Пам’яті солдата Василя Накладюка (позивний «Кузьма»)

Для нього не було відмов, якщо треба було рятувати життя 

Василь народився 26 грудня 1974 року в селі Пасічна Івано-Франківської області.

Жив у селі Свічківка на Черкащині. Працював трактористом.

У 2023 долучився до Сил оборони. Служив водієм-механіком санітарної машини М113 в складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Воював на Харківщині, Луганщині, Донеччині.

Загинув 17 грудня 2025 року біля села Мирне на Покровському напрямку від удару БПЛА.

Вічна слава Воїну!

Іван Столячук

Фото надані 32 ОМБр

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті морпіха Євгена Мінженера (позивний «Андатра»)

У свої 18 років повернувся до України з Туреччини, щоб доєднатися до війська

Повномасштабне вторгнення 17-річний Женя застав у Туреччині. Кадри воєнних злочинів росіян в Бучі та Маріуполі змотивували його у 18 років зробити справжнє доросле рішення - повернутись в Україну та долучитись до Сил оборони.

З 2023 року служив в оператором дронів у 38-й окремій бригаді морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.

У 2025 морпіх пережив удар дроном, однак втратив ногу. Після протезування та реабілатції Євген вирішив повернутись у стрій. Євген Мінженер був головним сержантом і командиром взводу БпЛА. Загинув поблизу Павлограда. Йому назавжди 21 рік.

Честь і слава Герою! 

Фото: UNBROKEN Ukraine, Фейсбук-сторінка Yaroslav Grubych, Levitate Ukraine

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

170 років тому, 7 вересня в Глухові народився відомий меценат і громадський діяч, представник відомої династії цукрозаводчиків і меценатів Терещенків, молодший син Ніколи Артемовича Олександр Терещенко.

Як і старший брат Іван та сестра Варвара (в шлюбі – Ханенко) Олександр був вірний родинному девізу Терещенків – «Прагнення до суспільної користі». Він багато уваги приділяв підтримці освіти та охорони здоров'я бідноти в Києві та рідному Глухові. Був одним із засновників Товариства допомоги студентам університету Святого Володимира, опікувався гімназіями, оплачував навчання малозабезпечених учнів, заснував три премії для найуспішніших гімназистів, а в селі Плюти організував дачу-колонію для літнього відпочинку слабших здоров'ям учнів київських гімназій. Паралельно опікувався в`язницями, сиротинцями, безкоштовними нічліжками.

До одруження в 1892 році із донькою статського радника Єлизаветою Хлоповою Олександр Терещенко жив у батьківському особняку на Бібіковському бульварі – нині там розташований Національний музей Тараса Шевченка. Після весілля родина переїжджає до власного маєтку, збудованого за проєктом архітектора Петра Бойцова навпроти парку Шевченка на перетині сучасних вулиць Антоновича та Скоропадського (нині тут розміщена Національна наукова медична бібліотека України). Будинок мав передові на той час технології — власне парове опалення, електрику та два ліфти. А загалом на кошти Терещенків у Києві було збудовано майже 500 будівель.

Під час російсько-японської війни Олександр Ніколович перерахував 100 тисяч рублів Товариству російського Червоного Хреста, за власний рахунок влаштував у Києві три бараки для поранених та притулок для поранених офіцерів при лікарні в Житомирі, виділивши на це понад 200 тисяч рублів.

У 1906 року увійшов до Об'єднаного Комітету зі спорудження пам'ятника Шевченку в Києві, разом з відомими українськими діячами: Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Євгеном Чикаленком, Миколою Лисенком, Іллею Рєпиним та ін.

До останнього опікувався гімназіями, більше 25 років був членом дирекції відділення Імператорського російського музичного товариства, допомагав художникам-початківцям, зокрема, надавав особисті кошти на оплату їхніх закордонних подорожей.

Помер 23 жовтня 1911 року в Петербурзі. Тіло після смерті за заповітом перевезли до Києва і поховали в родинному склепі на Аскольдовій могилі. На жаль, у 1930-х роках радянська влада взялася облаштовувати на Аскольдовій могилі парк відпочинку і могила Олександра Терещенка була втрачена.

Докладніше про життя і діяльність відомого мецената читайте в рубриці «Історичний календар».

Пам’яті артилериста, капітана Дмитра Кузнецова

Про військову службу казав: «Це моє. Тут я себе дійсно знайшов»

Дмитро народився 13 жовтня 1984 року в селі Зелені Кошари Первомайського району Миколаївської області.

Після школи здобув фах інженера. Трудовий шлях Дмитра до вступу до Збройних Сил України був різностороннім — він був бухгалтером на приватному підприємстві «Урожай», помічником агронома, займався продажем мобільних телефонів і працював на кабельному телебаченні.

У 2017 році підписав контракт з 40-ю окремою артилерійською бригадою князя Вітовта Великого. Брав участь в ООС. Пройшов шлях від командира відділення до командира батареї.

Дмитро Кузнецов загинув 8 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Осинове Куп’янського району Харківської області

Світла пам'ять!

Антон Печерський

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Памʼяті прикордонника, старшого лейтенанта Максима Шмирка

Мав плани, мрії, прагнув жити повноцінним життям.
 
Максим народився 16 лютого 2004 року в селі Сокиринці Кам’янець-Подільського  району Хмельницької області. 

Після школи вступив до Національної академії Держприкордслужби. Там його згадують, як душу компанії, щирого та товариського курсанта.

Після випуску, у 2025 році молодий лейтенант направився служити в комендатуру швидкого реагування 105-го прикордонного загону імені Володимира Великого, що на Чернігівщині.

Уже в серпні 2025 року старший лейтенант Шмирко добровільно відправився служити на Покровський напрямок.

1 вересня того ж року його група потрапила в засідку біля села Веселого. Офіцер надав наказ бійцям відступати, а сам продовжив стрілецький бій, щоб дати відійти групі. Загинув в наслідок численних уламкових поранень.

Поховали Максима 5 вересня. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Вічна пам’ять і шана Воїну! 

Фото: ДПСУ

За матеріалами: Книга памʼяті МВС, Державна прикордонна служба, Суспільне Хмельницький, Vsim.ua 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

ТРЕТЯ УКРАЇНКА В КОСМОСІ

9 вересня 2006 року в космос вирушила космічна місія STS-115, у якій взяла участь американська астронавтка українського походження Гайдемарі Марта Стефанишин-Пайпер. Вона стала третьою українкою, яка побувала в космосі.

Гайдемарі Марта Стефанишин-Пайпер народилася 1963 року в місті Сент-Пол, штат Міннесота.

Її батько, Михайло Стефанишин, був уродженцем села Якимів, що на Львівщині. Під час Другої світової війни його відправили як остарбайтера на примусові роботи до Німеччини. Там він познайомився з німкенею Адельгейдою. Подружжя перебралося до США, де й народилася майбутня астронавтка.

Родина Стефанишин була активною учасницею української діаспори. Гайдемарі Марта згадувала, що вони ходили до української церкви, а сама вона відвідувала суботню школу при храмі. Також замість американського скаутського руху майбутня астронавтка була членкинею українського скаутингу — «Пласту». Після одруження вона принципово залишила подвійне прізвище, щоб підкреслити своє українське походження.

Після школи Гайдемарі Марта отримала магістерський ступінь із машинобудування в одному з найкращих університетів світу — Массачусетському технологічному інституті. А з 1985 року розпочала службу у складі Військово-морських сил США. Вона була офіцеркою-водолазкою та спеціалізувалася на рятувальних місіях із затонулими суднами.

У 1996 році Стефанишин-Пайпер зарахували до загону астронавтів NASA. Проте першого польоту в космос довелося чекати ще десять років. З 9 до 21 вересня 2006 року Гайдемарі Марта Стефанишин-Пайпер взяла участь у космічній місії STS-115 на шатлі «Атлантіс». За два роки астронавтка вдруге полетіла в космос у складі місії STS-126 на космічному човнику «Індевор».

В обох випадках Гайдемарі Марта виходила у відкритий космос. Сумарно там вона провела 33 години та 42 хвилини. Вона стала восьмою жінкою у світі, яка вийшла у відкритий космос, та третьою українкою, яка побувала в космічних місіях після американки українського походження Джудіт Арлен Рєзнік та канадійки Роберти Лінн Бондар.

У проміжку між космічними місіями Стефанишин-Пайпер як професійного військового водолаза залучали до підводних випробувань NASA — NEEMO 12. А також вона вперше побувала в Україні: відвідала Київ, Львів та рідне село свого батька. Зустрілася з першим українським космонавтом Леонідом Каденюком, а президент України Віктор Ющенко нагородив Стефанишин-Пайпер орденом княгині Ольги III ступеня.

Після місії «Індевор» Стефанишин-Пайпер пішла у відставку із загону астронавтів та певний час була командиркою Кардерокського підрозділу надводних операцій, а згодом — технічною консультанткою ВМС США.

Пам’яті солдата-добровольця Станіслава Колесника (позивний «Стонік»)

20-річний ніжинець прикрив собою побратимів.
 
Станіслав народився 9 червня 2005 року у Ніжині Чернігівської області. Після школи здобув фах тракториста та водія та влаштувався комплектувальником на місцевий хлібокомбінат.

Станіслав був переконаним патріотом, тому на початку 2025 року підписав контракт "18-24" та долучився до 92-ї окремої штурмової бригади імені Івана Сірка.

Виконував бойові завдання на Харківщині. 2 липня 2025 року його підрозділ під час штурмових дій потрапив у засідку. Станіслав залишився прикривати відступ побратимів за загинув у бою. Певний час він рахувався безвісти. Поховати воїна вдалося 23 листопада 2025 року в рідному Ніжині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Вічна слава Захисникові! 

Валентина Кащенко

Фото: Ніжинська міська рада, Фейсбук-сторінка Луценко Наталія 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

УКРАЇНА ОТРИМАЛА ДОЗВІЛ НА ПРОВЕДЕННЯ ПОШУКОВИХ РОБІТ У ЛАСКОВІ (РЕСПУБЛІКА ПОЛЬЩА)

Польська сторона надала українській експедиції дозвіл на проведення пошукових робіт на території православного кладовища в селі Ласків Люблінського воєводства.

Дозвіл 31 серпня 2026 року отримало Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Доля». Роботи проводитимуть на замовлення Українського інституту національної пам’яті.

Домовленість про проведення досліджень у Ласкові раніше була зафіксована у спільному комюніке міністерств культури України та Польщі. Мета дослідження – виявити поховання цивільних мешканців Ласкова, які загинули внаслідок нападу підрозділів Армії Крайової та Батальйонів хлопських у березні 1944 року.

За різними історичними даними, під час масового вбивства українців у Ласкові 10 березня 1944 року загинули понад 300 людей. У межах досліджень істориків та експертів з України й Польщі встановлено дані про 327 мешканців Ласкова, які загинули у 1944 році. Водночас окремі історики називають більшу кількість жертв – близько 350 осіб. Остаточна кількість жертв може бути уточнена внаслідок подальших історичних та пошукових досліджень.

Україна та Польща також продовжують співпрацю в межах спільної Робочої групи у справах гідних поховань. Вона координує питання проведення пошукових та ексгумаційних робіт, а також взаємного надання необхідних дозволів.
Пошук і гідне поховання загиблих є важливою складовою відновлення історичної пам’яті та належного вшанування жертв трагічних подій минулого.