29 БЕРЕЗНЯ 1906 НАРОДИВСЯ МАКАР МУХА - МАЙСТЕР НАРОДНОГО ДЕКОРАТИВНОГО РОЗПИСУ, УКРАЇНСЬКИЙ ХУДОЖНИК ТА ОДИН З ФУНДАТОРІВ СТАНКОВОГО ДЕКОРАТИВНОГО ЖИВОПИСУ
Його ім’я менш відоме, ніж таких видатних майстринь “наївного мистецтва”, як Катерина Білокур або Марія Приймаченко. Водночас спадщина Макара Мухи нараховує близько 5 тисяч робіт різного формату, які репрезентують українське народне мистецтво. Про життя та творчість митця у каруселі ⬇️
Його ім’я менш відоме, ніж таких видатних майстринь “наївного мистецтва”, як Катерина Білокур або Марія Приймаченко. Водночас спадщина Макара Мухи нараховує близько 5 тисяч робіт різного формату, які репрезентують українське народне мистецтво. Про життя та творчість митця у каруселі ⬇️
❤19
Пам’яті кулеметника Михайла Жлуктенка (позивний «Майкл»)
Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля Перемоги
Михайло народився 30 березня 1991 року в Києві. З шести років займався фехтуванням. У 2007 ріоці Михайло закінчив навчання в «Олімпійському фаховому коледжі імені Івана Піддубного».
Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади.
7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки. Захисника посмертно нагороджено відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність». Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Честь і вічна шана Герою!
Вікторія Прокопенко
Фото надані родиною та друзями
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля Перемоги
Михайло народився 30 березня 1991 року в Києві. З шести років займався фехтуванням. У 2007 ріоці Михайло закінчив навчання в «Олімпійському фаховому коледжі імені Івана Піддубного».
Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади.
7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки. Захисника посмертно нагороджено відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність». Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Честь і вічна шана Герою!
Вікторія Прокопенко
Фото надані родиною та друзями
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔21❤1
УКРАЇНСЬКИЙ ОЛІГАРХ. 140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ТЕРЕЩЕНКА
Цього дня минає 140 років з дня народження видатного українського промисловця, фінансиста та мецената – Михайла Терещенка.
Михайло Терещенко народився у Києві і став нащадком видатного козацько-шляхетського роду Терещенків, який розбагатів в роки Кримської війни на постачанні хліба та корабельного лісу, а потім масштабував статки, вклавшись у цукроваріння.
Попри багатство родини, Михайло досить суворо виховувався. Навчався в Київській гімназії. Згодом вивчав економіку у Ляйпцизькому та право у Московському університетах. Згодом викладав римське право у Московському університеті, однак покинув виш в знак протесту проти втручання в керівництво імператорською владою.
Перед Першою світовою війною певний час займався розвитком театрів та керував спільно з сестрами видавництвом “Сірін”. Паралельно з цим Михайло Терещенко управляв величезною бізнес-імперією власної родини. Був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку та облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку. Статки Михайла Терещенка оцінювались в 70 мільйонів карбованців.
Активно займався меценатством, зокрема виділяв кошти на побудову Київського політехнічного інституту, лікарні ОХМАДИТ, Київської консерваторії.
З початком Першої світової співпрацював з Червоним Хрестом, а згодом очолював Київський військово-промисловий комітет. Після Лютневої революції 1917 року запрошений на посаду міністра фінансів у Тимчасовий уряд Росії. Представляв його на перемовинах з Українською Центральною Радою. Зокрема, підтримував перехід під юрисдикцію УЦР всіх південно-українських губерній, що де-факто означало визнання національно-державної території України.
Пізніше був арештований більшовиками, однак зміг втекти у Фінляндію завдяки хабарю. В еміграції почав життя з нуля, втративши всі статки. Працював у фінансовій сфері, був співвласником кількох банків, мав бізнес-інтереси у Африці, зокрема на Мадагаскарі та Мозамбіку. При цьому Михайло Терещенко активно підтримував українських мігрантів, особливо діячів науки та культури. Помер у 1956 році.
Цього дня минає 140 років з дня народження видатного українського промисловця, фінансиста та мецената – Михайла Терещенка.
Михайло Терещенко народився у Києві і став нащадком видатного козацько-шляхетського роду Терещенків, який розбагатів в роки Кримської війни на постачанні хліба та корабельного лісу, а потім масштабував статки, вклавшись у цукроваріння.
Попри багатство родини, Михайло досить суворо виховувався. Навчався в Київській гімназії. Згодом вивчав економіку у Ляйпцизькому та право у Московському університетах. Згодом викладав римське право у Московському університеті, однак покинув виш в знак протесту проти втручання в керівництво імператорською владою.
Перед Першою світовою війною певний час займався розвитком театрів та керував спільно з сестрами видавництвом “Сірін”. Паралельно з цим Михайло Терещенко управляв величезною бізнес-імперією власної родини. Був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку та облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку. Статки Михайла Терещенка оцінювались в 70 мільйонів карбованців.
Активно займався меценатством, зокрема виділяв кошти на побудову Київського політехнічного інституту, лікарні ОХМАДИТ, Київської консерваторії.
З початком Першої світової співпрацював з Червоним Хрестом, а згодом очолював Київський військово-промисловий комітет. Після Лютневої революції 1917 року запрошений на посаду міністра фінансів у Тимчасовий уряд Росії. Представляв його на перемовинах з Українською Центральною Радою. Зокрема, підтримував перехід під юрисдикцію УЦР всіх південно-українських губерній, що де-факто означало визнання національно-державної території України.
Пізніше був арештований більшовиками, однак зміг втекти у Фінляндію завдяки хабарю. В еміграції почав життя з нуля, втративши всі статки. Працював у фінансовій сфері, був співвласником кількох банків, мав бізнес-інтереси у Африці, зокрема на Мадагаскарі та Мозамбіку. При цьому Михайло Терещенко активно підтримував українських мігрантів, особливо діячів науки та культури. Помер у 1956 році.
❤17👍2
Пам’яті сержанта Віталія Шеліха (позивні «Дєд» і «Батя»)
Не уявляв життя без роботи на землі
Віталій народився 7 листопада 1965 року у селі Капустинці на Київщині. Після школи проходив строкову службу в армії. Згодом створив сімʼю та оселився у Переяславі на Київщині.
Працював спочатку водієм на місцеві швейній фабриці, а після розпаду СРСР - на різних приватних підприємствах.
У 2014 році Віталій пішов добровольцем в АТО. Півтора роки служив снайпером, отримав медалі «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «Захиснику Вітчизни», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та нагрудний знак «Знак пошани» від Міністерства оборони
У 2022 хотів повернутися до 95 окремої десантно-штурмової бригади, проте не пройшов за віком, тому Віталій влаштувався служити механіком-водієм в інженерно-саперну роту.
Віталій загинув 18 березня 2024 під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині - підрозділ потрапив під обстріл із РСЗВ "Град".
Поховали воїна у Переяславі.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяславської міської ради, Переяслав.City, петиції про присвоєння звання Героя України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Не уявляв життя без роботи на землі
Віталій народився 7 листопада 1965 року у селі Капустинці на Київщині. Після школи проходив строкову службу в армії. Згодом створив сімʼю та оселився у Переяславі на Київщині.
Працював спочатку водієм на місцеві швейній фабриці, а після розпаду СРСР - на різних приватних підприємствах.
У 2014 році Віталій пішов добровольцем в АТО. Півтора роки служив снайпером, отримав медалі «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «Захиснику Вітчизни», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та нагрудний знак «Знак пошани» від Міністерства оборони
У 2022 хотів повернутися до 95 окремої десантно-штурмової бригади, проте не пройшов за віком, тому Віталій влаштувався служити механіком-водієм в інженерно-саперну роту.
Віталій загинув 18 березня 2024 під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині - підрозділ потрапив під обстріл із РСЗВ "Град".
Поховали воїна у Переяславі.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяславської міської ради, Переяслав.City, петиції про присвоєння звання Героя України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔15
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
БЕРЕЗЕНЬ 2022 РОКУ.
ІРПІНЬ. ПЕРШІ ДНІ ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД РОСІЙСЬКИХ ОКУПАНТІВ.
У цьому відео – спогади:
мирних жителів, які пережили окупацію;
військових, які боролися за Ірпінь і зупинили пітьму.
Злочини російських військових, що стали відомі після звільнення міста, – не мають терміну давності.
Віримо, що Міжнародний трибунал у Гаазі дасть справедливу правову оцінку цим злочинам проти людяності.
Пам’ятаємо.
І боремося за справедливість.
Джерела відеоматеріалів:, Igor Zakharenko, Радіо Свобода, 24 Канал, Ярослав Скрипник Легіон “Сводоба”.
ІРПІНЬ. ПЕРШІ ДНІ ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД РОСІЙСЬКИХ ОКУПАНТІВ.
У цьому відео – спогади:
мирних жителів, які пережили окупацію;
військових, які боролися за Ірпінь і зупинили пітьму.
Злочини російських військових, що стали відомі після звільнення міста, – не мають терміну давності.
Віримо, що Міжнародний трибунал у Гаазі дасть справедливу правову оцінку цим злочинам проти людяності.
Пам’ятаємо.
І боремося за справедливість.
Джерела відеоматеріалів:, Igor Zakharenko, Радіо Свобода, 24 Канал, Ярослав Скрипник Легіон “Сводоба”.
💔18
Пам'яті молодшого сержанта Дмитра Щербини (позивний «Айтішник»)
Діяв рішуче, рятував, навчав і надихав інших
Дмитро народився 2 грудня 1990 року в Бердичеві на Житомирщині. Після закінчення школи здобув вищу освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського на природничо-географічному факультеті. Там і познайомився з майбутньою дружиною.
Чоловік недовго працював у школі, зрозумів, що має інше покликання, яке знайшов в IT-сфері. Опанувавши самотужки необхідні знання, став затребуваним фахівцем, працював у провідних компаніях.
7 грудня 2022 року добровільно долучився до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Мав звання молодшого сержанта, командував відділенням. Як ІТ-фахівець досить швидко освоїв БПЛА та займався аеророзвідкою. Брав участь у боях на Харківщині та Донеччині. В боях неодноразово рятував побратимів, які отримували поранення.
Загинув 20 січня 2025 внаслідок артилерійського обстрілу у районі Мирнограду на Донеччині.
За життя Дмитро Щербина був нагороджений медаллю «Хрест пошани», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на Алеї Героїв Сабарівського кладовища у Вінниці. У нього залишилися дружина, троє синів, мати, сестра і племінниця.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото з архіву Юлії Щербини та Суспільне Вінниця
За матеріалами: Суспільне, 20 хвилин. Вінниця, Експрес, Myhovych, Вінницька міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Діяв рішуче, рятував, навчав і надихав інших
Дмитро народився 2 грудня 1990 року в Бердичеві на Житомирщині. Після закінчення школи здобув вищу освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського на природничо-географічному факультеті. Там і познайомився з майбутньою дружиною.
Чоловік недовго працював у школі, зрозумів, що має інше покликання, яке знайшов в IT-сфері. Опанувавши самотужки необхідні знання, став затребуваним фахівцем, працював у провідних компаніях.
7 грудня 2022 року добровільно долучився до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Мав звання молодшого сержанта, командував відділенням. Як ІТ-фахівець досить швидко освоїв БПЛА та займався аеророзвідкою. Брав участь у боях на Харківщині та Донеччині. В боях неодноразово рятував побратимів, які отримували поранення.
Загинув 20 січня 2025 внаслідок артилерійського обстрілу у районі Мирнограду на Донеччині.
За життя Дмитро Щербина був нагороджений медаллю «Хрест пошани», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на Алеї Героїв Сабарівського кладовища у Вінниці. У нього залишилися дружина, троє синів, мати, сестра і племінниця.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото з архіву Юлії Щербини та Суспільне Вінниця
За матеріалами: Суспільне, 20 хвилин. Вінниця, Експрес, Myhovych, Вінницька міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18
217 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ГОГОЛЯ
Голова УІНП Олександр Алфьоров та співробітники Інституту поклали квіти до пам’ятника Гоголю, що на Андріївському узвозі в Києві.
Микола Гоголь - уродженець Полтавщини та нащадок славного козацько-шляхетського роду. Він став яскравим прикладом того, як попри всі спроби русифікації українська ідентичність може залишатися в митцеві.
Його захоплення українською природою, фольклором та історією стали фундаментом, на якому виріс цілий корпус текстів про українців, який зберігав нашу ідентичність у часи Російської імперії. Його повісті “Пропала грамота” та “Ніч проти Івана Купала” згодом стали натхненням для режисерів українського поетичного кіно Бориса Івченка та Юрія Іллєнка, які на межі 1960 та 1970-х років наново відроджували українську ідентичність у формі кінематографа за часів радянської імперії.
Творчість Гоголя - це ще один великий пласт того, що варто досліджувати в контексті деколонізації та відновлення національної пам’яті України.
Голова УІНП Олександр Алфьоров та співробітники Інституту поклали квіти до пам’ятника Гоголю, що на Андріївському узвозі в Києві.
Микола Гоголь - уродженець Полтавщини та нащадок славного козацько-шляхетського роду. Він став яскравим прикладом того, як попри всі спроби русифікації українська ідентичність може залишатися в митцеві.
Його захоплення українською природою, фольклором та історією стали фундаментом, на якому виріс цілий корпус текстів про українців, який зберігав нашу ідентичність у часи Російської імперії. Його повісті “Пропала грамота” та “Ніч проти Івана Купала” згодом стали натхненням для режисерів українського поетичного кіно Бориса Івченка та Юрія Іллєнка, які на межі 1960 та 1970-х років наново відроджували українську ідентичність у формі кінематографа за часів радянської імперії.
Творчість Гоголя - це ще один великий пласт того, що варто досліджувати в контексті деколонізації та відновлення національної пам’яті України.
❤18👍2
Пам’яті прикордонника Андрія Корнійчука.
Постійна усмішка на обличчі, дитяча простота та вміння радіти кожному дню – так згадують про чоловіка.
Андрій родом з Рівненщини. Навчався у школі №8 у місті Дубно, потім у Волинській духовній семінарії та Львівській богословській академії. Згодом здобув освіту в Рівненському інституті слов'янознавства
Водночас Андрій Корнійчук волонтерив у таборах «YMСA» (Асоціація молодих християн). Викладав англійську мову у Вербському ліцеї та Дубенському коледжі культури та мистецтв. Учні згадують Андрія Корнійчука, як дбайливого вчителя, який завжди був на "одній хвилі" та розповідав "приколи з життя".
Чоловік долучився до прикордонних військ у липні 2025 року. Загинув 2 грудня поблизу Вовчанська на Харківщині.
Попрощалися з Андрієм Корнійчуком 9 грудня на майдані Незалежності у Дубні.
У нього залишилася дружина, діти та мама.
Слава Захисникові!
Фото: Дубенська районна державна адміністрація, Суспільне. Рівне
За матеріалами: Суспільне, Український Католицький Університет
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Постійна усмішка на обличчі, дитяча простота та вміння радіти кожному дню – так згадують про чоловіка.
Андрій родом з Рівненщини. Навчався у школі №8 у місті Дубно, потім у Волинській духовній семінарії та Львівській богословській академії. Згодом здобув освіту в Рівненському інституті слов'янознавства
Водночас Андрій Корнійчук волонтерив у таборах «YMСA» (Асоціація молодих християн). Викладав англійську мову у Вербському ліцеї та Дубенському коледжі культури та мистецтв. Учні згадують Андрія Корнійчука, як дбайливого вчителя, який завжди був на "одній хвилі" та розповідав "приколи з життя".
Чоловік долучився до прикордонних військ у липні 2025 року. Загинув 2 грудня поблизу Вовчанська на Харківщині.
Попрощалися з Андрієм Корнійчуком 9 грудня на майдані Незалежності у Дубні.
У нього залишилася дружина, діти та мама.
Слава Захисникові!
Фото: Дубенська районна державна адміністрація, Суспільне. Рівне
За матеріалами: Суспільне, Український Католицький Університет
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
❤13💔10
Пам'яті Олександра Кушарева (позивний «Зелений»)
Як жив і загинув захисник дніпровських островів.
Родом з Миколаївщини. Строкову службу служив в Криму, де познайомився з дружиною. Після армії працював в Вознесенській виправній колонії №72.
У 2015 році мобілізувався у 79 окрему десантно-штурмову бригаду. Мав 13 стрибків з парашутом, брав участь в АТО/ООС.
Після АТО знову повернувся до служби у виправній колонії. З початком повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони. Служив в розвідці 187-го окремого батальйону 123-ї окремої бригади ТрО.
Олександр Кушарев відзначився під час оборони дніпровських островів. Зокрема його група постійно давала бій російському морському спецназу та навіть ліквідувала одного з його командирів. За голову "Зеленого" росіяни давали 150 тисяч доларів винагороди.
Пізніше виконував бойові завдання на Донеччині. Загинув 9 червня 2025 року в районі Вугледара.
Пам'ять і честь Герою!
Геннадій Карпюк
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Як жив і загинув захисник дніпровських островів.
Родом з Миколаївщини. Строкову службу служив в Криму, де познайомився з дружиною. Після армії працював в Вознесенській виправній колонії №72.
У 2015 році мобілізувався у 79 окрему десантно-штурмову бригаду. Мав 13 стрибків з парашутом, брав участь в АТО/ООС.
Після АТО знову повернувся до служби у виправній колонії. З початком повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони. Служив в розвідці 187-го окремого батальйону 123-ї окремої бригади ТрО.
Олександр Кушарев відзначився під час оборони дніпровських островів. Зокрема його група постійно давала бій російському морському спецназу та навіть ліквідувала одного з його командирів. За голову "Зеленого" росіяни давали 150 тисяч доларів винагороди.
Пізніше виконував бойові завдання на Донеччині. Загинув 9 червня 2025 року в районі Вугледара.
Пам'ять і честь Герою!
Геннадій Карпюк
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔11
Цього дня минає 108 з дня народження відомого українського письменника та державного і громадського діяча Олеся Гончара. Про життєвий та творчий шлях літератора у нашому матеріалі
❤19