Пам'яті добровольця Тараса Стахіва (позивний «Стах»)
Написав заяву на академвідпустку й добровольцем пішов на фронт
Тарас народився 18 січня 2004 року в Івано-Франківську. Після школи навчався на перекладача з англійською в Чернівецькому університеті. Під час навчання зацікався воєнно-історичною реконструкцією, а також активно займався карате, мав чорний пояс.
З початком повномасштабного вторгнення почав активно займатись волонтерством. Зрештою, юнак написав заяву на академвідпустку та мобілізувався до Сил оборони. Служив у тоді ще ДФТГ "Хартія" на посаді кулементника. Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Загинув 15 січня 2023 року неподалік Бахмута. Похований в Івано-Франківську. Посмертно кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і шана Герою!
Фото: Суспільне Івано-Франківськ, Главком, Фейсбук-сторінка Олександр Данилюк
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1 і 2, Главком, Івано-Франківськ. Місто Героїв, Вікна, Меморіал. Платформа пам'яті, Sport.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Написав заяву на академвідпустку й добровольцем пішов на фронт
Тарас народився 18 січня 2004 року в Івано-Франківську. Після школи навчався на перекладача з англійською в Чернівецькому університеті. Під час навчання зацікався воєнно-історичною реконструкцією, а також активно займався карате, мав чорний пояс.
З початком повномасштабного вторгнення почав активно займатись волонтерством. Зрештою, юнак написав заяву на академвідпустку та мобілізувався до Сил оборони. Служив у тоді ще ДФТГ "Хартія" на посаді кулементника. Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Загинув 15 січня 2023 року неподалік Бахмута. Похований в Івано-Франківську. Посмертно кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і шана Герою!
Фото: Суспільне Івано-Франківськ, Главком, Фейсбук-сторінка Олександр Данилюк
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1 і 2, Главком, Івано-Франківськ. Місто Героїв, Вікна, Меморіал. Платформа пам'яті, Sport.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18😢8🤩1
5 вересня 1918 року Рада Народних Комісарів більшовицької Росії (РРФСР) прийняла декрет «Про червоний терор», який вперше легітимізував на законодавчому рівні практику масових репресивних акцій совєтської армії.
😢15❤2
Пам’яті солдата Василя Накладюка (позивний «Кузьма»)
Для нього не було відмов, якщо треба було рятувати життя
Василь народився 26 грудня 1974 року в селі Пасічна Івано-Франківської області.
Жив у селі Свічківка на Черкащині. Працював трактористом.
У 2023 долучився до Сил оборони. Служив водієм-механіком санітарної машини М113 в складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Воював на Харківщині, Луганщині, Донеччині.
Загинув 17 грудня 2025 року біля села Мирне на Покровському напрямку від удару БПЛА.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Для нього не було відмов, якщо треба було рятувати життя
Василь народився 26 грудня 1974 року в селі Пасічна Івано-Франківської області.
Жив у селі Свічківка на Черкащині. Працював трактористом.
У 2023 долучився до Сил оборони. Служив водієм-механіком санітарної машини М113 в складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Воював на Харківщині, Луганщині, Донеччині.
Загинув 17 грудня 2025 року біля села Мирне на Покровському напрямку від удару БПЛА.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16😢6
Пам’яті морпіха Євгена Мінженера (позивний «Андатра»)
У свої 18 років повернувся до України з Туреччини, щоб доєднатися до війська
Повномасштабне вторгнення 17-річний Женя застав у Туреччині. Кадри воєнних злочинів росіян в Бучі та Маріуполі змотивували його у 18 років зробити справжнє доросле рішення - повернутись в Україну та долучитись до Сил оборони.
З 2023 року служив в оператором дронів у 38-й окремій бригаді морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У 2025 морпіх пережив удар дроном, однак втратив ногу. Після протезування та реабілатції Євген вирішив повернутись у стрій. Євген Мінженер був головним сержантом і командиром взводу БпЛА. Загинув поблизу Павлограда. Йому назавжди 21 рік.
Честь і слава Герою!
Фото: UNBROKEN Ukraine, Фейсбук-сторінка Yaroslav Grubych, Levitate Ukraine
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
У свої 18 років повернувся до України з Туреччини, щоб доєднатися до війська
Повномасштабне вторгнення 17-річний Женя застав у Туреччині. Кадри воєнних злочинів росіян в Бучі та Маріуполі змотивували його у 18 років зробити справжнє доросле рішення - повернутись в Україну та долучитись до Сил оборони.
З 2023 року служив в оператором дронів у 38-й окремій бригаді морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У 2025 морпіх пережив удар дроном, однак втратив ногу. Після протезування та реабілатції Євген вирішив повернутись у стрій. Євген Мінженер був головним сержантом і командиром взводу БпЛА. Загинув поблизу Павлограда. Йому назавжди 21 рік.
Честь і слава Герою!
Фото: UNBROKEN Ukraine, Фейсбук-сторінка Yaroslav Grubych, Levitate Ukraine
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢17💔5
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
170 років тому, 7 вересня в Глухові народився відомий меценат і громадський діяч, представник відомої династії цукрозаводчиків і меценатів Терещенків, молодший син Ніколи Артемовича Олександр Терещенко.
Як і старший брат Іван та сестра Варвара (в шлюбі – Ханенко) Олександр був вірний родинному девізу Терещенків – «Прагнення до суспільної користі». Він багато уваги приділяв підтримці освіти та охорони здоров'я бідноти в Києві та рідному Глухові. Був одним із засновників Товариства допомоги студентам університету Святого Володимира, опікувався гімназіями, оплачував навчання малозабезпечених учнів, заснував три премії для найуспішніших гімназистів, а в селі Плюти організував дачу-колонію для літнього відпочинку слабших здоров'ям учнів київських гімназій. Паралельно опікувався в`язницями, сиротинцями, безкоштовними нічліжками.
До одруження в 1892 році із донькою статського радника Єлизаветою Хлоповою Олександр Терещенко жив у батьківському особняку на Бібіковському бульварі – нині там розташований Національний музей Тараса Шевченка. Після весілля родина переїжджає до власного маєтку, збудованого за проєктом архітектора Петра Бойцова навпроти парку Шевченка на перетині сучасних вулиць Антоновича та Скоропадського (нині тут розміщена Національна наукова медична бібліотека України). Будинок мав передові на той час технології — власне парове опалення, електрику та два ліфти. А загалом на кошти Терещенків у Києві було збудовано майже 500 будівель.
Під час російсько-японської війни Олександр Ніколович перерахував 100 тисяч рублів Товариству російського Червоного Хреста, за власний рахунок влаштував у Києві три бараки для поранених та притулок для поранених офіцерів при лікарні в Житомирі, виділивши на це понад 200 тисяч рублів.
У 1906 року увійшов до Об'єднаного Комітету зі спорудження пам'ятника Шевченку в Києві, разом з відомими українськими діячами: Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Євгеном Чикаленком, Миколою Лисенком, Іллею Рєпиним та ін.
До останнього опікувався гімназіями, більше 25 років був членом дирекції відділення Імператорського російського музичного товариства, допомагав художникам-початківцям, зокрема, надавав особисті кошти на оплату їхніх закордонних подорожей.
Помер 23 жовтня 1911 року в Петербурзі. Тіло після смерті за заповітом перевезли до Києва і поховали в родинному склепі на Аскольдовій могилі. На жаль, у 1930-х роках радянська влада взялася облаштовувати на Аскольдовій могилі парк відпочинку і могила Олександра Терещенка була втрачена.
Докладніше про життя і діяльність відомого мецената читайте в рубриці «Історичний календар».
170 років тому, 7 вересня в Глухові народився відомий меценат і громадський діяч, представник відомої династії цукрозаводчиків і меценатів Терещенків, молодший син Ніколи Артемовича Олександр Терещенко.
Як і старший брат Іван та сестра Варвара (в шлюбі – Ханенко) Олександр був вірний родинному девізу Терещенків – «Прагнення до суспільної користі». Він багато уваги приділяв підтримці освіти та охорони здоров'я бідноти в Києві та рідному Глухові. Був одним із засновників Товариства допомоги студентам університету Святого Володимира, опікувався гімназіями, оплачував навчання малозабезпечених учнів, заснував три премії для найуспішніших гімназистів, а в селі Плюти організував дачу-колонію для літнього відпочинку слабших здоров'ям учнів київських гімназій. Паралельно опікувався в`язницями, сиротинцями, безкоштовними нічліжками.
До одруження в 1892 році із донькою статського радника Єлизаветою Хлоповою Олександр Терещенко жив у батьківському особняку на Бібіковському бульварі – нині там розташований Національний музей Тараса Шевченка. Після весілля родина переїжджає до власного маєтку, збудованого за проєктом архітектора Петра Бойцова навпроти парку Шевченка на перетині сучасних вулиць Антоновича та Скоропадського (нині тут розміщена Національна наукова медична бібліотека України). Будинок мав передові на той час технології — власне парове опалення, електрику та два ліфти. А загалом на кошти Терещенків у Києві було збудовано майже 500 будівель.
Під час російсько-японської війни Олександр Ніколович перерахував 100 тисяч рублів Товариству російського Червоного Хреста, за власний рахунок влаштував у Києві три бараки для поранених та притулок для поранених офіцерів при лікарні в Житомирі, виділивши на це понад 200 тисяч рублів.
У 1906 року увійшов до Об'єднаного Комітету зі спорудження пам'ятника Шевченку в Києві, разом з відомими українськими діячами: Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Євгеном Чикаленком, Миколою Лисенком, Іллею Рєпиним та ін.
До останнього опікувався гімназіями, більше 25 років був членом дирекції відділення Імператорського російського музичного товариства, допомагав художникам-початківцям, зокрема, надавав особисті кошти на оплату їхніх закордонних подорожей.
Помер 23 жовтня 1911 року в Петербурзі. Тіло після смерті за заповітом перевезли до Києва і поховали в родинному склепі на Аскольдовій могилі. На жаль, у 1930-х роках радянська влада взялася облаштовувати на Аскольдовій могилі парк відпочинку і могила Олександра Терещенка була втрачена.
Докладніше про життя і діяльність відомого мецената читайте в рубриці «Історичний календар».
👍9❤3
Пам’яті артилериста, капітана Дмитра Кузнецова
Про військову службу казав: «Це моє. Тут я себе дійсно знайшов»
Дмитро народився 13 жовтня 1984 року в селі Зелені Кошари Первомайського району Миколаївської області.
Після школи здобув фах інженера. Трудовий шлях Дмитра до вступу до Збройних Сил України був різностороннім — він був бухгалтером на приватному підприємстві «Урожай», помічником агронома, займався продажем мобільних телефонів і працював на кабельному телебаченні.
У 2017 році підписав контракт з 40-ю окремою артилерійською бригадою князя Вітовта Великого. Брав участь в ООС. Пройшов шлях від командира відділення до командира батареї.
Дмитро Кузнецов загинув 8 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Осинове Куп’янського району Харківської області
Світла пам'ять!
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Про військову службу казав: «Це моє. Тут я себе дійсно знайшов»
Дмитро народився 13 жовтня 1984 року в селі Зелені Кошари Первомайського району Миколаївської області.
Після школи здобув фах інженера. Трудовий шлях Дмитра до вступу до Збройних Сил України був різностороннім — він був бухгалтером на приватному підприємстві «Урожай», помічником агронома, займався продажем мобільних телефонів і працював на кабельному телебаченні.
У 2017 році підписав контракт з 40-ю окремою артилерійською бригадою князя Вітовта Великого. Брав участь в ООС. Пройшов шлях від командира відділення до командира батареї.
Дмитро Кузнецов загинув 8 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Осинове Куп’янського району Харківської області
Світла пам'ять!
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔11😢1