Памʼяті журналістки Укрінформу Тетяни Кулик
Вона жила телебаченням, вірила в силу людей і розповідала історії незламних українців
Минає рік від трагедії, коли російський дрон забрав життя журналістки Тетяни Кулик та її чоловіка, хірурга Павла Іванчова. Близькі, друзі та колеги досі не можуть повірити в її смерть. Тетяна була яскравою особистістю з неповторним почуттям гумору та пристрастю до професії.
Вона почала кар’єру літературною редакторкою і стала ведучою на «Центральному каналі», а пізніше працювала на Суспільному та створювала глибокі інтерв'ю. Після того, як вона познайомилася з Павлом Іванчовим на своєму шоу, їх звела доля.
У 2024 році, вже працюючи в Укрінформі, Тетяна створила програму «Нація непереможних», де висвітлювала героїв України. Її віра в перемогу України та сильні люди, з якими вона працювала, залишаться в пам'яті всіх.
Тетяна була членкинею Національної спілки журналістів України. Вона стала 98-ою медійницею, загиблою внаслідок війни. Поховали Тетяну та Павла на Байковому кладовищі. У Тетяни залишилася донька Ліза.
Вічна памʼять!
Фото: Ілля Русачков/ Укрінформ, зі сторінки Тетяни Кулик у Фейсбуці
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Вона жила телебаченням, вірила в силу людей і розповідала історії незламних українців
Минає рік від трагедії, коли російський дрон забрав життя журналістки Тетяни Кулик та її чоловіка, хірурга Павла Іванчова. Близькі, друзі та колеги досі не можуть повірити в її смерть. Тетяна була яскравою особистістю з неповторним почуттям гумору та пристрастю до професії.
Вона почала кар’єру літературною редакторкою і стала ведучою на «Центральному каналі», а пізніше працювала на Суспільному та створювала глибокі інтерв'ю. Після того, як вона познайомилася з Павлом Іванчовим на своєму шоу, їх звела доля.
У 2024 році, вже працюючи в Укрінформі, Тетяна створила програму «Нація непереможних», де висвітлювала героїв України. Її віра в перемогу України та сильні люди, з якими вона працювала, залишаться в пам'яті всіх.
Тетяна була членкинею Національної спілки журналістів України. Вона стала 98-ою медійницею, загиблою внаслідок війни. Поховали Тетяну та Павла на Байковому кладовищі. У Тетяни залишилася донька Ліза.
Вічна памʼять!
Фото: Ілля Русачков/ Укрінформ, зі сторінки Тетяни Кулик у Фейсбуці
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢13💔7
Пам’яті художника-кераміста, добровольця Віталія Киркач-Антоненка (позивний «Красивий»)
Пішов боронити країну у перший день повномасштабного вторгнення, хоча мав «білий квиток»
2 лютого 2026 року в Києві відбулося перепоховання солдата Віталія Киркач-Антоненка, який загинув у листопаді 2022 року та був похований у Слов’янську. Тепер його дружина Наталя та донька Віталіна зможуть регулярно відвідувати його могилу.
Віталій народився 15 лютого 1987 року в Слов'янську, навчався в Донецькому національному університеті і активно долучався до патріотичного руху. Після початку війни він зголосився до армії, ставши стрільцем ЗСУ. Віталій загинув 9 листопада 2022 року під Сватовим.
Віталій був справжнім патріотом та героєм для України. Його смерть залишила важкий біль у серцях рідних, але його донька Віталіна, народжена вже після його загибелі, стала великим джерелом підтримки для дружини Наталі.
Наталя організувала перепоховання Віталія в Києві через наближення фронту до Слов’янська. Могилу ексгумували і з усіма військовими почестями перенесли на Совське цвинтар. Це було важким, але правильним рішенням. Тепер родина зможе відвідувати Віталія на новому місці спочинку, і Наталя зможе привести доньку, яка так схожа на батька.
Пам'ять Захисникові!
Фото: Фейсбук-сторінка Віталій Киркач-Антоненко, Фейсбук-сторінка Nataliya Kyrkach-Antonenko
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пішов боронити країну у перший день повномасштабного вторгнення, хоча мав «білий квиток»
2 лютого 2026 року в Києві відбулося перепоховання солдата Віталія Киркач-Антоненка, який загинув у листопаді 2022 року та був похований у Слов’янську. Тепер його дружина Наталя та донька Віталіна зможуть регулярно відвідувати його могилу.
Віталій народився 15 лютого 1987 року в Слов'янську, навчався в Донецькому національному університеті і активно долучався до патріотичного руху. Після початку війни він зголосився до армії, ставши стрільцем ЗСУ. Віталій загинув 9 листопада 2022 року під Сватовим.
Віталій був справжнім патріотом та героєм для України. Його смерть залишила важкий біль у серцях рідних, але його донька Віталіна, народжена вже після його загибелі, стала великим джерелом підтримки для дружини Наталі.
Наталя організувала перепоховання Віталія в Києві через наближення фронту до Слов’янська. Могилу ексгумували і з усіма військовими почестями перенесли на Совське цвинтар. Це було важким, але правильним рішенням. Тепер родина зможе відвідувати Віталія на новому місці спочинку, і Наталя зможе привести доньку, яка так схожа на батька.
Пам'ять Захисникові!
Фото: Фейсбук-сторінка Віталій Киркач-Антоненко, Фейсбук-сторінка Nataliya Kyrkach-Antonenko
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔11😢7
Пам'яті старшого лейтенанта поліції Василя Паньківа
Молодий слідчий став третім чоловіком у родині, який боронив Україну
Василь народився 14 січня 1997 року в Бережанах, на Тернопільщині. З дитинства захоплювався спортом, а у старших класах почав займатися пауерліфтингом, здобуваючи нагороди. Після закінчення школи вступив до Національної академії внутрішніх справ і працював у поліції.
У 2024 році, після початку повномасштабної війни, Василь вирішив приєднатися до армії, ставши оператором дронів у 414-й бригаді безпілотних систем "Птахи Мадяра". Його завдання включали аеророзвідку та коригування вогню артилерії.
23 квітня 2024 року Василь загинув під час бойового завдання на Донеччині, потрапивши під ворожий удар дронів. Колеги попрощалися з ним у Тернополі, а поховали на кладовищі села Рай.
Посмертно Василь отримав орден "За мужність" III ступеня і звання "Почесний громадянин міста Бережани". Рідні подали петицію на присвоєння звання Героя України.
Василь залишився у пам'яті родини та побратимів як самовідданий захисник, який віддав своє життя за Україну. У нього залишилися батьки, сестри Ольга і Тетяна, брат Остап.
Світла пам’ять і честь Герою!
Фото з сімейного архіву та Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Молодий слідчий став третім чоловіком у родині, який боронив Україну
Василь народився 14 січня 1997 року в Бережанах, на Тернопільщині. З дитинства захоплювався спортом, а у старших класах почав займатися пауерліфтингом, здобуваючи нагороди. Після закінчення школи вступив до Національної академії внутрішніх справ і працював у поліції.
У 2024 році, після початку повномасштабної війни, Василь вирішив приєднатися до армії, ставши оператором дронів у 414-й бригаді безпілотних систем "Птахи Мадяра". Його завдання включали аеророзвідку та коригування вогню артилерії.
23 квітня 2024 року Василь загинув під час бойового завдання на Донеччині, потрапивши під ворожий удар дронів. Колеги попрощалися з ним у Тернополі, а поховали на кладовищі села Рай.
Посмертно Василь отримав орден "За мужність" III ступеня і звання "Почесний громадянин міста Бережани". Рідні подали петицію на присвоєння звання Героя України.
Василь залишився у пам'яті родини та побратимів як самовідданий захисник, який віддав своє життя за Україну. У нього залишилися батьки, сестри Ольга і Тетяна, брат Остап.
Світла пам’ять і честь Герою!
Фото з сімейного архіву та Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔14😢5
ФІЛОСОФ СЕРЦЯ: 200 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАМФІЛА ЮРКЕВИЧА
Сьогодні відзначаємо 200 років з дня народження видатного українського філософа та продовжувача ідей Григорія Сковороди - Памфіла Юркевича.
Про видатного українського мислителя та його філософію серця розповідаємо в нашому дописі.
Сьогодні відзначаємо 200 років з дня народження видатного українського філософа та продовжувача ідей Григорія Сковороди - Памфіла Юркевича.
Про видатного українського мислителя та його філософію серця розповідаємо в нашому дописі.
❤10👍4
Пам’яті чемпіона України, воїна Олексія Хабарова
Його головними якостями на фронті були точність і витримка, що роками "відшліфовував" на стрілецьких рубежах
Олексій Хабаров — майстер спорту України міжнародного класу зі стрільби з гвинтівки, багаторазовий чемпіон та призер чемпіонатів України та міжнародних змагань, член національної збірної України.
Він неодноразово посідав найвищі сходинки п’єдесталів на чемпіонатах і Кубках України, здобував медалі на міжнародних турнірах, зокрема срібло на міжнародному турнірі в Румунії у листопаді 2024 року в міксті зі стрільби з гвинтівки. Олексій також заснував стрілецький клуб «Фенікс» у Горішніх Плавнях, де виховував молодих спортсменів, які ставали призерами чемпіонатів України.
У серпні 2023 року Олексій приєднався до Сил оборони України, став снайпером і виконував бойові завдання на лінії зіткнення. Точність, яку він розвивав у спорті, стала важливою на фронті. Він також рятував життя побратимів, зокрема, під час бойового завдання збив ворожий FPV-дрон, чим врятував життя веслувальнику Андрію Михайлову.
Олексій загинув у серпні 2025 року на Покровському напрямку під час бою з переважаючими силами ворога. Йому назавжди 31 рік. Справу стрілецького клубу в Горішніх Плавнях перейняв його брат.
Честь Герою!
Фото з особистого архіву Світлани Бойкової
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Його головними якостями на фронті були точність і витримка, що роками "відшліфовував" на стрілецьких рубежах
Олексій Хабаров — майстер спорту України міжнародного класу зі стрільби з гвинтівки, багаторазовий чемпіон та призер чемпіонатів України та міжнародних змагань, член національної збірної України.
Він неодноразово посідав найвищі сходинки п’єдесталів на чемпіонатах і Кубках України, здобував медалі на міжнародних турнірах, зокрема срібло на міжнародному турнірі в Румунії у листопаді 2024 року в міксті зі стрільби з гвинтівки. Олексій також заснував стрілецький клуб «Фенікс» у Горішніх Плавнях, де виховував молодих спортсменів, які ставали призерами чемпіонатів України.
У серпні 2023 року Олексій приєднався до Сил оборони України, став снайпером і виконував бойові завдання на лінії зіткнення. Точність, яку він розвивав у спорті, стала важливою на фронті. Він також рятував життя побратимів, зокрема, під час бойового завдання збив ворожий FPV-дрон, чим врятував життя веслувальнику Андрію Михайлову.
Олексій загинув у серпні 2025 року на Покровському напрямку під час бою з переважаючими силами ворога. Йому назавжди 31 рік. Справу стрілецького клубу в Горішніх Плавнях перейняв його брат.
Честь Герою!
Фото з особистого архіву Світлани Бойкової
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔15
Пам’яті Ростислава Шийка (позивний «Дрогобич»)
Війна не була його покликанням - війна була його обов’язком
Ростислав Шийко, псевдо «Дрогобич», народився 23 липня 1989 року у Львові. Він був активним спортсменом, цікавився футболом, боксом і політикою, а також виявляв нетерпимість до всього російського ще з дитинства. У 16 років став лідером фанатської групи «Banderstadt ultras» львівських «Карпат».
Після школи Ростислав вступив до Інституту економіки і менеджменту Львівської політехніки. Був активним учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. У 2015 році став бійцем «Азову» та брав участь в АТО. Після повернення одружився та став батьком двох доньок. Водночас він активно займався історією, створивши блог «Військова історія» та згодом став експертом на 24 каналі.
У 2020 році Ростислав приєднався до територіальної оборони та підписав контракт зі 103-ю бригадою. Після початку повномасштабної війни він прагнув потрапити на передову, бо відчував обов’язок захищати країну.
15 жовтня 2022 року Ростислав загинув від вибуху протитанкової міни на Луганщині. Посмертно, 8 листопада 2023 року, він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У нього залишились батьки, дружина та дві маленькі доньки.
Вічна памʼять та слава Герою!
Фото автора, ФК «Карпати», «Трибуна Героїв», «Шпальта»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Війна не була його покликанням - війна була його обов’язком
Ростислав Шийко, псевдо «Дрогобич», народився 23 липня 1989 року у Львові. Він був активним спортсменом, цікавився футболом, боксом і політикою, а також виявляв нетерпимість до всього російського ще з дитинства. У 16 років став лідером фанатської групи «Banderstadt ultras» львівських «Карпат».
Після школи Ростислав вступив до Інституту економіки і менеджменту Львівської політехніки. Був активним учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. У 2015 році став бійцем «Азову» та брав участь в АТО. Після повернення одружився та став батьком двох доньок. Водночас він активно займався історією, створивши блог «Військова історія» та згодом став експертом на 24 каналі.
У 2020 році Ростислав приєднався до територіальної оборони та підписав контракт зі 103-ю бригадою. Після початку повномасштабної війни він прагнув потрапити на передову, бо відчував обов’язок захищати країну.
15 жовтня 2022 року Ростислав загинув від вибуху протитанкової міни на Луганщині. Посмертно, 8 листопада 2023 року, він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У нього залишились батьки, дружина та дві маленькі доньки.
Вічна памʼять та слава Герою!
Фото автора, ФК «Карпати», «Трибуна Героїв», «Шпальта»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔12😢7
СТИПЕНДІАТИ ПРЕМІЇ ЕДУАРДА ЗУБА ВІДЗВІТУВАЛИ ЗА 2025 РІК
27 лютого стипендіати Юлія Єременко та Дмитро Деркач презентували свої дослідження, реалізовані за підтримки Стипендії імені Едуарда Зуба.
Захід відкрила голова Конкурсної комісії начальниця Другого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова.
«Сьогодні ми підводимо підсумки стипендіального циклу 2025. Наші прекрасні стипендіати поділяться тим як працювали у лабораторії історика. А ще ця стипендія стала прикладом того, пам’ять працює на майбутнє. Адже ініціатива родини Івана та Олександри Зубів, які чекають на звістки про своїх сина та онука, вирішили підтримати молодь. Показати як у горі і безкінечній тривозі за найрідніших можна діяти, триматися надії та давати її іншим» - зазначила Тахтаулова у вступній промові.
Дмитро Деркач поділився досвідом організації роботи над опрацюванням джерел та літератури для написання сценаріїв до нових відеороликів. У межах стипендії йому вдалося створити 5 відео для YouTube та 27 роликів для TikTok.
Юлія Єременко розповіла про свої здобутки в архівах Києва, участь у Міжнародному симпозіумі аспірантів з українознавства, а також про написану та опубліковану статтю «Українські мрійники в лещатах тоталітаризму». Крім того, пані
Юлія організувала публічну дискусію «Ідеї, контроль та насильство. Як радянська Україна пережила 20–30-ті роки». Вона та Дмитро стали основними спікерами.
Також до заходу долучилася Поліна Поставка, яка отримала спеціальну відзнаку та премію за внесок у дослідження життя і діяльності харківського купця Івана Гаращенка. Поліна поділилася новиною про вихід своєї книги про цього мецената «Іван Гаращенко: купець, меценат, подвижник Української Автокефальної Православної Церкви».
Довідково. Засновниками Стипендії є Олександра і Іван Зуби за участі Українського інституту національної пам’яті, благодійної організації «Благодійний фонд родини Алчевських-Бекетових» та Харківського національного університету імені Василя Назаровича Каразіна.
Стипендія заснована на пошану історика, популяризатора історії Харкова та України, співробітника Українського інституту національної пам’яті, військовослужбовця Збройних Сил України Едуарда Зуба.
Едуард Зуб – відомий харківський історик, популяризатор науки, публіцист, журналіст, краєзнавець, автор досліджень з історії репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, історії Харкова і Харківщини, співробітник Українського інституту національної пам’яті. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну долучився до Сил оборони. Спочатку у складі добровольчого підрозділу «Фрайкор» давав відсіч окупантам на Харківщині, згодом воював у складі 93-ої бригади «Холодний Яр». Був поранений. Після реабілітації повернувся на фронт. З 14 листопада 2022 року вважається зниклим безвісти.
27 лютого стипендіати Юлія Єременко та Дмитро Деркач презентували свої дослідження, реалізовані за підтримки Стипендії імені Едуарда Зуба.
Захід відкрила голова Конкурсної комісії начальниця Другого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова.
«Сьогодні ми підводимо підсумки стипендіального циклу 2025. Наші прекрасні стипендіати поділяться тим як працювали у лабораторії історика. А ще ця стипендія стала прикладом того, пам’ять працює на майбутнє. Адже ініціатива родини Івана та Олександри Зубів, які чекають на звістки про своїх сина та онука, вирішили підтримати молодь. Показати як у горі і безкінечній тривозі за найрідніших можна діяти, триматися надії та давати її іншим» - зазначила Тахтаулова у вступній промові.
Дмитро Деркач поділився досвідом організації роботи над опрацюванням джерел та літератури для написання сценаріїв до нових відеороликів. У межах стипендії йому вдалося створити 5 відео для YouTube та 27 роликів для TikTok.
Юлія Єременко розповіла про свої здобутки в архівах Києва, участь у Міжнародному симпозіумі аспірантів з українознавства, а також про написану та опубліковану статтю «Українські мрійники в лещатах тоталітаризму». Крім того, пані
Юлія організувала публічну дискусію «Ідеї, контроль та насильство. Як радянська Україна пережила 20–30-ті роки». Вона та Дмитро стали основними спікерами.
Також до заходу долучилася Поліна Поставка, яка отримала спеціальну відзнаку та премію за внесок у дослідження життя і діяльності харківського купця Івана Гаращенка. Поліна поділилася новиною про вихід своєї книги про цього мецената «Іван Гаращенко: купець, меценат, подвижник Української Автокефальної Православної Церкви».
Довідково. Засновниками Стипендії є Олександра і Іван Зуби за участі Українського інституту національної пам’яті, благодійної організації «Благодійний фонд родини Алчевських-Бекетових» та Харківського національного університету імені Василя Назаровича Каразіна.
Стипендія заснована на пошану історика, популяризатора історії Харкова та України, співробітника Українського інституту національної пам’яті, військовослужбовця Збройних Сил України Едуарда Зуба.
Едуард Зуб – відомий харківський історик, популяризатор науки, публіцист, журналіст, краєзнавець, автор досліджень з історії репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, історії Харкова і Харківщини, співробітник Українського інституту національної пам’яті. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну долучився до Сил оборони. Спочатку у складі добровольчого підрозділу «Фрайкор» давав відсіч окупантам на Харківщині, згодом воював у складі 93-ої бригади «Холодний Яр». Був поранений. Після реабілітації повернувся на фронт. З 14 листопада 2022 року вважається зниклим безвісти.
❤5👍2
1 та 2 березня 1943 року в селищі Корюківка Чернігівської області відбулася наймасштабніша в Європі нацистська каральна акція.
Майже 7 тис. цивільних жителів було знищено, а саме селище спалено як акт помсти та залякування за розгром партизанами окупаційного німецько-угорського гарнізону.
Корюківка стала наймасштабнішою каральною акцією нацистів у Європі серед подібних.
Однак, щоб приховати бездіяльність радянських партизанів, офіційна радянська влада десятиліттями замовчувала правду про цей воєнний злочин.
Майже 7 тис. цивільних жителів було знищено, а саме селище спалено як акт помсти та залякування за розгром партизанами окупаційного німецько-угорського гарнізону.
Корюківка стала наймасштабнішою каральною акцією нацистів у Європі серед подібних.
Однак, щоб приховати бездіяльність радянських партизанів, офіційна радянська влада десятиліттями замовчувала правду про цей воєнний злочин.
💔8🔥3😢2