23 лютого відзначаємо 125 років з дня народження видатного українського військовика та художника Леоніда Перфецького.
Учасник Української революції 1917-1921 років та Другої світової війни, один з головних художників-баталістів Перших визвольних змагань та автор першого коміксу про УПА.
Про все це розповідаємо у нашій каруселі.
Учасник Української революції 1917-1921 років та Другої світової війни, один з головних художників-баталістів Перших визвольних змагань та автор першого коміксу про УПА.
Про все це розповідаємо у нашій каруселі.
👍10❤6
Пам’яті старшого солдата «Азова» Марини Алексюк (позивний «Марина»)
До останнього підтримувала цивільних на «Азовсталі»
Марина народилася 3 вересня 1978 року на Донеччині. Працювала майстром озеленення в Маріуполі. У 2015 році підписала контракт із полком «Азов», служила майстром ремонтної майстерні та діловодом тилу. Там зустріла своє кохання – Миколу.
Марина була творчою, любила малювати, шити, гончарство, мріяла про будинок і власну майстерню. У листопаді 2021 року її контракт завершився, але вона залишилася в підрозділі.
Під час оборони Маріуполя перебувала на «Азовсталі», допомагала цивільним і побратимам. Востаннє вийшла на зв’язок 8 травня 2022 року. Того ж дня загинула в пожежі на комбінаті, захищаючи місто.
Старшого солдата Марину Алексюк посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У неї залишилися чоловік, троє дітей, сестра і двоє братів.
Вічна пам’ять Захисниці!
Фото: NV, Український часопис
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
До останнього підтримувала цивільних на «Азовсталі»
Марина народилася 3 вересня 1978 року на Донеччині. Працювала майстром озеленення в Маріуполі. У 2015 році підписала контракт із полком «Азов», служила майстром ремонтної майстерні та діловодом тилу. Там зустріла своє кохання – Миколу.
Марина була творчою, любила малювати, шити, гончарство, мріяла про будинок і власну майстерню. У листопаді 2021 року її контракт завершився, але вона залишилася в підрозділі.
Під час оборони Маріуполя перебувала на «Азовсталі», допомагала цивільним і побратимам. Востаннє вийшла на зв’язок 8 травня 2022 року. Того ж дня загинула в пожежі на комбінаті, захищаючи місто.
Старшого солдата Марину Алексюк посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У неї залишилися чоловік, троє дітей, сестра і двоє братів.
Вічна пам’ять Захисниці!
Фото: NV, Український часопис
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20❤1
Пам'яті льотчика-винищувача, Героя України Олександра Оксанченка
Сьогодні, 25 лютого, четверта річниця загибелі льотчика-винищувача, прообраз якого став основою легенди про "Привида Києва"
25 лютого 2022-го, на другий день повномасштабного вторгнення, льотчик 1-го класу полковник Олександр Оксанченко здійснював один бойовий виліт за іншим, захищаючи Україну й мирних людей. Він виконав свій обов’язок ціною життя.
Напередодні річниці загибелі спогадами поділилися дружина, доньки, побратими й близькі. Вдова Світлана згадує їхню “кінематографічну” зустріч і те, як чоловік був для неї опорою. Доньки Ганна й Анастасія кажуть: якби кожна дитина мала такого тата, світ був би значно щасливішим – мудрого, доброго, з тонким гумором і безмежною повагою до людей.
Учень “Fluffy” називає Оксанченка своїм улюбленим інструктором на Су-27, який “поставив на крило” й залишив на фото слова-оберіг: “Разом назавжди”.
Побратими наголошують: він виховав покоління українських пілотів, був еталоном професіоналізму й принциповості, а його поради й нині допомагають знаходити “правильний курс”. Командир бригади Олександр Мостовий розповідає про годинник із Гербом України, подарований у 2016-му, який був на руці Героя в останньому бою і тепер знову цокає — як символ живої пам’яті.
Друзі родини згадують Олександра Яковича як теплу, надійну людину з гітарою, риболовлею та любов’ю до своїх дівчат. Американський колега-пілот підкреслює: його наставництва й присутності бракуватиме всій спільноті винищувачів, а спадщина житиме в кожному майбутньому польоті.
Авторка тексту згадує, як у ніч з 24 на 25 лютого написала йому: “Ви живі?”, а згодом дізналася, що він загинув, прикривши небо над столицею. У 2022-му на RIAT у Великій Британії вшанували його пам’ять композицією з фото та українським прапором. Минуло чотири роки, але ім’я Олександра Оксанченка залишається символом мужності й честі – небесного захисника України.
Вічна пам’ять!
Фото автора та надане Ганною Оксанченко-Строїн
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Сьогодні, 25 лютого, четверта річниця загибелі льотчика-винищувача, прообраз якого став основою легенди про "Привида Києва"
25 лютого 2022-го, на другий день повномасштабного вторгнення, льотчик 1-го класу полковник Олександр Оксанченко здійснював один бойовий виліт за іншим, захищаючи Україну й мирних людей. Він виконав свій обов’язок ціною життя.
Напередодні річниці загибелі спогадами поділилися дружина, доньки, побратими й близькі. Вдова Світлана згадує їхню “кінематографічну” зустріч і те, як чоловік був для неї опорою. Доньки Ганна й Анастасія кажуть: якби кожна дитина мала такого тата, світ був би значно щасливішим – мудрого, доброго, з тонким гумором і безмежною повагою до людей.
Учень “Fluffy” називає Оксанченка своїм улюбленим інструктором на Су-27, який “поставив на крило” й залишив на фото слова-оберіг: “Разом назавжди”.
Побратими наголошують: він виховав покоління українських пілотів, був еталоном професіоналізму й принциповості, а його поради й нині допомагають знаходити “правильний курс”. Командир бригади Олександр Мостовий розповідає про годинник із Гербом України, подарований у 2016-му, який був на руці Героя в останньому бою і тепер знову цокає — як символ живої пам’яті.
Друзі родини згадують Олександра Яковича як теплу, надійну людину з гітарою, риболовлею та любов’ю до своїх дівчат. Американський колега-пілот підкреслює: його наставництва й присутності бракуватиме всій спільноті винищувачів, а спадщина житиме в кожному майбутньому польоті.
Авторка тексту згадує, як у ніч з 24 на 25 лютого написала йому: “Ви живі?”, а згодом дізналася, що він загинув, прикривши небо над столицею. У 2022-му на RIAT у Великій Британії вшанували його пам’ять композицією з фото та українським прапором. Минуло чотири роки, але ім’я Олександра Оксанченка залишається символом мужності й честі – небесного захисника України.
Вічна пам’ять!
Фото автора та надане Ганною Оксанченко-Строїн
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔12❤5
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ З НАГОДИ 155-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ ЇЇ НАРОДЖЕННЯ
Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров та працівники інституту вшанували пам'ять Лесі України – Лариси Петрівни Косач, видатної української поетеси, драматургині, перекладачки та громадської діячки.
Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в родині інтелігентів і зростала в середовищі, тісно пов’язаному з українським культурним рухом. Попри тяжку хворобу, вона здобула ґрунтовну освіту, володіла кількома іноземними мовами та активно перекладала європейську літературу українською.
Її творчість стала важливим етапом розвитку української модерної літератури. У своїх творах вона осмислювала теми свободи, боротьби, національної гідності, історичної пам’яті та внутрішньої сили людини. Її інтелектуальна глибина та принципова громадянська позиція мали значний вплив на формування української культурної традиції. Вона довела, що попри тяжку хворобу та виклики, можна залишитися справжньою людиною та сильною особистістю.
Олександр Алфьоров підкреслив: “Леся Українка належить до грона видатних діячів України, які були будителями нашої нації, нашого народу в час імперських воєн, коли ми були підперті багнетами, коли наша мова знищувалася. Вічна пам'ять, Слава Україні!”
Вшанування пам’яті Лесі Українки є частиною системної роботи зі збереження історичної пам’яті та популяризації української культурної спадщини.
Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров та працівники інституту вшанували пам'ять Лесі України – Лариси Петрівни Косач, видатної української поетеси, драматургині, перекладачки та громадської діячки.
Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в родині інтелігентів і зростала в середовищі, тісно пов’язаному з українським культурним рухом. Попри тяжку хворобу, вона здобула ґрунтовну освіту, володіла кількома іноземними мовами та активно перекладала європейську літературу українською.
Її творчість стала важливим етапом розвитку української модерної літератури. У своїх творах вона осмислювала теми свободи, боротьби, національної гідності, історичної пам’яті та внутрішньої сили людини. Її інтелектуальна глибина та принципова громадянська позиція мали значний вплив на формування української культурної традиції. Вона довела, що попри тяжку хворобу та виклики, можна залишитися справжньою людиною та сильною особистістю.
Олександр Алфьоров підкреслив: “Леся Українка належить до грона видатних діячів України, які були будителями нашої нації, нашого народу в час імперських воєн, коли ми були підперті багнетами, коли наша мова знищувалася. Вічна пам'ять, Слава Україні!”
Вшанування пам’яті Лесі Українки є частиною системної роботи зі збереження історичної пам’яті та популяризації української культурної спадщини.
❤15