ПЕРЕМОГА НАД «МОСКОВСЬКОЮ НІЧЧЮ»:
ЯК ПОЛТАВЦІ ВИБОРОЛИ ПАМ'ЯТНИК ГЕТЬМАНУ ІВАНУ МАЗЕПІ

7 травня 2016 року у Полтаві урочисто відкрили пам’ятник гетьману Івану Мазепі.

Ідея встановлення пам’ятника виникла ще у 2005 році, коли очільник Полтавського обласного об’єднання «Просвіта» Микола Кульчинський запропонував головному архітекторові Полтави Михайлу Юхименку встановити у місті пам’ятник Іванові Мазепі.

Місцева громада навіть звернулася до президента Ющенка, який видав указ, що доручав обласній владі спорудження пам’ятника. Однак спротив місцевої влади, яка оглядалася на позиції Кремля, був дуже великий. Тодішній російський МЗС заявив, що спорудження такого пам’ятника суперечить інтересам Росії.

Однак полтавська патріотична громада продовжила рух до встановлення пам’ятника Мазепі попри супротив місцевої влади. Микола Кульчинський організував всенародний збір коштів на пам’ятник. Жертводавці були з усіх куточків України, а також з інших країн: США, Канади тощо. Для збору коштів організовували благодійні аукціони та ярмарки, був організований «Мазепа-фест» та благодійний концерт гурту «ВВ». Рівень пожертв був різний – від однієї гривні до великих донацій у сотні тисяч. Серед донаторів був також президент Віктор Ющенко. Всього ж на пам’ятник вдалося зібрати 1 млн 784 тис. 369 грн. Тож у 2009 р. пам’ятник та постамент було виготовлено. Архітектор – Віктор Шевченко, скульптори – Микола Білик та Назар Білик.

Щоправда, режим Віктора Януковича, який прийшов до влади у 2010 році, робив усе, щоб справа встановлення пам’ятника не рухалася далі. Всі ці роки пам'ятник зберігали на території Київського творчо-виробничого комбінату «Художник». А місцева патріотична спільнота проводила низку громадських акцій із підтримки ідеї встановлення монумента.

Лише після Революції Гідності справа зрушила з мертвої точки. У День захисника України і козацтва, 14 жовтня 2015 року, за участю сотень полтавців відбулася урочиста презентація пам’ятника для полтавської громади. Тоді головний ініціатор встановлення пам’ятника Мазепі Микола Кульчинський заявив, що «темна московська ніч для українського народу скінчилася, пам’ятник символізуватиме новий, вільний період».

Відкриття монументу відбулося через рік – 7 травня 2016 року. Ще до церемонії відкриття росіяни намагалися підірвати пам’ятник, однак правоохоронці зуміли запобігти теракту. Як і в часи всенародного збору коштів, під час церемонії відбувалися благодійні ярмарки, акції, концерти, але тепер усе для підтримки добровольчих батальйонів, які захищали незалежність на Сході.

Історія встановлення пам’ятника Іванові Мазепі у Полтаві – це приклад того, як десятиліттями місцева громада боролася проти проросійських впливів за утвердження української національної пам’яті в публічному просторі і врешті змогла перемогти!

Пам’яті журналіста, офіцера Богдана Заяця

Був талановитим патріотичним медійником, з упізнаваним стилем та голосом.

Богдан народився 5 травня 1994 року в Чернігові. З дитинства мріяв займатись журналістикою. В школі відвідував гурток журналістики, а згодом отримав омріяний фах в Національному авіаційному університеті.

Після навчання у виші, повернувся до Чернігова, де працював на місцевому телеканалі «Новий Чернігів». Знімав сюжети для новин, вмів змонтувати відеоматеріал. Згодом став заступником завідувача редакції телевізійних новин. 

У 2023 чоловік долучився до Сил оборони. Проходив офіцерський вишкіл в Одесі. Після цього служив інструктором на полігоні 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Згодом служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Воював під Селидовим та Кураховим. 

Загинув 30 січня 2025 року внаслідок удару по штабу в селі Комар на Донеччині. ише 18 липня воїна змогли поховати на кладовищі Яцево в Чернігові. У 30-літнього Богдана залишилися батьки та брат. 

Світла пам’ять та вічна слава Герою!  

Фото з сімейного архіву

За матеріалами: проєкт Recвієм, Суспільне Чернігів, «Новий Чернігів», Національна спілка журналістів України

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Україна у Другій світовій війні – Пам’ятаємо. Вшановуємо. Осмислюємо.

Друга світова війна — один із найбільших збройних конфліктів в історії людства. Бойові дії охопили Європу, Східну Азію, Африку та Близький Схід, Атлантичний і Тихий океани.

Українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацизмом. Вони проявили героїзм, мужність і самопожертву на різних фронтах та у складі армій Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців воювали в регулярних арміях, сотні тисяч — у підпільних і повстанських рухах. Українські підприємства працювали на потреби оборони, а українська земля стала одним із головних театрів воєнних дій і місцем масштабних битв.

Сьогодні російська влада намагається привласнити «виняткову роль» у перемозі над нацизмом і використовує цей наратив як виправдання своїх злочинів — проти військовополонених і цивільних в Україні. Насправді росіяни є спадкоємцями тоталітарної системи і використовують історію як інструмент у сучасній війні.

Українці, як і понад 80 років тому, продовжують боротьбу з тоталітаризмом. Це не лише боротьба за власну свободу і незалежність, а й за демократичні цінності, мир і безпеку в Європі.

Саме тому важливо не лише пам’ятати історію, а й робити з неї висновки. Розуміння причин і наслідків минулих трагедій допомагає не допустити їхнього повторення і формує відповідальність за майбутнє.

Про роль України під час Другої світової війни розповідаємо детальніше в каруселі.

Пам’яті одного із засновників батальйону «Миротворець» Андрія Бахтова (позивний «Тихий»)

Сьогодні, 9 травня, йому мав би виповнитися 51 рік.

Андрій народився 9 травня 1975 року в селі Тимирязівка Костанайської області в Казахстані. Дитинство минуло в Красноярському краї, а юність - на Хмельниччині.

Вищу освіту отримав у Кам'янці-Подільському. Мав фах тренера та практичного психолога. За останнім фахом служив у спецпідрозділі МВС "Беркут". Брав участь в миротворчій місії в колишній Югославії.

У 2010 році пішов на пенсію, тому що не хотів працювати під керівництвом уряду Януковича. Займався тренерством та бізнесом.

Брав участь в Революції гідності, а згодом долучився до створення батальйону "Миротворець", який зібрав ветеранів з досвідом миротворчих місій. Визволяв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське). У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в «зеленому коридорі». 

Після служби у "Миротворці", очолив кафедру військової підготовки в Національній академії внутрішніх справ.

З початком повномасштабного вторгнення долучився до ДФТГ, що обороняло столичну Оболонь. Згодом пішов служити в батальйон Свобода у складі бригади НГУ "Рубіж". Попри звання підполковника поліції, служив в батальйоні молодшим сержантом. Брав участь в боях на Луганщині та Донеччині.

Останній бій Андрій Бахтов прийняв на околиці Горлівки, в селищі Зайцева, коли викрив ворожу ДРГ та зав'язав з нею бій.

Поховали Андрія Бахтова в Хмельницькому на Алеї Слави. У нього залишилася мати, дружина та троє синів.

Іменем Андрія Бахтова названа Новосільська гімназія Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, де він починав свій педагогічний шлях. У 2022 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».

Наталка Позняк-Хоменко

Фото з сімейного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

НА ХРЕЩАТИКУ – ПАРАД ПЕРЕМОГИ НАД БІЛЬШОВИКАМИ

9 травня 1920 року у Києві відбувся спільний парад Армії Української Народної Республіки та Війська Польського. Українські й польські частини урочисто пройшли центральною вулицею столиці – Хрещатиком. Це був парад перемоги над більшовиками – символ короткого, але важливого моменту, коли над Києвом знову замайоріли українські прапори.

Навесні 1920 року УНР перебувала у надзвичайно складному становищі. Після тривалих боїв український уряд на чолі із Симоном Петлюрою шукав союзників для продовження боротьби проти більшовицької Росії. У квітні було укладено Варшавську угоду між УНР і Польщею, що передбачала спільні військові дії проти більшовиків. Уже наприкінці квітня союзні війська розпочали наступ на Київ.

7 травня 1920 року до міста увійшли польська 7-ма кавалерійська бригада та 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Наступного дня прибула 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР на чолі з полковником Марком Безручком. Більшовицькі війська залишили Київ без затяжних вуличних боїв.

9 травня Хрещатиком пройшов урочистий парад на честь визволення столиці України. Урочистостям не завадила навіть гарматна канонада з боку Дарниці, де тривали бої за плацдарм на лівому березі Дніпра. Сучасники згадували, що такого військового шику Київ не бачив уже давно. Військові частини крокували ідеальними шеренгами – у блискучих шоломах, зі справною зброєю та під звуки оркестрів.

Парад відкривала 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Далі йшли частини групи полковника Юзефа Рибака та 15-та Познанська піхотна дивізія. Завершувала ходу 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР. За нею рухалися повстанські загони на селянських підводах із самодіяльними оркестрами. У параді також брали участь артилерія та кіннота.

Ані Симон Петлюра, ані Юзеф Пілсудський не були присутні на урочистостях. Парад приймали командувач польської 3-ї армії Едвард Ридз-Сміглий та командир 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР полковник Марко Безручко. Серед гостей були також представники іноземних місій – французький полковник Шарль-Густав Антон і військовий аташе Японії майор Ямавакі.

На вулицях зібралися тисячі киян. Хрещатик прикрасили прапорами, а мешканці зустрічали військових оплесками та квітами. Для багатьох це стало символом надії на відновлення української державності після років революцій, воєн і постійної зміни влади.

Втім, утримати Київ союзникам не вдалося. Уже невдовзі більшовицькі війська перейшли у контрнаступ, і українсько-польські сили були змушені відступити. Проте парад на Хрещатику залишився важливим свідченням боротьби Армії УНР за незалежність України та одним із символів українсько-польського військового союзу проти більшовицької агресії.