БІЛЬ, ЯКИЙ НІКОЛИ НЕ БУДЕ ЗАГОЄНИЙ: УІНП ВШАНУВАВ ПАМʼЯТЬ ЖЕРТВ ДЕПОРТАЦІЇ
У Києві вшанували пам’ять українців, депортованих у 1944–1951 роках із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини.
Представники Українського інституту національної памʼяті, ГО «Київське товариство “ЛемКиїв”» та Київського товариства депортованих українців «Холмщина» імені Михайла Грушевського запалили символічні лампадки та поклали квіти до памʼятника Жертвам репресій 1930-х — початку 1950-х років.
Священники Патріаршого собору воскресіння Христового (УГКЦ) та Церкви Миколи Набережного (ПЦУ) отці Богдан Чурило та Леонід Сливканич звершили спільну молитву за душі жертв репресій та депортацій і закликали берегти пам’ять про них.
«Ми відчуваємо цей біль, який ніколи не буде загоєний, — сказав Голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров. — Російській імперії мало було знищити тіло, вони намагалися знищити дух, тому чинили найстрашніші злочини — голоди, репресії, депортації. Тисячі людей померли під час депортації, вчиненої разом із комуністичною Польщею, Господь знає всі їхні імена. І ми з вами, згідно християнського обовʼязку, бережемо памʼять про них. Не маніпулюючи цифрами, не виголошуючи гасел, а пошановуючи їхню памʼять».
«Нас вдруге вигнали з нашої землі. Цього разу — з Херсонщини, де я народився у родині депортованих, — сказав отець Леонід Сливканич. — Це зробили нащадки тих самих червоних катів. Вони знищили наші села на Херсонщині, які відбудовувалися руками депортовані та їхніх нащадків. Нині, як і тоді, у 51 році в Карпатах, моє село на Херсонщині спалене — тепер вже російськими КАБами, Хай Господь дає нам сил і мудрості не стати на коліна перед цим ворогом, перемогти його і розповісти всьому світу про його злочини».
Голова ГО «ЛемКиїв» Катерина Чаплик наголосила на тому, що ті трагічні події — це передусім біль і понівечені долі людей. «Про це потрібно памʼятати, — сказала вона. — В я дякую усім, хто вивчає, зберігає памʼять про ті події і про тих людей».
Дипломат Микола Ярмолюк, член товариства депортованих «Холмщина» подякував Українському інституту національної памʼяті за збереження памʼяті про депортованих та організацію заходу. «Ви пробиваєте шлях нашої історії до широкого кола людей, — сказав він. — Памʼять про трагічні сторінки має бути дороговказом у майбутнє, щоб трагедії не повторювалися знову».
У Києві вшанували пам’ять українців, депортованих у 1944–1951 роках із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини.
Представники Українського інституту національної памʼяті, ГО «Київське товариство “ЛемКиїв”» та Київського товариства депортованих українців «Холмщина» імені Михайла Грушевського запалили символічні лампадки та поклали квіти до памʼятника Жертвам репресій 1930-х — початку 1950-х років.
Священники Патріаршого собору воскресіння Христового (УГКЦ) та Церкви Миколи Набережного (ПЦУ) отці Богдан Чурило та Леонід Сливканич звершили спільну молитву за душі жертв репресій та депортацій і закликали берегти пам’ять про них.
«Ми відчуваємо цей біль, який ніколи не буде загоєний, — сказав Голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров. — Російській імперії мало було знищити тіло, вони намагалися знищити дух, тому чинили найстрашніші злочини — голоди, репресії, депортації. Тисячі людей померли під час депортації, вчиненої разом із комуністичною Польщею, Господь знає всі їхні імена. І ми з вами, згідно християнського обовʼязку, бережемо памʼять про них. Не маніпулюючи цифрами, не виголошуючи гасел, а пошановуючи їхню памʼять».
«Нас вдруге вигнали з нашої землі. Цього разу — з Херсонщини, де я народився у родині депортованих, — сказав отець Леонід Сливканич. — Це зробили нащадки тих самих червоних катів. Вони знищили наші села на Херсонщині, які відбудовувалися руками депортовані та їхніх нащадків. Нині, як і тоді, у 51 році в Карпатах, моє село на Херсонщині спалене — тепер вже російськими КАБами, Хай Господь дає нам сил і мудрості не стати на коліна перед цим ворогом, перемогти його і розповісти всьому світу про його злочини».
Голова ГО «ЛемКиїв» Катерина Чаплик наголосила на тому, що ті трагічні події — це передусім біль і понівечені долі людей. «Про це потрібно памʼятати, — сказала вона. — В я дякую усім, хто вивчає, зберігає памʼять про ті події і про тих людей».
Дипломат Микола Ярмолюк, член товариства депортованих «Холмщина» подякував Українському інституту національної памʼяті за збереження памʼяті про депортованих та організацію заходу. «Ви пробиваєте шлях нашої історії до широкого кола людей, — сказав він. — Памʼять про трагічні сторінки має бути дороговказом у майбутнє, щоб трагедії не повторювалися знову».
❤🔥10👍4💔3❤1
Пам’яті оператора БПЛА Андрія Мовчана (позивний «Тихий»)
Його мрією було одужання батька
Андрій народився та виріс у Вінниці. Після школи отримав освіту з обліку та аудити у Вінницькому технічному університеті. Відкрив власну справу. Мріяв вилікувати батька.
Службу розпочав у 48-й інженерній Кам'янець-Подільській бригаді. Згодом перевівся до Залізної бригади, воював на Харківщині в механізованому батальйоні.
Працював з важкими бомберами як пілот та споряджаючий.
Загинув 30 липня 2026 року внаслідок важких поранень у лікарні. Похований поруч з могилою мами у селі Зарваниця на Вінниччині.
Вічна пам'ять та слава!
Ігор Романенко
Фото: Фейсбук-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Його мрією було одужання батька
Андрій народився та виріс у Вінниці. Після школи отримав освіту з обліку та аудити у Вінницькому технічному університеті. Відкрив власну справу. Мріяв вилікувати батька.
Службу розпочав у 48-й інженерній Кам'янець-Подільській бригаді. Згодом перевівся до Залізної бригади, воював на Харківщині в механізованому батальйоні.
Працював з важкими бомберами як пілот та споряджаючий.
Загинув 30 липня 2026 року внаслідок важких поранень у лікарні. Похований поруч з могилою мами у селі Зарваниця на Вінниччині.
Вічна пам'ять та слава!
Ігор Романенко
Фото: Фейсбук-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔13😢3
ПЕРШИЙ ВЕРТОЛІТ
14 вересня 1939 року американський інженер українського походження Ігор Сікорський провів перше успішне випробування свого першого вертольота VS-300.
Розробка VS-300 розпочалася ще у 1938 році. По суті, Ігор Сікорський продовжив ідею створення літального апарату з одногвинтовою схемою з рульовим гвинтом, яку вперше придумав у літальних апаратах Н-1 та Н-2 на початку ХХ століття. Нині ця схема вважається класичною схемою вертольотів.
Випробування проходили в стані прив’язаної машини, що здіймалася у повітря. VS-300 зміг зависнути в повітрі, а також мав здатність вертикального зльоту, що відрізняло його від наявних автожирів.
У грудні того ж року відбулися другі випробування VS-300, де внаслідок поганих погодних умов вертоліт потрапив у катастрофу. Тоді Сікорський модифікував своє творіння в хвостовій частині, встановивши два горизонтальні гвинти.
Перший політ VS-300 відбувся 13 травня 1940 року. А вже за рік – 6 травня 1941 року — VS-300A побив рекорд тривалості польоту, що належав німецькому Focke Achgelis Fa.61, залишаючись у повітрі протягом 1 години 32 хвилин. У всіх випадках вертоліт пілотував особисто Ігор Сікорський.
У 1943 році після низки інженерних модифікацій вертоліт став морально застарілим та потрапив як експонат у Музей Генрі Форда. Однак саме VS-300 став прототипом для всіх серійних вертольотів Сікорського та основою для появи класичної вертолітної схеми.
14 вересня 1939 року американський інженер українського походження Ігор Сікорський провів перше успішне випробування свого першого вертольота VS-300.
Розробка VS-300 розпочалася ще у 1938 році. По суті, Ігор Сікорський продовжив ідею створення літального апарату з одногвинтовою схемою з рульовим гвинтом, яку вперше придумав у літальних апаратах Н-1 та Н-2 на початку ХХ століття. Нині ця схема вважається класичною схемою вертольотів.
Випробування проходили в стані прив’язаної машини, що здіймалася у повітря. VS-300 зміг зависнути в повітрі, а також мав здатність вертикального зльоту, що відрізняло його від наявних автожирів.
У грудні того ж року відбулися другі випробування VS-300, де внаслідок поганих погодних умов вертоліт потрапив у катастрофу. Тоді Сікорський модифікував своє творіння в хвостовій частині, встановивши два горизонтальні гвинти.
Перший політ VS-300 відбувся 13 травня 1940 року. А вже за рік – 6 травня 1941 року — VS-300A побив рекорд тривалості польоту, що належав німецькому Focke Achgelis Fa.61, залишаючись у повітрі протягом 1 години 32 хвилин. У всіх випадках вертоліт пілотував особисто Ігор Сікорський.
У 1943 році після низки інженерних модифікацій вертоліт став морально застарілим та потрапив як експонат у Музей Генрі Форда. Однак саме VS-300 став прототипом для всіх серійних вертольотів Сікорського та основою для появи класичної вертолітної схеми.
❤7😢2