120 РОКІВ КИЇВСЬКІЙ «ПРОСВІТІ». УІНП ВІДКРИВ ВИСТАВКУ ДО ДНЯ КИЄВА
27 травня у сквері між виходом із метро «Контрактова площа» (вул. Спаська) та памʼятником Григорію Сковороді відкрилася вулична виставка, присвячена 120-річчю Київської «Просвіти».
Виставка розповідає історію першої легальної української громадської організації у Києві, яка стала одним із головних осередків формування модерної української нації та підготовки майбутніх творців української державності.
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров нагадав, що ідея створення «Просвіти» на теренах Наддніпрянської України, яка перебувала у складі Російської імперії, прийшла з Галичини – перша «Просвіта» була створена у 1868 році у Львові.
«Просвіта» в Києві – це був виклик системі, який став можливим завдяки тому, що українська нація була збурена тут, у підросійській частині України. Перенесена «Просвіта» сюди, як ті самі осередки, що відкривалися в Одесі, в Миколаєві, в інших містах, свідчила про те, що Росія вже руйнувалася», – наголосив Олександр Алфьоров.
Голова Інституту також додав, що київська спільнота сприйняла появу «Просвіти» як початок радикальних змін у суспільному та державному ладі.
Голова Подільської районної в місті Києві державної адміністрації та просвітянин Володимир Наконечний відзначив важливість сьогоднішньої роботи зі збереження національної пам’яті, зокрема перепоховання подружжя Андрія та Софії Мельників, як державний поступ у тих справах, які в умовах бездержавності відстоювала «Просвіта».
«Просвіта» – це український бренд, його треба берегти, оновлювати, запрошувати до товариства нових членів, омолоджувати й рухатися вперед згідно з викликами третього тисячоліття», – додав Володимир Наконечний.
Голова Київського міського осередку «Просвіти» Кирило Стеценко зазначив, що нинішні просвітяни – нащадки великих провідників та засновників: Миколи Лисенка, Бориса Грінченка, Модеста Левицького, Лесі Українки.
«Метою «Просвіти» була фактично українізація українців. І це завдання досі перед нами стоїть. Нашій країні важливо бути сильною економічно і військово, та надважливо – бути при цьому українською Україною. В цьому є величезне покликання «Просвіти», – наголосив Кирило Стеценко.
Модератор заходу, голова Київського обласного об’єднання «Просвіти» Євген Букет відзначив важливість архівної роботи при оформленні виставки, зокрема оцифрування всіх документів стосовно діяльності організації з Державного архіву Київської області. Своєю чергою очільниця архіву Соф’я Каменєва розповіла про те, як відбувалася ця масштабна та клопітка робота.
«Я думаю, що ця виставка – це перевірка того, що гасла «Просвіти» мають відгукуватися в душах і серцях наших співвітчизників», – завершила свій виступ Соф’я Каменєва.
Директор Національної історичної бібліотеки України Тарас Боровський відзначив, що був дуже радий долучитися до створення виставки, адже НІБУ на сьогодні володіє найбільшим депозитарієм книг про діяльність Київської «Просвіти».
Директорка Музею Бориса Грінченка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка Юлія Голубнича-Шленчак розповіла про унікальну участь відомого українського мовознавця у створенні Київської «Просвіти».
«Борис Грінченко – це дійсно недооцінена постать у нашій історії. Кожен із нас робить усе можливе, щоб історія оживала на вулицях нашого міста, тому що я поки чекала зібрання, звернула увагу, як люди підходять і питають: «а що це за виставка?» Читають, ознайомлюються з цим, тому видимість цієї роботи – це те, що закладав Борис Грінченко, коли створював Київську «Просвіту».
Організатори виставки: Український інститут національної пам’яті, Київське міське об’єднання Громадської організації «Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка», Київське обласне об’єднання «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Благодійний фонд імені Івана та Юрія Лип.
27 травня у сквері між виходом із метро «Контрактова площа» (вул. Спаська) та памʼятником Григорію Сковороді відкрилася вулична виставка, присвячена 120-річчю Київської «Просвіти».
Виставка розповідає історію першої легальної української громадської організації у Києві, яка стала одним із головних осередків формування модерної української нації та підготовки майбутніх творців української державності.
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров нагадав, що ідея створення «Просвіти» на теренах Наддніпрянської України, яка перебувала у складі Російської імперії, прийшла з Галичини – перша «Просвіта» була створена у 1868 році у Львові.
«Просвіта» в Києві – це був виклик системі, який став можливим завдяки тому, що українська нація була збурена тут, у підросійській частині України. Перенесена «Просвіта» сюди, як ті самі осередки, що відкривалися в Одесі, в Миколаєві, в інших містах, свідчила про те, що Росія вже руйнувалася», – наголосив Олександр Алфьоров.
Голова Інституту також додав, що київська спільнота сприйняла появу «Просвіти» як початок радикальних змін у суспільному та державному ладі.
Голова Подільської районної в місті Києві державної адміністрації та просвітянин Володимир Наконечний відзначив важливість сьогоднішньої роботи зі збереження національної пам’яті, зокрема перепоховання подружжя Андрія та Софії Мельників, як державний поступ у тих справах, які в умовах бездержавності відстоювала «Просвіта».
«Просвіта» – це український бренд, його треба берегти, оновлювати, запрошувати до товариства нових членів, омолоджувати й рухатися вперед згідно з викликами третього тисячоліття», – додав Володимир Наконечний.
Голова Київського міського осередку «Просвіти» Кирило Стеценко зазначив, що нинішні просвітяни – нащадки великих провідників та засновників: Миколи Лисенка, Бориса Грінченка, Модеста Левицького, Лесі Українки.
«Метою «Просвіти» була фактично українізація українців. І це завдання досі перед нами стоїть. Нашій країні важливо бути сильною економічно і військово, та надважливо – бути при цьому українською Україною. В цьому є величезне покликання «Просвіти», – наголосив Кирило Стеценко.
Модератор заходу, голова Київського обласного об’єднання «Просвіти» Євген Букет відзначив важливість архівної роботи при оформленні виставки, зокрема оцифрування всіх документів стосовно діяльності організації з Державного архіву Київської області. Своєю чергою очільниця архіву Соф’я Каменєва розповіла про те, як відбувалася ця масштабна та клопітка робота.
«Я думаю, що ця виставка – це перевірка того, що гасла «Просвіти» мають відгукуватися в душах і серцях наших співвітчизників», – завершила свій виступ Соф’я Каменєва.
Директор Національної історичної бібліотеки України Тарас Боровський відзначив, що був дуже радий долучитися до створення виставки, адже НІБУ на сьогодні володіє найбільшим депозитарієм книг про діяльність Київської «Просвіти».
Директорка Музею Бориса Грінченка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка Юлія Голубнича-Шленчак розповіла про унікальну участь відомого українського мовознавця у створенні Київської «Просвіти».
«Борис Грінченко – це дійсно недооцінена постать у нашій історії. Кожен із нас робить усе можливе, щоб історія оживала на вулицях нашого міста, тому що я поки чекала зібрання, звернула увагу, як люди підходять і питають: «а що це за виставка?» Читають, ознайомлюються з цим, тому видимість цієї роботи – це те, що закладав Борис Грінченко, коли створював Київську «Просвіту».
Організатори виставки: Український інститут національної пам’яті, Київське міське об’єднання Громадської організації «Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка», Київське обласне об’єднання «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Благодійний фонд імені Івана та Юрія Лип.
❤17👍1
Пам’яті бойового медика Андрія Хоміцького
Не один хлопець зараз живий і вдячний йому за це.
Андрій народився 11 червня 1976 року у місті Дубно на Рівненщині. Після школи закінчив місцеве медичне училище. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Збройних Сил України.
Служив бойовим медиком у складі 104-ї окремої бригади територіальної оборони, виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту, рятував життя побратимів.
За сумлінну службу, мужність і відданість Україні був нагороджений низкою відзнак, серед яких «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України.
18 квітня 2026 року Андрій Хоміцький загинув під час бойового завдання на Сумщині.
З бойовим медиком попрощалися 18 травня у рідному місті.
Шана і слава Герою!
Фото: Х Олег Володарський, Суспільне. Рівне
За матеріалами Суспільне. Рівне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Не один хлопець зараз живий і вдячний йому за це.
Андрій народився 11 червня 1976 року у місті Дубно на Рівненщині. Після школи закінчив місцеве медичне училище. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Збройних Сил України.
Служив бойовим медиком у складі 104-ї окремої бригади територіальної оборони, виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту, рятував життя побратимів.
За сумлінну службу, мужність і відданість Україні був нагороджений низкою відзнак, серед яких «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України.
18 квітня 2026 року Андрій Хоміцький загинув під час бойового завдання на Сумщині.
З бойовим медиком попрощалися 18 травня у рідному місті.
Шана і слава Герою!
Фото: Х Олег Володарський, Суспільне. Рівне
За матеріалами Суспільне. Рівне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢14💔6
Пам’яті військовослужбовця Сергія Федьківа
Боронив Україну разом із батьком та братом.
Сергій народився 20 червня 1989 року в Калуші на Івано-Франківщині. В шкільні роки професійно займався боксом, брав участь в національних змаганнях.
Після школи працював у сімейному бізнесі, а згодом поїхав на заробітки в Польщу.
У 2013 році повернувя з заробітків, щоб взяти участь в Революції гідності, а згодом разом з батьком та братом долучився до "Правого сектору". Воював на Донеччині та Луганщині. Разом з братом виконував складні розвідувально-диверсійні завдання. У 2019 році чоловік повернувся до цивільного життя.
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Сергій вступив до 102 бригади ТрО імені Дмитра Вітовського. Свій останній бій Сергій прийняв 11 травня 2025 року поблизу Малинівки на Запоріжжі. Під час бойового завдання отримав поранення, несумісні з життям, коли рятував побратима.
Поховали Сергія Федьківа 15 травня 2025 року на Алеї Слави у Калуші. У нього залишилися батьки, брат, кохана дівчина, рідні, друзі та бойові побратими.
За мужність і відвагу воїн був нагороджений медалями «За оборону рідної держави», «За службу державі» та відзнакою «За поранення».
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото із соцмереж, ВІКНА
За матеріалами: Суспільне, ВІКНА, Sport.ua, Главком, Versii
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Боронив Україну разом із батьком та братом.
Сергій народився 20 червня 1989 року в Калуші на Івано-Франківщині. В шкільні роки професійно займався боксом, брав участь в національних змаганнях.
Після школи працював у сімейному бізнесі, а згодом поїхав на заробітки в Польщу.
У 2013 році повернувя з заробітків, щоб взяти участь в Революції гідності, а згодом разом з батьком та братом долучився до "Правого сектору". Воював на Донеччині та Луганщині. Разом з братом виконував складні розвідувально-диверсійні завдання. У 2019 році чоловік повернувся до цивільного життя.
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Сергій вступив до 102 бригади ТрО імені Дмитра Вітовського. Свій останній бій Сергій прийняв 11 травня 2025 року поблизу Малинівки на Запоріжжі. Під час бойового завдання отримав поранення, несумісні з життям, коли рятував побратима.
Поховали Сергія Федьківа 15 травня 2025 року на Алеї Слави у Калуші. У нього залишилися батьки, брат, кохана дівчина, рідні, друзі та бойові побратими.
За мужність і відвагу воїн був нагороджений медалями «За оборону рідної держави», «За службу державі» та відзнакою «За поранення».
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото із соцмереж, ВІКНА
За матеріалами: Суспільне, ВІКНА, Sport.ua, Главком, Versii
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔9😢6
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТИЖДЕНЬ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ
Велика кількість жертв російської агресії серед військових і цивільних викликає суспільний запит на увічнення та збереження пам’яті про учасників, жертв та події Війни за Незалежність України, що активізує створення проєктів меморіалізації на державному, локальному та індивідуальному рівнях. Тому питання увічнення пам’яті про війну теж мають розглядатися з позиції суспільної та громадянської безбар’єрності і базуватися на повазі до особистості.
Український інститут національної пам’яті розробив принципи увічнення пам’яті про Війну за Незалежність України, які повною мірою відповідають критеріям Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
Важливо усвідомлювати, що сам процес меморіалізації має допомагати суспільству переосмислити травму війни, подолати її та сприяти національному примиренню і досягненню консенсусу довкола питань пам’яті.
Запрошуємо усіх до розмови на ці актуальні теми сьогодення.
Це – можливість почути одне одного і бути почутим. Так народжується повага і спільна пам'ять.
Велика кількість жертв російської агресії серед військових і цивільних викликає суспільний запит на увічнення та збереження пам’яті про учасників, жертв та події Війни за Незалежність України, що активізує створення проєктів меморіалізації на державному, локальному та індивідуальному рівнях. Тому питання увічнення пам’яті про війну теж мають розглядатися з позиції суспільної та громадянської безбар’єрності і базуватися на повазі до особистості.
Український інститут національної пам’яті розробив принципи увічнення пам’яті про Війну за Незалежність України, які повною мірою відповідають критеріям Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
Важливо усвідомлювати, що сам процес меморіалізації має допомагати суспільству переосмислити травму війни, подолати її та сприяти національному примиренню і досягненню консенсусу довкола питань пам’яті.
Запрошуємо усіх до розмови на ці актуальні теми сьогодення.
Це – можливість почути одне одного і бути почутим. Так народжується повага і спільна пам'ять.
💔5❤1