Пам’яті азовця Михайла Ніконця (позивний «Бублік»)

У 2015 році у складі «Азову» відстоював Маріуполь, а у 2022-му повернувся до міста, щоб допомогти побратимам

Михайло народився 16 червня 1992 року в Умані Черкаської області. У дитинстві був дуже допитливим: грав на акордеоні й сопілці, ходив на танці, співав, займався скейтбордингом та паркуром.

Після школи здобув фах автомобільного слюсаря та працював на СТО. Під час Революції гідності приєднався до "Правого сектору", а згодом вступив до лав полку "Азов". У складі цього підрозділу захисник пройшов Павлопіль-Широкинську наступальну операцію в лютому 2015 року.  

У 2016 році повернувся до цивільного життя: працював на СТО, а згодом адміністратором інтернет-клубу. Почався зустрічатись з дівчиною Діаною.

Повномасштабне вторгнення зустрів в Умані. Пішки вирішив добиратись до столиці. У Києві долучився до ССО "Азов". Брав участь в боях на Київщині. Але шукав можливостей долучитись до побратимів у Маріуполі.

24 березня Михайло "Бублік" Ніконець був в складі 72 бійців, що першими потрапили в оточений Маріуполь на вертольотах. Спершу Михайло був у районі порту, потім були готель «Посейдон», рибоконсервний завод і залізничний вокзал. 15 квітня Михайлові разом з іншими захисниками вдалося прорватися з Правого берега на "Азовсталь". Загинув між 14 та 16 травня від крововтрати та важких поранень отриманих від артобстрілу. Тіло захисника досі на окупованих територіях, однак родина вірить, що зможе поховати Героя з почестями вдома.

Пам’ять і шана Герою! 

Тетяна Тиндик

Фото з сімейного архіву, Instagram Михайло Ніконець, Пливе кача. Умань

За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті, Суспільне.Черкаси, Пливе кача. Умань, Уманьnews.City

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

НЕМА НА СВІТІ УКРАЇНИ, НЕМАЄ ДРУГОГО ДНІПРА

10 березня ми вшановуємо пам’ять Тараса Шевченка – людини, чий голос став голосом українського народу. Його слова про свободу, гідність і любов до України звучать крізь століття й досі надихають мільйони.

Пам’ятаємо його силу слова, боротьбу і мрію про вільну Україну.

Сагринь – одна з найтрагічніших сторінок історії ХХ століття українців Холмщини.

У міжвоєнній Центрально-Східній Європі минулого століття етнічна мапа не збігалася з державними кордонами, що спричиняло гострі міжнаціональні конфлікти. На західноукраїнських землях головне протистояння розгорталося між українцями та поляками. Друга світова війна лише загострила його: українці боролися без власної держави, поляки – в умовах втрати своєї. Збройне протистояння між УПА та польською Армією Крайовою (АК) швидко радикалізувалося, охопивши Волинь, Галичину, Холмщину й Підляшшя.

10–11 березня 1944 року польські підпільні формування АК та Батальйонів хлопських (польських партизанських сил, які складалися переважно із місцевих селян) атакували українське село Сагринь (наразі територія Польщі, сучасна ґміна Вербковичі, Грубешівського повіту Люблинського воєводства). Напад розпочався на світанку 10 березня: село було оточене, почалися підпали, обстріли та вбивства мирних мешканців. Загинули жінки, діти, літні люди. До 10-ї години ранку село було фактично повністю спалено: знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 хат і численні господарські споруди. Наступного дня насильство продовжилося й охопило також інші українські села округи, польський наступ тривав протягом кількох наступних тижнів. За даними джерел, в ході цієї жорстокої операції було вбито від 1500 до 2000 українців. Наразі встановлено імена 621 особи загиблих, проте архівно-пошукова робота все ще триває.

Детальніше з матеріалами документів можете ознайомитися за посиланням.

Пам’яті десантника Артема Бурки (позивний «Бурий»)

Майже два роки вважали безвісти зниклим солдата, якому навічно 24.

Артем народився 4 лютого 2000 року на Полтавщині, в селі Пустовари Решетилівського району. 

Закінчив Демидівську загальноосвітню школу. Потім навчався у Полтавському професійно-технічному училищі №31.

У 2020 служив строкову службу в Харківському прикордонному загоні. Був відзначений грамотою за сумлінну службу.

У 2022 одружився та став батьком. За рік долучився до Збройних Сил України. Воював у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади на Запорізькому напрямку.

Загинув при виконанні бойового завдання 17 лютого 2024 року. Довгий час вважався зниклим безвісти, проте дружина Тетяна докладала максимум зусиль, щоб відшукати коханого.

Солдат Артем Бурка повернувся на щиті на Полтавщину 22 січня 2026 року. Похований на центральному цвинтарі села Пустовари.

Вічна слава і пам’ять Захисникові! 

Валентина Кащенко

Фото: Фейсбук-сторінка Танюшка Бурка, Фейсбук-сторінка Артем Попов, Решетилівська міська рада, Суспільне

За матеріалами: Решетилівська міська рада

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

ДОСЛІДНИК УКРАЇНСЬКОГО БЕРЕГУ: 210 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА АФАНАСЬЄВА-ЧУЖБИНСЬКОГО

Олександр Афанасьєв-Чужбинський народився в селі Ісківці на Полтавщині в родині дрібного шляхтича. 

Після навчання в Ніжинській гімназії вищих наук, як тодішній дворянин, поступив на військову службу, але досить скоро розчарувався у кар’єрі військового і у 1847 році вийшов у відставку поручником. Певний час працював у канцелярії Воронезького губернатора, однак не знайшов себе і на державній службі. 

У 1856 році на запрошення князя Костянтина Миколайовича взявся провести етнографічні студії рідного йому Придніпров’я. Завданням було об’їхати особисто прирічкові та приморські області та скласти їхні географічно-етнографічні описи. Протягом експедиції, Афанасьєв-Чужбинський опублікував низку матеріалів у модному тоді форматі «дорожних записок» в часописі «Морський збірник», які присвячені українському Придніпров’ю: «Загальний огляд на побут придніпровського селянина», «Поїздка на дніпровські пороги та на Запоріжжя», «Поїздка у низини Дніпра». Згодом свої напрацювання видав у збірнику «Нариси Дніпра». Афанасьєв-Чужбинський зокрема описав у своїй праці козацькі Січі на Дніпрі, лоцманську громаду з її побутом, традиціями та культурою; зробив детальний опис судноплавства Дніпром. 

Другою його етнографічною роботою став збірник «Нариси Дністра», в яких дослідник описав свої мандри Бесарабією. Зокрема, у своїй роботі Афанасьєв-Чужбинський приділив велику увагу побуту українських та молдавських селян, єврейських громад, а також поселень німецьких, болгарських та швейцарських колоністів. Етнограф також багато говорить про старожитності краю, зокрема Хотинську фортецю, Турецьку криницю, скельно-печерні пам’ятки та кургани краю. В «Нарисах Дніпра» він постійно наголошує на важливості археологічного дослідження краю та історичного дослідження козацтва.

У 1860-х роках мешкав у Петербурзі, де займався літературною та журналістською діяльністю. Перекладав твори Фенімора Купера та польських авторів. Певний час був завідувачем музею Петропавлівської фортеці. Помер 1875 року.