ГОЛОВА УІНП ВІДВІДАВ ЕКСГУМАЦІЙНІ РОБОТИ НА ГОЛОСКІВСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ У ЛЬВОВІ
Голова Українського інституту національної пам’яті з позаплановим візитом відвідав місце проведення ексгумаційних робіт на території Голосківського кладовища у Львові. Роботи розпочалися ще 25 серпня та триватимуть до 2 жовтня 2026 року. Їх проводять спільно з товариством з обмеженою відповідальністю «Українська пам’ять» за участі польських фахівців – співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету.
Під час візиту голова УІНП поспілкувався з польськими представниками, які безпосередньо працюють над дослідженням виявлених останків, а також з українськими антропологами та фахівцями, які здійснюють моніторинг на території проведення ексгумаційних робіт. На місці проведення робіт, було оглянуто артефакти, виявлені під час ексгумації.
Станом на 14 вересня 2026 року зафіксовано 90 останків, із яких 89 уже ексгумовано. Серед них – 7 останків військовослужбовців Вермахту, решта – військовослужбовців Війська Польського.
Пошукові роботи тривають відповідно до дозволів, що надаються в межах домовленостей між Україною та Польщею. Український інститут національної пам’яті спільно з польською стороною продовжує роботу, спрямовану на фахове дослідження місць поховань та взаємодію заради спільного майбутнього – попри спроби окремих осіб дискредитувати цей процес.
Водночас важливо нагадати, що УІНП залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», яке займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій. До робіт залучені пошуковці та антропологи, які забезпечують фаховий нагляд і консультаційну підтримку під час проведення досліджень.
Ще упродовж 2019 року на території колишнього села Голоско Велике, у межах старого Голосківського кладовища, проводилися дослідження з метою пошуку останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року. За результатами цих досліджень було виявлено ознаки місць поховань.
Історична довідка
У вересні 1939 року у передмістях Львова точилися жорстокі бої між підрозділами Вермахту та Війська Польського. Одним із місць бойових дій була територія села Голоско Велике, розташованого біля Львова. Загиблих у бою вояків Війська Польського поховали у братській могилі на території сільського кладовища. У 1958 році село Голоско Велике увійшло до складу міста Львів.
Голова Українського інституту національної пам’яті з позаплановим візитом відвідав місце проведення ексгумаційних робіт на території Голосківського кладовища у Львові. Роботи розпочалися ще 25 серпня та триватимуть до 2 жовтня 2026 року. Їх проводять спільно з товариством з обмеженою відповідальністю «Українська пам’ять» за участі польських фахівців – співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету.
Під час візиту голова УІНП поспілкувався з польськими представниками, які безпосередньо працюють над дослідженням виявлених останків, а також з українськими антропологами та фахівцями, які здійснюють моніторинг на території проведення ексгумаційних робіт. На місці проведення робіт, було оглянуто артефакти, виявлені під час ексгумації.
Станом на 14 вересня 2026 року зафіксовано 90 останків, із яких 89 уже ексгумовано. Серед них – 7 останків військовослужбовців Вермахту, решта – військовослужбовців Війська Польського.
Пошукові роботи тривають відповідно до дозволів, що надаються в межах домовленостей між Україною та Польщею. Український інститут національної пам’яті спільно з польською стороною продовжує роботу, спрямовану на фахове дослідження місць поховань та взаємодію заради спільного майбутнього – попри спроби окремих осіб дискредитувати цей процес.
Водночас важливо нагадати, що УІНП залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», яке займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій. До робіт залучені пошуковці та антропологи, які забезпечують фаховий нагляд і консультаційну підтримку під час проведення досліджень.
Ще упродовж 2019 року на території колишнього села Голоско Велике, у межах старого Голосківського кладовища, проводилися дослідження з метою пошуку останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року. За результатами цих досліджень було виявлено ознаки місць поховань.
Історична довідка
У вересні 1939 року у передмістях Львова точилися жорстокі бої між підрозділами Вермахту та Війська Польського. Одним із місць бойових дій була територія села Голоско Велике, розташованого біля Львова. Загиблих у бою вояків Війська Польського поховали у братській могилі на території сільського кладовища. У 1958 році село Голоско Велике увійшло до складу міста Львів.
👍9👎1
Пам’яті оператора БПЛА Станіслава Перфілова (позивний «Гаджет»)
Для побратимів він був не просто пілотом, а людиною неймовірної професійної інтуїції та безмежної відданості родині
Станіслав народився 17 січня 1998 року в селі Стольне на Чернігівщині. Після школи, отримав фах столяр і працював на різних об'єктах будівництва.
З початком вторгнення був в місцевій самообороні. Довгий час його на мобілізовували. Долучитися до Сил оборони України чоловік зміг лише у 2023 році.
Розпочав службу в 32-й окремій бригаді на Харківському напрямку. Спершу був піхотинцем, а згодом став оператором БПЛА.
Загинув 8 квітня 2025 року внаслідок поранень отриманих від артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Леонтовичі Покровського району.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Для побратимів він був не просто пілотом, а людиною неймовірної професійної інтуїції та безмежної відданості родині
Станіслав народився 17 січня 1998 року в селі Стольне на Чернігівщині. Після школи, отримав фах столяр і працював на різних об'єктах будівництва.
З початком вторгнення був в місцевій самообороні. Довгий час його на мобілізовували. Долучитися до Сил оборони України чоловік зміг лише у 2023 році.
Розпочав службу в 32-й окремій бригаді на Харківському напрямку. Спершу був піхотинцем, а згодом став оператором БПЛА.
Загинув 8 квітня 2025 року внаслідок поранень отриманих від артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Леонтовичі Покровського району.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔12😢4
96 РОКІВ ТОМУ РОЗПОЧАЛАСЯ «ПАЦИФІКАЦІЯ» УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ
16 вересня 1930 року, влада міжвоєнної Польщі розпочала масштабну репресивну акцію проти українського населення Галичини, що увійшла в історію під назвою «пацифікація» - «умиротворення».
Формальним приводом для її проведення стала хвиля саботажних акцій українського націоналістичного підпілля влітку та восени 1930 року.
Йшлося, зокрема, про підпали майна польських землевласників і осадників, пошкодження ліній зв’язку та іншої інфраструктури. Однак дії польської влади вийшли далеко за межі переслідування осіб, безпосередньо причетних до саботажів. Репресивна акція фактично ґрунтувалася на принципі колективної відповідальності українських громад. У населених пунктах проводили масові обшуки й арешти, застосовували фізичне насильство, нищили майно селян, українських кооперативів, читалень “Просвіти” та інших громадських установ. Репресій зазнавали громадські й політичні діячі, вчителі, священники, молодь.
Каральні операції проводили підрозділи поліції, а згодом і війська. У селах силовики оточували окремі квартали чи все поселення, проводили обшуки будинків і господарських споруд, вилучали майно, псували запаси харчів, господарський реманент і продукцію українських кооперативів.
Жителів примушували тривалий час перебувати на площах або подвір’ях, окремих осіб били та принижували. Обшуки нерідко супроводжувалися демонстративним нищенням української символіки, книжок, документації громадських організацій та обладнання читалень.
Пацифікація охопила близько 450 населених пунктів у 16 повітах. За офіційними даними, було проведено понад 5 тисяч обшуків та заарештовано понад 1700 осіб. Репресивна кампанія відбувалася у ширшому контексті наступу санаційної влади на політичну опозицію напередодні парламентських виборів 1930 року. Серед заарештованих були також представники легального українського політичного руху, зокрема діячі Українського національно-демократичного об’єднання.
Пацифікація набула міжнародного розголосу. Уже восени 1930 року до Ліги Націй почали надходити петиції, скарги та меморандуми українських політиків і громадських організацій. Вони вимагали розслідувати дії польської влади та забезпечити дотримання прав української меншини відповідно до міжнародних зобов’язань Польщі. Частину звернень передали на розгляд спеціального Комітету трьох, до якого входили представники Великої Британії, Італії та Норвегії. Після тривалого розгляду 30 січня 1932 року питання обговорила Рада Ліги Націй. Вона не визнала дії польської держави систематичною політикою переслідування українців, однак звернула увагу на перевищення повноважень окремими представниками влади та порушила питання про відшкодування потерпілим.
Таким чином, міжнародний розгляд не привів до засудження Польщі, на яке розраховувала українська сторона, але зробив становище українців у Польщі предметом європейської політичної дискусії.
Пацифікація не розв’язала українсько-польських суперечностей. Навпаки, застосування колективної відповідальності та насильства щодо цивільного населення поглибило взаємну недовіру, послабило позиції прихильників українсько-польського порозуміння та сприяло подальшій радикалізації відносин у 1930-х роках. Пам’ять про пацифікацію 1930 року є нагадуванням про те, що складні сторінки спільного минулого потребують чесного й відповідального осмислення. Знання історії має допомагати не відтворювати давні конфлікти, а розуміти їхні причини та не допускати повторення політики насильства і колективної відповідальності.
16 вересня 1930 року, влада міжвоєнної Польщі розпочала масштабну репресивну акцію проти українського населення Галичини, що увійшла в історію під назвою «пацифікація» - «умиротворення».
Формальним приводом для її проведення стала хвиля саботажних акцій українського націоналістичного підпілля влітку та восени 1930 року.
Йшлося, зокрема, про підпали майна польських землевласників і осадників, пошкодження ліній зв’язку та іншої інфраструктури. Однак дії польської влади вийшли далеко за межі переслідування осіб, безпосередньо причетних до саботажів. Репресивна акція фактично ґрунтувалася на принципі колективної відповідальності українських громад. У населених пунктах проводили масові обшуки й арешти, застосовували фізичне насильство, нищили майно селян, українських кооперативів, читалень “Просвіти” та інших громадських установ. Репресій зазнавали громадські й політичні діячі, вчителі, священники, молодь.
Каральні операції проводили підрозділи поліції, а згодом і війська. У селах силовики оточували окремі квартали чи все поселення, проводили обшуки будинків і господарських споруд, вилучали майно, псували запаси харчів, господарський реманент і продукцію українських кооперативів.
Жителів примушували тривалий час перебувати на площах або подвір’ях, окремих осіб били та принижували. Обшуки нерідко супроводжувалися демонстративним нищенням української символіки, книжок, документації громадських організацій та обладнання читалень.
Пацифікація охопила близько 450 населених пунктів у 16 повітах. За офіційними даними, було проведено понад 5 тисяч обшуків та заарештовано понад 1700 осіб. Репресивна кампанія відбувалася у ширшому контексті наступу санаційної влади на політичну опозицію напередодні парламентських виборів 1930 року. Серед заарештованих були також представники легального українського політичного руху, зокрема діячі Українського національно-демократичного об’єднання.
Пацифікація набула міжнародного розголосу. Уже восени 1930 року до Ліги Націй почали надходити петиції, скарги та меморандуми українських політиків і громадських організацій. Вони вимагали розслідувати дії польської влади та забезпечити дотримання прав української меншини відповідно до міжнародних зобов’язань Польщі. Частину звернень передали на розгляд спеціального Комітету трьох, до якого входили представники Великої Британії, Італії та Норвегії. Після тривалого розгляду 30 січня 1932 року питання обговорила Рада Ліги Націй. Вона не визнала дії польської держави систематичною політикою переслідування українців, однак звернула увагу на перевищення повноважень окремими представниками влади та порушила питання про відшкодування потерпілим.
Таким чином, міжнародний розгляд не привів до засудження Польщі, на яке розраховувала українська сторона, але зробив становище українців у Польщі предметом європейської політичної дискусії.
Пацифікація не розв’язала українсько-польських суперечностей. Навпаки, застосування колективної відповідальності та насильства щодо цивільного населення поглибило взаємну недовіру, послабило позиції прихильників українсько-польського порозуміння та сприяло подальшій радикалізації відносин у 1930-х роках. Пам’ять про пацифікацію 1930 року є нагадуванням про те, що складні сторінки спільного минулого потребують чесного й відповідального осмислення. Знання історії має допомагати не відтворювати давні конфлікти, а розуміти їхні причини та не допускати повторення політики насильства і колективної відповідальності.
💔9😱2😢2👎1
В УІНП ОБГОВОРИЛИ ПИТАННЯ МЕМОРІАЛІЗАЦІЇ ВІЙН І ГЕНОЦИДІВ в УКРАЇНІ ТА БОСНІЇ І ГЕРЦЕГОВИНІ
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров разом із колегами з управління наукового та інституційного забезпечення політики національної пам'яті, зустрівся із радником з розвитку просвітницьких і комунікаційних програм Меморіального центру Сребрениці Недімом Яхичем та юристкою, фахівчинею з дослідження геноцидів, аспіранткою Національного університету “Києво-Могилянська академія” Катериною Кириченко.
Учасники зустрічі обговорили питання меморіалізації війн та геноцидів, поділилися досвідом роботи своїх інституцій за цими напрямами. Голова УІНП Олександр Алфьоров розповів про проєкти з меморіалізації Війни за незалежність України, які реалізує Інститут та його структури, зокрема Музей Майдану та Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті.
Недім Яхич зазначив, що Меморіальний центр Сребрениці був відкритий 20 вересня 2003 року і став важливим інструментом для збереження пам’яті та привернення уваги закордонної аудиторії до геноциду в Боснії.
Сторони домовилися про поглиблення подальшої співпраці заради збереження для історії пам’яті про трагічні події. Щоб унеможливити їх повторення у майбутньому.
Довідково:
Меморіал геноциду в Сребрениці, офіційно відомий як Меморіал і кладовище жертв геноциду 1995 року в Сребрениці – Поточарі – меморіально-кладовищний комплекс, створений на честь жертв трагедії в Сребрениці 1995 року, під час яких було вбито понад 8 тисяч осіб (переважно чоловіків, переважно боснійських мусульман та деяких хорватів-католиків).
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров разом із колегами з управління наукового та інституційного забезпечення політики національної пам'яті, зустрівся із радником з розвитку просвітницьких і комунікаційних програм Меморіального центру Сребрениці Недімом Яхичем та юристкою, фахівчинею з дослідження геноцидів, аспіранткою Національного університету “Києво-Могилянська академія” Катериною Кириченко.
Учасники зустрічі обговорили питання меморіалізації війн та геноцидів, поділилися досвідом роботи своїх інституцій за цими напрямами. Голова УІНП Олександр Алфьоров розповів про проєкти з меморіалізації Війни за незалежність України, які реалізує Інститут та його структури, зокрема Музей Майдану та Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті.
Недім Яхич зазначив, що Меморіальний центр Сребрениці був відкритий 20 вересня 2003 року і став важливим інструментом для збереження пам’яті та привернення уваги закордонної аудиторії до геноциду в Боснії.
Сторони домовилися про поглиблення подальшої співпраці заради збереження для історії пам’яті про трагічні події. Щоб унеможливити їх повторення у майбутньому.
Довідково:
Меморіал геноциду в Сребрениці, офіційно відомий як Меморіал і кладовище жертв геноциду 1995 року в Сребрениці – Поточарі – меморіально-кладовищний комплекс, створений на честь жертв трагедії в Сребрениці 1995 року, під час яких було вбито понад 8 тисяч осіб (переважно чоловіків, переважно боснійських мусульман та деяких хорватів-католиків).
❤8👎2💔2
Пам'яті льотчика-штурмана Владислава Левчука
Виборював перемогу з перших днів війни
Влад народився 7 січня 1999 року в селі Поворськ Ковельського району на Волині. З дитинства мріяв бути підкорювати небеса.
У старші класи пішов навчатися у Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Вищу освіту здобував в Харкіському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
У 2021 році молодий офіцер розпочав службу льотчиком-штурманом у 12-й окремій бригаді армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка на Львівщині.
З перших днів повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на сході України. Нагороджений орденом Данила Галицького.
Загинув 11 грудня 2022 під час бойового вильоту в Бахмутському районі Донецької області. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото з сімейного архіву, Суспільне Луцьк, Небесний легіон
За матеріалами: Суспільне Луцьк, Небесний легіон, Факти, Şehitler Ölmez, Експрес
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Виборював перемогу з перших днів війни
Влад народився 7 січня 1999 року в селі Поворськ Ковельського району на Волині. З дитинства мріяв бути підкорювати небеса.
У старші класи пішов навчатися у Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Вищу освіту здобував в Харкіському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
У 2021 році молодий офіцер розпочав службу льотчиком-штурманом у 12-й окремій бригаді армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка на Львівщині.
З перших днів повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на сході України. Нагороджений орденом Данила Галицького.
Загинув 11 грудня 2022 під час бойового вильоту в Бахмутському районі Донецької області. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото з сімейного архіву, Суспільне Луцьк, Небесний легіон
За матеріалами: Суспільне Луцьк, Небесний легіон, Факти, Şehitler Ölmez, Експрес
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16
Пам’яті пластуна, сапера Владислава Ільїна (позивний «Тіматі»)
Він став 90-м пластуном, який загинув на війні з росіянами
Влад народився 15 червня 1999 року в Сумах. В школі активно займався боротьбою. Згодом став студентом Української академії лідерства в Миколаєві, там же долучився до Пласту.
У 2018 році підписав контракт з ЗСУ. Служив зв'язківцем в 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білінського. Брав участь в ООС на Маріупольському напрямку.
Після демобілізації у 2021 році працював офіціантом, освоював слюсарський фах.
З початком повномасштабного вторгнення мобілізувався до 72-ї окремої механізованої бригади Чорних Запорожців. Служив сапером, виконував бойові завдання на Миколаївщині та Донеччині.
Загинув 25 травня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Троїцьке на Покровському напрямку.
Світла памʼять!
Фото: Пласт-український скаутинг, Фейсбук-сторінка Юрій Юзич
За матеріалами: Українська академія лідерства, Пласт - український скаутинг
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Він став 90-м пластуном, який загинув на війні з росіянами
Влад народився 15 червня 1999 року в Сумах. В школі активно займався боротьбою. Згодом став студентом Української академії лідерства в Миколаєві, там же долучився до Пласту.
У 2018 році підписав контракт з ЗСУ. Служив зв'язківцем в 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білінського. Брав участь в ООС на Маріупольському напрямку.
Після демобілізації у 2021 році працював офіціантом, освоював слюсарський фах.
З початком повномасштабного вторгнення мобілізувався до 72-ї окремої механізованої бригади Чорних Запорожців. Служив сапером, виконував бойові завдання на Миколаївщині та Донеччині.
Загинув 25 травня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Троїцьке на Покровському напрямку.
Світла памʼять!
Фото: Пласт-український скаутинг, Фейсбук-сторінка Юрій Юзич
За матеріалами: Українська академія лідерства, Пласт - український скаутинг
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔12😢1