НАЦІОНАЛЬНИЙ ТИЖДЕНЬ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ
Велика кількість жертв російської агресії серед військових і цивільних викликає суспільний запит на увічнення та збереження пам’яті про учасників, жертв та події Війни за Незалежність України, що активізує створення проєктів меморіалізації на державному, локальному та індивідуальному рівнях. Тому питання увічнення пам’яті про війну теж мають розглядатися з позиції суспільної та громадянської безбар’єрності і базуватися на повазі до особистості.
Український інститут національної пам’яті розробив принципи увічнення пам’яті про Війну за Незалежність України, які повною мірою відповідають критеріям Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
Важливо усвідомлювати, що сам процес меморіалізації має допомагати суспільству переосмислити травму війни, подолати її та сприяти національному примиренню і досягненню консенсусу довкола питань пам’яті.
Запрошуємо усіх до розмови на ці актуальні теми сьогодення.
Це – можливість почути одне одного і бути почутим. Так народжується повага і спільна пам'ять.
Велика кількість жертв російської агресії серед військових і цивільних викликає суспільний запит на увічнення та збереження пам’яті про учасників, жертв та події Війни за Незалежність України, що активізує створення проєктів меморіалізації на державному, локальному та індивідуальному рівнях. Тому питання увічнення пам’яті про війну теж мають розглядатися з позиції суспільної та громадянської безбар’єрності і базуватися на повазі до особистості.
Український інститут національної пам’яті розробив принципи увічнення пам’яті про Війну за Незалежність України, які повною мірою відповідають критеріям Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
Важливо усвідомлювати, що сам процес меморіалізації має допомагати суспільству переосмислити травму війни, подолати її та сприяти національному примиренню і досягненню консенсусу довкола питань пам’яті.
Запрошуємо усіх до розмови на ці актуальні теми сьогодення.
Це – можливість почути одне одного і бути почутим. Так народжується повага і спільна пам'ять.
💔9❤3
Пам'яті оператора БПЛА Богдана Шукліна
Пішов на фронт у 18 років, загинув на Донеччині.
Богдан народився 22 червня 2007 року в селі Попівка на Полтавщині. Крім нього, в родині було ще троє синів.
Богдан навчався у Новоаврамівському ліцеї Хорольської міської ради.
В школі хлопець захоплювався спортом. Пробував себе в легкій атлетиці, футболі, армреслінгу, тенісі.
Після школи Богдан пройшов навчання на тракториста-машиніста та водія. Після чого вирішив пов'язати своє життя з захистом Батьківщини та підписав контракт з ЗСУ.
Отримав фах пілота БПЛА, хлопець продовжив службу у батальйоні безпілотних систем 44-ї окремої механізованої бригади.
Солдат Шуклін загинув 3 травня 2026 року у Краматорському районі Донецької області внаслідок удару ворожого дрона-камікадзе «Молнія». Похований у рідному селі.
Честь і шана Герою!
Мирослава Липа
Фото: Хорольська міська рада та надані Іриною Григораш
За матеріалами: Хорольська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пішов на фронт у 18 років, загинув на Донеччині.
Богдан народився 22 червня 2007 року в селі Попівка на Полтавщині. Крім нього, в родині було ще троє синів.
Богдан навчався у Новоаврамівському ліцеї Хорольської міської ради.
В школі хлопець захоплювався спортом. Пробував себе в легкій атлетиці, футболі, армреслінгу, тенісі.
Після школи Богдан пройшов навчання на тракториста-машиніста та водія. Після чого вирішив пов'язати своє життя з захистом Батьківщини та підписав контракт з ЗСУ.
Отримав фах пілота БПЛА, хлопець продовжив службу у батальйоні безпілотних систем 44-ї окремої механізованої бригади.
Солдат Шуклін загинув 3 травня 2026 року у Краматорському районі Донецької області внаслідок удару ворожого дрона-камікадзе «Молнія». Похований у рідному селі.
Честь і шана Герою!
Мирослава Липа
Фото: Хорольська міська рада та надані Іриною Григораш
За матеріалами: Хорольська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔14😢5
Пам’яті сержанта Алли Яцюк (позивний «Василівна»)
До ЗСУ доєдналася у 2016 році, була бойовим медиком і забезпечувала побратимів харчуванням
Алла народилася 20 березня 1977 року у селі Куна на Вінниччині.
Після школи закінчила Гайсинський медичний коледж. Спочатку працювала за спеціальністю. А потім мала 10-річний досвід роботи в їдальні військової частини у Вінницькій області.
У 2016 році Алла вирішила розпочати військову службу - починала з посади бойового медика. Після спеціальної підготовки у навчальному центрі «Десна» прибула в батальйон і почала опікуватися здоров'ям піхотинців.
Через деякий час військове керівництво дізналося, що жінка працювала в їдальні військової частини, і запропонувало їй стати кухарем. Відтоді поєднувала досвід бойового медика з господарюванням в армійській їдальні.
З першого дня повномасштабної війни сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ перебувала на передових позиціях Херсонщини. Як начальник їдальні підрозділу забезпечення, виводила із оточення і зберігала ввірене їй продовольство, обладнання та майно 9-го батальйону.
20 березня 2022 року, у свій 45-й день народження, жінка потрапила до військового шпиталю. Там їй діагностували запалення легень через коронавірусну хворобу. Серце Алли перестало битися 13 квітня.
Вічна пам’ять Захисниці!
Валентина Кащенко
Фото: АрміяInform, Меморіал героїв і Фейсбук-сторінка Криштопівка
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
До ЗСУ доєдналася у 2016 році, була бойовим медиком і забезпечувала побратимів харчуванням
Алла народилася 20 березня 1977 року у селі Куна на Вінниччині.
Після школи закінчила Гайсинський медичний коледж. Спочатку працювала за спеціальністю. А потім мала 10-річний досвід роботи в їдальні військової частини у Вінницькій області.
У 2016 році Алла вирішила розпочати військову службу - починала з посади бойового медика. Після спеціальної підготовки у навчальному центрі «Десна» прибула в батальйон і почала опікуватися здоров'ям піхотинців.
Через деякий час військове керівництво дізналося, що жінка працювала в їдальні військової частини, і запропонувало їй стати кухарем. Відтоді поєднувала досвід бойового медика з господарюванням в армійській їдальні.
З першого дня повномасштабної війни сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ перебувала на передових позиціях Херсонщини. Як начальник їдальні підрозділу забезпечення, виводила із оточення і зберігала ввірене їй продовольство, обладнання та майно 9-го батальйону.
20 березня 2022 року, у свій 45-й день народження, жінка потрапила до військового шпиталю. Там їй діагностували запалення легень через коронавірусну хворобу. Серце Алли перестало битися 13 квітня.
Вічна пам’ять Захисниці!
Валентина Кащенко
Фото: АрміяInform, Меморіал героїв і Фейсбук-сторінка Криштопівка
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔19😢2
Памʼяті стрільця Володимира Венгера
Щиро любив літературу та читання, до останнього дбав про хвору матір.
Володимир народився 20 грудня 1978 року в Ірпені.
Зростав у Києві. Після навчання в ПТУ, працював слюсарем на Київському вагоноремонтному заводі.
Любов до літератури привела його до зміни професії - чолвоік продавав книги на столичному книжковому ринку "Петрівка".
Окреме місце в його житті займала родина. Через хворобу матері він залишив роботу, щоб доглядати та до останнього залишатися з нею.
Після смерті матері у 2024 році ухвалив рішення стати на захист України. Попри проблеми зі здоров’ям, добровільно пішов служити до лав Збройних Сил України.
Служив стрільцем 1-го стрілецького взводу 260-ї окремої бригади територіальної оборони «Хортиця».
Життя воїна обірвалося під час бойового завдання 11 травня 2026 року на Запорізькому напрямку.
У Володимира залишилися брат та дві сестри. Захисника поховали на міському кладовищі в Ірпені.
Вічна шана Герою!
Фото: Телеграм Макеєва Анжела
За матеріалами: Телеграм Макеєва Анжела
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Щиро любив літературу та читання, до останнього дбав про хвору матір.
Володимир народився 20 грудня 1978 року в Ірпені.
Зростав у Києві. Після навчання в ПТУ, працював слюсарем на Київському вагоноремонтному заводі.
Любов до літератури привела його до зміни професії - чолвоік продавав книги на столичному книжковому ринку "Петрівка".
Окреме місце в його житті займала родина. Через хворобу матері він залишив роботу, щоб доглядати та до останнього залишатися з нею.
Після смерті матері у 2024 році ухвалив рішення стати на захист України. Попри проблеми зі здоров’ям, добровільно пішов служити до лав Збройних Сил України.
Служив стрільцем 1-го стрілецького взводу 260-ї окремої бригади територіальної оборони «Хортиця».
Життя воїна обірвалося під час бойового завдання 11 травня 2026 року на Запорізькому напрямку.
У Володимира залишилися брат та дві сестри. Захисника поховали на міському кладовищі в Ірпені.
Вічна шана Герою!
Фото: Телеграм Макеєва Анжела
За матеріалами: Телеграм Макеєва Анжела
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔12😢6❤1
«ПАВУТИНА»УКРАЇНСЬКОГО СПРОТИВУ: РІК ТОМУ УКРАЇНА ЗНИЩИЛА ВАГОМУ ЧАСТКУ РОСІЙСЬКОЇ АВІАЦІЇ
1 червня 2025 року Служба безпеки України провела одну з наймасштабніших спецоперацій під назвою «Павутина». Українські дрони вдарили по п’яти російських авіабазах дальньої та стратегічної авіації, зокрема на відстані понад 4400 кілометрів від українського кордону. Внаслідок атаки було вражено 41 літак, серед них: Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та А-50. За оцінками, сума завданих збитків перевищила 7 мільярдів доларів.
Операція охопила п’ять регіонів Росії у п’яти часових поясах. Літаки загорілися, зокрема, в Мурманській області, поблизу кордону з Норвегією, та в Іркутській області, у Східному Сибіру. Удар по авіабазі «Біла» в Іркутській області став першим випадком від початку повномасштабної війни, коли українські безпілотники вразили ціль у Сибіру. Авіабаза «Оленья» в Мурманській області, яка також зазнала атаки, є одним із ключових стратегічних аеродромів Росії, де розміщені літаки, здатні нести ядерну зброю.
В інтерв’ю для The New York Times посадовець СБУ, який побажав залишитися анонімним, заявив, що внаслідок ударів було пошкоджено десятки літаків. За його словами, дрони таємно перевозили територією Росії на вантажівках і запускали з цих транспортних засобів. Безпілотники, які використовувалися під час атак у Мурманській та Іркутській областях, були запущені в безпосередній близькості до аеродромів.
Президент України Володимир Зеленський заявив у соціальних мережах, що планування операції розпочалося за півтора року до її реалізації, а причетних до ударів було виведено з Росії ще до початку атаки.
Саме масштаб, дальність і синхронність ударів зробили «Павутину» унікальною операцією, яка увійшла в історію українського спротиву.
1 червня 2025 року Служба безпеки України провела одну з наймасштабніших спецоперацій під назвою «Павутина». Українські дрони вдарили по п’яти російських авіабазах дальньої та стратегічної авіації, зокрема на відстані понад 4400 кілометрів від українського кордону. Внаслідок атаки було вражено 41 літак, серед них: Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та А-50. За оцінками, сума завданих збитків перевищила 7 мільярдів доларів.
Операція охопила п’ять регіонів Росії у п’яти часових поясах. Літаки загорілися, зокрема, в Мурманській області, поблизу кордону з Норвегією, та в Іркутській області, у Східному Сибіру. Удар по авіабазі «Біла» в Іркутській області став першим випадком від початку повномасштабної війни, коли українські безпілотники вразили ціль у Сибіру. Авіабаза «Оленья» в Мурманській області, яка також зазнала атаки, є одним із ключових стратегічних аеродромів Росії, де розміщені літаки, здатні нести ядерну зброю.
В інтерв’ю для The New York Times посадовець СБУ, який побажав залишитися анонімним, заявив, що внаслідок ударів було пошкоджено десятки літаків. За його словами, дрони таємно перевозили територією Росії на вантажівках і запускали з цих транспортних засобів. Безпілотники, які використовувалися під час атак у Мурманській та Іркутській областях, були запущені в безпосередній близькості до аеродромів.
Президент України Володимир Зеленський заявив у соціальних мережах, що планування операції розпочалося за півтора року до її реалізації, а причетних до ударів було виведено з Росії ще до початку атаки.
Саме масштаб, дальність і синхронність ударів зробили «Павутину» унікальною операцією, яка увійшла в історію українського спротиву.
❤24👍5
Пам’яті майора Сергія Данюка (позивний «Замполіт»)
Загинув, коли під обстрілами забирав тіла побратимів
Народився 18 жовтня 1993 року в селищі Нові Білокоровичі на Житомирщині.
Чоловік мріяв продовжити сімейну традицію військових, тому 2012 року підписав контракт з ЗСУ. Служив у 93-му окремому Ясському лінійно-вузловому полку зв’язку.
З 2014 до 2016 року виконував бойові завдання в зоні АТО, як радіотелефоніст. У 2016 році вступив до Військової академії в Одесі, де навчався на офіцера розвідки.
У 2020 році став командиром розвідувального взводу 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Виконував завдання в зоні ООС. За рік чоловіка підвищили до старшого лейтенанта та командира розвідроти.
З початком повномасштбаного вторгнення виконував бойові завдання на Харківщині. Зокрема його підрозділ захопив трофейний танк Т-90.
Загинув поблизу села Привілля Бахмутського району Донецької області у грудні 2025 року.
Сергія поховали на його малій батьківщині - у селі Жубровичі Олевської громади.
30 березня 2026 року указом Президента України Сергія Данюка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоїли звання підполковника.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з архіву Наталії Глоби та Суспільне. Житомир
За матеріалами Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Загинув, коли під обстрілами забирав тіла побратимів
Народився 18 жовтня 1993 року в селищі Нові Білокоровичі на Житомирщині.
Чоловік мріяв продовжити сімейну традицію військових, тому 2012 року підписав контракт з ЗСУ. Служив у 93-му окремому Ясському лінійно-вузловому полку зв’язку.
З 2014 до 2016 року виконував бойові завдання в зоні АТО, як радіотелефоніст. У 2016 році вступив до Військової академії в Одесі, де навчався на офіцера розвідки.
У 2020 році став командиром розвідувального взводу 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Виконував завдання в зоні ООС. За рік чоловіка підвищили до старшого лейтенанта та командира розвідроти.
З початком повномасштбаного вторгнення виконував бойові завдання на Харківщині. Зокрема його підрозділ захопив трофейний танк Т-90.
Загинув поблизу села Привілля Бахмутського району Донецької області у грудні 2025 року.
Сергія поховали на його малій батьківщині - у селі Жубровичі Олевської громади.
30 березня 2026 року указом Президента України Сергія Данюка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоїли звання підполковника.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з архіву Наталії Глоби та Суспільне. Житомир
За матеріалами Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔12😢2
ГОЛОВА УІНП ВЗЯВ УЧАСТЬ У ВШАНУВАННІ ВОЇНІВ АРМІЇ УНР
31 травня у Пикуличах (район Перемишля) на Українському військовому цвинтарі вшанували пам’ять військових Армії УНР, захисників України у війні з більшовицькою Росією у 20-х роках минулого століття, учасників україно-польського військового союзу 1920-го року.
Участь у заході взяли Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Посол України в Республіці Польща Василь Боднар, Генеральний консул України в Любліні Олег Куць, Консул України в Жешуві Василь Йордан, представники Почесного Консульства України в Перемишлі, духовенство та українська громада Польщі.
В рамках заходу відбулася традиційна хода пам’яті, заупокійна молитва та покладання квітів до пам’ятного знаку, встановленого на честь воїнів Армії УНР. Вшанували й сучасних Героїв - українських воїнів, загиблих у новітній війні, яку Росія розпочала проти України у 2014-му році.
Довідково:
Український військовий цвинтар у Пикуличах є місцем поховання військовополонених Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки, які померли в таборі для полонених на початку 1920-х років. Першу панахиду на цьому цвинтарі відслужили 1 листопада 1921 року, за рік місце поховання було впорядковане, а у 1924 році сюди перепоховали останки українських воїнів із навколишніх місцевостей і встановили восьмиметровий пам’ятний хрест із написом «Борцям за волю України» авторства Олени Кульчицької.
Щороку, аж до завершення Другої світової війни, 1 листопада на цвинтарі відбувалися панахиди за українськими військовими. У 1946 році цвинтар та пам’ятний хрест були знищені.
Некрополь відбудували лише у 1989 році за ініціативою перемишльського підприємця Ярослава Сидора, невдовзі відновили й традицію спільних українсько-польських поминальних заходів.
У 1994 році кладовище офіційно отримало назву «Український військовий цвинтар».
Фото: Павло Лоза, тижневик «Наше Слово».
31 травня у Пикуличах (район Перемишля) на Українському військовому цвинтарі вшанували пам’ять військових Армії УНР, захисників України у війні з більшовицькою Росією у 20-х роках минулого століття, учасників україно-польського військового союзу 1920-го року.
Участь у заході взяли Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Посол України в Республіці Польща Василь Боднар, Генеральний консул України в Любліні Олег Куць, Консул України в Жешуві Василь Йордан, представники Почесного Консульства України в Перемишлі, духовенство та українська громада Польщі.
В рамках заходу відбулася традиційна хода пам’яті, заупокійна молитва та покладання квітів до пам’ятного знаку, встановленого на честь воїнів Армії УНР. Вшанували й сучасних Героїв - українських воїнів, загиблих у новітній війні, яку Росія розпочала проти України у 2014-му році.
Довідково:
Український військовий цвинтар у Пикуличах є місцем поховання військовополонених Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки, які померли в таборі для полонених на початку 1920-х років. Першу панахиду на цьому цвинтарі відслужили 1 листопада 1921 року, за рік місце поховання було впорядковане, а у 1924 році сюди перепоховали останки українських воїнів із навколишніх місцевостей і встановили восьмиметровий пам’ятний хрест із написом «Борцям за волю України» авторства Олени Кульчицької.
Щороку, аж до завершення Другої світової війни, 1 листопада на цвинтарі відбувалися панахиди за українськими військовими. У 1946 році цвинтар та пам’ятний хрест були знищені.
Некрополь відбудували лише у 1989 році за ініціативою перемишльського підприємця Ярослава Сидора, невдовзі відновили й традицію спільних українсько-польських поминальних заходів.
У 1994 році кладовище офіційно отримало назву «Український військовий цвинтар».
Фото: Павло Лоза, тижневик «Наше Слово».
👍11💔1