Пам’яті старшого кулеметника Андрія Волощука (позивний «Мольфар»)

Боронити Україну для нього було вибором серця, честі й пам’яті

Андрій Волощук родом з села Сваричів Рожнятівської громади на Івано-Франківщині. Працював у Львові керівником одного з відділень «Нової пошти». У жовтні 2024 року добровільно підписав контракт і став до лав Сил оборони України, щоб продовжити справу старшого брата Олега, який загинув у листопаді 2022 року на Бахмутському напрямку.

На фронті Андрій мав позивний «Мольфар», служив старшим кулеметником розвідувального батальйону у складі «Хартії», виконував бойові завдання під артилерійським і мінометним вогнем, збивав ворожі FPV-дрони та до останнього залишався поруч із побратимами.

2 грудня він зустрів своє 23-річчя на передовій. 7 грудня 2025 року Андрій Волощук загинув поблизу Куп’янська на Харківщині під час виконання бойового завдання. Про загибель 21 грудня повідомив брат Богдан, зв’язок із воїном обірвався за два тижні до того.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Bogdan Voloshchuk

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

АМАТОР, ЯКИЙ ВІДКРИВ ТРИПІЛЛЯ

Сьогодні минає 176 років з дня народження відомого українського археолога чеського походження, відкривача Трипільської культури Вікентія Хвойка.

Вікентій Хвойка народився в чеському селі Семін в родині збіднілих шляхтичів. Навчався в комерційному училищі в чеському Хрудімі, згодом жив в Празі.

В 26 років перебрався до Києва працювати вчителем, також пробував себе у сільському господарстві - вирощував хмель та чеський сорт проса “росичка.”

У 1890-х роках як аматор цікавиться археологією та зближується з метрами цієї справи Хведором Вовком та Володимиром Антоновичем. Став активним учасником Товариства шанувальників старовини та мистецтва. Бере активну участь в розкопках палеолітичних стоянок на Київщині.

У 1896 році під час розкопок біля села Трипілля на Обухівщині Хвойка здійснив світове відкриття пам’яток трипільської культури. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (IV-III тисячоліття до н. е.). Власне назва «трипільська культура» з'явилася в праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищіва на Київщині.

На думку археолога, віднайдена ним трипільська культура була автохтонною - це пращури слов’ян, землеробська цивілізація, що походила від арійських племен, що мешкали впродовж століть в районі Середнього Подніпров’я. Хвойка доводив, що в цьому регіоні з доісторичних часів проживало населення, одним з наступників якого в майбутньому стала "південно-східна гілка" слов’ян.

Також Хвойка досліджував пам'ятки бронзової доби, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське і Мотронинське городища на Черкащині.

У 1898—1900 роках провів розкопки на Середньому Придніпров'ї та відкрив так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. — II століття) і Черняхівської (II—V століття) культур. Також проводив археологічні дослідження балканських народів.

Він брав активну участь у підготовці та проведенні археологічних виставок 1897 і 1899, експонати яких стали основою археологічного відділу Київського художньо-промислового і наукового музею. Помер у 1914 році. Похований на Старому Байковому кладовищі.

АД’ЮТАНТ ПЕТЛЮРИ ТА АСИСТЕНТ ДОВЖЕНКА

8 лютого минає 130 років з дня народження Василя Бутенка (Хмурого) – військового діяча УНР, журналіста, мистецтвознавця, театрального оглядача, одного із перших дослідників авангардного мистецтва в Україні.
Народився у селі Рашівка на Полтавщині, у селянській родині. Здобув освіту у вчительській семінарії селища Великі Сорочинці.

У 1915 року мобілізований на до війська, брав участь у Першій світовій війні. Навесні 1917 року відряджений до 2-го українського полку, який стояв у селі Меджибожі на Вінниччині
У лютому 1918 року брав участь у боях з більшовиками у Києві. Служив в штабі Симона Петлюри, який тоді командував Гайдамацьким кошем Слобідської України. Пізніше обіймав посади коменданта ставки, командира куреня, начальника канцелярії Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри.

Після поразки українських військ потрапив у табір для інтернованих вояків Армії УНР у Калиші (Польща), де читав там лекції з історії української літератури і брав участь у виданні таборового журналу.

У 1922 році повернувся в Україну. Спершу мешкав в Ромнах, а згодом у Харкові. Друкувався у журналах «Культура і побут», «Сільський театр». Був секретарем журналу «Нове мистецтво», який висвітлював театральне, музичне, образотворче й кіномистецтво.

У 1929 році працював асистентом режисера Олександра Довженка на зйомках фільму «Земля». Із титрів стрічки прізвище Бутенка вилучено через те, що був репресований.
Займався перекладами технічної літератури, з літа 1932 року працював у харківському видавництві «Рух». Автор низки книг з мистецтвознавства: «Нотатки про театр, кіно та просторове мистецтво» й дослідження «Мар’ян Крушельницький», «Театральні строї Анатоля Петрицького», «Олекса Новаківський», «Театральні строї», «Йосип Гірняк», «Іван Труш».

Заарештований органами НКВД у 1937 році. Засуджений судовою трійкою до 10 років ув'язнення. Помер 27 січня 1940 року в Самартаборі у віці 44 років.

Ім'я Хмурого (Бутенка) закарбовано на Меморіалі жертвам репресій (художникам), встановленому в Києві, поряд з такими іменами, як Михайло Бойчук та Олександр Мурашко.