Пам’яті Героя України, капітана Віктора Оцерклевича (позивний «Крєпиш»)
Був справедливим командиром та воював за майбутнє своїх доньок.
Віктор народився 10 травня 1986 року в Болграді на Одещині. З дитинства мріяв піти батьківським шляхом та стати військовим.
Після строкової служби, підписав контракт з ДПСУ та служив інспектором-кінологом на Одещині. Після одруження перебрався з дружиною до Кривого Рогу, де працював на шахті.
У 2015-2016 роках воював в складі 93-ї окремої механізованої бригади на Донеччині. Після цього вирішив продовжити службу в ЗСУ. Служив в 54-й окремій механізованій бригаді. Згодом перевівся до 17-ї танкової бригади імені Костя Пестушка, щоб бути ближче до родини в Кривому Розі.
Повномасштабне вторгнення РФ Віктор зустрів на посаді заступника командира батальйону. Підрозділ відбивав атаки ворога в районі Новотошківки на Луганщині.
На початку квітня 2022 року Віктор вивів підлеглих із ворожого оточення в Луганській області. Він сів за кермо БМП і виїхав на захоплений ворогом спостережний пост, де ціною власного життя знищив російських окупантів. Завдяки цьому весь особовий склад вийшов із кільця. Віктор загинув 6 квітня внаслідок артилерійського обстрілу. Довгий час його тіло було на окупованій території. Поховати героїчного капітана змогли лише 22 травня 2025 року в Києві.
28 червня 2023 року капітан Віктор Оцерклевич посмертно нагороджений званням Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: Новинарня, Суспільне Одеса
Фото: Новинарня
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Був справедливим командиром та воював за майбутнє своїх доньок.
Віктор народився 10 травня 1986 року в Болграді на Одещині. З дитинства мріяв піти батьківським шляхом та стати військовим.
Після строкової служби, підписав контракт з ДПСУ та служив інспектором-кінологом на Одещині. Після одруження перебрався з дружиною до Кривого Рогу, де працював на шахті.
У 2015-2016 роках воював в складі 93-ї окремої механізованої бригади на Донеччині. Після цього вирішив продовжити службу в ЗСУ. Служив в 54-й окремій механізованій бригаді. Згодом перевівся до 17-ї танкової бригади імені Костя Пестушка, щоб бути ближче до родини в Кривому Розі.
Повномасштабне вторгнення РФ Віктор зустрів на посаді заступника командира батальйону. Підрозділ відбивав атаки ворога в районі Новотошківки на Луганщині.
На початку квітня 2022 року Віктор вивів підлеглих із ворожого оточення в Луганській області. Він сів за кермо БМП і виїхав на захоплений ворогом спостережний пост, де ціною власного життя знищив російських окупантів. Завдяки цьому весь особовий склад вийшов із кільця. Віктор загинув 6 квітня внаслідок артилерійського обстрілу. Довгий час його тіло було на окупованій території. Поховати героїчного капітана змогли лише 22 травня 2025 року в Києві.
28 червня 2023 року капітан Віктор Оцерклевич посмертно нагороджений званням Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: Новинарня, Суспільне Одеса
Фото: Новинарня
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔13😢4
Пам'яті Героя України, полковника Олександра Довгача
Був не просто командиром, а справжнім бойовим льотчиком і лідером.
Олександр народився 12 травня 1973 року в Полтаві. Дитинство і юність минули в Чернігові. Тут після школи вступив у місцеве військове вище авіаційне училище льотчиків.
З 2002 до 2012 служив в 39-й бригаді тактичної авіації на Житомирщині. Згодом ще вісім років у миргородській 831-й бригаді тактичної авіації. У 2020 році офіцер очолив "рідну" 39-ту бригаду тактичної авіації.
З 2014 року виконував завдання в зоні бойових дій на Донбасі, відзначений орденом князя Данила Галицького.
Під час перших ракетних ударів РФ 24 лютого 2022 року, Олександр Довгач відводив авіаційну техніку з зони ураження та займався розгортання запасних пунктів управління.
Попри високу посаду, полковник Довгач особисто виконував бойові вильоти для захисту Київщини, Харківщини, Херсонщини та в район острова Зміїний.
На рахунку льотчика-винищувача понад 150 бойових вильотів на Су-27. Він особисто уражав пункти управління, військову техніку, засоби зв’язку та живу силу противника, забезпечував прикриття ударної та бомбардувальної авіації, знищував ворожі дрони й крилаті ракети. Лише протягом 2025 року зафіксовано близько 20 пусків російських ракет по літаку комбрига Довгача, але він завжди до кінця виконував поставлені перед ним завдання. У 2024 році Олександр Довгач став лицарем ордену Богдана Хмельницького І ступеня, а вже за рік - удостоєний звання Героя України.
Полковник Довгач загинув 9 березня 2026 року на Східному напрямку у повітряному бою за значної переваги ворога та потужної протидії російських систем протиповітряної оборони.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне Житомир, Суспільне Чернігів, Офіційне інтернет-представництво Президента України, АрміяInform, ВВС Україна, Житомир.info
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Був не просто командиром, а справжнім бойовим льотчиком і лідером.
Олександр народився 12 травня 1973 року в Полтаві. Дитинство і юність минули в Чернігові. Тут після школи вступив у місцеве військове вище авіаційне училище льотчиків.
З 2002 до 2012 служив в 39-й бригаді тактичної авіації на Житомирщині. Згодом ще вісім років у миргородській 831-й бригаді тактичної авіації. У 2020 році офіцер очолив "рідну" 39-ту бригаду тактичної авіації.
З 2014 року виконував завдання в зоні бойових дій на Донбасі, відзначений орденом князя Данила Галицького.
Під час перших ракетних ударів РФ 24 лютого 2022 року, Олександр Довгач відводив авіаційну техніку з зони ураження та займався розгортання запасних пунктів управління.
Попри високу посаду, полковник Довгач особисто виконував бойові вильоти для захисту Київщини, Харківщини, Херсонщини та в район острова Зміїний.
На рахунку льотчика-винищувача понад 150 бойових вильотів на Су-27. Він особисто уражав пункти управління, військову техніку, засоби зв’язку та живу силу противника, забезпечував прикриття ударної та бомбардувальної авіації, знищував ворожі дрони й крилаті ракети. Лише протягом 2025 року зафіксовано близько 20 пусків російських ракет по літаку комбрига Довгача, але він завжди до кінця виконував поставлені перед ним завдання. У 2024 році Олександр Довгач став лицарем ордену Богдана Хмельницького І ступеня, а вже за рік - удостоєний звання Героя України.
Полковник Довгач загинув 9 березня 2026 року на Східному напрямку у повітряному бою за значної переваги ворога та потужної протидії російських систем протиповітряної оборони.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне Житомир, Суспільне Чернігів, Офіційне інтернет-представництво Президента України, АрміяInform, ВВС Україна, Житомир.info
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
😢10❤9💔5
«ІСТОРІЯ ОДНОГО ПРАПОРА» – ВИСТАВКА ПАМ’ЯТІ ДЕНИСА АНТІПОВА
11 травня минає чотири роки з дня загибелі українського офіцера, науковця-сходознавця та громадського активіста Дениса Антіпова.
Денис Антіпов був добре відомий у патріотичному середовищі. Він брав активну участь у Революції гідності, підтримував ветеранів ОУН-УПА, заснував паблік історичних мемів «Вагон-ресторан «Свідки П'ятого Універсалу».
За освітою перекладач з корейської мови, Денис викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та працював над науковою дисертацією про технічний переклад. Уперше на захист України від російської агресії Денис Антіпов став у 2014 році: на фронт пішов добровольцем. Служив аеророзвідником у десантних військах. Повернувшись із війни, заснував ветеранський бізнес – майстерню сувенірної продукції UA GIFTS.
Проте йому довелося знову взяти до рук зброю у 2022-му, коли Росія повномасштабно вторглася в Україну. Денис воював у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. 9 березня отримав поранення. Після відновлення знову повернувся на фронт. Загинув 11 травня 2022 року біля села Довгеньке, що під Ізюмом на Харківщині. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
У пам’ять про Дениса Антіпова 5 травня в Музеї окупації Києва відкрилася виставка «Історія одного Прапора». Ініціатором виставки стала Фундація імені Дениса Антіпова яку заснували його батьки – Марія та Геннадій Антіпови в пам’ять про сина.
У серпні 2015 року біля міста Миколаївка на Донеччині Денис з трьома побратимами відтворив легендарне фото часів Другої світової війни «Підняття прапора над Іодзімою», але з українським стягом на Донеччині. Цей прапор був із Денисом у його останньому бою, а після загибелі разом з іншими особистими речами був переданий батькам. Саме цей прапор став осердям меморіальної експозиції, де також представлені фотографії та інші особисті речі Дениса Антіпова.
Участь у заходах взяли рідні полеглих Захисників України, друзі Дениса, представники Музею історії міста Києва, Українського інституту національної пам’яті, Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Виставка не лише вшановує пам’ять Дениса Антіпова, а й нагадує про звитягу українських військових, які продовжують боротьбу за свободу та незалежність України.
Відвідати виставку можна безкоштовно в Музеї окупації Києва, що розташований за адресою: вулиця Дениса Антіпова, 49/1. Експозиція працюватиме до 6 грудня 2026 року.
11 травня минає чотири роки з дня загибелі українського офіцера, науковця-сходознавця та громадського активіста Дениса Антіпова.
Денис Антіпов був добре відомий у патріотичному середовищі. Він брав активну участь у Революції гідності, підтримував ветеранів ОУН-УПА, заснував паблік історичних мемів «Вагон-ресторан «Свідки П'ятого Універсалу».
За освітою перекладач з корейської мови, Денис викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та працював над науковою дисертацією про технічний переклад. Уперше на захист України від російської агресії Денис Антіпов став у 2014 році: на фронт пішов добровольцем. Служив аеророзвідником у десантних військах. Повернувшись із війни, заснував ветеранський бізнес – майстерню сувенірної продукції UA GIFTS.
Проте йому довелося знову взяти до рук зброю у 2022-му, коли Росія повномасштабно вторглася в Україну. Денис воював у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. 9 березня отримав поранення. Після відновлення знову повернувся на фронт. Загинув 11 травня 2022 року біля села Довгеньке, що під Ізюмом на Харківщині. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
У пам’ять про Дениса Антіпова 5 травня в Музеї окупації Києва відкрилася виставка «Історія одного Прапора». Ініціатором виставки стала Фундація імені Дениса Антіпова яку заснували його батьки – Марія та Геннадій Антіпови в пам’ять про сина.
У серпні 2015 року біля міста Миколаївка на Донеччині Денис з трьома побратимами відтворив легендарне фото часів Другої світової війни «Підняття прапора над Іодзімою», але з українським стягом на Донеччині. Цей прапор був із Денисом у його останньому бою, а після загибелі разом з іншими особистими речами був переданий батькам. Саме цей прапор став осердям меморіальної експозиції, де також представлені фотографії та інші особисті речі Дениса Антіпова.
Участь у заходах взяли рідні полеглих Захисників України, друзі Дениса, представники Музею історії міста Києва, Українського інституту національної пам’яті, Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Виставка не лише вшановує пам’ять Дениса Антіпова, а й нагадує про звитягу українських військових, які продовжують боротьбу за свободу та незалежність України.
Відвідати виставку можна безкоштовно в Музеї окупації Києва, що розташований за адресою: вулиця Дениса Антіпова, 49/1. Експозиція працюватиме до 6 грудня 2026 року.
👍6💔6
Пам’яті Героя України Івана Зубкова (позивний «Краб»)
Викликав вогонь противника на себе, щоб прикрити відхід побратимів.
Іван народився 1 листопада 1973 року у місті Деражня на Хмельниччині. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому вступив до Львівського вищого військово-політичного училища, а згодом після ліквідації закладу навчався в Київському військово-морському училищі.
Служив в ЗСУ до 1998 року. Вдруге на військову службу чоловік вступив після участі в Революції гідності.
Служив офіцером в 81-ї окремій аеромобільній бригаді. Побратими згадують, що «Краб» був досвідчений зброярем - міг полагодити та налаштувати будь-який вид озброєння.
У січні 2015 року взяв участь в обороні Донецького аеропорту. Під час бою «Краб» був змушений викликати вогонь артилерії на себе, щоб прикрити відхід підрозділу. 19 січня Іван дістав поранення в руку, але продовжив виконувати бойове завдання, лишившись разом зі своїми бійцями.
Наступного дня, 20 січня, особисто прикриваючи відхід підрозділу, старший лейтенант Іван Зубков загинув під руїнами другого поверху нового терміналу ДАПу, який підірвали росіяни.
Похований 1 травня 2015 року в рідному селі Деражні. За місяць відзначений званням Героя України посмертно.
Вдячність Герою!
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Викликав вогонь противника на себе, щоб прикрити відхід побратимів.
Іван народився 1 листопада 1973 року у місті Деражня на Хмельниччині. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому вступив до Львівського вищого військово-політичного училища, а згодом після ліквідації закладу навчався в Київському військово-морському училищі.
Служив в ЗСУ до 1998 року. Вдруге на військову службу чоловік вступив після участі в Революції гідності.
Служив офіцером в 81-ї окремій аеромобільній бригаді. Побратими згадують, що «Краб» був досвідчений зброярем - міг полагодити та налаштувати будь-який вид озброєння.
У січні 2015 року взяв участь в обороні Донецького аеропорту. Під час бою «Краб» був змушений викликати вогонь артилерії на себе, щоб прикрити відхід підрозділу. 19 січня Іван дістав поранення в руку, але продовжив виконувати бойове завдання, лишившись разом зі своїми бійцями.
Наступного дня, 20 січня, особисто прикриваючи відхід підрозділу, старший лейтенант Іван Зубков загинув під руїнами другого поверху нового терміналу ДАПу, який підірвали росіяни.
Похований 1 травня 2015 року в рідному селі Деражні. За місяць відзначений званням Героя України посмертно.
Вдячність Герою!
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16❤1😢1
Пам’яті старшого солдата Юрія Ковальчука (позивний «Малий»)
Загинув, коли рятував побратим.
Юрій народився 17 квітня 1991 року в селі Андрушки на Житомирщині. В школі захоплювався футболом та грав за місцеву команду "Андрушки".
Після школи вчився на автомеханіка у Житомирському автомобільно-дорожньому коледжі. Під час навчання познайомився з майбутньою дружиною Мариною.
Після коледжу служив строкову службу в ЗСУ. У 2014 році чоловік долучився до Сил оборони вдруге, щоб взяти участь в АТО на Донбасі. Служив водієм-механіком у 17-му окремому мотопіхотному батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади.
У ніч із 22 на 23 липня 2015 року дістав важкі мінно-вибухові травми поблизу села Шуми на Донеччині, рятуючи побратима, якому вдалося вижити. Сім днів він пробув у комі, а 29 липня Юрія не стало.
Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна слава і шана Герою!
Фото надала Марина Сідлецька
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Загинув, коли рятував побратим.
Юрій народився 17 квітня 1991 року в селі Андрушки на Житомирщині. В школі захоплювався футболом та грав за місцеву команду "Андрушки".
Після школи вчився на автомеханіка у Житомирському автомобільно-дорожньому коледжі. Під час навчання познайомився з майбутньою дружиною Мариною.
Після коледжу служив строкову службу в ЗСУ. У 2014 році чоловік долучився до Сил оборони вдруге, щоб взяти участь в АТО на Донбасі. Служив водієм-механіком у 17-му окремому мотопіхотному батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади.
У ніч із 22 на 23 липня 2015 року дістав важкі мінно-вибухові травми поблизу села Шуми на Донеччині, рятуючи побратима, якому вдалося вижити. Сім днів він пробув у комі, а 29 липня Юрія не стало.
Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна слава і шана Герою!
Фото надала Марина Сідлецька
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔11😢6
ДО 100-РІЧЧЯ ДНЯ ПАМʼЯТІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
План заходів до 100-річчя дня памʼяті Симона Петлюри опублікований на сайті Кабінету міністрів України.
Він був розроблений Українським інститутом національної памʼяті і передбачає проведення державних та міжнародних заходів із вшанування памʼяті видатного діяча Української революції 1917-1921 років та популяризації його внеску в боротьбу за незалежність України.
Зокрема, у Києві відбудеться міжнародна конференція, присвячена постаті Симона Петлюри; протягом року буде введена в обіг памʼятна монета. У Полтаві, Рівному, Тернополі, Вінниці, Камʼянці-Подільському, Здолбунові, Шепетівці, Звягелі пройдуть комеморативні заходи у місцях памʼяті видатного діяча.
Із текстом документа, а також зі складом оргкомітету можна ознайомитися на офіційному сайті КМУ за посиланням.
План заходів до 100-річчя дня памʼяті Симона Петлюри опублікований на сайті Кабінету міністрів України.
Він був розроблений Українським інститутом національної памʼяті і передбачає проведення державних та міжнародних заходів із вшанування памʼяті видатного діяча Української революції 1917-1921 років та популяризації його внеску в боротьбу за незалежність України.
Зокрема, у Києві відбудеться міжнародна конференція, присвячена постаті Симона Петлюри; протягом року буде введена в обіг памʼятна монета. У Полтаві, Рівному, Тернополі, Вінниці, Камʼянці-Подільському, Здолбунові, Шепетівці, Звягелі пройдуть комеморативні заходи у місцях памʼяті видатного діяча.
Із текстом документа, а також зі складом оргкомітету можна ознайомитися на офіційному сайті КМУ за посиланням.
❤8💔3👍1
17 травня 2026 року в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій.
О 14:00 на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» відбудеться Міжрелігійний молитовний захід на вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
Захід організовується Українським інститутом національної пам’яті, Державною службою України з етнополітики та свободи совісті та Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили».
У Міжрелігійному молитовному заході візьмуть участь представники церков та релігійних організацій, учасники Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.
Також у заході візьмуть участь представники органів влади та громадськість.
Для громадян, які в цей день відвідають Міжнародний меморіал жертв політичних репресій 1937–1941 років для вшанування пам’яті невинно убієнних, вхід на територію буде відкритий з 12:30.
У разі оголошення повітряної тривоги відвідувачів просимо скористатися найближчими укриттями (підземні переходи по Броварському проспекту, Биківня – 2, Биківня – 3).
День пам’яті жертв політичних репресій – щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року на вшанування десятків тисяч людей, розстріляних комуністичним режимом, сотень тисяч кинутих у в’язниці й табори, на заслання чи примусове психіатричне лікування. Кількість цих мучеників Україні досі неможливо підрахувати.
О 14:00 на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» відбудеться Міжрелігійний молитовний захід на вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
Захід організовується Українським інститутом національної пам’яті, Державною службою України з етнополітики та свободи совісті та Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили».
У Міжрелігійному молитовному заході візьмуть участь представники церков та релігійних організацій, учасники Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.
Також у заході візьмуть участь представники органів влади та громадськість.
Для громадян, які в цей день відвідають Міжнародний меморіал жертв політичних репресій 1937–1941 років для вшанування пам’яті невинно убієнних, вхід на територію буде відкритий з 12:30.
У разі оголошення повітряної тривоги відвідувачів просимо скористатися найближчими укриттями (підземні переходи по Броварському проспекту, Биківня – 2, Биківня – 3).
День пам’яті жертв політичних репресій – щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року на вшанування десятків тисяч людей, розстріляних комуністичним режимом, сотень тисяч кинутих у в’язниці й табори, на заслання чи примусове психіатричне лікування. Кількість цих мучеників Україні досі неможливо підрахувати.
💔6👍1
Памʼяті Олега та Костянтина Залізняків.
Служили в одній частині й загинули за Батьківщину з різницею в один день.
Брати Олег та Костянтин родом із Кіровоградської області.
Олег народився 2 жовтня 1992 року. Після закінчення школи у 2009 році продовжив навчання у Жовтоводському професійному ліцеї, де здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Згодом закінчив Новгородківське професійно-технічне училище №36, став трактористом та водієм категорії С. З 2011 по 2024 роки працював на різних підприємствах Кіровоградщини.
До ЗСУ мобілізувався 1 жовтня 2024 року. Служив водієм другої танкової роти танкового батальйону військової частини 100-ї окремої механізованої бригади (колишня 100-та бригада територіальної оборони) Сухопутних військ, що базується у Волинській області і відома як «Сталева Сотка».
18 березня 2026 року Олег отримав мінно-вибухове поранення під час удару російського FPV-дрона біля Костянтинівки на Донеччині.
Майже місяць боровся за життя, але внаслідок отриманих травм 14 квітня помер. Наступного ж дня родина отримала страшну звістку про загибель також і меншого брата - Костянтина, який 15 квітня потрапив під атаку безпілотника на Запорізькому напрямку.
З братами попрощалися 20 квітня у Петровому. Поховали у спільній могилі в рідному селі Водяне.
У Олега залишились дружина та п'ятирічна донька. У Костянтина - дружина.
Честь і слава Героям!
Фото: Петрівська селищна рада
За матеріалами: Суспільне Кропивницький, Петрівська селищна рада, BBC Україна
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Служили в одній частині й загинули за Батьківщину з різницею в один день.
Брати Олег та Костянтин родом із Кіровоградської області.
Олег народився 2 жовтня 1992 року. Після закінчення школи у 2009 році продовжив навчання у Жовтоводському професійному ліцеї, де здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Згодом закінчив Новгородківське професійно-технічне училище №36, став трактористом та водієм категорії С. З 2011 по 2024 роки працював на різних підприємствах Кіровоградщини.
До ЗСУ мобілізувався 1 жовтня 2024 року. Служив водієм другої танкової роти танкового батальйону військової частини 100-ї окремої механізованої бригади (колишня 100-та бригада територіальної оборони) Сухопутних військ, що базується у Волинській області і відома як «Сталева Сотка».
18 березня 2026 року Олег отримав мінно-вибухове поранення під час удару російського FPV-дрона біля Костянтинівки на Донеччині.
Майже місяць боровся за життя, але внаслідок отриманих травм 14 квітня помер. Наступного ж дня родина отримала страшну звістку про загибель також і меншого брата - Костянтина, який 15 квітня потрапив під атаку безпілотника на Запорізькому напрямку.
З братами попрощалися 20 квітня у Петровому. Поховали у спільній могилі в рідному селі Водяне.
У Олега залишились дружина та п'ятирічна донька. У Костянтина - дружина.
Честь і слава Героям!
Фото: Петрівська селищна рада
За матеріалами: Суспільне Кропивницький, Петрівська селищна рада, BBC Україна
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
❤8💔6
РЯТУВАЛИ ПІД СТРАХОМ ВЛАСНОЇ СМЕРТІ…
14 травня відзначаємо День памʼяті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Ця памʼятна дата вшановує тих, хто проявив людяність у дуже нелюдяний час і протягнув руку допомоги приреченим на смерть, незважаючи на ризик для власного життя і життя своїх близьких.
Попри безкінечні заяви російської пропаганди про те, що українці від природи нацисти, насправді Україна займає четверте місце у світі за кількістю людей, нагороджених званням «Праведник народів світу». Це спеціальна нагорода Держави Ізраїль, яку з 1953 року вручають тим, хто безкорисно і під страхом смерті рятував євреїв на окупованих нацистами територіях. Важливо, що отриманню цієї нагороди передує складне розслідування спеціальної комісії, яка встановлює всі обставини порятунку.
Понад 2700 українців визнані Праведниками народів світу. При цьому варто враховувати, що на окупованих українських територіях нацистський режим значно жорсткіше розправлявся з тими, хто рятував євреїв. Дуже часто за такий вчинок страта могла очікувати всю родину спійманого. За підрахунками дослідника Якова Гоніґсмана, тільки у Львівській області в 1943 році нацисти стратили понад 100 українців за надання притулку євреям. Але наші співвітчизники все одно рятували тих, кого нацизм прирік на тотальне винищення.
Після Другої світової совєцький режим намагався замовчувати Голокост. Тому документування історій порятунку довгий час не велося, або ж приховувалося. Перші українці почали отримувати звання Праведників народів світу лише на межі 1960-70-х років. Зокрема, однією з перших українок, яка отримала цю нагороду, стала греко-католицька монахиня та членкиня ОУН Олена Вітер.
У цій каруселі ми розповідаємо лише декілька з тисяч історій простих українців, які в умовах нацистської окупації здійснили свій людський подвиг - рятували іншого, ризикуючи власним життям.
14 травня відзначаємо День памʼяті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Ця памʼятна дата вшановує тих, хто проявив людяність у дуже нелюдяний час і протягнув руку допомоги приреченим на смерть, незважаючи на ризик для власного життя і життя своїх близьких.
Попри безкінечні заяви російської пропаганди про те, що українці від природи нацисти, насправді Україна займає четверте місце у світі за кількістю людей, нагороджених званням «Праведник народів світу». Це спеціальна нагорода Держави Ізраїль, яку з 1953 року вручають тим, хто безкорисно і під страхом смерті рятував євреїв на окупованих нацистами територіях. Важливо, що отриманню цієї нагороди передує складне розслідування спеціальної комісії, яка встановлює всі обставини порятунку.
Понад 2700 українців визнані Праведниками народів світу. При цьому варто враховувати, що на окупованих українських територіях нацистський режим значно жорсткіше розправлявся з тими, хто рятував євреїв. Дуже часто за такий вчинок страта могла очікувати всю родину спійманого. За підрахунками дослідника Якова Гоніґсмана, тільки у Львівській області в 1943 році нацисти стратили понад 100 українців за надання притулку євреям. Але наші співвітчизники все одно рятували тих, кого нацизм прирік на тотальне винищення.
Після Другої світової совєцький режим намагався замовчувати Голокост. Тому документування історій порятунку довгий час не велося, або ж приховувалося. Перші українці почали отримувати звання Праведників народів світу лише на межі 1960-70-х років. Зокрема, однією з перших українок, яка отримала цю нагороду, стала греко-католицька монахиня та членкиня ОУН Олена Вітер.
У цій каруселі ми розповідаємо лише декілька з тисяч історій простих українців, які в умовах нацистської окупації здійснили свій людський подвиг - рятували іншого, ризикуючи власним життям.
❤12