1848 – перше підняття синьо-жовтого прапора над Львівською Ратушею.
25 червня 1848 року у Львові над ратушею було вивішено український (русинський) синьо-жовтий прапор. Прикметно, що поряд із ним замайорів також польський червоно-білий. Імена тих, хто здійснив цю акцію, так і лишилися невідомими. Газета «Зоря Галицька» повідомляла, що в неділю було виставлено руську і польську хоругви на Ратуші і «то не русини оучинили, и наветъ не знаютъ, кто тоє оучинивъ». Синьо-жовта хоругва висіла над ратушею майже тиждень.
Таке утвердження права націй на самовизначення відбулося внаслідок революційних подій, які у 1848–1849 роках охопили всю Європу і отримали назву «Весна народів». Саме тоді різні нації, що входили до складу імперій, вперше заявили про потребу в самоорганізації та боротьбі за політичні права.
Територія Галичини у цей час перебувала у складі Австрійської імперії. На початку травня 1848 року була створена Головна Руська Рада — перша українська політична організація, яка представляла інтереси русинів (українців) Галичини. Рада виступала за демократичні реформи, вільний розвиток української культури, освіту рідною мовою та визнання українців як окремого народу. Одним з перших рішень Ради було відновлення історичної символіки Галицького та Волинського князівств (Королівства Руського): гербом було визнано золотого лева на синьому полі, а прапором — рівновеликі смуги синього та золотого кольорів.
Поява синьо-жовтого стяга над Львовом стала першим публічним актом самоствердження української національної ідентичності в Галичині, символом українського національного пробудження, хоча жодна з офіційних структур — ні Австрійська влада, ні Головна Руська Рада — тоді не взяли на себе відповідальність за цю акцію. Через рік, 15 травня 1849 року, синьо-жовтий стяг знову підняли над ратушею, лише на один день — цього разу за ініціативи Головної Руської Ради. Пізніше поєднання жовтої та синьої барв набуло великої популярності серед українців Галичини, Буковини та Закарпаття і широко використовувалося під час святкувань, зокрема Шевченківських вечорів, спортивних змагань тощо.
У 1918 році синьо-жовтий стяг замайорів на Львівській ратуші в ніч на 1 листопада, знаменуючи перемогу Листопадового чину і те, що Львів став українським. Український прапор тоді провисів три тижні, доки після запеклих вуличних боїв із польськими загонами командування Галицької армії в ніч проти 21 листопада не ухвалило важке рішення залишити Львів.
У радянські часи український прапор над Львівською ратушею було всенародно піднято 3 квітня 1990 року на хвилі національно-демократичного відродження України. Це було однією з перших в Україні відкритих акцій із повернення національних символів та відродження української держави.
25 червня 1848 року у Львові над ратушею було вивішено український (русинський) синьо-жовтий прапор. Прикметно, що поряд із ним замайорів також польський червоно-білий. Імена тих, хто здійснив цю акцію, так і лишилися невідомими. Газета «Зоря Галицька» повідомляла, що в неділю було виставлено руську і польську хоругви на Ратуші і «то не русини оучинили, и наветъ не знаютъ, кто тоє оучинивъ». Синьо-жовта хоругва висіла над ратушею майже тиждень.
Таке утвердження права націй на самовизначення відбулося внаслідок революційних подій, які у 1848–1849 роках охопили всю Європу і отримали назву «Весна народів». Саме тоді різні нації, що входили до складу імперій, вперше заявили про потребу в самоорганізації та боротьбі за політичні права.
Територія Галичини у цей час перебувала у складі Австрійської імперії. На початку травня 1848 року була створена Головна Руська Рада — перша українська політична організація, яка представляла інтереси русинів (українців) Галичини. Рада виступала за демократичні реформи, вільний розвиток української культури, освіту рідною мовою та визнання українців як окремого народу. Одним з перших рішень Ради було відновлення історичної символіки Галицького та Волинського князівств (Королівства Руського): гербом було визнано золотого лева на синьому полі, а прапором — рівновеликі смуги синього та золотого кольорів.
Поява синьо-жовтого стяга над Львовом стала першим публічним актом самоствердження української національної ідентичності в Галичині, символом українського національного пробудження, хоча жодна з офіційних структур — ні Австрійська влада, ні Головна Руська Рада — тоді не взяли на себе відповідальність за цю акцію. Через рік, 15 травня 1849 року, синьо-жовтий стяг знову підняли над ратушею, лише на один день — цього разу за ініціативи Головної Руської Ради. Пізніше поєднання жовтої та синьої барв набуло великої популярності серед українців Галичини, Буковини та Закарпаття і широко використовувалося під час святкувань, зокрема Шевченківських вечорів, спортивних змагань тощо.
У 1918 році синьо-жовтий стяг замайорів на Львівській ратуші в ніч на 1 листопада, знаменуючи перемогу Листопадового чину і те, що Львів став українським. Український прапор тоді провисів три тижні, доки після запеклих вуличних боїв із польськими загонами командування Галицької армії в ніч проти 21 листопада не ухвалило важке рішення залишити Львів.
У радянські часи український прапор над Львівською ратушею було всенародно піднято 3 квітня 1990 року на хвилі національно-демократичного відродження України. Це було однією з перших в Україні відкритих акцій із повернення національних символів та відродження української держави.
❤22👍7
Пам’яті командира відділення Василя Хомчина (позивний «Дикий»)
Кіборг знову став до лав захисників після початку повномасштабного вторгнення
Василь народився 7 жовтня 1983 року на Івано-Франківщині - в селі Жалибори Галицького району. Дитинство провів в Івано-Франківську.
Навчався в Фаховому коледжі електронних приладів Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Після навчання, проходив строкову службу в підрозділі спецпризначення в Кіровограді (нині Кропивницький).
Демобілізувавшись, працював у приватному секторі: спочатку на посаді охоронця, а через два роки перейшов в іншу структуру виконувати роботу монтажника - вентиляційника.
Одружився у 2013 році, а за рік чоловіка мобілізували до Збройних Сил. Воював в складі 80-ї аеромобільної бригади. Учасник оборони Донецького аеропорту. Після АТО повернувся до цивільного життя.
У січні 2023 року долучився до 82-ї десантно-штурмової бригади. Після вишколу у Британії, виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Загинув 6 вересня 2023 року біля села Вербове на Запоріжчині, внаслідок артилерійського обстрілу.
Прощання із захисником відбулося 15 вересня 2023 року. Похований Василь Хомчин на кладовищі у Дем’яновім Лазі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава Захисникові!
Валентина Кащенко
Фото надані дружиною
За матеріалами: Івано-Франківськ. Місто Героїв
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа.
Кіборг знову став до лав захисників після початку повномасштабного вторгнення
Василь народився 7 жовтня 1983 року на Івано-Франківщині - в селі Жалибори Галицького району. Дитинство провів в Івано-Франківську.
Навчався в Фаховому коледжі електронних приладів Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Після навчання, проходив строкову службу в підрозділі спецпризначення в Кіровограді (нині Кропивницький).
Демобілізувавшись, працював у приватному секторі: спочатку на посаді охоронця, а через два роки перейшов в іншу структуру виконувати роботу монтажника - вентиляційника.
Одружився у 2013 році, а за рік чоловіка мобілізували до Збройних Сил. Воював в складі 80-ї аеромобільної бригади. Учасник оборони Донецького аеропорту. Після АТО повернувся до цивільного життя.
У січні 2023 року долучився до 82-ї десантно-штурмової бригади. Після вишколу у Британії, виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Загинув 6 вересня 2023 року біля села Вербове на Запоріжчині, внаслідок артилерійського обстрілу.
Прощання із захисником відбулося 15 вересня 2023 року. Похований Василь Хомчин на кладовищі у Дем’яновім Лазі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава Захисникові!
Валентина Кащенко
Фото надані дружиною
За матеріалами: Івано-Франківськ. Місто Героїв
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа.
😢11💔5
ПУЖНИКИ: НЕСПОДІВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ
У період із 22 по 25 червня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині — у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) було проведено новий етап пошукових досліджень із метою пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1945 року.
Пошукова експедиція завершила свою роботу.
Протягом чотирьох днів експедицією було закладено близько 50 розвідкових траншей, але масового захоронення не виявлено.
Були виявлені окремі фрагменти дерев'яної труни, ґудзики, ймовірні фрагменти взуття, що може вказувати на одиночне цивільне поховання у труні, не пов’язане із трагічними подіями лютого 1945 року.
Пошукові дослідження на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті, проводилися товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Поморського медичного університету в Щецині, а також представників фундації «Свобода і Демократія» та Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Фахівці комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» з ініціативи Українського інституту національної пам’яті забезпечували фаховий нагляд (консультаційну підтримку) під час проведення пошукових досліджень.
Нагадуємо, що під час попередніх ексгумаційних робіт, які тривали з 23 квітня до 5 травня 2025 року було знайдено рештки 42 осіб та здійснено забір ДНК на результати якого очікуються від польської сторони.
У період із 22 по 25 червня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині — у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) було проведено новий етап пошукових досліджень із метою пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1945 року.
Пошукова експедиція завершила свою роботу.
Протягом чотирьох днів експедицією було закладено близько 50 розвідкових траншей, але масового захоронення не виявлено.
Були виявлені окремі фрагменти дерев'яної труни, ґудзики, ймовірні фрагменти взуття, що може вказувати на одиночне цивільне поховання у труні, не пов’язане із трагічними подіями лютого 1945 року.
Пошукові дослідження на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті, проводилися товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Поморського медичного університету в Щецині, а також представників фундації «Свобода і Демократія» та Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Фахівці комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» з ініціативи Українського інституту національної пам’яті забезпечували фаховий нагляд (консультаційну підтримку) під час проведення пошукових досліджень.
Нагадуємо, що під час попередніх ексгумаційних робіт, які тривали з 23 квітня до 5 травня 2025 року було знайдено рештки 42 осіб та здійснено забір ДНК на результати якого очікуються від польської сторони.
👍12❤2
Пам’яті командира екіпажу БПЛА Богдана Левуся (позивний «Кулома»)
«Квіти сплетуться колючою проволкою, стебла перетворяться на ягозу, маки заплачуть кров'ю, соняшник зимою побачить росу» - незадовго до загибелі Богдан написав свій останній вірш
Богдан Левусь закінчив радіоколедж. Рік провчився на філософському факультеті Києво-Могилянської академії, але вирішив отримати більш практичну професію, тому вступив до Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій.
Захоплювався фотографією, вів телеграм-канал про сучасну українську музику, писав вірші.
В 2025 році добровільно долучився до лав 12-ї бригади НГУ "Азов". Служив командиром екіпажу БПЛА. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Богдан Левусь загинув 12 квітня 2026 року – на Великдень. Ховали його в день народження батька Дмитра. Відспівували Богдана у Михайлівському золотоверхому соборі, похований військовий на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Уклін і шана Герою!
Фото надані родиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
«Квіти сплетуться колючою проволкою, стебла перетворяться на ягозу, маки заплачуть кров'ю, соняшник зимою побачить росу» - незадовго до загибелі Богдан написав свій останній вірш
Богдан Левусь закінчив радіоколедж. Рік провчився на філософському факультеті Києво-Могилянської академії, але вирішив отримати більш практичну професію, тому вступив до Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій.
Захоплювався фотографією, вів телеграм-канал про сучасну українську музику, писав вірші.
В 2025 році добровільно долучився до лав 12-ї бригади НГУ "Азов". Служив командиром екіпажу БПЛА. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Богдан Левусь загинув 12 квітня 2026 року – на Великдень. Ховали його в день народження батька Дмитра. Відспівували Богдана у Михайлівському золотоверхому соборі, похований військовий на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Уклін і шана Герою!
Фото надані родиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔19😢4
НА ЧЕСТЬ ІВАНА ПАВЛА ІІ В КИЄВІ ВИСАДИЛИ ДЕРЕВА
25 червня на подвір’ї Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ в Києві висадили Алею іменних платанів, яка має стати новим символічним простором пам’яті, вдячності та духовної спадщини.
До висадки дерев долучилися Голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров, Консул Республіки Польща в Києві Павел Овад та Віцеконсул Республіки Польща в Києві Анна Бабяк-Овад, владика Йосиф Мілян, Протосинкел Київської Архиєпархії, представники духовенства та громадськості.
На Алеї були висаджені платани на честь Папи Венедикта XVI, Папи Франциска, Папи Лева XIV, Блаженнішого Патріарха Святослава Шевчука, Блаженнішого Любомира Гузара, Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, Патріарха Йосифа Сліпого, митрополита Андрея Шептицького, блаженного священномученика Омеляна Ковча, отця Тита Войнаровського та інших визначних постатей, які своїм життям і служінням творили духовну історію України.
Особливим моментом стало висадження платана на честь святого Папи Івана Павла ІІ – з нагоди 25-річчя його Апостольського візиту в Україну.
Дерево стало знаком вдячної пам’яті про великого Паломника миру, який підтримував Україну, відстоював людську гідність та закликав до єдності народів.
Його формула примирення “Пробачаємо і просимо пробачення” досі є актуальною і важливою в стосунках наших двох народів – польського і українського. І нам ще належить втілити у життя його духовний заповіт.
25 червня на подвір’ї Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ в Києві висадили Алею іменних платанів, яка має стати новим символічним простором пам’яті, вдячності та духовної спадщини.
До висадки дерев долучилися Голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров, Консул Республіки Польща в Києві Павел Овад та Віцеконсул Республіки Польща в Києві Анна Бабяк-Овад, владика Йосиф Мілян, Протосинкел Київської Архиєпархії, представники духовенства та громадськості.
На Алеї були висаджені платани на честь Папи Венедикта XVI, Папи Франциска, Папи Лева XIV, Блаженнішого Патріарха Святослава Шевчука, Блаженнішого Любомира Гузара, Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, Патріарха Йосифа Сліпого, митрополита Андрея Шептицького, блаженного священномученика Омеляна Ковча, отця Тита Войнаровського та інших визначних постатей, які своїм життям і служінням творили духовну історію України.
Особливим моментом стало висадження платана на честь святого Папи Івана Павла ІІ – з нагоди 25-річчя його Апостольського візиту в Україну.
Дерево стало знаком вдячної пам’яті про великого Паломника миру, який підтримував Україну, відстоював людську гідність та закликав до єдності народів.
Його формула примирення “Пробачаємо і просимо пробачення” досі є актуальною і важливою в стосунках наших двох народів – польського і українського. І нам ще належить втілити у життя його духовний заповіт.
❤16👍2
Пам’яті журналіста, десантника Юрія Лелявського
Завжди працював на передньому краї, висвітлюючи хід бойових дій
Народився 20 липня 1973 року. Працював журналістом у різних виданнях та загальнонаціональних телеканалах.
Під час АТО готував репортажі з зони бойових дій. Двічі потрапляв в полон до росіян.
Після полону, вирішив пов'язати життя з військовою службою. Служив прес-офіцером в 10-й гірсько-штурмовій та 80-й десантно-штурмовій бригадах.
Загинув 28 вересня 2022 при виконанні бойового завдання. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Честь і пам'ять!
Володимир Поліщук, Леонід Матюхін
Фото: Фейсбук-сторінка Командування Десантно-штурмових військ ЗС України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Завжди працював на передньому краї, висвітлюючи хід бойових дій
Народився 20 липня 1973 року. Працював журналістом у різних виданнях та загальнонаціональних телеканалах.
Під час АТО готував репортажі з зони бойових дій. Двічі потрапляв в полон до росіян.
Після полону, вирішив пов'язати життя з військовою службою. Служив прес-офіцером в 10-й гірсько-штурмовій та 80-й десантно-штурмовій бригадах.
Загинув 28 вересня 2022 при виконанні бойового завдання. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Честь і пам'ять!
Володимир Поліщук, Леонід Матюхін
Фото: Фейсбук-сторінка Командування Десантно-штурмових військ ЗС України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16😢2