Пам'яті полковника Олександра Очеретнюка (позивний «Чорний»)
Хотів, щоб бійці бачили: командир їх ніколи не покине, тому йшов разом із ними на штурм ворожих позицій
Олександр народився 24 квітня 1987 року в Літині на Вінниччині, в родині вчителів. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому після школи вступив до Національної академії Держприкордонслужби.
У 2009 році одружився на однокласниці Світлані та направився на службу в Луганську область.
У 2014-2015 роках пройшов ряд важких боїв в зоні АТО. У 2017 році добровільно вступив до групи спецпризначення ДПСУ "Дозор".
З початком повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Києва. Згодом виконував боїв завдання на Донеччині та Запоріжчині.
Загинув 15 березня 2023 року під час штурму ворожих позицій в районі Оріхова Запорізької області. Поховали полоквника Очеретнюка 20 квітня 2023 року в рідному Літині. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Честь і слава Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: ДПСУ та сімейного архіву
За матеріалами: ДПСУ, 20 хвилин, Літинська селищна рада, Грінченко Інформ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Хотів, щоб бійці бачили: командир їх ніколи не покине, тому йшов разом із ними на штурм ворожих позицій
Олександр народився 24 квітня 1987 року в Літині на Вінниччині, в родині вчителів. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому після школи вступив до Національної академії Держприкордонслужби.
У 2009 році одружився на однокласниці Світлані та направився на службу в Луганську область.
У 2014-2015 роках пройшов ряд важких боїв в зоні АТО. У 2017 році добровільно вступив до групи спецпризначення ДПСУ "Дозор".
З початком повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Києва. Згодом виконував боїв завдання на Донеччині та Запоріжчині.
Загинув 15 березня 2023 року під час штурму ворожих позицій в районі Оріхова Запорізької області. Поховали полоквника Очеретнюка 20 квітня 2023 року в рідному Літині. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Честь і слава Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: ДПСУ та сімейного архіву
За матеріалами: ДПСУ, 20 хвилин, Літинська селищна рада, Грінченко Інформ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔21😢6
УКРАЇНЕЦЬ, ЯКОГО БОЯЛИСЯ ГІТЛЕР ТА СТАЛІН
19 липня - День пам’яті президента Карпатської України Августина Волошина. Видатний український державний та науковий діяч помер у московських застінках Бутирської тюрми.
Усе своє життя Августин Волошин присвятив боротьбі за українську ідентичність та державність.
Виходець із династії священнослужителів Української греко-католицької церкви, Августин Волошин також спершу пішов шляхом своїх предків, отримавши одночасно освіту в галузях теології та фізики.
У часи перебування Закарпаття у складі Австро-Угорщини Августин Волошин проявив себе не лише як відомий освітянин, а й видавець. Створене ним товариство “Уніо” володіло власною друкарнею та видавало єдину руську газету “Наука”.
Після розпаду Австро-Угорщини Закарпаття потрапило до складу Чехословаччини, а Августин Волошин розпочав активну діяльність щодо вимог надати рідному краю автономії. Заснував і очолював Народно-християнську партію та навіть був обраний до чехословацького парламенту.
У березні 1939 року, після ліквідації Чехословацької державності, Августин Волошин проголосив Карпатську Україну, яка стала черговою спробою відродити українську державність у ХХ столітті. Однак доля Карпатської України була приреченою: попри героїчний спротив її захисників із Карпатської Січі, закарпатський край було окуповано та анексовано Угорщиною.
Августин Волошин був змушений емігрувати до Праги, де намагався зберегти зерно української ідентичності, розвиваючи Український вільний університет.
11 травня 1945 року очільник Карпатської України був схоплений радянським СМЕРШем та етапований до Москви. Вже за два місяці видатний український державник загинув у радянській неволі.
Україна пам’ятає всіх своїх видатних державних діячів. У 1997 році Августину Волошину посмертно присвоєно звання Героя України.
19 липня - День пам’яті президента Карпатської України Августина Волошина. Видатний український державний та науковий діяч помер у московських застінках Бутирської тюрми.
Усе своє життя Августин Волошин присвятив боротьбі за українську ідентичність та державність.
Виходець із династії священнослужителів Української греко-католицької церкви, Августин Волошин також спершу пішов шляхом своїх предків, отримавши одночасно освіту в галузях теології та фізики.
У часи перебування Закарпаття у складі Австро-Угорщини Августин Волошин проявив себе не лише як відомий освітянин, а й видавець. Створене ним товариство “Уніо” володіло власною друкарнею та видавало єдину руську газету “Наука”.
Після розпаду Австро-Угорщини Закарпаття потрапило до складу Чехословаччини, а Августин Волошин розпочав активну діяльність щодо вимог надати рідному краю автономії. Заснував і очолював Народно-християнську партію та навіть був обраний до чехословацького парламенту.
У березні 1939 року, після ліквідації Чехословацької державності, Августин Волошин проголосив Карпатську Україну, яка стала черговою спробою відродити українську державність у ХХ столітті. Однак доля Карпатської України була приреченою: попри героїчний спротив її захисників із Карпатської Січі, закарпатський край було окуповано та анексовано Угорщиною.
Августин Волошин був змушений емігрувати до Праги, де намагався зберегти зерно української ідентичності, розвиваючи Український вільний університет.
11 травня 1945 року очільник Карпатської України був схоплений радянським СМЕРШем та етапований до Москви. Вже за два місяці видатний український державник загинув у радянській неволі.
Україна пам’ятає всіх своїх видатних державних діячів. У 1997 році Августину Волошину посмертно присвоєно звання Героя України.
🔥11👍9💔8❤1
Пам’яті навідника-оператора Арсена Деркача (позивний «Тайкус»)
Студент Острозької академії поліг за Батьківщину за кілька днів до 19-річчя
Арсен народився 11 липня 2006 року на Івано-Франківщині, у селі Сопів Коломийського району. Дитинство хлопця проходило у Коломиї. Він навчався у Ліцеї №1 імені Василя Стефаника.
Вивчав національну безпеку в Острозькій академії, однак щойно йому виповнилось 18 років долучився до Сил оборони України. Служив оператором-навідником в 12-й бригаді НГУ "Азов".
Життя молодого бійця обірвалося під час бойового завдання 28 червня 2025 року поблизу Щербинівки на Донеччині. Поховали Арсена Деркача на Алеї слави у Коломиї.
Вічна памʼять і слава Добровольцю!
Валентина Кащенко
Фото: Печеніжинська ОТГ, Національний університет «Острозька академія»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Студент Острозької академії поліг за Батьківщину за кілька днів до 19-річчя
Арсен народився 11 липня 2006 року на Івано-Франківщині, у селі Сопів Коломийського району. Дитинство хлопця проходило у Коломиї. Він навчався у Ліцеї №1 імені Василя Стефаника.
Вивчав національну безпеку в Острозькій академії, однак щойно йому виповнилось 18 років долучився до Сил оборони України. Служив оператором-навідником в 12-й бригаді НГУ "Азов".
Життя молодого бійця обірвалося під час бойового завдання 28 червня 2025 року поблизу Щербинівки на Донеччині. Поховали Арсена Деркача на Алеї слави у Коломиї.
Вічна памʼять і слава Добровольцю!
Валентина Кащенко
Фото: Печеніжинська ОТГ, Національний університет «Острозька академія»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20😢8
Пам’яті старшого сержанта поліції Євгена Калгана
Попри усі ризики знову і знову їхав туди, де чекали допомоги найбільше
Євген народився 13 грудня 1986 року у Харкові, закінчив Харківський національний університет імені Каразіна. До лав Нацполіції став у 2017 році, зокрема з 2023 року працював у відділенні поліції в селі Липці Харківського району.
Під час широкомасштабного вторгнення, в зоні бойових дій та під ворожими обстрілами, він допомагав тим, хто потребував цього найбільше — дітям, жінкам, літнім людям і людям з інвалідністю.
Щойно на Харківщині створили місцевий евакуаційний спецпідрозділ «Білі Янголи», призначений для роботи у найгарячіших точках, Євген одразу зголосився долучитися до його лав. Брав участь в найскладніших місіях на Харківщині та Сумщині.
Загинув 20 лютого 2026 року під час чергової евакуаційної місії поблизу села Середній Бурлук Куп’янського району внаслідок атаки ворожим дроном.
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Попри усі ризики знову і знову їхав туди, де чекали допомоги найбільше
Євген народився 13 грудня 1986 року у Харкові, закінчив Харківський національний університет імені Каразіна. До лав Нацполіції став у 2017 році, зокрема з 2023 року працював у відділенні поліції в селі Липці Харківського району.
Під час широкомасштабного вторгнення, в зоні бойових дій та під ворожими обстрілами, він допомагав тим, хто потребував цього найбільше — дітям, жінкам, літнім людям і людям з інвалідністю.
Щойно на Харківщині створили місцевий евакуаційний спецпідрозділ «Білі Янголи», призначений для роботи у найгарячіших точках, Євген одразу зголосився долучитися до його лав. Брав участь в найскладніших місіях на Харківщині та Сумщині.
Загинув 20 лютого 2026 року під час чергової евакуаційної місії поблизу села Середній Бурлук Куп’янського району внаслідок атаки ворожим дроном.
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔24😢5❤1
ОЛЕНА ТЕЛІГА: ЛЮДИНА, ЩО ВИПЕРЕДИЛА СВІЙ ЧАС
Сьогодні, 21 липня, минає 120 років від дня народження Олени Теліги. З нагоди цієї пам’ятної дати колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника поетесі біля Бабиного Яру.
Олена Теліга – поетеса, публіцистка, діячка ОУН та інтелектуалка. Людина, що понад усе любила життя, наповнювала його світлом своєї краси, таланту і любові. Але, не вагаючись, віддала його за переконання. ЇЇ часто називали “людиною з майбутнього” – за сміливість ідей, що йшли попереду свого часу; за палку любов до України і обстоювання ідеї її незалежності.
Оленою Телігою захоплювалися сучасники, зокрема Дмитро Донцов і Олег Ольжич. Вона вміло поєднувала в собі гострий розумі і вишукану жіночність, вміла гуртувати людей навколо себе і неухильно йти до своєї мети.
Сьогодні, 21 липня, минає 120 років від дня народження Олени Теліги. З нагоди цієї пам’ятної дати колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника поетесі біля Бабиного Яру.
Олена Теліга – поетеса, публіцистка, діячка ОУН та інтелектуалка. Людина, що понад усе любила життя, наповнювала його світлом своєї краси, таланту і любові. Але, не вагаючись, віддала його за переконання. ЇЇ часто називали “людиною з майбутнього” – за сміливість ідей, що йшли попереду свого часу; за палку любов до України і обстоювання ідеї її незалежності.
Оленою Телігою захоплювалися сучасники, зокрема Дмитро Донцов і Олег Ольжич. Вона вміло поєднувала в собі гострий розумі і вишукану жіночність, вміла гуртувати людей навколо себе і неухильно йти до своєї мети.
❤23👍4
Пам’яті старшого лейтенанта Олексія Карпюка (позивний «Довбуш»)
Мріяв побудувати будинок для родини, але віддав життя, захищаючи Україну
Олексій народився 5 вересня 1967 року на Вінниччині. Дитинство минуло на Тернопільщині.
Після школи здобув фах агронома, однак професійний шлях пов'язав з бізнесом у сфері ремонту.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України. Спершу служив в підрозділі охорони ТЦК, а з червня 2022 року переведений до складу 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Воював на Донеччині та Херсонщині. Загинув у бою в районі села Сухий Ставок на Херсонащині 3 жовтня 2022 року.
Вічна шана і слава Герою!
Фото: Збаразька міська рада
За матеріалами: Збаразька міська рада, Тернопільська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв побудувати будинок для родини, але віддав життя, захищаючи Україну
Олексій народився 5 вересня 1967 року на Вінниччині. Дитинство минуло на Тернопільщині.
Після школи здобув фах агронома, однак професійний шлях пов'язав з бізнесом у сфері ремонту.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України. Спершу служив в підрозділі охорони ТЦК, а з червня 2022 року переведений до складу 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Воював на Донеччині та Херсонщині. Загинув у бою в районі села Сухий Ставок на Херсонащині 3 жовтня 2022 року.
Вічна шана і слава Герою!
Фото: Збаразька міська рада
За матеріалами: Збаразька міська рада, Тернопільська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔19😢5
УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ НАВОДИВ ЖАХ НА НАЦИСТІВ У ФРАНЦІЇ
22 липня 1944 року нацистський режим стратив Василя Порика. Безстрашний партизан та диверсант, який нищив окупантів у Франції та чиє ім’я оповито безліччю легенд.
Пам’ять про Василя «Базиля» Порика зберігається і в Україні, і у Франції. Нині його рідне село носить його ім’я, вулиці імені Василя Порика знаходяться у Вінниці, Києві та інших населених пунктах. У культурному житті і Франції, і Радянського Союзу Порик залишив помітний слід, ставши головний героєм як прози, так і кінематографу, зокрема фільму Юрія Лисенка “В’язні Бомона”. В Радянському Союзі подвиги Василя Порика відзначили у 1964 році, посмертно присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу. Також з 1964 року Василь Порик вважається національним героєм у Франції. В Арраській фортеці, на меморіалі, присвяченому страченим в Аррасі, знаходяться пам’ятні плити Василя Порика та Василя Доценка. Поховано Василя Порика на кладовищі в Енем-Бомоні в спільній могилі з його побратимом, Василем Колесником.
Василь Порик народився 17 лютого 1920 року в селі Соломірка, що на Вінниччині, в селянській сім’ї. Освіту він здобув у Бобринецькому сільськогосподарському технікумі, однак дуже швидко обрав для себе військову кар’єру. Розпочавши навчання в Одеському, а згодом Охтирському та Харківському військових піхотних училищах.
Початок німецько-радянської війни зустрів лейтенантом, який командував взводом. Беручи участь у важких оборонних боях, Василь Порик серед сотень тисяч інших військових опинився в оточенні під час битви під Уманню. Був поранений, потрапив у німецьких полон та був відправлений у військовий табір Бомон на півночі Франції.
Військовополонені у Бомоні залучалися до роботи на вугільних шахтах. Василь Порик проявив себе на роботах у концтаборі, чим заслужив довіру німецької адміністрації. Отримавши призначення табірним старшиною, він вільно міг пересуватися між табором та містом. Саме це дало змогу молодому офіцеру налагодити контакти з французьким Рухом Опору та брати участь у диверсіях проти нацистів: від знищення живої сили супротивника до саботажу на залізницях та шахтах.
У 1943 році за підтримки французьких побратимів Порик (відомий за псевдо “Базиль”) втік з табору та створив партизанський загін. Невдовзі після втечі він атакував концтабір Бомон та звільнив усіх його в’язнів, бійці під його керівництвом продовжували диверсії на шахтах, залізницях, розбивали маршові колони німецьких військ. Будучи пораненим, Порик знову потрапив у полон. Його ув’язнили в фортеці Сен-Нікез у місті Аррас, втеча з котрої вважалася неможливою. Однак саме він став тим, хто вперше за багато років зміг з неї втекти, оповивши свою історію ще однією легендою. Втретє нацистам вдалося схопити Василя Порика у липні 1944 року. Розстріляли безстрашного партизана 22 липня 1944 року.
22 липня 1944 року нацистський режим стратив Василя Порика. Безстрашний партизан та диверсант, який нищив окупантів у Франції та чиє ім’я оповито безліччю легенд.
Пам’ять про Василя «Базиля» Порика зберігається і в Україні, і у Франції. Нині його рідне село носить його ім’я, вулиці імені Василя Порика знаходяться у Вінниці, Києві та інших населених пунктах. У культурному житті і Франції, і Радянського Союзу Порик залишив помітний слід, ставши головний героєм як прози, так і кінематографу, зокрема фільму Юрія Лисенка “В’язні Бомона”. В Радянському Союзі подвиги Василя Порика відзначили у 1964 році, посмертно присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу. Також з 1964 року Василь Порик вважається національним героєм у Франції. В Арраській фортеці, на меморіалі, присвяченому страченим в Аррасі, знаходяться пам’ятні плити Василя Порика та Василя Доценка. Поховано Василя Порика на кладовищі в Енем-Бомоні в спільній могилі з його побратимом, Василем Колесником.
Василь Порик народився 17 лютого 1920 року в селі Соломірка, що на Вінниччині, в селянській сім’ї. Освіту він здобув у Бобринецькому сільськогосподарському технікумі, однак дуже швидко обрав для себе військову кар’єру. Розпочавши навчання в Одеському, а згодом Охтирському та Харківському військових піхотних училищах.
Початок німецько-радянської війни зустрів лейтенантом, який командував взводом. Беручи участь у важких оборонних боях, Василь Порик серед сотень тисяч інших військових опинився в оточенні під час битви під Уманню. Був поранений, потрапив у німецьких полон та був відправлений у військовий табір Бомон на півночі Франції.
Військовополонені у Бомоні залучалися до роботи на вугільних шахтах. Василь Порик проявив себе на роботах у концтаборі, чим заслужив довіру німецької адміністрації. Отримавши призначення табірним старшиною, він вільно міг пересуватися між табором та містом. Саме це дало змогу молодому офіцеру налагодити контакти з французьким Рухом Опору та брати участь у диверсіях проти нацистів: від знищення живої сили супротивника до саботажу на залізницях та шахтах.
У 1943 році за підтримки французьких побратимів Порик (відомий за псевдо “Базиль”) втік з табору та створив партизанський загін. Невдовзі після втечі він атакував концтабір Бомон та звільнив усіх його в’язнів, бійці під його керівництвом продовжували диверсії на шахтах, залізницях, розбивали маршові колони німецьких військ. Будучи пораненим, Порик знову потрапив у полон. Його ув’язнили в фортеці Сен-Нікез у місті Аррас, втеча з котрої вважалася неможливою. Однак саме він став тим, хто вперше за багато років зміг з неї втекти, оповивши свою історію ще однією легендою. Втретє нацистам вдалося схопити Василя Порика у липні 1944 року. Розстріляли безстрашного партизана 22 липня 1944 року.
❤🔥10💔10❤2
Пам’яті колумбійського морпіха Джана Себастьяна Рестрепо Мазо (позивний «Онікс»)
Колумбієць добровільно долучився до українських Сил Оборони, був еталонним воїном та побратимом
Джан Себастьян народився у 1993 році в портовому місті Санта-Марта в Колумбії. Перший свій бойовий досвід отримав у лавах морської піхоти в Колумбії. Після повномасштабного вторгнення Росії, у 2023 році долучився до захисту України – вважав це великою честю для воїна, бо розділяв цінності свободи, гідності та честі.
Воював на Донецькому, Південно-Слобожанському та Запорізькому напрямках у складі 3-го Інтернаціонального легіону Сухопутних військ Збройних Сил України, а згодом – у складі 413-го полку безпілотних систем «Рейд».
Нагороджений відзнаками Головнокомандувача Збройних Сил України - двома почесними нагрудними знаками «Золотий хрест» та відзнакою Міністерства оборони України «За поранення».
Загинув у червні 2026 року. Похований у Львові, як заповідав.
Вічна слава і подяка за захист!
Тетяна Когутич
Фото: Укрінформ, РЕЙД 413 полк СБС, Львівська РДА
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Колумбієць добровільно долучився до українських Сил Оборони, був еталонним воїном та побратимом
Джан Себастьян народився у 1993 році в портовому місті Санта-Марта в Колумбії. Перший свій бойовий досвід отримав у лавах морської піхоти в Колумбії. Після повномасштабного вторгнення Росії, у 2023 році долучився до захисту України – вважав це великою честю для воїна, бо розділяв цінності свободи, гідності та честі.
Воював на Донецькому, Південно-Слобожанському та Запорізькому напрямках у складі 3-го Інтернаціонального легіону Сухопутних військ Збройних Сил України, а згодом – у складі 413-го полку безпілотних систем «Рейд».
Нагороджений відзнаками Головнокомандувача Збройних Сил України - двома почесними нагрудними знаками «Золотий хрест» та відзнакою Міністерства оборони України «За поранення».
Загинув у червні 2026 року. Похований у Львові, як заповідав.
Вічна слава і подяка за захист!
Тетяна Когутич
Фото: Укрінформ, РЕЙД 413 полк СБС, Львівська РДА
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢13💔9