Пам’яті розвідника Віталія Чорногора (позивний «Сапсан»)
Був волонтером із 2014 року, а із початку повномасштабної війни боронив рідну Київщину
Віталій народився 16 грудня 1962 року у Переяславі на Київщині. Після школи здобув вищу освіту в Українській сільськогосподарській академії.
Працював електромонтером у місцевому РЕМ, а у 1987-1989 роках проходив строкову службу у танкових військах на території Угорщини. Після служби працював на заводі "Точмаш". Пізніше став обіймати керівні посади в комерційних закладах.
З 2014 року разом з дружиною активно долучились до волонтерського руху. А з початком повномасштабного вторгнення чоловік добровольцем долучився до Сил оборони з перших днів.
Брав участь в обороні Києва. Воював в районі містечка Макарів. Загинув 3 квітня 2022 року в селі Гоголів Броварського району від підриву на міні.
Вічна пам’ять Герою!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяслав.City
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був волонтером із 2014 року, а із початку повномасштабної війни боронив рідну Київщину
Віталій народився 16 грудня 1962 року у Переяславі на Київщині. Після школи здобув вищу освіту в Українській сільськогосподарській академії.
Працював електромонтером у місцевому РЕМ, а у 1987-1989 роках проходив строкову службу у танкових військах на території Угорщини. Після служби працював на заводі "Точмаш". Пізніше став обіймати керівні посади в комерційних закладах.
З 2014 року разом з дружиною активно долучились до волонтерського руху. А з початком повномасштабного вторгнення чоловік добровольцем долучився до Сил оборони з перших днів.
Брав участь в обороні Києва. Воював в районі містечка Макарів. Загинув 3 квітня 2022 року в селі Гоголів Броварського району від підриву на міні.
Вічна пам’ять Герою!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяслав.City
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20😢8
28 липня 1946 року, рівно 80 років тому, народився Михайло Слабошпицький.
Він називав себе літератором, а колеги – «колекціонером людських доль». Повертав із забуття видатних українців, відкривав читачам постаті діаспори, розповідав про нові книжки на радіо, розбудовував видавництво «Ярославів Вал» і підтримував проєкти, що утверджували престиж української мови.
Його власна історія почалася серед книжок, врятованих із сільської бібліотеки після пожежі, а переросла у справу всього життя – збереження української пам’яті.
Гортаємо карусель і згадуємо Михайла Слабошпицького та його найважливіші культурні ініціативи.
Він називав себе літератором, а колеги – «колекціонером людських доль». Повертав із забуття видатних українців, відкривав читачам постаті діаспори, розповідав про нові книжки на радіо, розбудовував видавництво «Ярославів Вал» і підтримував проєкти, що утверджували престиж української мови.
Його власна історія почалася серед книжок, врятованих із сільської бібліотеки після пожежі, а переросла у справу всього життя – збереження української пам’яті.
Гортаємо карусель і згадуємо Михайла Слабошпицького та його найважливіші культурні ініціативи.
❤16
Пам’яті Героя України Вадима Благовісного
Військова авіація була справою його життя
Вадим Благовісний народився 14 вересня 1995 року в селі Синдаревське на Чернігівщині.
У 2018 році, після випуску з Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, розпочав службу льотчиком в 299-й бригаді тактичної авіації у Миколаєві.
З початком російського вторгнення в Україну 2022 року здійснив 95 бойових вильотів, знищив 100 одиниць броньованої техніки, понад 80 автотранспортних засобів. Був нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів.
Загинув 7 веренся 2022 року під час виконання бойового завдання. Посмертно нагороджений званням Героя України.
Похований в родинному селі Синдаревському. Чоловікові було 26 років.
Фото надані Ларисою Благовісною, а також АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Військова авіація була справою його життя
Вадим Благовісний народився 14 вересня 1995 року в селі Синдаревське на Чернігівщині.
У 2018 році, після випуску з Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, розпочав службу льотчиком в 299-й бригаді тактичної авіації у Миколаєві.
З початком російського вторгнення в Україну 2022 року здійснив 95 бойових вильотів, знищив 100 одиниць броньованої техніки, понад 80 автотранспортних засобів. Був нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів.
Загинув 7 веренся 2022 року під час виконання бойового завдання. Посмертно нагороджений званням Героя України.
Похований в родинному селі Синдаревському. Чоловікові було 26 років.
Фото надані Ларисою Благовісною, а також АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢15💔9
250 РОКІВ ТОМУ ОСТАННЬОГО КОШОВОГО ОТАМАНА ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ УВ'ЯЗНИЛИ НА СОЛОВКИ
29 липня 1776 року останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського відправили до Соловецького монастиря. Майже століття його подальша доля залишалася невідомою. Лише 1875 року етнограф Петро Єфименко оприлюднив документи, які підтвердили, що останній кошовий відбував довічне ув'язнення на Соловках. За цей час його історія встигла обрости численними легендами та міфами.
Петро Калнишевський очолив Запорозьку Січ у час, коли Російська імперія послідовно згортала українську автономію. Запорозька Січ залишалася останнім осередком українського козацького самоврядування.
Важливу роль у знищенні Січі відіграв фаворит Катерини ІІ Григорій Потьомкін. Він прагнув повного контролю над південноукраїнськими землями. Калнишевський, навпаки, намагався зміцнити запорозькі володіння: підтримував заселення степів українськими переселенцями, розбудовував паланкову систему, сприяв розвитку господарства та захищав права Війська Запорозького Низового. Така діяльність Калнишевського суперечила планам імперської влади щодо колонізації та адміністративного підпорядкування Півдня України.
Навесні 1775 року при імператорському дворі спочатку ухвалили викликати Калнишевського до Москви для пояснень щодо висунутих йому звинувачень «за віроломне буйство та розкрадання земель». Проте вже за кілька днів було ухвалено рішення про ліквідацію самої Запорозької Січі. Це свідчить, що її долю визначили заздалегідь, а жодного неупередженого розслідування не планували. 5 червня 1775 року російські війська під командуванням генерал-поручника Петра Текелія оточили Січ, заарештували кошового отамана, військового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу.
Майже рік Калнишевського утримували під вартою в Москві. Потьомкін домігся для нього найсуворішого покарання – довічного ув'язнення в Соловецькому монастирі. 29 липня 1776 року кошового таємно етапували на острови Білого моря. Там він перебував під особливим наглядом. Тричі на рік – на Різдво, Великдень і Преображення Господнє йому дозволяли виходити з камери для участі в богослужінні.
Тривалий час у літературі побутували описи нібито жахливих підземель, у яких утримували Калнишевського. Однак наприкінці ХІХ століття історик козаччини Дмитро Яворницький, дослідивши архів Соловецького монастиря, встановив, що ці розповіді були значно перебільшені. Отаман справді перебував у холодних і темних камерах, але не в підземеллі. Документи також свідчать, що на його утримання імперська влада щороку виділяла значні кошти з конфіскованого майна самого Калнишевського. Як зазначав Яворницький, кошовий був «позбавленим статусу, а не статку». Це забезпечувало йому кращі умови, ніж мали більшість інших в'язнів монастиря.
Сучасні дослідження змушують обережніше ставитися до окремих усталених фактів біографії кошового. Зокрема, дата його народження і вік у 112 років не мають беззаперечного документального підтвердження. Археологічні дослідження поховання також не підтвердили виснаження чи дистрофії, які часто приписували Калнишевському в популярних оповідях. Моторошні описи про те, як кошовий здичавів та втратив зір у земляній ямі, а імператор Олександр I приїжджав до нього у каземат – художня вигадка радянського письменника Івана Шаповала.
Натомість Олександр І у 1801 році помилував Калнишевського. Знесилений роками ув’язнення отаман вирішив залишитися жити при монастирі як вільний послушник, де й помер у 1803 році. Його поховали на почесному місці – біля вівтаря храму Преображення.
Заслання Петра Калнишевського стало одним із завершальних актів ліквідації української козацької державності у XVIII столітті. Разом зі знищенням Запорозької Січі Російська імперія усунула одну з останніх українських інституцій самоврядування та розпочала системну інтеграцію її земель до імперського адміністративного простору. Історія останнього кошового нагадує, що імперська політика щодо України полягала не лише у військовому підкоренні, а й у цілеспрямованому усуненні тих, хто був носієм української політичної традиції.
29 липня 1776 року останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського відправили до Соловецького монастиря. Майже століття його подальша доля залишалася невідомою. Лише 1875 року етнограф Петро Єфименко оприлюднив документи, які підтвердили, що останній кошовий відбував довічне ув'язнення на Соловках. За цей час його історія встигла обрости численними легендами та міфами.
Петро Калнишевський очолив Запорозьку Січ у час, коли Російська імперія послідовно згортала українську автономію. Запорозька Січ залишалася останнім осередком українського козацького самоврядування.
Важливу роль у знищенні Січі відіграв фаворит Катерини ІІ Григорій Потьомкін. Він прагнув повного контролю над південноукраїнськими землями. Калнишевський, навпаки, намагався зміцнити запорозькі володіння: підтримував заселення степів українськими переселенцями, розбудовував паланкову систему, сприяв розвитку господарства та захищав права Війська Запорозького Низового. Така діяльність Калнишевського суперечила планам імперської влади щодо колонізації та адміністративного підпорядкування Півдня України.
Навесні 1775 року при імператорському дворі спочатку ухвалили викликати Калнишевського до Москви для пояснень щодо висунутих йому звинувачень «за віроломне буйство та розкрадання земель». Проте вже за кілька днів було ухвалено рішення про ліквідацію самої Запорозької Січі. Це свідчить, що її долю визначили заздалегідь, а жодного неупередженого розслідування не планували. 5 червня 1775 року російські війська під командуванням генерал-поручника Петра Текелія оточили Січ, заарештували кошового отамана, військового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу.
Майже рік Калнишевського утримували під вартою в Москві. Потьомкін домігся для нього найсуворішого покарання – довічного ув'язнення в Соловецькому монастирі. 29 липня 1776 року кошового таємно етапували на острови Білого моря. Там він перебував під особливим наглядом. Тричі на рік – на Різдво, Великдень і Преображення Господнє йому дозволяли виходити з камери для участі в богослужінні.
Тривалий час у літературі побутували описи нібито жахливих підземель, у яких утримували Калнишевського. Однак наприкінці ХІХ століття історик козаччини Дмитро Яворницький, дослідивши архів Соловецького монастиря, встановив, що ці розповіді були значно перебільшені. Отаман справді перебував у холодних і темних камерах, але не в підземеллі. Документи також свідчать, що на його утримання імперська влада щороку виділяла значні кошти з конфіскованого майна самого Калнишевського. Як зазначав Яворницький, кошовий був «позбавленим статусу, а не статку». Це забезпечувало йому кращі умови, ніж мали більшість інших в'язнів монастиря.
Сучасні дослідження змушують обережніше ставитися до окремих усталених фактів біографії кошового. Зокрема, дата його народження і вік у 112 років не мають беззаперечного документального підтвердження. Археологічні дослідження поховання також не підтвердили виснаження чи дистрофії, які часто приписували Калнишевському в популярних оповідях. Моторошні описи про те, як кошовий здичавів та втратив зір у земляній ямі, а імператор Олександр I приїжджав до нього у каземат – художня вигадка радянського письменника Івана Шаповала.
Натомість Олександр І у 1801 році помилував Калнишевського. Знесилений роками ув’язнення отаман вирішив залишитися жити при монастирі як вільний послушник, де й помер у 1803 році. Його поховали на почесному місці – біля вівтаря храму Преображення.
Заслання Петра Калнишевського стало одним із завершальних актів ліквідації української козацької державності у XVIII столітті. Разом зі знищенням Запорозької Січі Російська імперія усунула одну з останніх українських інституцій самоврядування та розпочала системну інтеграцію її земель до імперського адміністративного простору. Історія останнього кошового нагадує, що імперська політика щодо України полягала не лише у військовому підкоренні, а й у цілеспрямованому усуненні тих, хто був носієм української політичної традиції.
🔥7😢6❤4
ПОЛЯК, ЯКИЙ ПРИДУМАВ ФОРМУЛУ ДРУЖБИ УКРАЇНИ І ПОЛЬЩІ
Цього дня минає 120 років з дня народження відомого польського публіциста та багаторічного редактора видання “Культура” Єжи Ґедройця. Значна частина інтелектуальної спадщини Єжи Ґедройця присвячена тому, як примирити польський та український народи, в яких за багатолітню історію сусідства накопичилося чимало спільних претензій. Розповідаємо про видатного мислителя та його думки у матеріалі.
Цього дня минає 120 років з дня народження відомого польського публіциста та багаторічного редактора видання “Культура” Єжи Ґедройця. Значна частина інтелектуальної спадщини Єжи Ґедройця присвячена тому, як примирити польський та український народи, в яких за багатолітню історію сусідства накопичилося чимало спільних претензій. Розповідаємо про видатного мислителя та його думки у матеріалі.
👍14❤3