Пам’яті актора-лялькаря Євгена Невинського (позивний «Карабас»)

Ляльковий театр був сенсом його життя

Євген народився 27 травня 1973 року в Києві. З дитинства займався ляльковим театром в студії "Барвінок".

Згодом навчався в Харківському національному університеті мистецтв імені Івана Котляревського. З 1994 року працював в Театрі ляльок на лівому березі Дніпра.

Євген був унікальним фахівцем, який окрім акторської майстерності також був конструктором театральних ляльок. Він створював персонажів для більшості київських лялькових театрів: Київського муніципального академічного театру та Київського академічного театру ляльок, а також для навчальних театрів Київської муніципальної академії естрадно-циркових мистецтв та Київського національного університету театру, кіно та телебаченні імені Івана Карпенка-Карого. Певний час викладав технології створення театральних ляльок.

З початку повномасштабного вторгнення РФ долучився до Сил оборони України. Служив у званні молодшого сержанта на посаді командира бойової машини в 118-й окремій механізованій бригаді.
Загинув 27 липня 2023 року в бою біля села Роботине Запорізької області.

Похований в Києві, на Алеї Слави Лісового цвинтаря. Посмертно кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Фото: Данило Павлов, Київ Вечірній

За матеріалами: Локальна історія, Платформа пам’яті Меморіал

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

⭐️ Відкриття виставки «Грушевський – знаний і незнаний»

🤓 29 вересня минає 160 років від дня народження українського історика і державного діяча, одного з творців української незалежності початку ХХ століття, першого Голови Української Центральної Ради Михайла Сергійовича Грушевського.

💪 До цієї дати Український інститут національної пам’яті разом з Історико-меморіальним музеєм Михайла Грушевського презентує вуличну виставку «Грушевський – знаний і незнаний».

🕖 Коли: 30 вересня о 16:00

📍Де: вул. Хрещатик, 22, виставкові площини Інституту національної пам’яті

💬Автори виставки прагнули показати невідомі або маловідомі факти з життя політика, розкрити його як людину, з власними вподобаннями, звичками та смаками, показати його оточення, знакові місця і улюблені речі. Виставка розповідає не лише про політичний заповіт чи національний гранд-наратив у творах Михайла Грушевського, але і про його кумирів у літературі, про романтичні почуття та любов до єдиної доньки, про країни, які відвідав учений, і його враження від Києва, і навіть – про бороду, про яку він сам у буремному 1918-му сказав так: «Мою бороду знає вся Україна. Я краще розлучуся з життям, ніж із нею».

🤝До участі у відкритті запрошені :

▪️Микита Потураєв – Голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики

▪️Олександр Алфьоров – Голова Українського інституту національної пам’яті

▪️Вікторія Муха – Генеральний директор Музею історії міста Києва

▪️Ганна Кандаурова — завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

▪️Світлана Панькова — провідний науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, кандидат історичних наук

▪️Олександр Кучерук – завідувач сектору «Музей Української Революції 1917-1921» Національного музею історії України

▪️Ігор Гирич — завідувач відділу джерелознавства нової історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України

❗️В разі оголошення повітряної тривоги найближче укриття - метро «Майдан Незалежності»

☎️Контакти для запитів медіа: +380683280792

Пам’яті молодшого лейтенанта, снайпера Олександра Олівка (позивний «Капелан»)

Моя совість чиста, я не вбивця: я захищаю свою країну, свою церкву, своїх батьків  

Олександр народився 23 червня 1976 року в Херсоні. Згодом родина перебралася у Вінницю. Тут Олександр закінчив школу та здобув фах автослюсаря. Після строкової служби відкрив власний магазин сантехніки.

Олександ був активним прихожанином вінницької громади євангельських християн баптстів. Був рукопокладений на пасторство у церкві «Благодать», брав участь у створенні церкви «Життя» у Вінниці, а згодом став першим пастором церкви «Світло життя». 

У 2014 році активно займався волонтерської та капаленською діяльністю.

У 2022 році разом із родиною оселився в селі Агрономічне. Із дружиною Іриною виховували чотирьох дітей — трьох доньок і сина. 

З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України. Воював в складі 3-ї штурмової бригади, де пройшов шлях від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта та командира взводу снайперів.

Брав участь в обороні Києві. Також виконував снайперські завдання на Запорізькому та Херсонському напрямках, а також під час боїв за Бахмут.

За мужність і самовідданість Олександр Олівко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медалями «За сприяння обороні Києва» і «За мужність та відвагу».

Загинув 5 вересня 2026 року внаслідок удару FРV-дрона. Похований на Алеї Слави Сабарівського цвинтаря Вінниці.

Честь Герою!

Фото: Третій армійський корпус, Всеукраїнський громадянський рух «Всі разом», Фейсбук-сторінка Александр Калинский, Фейсбук-сторінка Геннадій Мохненко

За матеріалами: Суспільне Вінниця

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform