ІСТОРИЧНІ РІШЕННЯ В ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
28 червня з нагоди Дня Конституції України Президент України Володимир Зеленський у Києво-Печерській взяв участь у відкритті памʼятного знаку гетьману України Івану Мазепі.
Автори погруддя – Борис Крилов та Олесь Сидорук, архітектор Віктор Юрків, історичними консультантами виступили д-р Ольга Ковалевська та Голова українського інституту національної памʼяті, кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.
У своїй промові з нагоди відкриття памʼятного знаку Президент України Володимир Зеленський зазначив:
«Сьогодні ми виправляємо ще одну історичну несправедливість. Відтепер тут, у Києво-Печерській Лаврі, абсолютно по праву стоятиме погруддя великого українця та покровителя Лаври – Івана Мазепи».
За словами Президента, масштаб постаті Мазепи заслуговує на те, щоб у Києві на його честь був споруджений повноцінний памʼятник. І для цього існує символічне місце – на бульварі Тараса Шевченка, де у грудні 2013 року під час Революції Гідності повалили пам'ятник Леніну, – де Ленін впав –там міцно стоятиме Мазепа, – наголосив Президент.
Крім того, Володимир Зеленський оголосив про підписання Указу про підготовку до відзначення 1000-річчя Києво-Печерської лаври, яке відбудеться у 2051 році та заснування «Ордену Європи» для іноземців, що допомагають Україні.
Крім того, Президент повідомив про подання до Верховної Ради України законопроєкту «Про Національний пантеон».
Документ уже зареєстровано у парламенті – 30 червня його розгляне профільний комітет. Ухвалення закону стане важливим кроком до увічнення пам'яті видатних українців на державному рівні.
«Над перепохованнями для Пантеону ми з МЗС, за дорученням Президента, працювали ще до офіційного оголошення. Для Українського інституту національної пам'яті це не просто виконання завдання, а місія. Мазепа – один із тих, хто обов'язково має бути в Пантеоні, і відкриття погруддя в Лаврі – це не лише відновлення справедливості, а сигнал: ми повертаємо нашу тисячолітню історію туди, де їй і місце», – зазначив голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров.
Фото Офіс Президента України
28 червня з нагоди Дня Конституції України Президент України Володимир Зеленський у Києво-Печерській взяв участь у відкритті памʼятного знаку гетьману України Івану Мазепі.
Автори погруддя – Борис Крилов та Олесь Сидорук, архітектор Віктор Юрків, історичними консультантами виступили д-р Ольга Ковалевська та Голова українського інституту національної памʼяті, кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.
У своїй промові з нагоди відкриття памʼятного знаку Президент України Володимир Зеленський зазначив:
«Сьогодні ми виправляємо ще одну історичну несправедливість. Відтепер тут, у Києво-Печерській Лаврі, абсолютно по праву стоятиме погруддя великого українця та покровителя Лаври – Івана Мазепи».
За словами Президента, масштаб постаті Мазепи заслуговує на те, щоб у Києві на його честь був споруджений повноцінний памʼятник. І для цього існує символічне місце – на бульварі Тараса Шевченка, де у грудні 2013 року під час Революції Гідності повалили пам'ятник Леніну, – де Ленін впав –там міцно стоятиме Мазепа, – наголосив Президент.
Крім того, Володимир Зеленський оголосив про підписання Указу про підготовку до відзначення 1000-річчя Києво-Печерської лаври, яке відбудеться у 2051 році та заснування «Ордену Європи» для іноземців, що допомагають Україні.
Крім того, Президент повідомив про подання до Верховної Ради України законопроєкту «Про Національний пантеон».
Документ уже зареєстровано у парламенті – 30 червня його розгляне профільний комітет. Ухвалення закону стане важливим кроком до увічнення пам'яті видатних українців на державному рівні.
«Над перепохованнями для Пантеону ми з МЗС, за дорученням Президента, працювали ще до офіційного оголошення. Для Українського інституту національної пам'яті це не просто виконання завдання, а місія. Мазепа – один із тих, хто обов'язково має бути в Пантеоні, і відкриття погруддя в Лаврі – це не лише відновлення справедливості, а сигнал: ми повертаємо нашу тисячолітню історію туди, де їй і місце», – зазначив голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров.
Фото Офіс Президента України
❤15👍5
Пам’яті кіборга-десантника Віталія Шубеляка
Захищав ДАП і мріяв долучитися до Французького легіону
Віталій народився 2 серпня 1990 року у Самборі на Львівщині.
Після школи вивчав програмування у Самбірському фаховому коледжі економіки та інформаційних технологій. Продовжив навчання на заочному відділені Тернопільського фінансово-економічного інституту.
Паралельно з цим чоловік підписав контракт зі Збройними силами. Служив до 2013 року в десантних військах на Львівщині.
Після контракту пів року працював у приватному бізнесі, а потім у 2014 році мобілзований для участі в АТО. В складі 80-ї десантно-штурмової бригади брав участь в обороні Донецького аеропорту. Був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Після демобілізації у 2015 році хотів вступити до Французького легіону, однак ці плани не здійснились. Віталій знайшов себе в цивільному житті та працював у приватному бізнесі.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся до 80-ї десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях на Донеччині.
Загинув 20 червня 2022 року. біля села Богородичне на Донеччині. Похований у рідному Самборі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня.
Честь і слава Герою!
Валентина Кащенко
Фото надані Марією Шубеляк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Захищав ДАП і мріяв долучитися до Французького легіону
Віталій народився 2 серпня 1990 року у Самборі на Львівщині.
Після школи вивчав програмування у Самбірському фаховому коледжі економіки та інформаційних технологій. Продовжив навчання на заочному відділені Тернопільського фінансово-економічного інституту.
Паралельно з цим чоловік підписав контракт зі Збройними силами. Служив до 2013 року в десантних військах на Львівщині.
Після контракту пів року працював у приватному бізнесі, а потім у 2014 році мобілзований для участі в АТО. В складі 80-ї десантно-штурмової бригади брав участь в обороні Донецького аеропорту. Був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Після демобілізації у 2015 році хотів вступити до Французького легіону, однак ці плани не здійснились. Віталій знайшов себе в цивільному житті та працював у приватному бізнесі.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся до 80-ї десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях на Донеччині.
Загинув 20 червня 2022 року. біля села Богородичне на Донеччині. Похований у рідному Самборі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня.
Честь і слава Герою!
Валентина Кащенко
Фото надані Марією Шубеляк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20😢1
УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ ПРОГОЛОСИЛИ У ЛЬВОВІ АКТ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Початок Другої світової війни, на думку учасників українського визвольного руху, давав шанс реалізувати головне стратегічне завдання – здобути власну державу, відновити незалежність України. Яким чином цього досягти? У поглядах на це у вересні 1940 року Організація українських націоналістів розкололася. Прихильники Андрія Мельника розраховували на допомогу в цьому питанні Німеччини. Молоді ж радикали під проводом Степана Бандери планували збройне повстання власними силами на здобуття самостійної України, чий статус Третій Рейх мав просто визнати як факт.
29 червня 1941-го, щойно почалася німецько-радянська війна, частини Червоної армії та внутрішніх військ НКВС залишили Львів. А вже о 4.30 ранку наступного дня до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» – північна група «Дружини українських націоналістів», створена після перемовин ОУН з Абвером, що налічувала 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем. Ще за кілька годин у Львів увійшла похідна група ОУН бандерівців на чолі з Ярославом Стецьком. Йому Український національний комітет надав повноваження проголосити незалежність України.
О 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України. Від митрополита Андрія Шептицького був делегований Йосип Сліпий.
Збори проголосили відновлення Української держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». Також оголосили про створення тимчасового уряду – Українського державного правління, яке очолив той-таки Ярослав Стецько.
Бандерівці захопили ключові об’єкти міста та розпочали розбудову Української національно-революційної армії (УНРА). До кінця липня ОУН встановила українську владу у 187 із 200 районів Західної України, у 26 районах Правобережної України, відкрила обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківську), Луцьку.
Для німецьких окупантів це виявилося несподіванкою. У плани гітлерівців існування незалежної України не входило. Вони затримали Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Два місяці гітлерівці тиснули на українських лідерів, аби ті відкликали Акт 30 червня. Коли ж ті відмовилися, розгорнули масові арешти – за ґратами опинилися півтори тисячі оунівців.
На початку жовтня 1941 року Провід ОУН(б) постановив перейти в підпілля й взятися за відновлення організаційної мережі. Заарештованого Бандеру заступив Микола Лебедь. Націоналісти почали готуватися до майбутнього силового протистояння з Третім Рейхом.
Початок Другої світової війни, на думку учасників українського визвольного руху, давав шанс реалізувати головне стратегічне завдання – здобути власну державу, відновити незалежність України. Яким чином цього досягти? У поглядах на це у вересні 1940 року Організація українських націоналістів розкололася. Прихильники Андрія Мельника розраховували на допомогу в цьому питанні Німеччини. Молоді ж радикали під проводом Степана Бандери планували збройне повстання власними силами на здобуття самостійної України, чий статус Третій Рейх мав просто визнати як факт.
29 червня 1941-го, щойно почалася німецько-радянська війна, частини Червоної армії та внутрішніх військ НКВС залишили Львів. А вже о 4.30 ранку наступного дня до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» – північна група «Дружини українських націоналістів», створена після перемовин ОУН з Абвером, що налічувала 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем. Ще за кілька годин у Львів увійшла похідна група ОУН бандерівців на чолі з Ярославом Стецьком. Йому Український національний комітет надав повноваження проголосити незалежність України.
О 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України. Від митрополита Андрія Шептицького був делегований Йосип Сліпий.
Збори проголосили відновлення Української держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». Також оголосили про створення тимчасового уряду – Українського державного правління, яке очолив той-таки Ярослав Стецько.
Бандерівці захопили ключові об’єкти міста та розпочали розбудову Української національно-революційної армії (УНРА). До кінця липня ОУН встановила українську владу у 187 із 200 районів Західної України, у 26 районах Правобережної України, відкрила обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківську), Луцьку.
Для німецьких окупантів це виявилося несподіванкою. У плани гітлерівців існування незалежної України не входило. Вони затримали Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Два місяці гітлерівці тиснули на українських лідерів, аби ті відкликали Акт 30 червня. Коли ж ті відмовилися, розгорнули масові арешти – за ґратами опинилися півтори тисячі оунівців.
На початку жовтня 1941 року Провід ОУН(б) постановив перейти в підпілля й взятися за відновлення організаційної мережі. Заарештованого Бандеру заступив Микола Лебедь. Націоналісти почали готуватися до майбутнього силового протистояння з Третім Рейхом.
👍18❤3👎1😁1
Пам’яті розвідника Святослава Сойка (позивний «Француз»)
Мріяв розвивати гірський туризм в рідному Закарпатті
Святослав народився 24 січня 1990 року в населеному пункті Мис Шмідта в Чукотському автономномному окрузі Росії, в родині військового.
Дитинство минуло на Закарпатті. Після навчання в ліцеї студіював політологію в Ужгородському національному університеті.
Отримавши диплом бакалавра, відправився служити у Французький легіон.
З дитинства обожнював гірські походи. Мріяв розвивати гірський туризм на Закарпатті для чого навчався в Грузії та Киргизстані.
Саме там його застало повномасштабне вторгнення. Прибув в Україну за два дні і зразу долучився до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Виконував розвідувальні завдання на Запоріжчині, зокрема брав в полон російських офіцерів.
Загинув 24 березня 2022 року Святослав Сойко біля села Мирне на Запоріжчині внаслідок артилерійського обстрілу. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава Захисникові!
За матеріалами: ГУР МО, Закарпаття онлайн, Суспільне Ужгород
Фото: Закарпаття онлайн та Суспільне Ужгород
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв розвивати гірський туризм в рідному Закарпатті
Святослав народився 24 січня 1990 року в населеному пункті Мис Шмідта в Чукотському автономномному окрузі Росії, в родині військового.
Дитинство минуло на Закарпатті. Після навчання в ліцеї студіював політологію в Ужгородському національному університеті.
Отримавши диплом бакалавра, відправився служити у Французький легіон.
З дитинства обожнював гірські походи. Мріяв розвивати гірський туризм на Закарпатті для чого навчався в Грузії та Киргизстані.
Саме там його застало повномасштабне вторгнення. Прибув в Україну за два дні і зразу долучився до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Виконував розвідувальні завдання на Запоріжчині, зокрема брав в полон російських офіцерів.
Загинув 24 березня 2022 року Святослав Сойко біля села Мирне на Запоріжчині внаслідок артилерійського обстрілу. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава Захисникові!
За матеріалами: ГУР МО, Закарпаття онлайн, Суспільне Ужгород
Фото: Закарпаття онлайн та Суспільне Ужгород
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔25😢5
ЗАКОН ПРО УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН – ПРОГОЛОСОВАНО
Сьогодні, 1 липня, Верховна Рада ухвалила за основу і в цілому законопроєкт №15360
«Про Український національний пантеон», який був внесений до Парламенту Президентом України Володимиром Зеленським на День Конституції України.
Законопроект підтримало 287 Народних депутатів України! Очікуємо на підписання Президентом України.
Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання. Український інститут національної пам'яті був безпосередньо долучений до розробки цього законопроєкту: фахівці Інституту напрацьовували його ключові сенси, загальні наради з депутатським корпусом Голова Інституту Олександр Алфьоров проводив у приміщенні УІНПу, та спільно з Микитою Потураєвим та Володимиром В'ятровичем презентував в Офісі Президента.
Провідну роль у просуванні законопроєкту відіграла команда Президента – зокрема керівник Офісу Президента Кирило Буданов та заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук, які забезпечили підтримку ініціативи на найвищому рівні.
Напередодні на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики законопроєкт підтримали одноголосно, а доповідали на пленарному засіданні Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, представниця Президента України у Верховній Раді, народна депутатка Галина Михайлюк, Голова Комітету Микита Потураєв, народні депутати України: Володимир В'ятрович, Іван Крулько, Юрій Павленко, Євгенія Кравчук, Ярослав Юрчишин, Павло Бакунець, Олександр Юрченко та Ігор Гузь.
Інститутом вже внесено на розгляд Уряду постанову “Про утворення Українського національного пантеону”, яка зокрема передбачає розробку концепції функціонування та структури Пантеону; забезпеченння науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації та забезпечення проведення експертних та публічних обговорень з питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Закон визначає, що Пантеон стане загальнонаціональним місцем пам'яті у Києві, де будуть вшановані найвидатніші постаті української історії – від часів Русі до сьогодення.
Документ встановлює прозору й виважену процедуру визначення тих, хто буде там перепохований.
Щиро дякуємо всім, хто на різних етапах долучався до цього процесу: Офісу Президента України, Верховній Раді України, зокрема Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики та всьому депутатському корпусу, всім науковцям, які здійснювали експертизу законопроєкту та всім хто підтримував.
Попереду – конкурс на створення Пантеону та подальша робота над утіленням задуму в життя. УІНП продовжує бути в центрі цього процесу.
Щиро вітаємо ВСІХ УКРАЇНЦІВ з цим історичним рішенням!
СЛАВА УКРАЇНІ!
Сьогодні, 1 липня, Верховна Рада ухвалила за основу і в цілому законопроєкт №15360
«Про Український національний пантеон», який був внесений до Парламенту Президентом України Володимиром Зеленським на День Конституції України.
Законопроект підтримало 287 Народних депутатів України! Очікуємо на підписання Президентом України.
Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання. Український інститут національної пам'яті був безпосередньо долучений до розробки цього законопроєкту: фахівці Інституту напрацьовували його ключові сенси, загальні наради з депутатським корпусом Голова Інституту Олександр Алфьоров проводив у приміщенні УІНПу, та спільно з Микитою Потураєвим та Володимиром В'ятровичем презентував в Офісі Президента.
Провідну роль у просуванні законопроєкту відіграла команда Президента – зокрема керівник Офісу Президента Кирило Буданов та заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук, які забезпечили підтримку ініціативи на найвищому рівні.
Напередодні на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики законопроєкт підтримали одноголосно, а доповідали на пленарному засіданні Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, представниця Президента України у Верховній Раді, народна депутатка Галина Михайлюк, Голова Комітету Микита Потураєв, народні депутати України: Володимир В'ятрович, Іван Крулько, Юрій Павленко, Євгенія Кравчук, Ярослав Юрчишин, Павло Бакунець, Олександр Юрченко та Ігор Гузь.
Інститутом вже внесено на розгляд Уряду постанову “Про утворення Українського національного пантеону”, яка зокрема передбачає розробку концепції функціонування та структури Пантеону; забезпеченння науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації та забезпечення проведення експертних та публічних обговорень з питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Закон визначає, що Пантеон стане загальнонаціональним місцем пам'яті у Києві, де будуть вшановані найвидатніші постаті української історії – від часів Русі до сьогодення.
Документ встановлює прозору й виважену процедуру визначення тих, хто буде там перепохований.
Щиро дякуємо всім, хто на різних етапах долучався до цього процесу: Офісу Президента України, Верховній Раді України, зокрема Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики та всьому депутатському корпусу, всім науковцям, які здійснювали експертизу законопроєкту та всім хто підтримував.
Попереду – конкурс на створення Пантеону та подальша робота над утіленням задуму в життя. УІНП продовжує бути в центрі цього процесу.
Щиро вітаємо ВСІХ УКРАЇНЦІВ з цим історичним рішенням!
СЛАВА УКРАЇНІ!
❤22👍4
Пам’яті Героя України Івана Банка (позивний «Банкір»)
Став на захист України навесні 2014 року та віддав життя під час визволення Херсонщини у вересні 2022 року
Іван народився 21 червня 1986 року в селі Вільний Степ на Полтавщині. Після школи пішов на строкову службу в ЗСУ. Згодом підписав контракт, щоб продовжити службу.
Більша частина його служби пов'язана з 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Був в складі миротворчої місії на Балканах. Паралельно з військовою службою отримав вищу освіту.
З 2014 року брав участь в АТО. Учасник оборони Донецького аеропорту, також виконував бойові завдання на Авдіївському напрямку.
У 2018 році звільнився з служби. Був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Працював в аграрному секторі в Полтаві та Рівному.
З початком повномашстабного вторгнення повернувся в 95-у ОДШБ. Учасник оборони Києва. З квітня 2022 року продовжив службу в розвідці у 46-ї окремої аеромобільної бригади. Виконував бойові завдання на Херсонщині.
Загинув 12 вересня 2022 внаслідок поранення отриманого днем раніше, під час виконання бойових завдань в районі Білогорівки Херсонської області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня та присвоєно звання Героя України.
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Став на захист України навесні 2014 року та віддав життя під час визволення Херсонщини у вересні 2022 року
Іван народився 21 червня 1986 року в селі Вільний Степ на Полтавщині. Після школи пішов на строкову службу в ЗСУ. Згодом підписав контракт, щоб продовжити службу.
Більша частина його служби пов'язана з 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Був в складі миротворчої місії на Балканах. Паралельно з військовою службою отримав вищу освіту.
З 2014 року брав участь в АТО. Учасник оборони Донецького аеропорту, також виконував бойові завдання на Авдіївському напрямку.
У 2018 році звільнився з служби. Був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Працював в аграрному секторі в Полтаві та Рівному.
З початком повномашстабного вторгнення повернувся в 95-у ОДШБ. Учасник оборони Києва. З квітня 2022 року продовжив службу в розвідці у 46-ї окремої аеромобільної бригади. Виконував бойові завдання на Херсонщині.
Загинув 12 вересня 2022 внаслідок поранення отриманого днем раніше, під час виконання бойових завдань в районі Білогорівки Херсонської області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня та присвоєно звання Героя України.
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔24😢5
Пам’яті Героя України Максима Отінова (позивний «Тор»)
Називав службу в ЗСУ найкращою роботою в світі
Максим народився 22 червня 1990 року у Волочиську на Хмельниччині. Після школи закінчив промислово-аграрний професійний ліцей, де здобув фах столяра. Після навчання проходив строкову службу у 8-му окремому полку Сил спеціальних операцій.
Після демобілізації разом з батьком займались ремонтами квартир. Захоплювався баскетболом та мотоспортом.
Після початку повномасштабного вторгнення долучився до тероборони, а згодом потрапив до 65-ї окремої механізованої бригади. Командував протитанковим взводом, а згодом очолив роту. Воював на Запорізькому напрямку.
Максим Отінов загинув 23 березня 2024 року під час виконання бойового завдання. Посмертно Отінов удостоєний звання Героя України.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Ірина Чириця
Фото: Волочиська міська рада, 65-та окрема механізована бригада та з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Називав службу в ЗСУ найкращою роботою в світі
Максим народився 22 червня 1990 року у Волочиську на Хмельниччині. Після школи закінчив промислово-аграрний професійний ліцей, де здобув фах столяра. Після навчання проходив строкову службу у 8-му окремому полку Сил спеціальних операцій.
Після демобілізації разом з батьком займались ремонтами квартир. Захоплювався баскетболом та мотоспортом.
Після початку повномасштабного вторгнення долучився до тероборони, а згодом потрапив до 65-ї окремої механізованої бригади. Командував протитанковим взводом, а згодом очолив роту. Воював на Запорізькому напрямку.
Максим Отінов загинув 23 березня 2024 року під час виконання бойового завдання. Посмертно Отінов удостоєний звання Героя України.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Ірина Чириця
Фото: Волочиська міська рада, 65-та окрема механізована бригада та з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20😢6
Пам'яті головного сержанта Дмитра Корбутяка (позивний «Батя»)
Без вагань повернувся до війська, щоб захистити тих, кого любив
Дмитро народився 18 червня 1983 року в Чернівцях. Після школи вступив до вищого професійного художнього училища №5, однак навчання не завершив, бо його призвали до війська.
Строкову службу проходив кінологом в 31-му Чернівецькому прикордонному загоні імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича. Після демобілізації, підписав контракт з Держприкордонслужбою до 2008 року.
Після звільнення зі служби отримав вищу освіту в Міжнародній академії управління персоналом.
З початком повномасштабного вторгнення Дмитро повернувся до Держприкордонслужби. Воював в складі 31-го, а згодом 7-го загонів та комендатурі швидкого реагування. Виконував бойові задачі на Донеччині.
Загинув 4 травня 2023 року через отримані кількома дня раніше поранення при виконанні бойового завдання в районі Бахмута.
Похований на Алеї Слави Чернівців. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Тетяна Тиндик
Фото з родинного архіву
За матеріалами: Книга пам'яті органів системи МВС, Молодий буковинець, Шпальта, Чернівецька обласна рада, СvNews.cv.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Без вагань повернувся до війська, щоб захистити тих, кого любив
Дмитро народився 18 червня 1983 року в Чернівцях. Після школи вступив до вищого професійного художнього училища №5, однак навчання не завершив, бо його призвали до війська.
Строкову службу проходив кінологом в 31-му Чернівецькому прикордонному загоні імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича. Після демобілізації, підписав контракт з Держприкордонслужбою до 2008 року.
Після звільнення зі служби отримав вищу освіту в Міжнародній академії управління персоналом.
З початком повномасштабного вторгнення Дмитро повернувся до Держприкордонслужби. Воював в складі 31-го, а згодом 7-го загонів та комендатурі швидкого реагування. Виконував бойові задачі на Донеччині.
Загинув 4 травня 2023 року через отримані кількома дня раніше поранення при виконанні бойового завдання в районі Бахмута.
Похований на Алеї Слави Чернівців. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Тетяна Тиндик
Фото з родинного архіву
За матеріалами: Книга пам'яті органів системи МВС, Молодий буковинець, Шпальта, Чернівецька обласна рада, СvNews.cv.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢10💔8
ЗА НАШУ І ВАШУ СВОБОДУ
Вчора на межі Київської, Вінницької та Житомирської областей, а саме на території Ружинської селищної громади Бердичівського району Житомирської області, відбулося вшанування пам'яті польських та українських військовослужбовців, які загинули у червні 1920 року, борючись проти більшовиків.
Захід був організований Українським інститутом національної пам’яті за участі представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Посольства Республіки Польща в Україні.
Курган полеглим воїнам 1920 року – це місце, яке є не лише військовим похованням, а й символом спільної історії українського та польського народів, яких об’єднало прагнення до свободи, незалежності й права самостійно визначати власне майбутнє.
Як зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, у травні 1920 року польські та українські частини звільнили Київ від росіян. Це було вже третє визволення міста від російської окупації, після якого знову відкрилися страшні наслідки насильства проти цивільного населення. Він також додав, що українські війська знову були змушені відступати, а ці поля стали місцем жорстокої боротьби. Водночас сам відступ був частиною воєнного маневру.
«Саме на цих полях полягли воїни, які стримували росіян, даючи змогу решті армії перегрупуватися й зайняти оборонні позиції. Тоді Європі загрожувала мільйонна совєтська армія, однак завдяки опору українських і польських військ стало можливим «чудо над Віслою». Вічна пам’ять усім, хто загинув у боротьбі проти комунізму, нацизму та сьогодні віддає життя за захист Європи», – зазначив Голова УІНП.
Вдячні усім, хто долучився до спільного вшанування пам'яті українських і польських воїнів: Послу з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Олександру Александровичу, Посольству Республіки Польща в Україні, Офісу Президента України, керуючому справами Житомирської обласної ради Віктору Назару, заступнику начальника Житомирської обласної військової адміністрації Костянтину Лопушанському, Ружинському селищному голові Людмилі Біляк, начальнику секції цивільно-військового співробітництва 152 окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Артуру Яценку, а також отцю Андрію, парафіяльному священнику Ружинського благочиння Житомирсько-Овруцької єпархії Православної Церкви України, та отцю Івану, парафіяльному священнику Парафії Успіння Пресвятої Богородиці селища Ружин Житомирського протопресвітерату Української Греко-Католицької Церкви.
Вчора на межі Київської, Вінницької та Житомирської областей, а саме на території Ружинської селищної громади Бердичівського району Житомирської області, відбулося вшанування пам'яті польських та українських військовослужбовців, які загинули у червні 1920 року, борючись проти більшовиків.
Захід був організований Українським інститутом національної пам’яті за участі представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Посольства Республіки Польща в Україні.
Курган полеглим воїнам 1920 року – це місце, яке є не лише військовим похованням, а й символом спільної історії українського та польського народів, яких об’єднало прагнення до свободи, незалежності й права самостійно визначати власне майбутнє.
Як зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, у травні 1920 року польські та українські частини звільнили Київ від росіян. Це було вже третє визволення міста від російської окупації, після якого знову відкрилися страшні наслідки насильства проти цивільного населення. Він також додав, що українські війська знову були змушені відступати, а ці поля стали місцем жорстокої боротьби. Водночас сам відступ був частиною воєнного маневру.
«Саме на цих полях полягли воїни, які стримували росіян, даючи змогу решті армії перегрупуватися й зайняти оборонні позиції. Тоді Європі загрожувала мільйонна совєтська армія, однак завдяки опору українських і польських військ стало можливим «чудо над Віслою». Вічна пам’ять усім, хто загинув у боротьбі проти комунізму, нацизму та сьогодні віддає життя за захист Європи», – зазначив Голова УІНП.
Вдячні усім, хто долучився до спільного вшанування пам'яті українських і польських воїнів: Послу з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Олександру Александровичу, Посольству Республіки Польща в Україні, Офісу Президента України, керуючому справами Житомирської обласної ради Віктору Назару, заступнику начальника Житомирської обласної військової адміністрації Костянтину Лопушанському, Ружинському селищному голові Людмилі Біляк, начальнику секції цивільно-військового співробітництва 152 окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Артуру Яценку, а також отцю Андрію, парафіяльному священнику Ружинського благочиння Житомирсько-Овруцької єпархії Православної Церкви України, та отцю Івану, парафіяльному священнику Парафії Успіння Пресвятої Богородиці селища Ружин Житомирського протопресвітерату Української Греко-Католицької Церкви.
❤13👍4❤🔥2
ПАНТЕОН У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ
Кабінет Міністрів України прийняв постанову, згідно з якою Український національний пантеон буде розміщений на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Постанова розроблена Українським інститутом національної памʼяті та є логічним продовженням реалізації проєкту щодо створення Українського національного пантеону.
Документ передбачає розробку концепції та структури Пантеону Українським інститутом національної пам’яті; забезпечення науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації; проведення експертних та публічних обговорень із питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Також УІНП спільно з Міністерством закордонних справ України мають забезпечити проведення верифікації борців за незалежність України та інших осіб, які відіграли значну роль у формуванні національної свідомості та ідентичності українців, і членів їхніх сімей, похованих за межами України, щодо яких доцільне здійснення перепоховання на території Пантеону.
На Міністерство культури України, до сфери якого належить Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», покладено відповідальність за розташування Пантеону з урахуванням обмежень у використанні земельних ділянок, вимог стосовно охорони культурної спадщини та міжнародних зобов’язань України, а також забезпечення організації та проведення архітектурного конкурсу на найкращий архітектурний проект Пантеону за участю представників державних органів, органів місцевого самоврядування, громадськості, міжнародних організацій, релігійних об’єднань та провідних архітекторів, істориків, мистецтвознавців.
Створення, облаштування, утримання та забезпечення функціонування Пантеону в складі Національного заповідника «Києво-Печерської лаври» здійснюватиметься за рахунок державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Нагадаємо, що Закон «Про Український національний пантеон» ухвалено за основу і в цілому 1 липня 2026 року. Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання.
Знайомитися з постановою можна за посиланням.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову, згідно з якою Український національний пантеон буде розміщений на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Постанова розроблена Українським інститутом національної памʼяті та є логічним продовженням реалізації проєкту щодо створення Українського національного пантеону.
Документ передбачає розробку концепції та структури Пантеону Українським інститутом національної пам’яті; забезпечення науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації; проведення експертних та публічних обговорень із питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Також УІНП спільно з Міністерством закордонних справ України мають забезпечити проведення верифікації борців за незалежність України та інших осіб, які відіграли значну роль у формуванні національної свідомості та ідентичності українців, і членів їхніх сімей, похованих за межами України, щодо яких доцільне здійснення перепоховання на території Пантеону.
На Міністерство культури України, до сфери якого належить Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», покладено відповідальність за розташування Пантеону з урахуванням обмежень у використанні земельних ділянок, вимог стосовно охорони культурної спадщини та міжнародних зобов’язань України, а також забезпечення організації та проведення архітектурного конкурсу на найкращий архітектурний проект Пантеону за участю представників державних органів, органів місцевого самоврядування, громадськості, міжнародних організацій, релігійних об’єднань та провідних архітекторів, істориків, мистецтвознавців.
Створення, облаштування, утримання та забезпечення функціонування Пантеону в складі Національного заповідника «Києво-Печерської лаври» здійснюватиметься за рахунок державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Нагадаємо, що Закон «Про Український національний пантеон» ухвалено за основу і в цілому 1 липня 2026 року. Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання.
Знайомитися з постановою можна за посиланням.
❤14👎2😱2
ЯК УКРАЇНЦІ ЗРОБИЛИ АМЕРИКУ ВЕЛИЧНОЮ
Сьогодні США відзначають 250 років своєї незалежності! Сьогодні США – це головний союзник та партнер України. Але насправді українська й американська історії сильно переплетені. Тисячі українців з різних причин мігрували до США та зробили свій внесок у її велич: на полях Другої світової війни та в ІТ-стартапах, здобували олімпійські нагороди та створювали її культуру. Ми підготували матеріал лише про дуже невелику кількість тих українців, які зробили США величними сьогодні.
Сьогодні США відзначають 250 років своєї незалежності! Сьогодні США – це головний союзник та партнер України. Але насправді українська й американська історії сильно переплетені. Тисячі українців з різних причин мігрували до США та зробили свій внесок у її велич: на полях Другої світової війни та в ІТ-стартапах, здобували олімпійські нагороди та створювали її культуру. Ми підготували матеріал лише про дуже невелику кількість тих українців, які зробили США величними сьогодні.
👍8🤩1