулиця Московська? Що вони означають для нас сьогодні? Якщо ми подивимося на це питання таким чином, то очевидно чітко побачимо, що це шрами, які залишилися від цього імперського минулого.❞
Релігієзнавець і письменник, Ігор Козловський:
❝Російська культура формувалася саме завдяки тому, що імперія, як магніт, брала найкращі сили з різних етнічних компонентів: той же Чехов або Гоголь – українці, але вони стають частиною російської культури.
• Гуманітарне невігластво – це і є окупація.
Більшість людей, у яких свідомість окупована, – інфантильні. У них розмита ідентичність. Це і є наслідки колонізації / окупації. Коли ми говоримо про деокупацію або деколонізацію, це означає, що нам треба працювати насамперед в гуманітарному просторі, давати знання, вчити мислити, вчити ставити запитання.
• Неможливо заборонити культуру. Можна навчити правильно ставитися, обмежити щось, і наприкінці залишиться невелика кількість, яка є частиною світової культури.
• Ми повинні знати, що ми довгий час віддавали свій геній для розвитку інших держав. Нам потрібна чесна і правдива історія. Ми не повинні віддзеркалювати росіян і створювати фейкову історію.❞
Більше – у відео⤵️
Чому варто захищатися не лише від російської армії, а й від російської культури?
На тлі сплеску дерусифікації, яка триває в Україні і водночас активно й широко дискутується в українському суспільстві та навіть привертає увагу іноземних журналістів, @hromadske_ua записало думки фахівців на цю тему. Вважаємо, що озвучені тези варті уваги, тому ділимося відео та наводимо нижче кілька цитат.
Режисер Наріман Алієв:
❝Що вони зробили з Кримом? Росія, яка каже «Крым – исконно русская земля», після 1944 року, коли вони вивезли кримських татар, вони змінили понад 80% топонімів на якусь радянщину. Селище моєї бабусі називається Орталан, а зараз воно має назву «Земляничное» – це не значить нічого… Вони позносили майже всі мечеті. Вони знищили всі кладовища. Вони знищили пам’ять про те, що там хтось був до них. Те ж вони робили з іншими територіями України.
• Вся так звана велика російська культура побудована на кістках великої кількості народів, які були знищені, митці яких були апропрійовані.
• Щоб піти далі, нам треба переосмислити це минуле.
• Займатися культурною апропріацією в наш бік теж важливо, але завжди потрібен контекст.❞
Антропологиня культури з Донецька Лія Достлєва:
❝Російська культура не відділима від збройних конфліктів, які веде Росія. Це один з інструментів просування російського імперського наративу.
• Російська культура у світі і в нашому житті має надрепрезентацію. Це відбувається коштом і української культури, й це та ситуація, з якою треба боротися і яку треба змінювати. Перше зусилля – це зрозуміти, що російська культура насправді займає місце, яке має належати чомусь іншому в нашому житті. Це має бути наш власний, осмислений, створений нами на наші потреби простір.
• Ми маємо не тільки боротися за власне виживання, а ще й пояснювати, насамперед Заходу, що не так з російською культурою. І робити це ввічливо, спокійним голосом, хорошою англійською. Російська культура має бути не закенселена відмінена, вона має бути розібрана до цеглинки, проаналізована, ретельно відділені імперські наративи, апропріація – і потім на цих руїнах, а це саме те, що залишиться, має бути побудоване щось нове.
• Історія має бути переосмислена не в категоріях, чи це окей – зносити пам’ятники або перейменовувати вулиці. На це треба дивитися з іншого боку. Чому вони мають в нас бути? Чи нам потрібен пам’ятник Пушкіну? Чи нам потрібна вулиця Московська? Що вони означають для нас сьогодні? Якщо ми подивимося на це питання таким чином, то очевидно чітко побачимо, що це шрами, які залишилися від цього імперського минулого.❞
Релігієзнавець і письменник, Ігор Козловський:
❝Російська культура формувалася саме завдяки тому, що імперія, як магніт, брала найкращі сили з різних етнічних компонентів: той же Чехов або Гоголь – українці, але вони стають частиною російської культури.
• Гуманітарне невігластво – це і є окупація.
Більшість людей, у яких свідомість окупована, – інфантильні. У них розмита ідентичність. Це і є наслідки колонізації / окупації. Коли ми говоримо про деокупацію або деколонізацію, це означає, що нам треба працювати насамперед в гуманітарному просторі, давати знання, вчити мислити, вчити ставити запитання.
• Неможливо заборонити культуру. Можна навчити правильно ставитися, обмежити щось, і наприкінці залишиться невелика кількість, яка є частиною світової культури.
• Ми повинні знати, що ми довгий час віддавали свій геній для розвитку інших держав. Нам потрібна чесна і правдива історія. Ми не повинні віддзеркалювати росіян і створювати фейкову історію.❞
Більше – у відео⤵️
YouTube
«росія — це погана звичка». Чому варто захищатися від російської культури
Режисер Наріман Алієв розповідає про рідне селище своєї бабусі, яке після депортації кримських татар з півострова отримало російську назву. Про маркування простору, про зв’язок російської культури зі збройними конфліктами, про те, як українці сприяли становленню…
👍19
Forwarded from Zelenskiy / Official
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
У багатьох тилових містах зараз відчувається розслабленість, але війна не закінчилась, її жорстокість подекуди лише наростає, і не можна про неї забувати. Тому обов'язково допомагайте армії, допомагайте волонтерам, допомагайте всім, хто залишився наодинці в цей час. Поширюйте правду про війну і про злочини окупантів. Як би складно не було сьогодні, маємо пам’ятати про те, що буде завтра. І що завтрашній день має принести Україні максимальну користь – кожен і кожна мають робити для цього все, що можливо.
👍24
#історичний_спротив
Складне літо 1941: спроба українських націоналістів відновити державність та її історичний контекст
Історики дуже по-різному оцінюють події літа 1941 року на території сучасної України:
▫️30 червня 1941 року з ініціативи Організації українських націоналістів у Львові збори представників української інтелігенції проголосили Акт відновлення Української Держави.
▫️За 8 днів до цього розпочалася німецько-радянська війна. Комуністичний режим відступав, українські землі швидко опинялися під нацистською окупацією.
▫️Війна в Європі тривала вже два роки. Вона змінювала кордони, підіймала і знищувала надії окремих народів, а маховик насилля та репресій проти цілих суспільних груп і націй лише наростав.
Про цей складний час – в інтерв’ю голови УІНП Антона Дробовича з одним з найкращих знавців теми українського національно-визвольного руху, деканом істфаку Київського національного університету імені Шевченка, а нині ще військовослужбовцем ЗСУ – Іваном Патриляком.
❝Нашим найголовнішим завданням є показати сучасному поколінню українських громадян, що існування сучасної української держави, за яку ведеться боротьба зараз, і тисячі людей гинуть на фронті, є колосальною цінністю, бо коли ми цієї держави не маємо, ми опиняємось в набагато гіршій ситуації, і повернути чи відтворити цю державу є набагато складніше, ніж її вберегти. Тому що із бездержавними народами не рахується ніхто❞, – каже Іван Патриляк.
Він також зауважує, що «нація як політичне утворення може носити етнічний або громадянський характер. Якщо нація твориться без держави, їй дуже складно набути громадянського характеру. В чому сила сучасної української модерної нації, яка зараз формується? В тому, що вона формується як політичний громадянський організм».
І наголошує:
❝Оцінюючи дії постатей минулого, ми не маємо права виводити їх поза контекст. Водночас ми не маємо права забувати про помилки. Часто з історичної ретроспективи ми бачимо, що ці помилки були. Нам потрібно менше емоцій, а більше знання про нашу історію. ОУНівці виходили в своїй політиці з того обсягу досвіду і знань, який в них був, а найбільше – з досвіду подій Першої світової війни, подій після Першої світової війни, досвіду інших національних рухів, які були для них близькими, зрозумілими та близькими в часі. Вони не потребують якогось відбілювання❞.
Інтерв'ю можна послухати тут: https://youtu.be/qCcO3AscDnI
02:22 – про історичний контекст літа 1941 року.
12:00 – як в сучасній Україні вибудовувати чесну пам’ять про ті історичні події?
19:12 – політика ОУН щодо інших національних груп – вона допомагала чи шкодила боротьбі за українську незалежність?
25:00 – про єврейський погром у Львові у липні 1941.
27:50 – про етнічні взаємовідносини в Західній Україні станом на літо 1941 року та етнічну самосвідомість місцевого населення.
36:08 – як кваліфікувати спроби представляти ОУН та УПА антитоталітарними рухами?
38:08 – чому в діаспорі з’явилися апологетичні праці про український націоналізм?
44:32 – про сучасний російський режим та його природу.
P.S. Публікуючи озвучені думки істориків, ми також запрошуємо вас до рефлексії, критичного осмислення та, за бажання, дискусії. У війні, в якій Україна відстоює свою державність, суб’єктність та ідентичність, такі речі, як історія, пам’ять і розуміння минулого, стали ключовим фактором. Історичні наративи продовжують відігравати значну роль, поки війна триває, та матимуть не менше значення для розбудови стійкої держави і суспільства після перемоги.
Складне літо 1941: спроба українських націоналістів відновити державність та її історичний контекст
Історики дуже по-різному оцінюють події літа 1941 року на території сучасної України:
▫️30 червня 1941 року з ініціативи Організації українських націоналістів у Львові збори представників української інтелігенції проголосили Акт відновлення Української Держави.
▫️За 8 днів до цього розпочалася німецько-радянська війна. Комуністичний режим відступав, українські землі швидко опинялися під нацистською окупацією.
▫️Війна в Європі тривала вже два роки. Вона змінювала кордони, підіймала і знищувала надії окремих народів, а маховик насилля та репресій проти цілих суспільних груп і націй лише наростав.
Про цей складний час – в інтерв’ю голови УІНП Антона Дробовича з одним з найкращих знавців теми українського національно-визвольного руху, деканом істфаку Київського національного університету імені Шевченка, а нині ще військовослужбовцем ЗСУ – Іваном Патриляком.
❝Нашим найголовнішим завданням є показати сучасному поколінню українських громадян, що існування сучасної української держави, за яку ведеться боротьба зараз, і тисячі людей гинуть на фронті, є колосальною цінністю, бо коли ми цієї держави не маємо, ми опиняємось в набагато гіршій ситуації, і повернути чи відтворити цю державу є набагато складніше, ніж її вберегти. Тому що із бездержавними народами не рахується ніхто❞, – каже Іван Патриляк.
Він також зауважує, що «нація як політичне утворення може носити етнічний або громадянський характер. Якщо нація твориться без держави, їй дуже складно набути громадянського характеру. В чому сила сучасної української модерної нації, яка зараз формується? В тому, що вона формується як політичний громадянський організм».
І наголошує:
❝Оцінюючи дії постатей минулого, ми не маємо права виводити їх поза контекст. Водночас ми не маємо права забувати про помилки. Часто з історичної ретроспективи ми бачимо, що ці помилки були. Нам потрібно менше емоцій, а більше знання про нашу історію. ОУНівці виходили в своїй політиці з того обсягу досвіду і знань, який в них був, а найбільше – з досвіду подій Першої світової війни, подій після Першої світової війни, досвіду інших національних рухів, які були для них близькими, зрозумілими та близькими в часі. Вони не потребують якогось відбілювання❞.
Інтерв'ю можна послухати тут: https://youtu.be/qCcO3AscDnI
02:22 – про історичний контекст літа 1941 року.
12:00 – як в сучасній Україні вибудовувати чесну пам’ять про ті історичні події?
19:12 – політика ОУН щодо інших національних груп – вона допомагала чи шкодила боротьбі за українську незалежність?
25:00 – про єврейський погром у Львові у липні 1941.
27:50 – про етнічні взаємовідносини в Західній Україні станом на літо 1941 року та етнічну самосвідомість місцевого населення.
36:08 – як кваліфікувати спроби представляти ОУН та УПА антитоталітарними рухами?
38:08 – чому в діаспорі з’явилися апологетичні праці про український націоналізм?
44:32 – про сучасний російський режим та його природу.
P.S. Публікуючи озвучені думки істориків, ми також запрошуємо вас до рефлексії, критичного осмислення та, за бажання, дискусії. У війні, в якій Україна відстоює свою державність, суб’єктність та ідентичність, такі речі, як історія, пам’ять і розуміння минулого, стали ключовим фактором. Історичні наративи продовжують відігравати значну роль, поки війна триває, та матимуть не менше значення для розбудови стійкої держави і суспільства після перемоги.
YouTube
Історичний спротив. Складне літо 1941: спроба відновити державність та її історичний контекст
30 червня 1941 року з ініціативи Організації українських націоналістів у Львові збори представників української інтелігенції проголосили Акт відновлення Української Держави.
За 8 днів до цього розпочалася німецько-радянська війна. Комуністичний режим відступав…
За 8 днів до цього розпочалася німецько-радянська війна. Комуністичний режим відступав…
👍13❤2
28 червня земельний суд у німецькому містечку Нойруппін виніс обвинувальний вирок 101-річному наглядачу концентраційного табору «Заксенгаузен» Йозефу Шюцу та засудив воєнного злочинця до п’яти років ув’язнення.
У вироці суду зазначається, що Шюц «свідомо та добровільно» брав участь у вбивстві понад трьох з половиною тисяч людей. Зокрема, у розстрілі військовополонених та задушенні в’язнів концтабору отруйними газами. Таким чином Йозеф Шюц став найстаршим з засуджених воєнних злочинців, які брали участь у злочинах Голокосту.
З моменту здійснення Шюцом останнього злочину у 1945 році до винесення йому вироку минуло 77 років. Цей прецедент доводить, що воєнні злочини справді не мають терміну давності! Головне – мотивація покарати злочинців. А отже, всі російські військові, які зараз вчиняють воєнні злочини проти українців, будуть засуджені та отримають своє покарання. Раніше чи пізніше.
Днями Президент України Володимир Зеленський заявив, що всі «льотчики, диспетчери, техніки та інший персонал, який забезпечує запуск ракет по Україні», буде знайдений та притягнутий до відповідальності, рівно, як й інші воєнні злочинці з російської армії, гвардії та інших формувань.
Перші вироки російським військовим за воєнні злочини вже є. Так, Солом’янський райсуд Києва засудив до довічного ув’язнення російського сержанта Вадима Шишмаріна, який 28 лютого застрелив мирного жителя у селищі Чупахівка на Сумщині. На Полтавщині засудили до 11 років і 6 місяців ув’язнення російських військових Олександра Бобикіна та Олександра Іванова, які обстрілювали житлові райони Харкова з ракетної системи залпового вогню «Град».
У вироці суду зазначається, що Шюц «свідомо та добровільно» брав участь у вбивстві понад трьох з половиною тисяч людей. Зокрема, у розстрілі військовополонених та задушенні в’язнів концтабору отруйними газами. Таким чином Йозеф Шюц став найстаршим з засуджених воєнних злочинців, які брали участь у злочинах Голокосту.
З моменту здійснення Шюцом останнього злочину у 1945 році до винесення йому вироку минуло 77 років. Цей прецедент доводить, що воєнні злочини справді не мають терміну давності! Головне – мотивація покарати злочинців. А отже, всі російські військові, які зараз вчиняють воєнні злочини проти українців, будуть засуджені та отримають своє покарання. Раніше чи пізніше.
Днями Президент України Володимир Зеленський заявив, що всі «льотчики, диспетчери, техніки та інший персонал, який забезпечує запуск ракет по Україні», буде знайдений та притягнутий до відповідальності, рівно, як й інші воєнні злочинці з російської армії, гвардії та інших формувань.
Перші вироки російським військовим за воєнні злочини вже є. Так, Солом’янський райсуд Києва засудив до довічного ув’язнення російського сержанта Вадима Шишмаріна, який 28 лютого застрелив мирного жителя у селищі Чупахівка на Сумщині. На Полтавщині засудили до 11 років і 6 місяців ув’язнення російських військових Олександра Бобикіна та Олександра Іванова, які обстрілювали житлові райони Харкова з ракетної системи залпового вогню «Град».
❤22
❗️Увага! Важливе питання на часі!
🔥З ініціативи Український інститут національної пам'яті та Міністерство культури та інформаційної політики України в Дії запустили опитування «Що будемо робити з гербом СРСР на щиті монумента “Батьківщина-Мати”?»
Уже багато років в різних колах обговорюється доля зображення на щиті статуї Батьківщина-матір, яка стоїть в столиці на печерських пагорбах над Національним музеєм історії України у Другій світовій війні. До цього часу там зображено герб неіснуючої держави — СРСР, яка крім всього іншого мала тоталітарний режим.
Ми вдягали її в маковий вінок, декілька разів підсвічували кольорами українського прапору, ми знаємо, що вона наша Батьківщина-мати, але є одне «але».
З 24 лютого процес позбавлення нашої країни від символів радянського минулого інтенсифікувався, і ми це усіляко підтримуємо через врахування суспільної думки та дотримання норм закону.
Технічний процес звільнення Батьківщини-Матері від радянських пережитків — процес досить непростий з питання безпеки. Важливо це зробити так, щоб через зміну навантаження монумент не пошкодився. Для цього мають бути залучені спеціалісти — інженери та архітектори.
А поки вони займаються своєю справою, пропоную вам обрати, як саме ви бачите зміни до монумента:
☑️ Залишити все як є.
☑️ Зняти герб СРСР і залишити щит чистим.
☑️ Замінити на тризуб — Державний Герб України.
Переходьте в застосунок Дія та глосуйте, будь-ласка.
Результати - за два тижні.
🔥З ініціативи Український інститут національної пам'яті та Міністерство культури та інформаційної політики України в Дії запустили опитування «Що будемо робити з гербом СРСР на щиті монумента “Батьківщина-Мати”?»
Уже багато років в різних колах обговорюється доля зображення на щиті статуї Батьківщина-матір, яка стоїть в столиці на печерських пагорбах над Національним музеєм історії України у Другій світовій війні. До цього часу там зображено герб неіснуючої держави — СРСР, яка крім всього іншого мала тоталітарний режим.
Ми вдягали її в маковий вінок, декілька разів підсвічували кольорами українського прапору, ми знаємо, що вона наша Батьківщина-мати, але є одне «але».
З 24 лютого процес позбавлення нашої країни від символів радянського минулого інтенсифікувався, і ми це усіляко підтримуємо через врахування суспільної думки та дотримання норм закону.
Технічний процес звільнення Батьківщини-Матері від радянських пережитків — процес досить непростий з питання безпеки. Важливо це зробити так, щоб через зміну навантаження монумент не пошкодився. Для цього мають бути залучені спеціалісти — інженери та архітектори.
А поки вони займаються своєю справою, пропоную вам обрати, як саме ви бачите зміни до монумента:
☑️ Залишити все як є.
☑️ Зняти герб СРСР і залишити щит чистим.
☑️ Замінити на тризуб — Державний Герб України.
Переходьте в застосунок Дія та глосуйте, будь-ласка.
Результати - за два тижні.
👍17🔥6😱1
«Ми пояснюємо злочини рашизму через нацизм, тому що світ не засудив комунізм».
Наступне інтерв’ю з #історичний_спротив з Оленою Стяжкіною – однією з найбільш знаних та шанованих українських історикинь. Пані Олена, мабуть, найбільш відома як дослідниця українського виміру Другої світової війни. З менш відомих і цікавих фактів – вона викладала в університетах Донецька та Маріуполя та заснувала громадський рух «Деокупація. Повернення. Освіта».
🎬 Інтерв’ю повністю: https://youtu.be/SZUnv-saSG0
Нижче – кілька показових цитат:
🔹 Якби ми подивились на підставові причини того, що відбувалося у 20 – на початку 21 століття у світі, ми б побачили, що це історія розпаду імперій і претензій на імперське битування. Саме з цього починається 20 століття... Балканські війни, потім все це виливається у 1914 рік. Питання незалежності держав є одним з ключових. Зрештою, це історія про падіння перших імперій. І про падіння Російської імперії, звісно. Далі для Російської імперії це такий ресентимент збирання, формування Радянського Союзу. Для Німеччини це питання знову постати у якості Третього Райху. Зрештою, коли завершується Друга світова війна, проблема руйнації імперій не завершується. Що ми бачимо далі? Падіння, розлам, руйнацію Британської імперії. Потім франко-алжирську війну, дуже криваву. Далі в 1960 році так званий рік Африки, який поклав кінець європейському пануванню на африканській території. Далі ми переходимо в історію кінця 80-х років, коли руйнується так званий «соціалістичний табір», сформований як задвірки радянської імперії. Далі ми знову бачимо, що на мапі світу залишається єдиний імперський уламок. Цей ресентимент імперський продовжується серед очільників Кремля. Зараз йдеться про те, що остання імперія в світі має бути зруйнована. І в такий спосіб завершиться величезний цикл, який розпочався на початку 20 століття.
❗️ Імперії хочуть зберегтися, але мають бути зруйновані.
🔹 Міфологічна конструкція про «визначальну роль руського народу» заганяє в тому числі істориків Європи у почуття глибокої провини і глибокого обов’язку не робити ревізію цьому усталеному «комплекту перемог». Тімоті Снайдер прекрасно намагався пояснити світові, що те, що зараз відбувається у Кремлі з «руським народом», – це те саме, чим був нацизм. І тут є певне засліплення європейське й американське. Тому що якщо рашизм треба пояснювати через нацизм, а не через нього самого, через те, що вони робили і якими вони були завжди… Ми пояснюємо їх через нацизм, тому що світ не засудив комунізм. Ханна Арендт ще на початку 50-х років поставила поруч сталінізм і нацизм. Але є оцей комплект «вони зіграли визначальну роль у перемозі, ми не можемо дивитися на це по-іншому». Наші західні колеги працюють над своєю колоніальною провиною, в тому числі в політичному сенсі, але Росія не бачиться ані колоніальною імперською державою, ані нацистською сталінською державою, а бачиться якимось унікальним явищем, з яким треба чомусь рахуватися.
А ще в розмові йшлося про:
✔ те, як Росія завжди прикривала свої імперські апетити риторикою про «визволення»
✔ термін «рашизм»
✔ тихий голос істориків і шокуючу поему Солженіцина «Прусские ночи», в якій поет, якого називають «совістю російської нації», дає методичні вказівки армійцям, як мародерити, ґвалтувати і вбивати, а також чому цю поему варто прочитати цивільним українцям сьогодні
✔ які російські наративи досі небезпечні для нас
✔ як працювати з «історичним ранами» і чи можна це робити вже зараз
✔ чи вдасться денацифікувати Росію за прикладом Третього Райху
⤵️
Наступне інтерв’ю з #історичний_спротив з Оленою Стяжкіною – однією з найбільш знаних та шанованих українських історикинь. Пані Олена, мабуть, найбільш відома як дослідниця українського виміру Другої світової війни. З менш відомих і цікавих фактів – вона викладала в університетах Донецька та Маріуполя та заснувала громадський рух «Деокупація. Повернення. Освіта».
🎬 Інтерв’ю повністю: https://youtu.be/SZUnv-saSG0
Нижче – кілька показових цитат:
🔹 Якби ми подивились на підставові причини того, що відбувалося у 20 – на початку 21 століття у світі, ми б побачили, що це історія розпаду імперій і претензій на імперське битування. Саме з цього починається 20 століття... Балканські війни, потім все це виливається у 1914 рік. Питання незалежності держав є одним з ключових. Зрештою, це історія про падіння перших імперій. І про падіння Російської імперії, звісно. Далі для Російської імперії це такий ресентимент збирання, формування Радянського Союзу. Для Німеччини це питання знову постати у якості Третього Райху. Зрештою, коли завершується Друга світова війна, проблема руйнації імперій не завершується. Що ми бачимо далі? Падіння, розлам, руйнацію Британської імперії. Потім франко-алжирську війну, дуже криваву. Далі в 1960 році так званий рік Африки, який поклав кінець європейському пануванню на африканській території. Далі ми переходимо в історію кінця 80-х років, коли руйнується так званий «соціалістичний табір», сформований як задвірки радянської імперії. Далі ми знову бачимо, що на мапі світу залишається єдиний імперський уламок. Цей ресентимент імперський продовжується серед очільників Кремля. Зараз йдеться про те, що остання імперія в світі має бути зруйнована. І в такий спосіб завершиться величезний цикл, який розпочався на початку 20 століття.
❗️ Імперії хочуть зберегтися, але мають бути зруйновані.
🔹 Міфологічна конструкція про «визначальну роль руського народу» заганяє в тому числі істориків Європи у почуття глибокої провини і глибокого обов’язку не робити ревізію цьому усталеному «комплекту перемог». Тімоті Снайдер прекрасно намагався пояснити світові, що те, що зараз відбувається у Кремлі з «руським народом», – це те саме, чим був нацизм. І тут є певне засліплення європейське й американське. Тому що якщо рашизм треба пояснювати через нацизм, а не через нього самого, через те, що вони робили і якими вони були завжди… Ми пояснюємо їх через нацизм, тому що світ не засудив комунізм. Ханна Арендт ще на початку 50-х років поставила поруч сталінізм і нацизм. Але є оцей комплект «вони зіграли визначальну роль у перемозі, ми не можемо дивитися на це по-іншому». Наші західні колеги працюють над своєю колоніальною провиною, в тому числі в політичному сенсі, але Росія не бачиться ані колоніальною імперською державою, ані нацистською сталінською державою, а бачиться якимось унікальним явищем, з яким треба чомусь рахуватися.
А ще в розмові йшлося про:
✔ те, як Росія завжди прикривала свої імперські апетити риторикою про «визволення»
✔ термін «рашизм»
✔ тихий голос істориків і шокуючу поему Солженіцина «Прусские ночи», в якій поет, якого називають «совістю російської нації», дає методичні вказівки армійцям, як мародерити, ґвалтувати і вбивати, а також чому цю поему варто прочитати цивільним українцям сьогодні
✔ які російські наративи досі небезпечні для нас
✔ як працювати з «історичним ранами» і чи можна це робити вже зараз
✔ чи вдасться денацифікувати Росію за прикладом Третього Райху
⤵️
YouTube
Історичний спротив. Інтерв'ю Антона Дробовича з Оленою Стяжкіною
Наступне інтерв'ю в межах проєкту «Історичний спротив» – з письменницею, публіцисткою та доктором історичних наук Оленою Стяжкіною. Пані Олена є старшою науковою співробітницею Інституту історії України Національної академії наук, а до цього вона викладала…
👍24🔥1
🎉🎉🎉 UA: Культура створив восьмисерійний документальний серіал "Спадок Терещенків" присвячений історії однієї з найвідоміших знатних родин українських меценатів та промисловців.
🔍Автори серіалу намагались максимально розкрити історію родини Терещенків з усіма її складнощами, трагедіями та залишеною спадщиною.
💬"Це фільм-урок нам, українцям, щодо того, що нам слід взяти з нашого минулого і назавжди зробити своїм. Але з іншого боку, це урок всім нам, що з нами буде, якщо ми будемо довго вагатися, хто ми. Насправді у всіх нас є глибинне відчуття, хто ми, але не завжди нам вистачає знання і цього фінального поштовху. Але я думаю, що останні вісім років показали нам, а після 24 лютого цих сумнівів вже немає. І дуже добре, що в цей час з'являються такі речі, що укріплюють нас у ці дні" - прокоментував на презентації серіал голова УІНП Антон Дробович.
🎞Усі серії доступні за посилання на YouTube.
🔍Автори серіалу намагались максимально розкрити історію родини Терещенків з усіма її складнощами, трагедіями та залишеною спадщиною.
💬"Це фільм-урок нам, українцям, щодо того, що нам слід взяти з нашого минулого і назавжди зробити своїм. Але з іншого боку, це урок всім нам, що з нами буде, якщо ми будемо довго вагатися, хто ми. Насправді у всіх нас є глибинне відчуття, хто ми, але не завжди нам вистачає знання і цього фінального поштовху. Але я думаю, що останні вісім років показали нам, а після 24 лютого цих сумнівів вже немає. І дуже добре, що в цей час з'являються такі речі, що укріплюють нас у ці дні" - прокоментував на презентації серіал голова УІНП Антон Дробович.
🎞Усі серії доступні за посилання на YouTube.
🔥25👍4
Станом на кінець червня Міністерство культури та інформаційної політики зафіксувало 396! епізодів воєнних злочинів росіян проти української культурної спадщини.
Одна з таких постраждалих пам’яток – Чернігівська центральна міська бібліотека імені Михайла Коцюбинського.
Бібліотека імені Коцюбинського стала першою міською бібліотекою у Чернігові. Її відкрили у приміщенні колишньої обласної філармонії у 1948 році. На той час бібліотека розміщувалась в одній кімнаті, мала 700 примірників книг і налічувала 130 читачів.
У 1961 році колектив та фонди бібліотеки переїхали у нове приміщення, яке збудували за індивідуальним проєктом. Бібліотека імені Коцюбинського стала важливим центром культури та просвіти в Чернігові. До російсько-української повномасштабної війни тут функціонував Українсько-канадський бібліотечний центр, діяв фотоклуб «Прекрасне поруч» та освітні курси для людей пенсійного віку «Університет 60 плюс».
У перші дні вторгнення, 28 лютого, будівля бібліотеки зазнала серйозних ушкоджень внаслідок вибухових хвиль від російських обстрілів центру Чернігова.
Руйнування об’єктів культурної спадщини також є воєнним злочином відповідно до Гаазької конвенції 1954 року. Наразі рашисти повністю зруйнували в Україні щонайменше 9 таких об’єктів. Пошкоджено щонайменше 123 об’єкти культурної спадщини. Також, за інформацією МКІП, пошкоджено чи знищено 100 об’єктів цінної історичної забудови та 144 релігійні споруди.
#stopRussia #RussiaDestroys
Одна з таких постраждалих пам’яток – Чернігівська центральна міська бібліотека імені Михайла Коцюбинського.
Бібліотека імені Коцюбинського стала першою міською бібліотекою у Чернігові. Її відкрили у приміщенні колишньої обласної філармонії у 1948 році. На той час бібліотека розміщувалась в одній кімнаті, мала 700 примірників книг і налічувала 130 читачів.
У 1961 році колектив та фонди бібліотеки переїхали у нове приміщення, яке збудували за індивідуальним проєктом. Бібліотека імені Коцюбинського стала важливим центром культури та просвіти в Чернігові. До російсько-української повномасштабної війни тут функціонував Українсько-канадський бібліотечний центр, діяв фотоклуб «Прекрасне поруч» та освітні курси для людей пенсійного віку «Університет 60 плюс».
У перші дні вторгнення, 28 лютого, будівля бібліотеки зазнала серйозних ушкоджень внаслідок вибухових хвиль від російських обстрілів центру Чернігова.
Руйнування об’єктів культурної спадщини також є воєнним злочином відповідно до Гаазької конвенції 1954 року. Наразі рашисти повністю зруйнували в Україні щонайменше 9 таких об’єктів. Пошкоджено щонайменше 123 об’єкти культурної спадщини. Також, за інформацією МКІП, пошкоджено чи знищено 100 об’єктів цінної історичної забудови та 144 релігійні споруди.
#stopRussia #RussiaDestroys
😱16😢3
Сучасна Білорусь знов опинилася в імперії. А це означає, що можлива Друга українсько-білоруська війна.
Перша українсько-білоруська війна… вже давно закінчилася. Понад триста років тому. А українська історіографія її навіть не помітила.
Звісно, держави і війни такого далекого минулого – то є спадок, за національні права на який може поборотися багато сучасних претендентів. Велике Князівство Литовське після Любліна – вже не українська держава. Ми вийшли з гри, залишивши змагатися далі литовців, поляків та білорусів. Точніше, їх істориків, митців та освітян.
Хмельниччина – це українська революція проти Речі Посполитої. Принаймні в традиційній нашій історіографії. (Зараз намітилися інші тенденції, та ми не про це.) І козаки воювали не лише проти Корони, але й з Литвою. З Білоруссю воювали – в національній білоруській історіографії.
Не треба іронії та насмішок. У білорусів теж мусить бути своя ранньомодерна історія. Козаки проти ВКЛ воювали на землях сучасної Білорусі. Проти Януша Радзивілла. Вам не здається, що в прізвищі Радзивілл звучить дещо білоруське?
Так от. Білоруси, як актор білоруської історії, виступили лоялістами у конфлікті Чигирина з Варшавою. Вони були за Варшаву. Це не ганебно, бо з воюючи з козаками, білоруси стримували і московську повінь на рідну Річ Посполиту. А шлюзи для тієї повені відкрив Хмельницький.
Україна, як країна східноєвропейського цивілізаційного простору, має сприймати з розумінням аспірації собі подібних: поляків, румунів, білорусів. Міра прикростей, які вони нам здатні доставити, еквівалентна тому, що вони можуть чекати і від нас самих. В історії та в політиці.
Інша справа – імперія. Вона стирає, обнуляє, і принципово відмовляється розуміти. Амбіції та апетити імперії неможливо передбачити та обмежити. Імперію можна хіба що прикінчити, при чому без особливої шкоди для національного біорізноманіття.
Хмельницький навоювався з Радзивілом. Пора вже потиснути руки. І добре, що ми у себе в Східній Європі можемо обійтися без примусу до «братства» та інших нав’язливих сімейних уз.
Сучасна Білорусь знов опинилася в імперії. А це означає, що можлива Друга українсько-білоруська війна. Та, яку вже не прогавить українська історіографія, і за яку цього разу буде соромно історіографії білоруській.
Білоруси знову лоялісти. Але на боці Москви, не Європи. Можливо, білоруські історики колись напишуть, що привівши в Україну московитів 2022-го, їх співвітчизники так віддячили Хмельницькому, який їх привів у Білорусь у 1654-му. Ми не зобов’язані будемо це гаряче спростовувати. Не варто лізти з червоною пастою в чужі підручники історії.
До Білорусі треба ставитись з повагою. Після перемоги над імперією нам буде потрібен на півночі нормальний східноєвропейський сусід, а не казна що.
© Максим Майоров, експерт @spravdi
Перша українсько-білоруська війна… вже давно закінчилася. Понад триста років тому. А українська історіографія її навіть не помітила.
Звісно, держави і війни такого далекого минулого – то є спадок, за національні права на який може поборотися багато сучасних претендентів. Велике Князівство Литовське після Любліна – вже не українська держава. Ми вийшли з гри, залишивши змагатися далі литовців, поляків та білорусів. Точніше, їх істориків, митців та освітян.
Хмельниччина – це українська революція проти Речі Посполитої. Принаймні в традиційній нашій історіографії. (Зараз намітилися інші тенденції, та ми не про це.) І козаки воювали не лише проти Корони, але й з Литвою. З Білоруссю воювали – в національній білоруській історіографії.
Не треба іронії та насмішок. У білорусів теж мусить бути своя ранньомодерна історія. Козаки проти ВКЛ воювали на землях сучасної Білорусі. Проти Януша Радзивілла. Вам не здається, що в прізвищі Радзивілл звучить дещо білоруське?
Так от. Білоруси, як актор білоруської історії, виступили лоялістами у конфлікті Чигирина з Варшавою. Вони були за Варшаву. Це не ганебно, бо з воюючи з козаками, білоруси стримували і московську повінь на рідну Річ Посполиту. А шлюзи для тієї повені відкрив Хмельницький.
Україна, як країна східноєвропейського цивілізаційного простору, має сприймати з розумінням аспірації собі подібних: поляків, румунів, білорусів. Міра прикростей, які вони нам здатні доставити, еквівалентна тому, що вони можуть чекати і від нас самих. В історії та в політиці.
Інша справа – імперія. Вона стирає, обнуляє, і принципово відмовляється розуміти. Амбіції та апетити імперії неможливо передбачити та обмежити. Імперію можна хіба що прикінчити, при чому без особливої шкоди для національного біорізноманіття.
Хмельницький навоювався з Радзивілом. Пора вже потиснути руки. І добре, що ми у себе в Східній Європі можемо обійтися без примусу до «братства» та інших нав’язливих сімейних уз.
Сучасна Білорусь знов опинилася в імперії. А це означає, що можлива Друга українсько-білоруська війна. Та, яку вже не прогавить українська історіографія, і за яку цього разу буде соромно історіографії білоруській.
Білоруси знову лоялісти. Але на боці Москви, не Європи. Можливо, білоруські історики колись напишуть, що привівши в Україну московитів 2022-го, їх співвітчизники так віддячили Хмельницькому, який їх привів у Білорусь у 1654-му. Ми не зобов’язані будемо це гаряче спростовувати. Не варто лізти з червоною пастою в чужі підручники історії.
До Білорусі треба ставитись з повагою. Після перемоги над імперією нам буде потрібен на півночі нормальний східноєвропейський сусід, а не казна що.
© Максим Майоров, експерт @spravdi
👍22👎4❤3