Пам’яті актора-лялькаря Євгена Невинського (позивний «Карабас»)
Ляльковий театр був сенсом його життя
Євген народився 27 травня 1973 року в Києві. З дитинства займався ляльковим театром в студії "Барвінок".
Згодом навчався в Харківському національному університеті мистецтв імені Івана Котляревського. З 1994 року працював в Театрі ляльок на лівому березі Дніпра.
Євген був унікальним фахівцем, який окрім акторської майстерності також був конструктором театральних ляльок. Він створював персонажів для більшості київських лялькових театрів: Київського муніципального академічного театру та Київського академічного театру ляльок, а також для навчальних театрів Київської муніципальної академії естрадно-циркових мистецтв та Київського національного університету театру, кіно та телебаченні імені Івана Карпенка-Карого. Певний час викладав технології створення театральних ляльок.
З початку повномасштабного вторгнення РФ долучився до Сил оборони України. Служив у званні молодшого сержанта на посаді командира бойової машини в 118-й окремій механізованій бригаді.
Загинув 27 липня 2023 року в бою біля села Роботине Запорізької області.
Похований в Києві, на Алеї Слави Лісового цвинтаря. Посмертно кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Фото: Данило Павлов, Київ Вечірній
За матеріалами: Локальна історія, Платформа пам’яті Меморіал
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Ляльковий театр був сенсом його життя
Євген народився 27 травня 1973 року в Києві. З дитинства займався ляльковим театром в студії "Барвінок".
Згодом навчався в Харківському національному університеті мистецтв імені Івана Котляревського. З 1994 року працював в Театрі ляльок на лівому березі Дніпра.
Євген був унікальним фахівцем, який окрім акторської майстерності також був конструктором театральних ляльок. Він створював персонажів для більшості київських лялькових театрів: Київського муніципального академічного театру та Київського академічного театру ляльок, а також для навчальних театрів Київської муніципальної академії естрадно-циркових мистецтв та Київського національного університету театру, кіно та телебаченні імені Івана Карпенка-Карого. Певний час викладав технології створення театральних ляльок.
З початку повномасштабного вторгнення РФ долучився до Сил оборони України. Служив у званні молодшого сержанта на посаді командира бойової машини в 118-й окремій механізованій бригаді.
Загинув 27 липня 2023 року в бою біля села Роботине Запорізької області.
Похований в Києві, на Алеї Слави Лісового цвинтаря. Посмертно кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Фото: Данило Павлов, Київ Вечірній
За матеріалами: Локальна історія, Платформа пам’яті Меморіал
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔13😢6
⭐️ Відкриття виставки «Грушевський – знаний і незнаний»
🤓 29 вересня минає 160 років від дня народження українського історика і державного діяча, одного з творців української незалежності початку ХХ століття, першого Голови Української Центральної Ради Михайла Сергійовича Грушевського.
💪 До цієї дати Український інститут національної пам’яті разом з Історико-меморіальним музеєм Михайла Грушевського презентує вуличну виставку «Грушевський – знаний і незнаний».
🕖 Коли: 30 вересня о 16:00
📍Де: вул. Хрещатик, 22, виставкові площини Інституту національної пам’яті
💬Автори виставки прагнули показати невідомі або маловідомі факти з життя політика, розкрити його як людину, з власними вподобаннями, звичками та смаками, показати його оточення, знакові місця і улюблені речі. Виставка розповідає не лише про політичний заповіт чи національний гранд-наратив у творах Михайла Грушевського, але і про його кумирів у літературі, про романтичні почуття та любов до єдиної доньки, про країни, які відвідав учений, і його враження від Києва, і навіть – про бороду, про яку він сам у буремному 1918-му сказав так: «Мою бороду знає вся Україна. Я краще розлучуся з життям, ніж із нею».
🤝До участі у відкритті запрошені :
▪️Микита Потураєв – Голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики
▪️Олександр Алфьоров – Голова Українського інституту національної пам’яті
▪️Вікторія Муха – Генеральний директор Музею історії міста Києва
▪️Ганна Кандаурова — завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського
▪️Світлана Панькова — провідний науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, кандидат історичних наук
▪️Олександр Кучерук – завідувач сектору «Музей Української Революції 1917-1921» Національного музею історії України
▪️Ігор Гирич — завідувач відділу джерелознавства нової історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України
❗️В разі оголошення повітряної тривоги найближче укриття - метро «Майдан Незалежності»
☎️Контакти для запитів медіа: +380683280792
🤓 29 вересня минає 160 років від дня народження українського історика і державного діяча, одного з творців української незалежності початку ХХ століття, першого Голови Української Центральної Ради Михайла Сергійовича Грушевського.
💪 До цієї дати Український інститут національної пам’яті разом з Історико-меморіальним музеєм Михайла Грушевського презентує вуличну виставку «Грушевський – знаний і незнаний».
🕖 Коли: 30 вересня о 16:00
📍Де: вул. Хрещатик, 22, виставкові площини Інституту національної пам’яті
💬Автори виставки прагнули показати невідомі або маловідомі факти з життя політика, розкрити його як людину, з власними вподобаннями, звичками та смаками, показати його оточення, знакові місця і улюблені речі. Виставка розповідає не лише про політичний заповіт чи національний гранд-наратив у творах Михайла Грушевського, але і про його кумирів у літературі, про романтичні почуття та любов до єдиної доньки, про країни, які відвідав учений, і його враження від Києва, і навіть – про бороду, про яку він сам у буремному 1918-му сказав так: «Мою бороду знає вся Україна. Я краще розлучуся з життям, ніж із нею».
🤝До участі у відкритті запрошені :
▪️Микита Потураєв – Голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики
▪️Олександр Алфьоров – Голова Українського інституту національної пам’яті
▪️Вікторія Муха – Генеральний директор Музею історії міста Києва
▪️Ганна Кандаурова — завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського
▪️Світлана Панькова — провідний науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, кандидат історичних наук
▪️Олександр Кучерук – завідувач сектору «Музей Української Революції 1917-1921» Національного музею історії України
▪️Ігор Гирич — завідувач відділу джерелознавства нової історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України
❗️В разі оголошення повітряної тривоги найближче укриття - метро «Майдан Незалежності»
☎️Контакти для запитів медіа: +380683280792
❤11
Пам’яті молодшого лейтенанта, снайпера Олександра Олівка (позивний «Капелан»)
Моя совість чиста, я не вбивця: я захищаю свою країну, свою церкву, своїх батьків
Олександр народився 23 червня 1976 року в Херсоні. Згодом родина перебралася у Вінницю. Тут Олександр закінчив школу та здобув фах автослюсаря. Після строкової служби відкрив власний магазин сантехніки.
Олександ був активним прихожанином вінницької громади євангельських християн баптстів. Був рукопокладений на пасторство у церкві «Благодать», брав участь у створенні церкви «Життя» у Вінниці, а згодом став першим пастором церкви «Світло життя».
У 2014 році активно займався волонтерської та капаленською діяльністю.
У 2022 році разом із родиною оселився в селі Агрономічне. Із дружиною Іриною виховували чотирьох дітей — трьох доньок і сина.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України. Воював в складі 3-ї штурмової бригади, де пройшов шлях від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта та командира взводу снайперів.
Брав участь в обороні Києві. Також виконував снайперські завдання на Запорізькому та Херсонському напрямках, а також під час боїв за Бахмут.
За мужність і самовідданість Олександр Олівко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медалями «За сприяння обороні Києва» і «За мужність та відвагу».
Загинув 5 вересня 2026 року внаслідок удару FРV-дрона. Похований на Алеї Слави Сабарівського цвинтаря Вінниці.
Честь Герою!
Фото: Третій армійський корпус, Всеукраїнський громадянський рух «Всі разом», Фейсбук-сторінка Александр Калинский, Фейсбук-сторінка Геннадій Мохненко
За матеріалами: Суспільне Вінниця
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Моя совість чиста, я не вбивця: я захищаю свою країну, свою церкву, своїх батьків
Олександр народився 23 червня 1976 року в Херсоні. Згодом родина перебралася у Вінницю. Тут Олександр закінчив школу та здобув фах автослюсаря. Після строкової служби відкрив власний магазин сантехніки.
Олександ був активним прихожанином вінницької громади євангельських християн баптстів. Був рукопокладений на пасторство у церкві «Благодать», брав участь у створенні церкви «Життя» у Вінниці, а згодом став першим пастором церкви «Світло життя».
У 2014 році активно займався волонтерської та капаленською діяльністю.
У 2022 році разом із родиною оселився в селі Агрономічне. Із дружиною Іриною виховували чотирьох дітей — трьох доньок і сина.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України. Воював в складі 3-ї штурмової бригади, де пройшов шлях від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта та командира взводу снайперів.
Брав участь в обороні Києві. Також виконував снайперські завдання на Запорізькому та Херсонському напрямках, а також під час боїв за Бахмут.
За мужність і самовідданість Олександр Олівко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медалями «За сприяння обороні Києва» і «За мужність та відвагу».
Загинув 5 вересня 2026 року внаслідок удару FРV-дрона. Похований на Алеї Слави Сабарівського цвинтаря Вінниці.
Честь Герою!
Фото: Третій армійський корпус, Всеукраїнський громадянський рух «Всі разом», Фейсбук-сторінка Александр Калинский, Фейсбук-сторінка Геннадій Мохненко
За матеріалами: Суспільне Вінниця
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20😢3
"СПРАВА БЕЙЛІСА", ПРИКЛАД РОСІЙСЬКОГО ІМПЕРІАЛІЗМУ
26 вересня 1913 року розпочалася судове засідання у справі київського єврея та працівника цегельного заводу Менахема Бейліса. Чоловіка звинувачували у вбивстві 13-річного Андрія Ющинського з метою здійснення вигаданих кривавих ритуалів юдаїзму. Так звана «справа Бейліса» активно лобіювалася провладними колами російських націоналістів та чорносотенців, щоб утвердити антисемітську політику Російської імперії. Захисниками Менахема Бейліса тоді стали майбутні державні діячі УНР - адвокат Арнольд Марголін та поліцейський Микола Красовський.
Більше про «справу Бейліса» та про те, чому вона актуальна і сьогодні – у нашому матеріалі.
26 вересня 1913 року розпочалася судове засідання у справі київського єврея та працівника цегельного заводу Менахема Бейліса. Чоловіка звинувачували у вбивстві 13-річного Андрія Ющинського з метою здійснення вигаданих кривавих ритуалів юдаїзму. Так звана «справа Бейліса» активно лобіювалася провладними колами російських націоналістів та чорносотенців, щоб утвердити антисемітську політику Російської імперії. Захисниками Менахема Бейліса тоді стали майбутні державні діячі УНР - адвокат Арнольд Марголін та поліцейський Микола Красовський.
Більше про «справу Бейліса» та про те, чому вона актуальна і сьогодні – у нашому матеріалі.
👍5❤3🔥2💔1