ЗАХОДИ ДО ДНЯ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ
20 лютого ми вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні, які загинули на Майдані Незалежності під час Революції Гідності.
Заходи з нагоди вшанування подій лютого 2014 року відбуватимуться протягом тижня, починаючи з вівторка 17 лютого.
В програмі заходів, які підготував Національний музей Революції Гідності спільно з партнерами є виставкові проєкти, дискусії, екскурсії місцями революційних подій, мистецькі акції, а також офіційний церемоніал вшанування та панахида за загиблими Героями.
Детальніше за посиланням.
20 лютого ми вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні, які загинули на Майдані Незалежності під час Революції Гідності.
Заходи з нагоди вшанування подій лютого 2014 року відбуватимуться протягом тижня, починаючи з вівторка 17 лютого.
В програмі заходів, які підготував Національний музей Революції Гідності спільно з партнерами є виставкові проєкти, дискусії, екскурсії місцями революційних подій, мистецькі акції, а також офіційний церемоніал вшанування та панахида за загиблими Героями.
Детальніше за посиланням.
❤🔥7❤4👍1💔1
Пам'яті сержанта медичної служби Катерини Ступницької
Хотіла врятувати чим більше життів
Катерина Ступницька народилася 11 квітня 1996 року на Рівненщині. З дитинства мріяла стати медикинею. У 2015 році закінчила Дубенський медколедж і працювала у сільському ФАПі.
У 2016 році підписала контракт із ЗСУ. Служила санітарною інструкторкою 14-ї окремої механізованої бригади, неодноразово була на передовій.
Паралельно навчалася на фізичну терапію, щоб допомагати пораненим повертатися до повноцінного життя. Казала: «Не можу бути осторонь. Маю допомагати і рятувати якомога більше життів».
З початком повномасштабної війни обороняла Київщину. У Наливайківці облаштувала польовий шпиталь і рятувала побратимів під постійними обстрілами. 8 березня 2022 року загинула під час авіаудару, до останнього допомагаючи пораненим. Катерині було 25. У неї залишилися батьки та два молодші брати.
Посмертно удостоєна звання Герой України з орденом «Золота Зірка». Її ім’ям названо вулиці на Рівненщині та в Києві.
Вдячність Героїні!
Світлини надані директором Макарівського історико-краєзнавчого музею Віталієм Гедзем
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Хотіла врятувати чим більше життів
Катерина Ступницька народилася 11 квітня 1996 року на Рівненщині. З дитинства мріяла стати медикинею. У 2015 році закінчила Дубенський медколедж і працювала у сільському ФАПі.
У 2016 році підписала контракт із ЗСУ. Служила санітарною інструкторкою 14-ї окремої механізованої бригади, неодноразово була на передовій.
Паралельно навчалася на фізичну терапію, щоб допомагати пораненим повертатися до повноцінного життя. Казала: «Не можу бути осторонь. Маю допомагати і рятувати якомога більше життів».
З початком повномасштабної війни обороняла Київщину. У Наливайківці облаштувала польовий шпиталь і рятувала побратимів під постійними обстрілами. 8 березня 2022 року загинула під час авіаудару, до останнього допомагаючи пораненим. Катерині було 25. У неї залишилися батьки та два молодші брати.
Посмертно удостоєна звання Герой України з орденом «Золота Зірка». Її ім’ям названо вулиці на Рівненщині та в Києві.
Вдячність Героїні!
Світлини надані директором Макарівського історико-краєзнавчого музею Віталієм Гедзем
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔23
УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ СТАВ ЛЕГЕНДОЮ ФРАНЦІЇ: 106 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ПОРИКА
Василь Васильович Порик народився 17 лютого 1920 року в селі Соломірка, що на Вінниччині, в селянській сім’ї. Освіту він здобув у Бобринецькому сільськогосподарському технікумі, однак дуже швидко обрав для себе військову кар’єру. Розпочавши навчання в Одеському військовому піхотному училищи, був переведений в Охтирське, а згодом - у Харківське військове піхотне училище, котре він і завершив.
Будучи кадровим військовим у званні лейтенанта, Василь Порик зустрів початок німецько-радянської війни на фронті у складі Шостої армії Південно-Західного фронту. Приймаючи участь у важких оборонних боях, Василь Порик серед сотень тисяч інших військових опинився в оточенні під час битви під Уманню. Під час неї Василя Порика було поранено, і він потрапив у німецьких полон.
З німецьких полоном розпочалась нова сторінка в історії Василя Порика, котрий був відправлений на північ Франції, у військовий табір Бомон, де військовополонені добували вугілля на шахтах. Оправившись від поранень, Василь Порик проявив себе на роботах в концтаборі, чим заслужив собі довіру німецької адміністрації. Отримавши призначення табірним старшиною, він вільно міг пересуватися між табором та містом.
Саме в цей момент народжується інша постать - легендарний “Базиль”, як Василя Порика називали французи. Використовуючи свої можливості, Порик налагодив контакти з французьким Рухом Опору та приймав участь в їхніх диверсіях - від знищення живої сили супротивника до диверсій на залізницях та шахтах. Одночасно з цим у 1943 році він очолив міжтабірний комітет підпільних організацій військовополонених. Коли на слід Порика вийшло гестапо, він, за допомогою своїх французьких друзів втік з табору та створив свій партизанський загін.
Партизанська діяльність Порика принесла йому славу по всій Франції. Незадовго після своєї втечі він атакував концтабір Бомон та звільнив усіх його в’язнів, бійці під його керівництвом продовжували диверсії на шахтах, залізницях, розбивали маршові колони німецьких військ. Будучи пораненим, він знову потрапив в полон. Порика ув’язнили в фортеці Сен-Нікез у місті Аррас, втеча з котрої вважалася неможливою. Однак саме Василь Порик став тим, хто вперше за багато років зміг з неї втекти, ще раз покривши свою історію легендами.
Порика вчергове врятували французькі партизани, одна врешті-решт нагорода за його голову, котра сягнула вже мільйон франків, зробила свою справу, і Василя Порика було схоплено і розстріляно 21 липня 1944 року. За деякими джерелами, розстріл Василя Порика та Василя Доценка стали останніми розстрілами, здійсненими в Арраській фортеці.
Пам’ять про Василя “Базиля” Порика зберігається і в Україні, і у Франції. Нині його рідне село носить його ім’я, вулиці імені Василя Порика знаходяться у Вінниці, Києві та інших населених пунктах. В культурному житті і Франції, і Радянського Союзу Порик залишив помітний слід, ставши головний героєм як прози, так і кінематографу, зокрема будучи головним героєм фільму Довженка “В’язні Бомона”. В Радянському Союзі подвиги Василя Порика відзначили в 1964 році, посмертно присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу. Також, з 1964 року, Василь Порик вважається національним героєм у Франції. В Арраській фортеці, на меморіалі, присвяченому страченим в Аррасі, знаходяться пам’ятні плити Василя Порика та Василя Доценка. Поховано Василя Порика на кладовищі в Енем-Бомоні в спільній могилі з його побратимом, Василем Колесником
Василь Васильович Порик народився 17 лютого 1920 року в селі Соломірка, що на Вінниччині, в селянській сім’ї. Освіту він здобув у Бобринецькому сільськогосподарському технікумі, однак дуже швидко обрав для себе військову кар’єру. Розпочавши навчання в Одеському військовому піхотному училищи, був переведений в Охтирське, а згодом - у Харківське військове піхотне училище, котре він і завершив.
Будучи кадровим військовим у званні лейтенанта, Василь Порик зустрів початок німецько-радянської війни на фронті у складі Шостої армії Південно-Західного фронту. Приймаючи участь у важких оборонних боях, Василь Порик серед сотень тисяч інших військових опинився в оточенні під час битви під Уманню. Під час неї Василя Порика було поранено, і він потрапив у німецьких полон.
З німецьких полоном розпочалась нова сторінка в історії Василя Порика, котрий був відправлений на північ Франції, у військовий табір Бомон, де військовополонені добували вугілля на шахтах. Оправившись від поранень, Василь Порик проявив себе на роботах в концтаборі, чим заслужив собі довіру німецької адміністрації. Отримавши призначення табірним старшиною, він вільно міг пересуватися між табором та містом.
Саме в цей момент народжується інша постать - легендарний “Базиль”, як Василя Порика називали французи. Використовуючи свої можливості, Порик налагодив контакти з французьким Рухом Опору та приймав участь в їхніх диверсіях - від знищення живої сили супротивника до диверсій на залізницях та шахтах. Одночасно з цим у 1943 році він очолив міжтабірний комітет підпільних організацій військовополонених. Коли на слід Порика вийшло гестапо, він, за допомогою своїх французьких друзів втік з табору та створив свій партизанський загін.
Партизанська діяльність Порика принесла йому славу по всій Франції. Незадовго після своєї втечі він атакував концтабір Бомон та звільнив усіх його в’язнів, бійці під його керівництвом продовжували диверсії на шахтах, залізницях, розбивали маршові колони німецьких військ. Будучи пораненим, він знову потрапив в полон. Порика ув’язнили в фортеці Сен-Нікез у місті Аррас, втеча з котрої вважалася неможливою. Однак саме Василь Порик став тим, хто вперше за багато років зміг з неї втекти, ще раз покривши свою історію легендами.
Порика вчергове врятували французькі партизани, одна врешті-решт нагорода за його голову, котра сягнула вже мільйон франків, зробила свою справу, і Василя Порика було схоплено і розстріляно 21 липня 1944 року. За деякими джерелами, розстріл Василя Порика та Василя Доценка стали останніми розстрілами, здійсненими в Арраській фортеці.
Пам’ять про Василя “Базиля” Порика зберігається і в Україні, і у Франції. Нині його рідне село носить його ім’я, вулиці імені Василя Порика знаходяться у Вінниці, Києві та інших населених пунктах. В культурному житті і Франції, і Радянського Союзу Порик залишив помітний слід, ставши головний героєм як прози, так і кінематографу, зокрема будучи головним героєм фільму Довженка “В’язні Бомона”. В Радянському Союзі подвиги Василя Порика відзначили в 1964 році, посмертно присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу. Також, з 1964 року, Василь Порик вважається національним героєм у Франції. В Арраській фортеці, на меморіалі, присвяченому страченим в Аррасі, знаходяться пам’ятні плити Василя Порика та Василя Доценка. Поховано Василя Порика на кладовищі в Енем-Бомоні в спільній могилі з його побратимом, Василем Колесником
❤11👍3😱1
Пам’яті нацгвардійця Руслана Сисюка
Тихий, щирий, справедливий – він завжди приходив на допомогу
Руслан Сисюк народився 6 липня 1999 року на Черкащині. Земляки пам’ятають його як щирого, справедливого хлопця, який завжди приходив на допомогу.
У 2018 році став військовослужбовцем 25-ї бригади НГУ імені князя Аскольда, згодом підписав контракт. Із початком повномасштабної війни обороняв Київщину, брав участь у боях за Київ, Ірпінь та Бучу. У 2024 році служив у складі 15-ї бригади НГУ «Кара-Даг».
Після виходу підрозділу на схід 26 жовтня 2024 року зв’язок із Русланом обірвався.
Майже рік родина чекала на звістку. ДНК-експертиза підтвердила: воїн загинув під час виконання бойового завдання поблизу Селидового на Донеччині. 23 жовтня 2025 року з Героєм попрощалися у Києві. Похований на Берковецькому кладовищі. У Руслана залишилися дружина та маленький син.
На сайті Президента зареєстрована петиція про присвоєння йому звання Героя України (посмертно).
Слава Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Руслан Сисюк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Тихий, щирий, справедливий – він завжди приходив на допомогу
Руслан Сисюк народився 6 липня 1999 року на Черкащині. Земляки пам’ятають його як щирого, справедливого хлопця, який завжди приходив на допомогу.
У 2018 році став військовослужбовцем 25-ї бригади НГУ імені князя Аскольда, згодом підписав контракт. Із початком повномасштабної війни обороняв Київщину, брав участь у боях за Київ, Ірпінь та Бучу. У 2024 році служив у складі 15-ї бригади НГУ «Кара-Даг».
Після виходу підрозділу на схід 26 жовтня 2024 року зв’язок із Русланом обірвався.
Майже рік родина чекала на звістку. ДНК-експертиза підтвердила: воїн загинув під час виконання бойового завдання поблизу Селидового на Донеччині. 23 жовтня 2025 року з Героєм попрощалися у Києві. Похований на Берковецькому кладовищі. У Руслана залишилися дружина та маленький син.
На сайті Президента зареєстрована петиція про присвоєння йому звання Героя України (посмертно).
Слава Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Руслан Сисюк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔14😢2
🔹Софія Русова – шведка з українською душею
🔸В історії України є чимало діячів, які за походженням не були українцями, але так закохалися в наш край, наших людей, що стали українцями за вибором і зробили чимало для розвитку української науки, культури, суспільних відносин. Однією з них стала і донька відставного військового-шведа і спадкоємиці французького аристократичного роду, відома педагогиня, організаторка одного з перших в Україні дитячих садочків, громадська діячка, популяризаторка жіночого руху у світі Софія Русова. Довгий час це ім`я було приховане від широкого загалу, але нині інтерес до її особистості, досягнень та ідей лише зростає.
🔹Вона однією з перших почала впроваджувати в педагогіку дошкільної освіти систему Монтессорі, була прихильницею національного виховання і самоідентифікації з раннього віку. «В житті кожної шляхетної людини має світити велика ясна зірка: щаслива доля рідного народу», — писала вона. І всім своїм життям вона до останньої миті утверджувала цю діяльну любов до землі, що стала її батьківщиною.
🔸А що ще ви знаєте про Софію Федорівну? Давайте перевіримо це за допомогою нашого тесту.
🔸В історії України є чимало діячів, які за походженням не були українцями, але так закохалися в наш край, наших людей, що стали українцями за вибором і зробили чимало для розвитку української науки, культури, суспільних відносин. Однією з них стала і донька відставного військового-шведа і спадкоємиці французького аристократичного роду, відома педагогиня, організаторка одного з перших в Україні дитячих садочків, громадська діячка, популяризаторка жіночого руху у світі Софія Русова. Довгий час це ім`я було приховане від широкого загалу, але нині інтерес до її особистості, досягнень та ідей лише зростає.
🔹Вона однією з перших почала впроваджувати в педагогіку дошкільної освіти систему Монтессорі, була прихильницею національного виховання і самоідентифікації з раннього віку. «В житті кожної шляхетної людини має світити велика ясна зірка: щаслива доля рідного народу», — писала вона. І всім своїм життям вона до останньої миті утверджувала цю діяльну любов до землі, що стала її батьківщиною.
🔸А що ще ви знаєте про Софію Федорівну? Давайте перевіримо це за допомогою нашого тесту.
❤15
ПУБЛІЧНИЙ ЗВІТ ГОЛОВИ УІНП ЗА 2025 РІК
23 лютого 2026 року відбудеться публічний звіт Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова.
Під час звіту Голова представить інформацію про проведені заходи, виконані завдання та їхні результати, використані кошти державного бюджету та інші питання діяльності Інституту у 2025 році.
Час проведення: 11:00 - 12:30
Місце проведення: Національне інформаційне агентство «Укрінформ» (Київ, вул. Богдана Хмельницького 8/16).
Запрошуємо взяти участь у заході представників громадських рад, громадських об’єднань, організацій роботодавців, професійних спілок, некомерційних організацій, експертів відповідних галузей та засобів масової інформації.
Для реєстрації необхідно заповнити гугл-форму за посиланням.
Трансляцію презентації звіту за 2025 рік Голови УІНП можна буде переглянути на YouTube-сторінці «Укрінформ».
23 лютого 2026 року відбудеться публічний звіт Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова.
Під час звіту Голова представить інформацію про проведені заходи, виконані завдання та їхні результати, використані кошти державного бюджету та інші питання діяльності Інституту у 2025 році.
Час проведення: 11:00 - 12:30
Місце проведення: Національне інформаційне агентство «Укрінформ» (Київ, вул. Богдана Хмельницького 8/16).
Запрошуємо взяти участь у заході представників громадських рад, громадських об’єднань, організацій роботодавців, професійних спілок, некомерційних організацій, експертів відповідних галузей та засобів масової інформації.
Для реєстрації необхідно заповнити гугл-форму за посиланням.
Трансляцію презентації звіту за 2025 рік Голови УІНП можна буде переглянути на YouTube-сторінці «Укрінформ».
❤12👍1
ВШАНУВАННЯ ЗАГИБЛИХ УЧАСНИКІВ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ У МАРІЇНСЬКОМУ ПАРКУ
Сьогодні відбулось вшанування пам’яті учасників Революції Гідності, що загинули в Маріїнському парку 18 лютого 2014 року.
До заходу, який відбувся біля меморіального знаку на честь загиблих Героїв Майдану долучились: заступник Голови УІНП Володимир Тиліщак, генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло, співробітники музею, представники громадського руху «Українська патріотична альтернатива», громадські активісти, медіа.
Саме тут і на вулиці Інститутській розгорнулися одні з найзапекліших подій того дня. Маріїнський парк став місцем кривавих сутичок між протестувальниками та силовиками, простором, де мирний протест зупиняли насильством.
Рівно 12 років тому, своє життя віддали щонайменше 29 протестувальників, понад 500 людей отримали поранення.
«Ми вшановуємо пам'ять Героїв Небесної Сотні та пам'ятаємо за їх подвиг. Цей подвиг змінив хід історії України. З подвигу усіх учасників Революції гідності, українці поклали початок руху геть від московського впливу. Досягнення на Майдані стали першими здобутками України у відновленні незалежності від проросійської влади», - зазначив у своєму виступі Володимир Тиліщак.
Нагадуємо, що події з вшанування Героїв Небесної Сотні тривають протягом тижня, до 20 лютого. Ознайомитись з програмою можна за посиланням.
Сьогодні відбулось вшанування пам’яті учасників Революції Гідності, що загинули в Маріїнському парку 18 лютого 2014 року.
До заходу, який відбувся біля меморіального знаку на честь загиблих Героїв Майдану долучились: заступник Голови УІНП Володимир Тиліщак, генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло, співробітники музею, представники громадського руху «Українська патріотична альтернатива», громадські активісти, медіа.
Саме тут і на вулиці Інститутській розгорнулися одні з найзапекліших подій того дня. Маріїнський парк став місцем кривавих сутичок між протестувальниками та силовиками, простором, де мирний протест зупиняли насильством.
Рівно 12 років тому, своє життя віддали щонайменше 29 протестувальників, понад 500 людей отримали поранення.
«Ми вшановуємо пам'ять Героїв Небесної Сотні та пам'ятаємо за їх подвиг. Цей подвиг змінив хід історії України. З подвигу усіх учасників Революції гідності, українці поклали початок руху геть від московського впливу. Досягнення на Майдані стали першими здобутками України у відновленні незалежності від проросійської влади», - зазначив у своєму виступі Володимир Тиліщак.
Нагадуємо, що події з вшанування Героїв Небесної Сотні тривають протягом тижня, до 20 лютого. Ознайомитись з програмою можна за посиланням.
💔10❤2