19 березня 1918 року відбулося урочисте перепоховання тіл загиблих у столиці під Крутами бійців Студентського помічного куреня – цим опікувалася Центральна Рада. Сотні киян вийшли на вулиці, щоб долучитися до жалобної церемонії. Про це писали всі київські газети того часу.
Однак, до нашого часу це поховання не збереглося. Кам
Достеменно відомо про поховання на Аскольдовій могилі лише двох «крутян» – Володимира Шульгина, рідного брата міністра закордонних справ УНР Олександра Шульгіна, та його друга Володимира Наумовича. За легендою перед розстрілом вони обнялися і так і лишилися лежати, прошиті кулями. Тому їх поховали в одній могилі і в одній труні – у фамільному склепі Наумовичів.
Інших же, як припускає дослідник Ярослав Тинченко, понесли далі до Нового Братського військового кладовища на Звіринці, де на той час ховали загиблих військових в боях Першої світової війни ще з 1915 року. Тут відбулося поховання «крутян» в братській могилі. Цю версію підтверджує і фотолистівка з поховання, датована 1918 роком, знайдена в архіві київського колекціонера Віктора Киркевича.
На жаль, ці могили до сьогодні не збереглися. У 1934 році, коли радянська влада прийняла рішення ліквідувати на Аскольдовій могилі кладовище і зробити там парк, тіла Володимира Наумовича та Володимира Шульгина було перенесено на Лук’янівське кладовище, де вони спочивають і нині. Братське військове кладовище на Звіринці в 1950-х роках було ліквідовано, а землі віддані під розширення Національного ботанічного саду імені Гришка та наукові установи.
Детальніше про цю маловідому сторінку нашої історії читайте в нашому «Історичному календарі» за посиланням.
Однак, до нашого часу це поховання не збереглося. Кам
яний хрест памяті Героїв Крут, встановлений у 2012 році на місці деревяного хреста – це символічний памятник, кенотаф. Історики досі сперечаються, чи взагалі існувала могила «крутян» на Аскольдовій могилі?Достеменно відомо про поховання на Аскольдовій могилі лише двох «крутян» – Володимира Шульгина, рідного брата міністра закордонних справ УНР Олександра Шульгіна, та його друга Володимира Наумовича. За легендою перед розстрілом вони обнялися і так і лишилися лежати, прошиті кулями. Тому їх поховали в одній могилі і в одній труні – у фамільному склепі Наумовичів.
Інших же, як припускає дослідник Ярослав Тинченко, понесли далі до Нового Братського військового кладовища на Звіринці, де на той час ховали загиблих військових в боях Першої світової війни ще з 1915 року. Тут відбулося поховання «крутян» в братській могилі. Цю версію підтверджує і фотолистівка з поховання, датована 1918 роком, знайдена в архіві київського колекціонера Віктора Киркевича.
На жаль, ці могили до сьогодні не збереглися. У 1934 році, коли радянська влада прийняла рішення ліквідувати на Аскольдовій могилі кладовище і зробити там парк, тіла Володимира Наумовича та Володимира Шульгина було перенесено на Лук’янівське кладовище, де вони спочивають і нині. Братське військове кладовище на Звіринці в 1950-х роках було ліквідовано, а землі віддані під розширення Національного ботанічного саду імені Гришка та наукові установи.
Детальніше про цю маловідому сторінку нашої історії читайте в нашому «Історичному календарі» за посиланням.
💔18
Пам’яті капітана Миколи Христоріза
Закінчив військовий інститут, пройшов АТО/ООС, був відповідальним офіцером української армії
Микола Христоріз народився 17 лютого 1995 року в селищі Маньківка Черкаської області. Він закінчив школу з золотою медаллю та вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на факультет «Політологія», отримавши диплом з відзнакою. Після університету пройшов військову підготовку та навчався в Уманському державному педагогічному університеті, де вивчав іноземні мови.
Микола служив в армії, почавши з офіцера відділення морально-психологічного забезпечення. Він брав участь в Операції Об'єднаних сил на сході України в 2017-2021 роках. У серпні 2018 року отримав звання старшого лейтенанта та став заступником командира батареї. Після початку повномасштабної війни продовжував служити, зокрема в боях на Київщині, Запоріжжі та Донеччині.
У 2023 році Микола став заступником командира гірсько-штурмової роти, а в 2024 році отримав звання капітана та був призначений командиром стрілецької роти. Під час служби він отримав кілька нагород, зокрема медаль «За службу Україні» та відзнаки за професіоналізм та мужність.
14 липня 2025 року Микола загинув під час бойового завдання в районі Воскресенки Волноваського району. Його пам'ять вшанували в рідному селі, а на сайті Президента України зареєстровано петицію про присвоєння йому звання Героя України. Микола залишився в пам'яті як герой, вірний присязі та своїм побратимам.
Слава і шана Захисникові!
Фото: Маньківський НВК "ЗЗСО І-ІІІ ступенів-гімназія", Фейсбук-сторінка Andzhelika Lubimova, Фейсбук-сторінка Олександр Сова, Маньківська громада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Закінчив військовий інститут, пройшов АТО/ООС, був відповідальним офіцером української армії
Микола Христоріз народився 17 лютого 1995 року в селищі Маньківка Черкаської області. Він закінчив школу з золотою медаллю та вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на факультет «Політологія», отримавши диплом з відзнакою. Після університету пройшов військову підготовку та навчався в Уманському державному педагогічному університеті, де вивчав іноземні мови.
Микола служив в армії, почавши з офіцера відділення морально-психологічного забезпечення. Він брав участь в Операції Об'єднаних сил на сході України в 2017-2021 роках. У серпні 2018 року отримав звання старшого лейтенанта та став заступником командира батареї. Після початку повномасштабної війни продовжував служити, зокрема в боях на Київщині, Запоріжжі та Донеччині.
У 2023 році Микола став заступником командира гірсько-штурмової роти, а в 2024 році отримав звання капітана та був призначений командиром стрілецької роти. Під час служби він отримав кілька нагород, зокрема медаль «За службу Україні» та відзнаки за професіоналізм та мужність.
14 липня 2025 року Микола загинув під час бойового завдання в районі Воскресенки Волноваського району. Його пам'ять вшанували в рідному селі, а на сайті Президента України зареєстровано петицію про присвоєння йому звання Героя України. Микола залишився в пам'яті як герой, вірний присязі та своїм побратимам.
Слава і шана Захисникові!
Фото: Маньківський НВК "ЗЗСО І-ІІІ ступенів-гімназія", Фейсбук-сторінка Andzhelika Lubimova, Фейсбук-сторінка Олександр Сова, Маньківська громада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
❤8💔7
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ПОЧЕСНОМУ ПАТРІАРХУ ПЦУ ФІЛАРЕТУ
Сьогодні помер Почесний патріарх Православної церкви України та багаторічний очільник Української православної церкви Київського патріархату Філарет, в миру – Михайло Денисенко. Священнослужителю було 97 років.
Філарет народився 1929 року у селі Благодатне на Донеччині в шахтарській родині. Смерть батька під час Другої світової війни спонукала Михайла обрати шлях священника.
Він навчався в Одеській духовній семінарії, а згодом у Московській духовній академії. Чернечий постриг під іменем Філарет Михайло Денисенко прийняв у 1950 році.
Духовна кар’єра Філарета в радянський час була досить успішною: в різні роки він служив в Троїцько-Сергієвій лаврі, був викладачем в Московській духовній академії та інспектором Саратовської та Київської духовних семінарій, займав посаду у єгипетській Александрії та був настоятелем київського Володимирського собору.
У 1990 році Філарет був обраний Місцеблюстителем Московського Патріаршого Престолу. Водночас він залишався відданим Україні і саме тому в листопаді 1991 року скликав Помісний собор УПЦ, який оголосив про автокефалію Української православної церкви.
Довгий час завдяки московському лобі, автокефалію (канонічну незалежність) УПЦ не визнавало світове православ’я, однак Філарет продовжував розвивати та розбудовувати Українську православну церкву. Аж до надання Томосу про автокефалію Православній церкві України.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Це ще одна велика втрата для українського суспільства. Шана і памʼять Філаретові, який роками зберігав українську духовну спадщину та відстоював ідею незалежності національної православної церкви.
Сьогодні помер Почесний патріарх Православної церкви України та багаторічний очільник Української православної церкви Київського патріархату Філарет, в миру – Михайло Денисенко. Священнослужителю було 97 років.
Філарет народився 1929 року у селі Благодатне на Донеччині в шахтарській родині. Смерть батька під час Другої світової війни спонукала Михайла обрати шлях священника.
Він навчався в Одеській духовній семінарії, а згодом у Московській духовній академії. Чернечий постриг під іменем Філарет Михайло Денисенко прийняв у 1950 році.
Духовна кар’єра Філарета в радянський час була досить успішною: в різні роки він служив в Троїцько-Сергієвій лаврі, був викладачем в Московській духовній академії та інспектором Саратовської та Київської духовних семінарій, займав посаду у єгипетській Александрії та був настоятелем київського Володимирського собору.
У 1990 році Філарет був обраний Місцеблюстителем Московського Патріаршого Престолу. Водночас він залишався відданим Україні і саме тому в листопаді 1991 року скликав Помісний собор УПЦ, який оголосив про автокефалію Української православної церкви.
Довгий час завдяки московському лобі, автокефалію (канонічну незалежність) УПЦ не визнавало світове православ’я, однак Філарет продовжував розвивати та розбудовувати Українську православну церкву. Аж до надання Томосу про автокефалію Православній церкві України.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Це ще одна велика втрата для українського суспільства. Шана і памʼять Філаретові, який роками зберігав українську духовну спадщину та відстоював ідею незалежності національної православної церкви.
😢21
20 березня 1639 року одна з ймовірних дат народження гетьмана Івана Мазепи.
Чому це один з найбільш видатних українських державних діячів розповідаємо у нашому матеріалі.
Чому це один з найбільш видатних українських державних діячів розповідаємо у нашому матеріалі.
🔥12❤6
Пам’яті старшого солдата Богдана Гриценка
Свідомо обрав шлях воїна й до останнього залишався вірним побратимам
Вона історію творила
За нею душу й тіло у вогонь
Вона як птаха сизокрила
Яка присіла на долонь
Богдан Гриценко, студент-історик з Вознесенська, у своїх декламаціях про рідну мову підтвердив слова вчинками. У перші дні широкомасштабного вторгнення РФ, йому було лише 20 років, але він став на захист України.
Навчаючись на історичному факультеті Миколаївського університету, мріяв викладати історію й передавати любов до України. Служив у складі 188-го батальйону 123-ї бригади ТрО, де здобув авторитет побратимів і першу відзнаку за оборону Миколаєва.
Після звільнення Херсона Богдан став драйвером моторних човнів, переправляючи боєприпаси й поранених через Дніпро під постійним ворожим вогнем. Його побратими згадують його як відважного та надійного воїна, який завжди йшов там, де було найважче.
У грудні 2023 року Богдан загинув під час евакуації бійців на Херсонщині. За своє героїчне життя він отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня та відзнаку Президента «За оборону України».
Рідні згадують Богдана як працелюбного, відповідального юнака, який обрав шлях воїна і залишався вірним побратимам до кінця. Його життя стало прикладом мужності та безмежної любові до України.
Честь Герою!
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Свідомо обрав шлях воїна й до останнього залишався вірним побратимам
Вона історію творила
За нею душу й тіло у вогонь
Вона як птаха сизокрила
Яка присіла на долонь
Богдан Гриценко, студент-історик з Вознесенська, у своїх декламаціях про рідну мову підтвердив слова вчинками. У перші дні широкомасштабного вторгнення РФ, йому було лише 20 років, але він став на захист України.
Навчаючись на історичному факультеті Миколаївського університету, мріяв викладати історію й передавати любов до України. Служив у складі 188-го батальйону 123-ї бригади ТрО, де здобув авторитет побратимів і першу відзнаку за оборону Миколаєва.
Після звільнення Херсона Богдан став драйвером моторних човнів, переправляючи боєприпаси й поранених через Дніпро під постійним ворожим вогнем. Його побратими згадують його як відважного та надійного воїна, який завжди йшов там, де було найважче.
У грудні 2023 року Богдан загинув під час евакуації бійців на Херсонщині. За своє героїчне життя він отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня та відзнаку Президента «За оборону України».
Рідні згадують Богдана як працелюбного, відповідального юнака, який обрав шлях воїна і залишався вірним побратимам до кінця. Його життя стало прикладом мужності та безмежної любові до України.
Честь Герою!
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔13❤1
Пам’яті історика й археолога Юрія Коваленка (позивний «Маестро»)
Сьогодні, 22 березня Юрію мало б виповнитися 60 років
Юрій Коваленко, археолог і військовий, народився 22 березня 1966 року в селі Некрасове на Сумщині.
З дитинства захоплювався археологією, але отримав освіту електрика та психолога. У 1999 році почав професійну кар'єру в археології, очоливши науково-дослідний відділ історико-культурного заповідника «Глухів».
Він провів розкопки гетьманських столиць, зокрема Батурина та Глухова, і відкрив Музей археології в Глухові.
У 2014 році, після анексії Криму, Юрій став одним з перших добровольців, приєднавшись до місії «Чорний тюльпан», повертаючи тіла загиблих українських воїнів. У 2020 році підписав контракт із ЗСУ і брав участь у бойових діях, захищаючи Україну в різних регіонах, включаючи Чернігівщину, Броварський напрямок і Донеччину.
Його позивний «Маестро» походив від його любові до музики, він часто грав на гітарі навіть в окопах.
Юрій загинув 14 березня 2023 року в бою в Серебрянському лісі за кілька днів до свого 57-річчя. Його пам'ять увічнена на вулицях Глухова та Некрасового, а також меморіальною дошкою на будівлі музею археології в Глухові. Йому також присвоєно іменну премію для молодих учених-українознавців.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: «Новинарня», АрміяInform, sumy.today, сайт Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Сьогодні, 22 березня Юрію мало б виповнитися 60 років
Юрій Коваленко, археолог і військовий, народився 22 березня 1966 року в селі Некрасове на Сумщині.
З дитинства захоплювався археологією, але отримав освіту електрика та психолога. У 1999 році почав професійну кар'єру в археології, очоливши науково-дослідний відділ історико-культурного заповідника «Глухів».
Він провів розкопки гетьманських столиць, зокрема Батурина та Глухова, і відкрив Музей археології в Глухові.
У 2014 році, після анексії Криму, Юрій став одним з перших добровольців, приєднавшись до місії «Чорний тюльпан», повертаючи тіла загиблих українських воїнів. У 2020 році підписав контракт із ЗСУ і брав участь у бойових діях, захищаючи Україну в різних регіонах, включаючи Чернігівщину, Броварський напрямок і Донеччину.
Його позивний «Маестро» походив від його любові до музики, він часто грав на гітарі навіть в окопах.
Юрій загинув 14 березня 2023 року в бою в Серебрянському лісі за кілька днів до свого 57-річчя. Його пам'ять увічнена на вулицях Глухова та Некрасового, а також меморіальною дошкою на будівлі музею археології в Глухові. Йому також присвоєно іменну премію для молодих учених-українознавців.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: «Новинарня», АрміяInform, sumy.today, сайт Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔12😢9
ГОЛОВА УІНП ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ВОЇНІВ АРМІЇ УНР У ВАРШАВІ
Під час робочого відрядження до Республіки Польща, Голова Українського інституту національної пам’яті відвідав православне кладовище у Варшаві, де поховані українські військові діячі періоду визвольних змагань 1918–1920 років.
Очільник Інституту віддав шану воїнам Армії Української Народної Республіки та поклав квіти до місць їх вічного спочинку.
На кладовищі, зокрема, поховані видатні українські військові діячі:
🔹️Марко Безручко - генерал-хорунжий Армії УНР, командир 6-ї Січової стрілецької дивізії, один із ключових організаторів оборони Замостя у 1920 році, що зупинила наступ більшовицьких військ на Європу;
🔹️Всеволод Змієнко - Генерал-хорунжий Армії УНР. Начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. На посаді начальника штабу 6-ї стрілецької дивізії брав участь у героїчній обороні Замостя від більшовиків.
Також у цьому некрополі поховані й інші українські військові старшини та козаки Армії УНР, які після поразки визвольних змагань опинилися в еміграції.
Дякуємо партнерам - Програмі «Партнерство за сильну Україну» за сприяння, завдяки якому було організовано зазначений робочий візит та вшанування.
Такі заходи є важливою складовою політики національної пам’яті та сприяють збереженню історичної правди про боротьбу Українського народу за незалежність.
Під час робочого відрядження до Республіки Польща, Голова Українського інституту національної пам’яті відвідав православне кладовище у Варшаві, де поховані українські військові діячі періоду визвольних змагань 1918–1920 років.
Очільник Інституту віддав шану воїнам Армії Української Народної Республіки та поклав квіти до місць їх вічного спочинку.
На кладовищі, зокрема, поховані видатні українські військові діячі:
🔹️Марко Безручко - генерал-хорунжий Армії УНР, командир 6-ї Січової стрілецької дивізії, один із ключових організаторів оборони Замостя у 1920 році, що зупинила наступ більшовицьких військ на Європу;
🔹️Всеволод Змієнко - Генерал-хорунжий Армії УНР. Начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. На посаді начальника штабу 6-ї стрілецької дивізії брав участь у героїчній обороні Замостя від більшовиків.
Також у цьому некрополі поховані й інші українські військові старшини та козаки Армії УНР, які після поразки визвольних змагань опинилися в еміграції.
Дякуємо партнерам - Програмі «Партнерство за сильну Україну» за сприяння, завдяки якому було організовано зазначений робочий візит та вшанування.
Такі заходи є важливою складовою політики національної пам’яті та сприяють збереженню історичної правди про боротьбу Українського народу за незалежність.
❤🔥10💔3