ЗБЕРІГАЧІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ: ХТО СТВОРЮВАВ УКРАЇНСЬКІ МУЗЕЇ
18 травня – Міжнародний день музеїв. Музейники – особлива когорта сподвижників. Тож розповідаємо про тих, хто формував українську музейну справу, часто жертвуючи не лише власними статками, а й життям задля збереження української національної та культурної спадщини.
18 травня – Міжнародний день музеїв. Музейники – особлива когорта сподвижників. Тож розповідаємо про тих, хто формував українську музейну справу, часто жертвуючи не лише власними статками, а й життям задля збереження української національної та культурної спадщини.
❤17
Пам’яті Олексія Аврамчука (позивний «Бігун»)
Військовому 79-ї десантно-штурмової бригади назавжди 36 років
Олексій народився 30 серпня 1987 року в Києві у родині залізничника.
Після школи навчався на екскурсовода в Київському професійному коледжі технології і дизайну.
Вищу освіту за спеціальністю "лісове та садово-паркове господарство" отримав в Національному університету біоресурсів та природокористування. Потім працював мисливствознавцем в Білоцерківському лісовому господарстві.
А далі обрав шлях науки і вступив до аспірантури НУБІП. Олексій зробив вагомий внесок у лісову науку: його дослідження вперше показали закономірності накопичення деревного детриту у соснових лісах, зокрема Боярської лісової дослідної станції у Київській області. Крім того, молодий вчений багато допоміг у дослідженні чагарникових верб, вільшаників та дібров країни.
Згодом вирішив зв'язати своє життя з кіно та почав працював в компанії "Вавілон". Займався організацією показів в межах проєктів "Дивись українське!" та "Кіно під відкрити небом".
Чоловіка мобілізували у ЗСУ 7 вересня 2023 року. Служив у 79-й десантно-штурмовій бригаді. Став командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1-го аеромобільного батальйону.
Олексій Аврамчук загинув у лютому 2024 року від мінно-вибухової травми під час бойових дій на Авдіївському напрямку - біля села Новомихайлівка на Донеччині.
Вічна пам'ять Герою!
Валентина Кащенко
Фото із соцмереж
За матеріалами: Київський професійний коледж технологій та дизайну одягу, Національний університет біоресурсів і природокористування
країни
Підготовлено Українським інформаційним агентством "Укрінформ" у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-медіа Міністерства оборони АрміяInform
Військовому 79-ї десантно-штурмової бригади назавжди 36 років
Олексій народився 30 серпня 1987 року в Києві у родині залізничника.
Після школи навчався на екскурсовода в Київському професійному коледжі технології і дизайну.
Вищу освіту за спеціальністю "лісове та садово-паркове господарство" отримав в Національному університету біоресурсів та природокористування. Потім працював мисливствознавцем в Білоцерківському лісовому господарстві.
А далі обрав шлях науки і вступив до аспірантури НУБІП. Олексій зробив вагомий внесок у лісову науку: його дослідження вперше показали закономірності накопичення деревного детриту у соснових лісах, зокрема Боярської лісової дослідної станції у Київській області. Крім того, молодий вчений багато допоміг у дослідженні чагарникових верб, вільшаників та дібров країни.
Згодом вирішив зв'язати своє життя з кіно та почав працював в компанії "Вавілон". Займався організацією показів в межах проєктів "Дивись українське!" та "Кіно під відкрити небом".
Чоловіка мобілізували у ЗСУ 7 вересня 2023 року. Служив у 79-й десантно-штурмовій бригаді. Став командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1-го аеромобільного батальйону.
Олексій Аврамчук загинув у лютому 2024 року від мінно-вибухової травми під час бойових дій на Авдіївському напрямку - біля села Новомихайлівка на Донеччині.
Вічна пам'ять Герою!
Валентина Кащенко
Фото із соцмереж
За матеріалами: Київський професійний коледж технологій та дизайну одягу, Національний університет біоресурсів і природокористування
країни
Підготовлено Українським інформаційним агентством "Укрінформ" у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-медіа Міністерства оборони АрміяInform
💔16
21-23 травня в Києві відбудеться Міжнародна наукова конференція «Симон Петлюра і боротьба за українську державність: історія, пам’ять, сьогодення». Протягом трьох днів знані науковці, дослідники життя визначного
Головного отамана та його доби представлятимуть свої напрацювання.
Конференція приурочена до 147-річчя від дня народження та 100-річчя від дня загибелі Голови Директорії та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри.
Більше про конференцію можна ознайомитись за посиланням.
Головного отамана та його доби представлятимуть свої напрацювання.
Конференція приурочена до 147-річчя від дня народження та 100-річчя від дня загибелі Голови Директорії та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри.
Більше про конференцію можна ознайомитись за посиланням.
❤12👍4
Пам’яті стрільця-санітара Євгенія Осієвського (позивний «Веган»)
Був переконаним пацифістом та антиавторитарієм, проте пішов захищати свою родину та країну
Євгеній народився 14 серпня 1993 року в Кіровограді (нині - Кропивницький). Навчався у Центральноукраїнському науковому ліцеї.
З дитинства Євгеній проявляв інтерес до активізму. Був президентом ліцею, а також заступником президента дитячого самоврядування Кіровоградської області. Як представник від України їздив на збори Міжнародного Європарламенту дитячого самоврядування в Німеччині та Хорватії.
Вивчав політологію в Центральноукраїнському університеті імені Володимира Винниченка, а згодом культорологію в Києво-Могилянській академії. Писав дисертацію з антропології народів острівної держави Вануату. Вчив рідкісну мову та готувався до експедиції.
Євгеній був переконаним антиавторитарієм та пацифістом, а також веганом. Вважав, що кожне життя має право на існування і навіть не хотів труїти тарганів у гуртожитку.
Як журналіст, Євгеній мав широкий спектр зацікавленостей: створив цикл репортажів про релігійні спільноти Києва для видання "Спільне", писав статті про антропологію та готував інтерв'ю з провідними світовими науковцями для медіа "Куншт", займався кінокритикою, а також писав огляди на комікси та читав лекції на Kyiv Comic Con.
Повномасштабне вторгнення Євгеній зустрів в гуртожитку аспірантів у Ворзелі, який майже одразу потрапив в російську окупацію. Евакуюватись зміг лише 10 березня 2022 року.
Довгий час чоловік не міг мобілізуватись. До Сил оборони добровольцем Євгеній долучився у листопаді 2022 року. Після вишколів на Житомирщині та у Британії, Євгеній став стрільцем-санітаром в складі 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Виконував завдання в районі Бахмуту. За словами побратимів, Євгеній виніс з поля бою близько 800 поранених. Загинув під час бойового виходу 22 травня 2023 року в районі Бахмуту. Похований 30 травня на Далекосхідному цвинатрі Кропивницького.
В пам’ять про журналіста та науковця Кіровоградська Мала академія наук організувала обласний конкурс творчих проєктів пам’яті Євгенія Осієвського. Письменник Артем Чапай присвятив його пам’яті книгу «Не народжені для війни».
У 2025 році в Кропивницькому презентували посмертну збірку коміксів Євгенія «Воїнство небесне».
Вічна пам’ять Захисникові!
Ігор Чорний
Фото: Фейсбук-сторінка Євгеній Осієвський, Кіровоградська МАН, Книга пам'яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media
За матеріалами: Книга пам'яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media, Кіровоградська МАН
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був переконаним пацифістом та антиавторитарієм, проте пішов захищати свою родину та країну
Євгеній народився 14 серпня 1993 року в Кіровограді (нині - Кропивницький). Навчався у Центральноукраїнському науковому ліцеї.
З дитинства Євгеній проявляв інтерес до активізму. Був президентом ліцею, а також заступником президента дитячого самоврядування Кіровоградської області. Як представник від України їздив на збори Міжнародного Європарламенту дитячого самоврядування в Німеччині та Хорватії.
Вивчав політологію в Центральноукраїнському університеті імені Володимира Винниченка, а згодом культорологію в Києво-Могилянській академії. Писав дисертацію з антропології народів острівної держави Вануату. Вчив рідкісну мову та готувався до експедиції.
Євгеній був переконаним антиавторитарієм та пацифістом, а також веганом. Вважав, що кожне життя має право на існування і навіть не хотів труїти тарганів у гуртожитку.
Як журналіст, Євгеній мав широкий спектр зацікавленостей: створив цикл репортажів про релігійні спільноти Києва для видання "Спільне", писав статті про антропологію та готував інтерв'ю з провідними світовими науковцями для медіа "Куншт", займався кінокритикою, а також писав огляди на комікси та читав лекції на Kyiv Comic Con.
Повномасштабне вторгнення Євгеній зустрів в гуртожитку аспірантів у Ворзелі, який майже одразу потрапив в російську окупацію. Евакуюватись зміг лише 10 березня 2022 року.
Довгий час чоловік не міг мобілізуватись. До Сил оборони добровольцем Євгеній долучився у листопаді 2022 року. Після вишколів на Житомирщині та у Британії, Євгеній став стрільцем-санітаром в складі 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Виконував завдання в районі Бахмуту. За словами побратимів, Євгеній виніс з поля бою близько 800 поранених. Загинув під час бойового виходу 22 травня 2023 року в районі Бахмуту. Похований 30 травня на Далекосхідному цвинатрі Кропивницького.
В пам’ять про журналіста та науковця Кіровоградська Мала академія наук організувала обласний конкурс творчих проєктів пам’яті Євгенія Осієвського. Письменник Артем Чапай присвятив його пам’яті книгу «Не народжені для війни».
У 2025 році в Кропивницькому презентували посмертну збірку коміксів Євгенія «Воїнство небесне».
Вічна пам’ять Захисникові!
Ігор Чорний
Фото: Фейсбук-сторінка Євгеній Осієвський, Кіровоградська МАН, Книга пам'яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media
За матеріалами: Книга пам'яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media, Кіровоградська МАН
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢15💔4
ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО: СМЕРТНИЙ ВИРОК, ТАБОРИ І ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ
20 травня 1961 року Львівський обласний суд засудив адвоката Левка Лук
Разом з ним на лаві підсудних опинилися Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та інші члени створеної Степаном Ільковичем підпільної організації «Українська робітничо-селянська спілка», головною метою якої була ненасильницька боротьба за конституційне відокремлення України від СРСР. Практично всі вони отримали по 10-15 років таборів.
Думки про те, що радянська влада – це зло, зародилися в голові Левка Лук
Працюючи штатним пропагандистом Радехівського райкому партії, а потім в адвокатурі, Лук
На допитах їх звинувачували в антирадянській агітації і пропаганді, а також у сепаратизмі. У відповідь Лук`яненко посилався на статтю 17 Конституції СРСР, що проголошувала право вільного виходу союзних республік зі складу СРСР.
Термін відбував у таборах Мордовії, де половину в'язнів складали українці, зокрема й колишні бійці УПА. Це стало для Лук'яненка гарною школою боротьби. «Я вважав себе за щасливу людину, що потрапив у таке середовище», – згадував він.
Після звільнення боротьба продовжилася. У 1976 році Левко Лук'яненко став одним із засновників Української гельсінської групи, яка так само правовими методами боролася за дотримання прав людини.
Знову арешт і знову табори.
Повернувшись наприкінці 1980-х, Левко Лук'яненко знову включився у боротьбу, в 1990 році став народним депутатом Верховної Ради УРСР. Він став одним із авторів Акту про незалежність України, який проголосили 24 серпня 1991 року – на його день народження. У грудні 1991 року балотувався на пост Президента України.
До останніх днів уболівав за Україну, багато зустрічався з молоддю, виступав перед захисниками, їздив на фронт. Помер 7 липня 2018 р., не доживши півтора місяця до свого 90-річчя.
20 травня 1961 року Львівський обласний суд засудив адвоката Левка Лук
яненка до смертної кари. Йому інкримінували те, що «з 1957-го виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». 72 доби засуджений провів у Харківській вязниці в камері смертників, після чого вирок було замінено на 15 років таборів.Разом з ним на лаві підсудних опинилися Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та інші члени створеної Степаном Ільковичем підпільної організації «Українська робітничо-селянська спілка», головною метою якої була ненасильницька боротьба за конституційне відокремлення України від СРСР. Практично всі вони отримали по 10-15 років таборів.
Думки про те, що радянська влада – це зло, зародилися в голові Левка Лук
яненка ще в дитинстві, коли він став свідком Голодомору і зміг вижити лише завдяки тому, що батько закопав мішок картоплі під стежкою. Ту схованку буксирні команди якимось дивом не знайшли. Європа, яку хлопець побачив у часи Другої світової війни, і рівень життя людей там ще більше посіяли сумніви у правдивості радянської пропаганди. Маючи намір боротися за свободу України правовим шляхом, Лукяненко закінчив юридичний факультет Московського університету і отримав призначення на Львівщину.Працюючи штатним пропагандистом Радехівського райкому партії, а потім в адвокатурі, Лук
яненко багато спілкувався з людьми і шукав однодумців, з якими ділився своїми планами. 7 листопада 1960 року у Львові відбулася перша організаційна зустріч підпільної «Української робітничо-селянської спілки», на якій Лукяненко зачитав проєкт програми. Учасники зустрічі визнали її надто радикальною і доручили Лук'яненку до наступної зустрічі в січні 1961-го скласти нову, м'якшу. Але серед підпільників виявився агент КДБ, і напередодні зібрання учасники організації опинилися за ґратами.На допитах їх звинувачували в антирадянській агітації і пропаганді, а також у сепаратизмі. У відповідь Лук`яненко посилався на статтю 17 Конституції СРСР, що проголошувала право вільного виходу союзних республік зі складу СРСР.
Термін відбував у таборах Мордовії, де половину в'язнів складали українці, зокрема й колишні бійці УПА. Це стало для Лук'яненка гарною школою боротьби. «Я вважав себе за щасливу людину, що потрапив у таке середовище», – згадував він.
Після звільнення боротьба продовжилася. У 1976 році Левко Лук'яненко став одним із засновників Української гельсінської групи, яка так само правовими методами боролася за дотримання прав людини.
Знову арешт і знову табори.
Повернувшись наприкінці 1980-х, Левко Лук'яненко знову включився у боротьбу, в 1990 році став народним депутатом Верховної Ради УРСР. Він став одним із авторів Акту про незалежність України, який проголосили 24 серпня 1991 року – на його день народження. У грудні 1991 року балотувався на пост Президента України.
До останніх днів уболівав за Україну, багато зустрічався з молоддю, виступав перед захисниками, їздив на фронт. Помер 7 липня 2018 р., не доживши півтора місяця до свого 90-річчя.
❤13💔3
УІНП ПРЕЗЕНТУВАВ НОВУ ВИСТАВКУ ПРИСВЯЧЕНУ БОРЦЮ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ ХХ СТОЛІТТЯ – ПЕТЛЮРІ
Сьогодні на Хрещатику відбулося офіційне відкриття виставки, приуроченої до 100-річчя з дня смерті видатного українського державного, військового та політичного діяча – Симона Петлюри.
Виставка «Симон Петлюра: життя за незалежність» – формує цілісний образ політика та одного з ключових діячів українського державотворення початку ХХ століття. Експозиція розповідає про походження, родину та середовище, що сформували світогляд: від семінариста й публіциста до учасника Української революції. Окремо висвітлено приватний вимір життя Петлюри через постаті дружини Ольги та доньки Лесі.
Як зазначив під час відкриття заступник Голови УІНП Володимир Тиліщак, виставка розповідає про постать Симона Петлюри – людини, яка стала символом боротьби за українську державність і незалежність. Він акцентує, що ще за свого життя Петлюра став об’єктом російської імперської пропаганди. Після його смерті ця пропаганда лише посилилася, продукуючи міфи, стереотипи й спроби дискредитації, які в різних формах існують і сьогодні.
«Саме тому ця виставка має особливу вагу: вона дає можливість побачити нашаруванням міфів на живу людину й державного діяча, з його ідеями, мріями, рішеннями, відповідальністю та помилками, яких не позбавлений жоден історичний діяч. Ідея виставки полягає не лише в тому, щоб розповісти про Симона Петлюру, а й у тому, щоб повернути його постать у чесний історичний контекст. Вона допомагає зрозуміти, у яких складних обставинах ухвалювалися політичні рішення, як формувалася боротьба за українську державність і чому пам’ять про Петлюру залишається важливою для сучасної України», – каже Володимир Тиліщак.
Василь Левченко, представник від 152-ї окремої єгерської бригади, яка носить ім'я Симона Петлюри, поділився, що присвоєння бригаді почесного найменування є не лише відзнакою, а й символом спадкоємності поколінь українських воїнів, які в різні часи боролися за власну державу. Понад століття тому цю боротьбу очолював Симон Петлюра, а сьогодні її продовжують воїни бригади, що носить його ім’я.
У свою чергу Тіна Пересунько - дослідниця культурної дипломатії УНР, авторка книги «Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “русского мира”», зазначила, що на її думку, Симон Петлюра має посісти належне місце в українській політиці пам’яті, як керівник держави й війська, який усвідомлював, що боротьба за незалежність є також боротьбою за ідентичність і національне «я».
Сама ж виставка також акцентує увагу на Петлюрі як голові Директорії та Головному Отаману Армії УНР: його політичним рішенням, боротьбі за державність, міжнародним і міжетнічним викликам, а також культурній дипломатії УНР. Завершальна частина охоплює еміграцію, діяльність в екзилі, загибель у Парижі та формування історичної пам’яті: від радянських міфів, до вшанування як символу боротьби за незалежну Україну.
До створення та презентації виставки долучилися керівниця Другого міжрегіонального відділу УІНП Марія Тахтаулова, вона зазначила що ідея прожкту виникла на батьківщині Петлюри – Полтавщині. За її словами, працюючи над матеріалами, добираючи документи, вибудовуючи комунікацію та загальну концепцію, вона дедалі більше переконувалася: Симон Петлюра – один із тих лідерів Української революції та українського політичного руху першої чверті ХХ століття, кого Україна досі належно не оцінили.
Виставка буде мандрувати містами України, щоб з історією життя видатного борця за Незалежність ХХ століття дізналися більше українців.
Хочемо додати, що до 100-річчя дня пам'яті та 147-річчя з дня народження Симона Петлюри представники Управління забезпечення реалізації політики національної пам'яті в регіонах та підвідомчих установ на чолі з Олено Охрімчук спільно з сержантом 152-ої окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Василем Левченком поклали квіти до барельєфу видатного діяча.
Сьогодні на Хрещатику відбулося офіційне відкриття виставки, приуроченої до 100-річчя з дня смерті видатного українського державного, військового та політичного діяча – Симона Петлюри.
Виставка «Симон Петлюра: життя за незалежність» – формує цілісний образ політика та одного з ключових діячів українського державотворення початку ХХ століття. Експозиція розповідає про походження, родину та середовище, що сформували світогляд: від семінариста й публіциста до учасника Української революції. Окремо висвітлено приватний вимір життя Петлюри через постаті дружини Ольги та доньки Лесі.
Як зазначив під час відкриття заступник Голови УІНП Володимир Тиліщак, виставка розповідає про постать Симона Петлюри – людини, яка стала символом боротьби за українську державність і незалежність. Він акцентує, що ще за свого життя Петлюра став об’єктом російської імперської пропаганди. Після його смерті ця пропаганда лише посилилася, продукуючи міфи, стереотипи й спроби дискредитації, які в різних формах існують і сьогодні.
«Саме тому ця виставка має особливу вагу: вона дає можливість побачити нашаруванням міфів на живу людину й державного діяча, з його ідеями, мріями, рішеннями, відповідальністю та помилками, яких не позбавлений жоден історичний діяч. Ідея виставки полягає не лише в тому, щоб розповісти про Симона Петлюру, а й у тому, щоб повернути його постать у чесний історичний контекст. Вона допомагає зрозуміти, у яких складних обставинах ухвалювалися політичні рішення, як формувалася боротьба за українську державність і чому пам’ять про Петлюру залишається важливою для сучасної України», – каже Володимир Тиліщак.
Василь Левченко, представник від 152-ї окремої єгерської бригади, яка носить ім'я Симона Петлюри, поділився, що присвоєння бригаді почесного найменування є не лише відзнакою, а й символом спадкоємності поколінь українських воїнів, які в різні часи боролися за власну державу. Понад століття тому цю боротьбу очолював Симон Петлюра, а сьогодні її продовжують воїни бригади, що носить його ім’я.
У свою чергу Тіна Пересунько - дослідниця культурної дипломатії УНР, авторка книги «Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “русского мира”», зазначила, що на її думку, Симон Петлюра має посісти належне місце в українській політиці пам’яті, як керівник держави й війська, який усвідомлював, що боротьба за незалежність є також боротьбою за ідентичність і національне «я».
Сама ж виставка також акцентує увагу на Петлюрі як голові Директорії та Головному Отаману Армії УНР: його політичним рішенням, боротьбі за державність, міжнародним і міжетнічним викликам, а також культурній дипломатії УНР. Завершальна частина охоплює еміграцію, діяльність в екзилі, загибель у Парижі та формування історичної пам’яті: від радянських міфів, до вшанування як символу боротьби за незалежну Україну.
До створення та презентації виставки долучилися керівниця Другого міжрегіонального відділу УІНП Марія Тахтаулова, вона зазначила що ідея прожкту виникла на батьківщині Петлюри – Полтавщині. За її словами, працюючи над матеріалами, добираючи документи, вибудовуючи комунікацію та загальну концепцію, вона дедалі більше переконувалася: Симон Петлюра – один із тих лідерів Української революції та українського політичного руху першої чверті ХХ століття, кого Україна досі належно не оцінили.
Виставка буде мандрувати містами України, щоб з історією життя видатного борця за Незалежність ХХ століття дізналися більше українців.
Хочемо додати, що до 100-річчя дня пам'яті та 147-річчя з дня народження Симона Петлюри представники Управління забезпечення реалізації політики національної пам'яті в регіонах та підвідомчих установ на чолі з Олено Охрімчук спільно з сержантом 152-ої окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Василем Левченком поклали квіти до барельєфу видатного діяча.
👍13