Пам’яті одного із засновників батальйону «Миротворець» Андрія Бахтова (позивний «Тихий»)
Сьогодні, 9 травня, йому мав би виповнитися 51 рік.
Андрій народився 9 травня 1975 року в селі Тимирязівка Костанайської області в Казахстані. Дитинство минуло в Красноярському краї, а юність - на Хмельниччині.
Вищу освіту отримав у Кам'янці-Подільському. Мав фах тренера та практичного психолога. За останнім фахом служив у спецпідрозділі МВС "Беркут". Брав участь в миротворчій місії в колишній Югославії.
У 2010 році пішов на пенсію, тому що не хотів працювати під керівництвом уряду Януковича. Займався тренерством та бізнесом.
Брав участь в Революції гідності, а згодом долучився до створення батальйону "Миротворець", який зібрав ветеранів з досвідом миротворчих місій. Визволяв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське). У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в «зеленому коридорі».
Після служби у "Миротворці", очолив кафедру військової підготовки в Національній академії внутрішніх справ.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до ДФТГ, що обороняло столичну Оболонь. Згодом пішов служити в батальйон Свобода у складі бригади НГУ "Рубіж". Попри звання підполковника поліції, служив в батальйоні молодшим сержантом. Брав участь в боях на Луганщині та Донеччині.
Останній бій Андрій Бахтов прийняв на околиці Горлівки, в селищі Зайцева, коли викрив ворожу ДРГ та зав'язав з нею бій.
Поховали Андрія Бахтова в Хмельницькому на Алеї Слави. У нього залишилася мати, дружина та троє синів.
Іменем Андрія Бахтова названа Новосільська гімназія Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, де він починав свій педагогічний шлях. У 2022 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
Наталка Позняк-Хоменко
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Сьогодні, 9 травня, йому мав би виповнитися 51 рік.
Андрій народився 9 травня 1975 року в селі Тимирязівка Костанайської області в Казахстані. Дитинство минуло в Красноярському краї, а юність - на Хмельниччині.
Вищу освіту отримав у Кам'янці-Подільському. Мав фах тренера та практичного психолога. За останнім фахом служив у спецпідрозділі МВС "Беркут". Брав участь в миротворчій місії в колишній Югославії.
У 2010 році пішов на пенсію, тому що не хотів працювати під керівництвом уряду Януковича. Займався тренерством та бізнесом.
Брав участь в Революції гідності, а згодом долучився до створення батальйону "Миротворець", який зібрав ветеранів з досвідом миротворчих місій. Визволяв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське). У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в «зеленому коридорі».
Після служби у "Миротворці", очолив кафедру військової підготовки в Національній академії внутрішніх справ.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до ДФТГ, що обороняло столичну Оболонь. Згодом пішов служити в батальйон Свобода у складі бригади НГУ "Рубіж". Попри звання підполковника поліції, служив в батальйоні молодшим сержантом. Брав участь в боях на Луганщині та Донеччині.
Останній бій Андрій Бахтов прийняв на околиці Горлівки, в селищі Зайцева, коли викрив ворожу ДРГ та зав'язав з нею бій.
Поховали Андрія Бахтова в Хмельницькому на Алеї Слави. У нього залишилася мати, дружина та троє синів.
Іменем Андрія Бахтова названа Новосільська гімназія Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, де він починав свій педагогічний шлях. У 2022 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
Наталка Позняк-Хоменко
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔10😢5❤1
НА ХРЕЩАТИКУ – ПАРАД ПЕРЕМОГИ НАД БІЛЬШОВИКАМИ
9 травня 1920 року у Києві відбувся спільний парад Армії Української Народної Республіки та Війська Польського. Українські й польські частини урочисто пройшли центральною вулицею столиці – Хрещатиком. Це був парад перемоги над більшовиками – символ короткого, але важливого моменту, коли над Києвом знову замайоріли українські прапори.
Навесні 1920 року УНР перебувала у надзвичайно складному становищі. Після тривалих боїв український уряд на чолі із Симоном Петлюрою шукав союзників для продовження боротьби проти більшовицької Росії. У квітні було укладено Варшавську угоду між УНР і Польщею, що передбачала спільні військові дії проти більшовиків. Уже наприкінці квітня союзні війська розпочали наступ на Київ.
7 травня 1920 року до міста увійшли польська 7-ма кавалерійська бригада та 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Наступного дня прибула 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР на чолі з полковником Марком Безручком. Більшовицькі війська залишили Київ без затяжних вуличних боїв.
9 травня Хрещатиком пройшов урочистий парад на честь визволення столиці України. Урочистостям не завадила навіть гарматна канонада з боку Дарниці, де тривали бої за плацдарм на лівому березі Дніпра. Сучасники згадували, що такого військового шику Київ не бачив уже давно. Військові частини крокували ідеальними шеренгами – у блискучих шоломах, зі справною зброєю та під звуки оркестрів.
Парад відкривала 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Далі йшли частини групи полковника Юзефа Рибака та 15-та Познанська піхотна дивізія. Завершувала ходу 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР. За нею рухалися повстанські загони на селянських підводах із самодіяльними оркестрами. У параді також брали участь артилерія та кіннота.
Ані Симон Петлюра, ані Юзеф Пілсудський не були присутні на урочистостях. Парад приймали командувач польської 3-ї армії Едвард Ридз-Сміглий та командир 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР полковник Марко Безручко. Серед гостей були також представники іноземних місій – французький полковник Шарль-Густав Антон і військовий аташе Японії майор Ямавакі.
На вулицях зібралися тисячі киян. Хрещатик прикрасили прапорами, а мешканці зустрічали військових оплесками та квітами. Для багатьох це стало символом надії на відновлення української державності після років революцій, воєн і постійної зміни влади.
Втім, утримати Київ союзникам не вдалося. Уже невдовзі більшовицькі війська перейшли у контрнаступ, і українсько-польські сили були змушені відступити. Проте парад на Хрещатику залишився важливим свідченням боротьби Армії УНР за незалежність України та одним із символів українсько-польського військового союзу проти більшовицької агресії.
9 травня 1920 року у Києві відбувся спільний парад Армії Української Народної Республіки та Війська Польського. Українські й польські частини урочисто пройшли центральною вулицею столиці – Хрещатиком. Це був парад перемоги над більшовиками – символ короткого, але важливого моменту, коли над Києвом знову замайоріли українські прапори.
Навесні 1920 року УНР перебувала у надзвичайно складному становищі. Після тривалих боїв український уряд на чолі із Симоном Петлюрою шукав союзників для продовження боротьби проти більшовицької Росії. У квітні було укладено Варшавську угоду між УНР і Польщею, що передбачала спільні військові дії проти більшовиків. Уже наприкінці квітня союзні війська розпочали наступ на Київ.
7 травня 1920 року до міста увійшли польська 7-ма кавалерійська бригада та 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Наступного дня прибула 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР на чолі з полковником Марком Безручком. Більшовицькі війська залишили Київ без затяжних вуличних боїв.
9 травня Хрещатиком пройшов урочистий парад на честь визволення столиці України. Урочистостям не завадила навіть гарматна канонада з боку Дарниці, де тривали бої за плацдарм на лівому березі Дніпра. Сучасники згадували, що такого військового шику Київ не бачив уже давно. Військові частини крокували ідеальними шеренгами – у блискучих шоломах, зі справною зброєю та під звуки оркестрів.
Парад відкривала 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Далі йшли частини групи полковника Юзефа Рибака та 15-та Познанська піхотна дивізія. Завершувала ходу 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР. За нею рухалися повстанські загони на селянських підводах із самодіяльними оркестрами. У параді також брали участь артилерія та кіннота.
Ані Симон Петлюра, ані Юзеф Пілсудський не були присутні на урочистостях. Парад приймали командувач польської 3-ї армії Едвард Ридз-Сміглий та командир 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР полковник Марко Безручко. Серед гостей були також представники іноземних місій – французький полковник Шарль-Густав Антон і військовий аташе Японії майор Ямавакі.
На вулицях зібралися тисячі киян. Хрещатик прикрасили прапорами, а мешканці зустрічали військових оплесками та квітами. Для багатьох це стало символом надії на відновлення української державності після років революцій, воєн і постійної зміни влади.
Втім, утримати Київ союзникам не вдалося. Уже невдовзі більшовицькі війська перейшли у контрнаступ, і українсько-польські сили були змушені відступити. Проте парад на Хрещатику залишився важливим свідченням боротьби Армії УНР за незалежність України та одним із символів українсько-польського військового союзу проти більшовицької агресії.
❤12👍4👎1😢1
9 травня минає 90 років від дня народження видатного українського режисера, одного зі стовпів «українського поетичного кіно» Юрія Герасимовича Іллєнка. У радянський час Юрій Іллєнко був одним із найбільш заборонених українських режисерів. Більшість його фільмів «клали на полицю», а знімання стрічки «Мріяти і жити» з Іваном Миколайчуком зривали на різних етапах 42 рази. Більше про життя, а також ключові фільми Юрія Іллєнка розповідаємо у нашій каруселі.
❤8
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
9 травня 1919 року Директорія УНР затвердила Симона Петлюру своїм Головою зі збереженням за ним посади Головного Отамана військ і флоту Української Народної Республіки. Це рішення юридично закріпило його статус як очільника української держави в один із найскладніших періодів Української революції.
Фактично ж Симон Петлюра очолив УНР ще 11 лютого 1919 року після відставки Володимира Винниченка з посади голови Директорії. В умовах наступу більшовицьких військ, постійних боїв та втрати контролю над значною частиною території саме Петлюра взяв на себе політичне й військове керівництво державою.
Як Головний отаман військ УНР Симон Петлюра став символом продовження боротьби за українську державність. Попри надзвичайно складні обставини, Армія УНР продовжувала чинити опір більшовицькій агресії та відстоювати право України на незалежність.
9 травня 1919 року Директорія УНР затвердила Симона Петлюру своїм Головою зі збереженням за ним посади Головного Отамана військ і флоту Української Народної Республіки. Це рішення юридично закріпило його статус як очільника української держави в один із найскладніших періодів Української революції.
Фактично ж Симон Петлюра очолив УНР ще 11 лютого 1919 року після відставки Володимира Винниченка з посади голови Директорії. В умовах наступу більшовицьких військ, постійних боїв та втрати контролю над значною частиною території саме Петлюра взяв на себе політичне й військове керівництво державою.
Як Головний отаман військ УНР Симон Петлюра став символом продовження боротьби за українську державність. Попри надзвичайно складні обставини, Армія УНР продовжувала чинити опір більшовицькій агресії та відстоювати право України на незалежність.
❤7
#ДеньЄвропи
9 травня Україна вже вчетверте відзначає День Європи разом із державами Європейського Союзу.
Для України Європа – це не лише географія чи політичний вибір сьогодення. Це простір спільної історії, культури та цінностей, до якого українські землі належали століттями. Ще за княжої доби Русь була важливою частиною європейського світу. Київ формував та підтримував династичні, політичні, культурні зв’язки з багатьма державами континенту. У наступні століття українці разом з іншими народами Європи творили спільний культурний простір, боролися за свободу та право народів на власну державність.
Під час Революції гідності Україна вкотре підтвердила свій цивілізаційний вибір – бути частиною спільноти вільних демократичних держав.
Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не лише власну незалежність, а й цінності, на яких ґрунтується сучасна Європа: свободу, людську гідність і право народів самостійно визначати своє майбутнє.
У каруселі розповідаємо лише про невелику частину історичних і культурних зв’язків України з європейськими народами – зв’язків, що мають глибоке коріння та продовжуються нині.
9 травня Україна вже вчетверте відзначає День Європи разом із державами Європейського Союзу.
Для України Європа – це не лише географія чи політичний вибір сьогодення. Це простір спільної історії, культури та цінностей, до якого українські землі належали століттями. Ще за княжої доби Русь була важливою частиною європейського світу. Київ формував та підтримував династичні, політичні, культурні зв’язки з багатьма державами континенту. У наступні століття українці разом з іншими народами Європи творили спільний культурний простір, боролися за свободу та право народів на власну державність.
Під час Революції гідності Україна вкотре підтвердила свій цивілізаційний вибір – бути частиною спільноти вільних демократичних держав.
Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не лише власну незалежність, а й цінності, на яких ґрунтується сучасна Європа: свободу, людську гідність і право народів самостійно визначати своє майбутнє.
У каруселі розповідаємо лише про невелику частину історичних і культурних зв’язків України з європейськими народами – зв’язків, що мають глибоке коріння та продовжуються нині.
❤3🔥3👎1